Обирати, не шкодувати:
онлайн-інструменти для перевірки себе і кандидатів.
Не промахніться

АвторОлександра Кузіва
17 Липня 2019
інструкція майбутнє технології Україна

Ми щодня користуємося мобільними застосунками, замовляємо їжу й таксі онлайн та всіляко спрощуємо своє існування. Та крім цих корисних, але короткострокових сервісів, існують інструменти, здатні вплинути на якість нашого життя не на п’ять хвилин, а на найближчі п’ять років. Разом із громадською організацією «Центр UA» ми підготували підбірку найкращих онлайн-ресурсів, які допоможуть отримати справді корисну інформацію про кандидатів в депутати на парламентських виборах.

21 липня українці обирають Верховну Раду за змішаною виборчою системою – голосувати треба і за окремих політиків, і за політичні партії. Отже, перевіряти доведеться і тих, і інших. Ці онлайн-інструменти допоможуть скинути маски з кандидатів та обрати тих, хто представлятиме ваші інтереси.

 

Зрозумій себе, щоб розуміти інших. Цей простий тест вивчає ваші погляди на економіку, роль громадянина, мораль та соціальні норми, а після проходження допомагає визначити найближчу вам ідеологію.

 

Ресурс дає можливість дізнатися про ключові обіцянки в програмах політичних партій та порівняти пропозиції кандидатів у цікавих вам сферах. Якщо часу замало, можна пройти швидкий тест і дізнатися, пропозиції яких трьох кандидатів відповідають вашим очікуванням найбільше. Ресурс стане в пригоді кожному, хто прагне не тільки дізнатись, що реально пропонують партії, але й готовий вимагати від політиків у новому парламенті виконання програмних обіцянок.

 

Вікіпедія української політики, де ви знайдете чітко структуровану інформацію про політиків та партії за професійними критеріями. Йдеться про випадки кнопкодавства, прогули, антикорупційні розслідування, випадки гречкосійства та політичну міграцію. Якщо вже маєте фаворитів, додавайте їх до кошика виборця та порівнюйте. Це так само просто, як порівняти товари в інтернет-магазині.

 

Тут ви дізнаєтеся, за які ініціативи народні обранці голосували у парламенті. Правда може здивувати. Припустимо, кандидат обіцяв антикорупційну реформу або електронну демократію, але послідовно голосував проти. Ресурс допомагає порівняти слова з діями.

 

На сайті можна знайти інформацію з декларацій кандидатів про їхні статки, майно та джерела доходу. Якщо кандидат має маленький дохід, але купує елітну нерухомість або їздить на Porsche – це, як мінімум, привід замислитися.

 

Хто фінансує партію, інтереси того вона і буде відстоювати. На цьому сайті можна перевірити фінансові звіти партії та дізнатися, хто дає їй гроші та на що вона їх витрачає. Також на ресурсі є готові розслідування про кожну з партій – з них можна дізнатися про приховані схеми фінансування.

 

Пам’ятаєте мультфільм про малих бешкетників-помічників? Так от, однойменні ресурси – це відкриті бази даних помічників народних депутатів України, депутатів обласних рад та міських рад. Вони допоможуть виявити політичні зв’язки кандидатів та перевірити, чи не пов’язані вони з тими, кому ви точно не довірите свій голос.

Це сайт, який не тільки розповість про «зашквари» мажоритарників, але й надасть можливість їх покарати. Достатньо перерахувати трошки коштів, щоб автори сайту запустили антирекламу про кандидата для його виборців у Фейсбуці.

 

Ресурс зберігає звіти з результатами роботи кандидатів, які вже встигли побувати народними депутатами. Це не найбільш захоплюючі тексти, однак є сенс перевірити, чи влаштовує вас ефективність роботи цих політиків, перш ніж знову віддати за них свій голос.

 

Безкоштовний онлайн-курс забезпечить базовою громадянською освітою, з якою вас уже не зможуть обвести навколо пальця нереалістичними програмами. Ви точно знатимете, де починаються і де закінчуються повноваження депутатів різних рівнів, мерів і навіть президента, а також що відбувається з політикою після виборів і як ви можете зберегти свій вплив на владу.

Щоб вийти із зачарованого кола голосування за «найбільш привабливого» кандидата, слід перестати обрати владу швидко, на емоціях або інтуїції. Так, для цього треба трохи часу та уваги, але сприймайте це як інвестицію у наступні п’ять років життя для себе та своїх близьких. Погодьтеся, це не найгірше вкладення.

Найцiкавiше на сайтi

I want to believe: розбираємо 5 улюблених маніпуляцій політиків

«Щоб виявити обман, необхідно бути дуже уважним до кожної дрібниці», часто говорив  доктор Лайтман із серіалу «Теорія брехні». Інформаційне перевантаження та соцмережі зробили нас вразливими до маніпуляцій, і завжди знайдуться ті, хто не посоромиться цим скористатися. Особливо в переломні моменти життя країни: під час революцій, масових занепокоєнь і, звісно, виборів.

По факту, маніпуляція – це не брехня, а специфічна подача правди. А політична маніпуляція – це спекуляція на людських емоціях та почуттях. І чим ближчий політик до електорату на емоційному рівні, тим краще. Правда подається не комплексно, а частково і однобоко, із замовчуванням всіх незручних нюансів.

Історія знає багато політичних і державних діячів-маніпуляторів. Це психологічно сильні особистості, які вміло впливали на великі групи людей. Наполеон, Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Михайло Горбачов досконало володіли технологією формування громадської думки як за рахунок власної харизми та здібностей, так і за допомогою підлеглих.

Однак найсильніше і найрезультативніше політичне маніпулювання здійснюється через ЗМІ. Нам обіцяють підвищити зарплати, стипендії, знизити ціни на комуналку, зробити доступними освіту та медицину, пропонують вигідні кредити на житло. Як розпізнати відверту маніпуляцію? Давайте розглянемо п’ять прикладів.

Бувало таке, що, вибираючи між двома футболками, ви ніяк не можете визначитись? Коли починаєш замислюватись, чи потрібна взагалі ця футболка, якщо ви прийшли в магазин за джинсами, з’являється чарівний консультант, який починає говорити, як вам пасують обидві речі, і з-поміж іншого зауважує, що він чи вона й самі таку носять. І от ви на касі вже розраховуєтесь за дві футболки. Тут спрацювала маніпуляція «я – як ти».

У політиці найбільш популярний спосіб наблизитися до електорату – говорити з виборцями їхньою мовою, позиціонувати себе як «свого хлопця». Цьому добре сприяє поява в публічному просторі. Хтось заводить Ютуб-канал, хтось щодня з’являється на міжнародних зустрічах у веселих шкарпетках, а хтось стає реальним мемом.

Яскравий приклад – прем’єр-міністр Канади Джастін Трюдо: він часто публікує в своєму Інстаграмі смішні фото зі своєю родиною, на кшталт святкування Гелловіну. Окрім того, одним із приводів по-доброму посміятися над прем’єр-міністром стала його звичка підбирати до своїх строгих костюмів незвичайні і яскраві шкарпетки. У гардеробі Джастіна є найрізноманітніші моделі: в різнокольорову смужку або з черепами, а також більш «патріотичні», із зображенням кленового листа. Людям це подобається, і за досить короткий проміжок часу Трюдо став улюбленцем електорату. 

Фото: Instagram Джастін Трюдо

«Хто вбив істину?»: Бернар-Анрі Леві про постправду і фейки

У Києві в 15 раз пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Серед гостей форуму був французький мислитель Бернар-Анрі Леві, який розповідав про постправду, фейкові новини, та те, звідки це все взялося. Platfor.ma наводить розшифровку промови філософа.

Ми будемо з вами розмовляти про так звані фейкові новини, про неправдиві факти, втручання у вибори, підтасовку результатів виборів у США і Франції. Я впевнений, що в Україні будуть дуже активні спроби зробити теж саме, тож ви повинні готуватися до цього. За декілька хвилин я спробую намалювати загальну картину на цій арені – як я бачу та сприймаю цю кризу.

Хто ж убив істину? Я не знаю. Але звідки походить криза правди – ось тут у мене є кілька підказок та підозрюваних. Я сказав би, що існує три джерела, які є парадигмою для всього подальшого обговорення. Перш за все, ми маємо філософського підозрюваного, далі – технологічно відповідальну особу, а також є політичне джерело.

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше. Саме з нього розпочався дуже тривалий процес, свідками якого ми є, процес підриву самої цінності істини – загалом модернова філософія помістила на свій прапор її критику. Вона ставить питання: чому треба віддавати перевагу істині в порівнянні з брехнею? Чому це вона повинна мати більшу цінність, ніж будь-що ще? Це метафізичне питання, яке розпочалося з Ніцше і далі продовжувалося у найсучасніших моделях філософії.

Друге – технологічне джерело. Ми повертаємося до надзвичайного феномену – до інтернету, соціальних мереж і решти нових технологій. Якщо двома словами, що сталося з правдою? Одна річ – вкрай позитивна, а друга – абсолютно катастрофічна. Нові технології пропонують чудову ідею – про те, що кожен із нас має абсолютно однакове право на самовираження. Це найкраща ідея у світі. Але вона перетворюється на катастрофу, коли ви отримуєте другий нюанс. Він полягає у тому, що кожен голос, кожна із пропозицій, кожне висловлене слово мають однакову вагу і вартість під егідою істини. Це абсолютно нова ідея. Ідея демократизації істини. І річ не тільки в тому, що я маю право висловлювати свої думки, а й те, що я сказав, має абсолютне право претендувати на те, щоб бути єдиною правдою.

Нова технологія вигадала цю демократизацію істини, що, по суті, стало катастрофою. Я скажу, що це не цілком нова ідея. Якщо уважно на це подивитися, то бачимо, що певною мірою це відродження того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні. В світі кожен має право претендувати на істину – це наслідок колишніх дебатів західної філософії в Греції в V столітті до нашої ери. Тоді з одного боку виступали Сократ, Платон та інші філософи, а з іншого – софісти. Всі вони були дуже хорошими мислителями, а їхнє вчення полягало в тому, щоб сказати – Сократ не має жодного права на володіння істиною. Що це тільки одна з інших правд.

Отже, інтернет, Google, Facebook, Twitter тощо, які були вигадані у наш час, є новими софістами сьогоднішнього дня. Вони є відродженням цього напрямку думок, софізму, і джерелом кризи істини.

Ну і звичайно, є ще третя причина, останній підозрюваний у цій картині.

«1984» Джорджа Орвелла – це настільна книга тиранів. Один із найбільш ефективних інструментів тиранів – це втручатися не тільки в хід історії, а й в те, як вона викладається.

Орвелл повністю мав рацію. Всі тоталітарні держави говорили так, як відомий лідер нацистів: «Правда – це те, що я кажу». Звичайно, вони це казали у більш м’якій формі.

Можна, наприклад, уважно подивитися на те, що відбувається у цьому регіоні, на війну, яка була запущена Росією проти України, на цю агресію. Приходиш до висновку, що Путін наніс удар своїми військами, але не тільки через насилля, а й через маніпуляцію істиною, побудовою альтернативних наративів тими словами, які подібні до виразів президента США. Якщо подивитися на ситуацію у цьому регіоні, не можеш не думати про те, що президент Росії, хто би ним не був, звичайно, є главнокомандуючим своєї країни. Але крім того він є ще й головним істориком, головним журналістом і тим, хто знаходить способи переписати та винайти заново історію минулого.

Є відома цитата французького сучасника Орвелла: «Ніхто не знає тих несподіванок, які може для нас приховувати минуле». Ми знаходимося у ситуації, коли популістичні режими заново винаходять минуле. Подивимося на ті дебати та дискусії, які відбуваються зараз в Польщі: переписування історії солідарності, мінімізація ролі Леха Валенси, намагання зруйнувати репутацію Броніслава Геремека. Ви бачите, що популісти, нові тирани сьогодення, мають одну з найкращих зброй і найбільш ефективну – це бажання і засоби переписувати, змінювати і підривати минуле.

Якщо є всі ці три ознаки, то ви відразу знатимете відповідь на питання, хто вбив правду.

«Інтелектуали ненавидять прогрес»: уривок із книги Стівена Пінкера «Просвітництво сьогодні»

АвторPlatfor.ma
8 Червня 2019

Стівен Пінкер – лінгвіст, когнітивіст, популяризатор науки та, мабуть, найвидатніший публічний інтелектуал нашого часу. У світі, закоханому в песимізм і нігілізм, він відстоює ідеали Просвітництва – розум, науку, гуманізм – і за допомогою фактів і статистичних даних переконує, що глобально все куди краще, ніж ми думаємо. Platfor.ma публікує уривок із його книги «Просвітництво сьогодні. Аргументи на користь розуму, науки та прогресу», яка вийшла у видавництві «Наш формат».

Інтелектуали ненавидять прогрес. А найдужче його ненавидять інтелектуали, що звуть себе «прогресивними». І зауважте: не те щоб вони не любили його плодів. Більшість медійних гуру аналітики, критиків та їхніх ортодоксальних читачів охочіше користується комп’ютерами, ніж пером і чорнильницею, а також воліє, щоб операції їм робили під анестезією, а не без неї. Проте балакучий клас дратує сама ідея прогресу – просвітницька віра в те, що через розуміння світу ми можемо поліпшити умови людського існування.

Щоб висловлювати своє презирство, такі люди створили цілий лексикон таврування. Якщо ви гадаєте, що знання допомагає розв’язувати проблеми, то у вас «сліпа віра» та «квазірелігійні вірування» в «немодний забобон» і «фальшиву обіцянку» «міфу» про «рух уперед» «неминучого прогресу». Ви – «черлідер» «вульгарного американського всеможливізму» з «бравурним» духом «ідеології зали засідань ради директорів», «Кремнієвої долини» та «Торгової палати». Ви сповідуєте «історію вігів», ви «наївний оптиміст», «Полліанна» і, авжеж, «Панглосс», сучасна версія філософа з Вольтерового «Кандида», який стверджує, що «все на краще в цьому найкращому зі світів».

Однак професора Панглосса ми сьогодні назвали б песимістом. Сучасний оптиміст вірить у те, що світ може бути значно, значно кращим, ніж є сьогодні. Об’єктом сатири Вольтера була не просвітницька надія на прогрес, а її протилежність – релігійна раціоналізація страждання під назвою «теодіцея», згідно з якою Бог не мав іншого вибору, крім як дозволити епідемії та масову різню, тому що світ без них метафізично неможливий.

Та облишмо епітети. Ідея про те, що сьогодні світ кращий, ніж був раніше, і може стати ще кращим, давно вийшла з моди серед інтелігенції. У праці «Ідея занепаду в західній історії» (The Idea of Decline in Western History) Артур Герман показує, що пророки кінця світу – «зірки» навчальних програм гуманітарних факультетів. Зокрема це Фрідріх Ніцше, Артур Шопенгауер, Мартін Гайдеґґер, Теодор Адорно, Вальтер Беньямін, Герберт Маркузе, Жан-Поль Сартр, Франц Фанон, Мішель Фуко, Едвард Саїд, Корнел Вест і багатоголосся еко-песимістів. Розглядаючи інтелектуальний ландшафт кінця ХХ століття, Герман нарікає на «грандіозний відхід» «осяйних поборників» просвітницького гуманізму, тих, хто вірив: «якщо люди генерують конфлікти й проблеми в суспільстві, то вони ж можуть їх і залагоджувати». У праці «Історія ідеї прогресу» (History of the Idea of Progress) соціолог Роберт Нісбет погоджується: «Скептицизм щодо західного прогресу, що раніше обмежувався жменькою інтелектуалів у дев’ятнадцятому столітті, в останній чверті цього століття розрісся і поширився не лише на більшість інтелектуалів, а на багато мільйонів інших людей на Заході».

Так, не лише ті, хто мудрагельствує за гроші, вважають, що світ котиться під три чорти. Звичайні люди, коли вмикають режим міркування, теж так думають. Психологи вже давно визначили, що люди схильні бачити своє життя в рожевих тонах. Їм здається, що порівняно з пересічними людьми, у них більше шансів не стати жертвою розлучення, звільнення, нещасного випадку, хвороби чи злочину. Та коли під запитанням опиняється не життя людей, а їхнє суспільство, Полліанна перетворюється на віслючка Іа.

 

І все буде добре: головні тренди благодійності, які варто знати всім

АвторМарія Артеменко
18 Грудня 2018

Грудень – місяць підсумків та спроб пророкувати майбутнє. Для некомерційного сектору в Україні 2018 рік був дуже плідним: українці вперше долучилися та успішно провели Всеукраїнський день добрих справ, вперше організували Форум фандрейзингу та вперше отримали можливість відправляти благодійні SMS. Робити добрі справи стало модно, а вчені ще й довели, що це корисно для здоров’я – додає років п’ять життя. Що далі? Український ідеолог світового благодійного руху Giving Tuesday Марія Артеменко сформулювала для Platfor.ma добірку благодійних трендів.

Персоналізація та автоматизація

Бізнес давно використовує автоматизований та персоналізований маркетинг – кожен з нас бачить релевантну рекламу, що спирається на наш попередній досвід, звички та уподобання. Некомерційний сектор більше не пасе задніх і також починає використовувати персоналізацію. Всім очевидно, що люди мають різні можливості, але це не привід позбавляти когось шансу зробити добру справу. Зовсім навпаки – це привід налагодити індивідуальну роботу з кожним добродієм, сформувати підходящий шлях користувача (user path) та ефективніше вирішувати соціальні проблеми. До речі, цей тренд також актуальний для підприємців – в світі вже існують успішні приклади програмного забезпечення для персоналізованого фандрейзингу, тож мусимо підхоплювати та локалізувати гарні ідеї.

Сторітелінг, жодної жалості та фідбек

Часи, коли можна було жалібно попросити про допомогу і отримати її, давно минули. По-перше, цей метод в усіх асоціюється з шахраями, а по-друге – жалість принижує. Кожна людина в певний момент життя потребує допомоги і це нормально . Так само ми всі допомагаємо просто через те, що можемо тим, кому можемо. Тут немає нічого незвичайного – це просто людські стосунки. Коли необхідно зібрати кошти на добру справу, потрібна гарна історія та фідбек – свідчення того, що інвестиція була не даремною. Людині важливо пояснити, що її внесок був вагомим, що без цього нічого б не вийшло. Бо так воно і є.