Нікому не треба, ніц не варта, ні на що не впливає: стереотипи про культуру. Розвіюємо!

АвторОксана Семеник
5 Жовтня 2018
креатівіті

Що таке взагалі та культура? Одного визначення не можуть дати навіть культурологи, а для більшості це й досі означає щось про відпочинок чи похід в театр раз на рік. Часто навіть на державному рівні культуру, як інструмент впливу, не розглядають серйозно.  Разом з курсом для культурних менеджерів Creative Management Camp ми розбиваємо основні стереотипи про культуру з якими стикаються культурні менеджери кожного дня.

Стереотип №1. Культура нічого не вирішує.

Катерина Носко, співзасновниця IST Publishing

«У більшості абсолютно туманні уявлення про те, чим, власне, культура є. Зазвичай її сприймають як відпочинок, тобто нею намагаються заповнити вільний час між однією серйозною справою та другою – ще більш серйозною наступною. Натомість це куди більш всеохопне поняття, яке визначає такі фундаментальні речі, як-от наші цінності та погляди на світ. Від останніх залежить, за кого ми, наприклад, голосуємо та де п’ємо каву, як ведемо бізнес та дотримуємось правил дорожнього руху, чи захищаємо тварин та чому ходимо на рейви. Відтак культура, все ж таки, щось більше, ніж відвідування вернісажу»

«Культурні та мистецькі проекти, що виникли у зв’язку з соціально-політичними потрясіннями, показують, що саме культура формує фундамент для створення у суспільстві спільних сенсів. Власне, в українському контексті все частіше бачимо рух у цьому ж напрямку на прикладі таких масштабних всеукраїнських форумів, як “Галіція Культ” у Харкові та “Слобода Культ” в Ужгороді, – продовжує Катерина. – У форматі обміну мистецькими практиками у нас з’являється не лише можливість дізнатись більше, з якими сенсами живуть чи-то на Галичині, чи-то на Слобожанщині, а й про нас самих, співставляючи себе з тим, що ми бачимо. Так культура, про яку прийнято згадувати лише наче на дозвіллі, насправді пропонує альтернативи побутування у світі, так звані лайфстали, уможливлює наше співіснування з іншими та окреслює спільні траєкторії для подальшого руху на основі вироблених спільно сенсів».

 

Стереотип № 2 . Нормальні події? Тільки не в провінції.

Аби в місті чи селі з’явилась крута подія, незалежний театр чи галерея – кількість жителів не має значення. Ми можемо назвати щонайменше десять фестивалів, про які ви точно чули: Форум видавців (Львів), Porto Franko (Івано-Франківськ), Koktebel Jazz Fest (Одеська область), Zaхidfest (Львівська область), «86» (Славутич), Одеський міжнародний кінофестиваль і ми можемо продовжувати ще дуже довго. Деякі фестивалі, як от «86» або Gogolfest (тепер проводиться у Маріуполі)  свідомо обирають місце проведення подалі від Києва. Культурні проекти також оживають в Донецькій та Луганській областях. Зокрема завдяки таким ініціативам та організаціям як «Де Не Де», Код міста, «Ізоляція», фундації «З країни в Україну», тощо.

З тим, що невеликих містах є великий потенціал, погоджується і куратор та галерист Павло Гудімов:

Павло Гудімов, куратор та галерист

«Для мене, як для послідовного децентралізатора культури, твердження про те, що “культура є тільки в столиці” є більшим мотиватором для дії, ніж для пасивного споглядання за дисбалансом, який існує в Україні. Завжди вважав, що провінція нас врятує. У невеликих містах є багато талантів, хоча для репрезентації ідей і аудиторії часто саме Київ стає трибуною культурних можливостей. Але все поступово змінюється. Театри, музеї, фестивалі все більше проявляються на периферії, і дослідники та практики культури так само часто шукають теми і натхнення, а іноді і площадки, не в Києві. Зараз, наприклад, ми, “Я Галерея”, співпрацюємо з Дніпропетровським художнім музеєм, та й Житомир є територією моїх професійних зацікавлень. І взагалі, в Києві час летить набагато швидше, ніж далі від столиці. Цю особливість слід використовувати».

 

Стереотип №3 . Організатори фестивалів гребуть гроші лопатами.

Часто відвідувачі обурюються дорогими квитками на фестивалі, мовляв організатори і так гребуть гроші лопатою, а могли б зробити знижки чи взагалі зробити вхід безкоштовним. Водночас ніхто не просить купити, наприклад, ноутбук зі знижкою чи безкоштовно, бо «хіба ж вам складно».

Фестивалі складаються не тільки з програми чи лайн-апу, але й оренди приміщення, техніки, реклами та, звісно, команди. Команда фестивалів, зазвичай, починає готуватись до наступної події ледь не одразу після завершення попередньої. А під час фестивалю зайнятість менеджерів можна тільки уявити.  Команда фестивалю кіно та урбаністики «86» теж не виняток.

Надія Парфан, співзасновниця фестивалю «86»

«У гарячу пору підготовки до фестивалю люди недосипають, недоїдають і віддають себе на амбразуру фестивального виробництва. Це тисяча запитів на день, які вимагають швидкого рішення. Перші тижні після фестивалю ми проживаємо в тілі вичавленого лимона. При цьому, на превеликий жаль, оплата праці у нашій сфері дуже занижена. Більшою чи меншою мірою, завжди відбувається самоексплуатація», – коментує співзасновниця фестивалю Надія Парфан.  

А все тому, що є проблема в структурі фінансування. Загальний бюджет фестивалю «86» становить понад $100 тис., який покривають з 13 різних джерел. «Більшість донорів видають на гонорари 15-25% бюджету. Але команда фестивалю – величезна. Це висококомпететні фахівці з вищими освітами, знанням мов, досвідом роботи за кордоном. Хоча насправді у бюджеті має бути закладено 40% на гонорари. Втім, навіть наш – відносно успішний – фестиваль не може дозволити собі найняти стільки людей, скільки потрібно, і платити їм гідні зарплати», – продовжує Надія.

 

Стереотип №4. Художник має бути голодним.

Здається, це твердження чули навіть ті, хто ніколи не бачив ані художника, ані мистецтва взагалі.

Ярослава Кравченко, продюсерка «Дикого театру»

«Ну звісно, артисти будуть їсти квіти, заплатять за квартиру цукерками, а на силі аплодисментів поїдуть додому», – з іронією говорить продюсерка «Дикого театру» Ярослава Кравченко. В незалежних театрах немає фінансування, тож гонорари, оренду та техніку оплачують з квитків. Але Ярослава каже, що саме через цей стереотип театр часто втрачає гроші: «Розповім про театральні прем’єри. Для нас це не тільки свято – ми довго готуємось, переживаємо. І чомусь, більшість знайомих не питає “де можна купити квитки”, а кажуть “дайте запрошення”. Якщо п’ять хороших знайомих попросять запрошення, для себе і ще когось, 5х2х150 (середня ціна квитка) – і я вже віддаю з кишені театра 2000 грн. А якщо нас у команді десять, то виходить, замість хороших гонорарів акторам, ми “даруємо” 20 тис. грн. Все тому, що багато хто, вважає, що ми розважаємось, займаємось культурою як хобі. А щоб людина сприймала будь-що серйозно, вона має за це заплатити».

«Дикий театр» вирішив ці проблеми за допомогою «френдлі квитків», які зазвичай дешевші за звичайні. Але Ярослава наголошує, що проблема досі існує і це може змінитись тільки тоді, коли міністри та президент самі заплатять за квиток на якусь подію.  

 

Стереотип №5. На культурі не можна заробити.

«Де працюєш? У культурній сфері? Знайди нормальну роботу!», таке можна часто почути, якщо працюєш в галереї, музеї, викладаєш гуманітарні науки або займаєшся менеджментом культурних проектів. Але культура – такий же сектор економіки, як і будь який інший.

Катерина Тейлор, засновниця креативного простору Port creative hub

«За радянських часів в індустрії культури ніякої економіки не було взагалі. Більшість інститутів культури тоді були державними і не мали приносити ніякий прибуток. Після перебудови ніхто не займався модернізацією інституцій, тому цей стереотип лишився і досі. У той час, як в Європі не лишилось країни, яка би не зрозуміла потенціал креативної економіки, у нас ще навіть не порахували, скільки культура може принести грошей», – коментує Катерина Тейлор, засновниця креативного простору Port creative hub. Останні десять років вона працює в креативній індустрії, а її бізнес заснований виключно на сфері послуг. Наприклад, в хабі можна орендувати приміщення для вашої події, або команда Port creative hub допоможе організувати фестиваль чи стане експертом з оцінкою мистецьких робіт. «Загалом, ринок послуг в сфері культури – це теж бізнес, за законами якого він працює», – констатує Катерина (а ось тут можна більше прочитати про гроші в культурі).

 

Стереотип №6. Держава взагалі нічого не робить.

Так, звісно, проблем ще багато. Але можна відкрити сайт Українського культурного фонду та подивитись, кому і скільки дали грант на міжнародні, національні або індивідуальні проекти, або одразу запитати у культурних менеджерів чи вдалось їм зварити кашу з державою. От хоча б всім відомий Гогольфест – останні проекти в Маріуполі та Вінниці здійснюються за кошти держави.

Анна Басова, програмний директор Гогольфесту

«У Маріуполі в травні 30% бюджету фестивалю покрило місто, решта – за рахунок іноземних та місцевих фондів. А про наступний ми подали весь бюджет Гогольфесту міській раді і вони повністю взяли на себе відповідальність по пошуку джерел фінансування. Крім того, в Маріуполі міська рада повністю включена в діалог та пошук рішень, коли така необхідність виникає», – розповідає Анна Басова, програмний директор Гогольфесту.

У Вінниці демо-версія Гогольфесту, який відбудеться у листопаді цього року, реалізується на 100% за державний кошт, з яких 80% – кошти новоствореного Українського культурного фонду, а 20% – за рахунок міської ради.

До прикладу, коли фестиваль проходив в Києві, то КМДА та Мінкульт фінансово підключались до проведення фестивалю лише у 2016-2017, і цей внесок сумарно був в розмірі 15-20% від всього бюджету.

«Проведення фестивалю в містах стало реальним за рахунок децентралізації, – вважає Анна. – Міста самі вирішують, що їм потрібно, це не стосується загальнодержавних установ (Міністерства культури, тощо) і значно пришвидшує прийняття рішень. Крім того, зараз формується запит на культуру. Управління міст починають розуміти, що розвиток міст напряму залежить від ідентифікації міста і що працювати з маркерами сприйняття можна якраз через культуру».

 

Стереотип №7. «Яка культурна сфера? Знайди нормальну роботу»

Тим, хто працює в культурній сфері часто доводиться чути від знайомих, родичів чи друзів, що це не серйозне заняття і більше нагадує хобі. Деякі професії досі лишаються чимось «загадковим» для більшості. Наприклад, куратор мистецьких проектів чи виставок.

Ксенія Малих, кураторка та дослідниця мистецтва

«Менеджер культурних проектів – такий самий менеджер проектів, як і всі інші менеджери інших проектів. Тільки їй або йому притаманні ще романтизація та героїзація своєї діяльності», – коментує кураторка та дослідниця мистецтва Ксенія Малих. Вона наголошує, що в культурному менеджменті не вдасться досягти успіху без суттєвого заглиблення у контент. Культурними менеджерами стають ті, для кого соціальна відповідальність є більш мотивуючим фактором ніж зарплатня. «Обов’язково треба любити об’єкт, навколо якого ведеться діяльність, інакше кажучи, культурна сфера виштовхує тих, хто не відкритий до неї. Займатися менеджментом культурних проектів по-справжньому можна тільки якщо не можеш цим НЕ займатися», – продовжує Ксенія. Тож, якщо ви бачите культурного менеджера знайте, що вони не просто виконують роботу, але й живуть цим.

Найцiкавiше на сайтi

«Ну, не дуже»: творчі люди про критику в креативних індустріях

Критика – це болісна тема, особливо для творчих людей. Часто вона буває аж надто суб’єктивною, не піддається логіці або не підкріплюється аргументами. Та навіть коли вона виправдана, від цього не легше. Ми спитали в працівників креативних індустрій в Україні, як вони сприймають критику, працюють з клієнтом і не псують собі нерви.

Єгор Сігнієнко, графічний дизайнер, фотограф

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Я досить спокійно ставлюся до критики. Часто суб’єктивна на перший погляд критика є дуже об’єктивною. Замовник «вариться» в цьому, він розуміє своїх клієнтів, у нього є їхні психологічні портрети. Або просто замовник не любить щось, наприклад, котиків, а ми йому варіант фірмового стилю з цими тваринками намагаємося продати. Ну як йому потім з цим жити? Він буде дивитися щодня на це та ненавидіти свою роботу.

Часто я намагаюся переконувати замовника, а якщо після пари аргументів він все одно стоїть на своєму – доводиться переробляти. Але якщо я бачу, що він просто «грає зі шрифтами», то пропоную повернути частину грошей і розійтися по-хорошому. Є такий тип людей, які говорять: «Все відмінно, але …», – і роблять ще сотні правок, змінюючи роботу до невпізнаваності.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

Навіть якщо проект, який, на мою думку, зроблений відмінно, клієнту не подобається та він говорить «не дуже» – треба дізнатися, що для нього «дуже». Клієнт часто вже має в голові картинку того, як усе має виглядати, але не говорить, а потім довгими правками підлаштовує під свою модель. Як в анекдоті про паровоз, який напилком треба переробити в літак.

Тому я відразу вимагаю у клієнта варіанти, які йому подобаються. У 80% випадків він уже знає, що йому треба, але думає, що ви ж дизайнер і самі до цього прийдете. У нашому російськомовному просторі люди чомусь часто думають, що дизайнер – це просто фотошоп-ясновидець.

Креативна освіта: 17 шкіл для тих, хто хоче отримати творчу спеціальність

Якщо ви серйозно налаштовані на роботу в креативних індустріях, перший крок допоможуть зробити школи, в яких діляться не тільки теорією, а й практикою. Platfor.ma зібрала ключову інформацію про місця, де можна отримати творчу професію.

 

Школа дизайну та розробки Projector

Приклади курсів: Арт-дирекшн, Основи веб-дизайну, Urban design, UX architecture, Айдентика, Digital & product marketing, Front-end, Data science, Ігрова 2D-анімація

Вартість навчання: 3 500-12 000 грн на місяць

Тривалість: від 1 місяця до 1 року

Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua
Фото: prjctr.com.ua

Projector спеціалізується на дизайні, ІТ-розробці, проджект-менеджменті та маркетингу. Крім основної київської локації на Воздвиженці, існують філіали школи в Одесі та Львові, а ком’юніті об’єднують не тільки заняття, а й коворкінг та постійні відкриті події.

Тут вважають, що вчитися потрібно «руками» та на фідбеках досвідчених кураторів. Серед викладачів – дизайнер і засновник школи Олександр Трегуб, ілюстраторка Варвара Перекрест, експерт з UX-дизайну Олександр Іванов, дизайнер київської Студії Артемія Лебедєва Антон Жуков, спеціалістка з комунікацій Надія Перевізник і багато інших успішних професіоналів-практиків.

Як справи: сьогодні і завтра креативних індустрій в Україні

В межах проекту Culture Matters Platfor.ma підбиває підсумки, як у нас змінилось бачення культури і що стоїть на заваді розвитку українських креативних індустрій.

Цього року в Україні добігає кінця трирічна Програма ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність» – велика міжнародна ініціатива, яка серед іншого ставила за мету змінити звичне на пострадянському просторі розуміння культури: наприклад, показати, який влив вона має на економіку, та чому це не лише дозвілля, але й рівень толерантності в суспільстві.

Урочисті виходи в театр двічі на рік, нудні й безбожно довгі екскурсії в музеях або щось народне, де обов’язково фігурує бандура, – приблизно з таким поняттям культури українське суспільство жило до Євромайдану. Одразу після завершення революції митці, громадські активісти та культурні менеджери зібралися, щоб зрозуміти, якою має бути культура в країні, яка щойно виборола демократію.

Цей рух часом набував радикальних форм (згадати хоча б численні заклики ліквідувати Міністерство культури, які подекуди з’являються й досі) – надто коли урядова політика стала відверто популістською, а до слова «патріотизм» перестали ставитись серйозно. Однак відтоді культура поволі перестала асоціюватися лише з «надбудовою» та розвагами. Стало ясно, що це також і вагома частина економіки, і водночас те, як ми вибудовуємо суспільні зв’язки.

Останні три роки показали, що культура розвивається в новому напрямку – як в Україні, так і в усьому світі, вважає керівник програми «Культура і креативність» Тім Вільямс. Це пов’язано з розвитком технологій, економічним переходом від масштабних виробництв до малого бізнесу та затребуваністю креативних професіоналів в інформаційному суспільстві.

Тім Вільямс

«Україна пережила геополітичні події, які дозволили винайти її заново: як для самих українців, так і для світу. Наприклад, з’явився Український інститут, який промотуватиме країну за кордоном. Інструменти для цього лише з’являються, але я сподіваюся, що він транслюватиме спільні для всієї нації ідеї, які зможуть змінити ситуацію в Україні».

Адвокація культури, зокрема, серед політиків, стала одним із напрямків «Культури і креативності». Так, Кабінет міністрів України використав структуру функціонального аналізу, зробленого експертами програми, як шаблон для оцінки роботи дев’яти інших міністерств. Аналітичний огляд, підготовлений асоціатами програми, вплинув на рішення Міністерства закордонних справ створити Український інститут. Деякі українські партії включили розвиток креативних індустрії до своїх програм, а позаминулого року Міністерство культури створило департамент для їх розвитку.

Промышленная революция: инструкция по применению креативных мест на старых заводах

АвторЮлия Куклина
22 Січня 2018

В словарь европейцев уже давно вошло понятие вроде «креативное пространство». Места, в которых заброшенные заводы и фабрики превращаются в площадки для творчества, все чаще появляются и в Украине. Platfor.ma разбирается, откуда это взялось, почему это так важно – и какие риски стоит учитывать.

В последние пару десятилетий во многих странах промышленные объекты превращают в креативные пространства, музеи и другие важные для общества и культуры площадки. Выигрывают от этого практически все: заброшенные индустриальные объекты получают вторую жизнь, бизнесу достаются офисные и торговые места, а гражданам – место для творческих инициатив. Забытые фабрики и заводы становятся местами работы, отдыха, общения, творчества и развития – обычной городской жизни для тысяч людей.

На такие проекты, как правило, решаются инвесторы, задача которых – не просто получить прибыль, а изменить среду. Причем зачастую это не романтические побуждения, а четкий расчет: в развитых странах креативные индустрии – серьезная отрасль. Тем временем в Украине подобные пространства, в первую очередь, — способ найти единомышленников, а еще – улучшить имидж города и его инвестиционный климат.

 

Примеров множество. Так, в словенской Любляне бывшая табачная фабрика превратилась в площадку с местами для работы, конференц-залами, баром и разнообразными программами для стажировок. В чешском городе Плзень креативное пространство появилось в старом автобусном депо – теперь там проходят фестивали, театральные представления и городские пикники. А в Лиссабоне на 23 тыс. квадратных метров заброшенной прядильно-ткацкой фабрики располагается LX Factory — место для реализации творческих идей в практически любой области.

В Германии преобразование индустриальных площадей и зданий вообще стало трендом — креативная и культурная экономика занимает здесь третье место по ВВП (65,9%) после автомобильной промышленности и машиностроения.

Бывшая табачная фабрика / Любляна, Словения
Старое автобусное депо / Плзень, Чехия (mirsoglasnomne.livejournal.com)
Старое автобусное депо / Плзень, Чехия (mirsoglasnomne.livejournal.com)
LX Factory / Лиссабон, Португалия