Що таке взагалі та культура? Одного визначення не можуть дати навіть культурологи, а для більшості це й досі означає щось про відпочинок чи похід в театр раз на рік. Часто навіть на державному рівні культуру, як інструмент впливу, не розглядають серйозно. Разом з курсом для культурних менеджерів Creative Management Camp ми розбиваємо основні стереотипи про культуру з якими стикаються культурні менеджери кожного дня.
Стереотип №1. Культура нічого не вирішує.
«У більшості абсолютно туманні уявлення про те, чим, власне, культура є. Зазвичай її сприймають як відпочинок, тобто нею намагаються заповнити вільний час між однією серйозною справою та другою – ще більш серйозною наступною. Натомість це куди більш всеохопне поняття, яке визначає такі фундаментальні речі, як-от наші цінності та погляди на світ. Від останніх залежить, за кого ми, наприклад, голосуємо та де п’ємо каву, як ведемо бізнес та дотримуємось правил дорожнього руху, чи захищаємо тварин та чому ходимо на рейви. Відтак культура, все ж таки, щось більше, ніж відвідування вернісажу»
«Культурні та мистецькі проекти, що виникли у зв’язку з соціально-політичними потрясіннями, показують, що саме культура формує фундамент для створення у суспільстві спільних сенсів. Власне, в українському контексті все частіше бачимо рух у цьому ж напрямку на прикладі таких масштабних всеукраїнських форумів, як “Галіція Культ” у Харкові та “Слобода Культ” в Ужгороді, – продовжує Катерина. – У форматі обміну мистецькими практиками у нас з’являється не лише можливість дізнатись більше, з якими сенсами живуть чи-то на Галичині, чи-то на Слобожанщині, а й про нас самих, співставляючи себе з тим, що ми бачимо. Так культура, про яку прийнято згадувати лише наче на дозвіллі, насправді пропонує альтернативи побутування у світі, так звані лайфстали, уможливлює наше співіснування з іншими та окреслює спільні траєкторії для подальшого руху на основі вироблених спільно сенсів».
Стереотип № 2 . Нормальні події? Тільки не в провінції.
Аби в місті чи селі з’явилась крута подія, незалежний театр чи галерея – кількість жителів не має значення. Ми можемо назвати щонайменше десять фестивалів, про які ви точно чули: Форум видавців (Львів), Porto Franko (Івано-Франківськ), Koktebel Jazz Fest (Одеська область), Zaхidfest (Львівська область), «86» (Славутич), Одеський міжнародний кінофестиваль і ми можемо продовжувати ще дуже довго. Деякі фестивалі, як от «86» або Gogolfest (тепер проводиться у Маріуполі) свідомо обирають місце проведення подалі від Києва. Культурні проекти також оживають в Донецькій та Луганській областях. Зокрема завдяки таким ініціативам та організаціям як «Де Не Де», Код міста, «Ізоляція», фундації «З країни в Україну», тощо.
З тим, що невеликих містах є великий потенціал, погоджується і куратор та галерист Павло Гудімов:
«Для мене, як для послідовного децентралізатора культури, твердження про те, що “культура є тільки в столиці” є більшим мотиватором для дії, ніж для пасивного споглядання за дисбалансом, який існує в Україні. Завжди вважав, що провінція нас врятує. У невеликих містах є багато талантів, хоча для репрезентації ідей і аудиторії часто саме Київ стає трибуною культурних можливостей. Але все поступово змінюється. Театри, музеї, фестивалі все більше проявляються на периферії, і дослідники та практики культури так само часто шукають теми і натхнення, а іноді і площадки, не в Києві. Зараз, наприклад, ми, “Я Галерея”, співпрацюємо з Дніпропетровським художнім музеєм, та й Житомир є територією моїх професійних зацікавлень. І взагалі, в Києві час летить набагато швидше, ніж далі від столиці. Цю особливість слід використовувати».
Стереотип №3 . Організатори фестивалів гребуть гроші лопатами.
Часто відвідувачі обурюються дорогими квитками на фестивалі, мовляв організатори і так гребуть гроші лопатою, а могли б зробити знижки чи взагалі зробити вхід безкоштовним. Водночас ніхто не просить купити, наприклад, ноутбук зі знижкою чи безкоштовно, бо «хіба ж вам складно».
Фестивалі складаються не тільки з програми чи лайн-апу, але й оренди приміщення, техніки, реклами та, звісно, команди. Команда фестивалів, зазвичай, починає готуватись до наступної події ледь не одразу після завершення попередньої. А під час фестивалю зайнятість менеджерів можна тільки уявити. Команда фестивалю кіно та урбаністики «86» теж не виняток.
«У гарячу пору підготовки до фестивалю люди недосипають, недоїдають і віддають себе на амбразуру фестивального виробництва. Це тисяча запитів на день, які вимагають швидкого рішення. Перші тижні після фестивалю ми проживаємо в тілі вичавленого лимона. При цьому, на превеликий жаль, оплата праці у нашій сфері дуже занижена. Більшою чи меншою мірою, завжди відбувається самоексплуатація», – коментує співзасновниця фестивалю Надія Парфан.
А все тому, що є проблема в структурі фінансування. Загальний бюджет фестивалю «86» становить понад $100 тис., який покривають з 13 різних джерел. «Більшість донорів видають на гонорари 15-25% бюджету. Але команда фестивалю – величезна. Це висококомпететні фахівці з вищими освітами, знанням мов, досвідом роботи за кордоном. Хоча насправді у бюджеті має бути закладено 40% на гонорари. Втім, навіть наш – відносно успішний – фестиваль не може дозволити собі найняти стільки людей, скільки потрібно, і платити їм гідні зарплати», – продовжує Надія.
Стереотип №4. Художник має бути голодним.
Здається, це твердження чули навіть ті, хто ніколи не бачив ані художника, ані мистецтва взагалі.
«Ну звісно, артисти будуть їсти квіти, заплатять за квартиру цукерками, а на силі аплодисментів поїдуть додому», – з іронією говорить продюсерка «Дикого театру» Ярослава Кравченко. В незалежних театрах немає фінансування, тож гонорари, оренду та техніку оплачують з квитків. Але Ярослава каже, що саме через цей стереотип театр часто втрачає гроші: «Розповім про театральні прем’єри. Для нас це не тільки свято – ми довго готуємось, переживаємо. І чомусь, більшість знайомих не питає “де можна купити квитки”, а кажуть “дайте запрошення”. Якщо п’ять хороших знайомих попросять запрошення, для себе і ще когось, 5х2х150 (середня ціна квитка) – і я вже віддаю з кишені театра 2000 грн. А якщо нас у команді десять, то виходить, замість хороших гонорарів акторам, ми “даруємо” 20 тис. грн. Все тому, що багато хто, вважає, що ми розважаємось, займаємось культурою як хобі. А щоб людина сприймала будь-що серйозно, вона має за це заплатити».
«Дикий театр» вирішив ці проблеми за допомогою «френдлі квитків», які зазвичай дешевші за звичайні. Але Ярослава наголошує, що проблема досі існує і це може змінитись тільки тоді, коли міністри та президент самі заплатять за квиток на якусь подію.
Стереотип №5. На культурі не можна заробити.
«Де працюєш? У культурній сфері? Знайди нормальну роботу!», таке можна часто почути, якщо працюєш в галереї, музеї, викладаєш гуманітарні науки або займаєшся менеджментом культурних проектів. Але культура – такий же сектор економіки, як і будь який інший.
«За радянських часів в індустрії культури ніякої економіки не було взагалі. Більшість інститутів культури тоді були державними і не мали приносити ніякий прибуток. Після перебудови ніхто не займався модернізацією інституцій, тому цей стереотип лишився і досі. У той час, як в Європі не лишилось країни, яка би не зрозуміла потенціал креативної економіки, у нас ще навіть не порахували, скільки культура може принести грошей», – коментує Катерина Тейлор, засновниця креативного простору Port creative hub. Останні десять років вона працює в креативній індустрії, а її бізнес заснований виключно на сфері послуг. Наприклад, в хабі можна орендувати приміщення для вашої події, або команда Port creative hub допоможе організувати фестиваль чи стане експертом з оцінкою мистецьких робіт. «Загалом, ринок послуг в сфері культури – це теж бізнес, за законами якого він працює», – констатує Катерина (а ось тут можна більше прочитати про гроші в культурі).
Стереотип №6. Держава взагалі нічого не робить.
Так, звісно, проблем ще багато. Але можна відкрити сайт Українського культурного фонду та подивитись, кому і скільки дали грант на міжнародні, національні або індивідуальні проекти, або одразу запитати у культурних менеджерів чи вдалось їм зварити кашу з державою. От хоча б всім відомий Гогольфест – останні проекти в Маріуполі та Вінниці здійснюються за кошти держави.
«У Маріуполі в травні 30% бюджету фестивалю покрило місто, решта – за рахунок іноземних та місцевих фондів. А про наступний ми подали весь бюджет Гогольфесту міській раді і вони повністю взяли на себе відповідальність по пошуку джерел фінансування. Крім того, в Маріуполі міська рада повністю включена в діалог та пошук рішень, коли така необхідність виникає», – розповідає Анна Басова, програмний директор Гогольфесту.
У Вінниці демо-версія Гогольфесту, який відбудеться у листопаді цього року, реалізується на 100% за державний кошт, з яких 80% – кошти новоствореного Українського культурного фонду, а 20% – за рахунок міської ради.
До прикладу, коли фестиваль проходив в Києві, то КМДА та Мінкульт фінансово підключались до проведення фестивалю лише у 2016-2017, і цей внесок сумарно був в розмірі 15-20% від всього бюджету.
«Проведення фестивалю в містах стало реальним за рахунок децентралізації, – вважає Анна. – Міста самі вирішують, що їм потрібно, це не стосується загальнодержавних установ (Міністерства культури, тощо) і значно пришвидшує прийняття рішень. Крім того, зараз формується запит на культуру. Управління міст починають розуміти, що розвиток міст напряму залежить від ідентифікації міста і що працювати з маркерами сприйняття можна якраз через культуру».
Стереотип №7. «Яка культурна сфера? Знайди нормальну роботу»
Тим, хто працює в культурній сфері часто доводиться чути від знайомих, родичів чи друзів, що це не серйозне заняття і більше нагадує хобі. Деякі професії досі лишаються чимось «загадковим» для більшості. Наприклад, куратор мистецьких проектів чи виставок.
«Менеджер культурних проектів – такий самий менеджер проектів, як і всі інші менеджери інших проектів. Тільки їй або йому притаманні ще романтизація та героїзація своєї діяльності», – коментує кураторка та дослідниця мистецтва Ксенія Малих. Вона наголошує, що в культурному менеджменті не вдасться досягти успіху без суттєвого заглиблення у контент. Культурними менеджерами стають ті, для кого соціальна відповідальність є більш мотивуючим фактором ніж зарплатня. «Обов’язково треба любити об’єкт, навколо якого ведеться діяльність, інакше кажучи, культурна сфера виштовхує тих, хто не відкритий до неї. Займатися менеджментом культурних проектів по-справжньому можна тільки якщо не можеш цим НЕ займатися», – продовжує Ксенія. Тож, якщо ви бачите культурного менеджера знайте, що вони не просто виконують роботу, але й живуть цим.