fbpx

Зеленські загони VS кадирівці: чому ми з росіянами різні навіть в самоназвах

АвторЮрій Марченко
11 Квітня 2022

Головний редактор Platfor.ma Юрій Марченко розмірковує про ще одну грань різниці між українцями та росіянами. І приходить до висновку, що навіть найменування груп людей говорить про цю різницю надзвичайно багато.

Вже давно зрозуміло, наскільки важливим для росіян є лідер. Саме тому одна з перших цілей вторгнення була прибрати кудись Володимира Зеленського. Тому що тоді ми всі б такі: о ні, начальник нічого не командує, куди бігти, що робити, ми приречені, здаємося.

Це дурня, звичайно. Якщо і є така штука як менталітет, то в українців вона проявляється в умінні моментально з нуля створювати горизонтальні структури, де начебто ніхто нічого особливо не командує, але чомусь через день уже всі скинулися на танк або збудували у підвалі надсучасний шпиталь.

А знаєте, в чому ще ця різниця проявляється? У назвах.

У всіх цих «кадировцях», нафталінових шапіто «Загони Путіна» або збірній улесливих спортсменів «Putin Team». У кадировців навіть сторінка у Вікіпедії є, якщо що. Тому що для росіян цар має бути незримо присутнім усюди, і саме цар, його сакральне ім’я визначає, хто ти та який ти. Ти не просто солдат, ти саме путінський чи кадировський, над тобою урочисто висить особистий бренд начальника.

Мантра «це все Путін, це не ми», — мабуть, теж росте звідти. Бо нібито буває, що цар добрий, а бояри погані, а буває і навпаки. Люди, які в провінційних російських містах ходять по коліно в багнюці під розбитими ліхтарями, думають, що Путін молодець, а от на місцях все погано. Люди, які з кафе великих міст айфонами пишуть, що вони проти цієї влади, ймовірно, вважають, що тільки цар і поганий.

Назви і самоназви на честь лідера — один з яскравих проявів всього цього.

Просто уявіть. Зеленські загони перейшли в контратаку. Порошенкові бійці відбили ще одне місто. Шмигальці тримають оборону. Арестовички купили бомбардувальник. Та навіть бандерівці — у нас хоч хтось хоч колись серйозно називав так хоч якусь групу людей?

Плюс ось ці розшаркування із по батькові. Зверніть увагу — Путін майже завжди саме Володимир Володимирович. Кадиров — Рамзан Ахматович. Навіть фрік Жириновський обов’язково був Володимир Вольфович. Здається, у сучасному світі це вже не стільки про повагу, скільки про улесливість.

У нас, підозрюю, досі не всі пам’ятають, що Зеленський — Олександрович, а прем’єр Шмигаль — Анатолійович. Та взяти хоча б одне з найбільш помітних облич цієї війни — Арестовича. Він, щоб ви знали, Олексій Миколайович. А по батькові спікера взагалі хтось знає? А ім’я? 

В українського народу ніколи не було цього улесливого ставлення до влади. Так, зараз всі об’єдналися навколо лідера, на ім’я Володимир Зеленський. Але чи можна буде хоч колись уявити відео, де колектив умовного заводу вишикується у формі ініціалів президента й скандуватиме заяву про “всіляко підтримуємо Володимира Олександровича Зеленського та готові вірно слідувати вказаним ним курсом”? Мені здається, в Україні таке неможливо.

Коротше, сильний лідер — це добре. Однак набагато краще, коли кожен є лідером на своїй ділянці, кооперується з іншими та розуміє, що влада — це просто сервіс, який має покращити життя для всіх.

Так у нас і буде.

Обкладинка: Таня Якунова
Читайте більше цікавого