Закриті під час повітряної тривоги укриття можуть вартувати комусь життя. Це підтверджує червнева трагедія у Деснянському районі Києва — тоді жінка з дитиною загинули, тому що не змогли потрапити в закрите сховище. Чому так сталося та хто винний? Чи мають пускати в усі бомбосховища та що робити, якщо так не працює? Група громадського моніторингу ОЗОН від Центру громадянських свобод (ЦГС) перевіряє столичні укриття на доступність та якість. Ми поговорили з її координаторкою та проєктною менеджеркою ЦГС Іванною Мальчевською про те, якими мають бути сховища, чи є в Києві ідеальні приклади та як самим попіклуватися про свою безпеку.
Для початку — навіщо взагалі потрібні укриття, чому недостатньо ванної або коридору?
Правило двох стін можна застосовувати лише у випадках, якщо не встигаєш дійти до укриття. Адже стіни не убезпечують від прильоту ракети, тільки від уламків. Умовно, якщо в вашому районі збивають дрон, а ви тільки прокинулися, то доцільно бігти за дві стіни або у ванну. Проте ДСНС все ж небезпідставно радить з початком повітряної тривоги йти до сховища.
Є якісь встановлені норми для укриття. Які вони?
Їх багато — є Наказ МВС України від 09.07.2018 № 579, яким затверджені вимоги до утримання та експлуатації укриттів. Це книжка на 50 сторінок А4, де все занадто детально розписано — об’єми приміщення, якою має бути вентиляція, де які розетки й для чого вони. Ми керуємося більш базовими вимогами, щоб всі укриття були видимі, доступні та комфортні для всіх:
• Укриття можна легко знайти на мапі укриттів, також має бути вірно вказана адреса;
• Ви можете легко фактично знайти це місце, тобто має бути вказівний знак і двері, на яких є табличка «Укриття» з контактами відповідальної особи. З тим теж є проблема, у нас зазвичай або телефону немає, або він виправлений так, щоб люди не могли додзвонитися;
• Всередині має бути вентиляція, електрика, каналізація;
• Запас питної води або технічна вода, що тече з крану;
• Бажана наявність місць для сидіння;
• Бажано, щоб було два виходи, але часто цього немає;
• Щодо інклюзивності — має бути пандус. У вимогах зазначено, що відповідальні органи мають забезпечити рівний доступ для всіх людей, незалежно від їхніх потреб, тобто зокрема для людей на кріслах колісних. По Києву тільки відсотків 15 мають хоча б пологий спуск — зазвичай це паркінги.
Нам не важливо, чи є в укриттях розетки для радіозв’язку, люди без цього виживуть. Головне — доступність і базова якість, щоб люди не подушилися в укриттях, як було в перші місяці вторгнення. Нагадаю, тоді були випадки, коли люди помирали у підвалах, тому що їм було нічим дихати. І ті, хто не виходив з укриття, писали на стінах дати, коли й хто коли помер.
Ми вже опрацювали близько 100, з них 52% з сильними порушеннями (недоступні, закриті, без вказівних знаків) і 48% хоча б відкриті та мають вказівні знаки. Щодо якості — все взагалі сумно. Наприклад, лише у 20% перевірених нами укриттів у Києві люди мають можливість сходити в туалет.
Розкажи про найкраще укриття, в якому ви були?
Це цокольний поверх багатоповерхівки на Лівобережній, де ОСББ самостійно облаштувало укриття. Там у кожному під’їзді є ключ від укриття та завжди на місці присутня відповідальна людина. Вони самі провели каналізацію і встановили в укритті унітаз. Купили EcoFlow, провели туди свій wi-fi.
Цей простір спроєктований як перший поверх, тобто там є коридор і маленькі квартирки — в усі ці приміщення поклали пінопласт, утеплення, знесли туди килими та застелили всю підлогу, облаштували місця для сидіння. Всередині є аптечка, вода, навіть кава та чай. Круто, що це люди взяли на себе відповідальність і самостійно все облаштували.
В столиці останнім часом тривоги серед ночі. Як в такому разі працює комендантська година?
Комендантська година не поширюється на ті випадки, коли треба ховатися. Наприклад, ми моніторили суд, в результаті якого людина має сидіти на цілодобовому домашньому арешті. Але навіть в цьому випадку зробили поправку, що під час тривоги можна виходити в укриття.
Але ж часто буває, що під час комендантської години закривають під’їзди зсередини. І люди не можуть увійти або вийти, тому що треба шукати ключ, а він невідомо у кого.
Буває — і це жах. В такому разі голови ОСББ чи головні по будинку застосовують владу, якої у них немає. Адже так вони зокрема перекривають доступ до тих укриттів, які знаходяться за цими зачиненими дверима. Тому є такі випадки, як на початку червня в Деснянському районі, коли уламками вбило мати з дитиною та ще одну жінку, які не могли зайти в укриття.
Це питання до комунікації влади. Вона мала б наголошувати, що правило двох стін застосовується в тому разі, якщо ви не встигаєте дійти до бомбосховища. І що ви маєте тримати укриття у своїх будинках доступними для всіх. Незалежно від того, живе людина тут, в іншому місці, або навіть в іншому місті.
Але щось люди того не розуміють, тому що є ж історії, коли людей не пускають і в шкільні укриття?
Це, напевно, найскладніше питання в контексті укриттів. З початком повномасштабного вторгнення таких проблем не було — пускали всіх і всюди, адже люди були шоковані та намагалися допомогти одне одному. Однак 21 червня 2022 року Департамент освіти й науки, керівницею якого є Олена Фіданян, заборонив стороннім перебувати на території навчальних закладів з мотивів безпеки. Коли загострилися обстріли, це питання знову підняли на поверхню, але Фіданян рішення своє змінювати не хотіла. Проте після трагедії 1 червня цього року наказом департаменту вже дозволено доступ стороннім, а відповідальні працівники мають його забезпечувати. Проте в школах все ще бояться, що всередину можуть потрапити диверсанти або просто неадекватні люди.
Для того, щоб таких острахів не було, в школах треба організувати нормальну безпеку. Плюс, що робити зі шкільним укриттям вночі, коли там нікого немає? А ключі від укриття в кого? А чи охоронець має право його відкривати? А чи адміністрація школи йому це дозволяє? Вкрай багато питань, а керівництво департаменту навіть не зайняло чітку позицію, щоб почати з ними роботу. Нормальна позиція лідерства — це подумати про те, як організувати безпеку всіх людей, які є навколо школи. Так на літній період, коли навчальні заклади не працюють, туди мали б окрім учнів пускати жінок з дітьми. Поки це питання висіть.
Як взагалі можна вплинути на цей процес?
Ми пробували комунікувати через інших лідерів, наприклад, через Романа Ткачука, керівника департаменту муніципальної безпеки, який зараз під слідством (у червні його відправили під домашній арешт саме за випадок із загибеллю людей через закрите укриття. — Platfor.ma). Він говорив з Фіданян, але марно.
Впоратися можна хіба що сильним публічним тиском, тому що всередині структури немає готовності працювати з цим питанням. Всі бояться взяти на себе відповідальність, тому що «а що, якщо зайде хтось сторонній, влаштує диверсію, а ми потім будемо винні». Проте треба вирішувати це іншим чином, наприклад, встановленням цілодобової кнопки виклику поліції. Ця кнопка подекуди є, але вона зазвичай знаходиться на першому поверсі біля вахтера, а треба, щоб була ще й в усіх укриттях. Але ж це кошти й політична воля, щоб виділити їх, не розтратити та зробити цю систему.
Тобто всі укриття мають бути доступними?
Всі укриття мають бути доступними для всіх і завжди, поки триває воєнний стан. Є випадки, коли в укритті знаходиться бар, продуктовий магазин, шоурум якогось бренду, стриптиз клуб тощо. Це нормально, тому що у нас є типовий договір оренди приміщень, призначених для захисту цивільного населення. Поки не було повномасштабної війни, їх здавали в оренду під бізнес. Нещодавно у Києві прийняли рішення — всі укриття завжди мають бути відкриті. Проте влада не подумала про те, що робити з тими місцями, де той же продуктовий. По-перше, комендантська година, по-друге, хтось має стежити за майном. Це непродумане рішення, яке саме себе трохи дискредитує. Зараз це виглядає так, ніби влада прагне зробити хоч щось після трагедії в Деснянському районі.
Тобто якщо вночі лунає тривога і мені треба бігти в укриття, гарантований варіант — це метро?
Метро точно буде відкрито, питання тільки зі входами — є ті, що не працюють.
Звучить так, ніби у нас суцільна безпорадність і нічого з тим не зробиш.
З доступністю у нас реально проблема, тому що без цього ми не можемо говорити про якість. Все одно яке укриття всередині, якщо воно зачинене.
У влади досі немає інструменту моніторингу укриттів. До того, як ми, ОЗОН, почали цим займатися та передавати дані департаменту, ніхто не розумів реальну ситуацію: скільки сховищ доступно, скільки закрито, скільки якісних і навпаки. Постанова №303 Кабінету міністрів призупинила всі державні планові/непланові перевірки на період воєнного стану. А в червні створили 10 комісій, щоб перевірити доступність укриттів. Фактично для цього не було ніяких юридичних підстав, бо Постанова 303 діє і забороняє це робити. Тобто на ці комісії, де у складі є поліція, люди могли самі викликати поліцію.
Треба говорити про доступність. Якщо ви дійшли до укриття, а воно, не дай боже, закрите під час тривоги — кричіть про це й викликайте поліцію, нехай вона приїжджає та фіксує. Але спочатку, звичайно, подбайте про свою безпеку. Фіксуйте на фото й відео, що укриття закрито, щоб у вас було підтвердження часу та місця. Пишіть про це у соцмережах, створюйте петиції, звертайтеся до райдержадміністрації — у них у всіх є гарячі лінії та пошта, вони зобов’язані цим займатися. Якщо не допомагає це, то можна публічно тегати Кличка у фейсбуці та писати йому звернення, нехай мер працює.
Хто має займатися облаштуванням укриттів, чи є відповідальні за це люди?
Відповідальних називають балансоутримувачами — це власник укриття. У нас є кілька типів власності: державне, комунальне, приватне. Тип власності, номер телефону та ім’я балансоутримувача можна якраз побачити на онлайн-мапі при натисканні на конкретне укриття. Однак є ще райдержадміністрація, яка зобов’язана комунікувати з балансоутримувачами, якщо ті не виконують вимоги з облаштування, доступності, або просто хтось на них скаржиться.
Чому таке розгалуження сховищ — якесь в школі, якесь в барі, якесь в підвалі жилого будинку?
Фонд споруд цивільного захисту сформували похапцем, коли розпочалася війна з Росією у 2014 році. Дали розпорядження на райони обстежити підземний фонд і відзначити місця, що на їхню думку підходять під укриття. Тоді на мапу внесли перші 400 сховищ. Серед них були й місця, які до повномасштабного вторгнення встигли стати чиїмось магазином або баром.
Якби не Постанова 303, то як мали б по закону моніторитися укриття?
За це відповідальні місцева влада та ДСНС, бо останні експерти в цій системі. Але й тут є законодавча пастка — у нас немає механізму перевірки укриттів. Ми з ОЗОН ходили до голови ДСНС, який відповідає за цивільний захист, і говорили про те, як вони можуть долучатися до моніторингу. Той зазначив, що є закон України про держнагляд і контроль. І там прописаний алгоритм перевірки житлового будинку повністю, але немає окремого щодо укриття. І виходить для того, щоб ДСНС зайнялися конкретним укриттям, їм треба повністю оглянути будинок. Тоді створюють документ, що має юридичну силу, і завдяки якому можна притягти до відповідальності балансоутримувача. Той має якийсь час, щоб виправити порушення, потім ДСНС приходять з перевіркою знову. Але якщо в укритті нічого не змінилося, то балансоутримувач сплачує штраф — всього в кілька сотень гривень.
Тому треба створити окремий короткий механізм для перевірки конкретно укриттів. Акт огляду, який буде мати юридичну силу для штрафування, позбавлення власності або навіть притягнення до кримінальної відповідальності, бо закрите укриття порушує право на безпеку і на життя.
Як ви, ОЗОН, взагалі вирішили моніторити укриття?
З 24 лютого ми чекали на можливість застосовувати нашу моніторингову силу. Бо у нас є велика спільнота волонтерів, які готові діяти і яким не байдуже на те, що відбувається у державі. Спочатку ми разом з Центром громадянських свобод документували воєнні злочини, потім почалися перші мирні зібрання влітку, які ми моніторили. Вже восени ми побачили пост, де киянин зі своєю колежанкою зайшли десь в Києві в укриття під час тривоги, а місцева жителька стала їх виганяти, тому що вони там не живуть. Аргументувала свою поведінку вона тим, що в сховищі ніби зберігаються особисті речі місцевих. А це ще було тоді, коли кожен понеділок нас обстрілювали. Хлопець зняв це на відео, виклав у фейсбук, а ми побачили. Хоч ми й самі часто стикалися з проблемою доступності, після цієї історії були шоковані. Тому вирішили застосовувати наш громадський контроль за тим, як держава організовує цивільний захист населення.
А як можна допомогти у моніторингу укриттів?
Можна долучитися до нас як волонтер, тоді ми навчимо безпекових правил і наших політик: як бути об’єктивними, незаангажованими й неагресивними, бо це теж важливо. І тоді вже в жилетці як монітора ОЗОНУ будемо відправляти на перевірки. Або інший варіант — ми підготували інструкцію, як перевірити своє укриття. Можна самостійно оглянути сховище й з зафіксованими даними звернутися у райдержадміністрацію. Або можна розповсюджувати цю інструкцію своїм містом, завантажити її в хорошій якості — за посиланням.
Як думаєш, чому людям треба долучатися не тільки до облаштування укриттів, але й до моніторингу?
Якщо якийсь державний сервіс не працює і не може сам впоратися з цією проблемою — з’являється місце і потреба в громадському контролі. Так працює всюди. Якщо десь суд несправедливий, непрозорий і заангажований, громадськість має проконтролювати, опублікувати об’єктивні дані та показати реальну ситуацію. Таким чином можна тиснути на суд, щоб він став прозорішим тощо. Так само з корупцією, коли наші ГО роблять розслідування і показують всі підозрілі закупівлі по укриттях. І так само з цивільним захистом.
Держава наразі має великі проблеми з цим. Досі ніхто не запропонував внести правку у цю Постанову 303, яка призупиняє держнагляд і контроль. Коли держава не бачить проблем, люди мають фіксувати їх і показувати. Тоді ми зможемо зробити всі укриття доступними. Організувати цивільний захист зараз можна за допомогою впевненого тиску на владу.
Де дивитися актуальні укриття?
Є карта укриттів, її мають постійно оновлювати. Ще дуже файно, що запрацювало оцінювання укриттів за допомогою Києва цифрового — там можна і треба повідомляти про закриті укриття, тому що це теж вид громадського контролю.