Не залишай сліду: як у Києві організували вечірку без сміттєвих урн

АвторPlatfor.ma
26 Листопада 2019

Восени в Києві відбувся офіційний локальний івент Burning Man – Decompression. Така подія може пройти в будь-якій країні, де є спільнота, яка поважає та слідує 10 принципам Burning Man, один з яких – «Не залишай сліду». Спеціально для Platfor.ma українська спільнота бьорнерів розповіла, як прибрала всі урни з території величезного івенту, змусила всіх гостей сортувати сміття та ще й отримувати від цього задоволення.

У пустелі Блек Рок Сіті, де проходить головний фестиваль Burning Man, заборонено смітити взагалі, навіть виливати воду на Плаю (рек: назва території фестивалю). Все привезене з собою необхідно забрати назад, у цивілізацію, залишивши пустелю в первозданному вигляді. Серед бьорнерів цьому принципу приділяється значна кількість уваги – серед іншого на самій події багато кемпів, які приймають та сортують сміття. Кожен учасник має бути відповідальним та прибрати за собою відходи, але крім цього після Burning Man залишається ціла команда MOOP (Matter out of Place), яка у декілька етапів очищує територію, у Манхеттен за розміром.

В Києві на локальних івентах Burning Man також є департамент Moop – це команда волонтерів, яка самостійно розраховує, як буде організована робота Leave No Trace (LNT) на івенті, як стимулювати гостей не смітити та берегти планету не тільки на Decompression, а й поза межами події. Цього разу спілку ентузіастів очолювали Григорій Колодяжний та Тетяна Сухецька. Григорій працює бізнес-аналітиком, а у вільний від роботи час розвиває проект «Exctintion Rebellion» в Україні та волонтерить у різних еко-ініціативах – PlastikWood, Екодія тощо. Тетяна також сортує сміття та приділяє вільний час волонтерству в різних еко-рухах.

Проблематика

Тусовка – це круто, але після кожного фестивалю залишаються тонни пластику, який не зникне ще сотні років. Ми настільки звикли до тотального споживання, що перетворюємо нашу планету на смітник. 

«Це не той слід, який ми хотіли б залишити», – зазначає лідерка LNT Тетяна Сухецька.

Змусити людей сортувати сміття під час вечірки – це практично неможливо. Згідно до концепції Decompression – можна приносити напої та їжу на подію, готувати і пригощати друзів, тому обійтися без відходів дуже важко. Це не клубна вечірка, де ти замовляєш на барі напої, у вартість яких входить ціна за вивіз сміття та прибирання. 

«На Decompression кожен має бути відповідальним за свої дії. Тому основним завданням нашої еко-зони було зробити монотонний, нудний процес сортування сміття цікавим, не відволікаючим від вечірки», – пояснює Ярослав Корець, лідер української спільноти Burning Man.

Рішення «З усього роби fun!»

Команда LNT знайшла вихід – зробити станцію сортування у вигляді арт-об’єкта, на території якого було б цікаво проводити час. Як це виглядало?

1. Діюча станція сортування сміття складалася з 20 контейнерів. Збирали: метал, пластикові пляшки різного кольору, тетрапак, паперові стаканчики, макулатуру, плівку 4 ldpe та пластик 2 hdpe, фольгу, скло, пластикові та металеві кришки, дерев’яні корки, негабаритний метал, батарейки та лампочки, органіку та види пластику, які неможливо переробити. Поруч розмістили спеціальну раковину, де можна було швиденько сполоснути предмети відходів.

2. Поруч зі станцією була організована спеціальна музична сцена LNT, з повноцінним лайн-апом.

3. Також неподалік митці створили фото-інсталяцію – косатку, яка тоне в смітті. Для її виготовлення волонтери використовували пляшки, бляшанки, плівку, пластиковий посуд та інші речі, які піддаються вторинній переробці.

4. Була організована фотозона з арт-об’єктів, зроблених в проекті PlasticWood.

5. Найголовніше – на усій території ПК «Куренівка» були прибрані всі сміттєві баки. Був лише один шлях цивільно позбутися відходів – це віднести їх до станції LNT, під звуки музики помити та покласти у відповідний контейнер. Під час роботи станції (а це 24 години) волонтери консультували людей, щоб ті правильно сортували.

 Iнформуй!

– На вході всіх гостей зустрічали Грітери (чарівні люди, які посвячують новеньких у бьорнери), пояснювали, що на території немає сміттєвих баків, та інформували про роботу LNT зони;

– Впродовж усього заходу працювали еко-поліцейські у трешкостюмах, зроблених Танею Сухецькою. Поліція мала завдання – патрулювати ПК «Куренівка» та знаходити тих, хто лишає «сліди» зі сміття. А от законослухняних гостей чекали космо-сюрпризи – ароматні кекси та солодощі;

– На території заходу були таблички з інформацією: «LEAVE NO TRACE – СМІТТЄВИХ УРН НЕМАЄ! Сміття несіть на сортувальну станцію на вході!»

Результат

Концепція спрацювала краще, ніж ми всі планували. Завдяки тому, що сортувальна станція була арт-об’єктом та об’єдналася з музичною сценою – процес став захоплюючим, інтерактивним і цікавим. Крім того, побувати на Decompression і не побачити сортувальну станцію було неможливо, адже LNT була розташована біля входу в приміщення. 

Загалом було зібрано та передано на переробку: папір – 18кг, пластик – 6 кг, скло – 257 кг, метал – 1 кг, а загальна сума, яку отримали за сміття у пунктах збору – 170 грн.

Звичайно, систему треба вдосконалювати, тому що не все працювало ідеально: нам не вистачило волонтерів, не всі гості сортували й невеликі сміттєкуточки з’явилися. Але важливо розуміти, що офіційно на заході не було встановлено жодної урни – тільки попільнички. Питання лише в звичках, які треба формувати та акцентувати увагу на проблемі.

Команда Leave No Trace вважає за потрібне залучати до конкретних дій людей та приблизити до нової парадигми мислення – постконсюмерскій. Фан на вечірці можно отримувати не лише від відпочинку, а й від корисних справ. Завдання нашого культурного явища полягає в тому, щоб донести меседж: «Давайте думати про те, що ми залишаємо після себе. Адже в новонароджених немовлят вже знаходять мікропластик, а кити помирають від купи сміття в шлунку». 

Decompression – це в першу чергу про залученість. Ти міняєш свою споживчу парадигму й гориш з іншими – робиш щось корисне та отримуєш величезний кайф, як від процесу, так і від результату. Коли ти вкладаєш, то цей відпочинок стає не просто фестивалем або приводом зробити пару селфі. Це стає частиною тебе та того, що ми називаємо життя на повну. І ось цей слід залишиться в наших серцях. Ми плануємо впроваджувати цей принцип і у подальших івентах у ПК «Куренівка», наприклад на зимовій арт-ярмарці та нічних вечірках.

АвторPlatfor.ma
26 Листопада 12:10
Найцiкавiше на сайтi

Жахай, збудження, піявка:
мем-словник журналу Platfor.ma

Всередині будь-якої компанії з часом формується унікальний лексикон зі слів, висловів, цитат і мемів, який, скоріш за все, буде незрозумілим для людей ззовні. Ми – не виняток, тому розповідаємо про 15 «внутряків», завдяки яким нас можна впізнати на нетворкінгу, конференції або навіть у маршрутці.

Звільнений, вбитий, переламаний, принижений і зганьблений за всі одруківки та помилки в наших постах. Людина, яка витирає рукавом сльози, коли читає коментарі у Фейсбуці Platfor.ma, та піднімає келих винця за кожен ваш лайк.

Колись ми зрозуміли, що за помилки хтось має відповідати. По справедливості. Тому SMM-ник вже бував звільнений чи нагодований отруйними грибами, ми палили йому хату й відбирали бізнес-ланч, щоб сміятися й їсти у нього на очах. А тепер розкриваємо головний секрет редакції – насправді нашого SMM-ника не існує. Так, у нас немає такої посади, а всі обов’язки, в тому числі вищеперелічені, поділені між редакцією.  

Позиція в експозиції:
Ольга Балашова про оновлений Нацхудожній музей, віднайдені шедеври й добрих Левів

Наприкінці листопада після реконструкції відкрився один із головних музеїв країни – Національний художній. Тим часом команда все активніше намагається осучаснити музей і перетворювати його на живий майданчик для зустрічей та діалогу. Для свого циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з заступницей голови музею Ольгою Балашовою – про те, як розповідати історії в сучасному стилі, про що думають доглядачі, які роками сидять в одному й тому ж самому залі, та як Леви врятували важливу виставку.

– Музей відкрився після реконструкції. Розкажи, що змінилося?

– Ми вперше за багато років відкрили запроектовані ще Городецьким світлові вікна, завдяки підтримці ПриватБанку. Коли будеш на другому поверсі, не забудь подивитись вгору   — думаю, найбільше враження буде саме від цього. Крім того, наші науковці та виставковий відділ створили нову редакцію постійної експозиції початку ХХ століття   — “Модернізм в Україні”, яка відкрилася 29 листопада. 

Паралельно у нас відбувається можливо дещо хуліганська як для класичного музею історія: разом із компанією Intertop, яка підтримує Національний олімпійський комітет України, ми зібрали своєрідну збірну художників для виставки “Вболіваю, бо”. Десятеро митців створили роботи під враженням від різних олімпійських видів спорту, а Intertop зробив із ними футболки. Частина доходу від продажів буде йти на підтримку нашої олімпійської команди.

Виставка іронічна, не дуже серйозна, але торкається важливих запитань і художнього процесу також. Наприклад, принципу змагання, який взагалі-то мистецтву не дуже притаманний. Бо не існує об’єктивних критеріїв, як у спорті, за якими один художник може вважатися кращим за іншого. Але при цьому мистецтво весь час у це змагання потрапляє: скажімо, є різноманітні премії й нагороди.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

– А чи є негатив з боку співробітників чи культурного середовища щодо того, що ось, головний музей країни виставляє якісь футболки?

– Можна розглядати так: комерційна компанія використовує музей в своїх інтересах. А можна в зовсім іншій системі координат, де музей – це не якийсь сакральний простір, до якого не можна торкатися. Можна сприймати цей проєкт як взаємодію, яка стала важливою для усіх: художники зустрічалися з спортсменами та надихалися ними, музей отримав хорошу виставку, а компанія донесла до аудиторії свої цінності. Це партнерська історія, Intertop повністю оплатив весь продакшн і забезпечив гонорари художникам.

– В кількох реченнях: чим музей пишається за останні кілька років?

– Ми пишаємося собою. Тобто командою. Я ціную дискусії, що відбуваються всередині музею між людьми, які несуть певні новації, й тими, хто зберігає традиції. В результаті цього обидві сторони змінюються і збагачуються. Не можу сказати, що це весело чи комфортно, але це спричиняє рух.

Пишаємося, що нам вдається в дуже складних умовах знаходити можливості для реалізації крутих ідей. “Явлення” чи виставка Богомазова – це взірцеві музейні проєкти, яким передували глибокі багаторічні дослідження. Ося ця невидима робота всередині колективу, в першу чергу наукова, дуже важлива. 

Загалом не можна просто зануритися в свою тугу і змиритися з тим, що ми бідні, нещасні й нікому не потрібні. І відгуки, які ми отримуємо, показують, що все ж потрібні.

☞ Чи можна працювати безкоштовно? ☜

Протягом життя виникає так багато суперечливих питань, що навіть стає страшно. Чи можна сидіти на холодному? Проект чи проєкт? Чи варто ділитися, якщо на прогулянці з другом ви знайшли двадцятку? Platfor.ma вирішила задатися тим із них, яке, напевно, близьке та знайоме кожному: «Чи можна працювати безкоштовно?». Свої точки зору з цього приводу висловили концертна фотографка, дизайнер і копірайтерка.

Пам’ятаєте цей пост? Він викликав бурхливу реакцію серед наших читачів і гарячу дискусію, тому, здається, що єдиної правильної відповіді не існує. Коли хтось стикається з проханням «ну будь ласочка, допоможіть, ми ж такі круті», відмовити вкрай складно, але і погоджуватися на кожну таку авантюру неможливо, адже не вистачить ані часу, ані сил, ані ресурсів.

 

Єгор Сігнієнко,
дизайнер у Evoplay і фотограф

Безкоштовна робота – це майже завжди погано, якщо вона не приносить вам задоволення. Час від часу мене просять зробити щось «по дружбі», але найчастіше, здається, що це відволікає від більш важливих справ. Тому головне, щоб робота приносила хоча б не матеріальний, але профіт – була цікава, сприяла саморозвитку або гарантувала інші плюшки на кшталт поїздок, знайомств із людьми, плюсів на круті події тощо. 

Буває й так, що безкоштовна робота неочікувано приносить більше прибутку. Складно у це повірити, але у мене була схожа ситуація. Колись зі мною зв’язався невеликий рок-гурт із Фарго, США – їм потрібна була картинка на обкладинку альбому. Вони показали, що хочуть бачити та в якому стилі, ніби все було добре, але ми не зійшлися в ціні й вони відмовилися. Але мені настільки сподобалося завдання, до того ж було трішки вільного часу, що я почав його виконувати, але ні слова не сказав замовнику. Коли я закінчив роботу, то просто безкоштовно надіслав картинку хлопцям – «успіхів, ви круті». Вони здивувалися та дуже дякували, а через пару тижнів все ж таки заплатили й навіть більшу суму, ніж я просив спочатку.

Іноді я виконую роботу безкоштовно для своїх старих клієнтів. Поступово вартість моїх послуг зростає, тому для людей або проєктів, з якими ми співпрацювали раніше, в якийсь момент вона стає занадто високою. Я це, звичайно, розумію, тому роблю такий прощальний подарунок – виконую їхнє завдання, але не беру жодної копійки. Однак обов’язково наголошую, що тепер мої послуги коштують дорожче, тому надалі ми будемо працювати або за новими цінами або ніяк. У 50% випадків ці клієнти йдуть до більш бюджетних дизайнерів, але все одно продовжують мене радити іншим замовникам. Таким чином я не тільки розриваю робочі зв’язки з людиною на хорошій ноті, але й знаходжу нові.

 

Анна Лісовська,
копірайтерка та кураторка курсів у школі Bazilik

Думаю, що початківці можуть працювати безкоштовно – це те, що називається «на портфоліо». Потім портфоліо набереться (або вони зголодніють остаточно) і доведеться все-таки взяти ці «мерзенні» гроші.

А ось більш досвідчені спеціалісти зазвичай розрізняють поняття «безкоштовно» і «pro bono» – це означає «заради загального блага». Безкоштовно зазвичай передбачає, що хтось заробляє на цьому проєкті – тільки не ти. Мені, наприклад, часто пропонують почитати десь лекцію без оплати й «бажано спеціально для нас підготовлену, щоб раніше ви ніде такої лекції не читали!». Але при цьому зазначають, що «ми беремо гроші за вхід, але платити лекторам не планувалося. Зате ви отримаєте піар!». Найчастіше це пропонують організатори та проєкти, яким і самим би піар не завадив. Я у такому випадку чемно відмовляюся.

Pro bono ж означає, що на проєкті не заробляє ніхто – всі працюють, тому що хочуть зробити щось класне для країни, міста або ком’юніті. Ось це вже цікавіше. Працювати над такою справою варто тільки, якщо ви щиро вірите в неї та готові викладатися так само, як і за пристойний гонорар

 

Ольга Закревська, концертна фотографка

Від кожного руху в своєму житті треба щось для себе отримувати. Інакше навіщо це все? Але, звісно, мова не завжди про гроші. Якщо профіт, який ви отримуєте замість них, для вас хоча б настільки ж важливий – то чому б і ні? Для когось це досвід, корисні знайомства, самореклама тощо. Я, наприклад, знімаю концерти понад 10 років і в кращому випадку лише за кожен десятий одержала матеріальну винагороду. Але натомість я отримую щось інше, більше та вагоміше – думаю, це можна назвати задоволенням. 

У мене є робота – класна та улюблена, але навіть від неї інколи треба відпочивати. Якщо триматися думки, що відпочинок – це просто зміна діяльності, то мій варіант виглядає так: взяти камеру, вирушити на цікавий концерт і зняти музикантів у найщирішому їхньому стані, виснаженому та спітнілому від драйву та прожекторів.

Звісно, якщо ви плануєте заробляти фотографією на життя, варто брати гроші за всі зйомки. Інакше замовники звикнуть, а ви потім житимете на «Мівіні». В мене ж так складаються обставини, що навіть мій начальник каже: «Не люблю, коли ти не знімаєш концерти – ти після них щасливіша». 

Я взагалі занадто добра, тому часто погоджуюсь знімати музичні події друзів, якщо знаю, що вони самі на ньому не зароблять. Але в більшості випадків все ж таки називаю свою ціну – навіть, якщо концерт великий, він може бути мені зовсім нецікавим. Бо найчастіше в таких випадках немає впевненості в подальшому задоволенні.

Вулкан етно: Марко Галаневич про мандри ДахиБрахи, музику з пластику і косу за €100

6 грудня гурт ДахаБраха зіграє один із найбільших концертів в своїй історії – в київському Палаці спорту. Із масштабним шоу на декілька тисяч глядачів музикантам допоможе співзасновник та режисер Влад Троїцький. На честь цього для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила із учасником ДахиБрахи Марком Галаневичем – про те, чому в гурту не буває поганих концертів, про пластик сучасної попси та про бажання купити косу за 100 євро.

– У журналістиці є правило на початку пояснювати, чому співбесідник крутий: ось ці люди були в рекламі Девіда Бекхема, були на Гластонбері, були у “Фарго”, були на BBC, були на легендарних американських радіостанціях. А що би ти тут про ДахуБраху написав, щоб переконати, що текст треба прочитати?

– Бо ми стараємося. А днями у нас ще й концерт у Києві, треба, щоб люди прийшли. Достатньо чесно?

– Надзвичайно. Добре, а був момент, коли щось сталося в кар’єрі і ти подумав: фух, здобули, є. 

– Ні, однієї такої події не було. Є п’ятнадцять років концертів, гастролей, вистав, фестивалів. Створили самі собі нішу, лишили в ній простір й для інших. І просто сподіваємося, що те місце, де ми зараз, ми справді заслужили, а не просто пощастило.

– А тебе впізнають на вулиці?

– Та ні, дуже рідко. Чи може впізнають, але не дістають. Хоча нещодавно в магазині “Всі.Свої” продавець сказав, що наша музика йому зовсім не заходила, поки не потрапив на прекрасний, як він сказав, концерт. На НСК Олімпійський на розігріві у Святослава Вакарчука. Ну і тоді вже, каже, все зрозумів. Але це факт – дійсно, за силою впливу й емоційним зарядом живі виступи перевищують аудіозаписи, як би ми не старалися.

– А ти знаєш зворотні випадки, коли вживу таке собі, а в записі – шедеври?

– Так. Навіть у Tinariwen – це музиканти з Малі, ми їх вже більше десяти років слухаємо, розвивалися на них. Але двічі були на концерті, і там зовсім не вразило. Може були втомлені. Таке буває. Ми навіть всередині домовилися, що ДахаБраха не буде доводити до того моменту, коли ми усі почнемо так грати. Коли тобі не цікаво, але відпрацьовуєш концерт і їдеш на наступний.

– Тобто ви обговорювали, що у гурту ДахаБраха може бути фінал?

– У всього є початок і кінець. І у ДахиБрахи теж буде, але коли – невідомо. Якщо чесно, я думав, що буде набагато швидше. А мій особистий – тим паче. 

– А ти пам’ятаєш момент, коли зрозумів, що це твоє життя – їздити по планеті з цими людьми і грати музику?

– Я й досі не усвідомлюю.

– Та вже ж 15 років…

– Але я досі не впевнений, що остаточно знайшов себе як творчу одиницю. Все настільки плинно. Зараз це так – і я щаслива людина.