Не залишай сліду: як у Києві організували вечірку без сміттєвих урн

АвторPlatfor.ma
26 Листопада 2019

Восени в Києві відбувся офіційний локальний івент Burning Man – Decompression. Така подія може пройти в будь-якій країні, де є спільнота, яка поважає та слідує 10 принципам Burning Man, один з яких – «Не залишай сліду». Спеціально для Platfor.ma українська спільнота бьорнерів розповіла, як прибрала всі урни з території величезного івенту, змусила всіх гостей сортувати сміття та ще й отримувати від цього задоволення.

У пустелі Блек Рок Сіті, де проходить головний фестиваль Burning Man, заборонено смітити взагалі, навіть виливати воду на Плаю (рек: назва території фестивалю). Все привезене з собою необхідно забрати назад, у цивілізацію, залишивши пустелю в первозданному вигляді. Серед бьорнерів цьому принципу приділяється значна кількість уваги – серед іншого на самій події багато кемпів, які приймають та сортують сміття. Кожен учасник має бути відповідальним та прибрати за собою відходи, але крім цього після Burning Man залишається ціла команда MOOP (Matter out of Place), яка у декілька етапів очищує територію, у Манхеттен за розміром.

В Києві на локальних івентах Burning Man також є департамент Moop – це команда волонтерів, яка самостійно розраховує, як буде організована робота Leave No Trace (LNT) на івенті, як стимулювати гостей не смітити та берегти планету не тільки на Decompression, а й поза межами події. Цього разу спілку ентузіастів очолювали Григорій Колодяжний та Тетяна Сухецька. Григорій працює бізнес-аналітиком, а у вільний від роботи час розвиває проект «Exctintion Rebellion» в Україні та волонтерить у різних еко-ініціативах – PlastikWood, Екодія тощо. Тетяна також сортує сміття та приділяє вільний час волонтерству в різних еко-рухах.

Проблематика

Тусовка – це круто, але після кожного фестивалю залишаються тонни пластику, який не зникне ще сотні років. Ми настільки звикли до тотального споживання, що перетворюємо нашу планету на смітник. 

«Це не той слід, який ми хотіли б залишити», – зазначає лідерка LNT Тетяна Сухецька.

Змусити людей сортувати сміття під час вечірки – це практично неможливо. Згідно до концепції Decompression – можна приносити напої та їжу на подію, готувати і пригощати друзів, тому обійтися без відходів дуже важко. Це не клубна вечірка, де ти замовляєш на барі напої, у вартість яких входить ціна за вивіз сміття та прибирання. 

«На Decompression кожен має бути відповідальним за свої дії. Тому основним завданням нашої еко-зони було зробити монотонний, нудний процес сортування сміття цікавим, не відволікаючим від вечірки», – пояснює Ярослав Корець, лідер української спільноти Burning Man.

Рішення «З усього роби fun!»

Команда LNT знайшла вихід – зробити станцію сортування у вигляді арт-об’єкта, на території якого було б цікаво проводити час. Як це виглядало?

1. Діюча станція сортування сміття складалася з 20 контейнерів. Збирали: метал, пластикові пляшки різного кольору, тетрапак, паперові стаканчики, макулатуру, плівку 4 ldpe та пластик 2 hdpe, фольгу, скло, пластикові та металеві кришки, дерев’яні корки, негабаритний метал, батарейки та лампочки, органіку та види пластику, які неможливо переробити. Поруч розмістили спеціальну раковину, де можна було швиденько сполоснути предмети відходів.

2. Поруч зі станцією була організована спеціальна музична сцена LNT, з повноцінним лайн-апом.

3. Також неподалік митці створили фото-інсталяцію – косатку, яка тоне в смітті. Для її виготовлення волонтери використовували пляшки, бляшанки, плівку, пластиковий посуд та інші речі, які піддаються вторинній переробці.

4. Була організована фотозона з арт-об’єктів, зроблених в проекті PlasticWood.

5. Найголовніше – на усій території ПК «Куренівка» були прибрані всі сміттєві баки. Був лише один шлях цивільно позбутися відходів – це віднести їх до станції LNT, під звуки музики помити та покласти у відповідний контейнер. Під час роботи станції (а це 24 години) волонтери консультували людей, щоб ті правильно сортували.

 Iнформуй!

– На вході всіх гостей зустрічали Грітери (чарівні люди, які посвячують новеньких у бьорнери), пояснювали, що на території немає сміттєвих баків, та інформували про роботу LNT зони;

– Впродовж усього заходу працювали еко-поліцейські у трешкостюмах, зроблених Танею Сухецькою. Поліція мала завдання – патрулювати ПК «Куренівка» та знаходити тих, хто лишає «сліди» зі сміття. А от законослухняних гостей чекали космо-сюрпризи – ароматні кекси та солодощі;

– На території заходу були таблички з інформацією: «LEAVE NO TRACE – СМІТТЄВИХ УРН НЕМАЄ! Сміття несіть на сортувальну станцію на вході!»

Результат

Концепція спрацювала краще, ніж ми всі планували. Завдяки тому, що сортувальна станція була арт-об’єктом та об’єдналася з музичною сценою – процес став захоплюючим, інтерактивним і цікавим. Крім того, побувати на Decompression і не побачити сортувальну станцію було неможливо, адже LNT була розташована біля входу в приміщення. 

Загалом було зібрано та передано на переробку: папір – 18кг, пластик – 6 кг, скло – 257 кг, метал – 1 кг, а загальна сума, яку отримали за сміття у пунктах збору – 170 грн.

Звичайно, систему треба вдосконалювати, тому що не все працювало ідеально: нам не вистачило волонтерів, не всі гості сортували й невеликі сміттєкуточки з’явилися. Але важливо розуміти, що офіційно на заході не було встановлено жодної урни – тільки попільнички. Питання лише в звичках, які треба формувати та акцентувати увагу на проблемі.

Команда Leave No Trace вважає за потрібне залучати до конкретних дій людей та приблизити до нової парадигми мислення – постконсюмерскій. Фан на вечірці можно отримувати не лише від відпочинку, а й від корисних справ. Завдання нашого культурного явища полягає в тому, щоб донести меседж: «Давайте думати про те, що ми залишаємо після себе. Адже в новонароджених немовлят вже знаходять мікропластик, а кити помирають від купи сміття в шлунку». 

Decompression – це в першу чергу про залученість. Ти міняєш свою споживчу парадигму й гориш з іншими – робиш щось корисне та отримуєш величезний кайф, як від процесу, так і від результату. Коли ти вкладаєш, то цей відпочинок стає не просто фестивалем або приводом зробити пару селфі. Це стає частиною тебе та того, що ми називаємо життя на повну. І ось цей слід залишиться в наших серцях. Ми плануємо впроваджувати цей принцип і у подальших івентах у ПК «Куренівка», наприклад на зимовій арт-ярмарці та нічних вечірках.

АвторPlatfor.ma
26 Листопада 12:10
Найцiкавiше на сайтi

Гра слів: у мене дислексія і це круто

У свідомості більшості людей дислексія асоціюється з хворобою або якимось розладом. Але ми навіть не уявляємо, як бачать і сприймають інформацію люди, які мають цю особливість. Про те, як навчатися, працювати, спілкуватися й жити з дислексією, та чому це дар, а не хвороба, спеціально для Platfor.ma розповіла правозахисниця та виконавча директорка Центру громадянських свобод Олександра Романцова.

Ми надиктували для Саші ключові слова з цього матеріалу та попросили записати їх на папері без концентрації та зосередженості. На зображеннях ви бачите їх так, як робить це наша героїня з дислексією. 

Олександра Романцова

Я зрозуміла, що у мене дислексія вже в університеті, коли натрапила на її опис. Десь на підсвідомому рівні я знала, що у мене в мозку відбуваються певні процеси. Але ж я не могла побувати в голові іншої людини, аби порівняти стани.

У мене катастрофічна ситуація з орфографією. Якимось досі загадковим чином родичам вдалося ввести мене у навичку читання, а от з письмом постійна проблема. Люди, які зі мною переписуються, це відчувають і бачать в месенджерах. Це не просто божевільна кількість помилок, тому що всі правила української та російської мов я знаю, пам’ятаю та можу повторити, я просто не встигаю їх впровадити у свої повідомлення. Аби бути впевненою в тому, що я пишу, мені потрібно встигнути перевірити кожне слово на всі правила. І не факт, що я не переплутаю літери.

Перший написаний мною без єдиної помилки, диктант був у третьому класі. Тоді після уроків мама повинна була забрати мене зі школи, щоб вирушити в Одесу. Вперше я виїжджала з міста не до бабусі, тому була на підйомі та мала багато енергії на концентрацію. Це була моя перша п’ятірка з підписом «молодець», тому що, мені здається, вчителька вже не сподівалася ніколи таке диво побачити. Але найіронічніше те, що одна єдина помилка там таки була – в моєму прізвищі. 

«Дислексія»

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.