Не рви сеть: правила этикета современного интернета

22 Жовтня 2016
знання пороблено технології

Интернет – особый мир, где есть свои правила, нормы и этикет. Platfor.ma сформулировала десять пунктов, на которые стоит обратить внимание, чтобы вас считали человеком разумным даже в таком безумном месте как интернет.

Писать гору сообщений по паре слов в каждом

Времена изменились. Множество людей практически переселились в интернет и чат для них – не только способ швырнуть другу видео о том, как совенок играет с котиком (кстати, вот оно), но и рабочий инструмент. Поэтому не стоит продолжать писать так же, как будто на дворе все еще времена ICQ.

 

Привет

как дела?

:))))

слушай

есть вопрос

точнее, идея

а!

хотя стоп

я ж сам могу

все, уже не надо

:))

 

Безудержно нажимать Enter при отправке своих посланий, особенно малознакомому человеку – невежливо. Здороваться в интернете вовсе необязательно, а сакральный вопрос «как дела» вводит в ступор слишком многих, чтобы мучить им всех людей. Попробуйте писать сообщения из более чем двух слов – и люди отблагодарят вас развернутыми и полезными ответами, даже если вы будете просить денег в долг.

Тэг всему голова

Иногда в мире случаются праздники. Вы человек добрый и общительный, поэтому хотите всех поздравить. Разумеется, вы размещаете открытку красивого зайца в переливающихся сердцах, пишете «С Новым годом!» и отмечаете на этом снимке всех друзей: одного на ухе, другого на хвосте, а кому-то и что-то похуже достанется. Скажем, нога. Но вместо благодарности все почему-то негодуют. Все просто – отмечать людей на фотографиях, которые напрямую к ним не относятся, – это невежливо.

Лайкать старые фото

Механизм Facebook таков, что старые фото навеки исчезают в пучине забвения, пока их не лайкнет или прокомментирует кто-то специально забравшийся в дебри вашего профиля. Сделать такое для особы другого пола равносильно вывешиванию из окна плаката «Я от тебя без ума». Более того, об этом узнаете не только вы и ваш партнер по этой игре, но и весь интернет – поскольку старое фото всплывает в ленте и у них. Ворошить былое – сильное средство, которое, как и положено сильным средствам, может и помочь, и навредить. Лайкайте мудро.

Ответить всем

В рабочей и не только переписке часто множество адресатов. Используя кнопку «Ответить всем», вы действительно отвечаете всем. Старайтесь делать это только тогда, когда это действительно важно. Если организатор какого-либо мероприятия интересуется, кто сможет прийти, то вовсе необязательно сообщать всем остальным, что вы бы хотели, но не уверены, что получится, потому что в четверг много дел, плюс вы уже обещали знакомому зайти помочь поднять рояль на семнадцатый этаж, но если быстро управитесь (это, кстати, вряд ли), то, наверное, придете, просто чуть попозже. В общем, темы, важные для всех участников – это «ответить всем», а вот ответ на вопрос автора письма – просто «ответить».

Бессмысленное «нет»

Иногда желание поговорить возникает даже тогда, когда говорить нечего. Если ваш знакомый в соцсети спрашивает в своем посте, нет ли у кого-то хорошего антикварного примуса, то не стоит вторгаться в комментарии с текстом в духе: «У меня нет, но я в любом случае сейчас в Испании, сорри». У человека и примуса-то нет, а тут еще вы со своим пляжем. Отклик на вопрос о примусах должен нести хоть какую-то информацию о примусах. В идеале – о том, что он есть и да, вы готовы его отдать.

Храните чужие тайны

Деловая переписка – штука непростая. Во-первых, нельзя написать неприятному козлу, что он неприятный козел. Во-вторых, по неписанным правилам отвечать нужно в течение суток. В-третьих, будьте очень осторожны с отправкой писем многим адресатам. Лет пять назад какой-то неосторожный пиарщик разослал свой пресс-релиз на половину журналистов страны, открыто указав их почтовые адреса. От развернувшейся безумной дискуссии еще долго страдали все те, кто не хотел ни пресс-релиза, ни последующих идиотских острот неразумных коллег. «Скрытая копия» – очень полезная кнопка, используйте ее. И, если уж влипли в деловую переписку, не забывайте четко артикулировать, от чьего имени вы сейчас говорите: от своего как личности, от своего как должностного лица или от лица всей компании.

Писать всюду сразу

С развитием других каналов коммуникации телефонный звонок все больше превращается в исключительно экстренное средство связи. Общение все активнее перемещается в почту и чаты социальных сетей. И одно из главных прегрешений современного пользователя – это пытаться пробиться к собеседнику через абсолютно все каналы. Отправили письмо, написали этому человеку в Facebook, что отправили письмо, позвонили и спросили, получил ли он все это – а когда многострадальный собеседник открывает полученное, то там фото енота или ссылка на видео о том, как кот играет с совой (напоминаем, оно вот здесь). Такой информационный шквал из разных средств связи допустим только в случае чего-то совсем уж экстренного. В ином случае отправьте письмо или сообщение в чат. Выжидайте. Звонок – крайняя мера. Вполне возможно, что человеку ваша идея просто не очень интересна или вы ему вообще не нравитесь. И с каждым сообщением нравитесь все меньше.

Кроме того, если вы уж начали общаться в почте, то не стоит внезапно переносить диалог в Facebook. Сами потом запутаетесь, кто кому контракт сорвал.

Званые гости

У вас 5000 друзей в Facebook. И одно мероприятие – слет любителей мадагаскарских тараканов. Тема, безусловно, важная и актуальная, но не стоит звать на специально созданный ивент всех своих друзей. Большинству из них это все-таки будет не очень интересно. Возможно, из вежливости кто-то отметится, что придет или что ему это «интересно». В таком случае каждая ваша публикация в этом мероприятии с внутренним юмором о тараканьих усиках будет всплывать уведомлением у этих несчастных. Пощадите. Любите тараканов с теми, кто любит тараканов, остальные ни при чем.

Образ в интернете – это образ

Человек в интернете и в реальности – зачастую совершенно разные персонажи. Опустим то, что вместо двухметрового брюнета с фото при встрече собеседник может оказаться всего лишь двухметровым блондином. Десятки смайлов в каждом сообщении вовсе не гарантируют того, что в жизни человек жизнерадостный и компанейский. Не требуйте от онлайн-друзей неистового общения в офлайне. Быть занудой в жизни – это неотъемлемое право каждого.

Самолайк

Любить себя – это хорошо. Демонстрировать эту любовь всем – так себе. Если вы что-то написали, то вам это по умолчанию небезразлично и интересно. Подтверждать это лайканьем собственного высказывания равносильно ментальной мастурбации. Особенно нелепо это выглядит, когда ваш лайк долго так и остается единственным.

Подытожим – будьте нормальными людьми.

Найцiкавiше на сайтi

Як мозок вас обманює?
Уривок із нової книжки Асі Казанцевої

13 Жовтня 2019

У видавництві Vivat вийшла третя книга наукової журналістки, нейробіологині та популяризаторки науки Асі Казанцевої «Мозок матеріальний». У ній авторка розповідає про таємниці будови і роботи мозку та наголошує: попри те, що він мінливий і неосяжний, наче чорна діра у космосі, ми здатні навчитися ним керувати. Platfor.ma публікує уривок про те, як хибні спогади та фальшива любов до спаржі можуть зробити нас кращими людьми.

Довіряти свідченням свідків, напевно, можна, але з обережністю. Ось уявіть такий експеримент: до лабораторії приходять сто п’ятдесят осіб, і ви показуєте їм усім однаковий відеоролик про автомобільну аварію. Не страшний. Просто машини невдало намагалися роз’їхатися й подряпали одна одну. Потім ви запитуєте у випробовуваних, з якою швидкістю їхали автомобілі. При цьому одну групу, контрольну, ви запитуєте саме в такому формулюванні. А двом експериментальним групам даєте підказки: «З якою швидкістю їхали машини, коли вони зіштовхнулися?» і «З якою швидкістю їхали машини, коли вони врізалися одна в одну?»

Неважко здогадатися, що швидкість автомобілів буде різною залежно від формулювання запитання. Ті, хто описував автомобілі, що врізалися, у середньому повідомили, що вони їхали зі швидкістю 10,46 миль (16,83 км) на годину, а випробовувані, що розмірковували про автомобілі, які зіштовхнулися, приписали їм швидкість вісім миль (12,87 км) на годину. Звісно, це не так уже й дивно. Люди не дуже добре вміють оцінювати час, відстань і швидкість, тож цілком природно, що вони несвідомо спираються на підказку, що міститься у формулюванні питання, і коригують свої оцінки відповідно до неї. 

Набагато цікавіше інше. Наступного тижня випробовуваних знову запросили до лабораторії. Відео більше не показували, проте запитали, чи бачили вони розбите скло. Поміж тих, хто під час минулого візиту до лабораторії розмірковував про автомобілі, що побилися, було 16% учасників, які пригадали про розбите скло. В інших двох групах, яким просто повідомляли, що автівки зіштовхнулися або взагалі без уточнення про характер зіткнення, таких респондентів було 7% і 6% відповідно. Насправді, звичайно ж, жодне скло у відеоролику не розбивалося.

Це була перша робота про хибні спогади, опублікована в 1974 році психологами Елізабет Лофтус і Джоном Палмером.

Людина-активізм: як одна Наталя Шевчук розвиває соцрекламу, бореться з хутром і пропагує екологію

АвторЮрій Марченко
10 Жовтня 2019

– Коли і як ти зрозуміла, що ось ці історії про розумне споживання, веганство, толерантність – це твоє? 

– Звісно, я не сиділа і не думала: а що ж буде моїми ідеалами? Років 12 тому, коли у моєму домі з’явився інтернет, я знайшла сторінку в Живому журналі, де сиділи люди, які рятували кішок і собак. Я побачила кадри із притулку в Бородянці, куди звозили тварин, закривали на маленькій території, не давали їсти-пити, і вони просто вмирали серед трупів і фекалій. А котів комунальники «утилізовували» методом «я засуну всіх в мішок і заб’ю палкою». І ось у всьому Києві знайшлося кілька сотень жіночок, яких це жахало, і їм було не байдуже.

Уяви собі: живеш ніби в нормальній країні, а потім дізнаєшся, як насправді у тебе поводяться з тваринами. Мене це шокувало, у мене навіть депресія почалася, на пігулках сиділа. Посиділа і почала щось робити.

Як все відбувалося для мене: я жила на околиці Києва, де була купа бездомних собак. Коли я бачила собаку/кішку, яка щойно народила цуценят, то я ніби брала над ними усіма кураторство. Мала їх обробити від паразитів, перевірити здоров’я, а потім прилаштувати у хороші руки. Зараз це вже набагато легше: є купа ініціатив типу Adopt Don`t Stop, можна наробити красивих фото і тваринку швидко заберуть. Тоді всього цього не було. Коли я брала 6-7 цуценят, то кілька місяців присвячувала тому, що намагалася їх кудись прилаштувати: клеїш оголошення, стоїш в переході.

А далі ще й треба простежити, як їм живеться у нових господарів. Бо це зараз всі зрозуміли, що брати безпородну собаку – це нормально. А тоді такі песики відправлялися в основному в села, де їх саджали на ланцюг – хоча обіцяли цього не робити.

І ще окрема проблема була з перетримками. Це люди, які готові були у себе потримати тварину, поки не знайдуться постійні господарі. Одного разу трапилось таке, що всі перетримки, всі родичі і всі друзі вже були зайняті, а у мене на кураторстві опинилося сім собак. Тоді я зняла якусь хату на Софійській Борщагівці: задрипану, без опалення і води. Зате зі справжньою сільською пічкою-лежанкою. Ми з подругою Валерією взяли собак і жили там з ними, вечорами приходили друзі й допомагали нам поратися.

Раз на тиждень я, у вечірній сукні і накладними віями, вела якісь корпоративи багатим дядькам і потім знову решту часу сиділа із псами на печі. Цікавий був час.

У мене все: чому погана презентація – це як поганий секс

АвторГліб Капоріков
9 Жовтня 2019

Майже кожного дня ми щось презентуємо: клієнту, колезі, босу, інвестору. І посібників написано вже стільки, що не перечитати, а погані презентації все ще трапляються. А ще ми займаємось сексом, і про це написано ще більше. Креативний директор брендингової агенції LLIWELL Гліб Капоріков вирішив, що настав час об’єднати ці знання та нарешті покінчити з диктатурою всього поганого.

Хороша презентація – це як хороший секс. Звучить дивно, але якщо розібратися, то вони настільки подібні, що наступного разу на зустрічі з клієнтом ви відчуватимете майже фізичне задоволення від процесу. Отже, давайте розбиратися!

Я керую брендинговою агенцією і дуже часто спілкуюся з клієнтами. Презентації для них — це звична річ. Як правило, це брендингові концепції, стратегії та дизайн, але я намагаюсь постійно вдосконалювати цей процес.

Спілкуючись з колегами, які презентують подібні проекти, можна почути схожі скарги і обурення на кшталт:

– ці бовдури ніколи не приймають з першого разу;
– клієнт вносить багато правок;
– він неуважно слухає і просисть скоріше завершити.

Коли зі мною трапляється подібна ситуація, я намагаюсь знайти момент в комунікації з клієнтом, в якому я щось пропустив. І, як правило, знаходжу, адже всі проблеми виникають через погану комунікацію: те, що мені як виконавцю здається зрозумілим, для клієнта таким не є. Тут важливо розумітии, що якісно зроблена робота – це ще тільки половина шляху. Друга половина – це її представлення. Так, щоб усі закохалися в неї та стали амбасадорами ідеї, яку ви презентуєте, важливо правильно побудувати розповідь про неї.

Одного разу я слухав презентацію студента, який розповідав про великий навчальний проект. Проект був класний і, дійшовши до найцікавішого, він завершив свою розповідь і сів на місце. В цей момент я подумав, що не хотів би, щоб одразу після сексу мій партнер мовчки встав і вийшов за двері. Це було би вкрай дивно. Тоді я розглянув секс і процес презентації детальніше і виявив, що вони дуже схожі. Тому я зібрав докупи всі матеріали та власний досвід і ще трохи заглибився в тему.

TED + Київ:
як виглядає зсередини головна українська подія світового руху

У вересні в Києві під гаслом «Celebrate troubles» пройшла чергова подія світового рівня у форматі TED. Вже 10 років поспіль українські спікери зі сцени пропагують світлі ідеї та унікальний підхід до розв’язання проблем. Platfor.ma поговорила з ліцензіатом подій TEDxKyiv та керівником команди Владиславом Грезєвим про свято думок, строгий відбір спікерів, обмеження ліцензії та важливий вплив промов на українське суспільство.

Владислав Грезєв

– Як виникла ідея організувати TEDx у Києві?

– Ідея TEDx була започаткована глобальним TED й зокрема його куратором Крісом Андерсоном у 2009 році (до речі, ось наше з ним інтерв’ю. – Platfor.ma). З часом прийшло розуміння, що конференція збирає вершки суспільства планетарного рівня і відкриває прогресивні ідеї, актуальні для всієї планети. Але крім того є купа носіїв цінного досвіду, який максимально актуальний суто для локальних спільнот.

Тож з 2009 року TED відкрив можливість організовувати події їхнього формату за ліцензією на будь-якому рівні – міста, університета, вулиці, площі, бібліотеки, навіть всередині організації або компанії. Анонс цієї новини побачив наш українець, Всеволод Дьомкін, отримав першу ліцензію і прямо в 2009 році вперше в Україні провів TEDxKyiv. 

Я прийшов в команду в 2012 році як волонтер і, схоже, дуже непогано себе проявив, тож Тарас Парандій, який на той час у команді займався партнерами, запросів допомагати йому в цьому напрямі. А в 2014 році в нас була ліцензія на проведення події, яка закінчувалася в жовтні, але сталася революція, в суспільстві був сильний стрес і він не дуже збігався з тим, що ми проводимо свято ідей.