fbpx

Надміцна «‎Халабуда»: як артпростір у Маріуполі готував відра борщу й рятував людей і тварин

АвторНаталя Шевчук
6 Грудня 2022

До повномасштабної війни креативний простір «‎Халабуда» у Маріуполі був осередком активних містян і яскравою плямою на культурній карті міста, а під час облоги — буквально рятував людей і тварин. Про те, як для захисників і захисниць варили борщі у відрах, евакуйовували зоомагазин і рятували містян — Platfor.ma розповідає співзасновниця «‎Халабуди» Галина Балабанова.

— Якими були ваші перші дії, коли почалося повномасштабне вторгнення?

– Ми зібралися з командою в «‎Халабуді», заклали вікна та провели координаційну зустріч для більшості активістів Маріуполя. Тоді я зрозуміла, що хтось буде швидко втікати, а хтось вже готовий до довгої боротьби та допомоги. До пізньої ночі ми залишалися в «‎Халабуді», переобладнували простір під склад продуктів та інших речей, які в перший же день маріупольці почали до нас приносити, пам’ятаючи 2014-15 роки. Тоді думала, що допомога знадобиться в першу чергу військовим, а не місцевим, не вірила, що можна знищити місто та вбивати людей, як терористи. Тоді ж ми продумали план, як облаштувати близьке тимчасове сховище на випадок обстрілів і почали розгрібати підвал біля «‎Халабуди». Зносили туди воду, аптечки та провели лампу від генератора.

Далі на базі «‎Халабуди» разом із місцевим мікробізнесом облаштували три склади з продуктами, медикаментами, гігієнічними засобами, одягом. Ми почали видавати цю акумульовану допомогу (не гуманітарну, її в місті не було) військовим та першим постраждалим. Об’єми зростали і вже за день через хаб проходило до 2 тис. людей. За майже місяць нашої волонтерської роботи 25 тис. маріупольців отримали допомогу, разом із ними — всі підрозділи ЗСУ та добробати, силові структури міста та області. 

— Скільки людей вам допомагали і яку саме роботу робили?

— Кожен день приходили все нові волонтери, яких я намагалася розподіляти на ті ролі, які були зараз потрібні для виживання і допомоги іншим — водії, вантажники, координатори складів. Усього в цей місяць довкола нас об’єдналися понад 200 волонтерів.

Ми налагодили випікання хліба, поки були дріжджі та газ, потім — на електриці від генератора і далі просто на вогнищі пекли лаваші. Їх роздавали військовим, цивільним та доставляли на Азовсталь, коли там переховувались маріупольці й ще була можливість проїзду. Завдяки польовій кухні Карітасу (благодійна організація Української греко-католицької церкви. — Platfor.ma) та великим казанам готували гарячу їжу для поліції та тих військових, які мали змогу приїжджати до нас і забирати борщі буквально у відрах. Також доставляли їжу та продукти у більшість великих укриттів, які почали з’являтися у місті з ініціативи самих маріупольців (у Драмтеатр в тому числі). 

Також ми друкували інформлистки, які клали у пакети з продуктами, щоб містяни мали хоч якусь інформацію.

— Як змінювалась ваша робота з часом?

— Вже за кілька днів від 24-го перші волонтери отримали прильоти по своїх будинках та були змушені жити в «‎Халабуді». Пізніше ми облаштували ще два сховища, у яких можна було жити. Здебільшого там мешкали жінки й діти, літні люди та наші волонтери. Їх ми, звісно, теж намагались забезпечити гарячою їжею, медикаментами та гігієною.

Допомагали із поставками ліків у госпіталь. А пізніше — пакетів для тіл. Коли почало прилітати близько та у нас з’являлися перші поранені (спочатку мешканці сусідніх будинків, а потім і наші волонтери), ми швидко облаштували медичний куточок зі стерильними матеріалами, яскравою лампою та шовним матеріалом. Домовились, аби у нас чергували медики: патологоанатом, стоматолог і ветеринар. 

Наша команда щодня організовувала виїзди містом для доставки допомоги та спільної роботи з поліцією, а інша частина волонтерів роздавала допомогу у самій «‎Халабуді», куди купа людей приходили із впевненістю, що ми Червоний хрест. Якщо чесно, тут мені хочеться матюкнутися.

— Які історії допомоги запам’яталися найбільше?

— На початку березня ми з командою зрозуміли, що поряд із нами величезний зоомагазин, у якому закриті тварини. Наша бізнес-тренерка Даша, яка мала кінологічну освіту, очолила рятувальну операцію.

Перший поверх з гризунами та рибою, водяними ящірками та зміями, на жаль, був вже повністю неживим. Та й не лише це — кролики за ці дні почали їсти хом‘ячків і все таке. Але наші сміливі дівчата пройшли вглиб величезного центру та знайшли ще живих собак, кошеня, пташок і навіть черепах.

Усіх тварин, які там знаходились, по черзі переселили до «‎Халабуди» і призначили відповідальних, щоб їх годували та слідкували за здоров‘ям. Малих собак відокремили на карантин, котика вилікували від очної інфекції та підселили до наших місцевих десяти котів, які жили разом із волонтерами, котрі втратили домівки. Папуги великого розміру так сильно кричали, що їх відселили трохи далі, але теж піклувалися. А коли потрохи почали пробувати вибиратися з Маріуполя, то кожен волонтер брав собі по тваринці та рятував, вивозячи з міста.

Так черепашки опинились у Франківську, котик — у Львові, папужки — у Запоріжжі і так далі. Не пережила евакуацію тільки одна рибка.

— Як рятувалися від окупації?

— У центрі міста вже були російські військові, частину нашої команди ми встигли за день до того відправити машиною по зеленому коридору. Хоча, як виявилося, насправді ніякий він був не зелений. Я була впевнена, що залишусь, поки не дізналася про полон Тайри та блокпост росіян у кварталі від нас. Рішення про те, що треба їхати, було швидким і за пів години я вже була в набитій людьми й тваринами машині.

Півтори доби ми виїжджали до Запоріжжя через зруйновані блокпости та наші села. Їхали не основним коридором, а тупо напряму, попали на зруйнований міст, дивом знайшли іншу дорогу та дісталися Василівки. І увесь час при цьому я почувалася зрадницею, бо кидаю рідне місто.

— Чим займаєтеся зараз?

— Коли нарешті 90% нашої команди навесні вийшли з Маріуполя більш-менш успішно, ми зібралися на стратсесію та вирішили, що час для проєктів розвитку вже настав і однією гуманітаркою не обійтися. Знайшли приміщення, відкрились у центрі Запоріжжя. Там встигли провести багато чого і власною ініціативою, і за підтримки донорів та друзів, поки не почало прилітати зовсім близько, буквально у 10 метрах. Тоді вирішили не чекати, як у Маріуполі, а підбирати місце для релокації у центрі України. 

У листопаді стартували заново у Черкасах як фізичний простір з офлайн та онлайн заходами. Також зараз проводимо навчальні програми та забезпечуємо експертну підтримку на Львівщині для місцевої молоді й релокованих активістів. У планах — підтримка маріупольської «діаспори», яка наразі розкидана скрізь.

 

Більше історій про те, як українці наближають перемогу, а також інструкції для ефективного волонтерства — читайте на освітньому ресурсі молодіжної програми USAID Мріємо та діємо Активізм з нуля у розділах Рецепти та Мотивація.

 

Читайте більше цікавого