До України я приїхав десять років тому з метою закінчити навчання, але не склалося. Лишився будувати тут своє життя й поки що повністю своїм рішенням задоволений.

Я працюю з цілою командою українців і зустрічаюся з українкою, тому можу сказати, що в цій країні люди відкриті, приємні та дуже добрі. Вони допомагають. Тому, як мені здається, будь-якому іноземцю тут буде комфортно адаптуватися. Стосовно команди – повинна бути довіра, тому що коли ти працюєш, то намагаєшся максимально дати все, що маєш.

Однак я дуже люблю греків. У мене велика сім’я – мама та тато, дві тітки та сім дядьків, кожен із яких одружений з іноземкою. У нас великий мікс у сім’ї – мама має коріння з Лівану, а відразу після нашої кризи батьки емігрували у Швецію, вони досі там живуть і мають шведське громадянство. Я не знаю, хто я – чи грек чи швед, – але хочу отримати українське громадянство, бо живу тут вже десять років.

У нас з батьком і мамою був період, коли ми подорожували різними країнами – Ліван, Сирія, Кіпр, Туреччина. Батько був архітектором і реконструював стару частину Афін. Ми жили всюди потрошку, тому у мене різний бекґраунд – і це мені насправді подобається.

Моя перша дівчина-українка навчила мене говорити в онлайн-режимі. Латиницею записав собі тексти «Океану Ельзи» – і постійно читав їх. Коли приїхав до Львова, то ходив на підготовчі курси. Базових речей я навчився десь за півтора року, але досі маю складнощі з відмінками, бо перестав займатися з викладачем. Хочеться говорити правильно та без акценту, але бракує часу на навчання. Я прошу всіх своїх друзів постійно виправляти мене, якщо я роблю помилки. Мені навіть приємно, коли вони це роблять.

Але все ж сім відмінків – то забагато. В англійській три, й тобі достатньо. Особливо незвичними були орудний та місцевий – доводилося довго думати, а потім складати речення. А коли ти в голові перекладаєш англійську на українську – це ще важче. Але я вже себе вважаю місцевим, бо навіть уві сні, як стверджує моя дівчина, говорив українською.

Мені подобаються приказки та прислів’я – вони цікаві, тому що коли ти їх вивчаєш у дорослому віці, то вони як казки. В цьому є своя фішка. Бувало таке, що я щось говорив і люди мене розуміли інакше – було або смішно, або ніяково. На початку траплялося багацько таких казусів. Колись, наприклад, я пішов до церкви та назвав священника «свинячником», але він тільки посміявся. Такі штуки зближують з людьми.

На новий український лад, кажуть, що моє ім’я буде звучати як Чадослав Зоратлюк – мене так часто називають друзі, це кумедно. Як тільки я приїхав, то хотів отримати громадянство, але це були часи Майдану. Я відмовився від свого громадянства, але натомість отримав папірець зі статусом «притулок», а не «біженець». І тут така система, що останній має право отримати громадянство, а той, який «притулок» – ні, але може вічно жити в Україні. Проте тепер у мене немає можливості виїхати з України, оскільки посольства не хочуть приймати з подібним документом. А востаннє з мамою, наприклад, я бачився у 2011 році. Нам обіцяли, що з приходом нового президента будуть й нові закони, але поки немає жодного руху. Ти наче гастролюєш – Львів, Одеса, Київ, – але виїхати нікуди не можеш. Ця неможливість рухатися кудись за кордон та бажання проводити класно вихідні стали причиною проєкту «NightAmbassadors» (організація подій і вечірок у різних місцях. – Platfor.ma) – я хотів створити для себе та друзів круті враження.

Я думаю, Львів – культурна столиця України, яка має великий потенціал. Через атмосферу та людей: тут вони щирі та відкриті, а комерціалізація ще не на такому високому рівні, як в інших містах. Звісно, тут немає крутих установ як PinchukArtCentre або Мистецький арсенал, проте є Альфа джаз фест, круті театральні вистави та талановиті артисти. До того ж тут зростає молоде покоління, яке може все змінити. Я хочу розвивати у Львові нічне життя. Я б розділяв історичний і сучасний Львів, втім, у цьому є баланс. Нам тільки не вистачає промзони, яка дозволяє проводити заходи 24\7, бо якась бабуня може бути як карієс у зубах, заважати проводити якийсь пізній івент.

Потрібно розуміти, що ніч – це не час алкотрешу, а можливість зустрітися з друзями, відпочити від роботи, створити щось новеньке. Менталітет у нас ще не досяг такого рівня, щоб зрозуміти, що алкоголь – це може бути бокал вина, а не шоти з горілкою.

Якщо ти іноземець – відкрити власну справу в іншій країні по-своєму складно. Головне – мати правильну команду, яка знає всі закони та нюанси й зможе допомогти. Більшість молоді Львова знає мене за проєктом «NightAmbassadors». Крім того, свого часу мені дуже сподобалася посада нічного мера, за кордоном вона взагалі офіційна. Я був готовий працювати й на волонтерських засадах, тільки б розвивати життя міста після 18:00. Після розмов з Управлінням культури та мером ми зробили декілька класних проєктів для міста та молоді.

Ідея – показати нові локації для туристів та місцевих. Адже коли до тебе приходять люди, які тут живуть багато років, і кажуть: «Дякую, я тут ніколи не був», – то є кайф. Є багато інших нічних організаторів, але мені подобається вважати їх не конкурентами, а сусідами по цеху – це навіть звучить цікавіше. Але поки у нас нічне життя не дуже розвивається, як мінімум, у нас немає жодної організації, яка б могла захистити тебе, якщо ти працюєш після десятої вечора. Це неправильно, як мені здається.

До нас приїжджали нічні мери Лондона, Вільнюса та Будапешту. Перший є правою рукою мера Лондона Садіка Хана, його навіть називають нічним Цезарем. Вони дійсно відповідають за поліцію, за людей, які працюють вночі, за правила.

Під час карантину мені як івент-мейкеру було дуже боляче, бо вночі скасовують подію, а вдень дозволяють усім гуляти й по 500 осіб перебувати в одному місці – це несправедливо. Вночі вірус не п’є RedBull. Це неправильна формула, коли ти підтримуєш закон, а він тебе – ні. Або має бути одне право на всіх, або нічого.

Я б хотів показати українських людей – тут є багато талантів, і навіть голлівудські актори носять українські бренди. Якщо ми не в Євросоюзі, це не означає, що ми не європейських думок. У мене мрія – отримати громадянство, взяти людей звідси, поїхати кудись та просто разом провести яскраві вихідні з іншими нічними організаторами європейського рівня.

Я вважаю, що ти – це як ти себе поводиш з людьми і як з ними працюєш. Неважливо, яке у тебе громадянство та чи є воно взагалі. А при вивченні української мови головне мати бажання та друзів, які будуть допомагати та безжально виправляти всі твої помилки.

Послухати Чада можна за посиланням.