Маршрути тижня | 26 березня-1 квiтня

АвторТетяна Капустинська
26 Березня 2018
афіша

Хто ви­нен, що ро­би­ти і ку­ди піти на тижні – ось го­ловні за­пи­тан­ня людс­тва. Ре­дакція Platfor.ma на­ма­гаєть­ся відповіда­ти при­най­мні на ос­таннє з них. Ць­ого ра­зу ми радимо кар’єристські побачення, унікальну кіноподію, Французську весну та аукціон заради добра.

Болонський книжковий ярмарок дитячої літератури

Цей ярмарок щорічно відвідують чи не всі накреативніші креакли планети. У 2017 році на заході побувало 26 тис. осіб з більш ніж 100 країн – серед них автори, ілюстратори, книжкові торговці, видавці, перекладачі та прості покупці, для яких це великий і казковий фестиваль. Бо Болонський ярмарок – не тільки ефективний нетворкінг, а й сотні подій, семінарів і майстер-класів на території самого заходу та в місті. А вишенька на торті – всесвітньовідома виставка ілюстраторів з усього світу в одному залі.

Коли: 26-29 березня

Де: Італія, Болонья

Ціна питання: 37 в день

 

Як політ Falcon Heavy вплине на світову економіку?

Червоний автомобіль Tesla та манекен у скафандрі, виведені на орбіту ракетою Falcon Heavy місяць тому – не просто політ у космос. Це дало не тільки надію людям, які з дитинства мріяли підкорювати простори космосу, але й привід для багатьох глобальних питань. Так, наприклад, не зрозуміло, як зміниться економічна модель світу, чи можна вважати це початком нової епохи та що в цілому ця відбудеться зі структурними процесами у світі? На ці та інші питання у форматі public talk відповідь дадуть спікери – економічний радник трьох президентів та відомий IT-підприємець.

Коли: 27 березня, вівторок

Де: Unit.City

Ціна питання: 350 грн

Монтажний фільм «Документи епохи» (1928) під музичний супровід «Сон Сови»

Монтажний фільм «Документи епохи» – ось це дійсно успішна знахідка, а не 100 гривень біля переходу в метро. До цього часу вважалося, що радянські фільми Леоніда Моґі, очільника французького кіноавангарду та натхненника Квентіна Тарантіно, втрачені. Але ось вони, унікальні кадри Києва, Одеси початку XX століття та кінохроніка історії України від Першої світової війни до кінця 1920-х. Найцікавіше в «Документах епохи» – показ рідкісних кадрів за участі діячів української революції під живий сучасний музичний супровід джаз-бенду «Сон Сови». Цей фільм та його знахідку без перебільшень можна вважати кіноподією національного масштабу.

Коли: 30 березня, п’ятниця

Де: Довженко-центр

Ціна питання: 160 грн

 

Розмови за вином з Бйорном Гельдхофом

«Розширюйте коло свого спілкування» – кажуть численні книги по саморозвитку та завзяті психологи. Так чому би не почати з розмови за вином з Бйорном Гельдхофом, арт-директором PinchukArtCentre. У невимушеній атмосфері Бйорн розповість про свою роботу в арт-центрі (а це вже майже десять років), а також відповість на будь-які ваші питання: не втрачайте можливість дізнатись усі подробиці функціонування мистецької інституції. Можливо, це надихне вас настільки, що у PinchukArtCentre з’явиться конкуренція – тоді запрошуйте нас на відкриття.

Коли: 30 березня, п’ятниця

Де: ONE LOVE coffee

Ціна питання:175 грн (включають 2 келиха вина)

 

ПДЛ культурний маршрут

Об’єднання культурних інституцій Подолу збирається провести суботу так, ніби на наступний день – кінець світу. І вас до себе запрошує. Ви будете дивитися та обговорювати повнометражні фільми й короткий метр, в тому числі переможця конкурсу Docudays UA. На лекції в Ya Gallery вам розкажуть про гендерну нерівність, культурну освіту та її вплив. А пізніше намалюєте портрет, вип’єте та поспілкуєтесь на Drink&Draw, в будь-який момент ризикуючи стати моделлю. Завершить тур вечірка від британського музиканта Leif в Closer. Насичений день, нічого не скажеш.

Коли: 31 березня, субота

Де: Поділ

Ціна питання: за реєстрацією

 

Відкриття фестивалю «Французька весна» у Києві

Щоб справжня весна нарешті прийшла в столицю, потрібно її правильно закликати. Відкриттям фестивалю на її честь, наприклад, що пропонує кожного року новаторські проекти і є простором обміну, креативу, розваг та копродукцій. На відкритті виступить вуличний перформанс «Повітря», над яким працює україно-французька команда – режисер Влад Троїцький, гурт Dakh Daughters, формація Nova Opera, Президентський симфонічний оркестр України та диригент Гаст Вальтціг з музикою французького композитора П’єра Тійуа. А далі, аж до 30 квітня, вас чекають концерти, кінопокази, циркові вистави, захоплюючі лекції, виставки, та навіть курси французької мови та фестиваль кондитерського мистецтва.

Коли: 31 березня, субота

Де: Софійська площа

Ціна питання: безкоштовно

 

Вечірка+аукціон «86»

Все в найкращих традиціях вечірок – танці до упаду, весняні DJ-сети та напої з широким діапазоном градусів. До того ж, під час вечірки відбудеться аукціон, на якому ви зможете придбати безпрецедентні об’єкти матеріального та нематеріального світу, допомагаючи міжнародному фестивалю кіно та урбаністики «86» добрати недібране та здійснити омріяне. А прокидатися вранці в неділю завжди приємніше не тільки з головним болем, але й відчуттям зробленої доброї справи.

Коли: 31 березня, субота

Де: Плівка

Ціна питання: пожертва.

Найцiкавiше на сайтi

Фломастери та порятунок світу: про що мріють українці від 14 до 73 років

Про що мріють люди, яких розділяють десятиліття? Як дитячі бажання змінюють чи не змінюють наше доросле життя? Ми спитали українців від 14 до 73 років, про що вони мріяли раніше і про що – зараз. І здивувалися, як багато в нас усіх спільного.

У дитинстві у всіх мрії незначні: покататись на поні, побігати в парку атракціонів, купити ляльку твого росту. Але з віком все міняється, мрії стають дорослими. Це, наприклад, допомагати. Рідним – тоді, коли вони цього потребують, тим, кого ти бачиш на вулиці та хто не може купити собі їжі. Всім, хто живе без сім’ї та не має ніякої підтримки. Звичайно, ці мрії залишаються в тебе назавжди, але з’являються й нові. У кожного вони різні, та для кожного вони є вагомими.

У мене це професія, яка є затребованою та корисною для всіх. Я мрію відкрити свій власний ресторан та бути там шеф-кухарем. З дитинства я завжди допомагаю мамі в приготуванні їжі, вона мене навчає різним технікам, рецептам і видам подачі. Саме мама прищепила мені любов до кулінарії. Для здійснення мрії я розвиваюся в цьому напрямку – ходжу на майстер-класи, купую різні книжки з рецептами та навіть маю намір піти на телешоу «МастерШеф. Діти».

 

Техноетика: чи можна стежити за дітьми в соцмережах?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на етичні питання епохи технологій. У третьому випуску ми досліджуємо, чи можна стежити за дітьми в інтернеті (навіть з найліпших міркувань) і якими можуть бути наслідки.

Дмитро Снопченко, спеціаліст із кібербезпеки

Є різниця між поняттями «стежити» та «спостерігати». Стежити – це таємно читати листування і переглядати закриті пости. Спостерігати – бути у дитини в друзях, бачити, чим він ділиться, чим цікавиться. Спостерігати – обов’язково, стежити – залежить від того, наскільки встановлена довіра у відносинах батьки-дитина.

Звісно, краще, щоб батьки були друзями, а не церберами, та щоб дитина сама приходила до них зі своїми проблемами. Адже якщо, наприклад, дитині загрожуватимуть в особистих повідомленнях, а батьки відразу скажуть: «Ми читали твоє листування й хочемо допомогти», то це швидше викличе протест. Дитина повинна зробити це сама – це питання виховання.

Це також стосується гаджетів, через які дитину можна прослуховувати, наприклад, спеціальних годинників – це питання довіри та ступеня втручання в особисте життя. Я особисто проти смарт-годинників, тому що з технічної точки зору подібний пристрій можна зламати і за дитиною буде стежити вже зловмисник з усіма можливими наслідками.

Переставати спостерігати (а не стежити) треба тоді, коли батьки будуть повністю довіряти своїй дитині. Це може бути і в 15 років, і в 25, і в 55, а може й ніколи не статися.

Технології контролю дітей повинні бути пасивними: навчання дитини роботі в мережі, на вулиці, спілкуванню з незнайомцями, відповідальність щодо того, куди і як ходити. Також сюди відноситься актуальне ПО на комп’ютері, антивірус з функцією батьківського контролю, що захищає дитину від ненавмисного натискання не туди, куди треба, та запуску не того, що потрібно – від цільових атак, а не тотального контролю.

 

Юлія Саліженко, мати

Якби мене спитали, чи можна стежити за дитиною, вісім років тому, коли моя дочка була тільки в проекті, я би заявила, що прослуховування дітей – доля батьків-параноїків. І взагалі, нас же з сестрою батьки якось відпускали гуляти в дитинстві самих «за гаражами» без мобільних телефонів. І нічого з нами не сталось, хоча в 90-ті роки в Запоріжжі це було скоріше щасливим збігом обставин, ніж правилом.

Коли у тебе з’являється своя власна дитина, ти виявляєшся радий очолити список найзавзятіших параноїків світу. Відтоді як дочка народилась, почуття тривоги не полишає мене ані на секунду, я дуже сильно боюсь, що вона може потрапити в біду і мене не буде поруч. А після чергового сюжету в новинах про те, як дітей викрадають або вони зникають безвісти, я просто впадаю в паніку. Кожну страшну новину, де фігурують діти, я приміряю на себе, і навіть від думки про те, що з дітьми взагалі щось погане може статись на цій планеті, стає важко дихати. Тому якщо хоч якийсь гаджет у світі здатен зберегти життя і врятувати дитину від небезпеки, дайте мені їх одразу два. Але якби ж тільки все було так просто.

Коли дочка пішла в школу, ми вирішили купити їй спеціальний годинник, з якого можна дзвонити на декілька обраних номерів та послати сигнал SOS батькам, якщо є необхідність. Але головними фішками годинника були GPS-трекер і функція «тихого дзвінка», яка дозволяє прослуховувати, що відбувається навколо дитини. Дочка в курсі, що годинник має всі ці функції і поки що це їй навіть подобається – в сім років їй так само важливо бути на постійному зв’язку з батьками, як і нам.

Зараз дочка вже закінчує другий клас і з усіх функцій розумного годинника на сьогодні ми використовуємо лише прості дзвінки – бажання та потреби «слухати» і відстежувати не виникає. Але розуміння того, що ця подушка безпеки є і в разі чого я матиму хоч якийсь інструмент допомоги і зв’язку, заспокоює.

Мабуть, усі ці трекери потрібні, щоб заспокоїти нерви батьків, як в тому анекдоті: «Светр – це такий одяг, який одягає дитина, коли мамі холодно». От тільки я розумію, що скоро приватність стане для дочки набагато більш важливою, а отже стежити за нею, і тим більше читати переписки в соцмережах – це ризик втратити її довіру назавжди.

Рецепт, який ми з чоловіком знайшли для себе – зробити все, що від нас залежить, щоби виховати самостійну, сміливу і розумну людину, яка навіть в ситуації небезпеки здатна прийняти виважене рішення. В її житті точно будуть ситуації, коли нас не буде поруч, коли не буде можливості почути її чи побачити, з ким вона розмовляє. І в неї точно будуть власні таємниці, право на які ми маємо поважати. Тому, на мій погляд, куди більш важливо інвестувати свій час в те, щоб розпитати дитину про те, що її турбує, та дати пораду, що робити в складній ситуації, аніж витрачати час на прослуховування розмов і перечитування переписок. Проте в тих рідкісних, але ймовірних випадках, коли дочці може загрожувати небезпека, я була би рада знати, що у нас з нею є якась подушка безпеки, хай би і у вигляді гаджета. Чи двох.

Темний-темний веб: що є в даркнеті крім того, про що нам уже розказали

АвторРита Дудина
17 Квітня 2018

Даркнет – це окрема від інтернету мережа, де все побудовано на анонімності та шифруванні. Найпопулярніше з того, що чути про це явище – продаж і купівля наркотиків та зброї, розповсюдження порно, антигуманних how-to, даних банківських карток і, звісно, біткойни. Platfor.ma полізла на форуми та дізналася у користувачів даркнету, що ще можна там знайти. Виявилося, що є зокрема свої DeviantArt, Чатрулет, Slack, архіви ігрового вінтажу та книги Всеволода Нестайка кількома мовами.

Platfor.ma розповідає про сайти, які можуть вас шокувати. Ми не агітуємо вас приєднуватись до спільнот у даркнеті чи завантажувати піратський контент. Ми лише розповідаємо про те, на що можна натрапити через інтернет-переглядач Tor. Усі лінки можна відкрити в ньому.

DeepDotWeb — міжнародна новинна платформа, де поширюють інформаційно-освітній контент про даркнет. Автори пишуть, що створили мережу після того, як їхнього друга посадили за ґрати через купівлю наркотиків у даркнеті. На сайті хочуть «надати інформацію про всі світлі й темні сторони спільноти», пишуть також, що співпрацюють з журналістами і допомагатимуть усім, кому це знадобиться у сфері даркнету.

 

Точка зрения: как незрячие люди воспринимают искусство

АвторЮлия Бирзул
16 Квітня 2018

В апреле и мае театр «Мизантроп» покажет в Port Creative Hub спектакль «Слепота» по роману нобелевского лауреата Жозе Сарамаго. Вся постановка пройдет в темноте – и обещают, что это будет впечатляюще. В честь этого Platfor.ma решила поговорить с незрячим человеком о том, как такие люди вообще воспринимают искусство и почему любое произведение можно понять, даже не видя его. У Виктории Шевчук врожденная катаракта. Десять лет назад у нее произошло серьезное ухудшение – и сейчас она практически не видит. При этом Виктория получила диплом учителя, играет в театре, занимается экстримом и работает в музее, где незрячим может почувствовать себя каждый. Вот наш разговор.

Виктория Шевчук

– Где в Украине незрячим или слабовидящим можно обращаться к искусству?

– В принципе, везде. Правда, каких-то особенных приспособлений и преимуществ для незрячих людей почти нигде нет. Разве что организаторы того или иного мероприятия сами проявляют инициативу и предлагают более удачные места или что-то в этом роде. Например, однажды в Одесском оперном театре мы купили места на балкон, но нас обрадовали и пересадили во второй ряд.

– Что бы вы хотели изменить в Украине, чтобы лучше наслаждаться искусством?

Есть такая хорошая вещь – тифлокомментарии. Благодаря им можно практически все понимать про внешность актеров, про декорации и костюмы. Но у нас, насколько я знаю, они есть только в одном месте во Львове.

Хотя, в любом случае, сам театр ничем не заменишь, даже хорошей радиопостановкой. В театре есть свой особый аромат – эти кресла, эти люди, этот маленький сквознячок, который идет со сцены. Шум открытия занавеса, шаги актеров, которые готовятся к началу спектакля.

– А какой у вас самый запоминающийся опыт взаимодействия с искусством?

– Как зрителю мне очень понравилась постановка «Божьи твари» Житомирского театра. Но, разумеется, особый опыт и эмоции связаны у меня с постановками, в которых участвовала я сама. К примеру, я сыграла Джульетту, о которой мечтают все актрисы. А в этом году мы делали спектакль по поэзии Лины Костенко.

– Вы сами играете в театре? Расскажите об этом.

– Это, конечно, очень необычные ощущения. В нашем коллективе есть и зрячие, и незрячие, и слабовидящие ребята, мы все время активно что-то придумываем, вместе ищем. Процесс работы над ролью очень интересен. А уже сам спектакль – это отдельная история. В одной из постановок я кружусь практически в танце, а мне нужно выйти на нужную точку к микрофону. Каждый раз надеюсь, что не промахнусь.

– В одном из наших материалов незрячий рассказывал, что все равно ходит в кино, потому что ему интересна атмосфера, плюс друзья коротко пересказывают ему происходящее на экране. Как с этим у вас?

Я очень люблю театр! Я сама из Житомира и очень люблю спектакли нашего театра, которые с каждым годом становятся все лучше и лучше. И вообще никогда не упускаю возможности сходить на спектакль. Когда я была в санатории в Одессе, то регулярно ходила на разные постановки и даже побывала на балете «Лебединое озеро» в легендарном оперном театре – это было незабываемо.

В принципе, когда ты в театре, то приблизительно понимаешь, что происходит на сцене – куда побежал актер или какое действие выполняешь. Но если возникают паузы, то конечно, лучше, чтобы рядом находился человек, который тихонько рассказывает о том, что происходит. Так же и в кино.

– Какое конкретное произведение или целое направление в искусстве вам бы хотелось прочувствовать больше всего, но это невозможно?

Сложно сказать. Наверное, такого вообще нет. По сути, возможно все. Я, к примеру, рисую и немного плету из бисера. Есть незрячие люди, которые занимаются танцами, музыкой – примеров в истории множество. Все очень индивидуально, было бы желание. Человек может все! Особенно если рядом есть другой надежный человек, который может прийти на помощь.

– Но ведь, скажем, такие чисто визуальные жанры как живопись и скульптура незрячим и слабовидящим почти недоступны? Хотя в мире есть примеры того, как это можно исправить с помощью технологий.

– Мне сложно сказать про какие-либо технологии. Я все воспринимаю на уровне чувств. Как я и говорила, если рядом есть человек, который расскажет тебе и поможет представить – можно увидеть все. А относительно скульптуры – в нашем музее «Три после полуночи» проходит выставка «Невидимая архитектура», на которой выставлены копии всемирно-известных объектов искусства. Все привыкли воспринимать их исключительно визуально, а вы приходите – и поймете, как можно увидеть ту же архитектуру иначе.

– А какое ваше любимое произведение и почему?

– Очень люблю книгу Рэя Брэдбери «Апрельское колдовство». Мне она так понравилась, что я записала только для себя ее аудио-версию.

– Кстати об аудио. Считается, что незрячие и слабовидящие лучше ориентируются в звуках – какие у вас отношения с музыкой?

Отношения прекрасные! Я с отличием окончила музыкальную школу по классу фортепиано, так что музыку очень люблю. Из любимых композиторов – Бетховен.