Маршрути грудня: найтепліші події місяця

АвторТетяна Капустинська
1 Грудня 2018
афіша

Хто ви­нен, що ро­би­ти і ку­ди піти – ось го­ловні питання людс­тва. Ре­дакція Platfor.ma на­ма­гаєть­ся відповіда­ти при­най­мні на ос­таннє з них.

1 грудня

Концерт Modeselektor

Берлінський дует, відомий своїм нетрадиційним підходом до музики ще з початку 90-х, завітає до столиці, щоб подарувати дух свободи, познайомити з філософією «Boundary Breaking», а також зіграти техно, IDM, дабстеп і хардкор у форматі back-to-back діджей-сет.

Коли: 1 грудня, субота

Де: кінопавільйон на Вернадського, 32

Ціна питання: від 700 грн

 

Стрітвертатудень

Оголошується загальний збір, щоб провести день у компанії молодих і перспективних брендів, а також зробити собі тату, прослухати лекцію про види друку, подивитися кіно, спробувати нанести шовкотрафаретне зображення на свій одяг і просто приємно відпочити.

Коли: 1 грудня, субота

Де: IZONE

Ціна питання: вхід вільний

 

«Голлівуд зсередини». Перша серія воркшопів

Одноденний воркшоп-інтенсив, під час якого своїм професійним досвідом і секретами поділяться режисер Шінтаро Шімосава, який працює з Аль Пачіно та Ентоні Хопкінсом, сценарист серіалу «Велика маленька брехня» Девід Рансіл, власник найбільш прогресивної продакшн компанії «Heaven Entertainment» Кевін Манн і режисер та продюсер Любомир Левицький. Спікери розкажуть про шлях до популярності, брехню ЗМІ, авторські лайфхаки та акторські хитрощі, пошук партнерів і роботу з Netflix.

Коли: 1 грудня, субота

Де: кінотеатр «Планета кіно»

Ціна питання: від 3000 грн

 

4 грудня

Лекція «Як організувати корпоратив без пластику?»

Засновниця еко-спільноти «Україна БЕЗ сміття» Євгенія Аратовська розповість, як зробити свято здорової людини та не залишити після себе відходів, а саме: на що треба звернути увагу при спілкуванні з партнерами і підрядниками, як знайти альтернативу пластику, як відсортувати і куди здати вторсировину і що залишиться після вечора.

Коли: 4 грудня, вівторок

Де: Creative Women Space

Ціна питання: 200-250 грн

 

6 грудня

Спеціальний показ фільму «Дім, який побудував Джек»

Допрем’єрний показ стрічки Ларса фон Трієра про життя та філософію серійного вбивці Джека буде демонструватися мовою оригіналу з субтитрами. В Києві фільм представить український кінокритик та ведучий Андрій Алферов.

Коли: 6 грудня, четвер

Де: кінотеатр «Київ»

Ціна питання: 90-120 грн

 

Лекція «Архітектор 2022»

Олександра Нікітенко, архітекторка, викладачка та кураторка Харківської школи архітектури з багатим досвідом роботи у Києві, Берліні та Токіо, проведе лекцію про кризу німецької архітектури та невтілені амбіції української, країну майбутнього, мислення сучасного спеціаліста, а також про приклади інших держав, які можна наслідувати.

Коли: 6 грудня, четвер

Де: Національний художній музей України

Ціна питання: за реєстрацією

 

Показ фільму «Вествуд: панк, ікона, активістка»

Документальна стрічка про дивовижну дизайнерку, одну з засновниць панк-руху у Лондоні, ікону стилю та активістку Вів’єн Вествуд й історію її бренду з самого початку. Цей фільм був номінований на гран-прі фестивалю «Санденс», а тепер можливість оцінити його є і в українських глядачів.

Коли: 6-9 грудня

Де: кінотеатр «Київ»

Ціна питання: 90-120 грн

 

Travel Days 5: кіно про подорожі

У найстарішому кінотеатрі Києва пройде п’ятий фестиваль короткометражних фільмів про пригоди, мандри, неймовірні краєвиди, сміливі історії з усього світу – все це можна побачити на великому екрані. Стрічки транслюються мовою оригіналу, але з українськими субтитрами

Коли: 6-11 грудня

Де: кінотеатр «Ліра»

Ціна питання: 80-100 грн

 

7 грудня

Концерт Onuka

Проект Onuka презентує новий альбом «MOZAЇKA», у якому відображені переживання вокалістки Нати Жижченко щодо подій, що кояться навколо, та її теплі почуття до близьких людей. На сцені поєднаються музика, відео та фото, щоб створити унікальне та вражаюче шоу.

Коли: 7 грудня, п’ятниця

Де: Stereo Plaza

Ціна питання: від 600 грн

 

Вистава за мотивами п’єси Олега Сенцова «Номери»

За мотивами п’єси-антиутопії «Номери», яка тісно пов’язана з життям і долею її автора Олега Сенцова, зіграють виставу. Режисеркою виступила одна з найперспективніших представниць сучасного театрального мистецтва нашої країни Тамара Трунова, яка сміливо розповідає всьому світу про вплив війни на сході України на людей.

Коли: 7 грудня, п’ятниця

Де: Сцена 6 у приміщенні Довженко-Центру

Ціна питання: 150-650 грн

 

Велика презентація Ukraїner

Вітчизняний медіапроект про людей випускає матеріали вісьмома мовами та пише для всього світу. У цей день команда поділиться враженнями й відкриттями за два з половиною роки роботи, майбутніми планами і цікавими спостереженнями. Також на події планується відкриття фотовиставки учасників проекту.

Коли: 7 грудня, п’ятниця

Де: IZONE

Ціна питання: вхід вільний

 

8 грудня

Різдвяний Кураж Базар

Підготуватися до Нового року, закупитися подарунками і запастися святковим настроєм можна на традиційній барахолці, де на вас чекатиме аромат глінтвейну, олів’є, «Один вдома», Good и Bad Santa, різдвяний хор, веселощі та сюрпризи. Частина виручених коштів піде на благодійність, а саме на створення справжнього свята та подарунки дітям, які зараз перебувають у лікарнях: Інституті раку, Інституті нейрохірургії та Інституті серцево-судинної хірургії.

Коли: 8 грудня, субота

Де: 19-й павільйон ВДНГ

Ціна питання: 100 грн

 

DZ’OB. Презентація альбому «Beings for Throbbing»

Український гурт, який поєднує звучання акустичних інструментів та електронну складову, випустив новий альбом під назвою «Beings for Throbbing» і жадає поділитися ним із публікою. DZ’OB обіцяє, такого ви ще не чули!

Коли: 8 грудня, субота

Де: Музичний простір МК

Ціна питання: 300-350 грн

 

Nobilitet 2018

Сім спікерів і наукових спеціалістів відкриють завісу у таємничий світ Нобелівської премії, щоб повідати про інноваційні відкриття цього року, скасовану літературну номінацію, визначних фіналістів і переможців, а також про те, що треба зробити для того, щоб заслужити на подібну нагороду.

Коли: 8 грудня, субота

Де: простір mOre

Ціна питання: 750-1000 грн

 

2 Hours Design Battle. HNY

2 Hours Design Battle – це коли вісім дизайнерів збираються в одному місці, отримують завдання і намагаються виконати його протягом двох годин під наглядом журі, до якого цього разу увійшли Олександр Трегуб (Projector), Віктор Шкурб (ISD Group), Коста Шнайдер (Saatchi & Saatchi Ukraine), Володимир Смірнов (Spiilka Design Büro), Naveed Pirzada (N-Factor). Глядачі можуть не тільки спостерігати за роботою, а й спілкуватися з професіоналами та налагоджувати контакти. А на новорічній версії батлу ще й буде нагода послухати виступ креативного директора BBDO Ukraine Дениса Келеберденка на тему «Як зберегти креативність у промислових масштабах».

Коли: 8 грудня, субота

Де: InnoHub

Ціна питання: 450 грн

 

9 грудня

TEDxKyivWomen 2018

Формат TED Women знову повертається до Києва. В програмі – трансляція виступів крутих спікерок глобальної конференції TEDWomen 2018 (яких саме, глядачі оберуть самі за допомогою голосування), а також офлайнові виступи українських лекторів, історії яскравих жінок, їхніх викликів та перемог.

Коли: 9 грудня, неділя

Де: FEDORIV Hub

Ціна питання: від 600 грн

 

12 грудня

Концерт Cape Cod

Проект Максима Сікаленка став одним із головних відкриттів української електронної сцени останніх років, а тепер музикант випускає другий альбом під назвою «Echoes». Це концептуальна спроба вийти з потоку інформаційного шуму і справді міжнародний реліз: 14 пісень і 7 вокалістів із США, Ірландії та Великобританії. Є шанс першими почути це наживо.

Коли: 12 грудня, середа

Де: Atlas

Ціна питання: від 450 грн

 

Концерт KAZKA

Музика проекту лунає з усіх радіостанцій країни, її наспівують на модних паті та на ринку, вона чіпляє струни душі усіх верств населення, адже поєднує в собі народні мотиви та сучасне електронне звучання. 12 грудня гурт нарешті презентує свій перший альбом «KARMA».

Коли: 12 грудня, середа

Де: Bel Etage Music Hall

Ціна питання: 750 грн

 

13 грудня

Концерт Grandmaster Flash

Вперше Київ розкачає людина, яка стала легендою американського діджеїнгу та долучилася до винайдення самого поняття «хіп-хоп». Grandmaster Flash за підтримки локальних виконавців Klim Beats, Roman K і Drumateeq запалить сцену, і, якщо пощастить, ми почуємо той самий скретчинг, із якого почався хіп-хоп в далекі 80-ті.

Коли: 13 грудня, четвер

Де: Bel étage Event club

Ціна питання: від 600 грн

 

100 фільмів за 100 хвилин

Ця подія – справжній культурний шок для свідомості, адже глядачам доведеться переглянути, напевно, найкоротші фільми у своєму житті. І не декілька, навіть не десяток, а проковтнути сотню стрічок з усього світу. Як мінімум ви точно не занудьгуєте. Показ відбудеться мовою оригіналу з українськими та англійськими субтитрами.

Коли: 13-16 грудня

Де: кінотеатр «Київ»

Ціна питання: 80 грн

 

14 грудня

Відкриття галереї The Naked Room

У столиці урочисто відкриється галерея сучасного мистецтва та простір для його прихильників «The Naked Room», як і перша виставка в її стінах – представників нової української фотографії, Олени Субач та В’ячеслава Полякова. Також у приміщені будуть функціювати The Naked Bar та книжковий корнер від IST Publishing. На самій події на відвідувачів також очікує DJ сет від резидентів 20ft Radio, знайомство з першим винним меню та музичний перформанс від Mlin Patz. Кураторки виставки Лізавета Герман та Марія Ланько.

Коли: 14-15 грудня

Де: The Naked Room

Ціна питання: вхід вільний

 

15 грудня

Благодійний вечір УКУ

Український католицький університет традиційно організовує благодійний вечір і збирає однодумців на бенкет і тихий аукціон. Також на події можна буде випити коктейль разом із членами Почесного комітету, послухати промову професора із комунікацій Шона-Патріка Лавітта та музичний супровід рок-гурту Kozak System.

Коли: 15 грудня, субота

Де: Міжнародний виставковий центр, Київ

Ціна питання: 5000 грн

Fake you. Як боротися із псевдонаукою?

Дискусія буде присвячена проблемі розповсюдження фейкової інформації та засобам боротьби з нею, поняттю «псевдонаука» та критичному погляду на купу наукових відкриттів, які роблять чи не щодня. Ділитися думками на цю тему будуть в.о. міністра охорони здоров’я України Уляна Супрун, популяризатор науки та старший науковий співробітник Інституту фізики НАН України Антон Сененко, редакторка проекту «По той бік новин» Олена Романюк.

Коли: 15 грудня, субота

Де: HUB 4.0

Ціна питання: 300-400 грн

 

Найбільший маркет подарунків Києва

Щоб ви не бігали по всьому місту та не витрачали час на різних сайтах у пошуках новорічних подарунків, маркет Всі.Свої зібрав усе на одній локації. Це п’ять поверхів одягу, текстилю, декору, кераміки, білизни, книг, іграшок, косметики, аксесуарів і навіть ласощів.

Коли: 15-16 грудня

Де: Десятинна, 12

Ціна питання: вхід вільний

 

16 грудня

Концерт гурту «Вагоновожаті»

Музиканти зосереджено працювали над новим альбомом і тепер готові показати його світу. Він отримав назву «Референс» і містить десять нових треків, які разом із новим мерчем «старічулі» представлять на концерті.

Коли: 16 грудня, неділя

Де: Atlas

Ціна питання: від 390 грн

 

17 грудня

Лекція «Чим IT-сектор може бути корисним для культури»

Співзасновник інноваційного медіа «Gwara Media» Сергій Прокопенко розповість про сучасні технології в українських компаніях, умови втілення IT-задумів, зв’язок між мистецтвом і технологіями, можливості могутнього інструменту інновацій, а також про те, як розробки IT-сектору можуть допомогти у втіленні суспільно-важливих ініціатив.

Коли: 17 грудня

Де: креативний простір «Часопис»

Ціна питання: 200 грн

 

20 грудня

Концерт Аліни Орлової

Ніжна та тендітна Аліна Орлова повертається в Київ з презентацією альбому «Daybreak». Новими піснями під акомпанемент струнного квінтету литовська співачка обіцяє закрити «юнацький цикл», який триває вже десять років. Ми затамували подих в очікуванні.

Коли: 20 грудня, четвер

Де: Дім кіно

Ціна питання: 350-750 грн

 

22 грудня

Вистава «Голіаф»

Відомий міф про Голіафа відтворять за допомогою сучасних технологій. Незалежний театр «Мізантроп» презентує першу в Україні виставу, створену за коміксом Тома Голда, де сценою слугуватиме справжній басейн, а актори будуть грати буквально на відстані витягнутої руки від глядача.

Коли: 22-23, 29-30 грудня

Де: TELEPORT360 (ВДНГ)

Ціна питання: від 250 грн

 

Наукпоп weekend

Організатори події пропонують провести два вечори з користю для себе та свого організму. На першій лекції професор і завідувач лабораторії Енергетики Інституту Геронтології Олександр Вайсерман поділиться секретами, як довго не старіти та не страждати від іпохондрії, а на другій – біохімік і наукова співробітниця в генетичній лабораторії DIAGEN Олена Соляник розкаже про корисні та не дуже ліки, їхні створення та дистрибуцію, а також про те, як правильно їх вживати.

Коли: 22-23 грудня

Де: конференц-зал Diagen

Ціна питання: 250 грн – одна лекція

25 грудня

Конкурс «Санта року 2018»

Увесь рік редакція НашКиїв.UA стежила за подіями, нововведеннями і корисними ідеями в столиці, а напередодні Нового року номінувала їхніх авторів на щорічну премію. Серед номінантів – голова «Кураж Базару» Альона Гудкова, режисер та радіоведучий Ярослав Лодигін, засновниця проекту «Всі. Свої» Ганна Луковкіна, ONUKA та багато інших. 25 грудня редакція обере переможця серед 10 фіналістів, за яких кожен охочий може проголосувати онлайн.

Коли: 25 грудня

Де: nashkiev.ua

Ціна питання: небайдужість

 

Найцiкавiше на сайтi

Welcome to Hollywood: як українець зняв у США незалежне кіно зі світовими зірками

Дженсен Ноен (справжнє ім’я – Євген Ножечкін) народився і почав знімати кіно в Україні, але з 2014 живе у Лос-Анджелесі. Там режисер вже встиг попрацювати над рекламами та кліпами світових зірок: Jay Z, Khalid, Брайсона Тілера та інших. Зараз Дженсен завершує підготовку до виходу свого повнометражного дебюту – The Perception, в якому знялися Ерік Робертс та зірка Instagram (майже 7 млн підписників!) Нік Бейтман. Platfor.ma поговорила з режисером про те, що це за проект, як незалежному митцю пробитися в Голлівуд, та про те, в чому українська кіноіндустрія не поступається світовій.

– Що представляє собою сучасний Голлівуд зсередини? Це місце, де знімають в основному високобюджетні блокбастери чи все ж є шанс для незалежного кіно?

– Як місто він майже нічим не відрізняється від інших. Мені здається, просто у тих, хто тут не був, уявлення про нього трохи перекручене. У мене не було помилкового уявлення про Голлівуд, тому не можу сказати, що що-небудь мене тут серйозно вразило.

Що важливо розуміти про Голлівуд – це те, що з різних кінців планети мільйони людей приїжджають сюди з єдиною метою – працювати в сфері кіно. У всіх них є своя мрія, але тільки у одиниць виходить пройти цей шлях до кінця і досягти успіху.

При цьому всі хочуть працювати з великими студіями і робити велике кіно, навіть ті, хто декларує жагу до незалежності і більш артових проектів. Але, щоб прийти до цього, потрібно подолати великий шлях, і, звичайно ж, немає однозначної інструкції того, як це зробити. Один з можливих шляхів, яким особисто я й пішов, – це незалежне кіно. Воно нібито розвинене, але насправді дуже мало проектів, які дійсно привертають увагу і інтерес дистриб’юторів, аудиторії і студій.

– Що значить знімати незалежне кіно в голлівудських реаліях? Як це виглядає на прикладі вашого фільму?

– В першу чергу, це вимагає великої самоорганізації, планування, терпіння і – що дуже важливо – відмінних якостей спілкування і нетворкінгу. Потрібно зібрати разом сотні складових – саме це було найбільшою складністю у моєму проекті.

– А як виглядає звичайний день режисера, який знімає незалежний фільм?

– На етапі підготовки, який у нас зайняв близько п’яти місяців, були постійні зустрічі, репетиції, кастинги, співбесіди, наймання людей. Безупинний процес, в якому я намагався знаходити час, щоб хоч іноді включати творчу півкулю і обмірковувати історію, яку я хотів розповісти. Я постійно дописував і переписував сценарій. Мій день починався з того, що я витрачав годину-дві на те, щоб перечитати сценарій і написати всі свої правки, які далі ми втілювали зі сценаристом протягом цього дня. Саме в цей час я придумав зовсім інший початок і кінцівку до фільму, кілька нових персонажів і структуру в цілому.

Під час зйомок, які у нас зайняли трохи більше трьох тижнів, часу не було ні на що, крім самих зйомок. Цей процес пролетів як один день, без зупинки, і зараз мені навіть складно пригадати якісь конкретні факти. Здається, під час подібних проектів мозок просто абстрагується від усього стороннього.

Я з самого початку розумів, що на цьому проекті у мене не вийде проявити все своє творче бачення – через великі обмеження і через те, що мені в першу чергу потрібно бути організатором цього всього. Задача – як в умовах великого пресингу, проблем і обмежень зробити найкраще, що ти тільки можеш, щоб показати, що ти можеш довести проект до кінця, зробити його якісно і щоб наступний твій фільм вже фінансувала велика студія і ти міг повністю займатися тільки творчістю.

– Розкажіть про відмінності у зйомках кліпів та повноцінної стрічки. Що стало для вас найбільшим сюрпризом?

– Безумовно, це робота з акторами і їх гра. Скажу чесно, що після зйомок фільму кліпи стали для мене чимось схожим на роботу фотографів – це просто візуальні образи, в яких майже немає підтексту і глибини. Працюючи над фільмом, я зміг повністю відчути, що значить робота як режисера, так і драматурга і сценариста. У фільмі настільки багато шарів і деталей, що потрібно дуже тонко розуміти, що саме потрібно в певній сцені і як над цим працювати з акторами.

– До речі, як ви залучили до фільму цих акторів? Як вдалося зацікавити Ніка Бейтмана та Еріка Робертса?

– Знову ж таки, це все вміння домовлятися і розуміння того, як працює цей бізнес. Скажу чесно, мені дуже пощастило роздобути таких акторів для дебюту.

З Ніком ми знайомі дуже давно, до The Perception нам вдалося попрацювати над проектом Gambit, який навів багато галасу в інтернеті (мільйони переглядів, сотні статей від купи видань в тому числі таких гігантів, як TMZ). Через якийсь час я почав підготовку до The Perception і запропонував йому роль в цьому фільмі, на що він з радістю погодився.

На роль агента головного героя, яку врешті зіграв Ерік Робертс, я спочатку дуже хотів взяти Джонатана Бенкса, але через розбіжності у графіках нам довелося шукати когось іншого. Ми зробили кастинг і, що дивно, агент Еріка сам запропонував нам його кандидатуру. Він прийшов на проби й ідеально підійшов на роль цього персонажа.

– Розкажіть про співпрацю з музичними зірками, наприклад, про Джей Зі?

– Спочатку я приїхав в США знімати саме музичні відео і робота з музикантами – це завжди було моє. Мені було дійсно легко з ними спілкуватися, розуміти, що саме їм потрібно. Наші або західні – для мене не було великої різниці на персональному рівні – всі вони врешті-решт звичайні люди і спілкування з ними не є чимось особливим. Що примітно – зазвичай чим більш популярний музикант, тим більш він скромний і відкритий.

Робота з артистами будується по одній і тій же структурі – крім того, що їм має подобатися те, що ти вже робиш, у тебе є тільки один шанс запропонувати їм своє бачення їхньої музики. І якщо ця пропозиція його зачепить, то починається плідний тандем, в якому я намагаюся ще глибше відчути артиста і те, що він вклав в конкретну пісню. Так було з усіма великими артистами, з якими я працював, в тому числі і Jay Z.

 

Здавалося би, зв’язки і гроші можуть щось вирішити, але вони працюють тільки в короткостроковій перспективі. Після першого ж проекту всі розуміють, наскільки ти талановитий, чи можеш ти довести до кінця почате і чи варто з тобою працювати далі.

«Права жінок – це неподобство. Є просто права людини, і крапка»: чоловіки про гендерну рівність

АвторPlatfor.ma
27 Листопада 2018

22 листопада в Києві вперше пройшла подія формату Barbershop Talks в межах всесвітнього руху HeForShe від ООН Жінки. Саме в барбершопі, традиційно маскулінному місці, чоловіки говорили про гендерні стереотипи, моделі поведінки, розширення прав і можливостей жінок. Модерував подію головний редактор The Village Україна Андрій Баштовий. Platfor.ma публікує найцікавіші думки спікерів.

Андрій Клен, співзасновник стартапу Petcube

Я не фемініст, я тільки вчуся. Я ще не знаю, як складу фінальний іспит і як він виглядає насправді, але для себе я вирішив, що хочу бути феміністом, коли виросту. Я думаю, що все набагато складніше, ніж здається на перший погляд, і ми повинні вивчати цю тему набагато глибше. Це не кухонна розмова, це не притримати для когось двері, це не прочитати книгу Забужко – це набагато фундаментальніше.

За останні кілька років я дуже багато часу провів у Каліфорнії. Ви всі, напевно, знаєте, що там почався рух #MeToo і багато інших речей. Ти знаходишся в цій культурі, дихаєш цим повітрям і раптом починаєш почувати себе трохи прогресивніше. Хоча насправді це все досить поверхово, просто частина популярної культури. Надягти рожеву шапку і вийти на протест, пожартувати в Твіттері про Трампа – це все прикольно, але розбивається при першому контакті з реальністю, наприклад, коли виникає конфліктна ситуація на роботі, коли ти повертаєшся на батьківщину, в іншу культуру і стикаєшся з реальними проблемами, все починає працювати по-іншому.

Сан-Франциско і Київ – не тільки в різних часових поясах, вони в різному часі. Коли ти їдеш додому, то сідаєш не на літак, а в машину часу. Ти виходиш в Борисполі – і мінус 20 років. Молодшим ти не стаєш, просто те середовище, в яке ти повертаєшся, живе в минулому. До цього складно адаптуватися.


Найглибший інсайт, який мене навідує у зв’язку з темою, такий: мене завжди страшно бісило і я завжди не розумів, чому в країні, де більшість людей – давайте подивимося правді в очі – були вирощені мамами та бабусями, чому в цих людей такі печерні уявлення про гендер? Частково відповідь криється в питанні, і це, можливо, є частиною проблеми. У чоловіків, які ростуть у цих сім’ях, можливо, не переключається налашатування протесту проти батьків і вони проносять цей спротив своїм вихователям до кінця днів. Хтось дуже довго не звільняється від такого стану розуму.

Два моїх найкращих друга – це мої подруги. Мені здається, те, що я свідомо чи несвідомо оточив себе жінками, дозволило мені стати частиною якогось відкритого діалогу. Думаю, багатьом чоловікам не вистачає банально рівного спілкування з жінками, щоб сформувати якусь картинку світу.

Сприйняття нашого світу і стосунки статей багато в чому закладає школа. Мені здається, що це жесть, тому що я відмотую плівку назад, згадую якісь базові й банальні речі: урок праці в школі – хлопці пішли в майстерню по дереву, дівчатка пішли варити борщ. Тоді мені здавалося це звичним, ніхто навіть не цікавився, чому так. У нас не було поля, щоб навіть поставити це питання, щоб обговорити це. Ні в кого не виникало сумніву, що це правильно.

І насправді, школою історія не обмежується. Мені пощастило навчатися в так званому «інституті наречених» – це відомий Інститут журналістики ім. Тараса Шевченка, куди батьки свідомо направляли своїх чад для того, щоб вони отримали «кірочку» і вийшли заміж за дипломата. Це дико чути, але серед людей, з якими я спілкувався, у багатьох була саме така мета, і це мене вже тоді засмучувало. На той час я прочитав пару книжок і познайомився з парою людей для того, щоб розуміти, що це неправильно.

Мені пощастило в роботі, тому що мої партнери – адекватні хлопці. У нас в компанії співвідношення чоловіків до жінок – 60/40. Це досить високий показник, і, можливо, навіть безпрецедентний для індустрії. У нас в компанії ніхто й ніколи не буде отримувати більше або менше грошей у залежності від статі – це в нас якось було в ДНК зашито, і до цього не виникало ніяких питань. І навіть коли ми формуємо наші команди – хтось займається розробкою, хтось займається дизайном, хтось займається маркетингом – ми завжди намагаємося балансувати їх таким чином, щоб у них були чоловіки і жінки.

Це не просто для красного слівця, це не якась історія, яка повинна когось надихнути. Навіть з точки зору прагматичного розрахунку є дослідження, які прямо і категорично кажуть, що компанії, де більше третини складу керівних посад займають жінки, заробляють більше грошей. Це реальне дослідження Вашингтонського університету. Насправді, мені для цього не потрібна статистика, тому що я бачу на конкретних прикладах, як бачення світу і з того, і з іншого боку дискусії допомагає прийняти більш ефективні рішення, які просто працюють краще і приносять більше грошей.

Хтось може подумати, що це показуха і хлопці працюють на імідж роботодавця, хоча насправді це реальні механізми, які дозволяють бізнесу бути більш успішним. Я сподіваюся, що інші компанії скоро теж це зрозуміють і не будуть вставляти собі палиці в колеса.

Тарас Тополя, фронтмен гурту «Антитіла»

Я народився і виріс у Києві, на Подолі, вчився в 48-й гімназії. В нас була дуже розвинута діяльність самоврядування – права дітей, право на самовираження чи творчість. Нам завжди казали, що різниці за гендером не має бути, крім, звичайно, відмінностей, які закладені природою. Іноді доходило до абсурду – мого друга, наприклад, одного разу побила на перерві дівчина. Їх удвох водили до директора і нікому там поблажки не було, мало того, ніхто не зважав на те, що «як це, хлопця побила дівчина?». Нічого страшного, буває.

Потім після школи я весь такий ліберальний і заряджений відчуттям рівноправ’я, свободи духу, віросповідання та творчості потрапляю до університету внутрішніх справ. Це режимний заклад, де ми ходили стройовим кроком, я носив форму, мені навіть довелося відрізати своє довге волосся і якось змиритися з тим, що чотири роки я маю дотримуватися правил.

Але що цікаво, у цьому закладі відмінностей між хлопцями і дівчатами майже не було – дівчата і хлопці ходили в формі, ми жили через поверх, бігали один до одного, парки прибирали разом, на господарські роботи ходили разом, екзамени складали разом. У якийсь момент мені навіть здалося, що це якесь жорстоке ставлення до дівчат. Я себе піймав на думці, що є певна межа у вимогах до фізичних і психологічних навантажень для жінок, які потрібно узгоджувати у спільних колективах.

Одразу після закінчення університету внутрішніх справ я пішов у музичну сферу, тому що ніколи не припиняв цим займатись. У музиці та шоу-бізнесі я не зустрічався особисто з гендерною дискримінацією на сцені, тому що артисти абсолютно вільно себе почувають, немає якихось обмежень за статтю. У нас в колективі, де п’ятеро чоловіків, з нами працюють дві дівчини – наш піар-менеджер Олена Гармуш, і дівчина, яка займається SMM. Тож, у нашому колективі десь 30% жінок і ми їх дуже любимо, прислухаємося до їхньої точки зору, рекомендацій, вказівок. Абсолютно ніколи питання статі не постає в нашій співпраці.

Продюсерів-жінок я не знаю. Знаю декілька жінок, які очолюють піар-агентства й продакшени по зйомках кліпів. На жаль, не знаю жодної жінки, яка або очолювала б або була якось дотична до аудіопродакшену. В музичні студії ти приходиш до чоловіків у 99% випадків.

Якщо говорити про домашню сферу, то ми з моєю дружиною Оленою разом виховуємо двох синів – поки що бог не сбалансував нас у родині дітьми гендерно. Моя дружина займається тим самим, що й я: їздить на гастролі, ходить на інтерв’ю, на програми, знімає відеокліпи, робить продакшн. І тут безапіляційно – якщо я вдома, то всі хатні справи на мені. Аромат дитячих підгузків я знаю, розбираюся у миючих засобах, у відмінностях між туалетним папером для дитини та спеціальними вологими серветками. Такі речі, які стереотипно вважаються жіночою справою, я спокійно роблю сам, якщо Олена їде на гастролі на кілька днів. Власне так само, коли мене немає, «чоловічі» функції вона бере на себе.

Ще важливий нюанс, важливий стереотип, який ми намагаємося ламати у себе вдома – кухня є місцем для жінки. Кухня і стіл – це не вівтар жінки, це місце для комунікації. Ми сідаємо і спілкуємося про наші плани, обговорюємо речі, які турбують нас, не тримаємо в собі негатив і незадоволення. Цей момент комунікації підтримує в нас розуміння того, що і я, і вона відповідальні за виховання дітей, що ми маємо свій особистий простір.

Антон Дробович, кандидат філософських наук, експерт з питань освіти і культури Інституту суспільно-економічних досліджень

Я працював радником і прес-секретарем жінки-міністра Лілії Гриневич – це дуже цікавий досвід. Скажу, що в Міністерстві освіти, хоча всі заступники чоловіки, все-таки жінки «рвуть». Це переважно жіноче міністерство, не тільки тому, що міністр жінка, але й дуже багато співробітниць жінки, як і в уряді. У нас в країні 24 члени уряду, з них чотири жінки – пані Супрун і пані Маркарова, Лілія Гриневич та Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Мене у всій цій конфігурації часто дивувало, що так мало жінок. Найкращий світовий досвід говорить, що їх має бути більше. Тут можна вдатися в глибокі дискусії, чи потрібні гендерні квоти. Це складне питання, адже багато чоловіків і жінок, які займаються питанням гендеру, кажуть, що квоти – це така ж сама дискримінація. Це наче поблажка. Інше питання, що для нашого постпатріархального суспільства – це єдине просте рішення для швидкого збільшення кількості жінок у державному апараті, в депутатському корпусі. Але тут є великі проблеми, адже у якийсь момент загальні права людини входять в суперечність із правами жінок. І я думаю, що це не даремно, тому що взагалі «права жінок» – це неподобство. Ви часто чуєте про «права чоловіків»? Є просто права людини – і крапка. Саме формулювання «права жінок» – це певна цивілізаційна поблажка. Всі люди рівні, всі люди вільні, і це нормальна постановка питання.

Проблема присутності жінки в політиці, репрезентації та рівності є родовою травмою самого поняття «політика». Як поняття, практика та культурне явище вона виникає в Давній Греції, де був абсолютно патріархальний лад. Тобто Арістотель, Платон, Перікл, які вигадали політику як систему взаємовідносин між людьми, вигадували її як систему взаємовідносин між чоловіками. Тому для політики маскулінність – це родова травма. Тож наша цивілізація так сформувалась, що політика – це суто чоловіча справа. Це історичний дефект, з яким треба працювати. При цьому мова йде про європейський контекст – на Сході інша історія та теж є свої нюанси. Все, що ми маємо в політиці у світі та в Україні, оцей маскулінний тренд – це результат родової травми політики.

Часто на політичні наради збираються серйозні люди, щоб поговорити про гендерну освіту, гендерну проблематику. Навіть дуже часто піднімають такі засідання на рівень Кабінету міністрів. Якщо ви подивитесь, хто є драйверами цих тем, то побачите, що це жінки. Є міжпарламентське, міжфракційне об’єднання «Рівні можливості» – це Альона Бабак, Світлана Войцеховська, Марія Іонова, Олена Кондратюк. Це дуже конструктивний рух – вони піднімають важливі теми, змушують обговорювати нормативні акти міжнародного рівня, які забезпечать рівність людей в Україні незалежно від статі. Але всі вони – жінки. В Кабінеті міністрів, коли справа стосується якихось гендерних тем, міністри-чоловіки традиційно говорять: «Ну що, Іванну требу просувать» або «А що там каже Лілія Гриневич?». Українська політика не має чоловіка-лобіста рівності.

Я би хотів побачити, щоб Кубів боровся за гендерну рівність. Я впевнений, що якщо б Аваков поборовся за це, то вийшло б набагато ефективніше, ніж у міжпарламентського об’єднання, де всі жінки. Вони молодці, вони роблять велику роботу, вони закидають цей діалог. Але не вистачає чоловічого обличчя в цьому лобіюванні. Навіть наші смішки говорять, про застереотипізоване мислення.

Якби Степан Полторак встав і сказав: «А чого ви смієтесь? Я за права людей! Хтось у залі проти прав людей?». Ось, наприклад, Міністерство оборони нещодавно призначило першу жінку-генерала – фактично це крок проти гендерної нерівності у військових чинах. Якби людина так поставила питання, то я впевнений, що така рішуча дія дала б великі політичні дивіденди.

Для чоловіків це зручна позиція – це жіноче питання, хай займаються вони. Таке враження, що це не дуже серйозна тема: освіта, культурка… А з іншого боку – оборона, Нафтогаз, Укрспирт! Я впевнений, що якщо ми креативно задамо тренд і популяризуємо образ чоловіка-борця за права людини, все зміниться.

Якщо політики працюють з очікуваннями, то є першочергові завдання – вирівняти торговий баланс, захистити країну, а є такі, які традиційно сприймаються як «софт» – наприклад, змінити очікування рольових моделей на ринку праці, і це якась далека справа. Відповідно всерйоз цим не займаються на політичному рівні, цього не чекає електорат, великих дивідендів за це не буде. І тому це наша з вами робота зараз сказати: «Будуть вам дивіденди, є запит у суспільстві, міняйте. Хочемо і вимагаємо!». І зміна оцих правил нежіночих професій – це наслідок того, що суспільство дозріло і вимагає, з’являється той, кому це потрібно. Змінити це може наша чітка артикульована позиція, що ми хочемо змін, це питання рівності, це питання прав людини. Велике значення тут має культура і освіта: якщо в школах будуть розказувати, якщо будуть круті образи жінок-барабанниць, відбійниць, жінки-войовниці, то це буде природним чином змінювати ситуацію.

Я ще раз наполягаю на тому, що, якщо ми будемо постійно переводити розмову в оцю площину прав людини – це спрацює. Степан Тимофійович, Петро Олексійович і всі ті, хто традиційно асоціюються з патріархальними моделями, хто наслідує модель якогось Зевса-олімпійця, вони мають казати: «А тепер ми говоримо про права людини. Це дуже серйозно». І говорячи про права людини, ми апріорі повинні говорити про рівність статей. Ти вводиш нові танки – поряд із серйозною темою рівності, ти вводиш розмінування Донбасу – поряд із серйозною темою рівності, ти підписуєш нову версію Будапештського меморандуму – поряд із серйозною темою рівності. Як тільки ми так зробимо – еволюційно всі почнуть розуміти, що так і потрібно. Декілька людей мають взяти на себе цю роль і показати приклад.

Працюючи у великих жіночих колективах, в тому числі бюрократичних, я побачив, що ми приймаємо якісь конвенції, обговорюємо гендерну освіту – а потім настає 8 березня. І це дуже показова річ, бо свята – це частина національного наративу, це не дрібниця. Раптом виявляється, що в дуже прогресивному постліберальному середовищі більшість хоче отримати подарунки за гендерною ознакою. Це не плюс, не мінус, це факт.

Проблема людей, які звикли до цієї ролі, полягає в тому, що вони не були проінформовані про всі можливості. Ключова задача освіти, культури, державної і політичної системи – це показати різні можливості. Якщо людина в коконі і знає, що вона може тільки народжувати дітей і купувати туфлі, то це порушення прав людини, хоча вона навіть не знала, що її права порушили.

Насильно змусити усвідомити це не можна. Можливо, трішки збільшити ступінь доторку людей до реальності, спровокувати зустрічі з іншими моделями поведінки, щоб, наприклад, у їхнє життя вторглася суперуспішна жінка-менеджер, яка рве на клапті конкурентів.

А взагалі адекватність, законослухняність, справедливість – це все і є фемінізм.

Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти

АвторМаша Фронощук
28 Березня 2018

У середньому людина перевіряє смартфон 150 разів на день. І це тільки смартфон, а ще ж є і сповіщення на ноутбуках та інших гаджетах. Рік тому співзасновниця Platfor.ma Марія Фронощук спробувала взяти під контроль вплив технологій на своє життя, а потім випадково дізналася про рух Time Well Spent. Його ідеологи закликають міняти сервіси таким чином, щоб вони не відволікали людей, а допомагали їм сфокусуватися на важливому. Чого Марія і вам бажає. здесь этот текст можно прочитать на русском.)

Уявіть, що видатні вчені минулого починали б день не з роздумів про те, як влаштована гравітація й атоми, або ще з чогось важливого, а з розглядання фото в Instagram і гортання стрічки Facebook. Потім вони розбирали б пошту від повідомлень Групону і LinkedIn, а за секунду до найбільшого відкриття їх відволікало би сповіщення зі Slack. Момент геніальної еврики був би втрачений назавжди. Приблизно такими словами творці Dropbox пояснюють, як сучасні технології відчайдушно змагаються за нашу увагу і відбирають її в інших занять, винаходячи для цього все більше маніпуляцій.

Я зовсім не видатна, але минулої весни помітила, що занадто часто відволікаюся. Якісь хвилинні справи затягуються на годину, а робочий день – до півночі. Починаючи з невинного TED-ролика на YouTube, ти закінчуєш десятигодинним ретро-відео з аеробіки, а потім розумієш, що сидиш і безнадійно скролиш стрічку Facebook, геть забувши, навіщо взагалі її відкривала. На зустрічах твій телефон завжди повинен бути в полі зору – раптом хтось напише, і навіть на відпочинку, де ти ніби й так відволікаєшся від роботи, потрібно обов’язково відволіктися ще на щось, наприклад, подивитися нові фото друзів.

Gmail, Slack, Asana, Facebook, Messenger, Instagram, Telegram, Pinterest, Pocket, Viber, Skype, Uber – це навіть не повний список сервісів, якими я користуюся кожного дня. Всі вони шлють мені якісь сповіщення тоді, коли заплановано алгоритмом або зручно якимось людям або виданням. Але не мені. Мені це майже завжди незручно – я або працюю, або вчуся, або відпочиваю. Якщо абстрагуватися від нав’язливого бажання бути завжди на зв’язку, то можна поставити собі питання: з якого дива взагалі хтось може вважати свої справи, прохання чи нагадування настільки важливими, щоб я неодмінно мала все залишити і приділити увагу саме йому?

В якийсь момент, після чергового дня зі шквалом дзвінків і повідомлень, я просто розлютилася і видалила зі смартфона всі програми соцмереж, а також відключила абсолютно всі сповіщення. А потім склала собі короткий графік того, коли буду перевіряти кожен із сервісів. Для екстрених ситуацій залишила тільки дзвінки. На щастя, за останній час тих, хто полюбляє дзвонити, настільки часто посилали горіти в пеклі, що дзвінків стало набагато менше.

Перший місяць такий детокс давався складно, але згодом кровна прихильність до смартфону, бажання перевірити пошту або стрічку, страх, що я пропускаю щось важливе, кудись зникли. Зараз у вихідний я часто можу вийти з дому взагалі без телефону, а на зустрічах до нього навіть не торкаюся.

Це дивно, і я сама була вражена, але за весь цей час, за цілий рік, не було жодної справи, яка постраждала б через те, що я не була на зв’язку цілодобово.

З-поміж іншого, досягти такого дзену мені допоміг Трістан Харріс і його рух Time Well Spent. Його думки здалися мені настільки світлими і доречними, що я вирішила переказати найважливіше.

 

Харріса та його рух називають чи не єдиним, що є спільного у Кремнієвої долини і совісті. Харріс закінчив Стендфорд за фахом «Комп’ютерні науки», де вивчав поведінкову економіку, соціальну психологію, а також способи зміни звичок і поведінки людей в Лабораторії технологій переконання (Persuasive Technology lab).

До 2016 року Харріс працював у Google, досліджуючи, як можна проектувати технологічні продукти так, щоб етично вберегти мільйони людей від маніпуляцій. А після заснував некомерційну ініціативу Time Well Spent – рух, який прагне ввести нові стандарти етичного дизайну. Саме показник time well spent (добре проведений час) Марк Цукерберг проголосив головною дизайн-метою Fаcebook на 2018 рік – велика перемога, навіть незважаючи на те, що до мети ще далеко.

 

Антибіотики це вам не котики: прості правила вживання ліків у гіфках

17 Листопада 2018

З 12 по 19 листопада в усьому світі триває Тиждень відповідального вживання антибіотиків. Простою мовою і гіфками Platfor.ma розповідає, як правильно вживати антибіотики, і яких помилок при цьому варто уникати.

Давайте спочатку коротко нагадаємо, з чого все почалось. Перший антибіотик у 1928 році відкрив британський вчений Александер Флемінг. Проводячи рядовий дослід зі стафілококом, він помітив, що до посудини з бактеріями випадково потрапила звичайна пліснява – і виявилось, що їй якось вдається ці бактерії знешкоджувати. З плісняви Флемінг і виокремив пеніцилін, який згодом врятував безліч життів.

Вже у 1943 антибіотки почали вироблятись у промислових масштабах. Завдяки цим препаратам людство змогло лікувати холеру, туберкульоз, сифіліс та багато інших хвороб. Антибіотики прописували усім і від усього – а чому б і ні, якщо вони діють. Але врешті-решт бактеріям набридло весь час помирати. І вони вирішили пристосуватись. Десятиліттями бактерії поступово вчилися протистояти антибіотикам і виробляли щось на кшталт імунітету до ліків. А потім передавали його своїм нащадкам. Так виникла проблема резистентності – стійкості бактерій до препаратів.

Це призвело до того, що лікувати інфекції, які викликають такі бактерії, стало набагато важче, довше, дорожче, а іноді навіть безрезультатно – проти стійких бактерій антибіотики вже не діють. Більше того, не діє ніщо, адже кращих антибактеріальних ліків людство ще не винайшло. Сьогодні через це гине близько 700 тисяч життів щорічно. Деякі дослідники навіть попереджають про наближення пост-антибіотичної ери, коли звичні препарати вже не зможуть нікого лікувати, а найменша подряпина і найбанальніша інфекція будуть спричиняти смерть.

Зараз перед людством стоїть задача призупинити розвиток бактерій, яким байдуже на сучасні антибіотики, і дати час вченим знайти вирішення цієї проблеми: чи то розробити нові ліки, чи придумати інший спосіб обманути інфекції. Але от що важливо пам’ятати – війна проти хвороб залежить від кожного. Аби бути на боці людства, а не бактерій, потрібно виконувати кілька простих правил.

Правило #1

ВЖИВАЙТЕ АНТИБІОТИКИ ЛИШЕ ЗА РЕЦЕПТОМ

Пити антибіотики можна тільки тоді, коли до вас підійшов лікар, зазирнув вам прямо в душу і сказав: «Приймайте антибіотики!» А якщо ви самі вирішили, що якісь ліки зможуть вам допомогти – сусіду ж після них стало краще – то цілком можливо, ви не боретесь з хворобою, а робите її тільки сильнішою, аби потім вона вдарила ще раз, але з набагато більшою потужністю. Отже, запам’ятайте, антибіотики – тільки якщо їх прописав лікар. У випадку, коли медик каже, що антибіотики не потрібні, а ви вирішили потай ковтнути трішечки якого-небудь блабламіцину, ми вам не заздримо. Насправді такі препарати діють тільки курсом, а не окремим «зараз з’їм – і полегшає».

Правило #2

ДОПИВАЙТЕ ПРИЗНАЧЕНИЙ КУРС ДО КІНЦЯ

Ще одна типова помилка. Припустимо, ви порядна і хороша людина – починаєте пити антибіотики тільки тоді, коли їх дійсно призначив лікар. Але десь на середні шляху, відчувши, що вже почуваєтеся краще, раптом вирішуєте не закінчувати курс, кладете залишки препаратів в аптечку і забуваєте про них. І про бактерії теж забуваєте. А от вони ваші антибіотики запам’ятали – не сумнівайтеся. Скоріше за все, в майбутньому бактерії вироблять імунітет до цих антибіотикив і більше не будуть на них реагувати. Тому, щоб не ставати ходячим інкубатором для нового виду інфекції, завжди треба допивати призначені ліки до кінця. А не призначені – і не починати.

Правило #3

НЕ ДОПИВАЙТЕ АНТИБІОТИКИ ЗА КИМОСЬ

Буває і так, що ви не тільки порядна людина, а й щедра. Тоді ви можете просто взяти і віддати залишки препаратів комусь з родичів. Хай теж вилікуються, чому б ні. Але от яка штука: не факт, що антибіотки, які подіяли на бактерії в вашому організмі, взагалі підходять для знешкодження тих бактерій, які розплодилися, припустимо, у вашої тітки (з усієї поваги до неї). Вживайте тільки ті ліки, що вам прописали, і допивайте курс до кінця. У цьому реченні важливе кожне слово.