fbpx

Леонардо і Тайна вечеря: уривок із книжки Росса Кінга

АвторPlatfor.ma
14 Грудня 2019

Platfor.ma та видавництво ArtHuss публікують уривок із книги «Тайна вечеря» — про один із найвідоміших мистецьких шедеврів в історії людства. Від його створення минули сотні років, за цей час картина обросла міфами, конспірологічними теоріями і фантастичними інтерпретаціями. Росс Кінг, автор науково-популярних бестселерів з історії мистецтва, написав захопливе й ґрунтовне дослідження, у якому майстерно поєднав історію з біографією, теологічні екскурси з мистецтвознавчим аналізом, нові й старі факти зі спростуванням численних міфів і легенд. 

Леонардо вабили художні можливості, що їх відкривали йому пліткарі з флорентійських лавок. Очевидно, він не раз блукав вулицями із записником під пахвою, спостерігав за жестами й виразами облич чоловіків, доки ті «розмовляли, сварилися, сміялися і билися між собою». Його захоплювала взаємодія між людьми, коли, скажімо, хтось говорив, а інші його слухали, — це він спостерігав щоразу, коли з «рінґ’єри» виступали з промовами або заявами. В одному його записі йдеться про те, як відтворити сценку, коли одна особа звертається до групи. «Якщо треба зобразити, як висловлюють аргумент, — пише він, — хай промовець тримає пальцями правої руки один палець лівої і водночас стулить два менших пальці; обличчя його має бути зосереджено і звернено до людей, а рот злегка відкрито, щоб здавалося, що людина говорить». Що ж до аудиторії, то вона має бути «мовчазною й уважною, пильно стежити за обличчям промовця, а жестами виражати захоплення»; старших чоловіків треба зображати, «як ті сидять, зімкнувши пальці рук і підтримуючи ними стомлені коліна» або ж закинувши ногу на ногу, а підборіддя підперши долонею.

Леонардо да Вінчі (1452–1519). Чоловіки, що гомонять на вулиці Флоренції. Папір, перо, чорнило. Ескіз.

Цю динаміку говоріння і слухання Леонардо зафіксував у багатьох своїх ескізах. Близько 1480 року, десь тоді, як він почав працювати над «Поклонінням волхвів», він зробив невелику замальовку трьох постатей на лавці. Пози їхні незвичайні. Чоловік по центру, penseroso, підпер підборіддя правою рукою, сперши лікоть на ліву руку; інші двоє обабіч близько до нього схилилися, ніби співчуваючи; чоловік праворуч, утішаючи, обійняв засмученого приятеля однією рукою. Згодом з’явилася низка схожих малюнків: Леонардо створив цілі серії людей, які жваво розмовляють, сидять у невимушених і простих позах. Можливо, якісь із них були підготовчими ескізами до «Поклоніння волхвів», адже всі вони з’явилися на початку 1480-х. Леонардо явно прагнув наповнити свою картину рухом і невимушеністю. На його незавершеній роботі бачимо групу людей, які в енергійних рухах підковою розмістилися довкола постаті Марії з Дитям: вони стають на коліна, штовхаються, жестикулюють і пхаються наперед, щоб щось побачити.

Роблячи один ескіз, Леонардо придумав іншу сцену. На звороті одного з нарисів для «Поклоніння волхвів» він намалював кілька груп людей, які сидять і або слухають, або говорять. Хоча якісь із них, можливо, теж планувалися для «Поклоніння», уява повела Леонардо в інший бік. У правому нижньому куті сторінки він вільними штрихами зобразив п’ять фігур, які сидять на лавці. Чоловік посередині про щось пристрасно розповідає, вхопивши одного співрозмовника за руку і показуючи пальцем на іншого. Хтось його уважно слухає, хтось хоче перебити, а той, хто сидить ліворуч від нього, замріяно думає, наче й не помічаючи промовця.

Леонардо да Вінчі (1452–1519). Ескізи фігур для картини «Поклоніння волхвів». Папір, перо, чорнило
 

Таку сцену Леонардо запросто міг побачити на одній із флорентійських лавок. Та, схоже, поки він малював цих захоплених розмовою людей, у нього з’явилися певні думки. У лівому нижньому куті аркуша він зобразив самотню постать бородатого чоловіка за столом, — його намальовано в такому самому масштабі, що й людей на лаві. Обернувшись ліворуч, він показує на тарілку перед ним або хоче дотягнутися до неї. Без сумніву, це постать Христа, а страва перед ним — та, у яку він хоче вмочити хліб, перш ніж подати його Юді і вказати цим на зрадника. Жваві балакуни на лавці, очевидно, нагадали Леонардо апостолів під час Тайної вечері.

Отже, вже на початку 1480-х років Леонардо почав думати — хоча поки що обмежився кількома вправними лініями пера, — як зобразити Христа з апостолами за столом у ту мить, коли Ісус сповіщає про близьку зраду. Його інтерес до запальних бесід означав, що тема його зачіпала, а енергійні рухи й живий вираз облич у його фігур дають підстави припустити, що він хотів перевершити всі ті «Тайні вечері», які бачив у Флоренції.

Немає жодних свідчень, що на початку 1480-х років Леонардо у Флоренції замовили «Тайну вечерю». Його ескіз був радше прототипом — імпульсивним і, ймовірно, невдовзі забутим. Мине ще понад десять років, перш ніж у нього з’явиться нагода перетворити своїх балакучих мудрагелів із флорентійських лавок на щось нове і неймовірне.

Леонардо да Вінчі (1452–1519). Фреска «Таємна вечеря» 1495–1497. Темпера, левкас
Читайте більше цікавого