Конопляна шуба, чорнобильська горілка, меблі з чорнозему:
5 українських речей майбутнього

АвторНадія Шейкіна
22 Жовтня 2019
дизайн креатівіті майбутнє

Уявіть, що 12 років, які нам відводять вчені до початку екологічної катастрофи, минули. Який світ на нас чекає? Що ми носитимемо, чим прикрашатимемо житло, на чому друкуватимемо міжгалактичну гривню та чим святкуватимемо демонтаж саркофагу над ЧАЕС як уже непотрібного? З 19 до 27 жовтня в Ейндговені проходить Dutch Design Week, на якому українці представили п’ять інноваційних проектів для життя. Їхні автори розповіли Platfor.ma, навіщо все це було створене.

Що вдягатимемо?

Плащі з пророслого насіння чіа, створені Дашею Цапенко

Дизайнерка Даша Цапенко

Живе хутро – це проект-маніфест. Уявіть плащ чи сукню, яку ви самі вирощуєте, мов дитину. Обережно вдягаєте, щоб не пошкодити ніжні паростки, контролюєте свої рухи, гуляєте під дощем, щоб полити одяг. Це зовсім інший рівень стосунків із речами, інакша культура споживання, – розповідає авторка. – Ідея виникла декілька років тому під час мого навчання в Ейндговенській академії дизайну. У нас відкрили кафедру біоматеріалів, яку очолив Ерік Кларенбік. Це дизайнер, який виростив стілець з грибного міцелію та налагодив 3D-друк посуду із ряски.

Технологія виготовлення живого хутра така: насіння чіа змочується та розподіляється на основі з марлі. Далі заготовка зволожується та пророщується. Сплітаючись, коріння утворює хутро. Його можна носити корінням або паростками назовні. Я експериментувала з іншим рослинами, але обрала саме насіння чіа через те, що при намоканні воно утворює желеподібну масу, яку можна рівномірно наносити на матеріал. 

Наступного року культурною столицею світу буде ірландське місто Голвей. Нас запросили створити з «живого хутра» дощовики для великої кількості людей. Адже у Голвеї  часто ллють затяжні дощі, і в таку погоду на вулицю зазвичай не дуже хочеться виходити. Але дощ набуває іншого значення, коли ти маєш плащ, який потрібно поливати.

 

Чим будемо утеплюватися?

Конопляним хутром від DevoHome 

Оксана Дево

Ми створили Hemp Fur (конопляне хутро) минулого року. Це «веганська» альтернатива хутру тварин, а заразом і штучному хутру. Теплий, гіпоалергенний, натуральний матеріал. Зовні воно схоже на овчину з довжиною ворсу близько 5 сантиметрів. В носінні також проявляє себе як овече хутро – формує красиві пасма. Має природний світлий колір – також фарбуємо його в чорний. 

Оскільки матеріал новий, шуби з конопляного хутра ми самі тестували лише одну зиму. Мали декілька замовлень з Норвегії. За нашими спостереженнями, за температури -30°C в одязі з Hemp Fur цілком комфортно. 

Технологія виробництва така: конопляний стовбур мнуть, з нього випадає серцевина (костра), залишається волокно. Далі його вичісують, волокно утворює «стрічку». Ми змішуємо конопляне волокно з віскозою та закріплюємо на основі з натурального або синтетичного матеріалу. 

Цікавість до нашого хутра ми відчули одразу. Його помітили представники нідерландського Material District. Це майданчик, де зібрана інформація про всі перспективні нові матеріали. Туди не можна потрапити за гроші, лише якщо ваш продукт відберуть їхні експерти. Коли інформацію про нас розмістили – одразу ж посипалися запити від фешн-дизайнерів, університетів, дизайн-шкіл з усього світу. Ми розіслали їм зразки хутра. Також на нас вийшла організація PETA, що бореться за права тварин та проти використання натурального хутра. Вони написали нам захоплений лист, сказали, що будуть популяризувати Hemp Fur.

Конопля – унікальна рослина! Для її вирощування не потрібні пестициди та гербіциди. Конопля дає два «врожаї» на рік, потребує на 75% менше води, ніж бавовна. До того ж вона абсорбує в 4 рази більше СО2, ніж більшість дерев.

В Україні були давні традиції ткацтва з конопель, але вони обірвалися, коли конопля опинилася під забороною та суворим контролем. 15 років тому моя сім’я викупила старий прядильний завод в Полтавській області, тоді закон змушував нас наймати загін охорони, щоб охороняти поля, хоча в цих сортах коноплі практично немає наркотичних речовин. Що в Україні зберіглося добре, так це насіннєва база, якою опікується Інститут луб’яних культур в Глухові.

На чому писатимемо?

На папері Re-Leaf, створеного з опалого листя Валентином Фречкою

Валентин Фречка

Суть мого винаходу – у виділенні целюлози з опалого листя дерев. Я почав працювати над цією технологією ще під час навчання в 11 класі: збирав листя, подрібнював у блендері, фільтрував спеціальним пристоєм, формував аркуші та висушував їх. Із цим проектом я переміг на міжнародній олімпіаді з екології в Кенії, потім представив RE-leaf на багатьох конференціях, хакатонах, конкурсах по всьому світу – від Кореї до Мексики. Відтоді я розвиваю проект, тестую матеріал вже у промислових масштабах. 

На світовому ринку є кілька альтернативних видів паперу, які виготовляють з соломи або скошеної газонної трави, з очерету або зі слонячого посліду. Мій проект RE-leaf спрямований на те, щоб мінімізувати використання традиційної деревної целюлози та зменшити необхідність у вирубці дерев. Водночас він вирішує проблему опалого листя в містах. Схема така: комунальні підприємства збиратимуть листя на вулицях та в парках, відвозять його на підприємство, що виготовляє папір. Там листя очищують, перемелюють та виділяють целюлозу, з якої формують папір.

Залежно від фракції сировини та подальшої обробки папір від RЕ-leaf може бути білішим чи жовтішим, із прожилками від листків або однорідний. Також можна виготовляти картон, одноразові стакани, гофротару і литу тару у вигляді піддонів для яєць. В матеріал можна додавати насіння рослин, яке проростатиме згодом, коли аркуш викинуть та він потрапить у вологе середовище. Цей папір розкладається впродовж 30-40 днів, а традиційному паперу для цього потрібно трохи більше 100 днів – через вміст синтетичних наповнювачів. 

 

Незважаючи на діджиталізацію у всіх сферах життя, споживання паперу щороку збільшується, а його ціна зростає. У 2014 році у світі вирубали приблизно стільки лісів, скільки займає площа Нідерландів. 

Я просто скаженію, коли на якихось публічних форумах підприємці розповідають, що відмовилися від пластикових пакетів та перейшли на паперову упаковку. «Принаймні, ми хоч щось робимо для екології», – кажуть вони. Але ж це нісенітниця! Де брати стільки деревини, целюлози? Ми ж ще не навчилися її синтезувати із повітря. Тому різкий перехід на папір – це наче тушити полум’я бензином. Зазвичай я виступаю останнім і трощу на шмаття їхні аргументи. Паперова продукція, навіть якщо вона коштує недорого, має помітний екологічний слід. Тому зменшуючи кількість пластику, ти водночас руйнуєш екосистему.

 

З чого робитимемо меблі?

Із чорнозему, матеріал Terra з якого створив Юрій Ринтовт

Юрій Ринтовт

Близько п’яти років тому я створив арт-об’єкт, триптих два метри завширшки. На трьох полотнах були зафіксовані різні фактури землі: чорнозем, суміш піску, глини та землі. Робота висіла у мене в майстерні, тепер переїхала в мій дім. Далі я використовував цю ж технологію для меблевої колекції Terra. На фасадах шафи, комоду, великої підвісної лампи, всюди був фактурний чорнозем.  

Розвивати тему можна безкінечно. Матеріал можна розміщувати в інтер’єрі на стінах. Земля пропонує нам безліч варіантів фактур. Приміром, чорнозем при обробці розтріскується на великі шматки, виникають глибші тріщини, глина масніша, але з додаванням піску вона стає сухою та дає менш красиві тріщинки.

Технологія виготовлення – це моя розробка, не хочу розкривати її повністю. Суть в тому, що чорнозем або його суміш фіксується за допомогою додаткових речовин. Далі поверхня висихає, на ній з’являються тріщини. Тоді йде ще кілька етапів обробки та шліфовки, щоб надати поверхні кінцевого довершеного вигляду. Все це крафтова робота – як і всі меблі та речі, що ми вже 25 років створюємо у майстерні Ryntovt Design.

Коли ти відчуваєш матеріали, створювати можна що завгодно із чого завгодно. Важливе запитання – для чого ти це робиш.

Я створив Terra, щоб нагадати про нашу планету. Ще у юнацькі роки я зрозумів, що Земля та природа дають людині все – образи для наслідування та ресурси. Водночас людина ставиться до природи як споживач, не дбає про майбутнє, про те, який слід лишає. Це анітрохи не змінюється з часом – як панувала людина тисячі років назад, так і тепер вона вважає себе царем природи. Мода на екологію – всього лише мода, але добре, що хоч так.

Що особисто я можу вдіяти? Можна збирати папірці на вулицях, можна стати екологом або буддистським ченцем. Я відчув, що мій шлях доносити ідеї – це творчість. Можливо, це був ідеалістичний вибір. Аля я його зробив та почав доносити власні ідеї через мистецтво, дизайн та архітектуру.

 

Чим святкуватимемо перемоги?

Горілкою Atomik із зерна, вирощеного у Чорнобилі

Група українських та британських вчених досліджувала, чи можна вирощувати зерно в Чорнобильській зоні. Професор екологічних наук Портсмутського університету Джим Сміт, завідувач радіометричної лабораторії та ліквідатор Геннадій Лаптєв і геолог та радіохімік Кирило Кориченський паралельно з науковою роботою провели експеримент. Із забрудненого радіацією зерна шляхом подвійної дистиляції та фільтрації вони створили спирт. Додали у нього воду з підземних джерел, що пролягають також у Чорнобильській зоні, за десять кілометрів від атомної станції. Горілку, що отримали вчені, вони дослідили в Українському гідрометеорологічному інституті, направили для вивчення колегам в радіоаналітичну лабораторію Університету Саутгемптона. Слідів чорнобильської радіації в продукті не виявили. 

Творці Atomik хочуть налагодити виробництво горілки таким чином, щоб залучити до нього людей, які продовжують жити в зоні відселення та потерпають від безробіття. 75% прибутків від проекту буде спрямовано на підтримку місцевих громад та дикої природи Чорнобиля.

Джим Сміт, співзасновник The Chernobyl Spirit Company

«Будемо чесними, є багато перепон, котрі нам доведеться здолати, щоб досягти бажаного. Не дивно, що в Україні існує чимало правил щодо територій чорнобильської зони, а також суворі правила щодо виробництва алкоголю. Тому на нас чекає безліч паперової роботи перед тим, як ми зможемо розпочати виробництво. Ми – вчені, тому застосовуємо метод спроб та помилок (або гіпотез та спростувань) для розвитку проекту Atomik. Наші плани можуть змінитися, оскільки наші мрії кидають виклик реальності. І ми просто можемо все зіпсувати», – розповідає у своєму блозі Джим Сміт, один із засновників The Chernobyl Spirit Company.

Про п’ять проектів та процес їх створення розповідає виставка Ukraine. Affair with Earth, представлена на Dutch Design Week у Ейндховені (19-27 жовтня 2019 року). Проекти презентовані на зелених столах, засіяних живою екосистемою, які створило ательє Proso.

Куратори проекту Ольга Боданова та Олена Оранська, арт-директорка –Даша Цапенко. Виставку організували дизайн-платформа Prostir 86, фундація Art-East+Art-West та  European Enterprise Network за підтримки Посольства України в Нідерландах та Українського Iнституту.

Найцiкавiше на сайтi

Плащ из травы, пластинка из крови: как дизайн ищет новые пути и находит их

АвторНадія Шейкіна
30 Січня 2018

Пока консерваторы копают картошку у бабушки на огороде, новаторы из мира дизайна озаботились тем, как синтезировать из этой картошки что-то полезное в хозяйстве, например, ложку. Ресурсы планеты исчерпываются, а человечество не только потребляет все больше, но и отправляет в отходы невероятное количество сырья. Выпускница Эйндховенской академии дизайна Даша Цапенко прочла лекцию о биоматериалах в дизайне, а Platfor.ma записала самое интересное.

В Эйндховенской академии лабораторию биоматериалов открыли несколько лет назад, а в США дизайнеры уже многого достигли в этом направлении. Очевидно, руководство академии решило не отставать от тренда – и в первый год магистратуры нам предложили создать что-то свое, используя потенциал биотехнологий.

Я, например, вырастила плащ из семян чиа. Прорастила их в ткани, пока «ворс» не достиг нескольких сантиметров. В Голландии постоянно идут дожди, и никто не любит эту погоду. А суть моей идеи была именно в том, чтобы человек искал дождь ради полива плаща. Я сама ходила так под ливнем, а потом выкладывала плащ на специальный поддон. В итоге он «прожил» около двух недель.

А наш преподаватель Эрик Кларенбик создал стул из мицелия – это корневая система грибов. Для этого он использовал специальный 3D-принтер, поместил субстрат с мицелием в него и напечатал части стула, которые потом собрал в единую конструкцию.

Плащ из ростков чиа - проект Даши Цапенко / dashatsapenko.com
Myceliumchair - проект Эрика Кларенбика / ericklarenbeek.com

Кстати, в качестве биоматериала чаще используют именно мицелий, а не сами грибы. Американская компания Ecovative увидела в этом материале строительный потенциал и начала выращивать утеплитель для домов. Он легкий, плотный, пористый, полностью биоразлагаемый. Для субстрата они применяют местные материалы: солому, например. Измельчают ее и смешивают с грибными спорами. Когда добавляют влагу, материал растет. Чтобы остановить рост и получить готовый продукт, который не будет расти даже при попадании воды, его запекают при определенной температуре.

Несколько лет назад Ecovative создали биоразлагаемые кирпичи.  В качестве субстрата использовали сельскохозяйственные отходы. Потом из кирпичей выстроили временную башню для проекта, разработанного архитектором Дэвидом Бенджамином в рамках программы молодых архитекторов MoMA.

Кроме того, в США уже довольно давно продают наборы по принципу «Сделай сам», только теперь это «Вырасти сам». В них вегетативная корневая структура грибов, субстрат и разъемная форма. Делаешь все по инструкции: растишь, запекаешь в обычной духовке – и готова твоя лампа, горшок для цветов или какая-то другая несложная вещь для дома.

Design the world:
Дон Норман про відповідальність дизайнерів і краще майбутнє

АвторPlatfor.ma
12 Квітня 2019

Минулого тижня школа Projector влаштувала в Києві велику конференцію Krupa для UI- та UX-дизайнерів. Хедлайнером події став Дон Норман – один із піонерів human-centered design, автор культової книги «Дизайн звичних речей» і дослідник у сфері когнітивних наук. Platfor.ma записала найцікавіше з його виступу.

Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.

Впадати в еко: чому з електрокарами, заміною пластику та енергозберіганням все не так просто

Наша планета – величезна система, де одна ланка залежить від іншої, а будь-які зміни у природному балансі ми врешті відчуваємо на собі. Все частіше ми вигадуємо нові способи збереження довкілля, використовуємо альтернативні види енергії, аби не спричинити руйнівні процеси у навколишньому середовищі. Platfor.ma вирішила розібратись, чи справді переробка сміття та енергозберігаючі лампи зможуть врятувати природу, а електрокари назавжди позбавлять людство від продуктів нафтової промисловості.

Вчені вже давно б’ють на сполох, застерігаючи нас, що з кожним роком людство споживає більше, ніж природа може давати. Це призводить до зникнення лісів, забруднення повітря й води і вимирання багатьох видів тварин. З такими темпами вже у цьому сторіччі сотні мільйонів людей будуть змушені шукати іншу планету для життя. Саме тут на допомогу приходять екологи зі своїми ідеями порятунку планети.

 

Останніми роками виробництво й використання матеріалів з пластику починають обмежувати, оскільки все більше відомо про його згубний вплив на довкілля. Проте його кількість в світовому океані продовжує зростати. За даними дослідників, в океанах вже зараз знаходиться понад 150 млн тонн пластику і з кожним роком ця кількість невблаганно збільшується. Аби зрозуміти усю масштабність проблеми, уявіть, що кожну хвилину в океан скидають цілу вантажівку таких відходів. Згідно з останніми прогнозами, за десять років пластику в океані стане майже вдвічі більше.

Все це врешті відбивається й на людях. Так, дослідження питної води по всьому світу показало, що частки пластику містяться в 83% з проб. Крім того, пластик накопичується в тканинах їстівних риб, з якими також потрапляє в раціон людей.

Більшість захисників довкілля вважають, що найдієвіший спосіб порятунку планети – це переробка пластикових відходів. Один з ключових елементів – сортування сміття. Всі знають, як відбувається цей процес – наприклад, ви купили пляшку газованого напою, а після використання викинули її в потрібний контейнер. Далі замість того, аби розкладатись на звалищі майже 500 років, її подрібнюють і повторно використовують для створення меблів, канцелярський товарів і навіть одягу.

Проте для того, щоб процес переробки відбувся правильно, слід пройти довгий шлях від сортування до використання отриманої сировини в іншій галузі виробництва. Зазвичай це не дуже вигідно. Наприклад, для того, щоб переробити одну тонну відходів у такому мегаполісі як Нью-Йорк, вам доведеться заплатити на $300 більше, ніж просто вивести сміття на звалище або спалити його. З роками ця сума перетвориться на мільйони доларів.

Якщо більшість екологів впевнені, що переробка сміття подолає забруднення планети, то чому ж ми не бачимо позитивних змін? Адже по всьому світу вже не перший рік працюють потужні станції, де відходи піддаються безпечній переробці. Відповідь дуже проста – цього замало. Наприклад, щоб компенсувати величезну кількість шкідливих вихлопів, яка виділяється під час авіаподорожі з Нью-Йорку до Лондона, слід переробити близько 40 тис. пластикових пляшок. Ознайомившись з розкладом рейсів будь-якого аеропорту, одразу можна зрозуміти – наше покоління навряд чи стане свідком екологічного дива.

Що можемо зробити ми?

Для початку, варто обмежити щоденне використання виробів з пластику у господарстві. Позбудьтесь, нарешті, вашого «пакета для пакетів» і візьміть за звичку брати з собою на шопінг торбинку з тканини. По-перше, це досить зручно, а по-друге, це справді мінімізує кількість пластикових відходів у вашій оселі. Звичайно, це лише крапля в морі, проте великі зміни завжди починаються з маленьких кроків.

 

UI чи UX: гід для тих, хто хоче стати дизайнером інтерфейсів

Інтерфейси оточують нас всюди: телефони, автомобілі, вулиці та літаки, квиткові автомати і сайти – вони у всьому, на що людина може вплинути своїми діями. І, звісно, інтерфейс – король у діджиталі. Разом зі школою Projector ми розбираємося, що треба знати, читати і робити тим, хто вирішив зайнятися напрямками UI та UX.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.