fbpx

«Коли бабуся побачила продукти, одночасно сміялась і плакала»: важлива історія про допомогу самотнім стареньким

АвторЄгор Кузьмін
22 Вересня 2022

Сергій Кравченко – волонтер із Харкова, який допомагає забезпечувати необхідними ліками та продуктами самотніх стареньких. Волонтер доставляє пакунки добра у найвіддаленіші та найнебезпечніші райони Харкова. Platfor.ma поспілкувалася з Сергієм про те, чому він почав волонтерити, що його мотивує і чому він продовжує допомагати. 

До початку повномасштабного вторгнення Сергій взагалі не цікавився політикою та не слідкував за новинами, через що й не здогадувався, що росія погрожує атакувати Україну. До 25-го лютого у чоловіка мала бути відпустка. 

24-го лютого Сергій прокинувся о п’ятій ранку від дзвінків матері, яка й повідомила, що почалась війна. Спочатку чоловік не повірив, поки сам не почув звуки вибухів у його районі — Салтівці. Ця частина міста чи не найбільше постраждала від обстрілів.

«Найбільше я хотів, аби моя мати була якомога далі від небезпеки. Обстріли кожного разу доводили її до сильної паніки. З початку вторгнення ми стали жити разом та доглядали мого дідуся. Він був давно хворий і зовсім не ходив. На жаль, наприкінці березня він помер. Мабуть, навіть не варто й згадувати, як зросли ціни на поховання та які складнощі були з цим. За 5 діб його все ж поховали, і я відправив маму в Словаччину. Зараз вона у безпеці, і мені від цього легше».

Я зрозумів, що не можу стояти осторонь

Чоловік пригадує, як йому було нестерпно сидіти вдома і слухати обстріли, не роблячи нічого. В чергах у магазини він бачив десятки стареньких, які не могли дозволити собі придбати продуктів хоча б на тиждень. Вони навіть були одягнені не по сезону, коли надворі був холодний березень.

«Першій бабусі, якій я допомог, Любові Єгорівні, були потрібні ліки та продукти. Вона жила далеко від мене, транспорт туди не доходив. Магазини також працювали без графіка, а в аптеках були величезні черги. Проте я знайшов усе необхідне і пішов до бабусі пішки. Шлях зайняв більше ніж годину під супровід обстрілів. Бабуся була дуже бідна, я бачив її квартиру і те, що продуктів на кухні майже не було. Є люди, яким незручно просити про допомогу, навіть у найважчих ситуаціях. Вона була саме такою. Я побачив її щирість. Наскільки вона була рада мені. Просто не передати словами, як вона була мені вдячна».

Зараз чоловік майже щодня перед роботою возить продуктові набори стареньким, які звертаються на гарячу лінію за допомогою. Як це працює? Літні люди або їх родичі залишають запит на допомогу в чат-боті, кейс-менеджери опрацьовують заявку та передають її волонтеру. Далі чоловік купує усе необхідне та доставляє допомогу за адресою.

«Якось у травні я приїхав до бабусі, і вона вийшла до мене з маленьким пакетиком для продуктів. Але коли побачила два величезних пакунки з їжею, які я ледве доніс до неї, вона сильно розплакалася. Бабуся  одночасно посміхалася, розповідала про своє життя та плакала. Якщо чесно, коли я вже пішов від неї, то теж не стримався і сльози покотилися».

Сергій каже, що сльози — вже невіднятна частина його волонтерства.

«Кожного разу важко бачити емоції та сльози бабусь. Питаю їх: “Як ви тут живете?” А у відповідь: “Ледве кінці з кінцями зводимо”. У таких ситуаціях я порівнюю себе з ними, і мені щиро жаль. Адже ми, молодь, можемо хоча б швидко сховатись під час повітряних тривог, адаптуватись до обставин або знайти спосіб заробити навіть під час війни. Стареньким набагато страшніше та важче це переживати. Навіть мій дідусь через проблеми з пам’яттю не міг усвідомити, що навколо війна. Кожного дня він питав у моєї матері: “А чому так шумно на дворі?”»

Ракета у сусідній будинок

«Одного разу я повертався додому після допомоги бабусі, як раптом почув різкий гул та свист. Тоді ракета влучила за кілька десятків метрів від мене в будинок. Я бачив, як вона летіла, почув вибух та сильну ударну хвилю. Після цього декілька хвилин була мертва тиша. Усі люди зібрались у дворі та ми допомогли дістати чоловіка з машини біля будинку, на яку впала арматура. Діставшись свого будинку, зрозумів, що ракета була не одна — інша влучила у дорогу біля входу в мій під’їзд. У всьому будинку повилітали шибки з вікон. Бідолашна моя кішка, яка була вдома, — вона від переляку залізла на шафу та довго сиділа там».

Через пів року війни Харків виглядає завмерлим та спустошеним. Сергій ділиться, що зараз він уже звик до постійних обстрілів, як і більшість харків’ян за його спостереженнями.

Часом волонтеру буває важко дістатися необхідної адреси, бо через обстріли міста маршрути транспорту часто змінюються. Ніколи не вгадаєш, повернешся додому тим самим шляхом чи ні. Проте Сергій продовжує допомагати.

«Коли я вперше натиснув на кнопку “Можу допомогти” у чат-боті та доставив першу допомогу, зрозумів, що мені це подобається. Я зрозумів, що свій вільний час з ранку до роботи я витратив недарма та не просидів на дивані як зазвичай, — сміється чоловік, — Я реально допоміг іншій людині. Я не допомагаю, тому що треба — я хочу бути корисним».

 

Підтримайте волонтерів Української Волонтерської Служби, які розносять пакунки добра самотнім стареньким у різних куточках країни! Ви можете задонатити разово або ж стати патроном добра за посиланням.

Читайте більше цікавого