Гуманітарка, екіпіровка, пожертви на ЗСУ — всі допомагають як тільки можуть, аби наблизити нашу перемогу. А дехто випадково або свідомо вигадує навіть свій унікальний формат волонтерства. Разом з проєктом «Ми — волонтери» знайомимо з незвичайними ініціативами, які знайшли свою нішу для допомоги та креативно розвивають її. Тут і коктейлі, і в’язання шапок, і знімки на плівкову камеру, і графіті, й навіть корекція брів на честь та на користь України. Приєднуйтеся, донатьте та просто підтримуйте.
«Будьмо»
Здавалося б, як можна сумістити алкоголь та реальну допомогу? Українські спеціалісти барної сфери об’єдналися в команду BudmoUA і показали, як можна використати потенціал цієї величезної індустрії. Вони вирішили скористатися своїми зв’язками у міжнародній спільноті та запросили бари в усьому світі підтримати Україну.
Відтак в межах ініціативи «Будьмо» заклади влаштовують тематичні вечірки на честь нашої країни, роблять коктейлі у жовто-блакитних кольорах та вигадують інші акції для збору благодійних коштів. Різноманітні тематичні події пройшли вже у десятках барів, зокрема в іменитих закладах Лондона, Рима, Брюсселя, Парижа, Тбілісі та інших міст. А, наприклад, на головній профільній премії Скандинавії Bartender Awards зібрали для BudmoUA €4500. Сумарно коктейлями та тостами на допомогу українській армії акумулювали вже близько 60 тис. євро, передали три буси, доставили 12 тонн крупи й 500 тис. порцій їжі.
Тож тепер є ідеальна схема: люди різних країн підіймають келихи, бокали й стакани — і тим самим наближають нашу перемогу. І над усім цим у всьому світі звучить гордий український тост: «Будьмо».
Б’юті-волонтери
Іноді стати корисними в нашій боротьбі можуть навіть дуже неочевидні навички та ресурси. Так за ініціативи Ольги, яка давно працює у сфері візажу і була глибоко вражена побаченим на деокупованих просторах Київщини, з’явилися б’юті-волонтери. Майстри сфери краси раз на тиждень навідуються до чергового деокупованого населеного пункту, розгортають там точку турботи про себе та приймають місцевих. Волонтери стрижуть і фарбують волосся, якщо дозволяють умови, роблять манікюр, корекцію брів, масаж тіла та обличчя. Для людей, які багато часу просиділи в підвалах та погребах, це — хай тимчасове, але повернення до нормального життя і відчуття ґрунту під ногами. Адже турбота про себе — важливий якір для стабілізації психіки.
Перший такий виїзд стався ще у травні — в Ірпінь. Адже їхніми послугами користуються не тільки жінки, а й чоловіки, а також військові.
«З кінця травня ми влаштовуємо виїзди щопонеділка. Вже відвідали понад 20 населених пунктів: об’їздили всю Димерську громаду, Бучанську ОТГ, були в Бородянці та в Ірпені. За весь цей час ми допомогли своїми послугами понад 1000 мешканцям деокупованої Київщини.
Наша задача — це не надання послуги, а увага до людей та підтримка. Є місця, про які говорять не так голосно, як про Бучу, наприклад, але люди там теж пережили окупацію. Їм приємно та цінно, що про них також пам’ятають та хочуть попіклуватися. Тим паче зараз людям із деокупованих населених пунктів може елементарно не вистачати грошей, щоб заплатити за базові гігієнічні процедури: стрижку або манікюр. Для людей, у яких зруйновані домівки та розграбоване майно, прийти на масаж або на корекцію брів — це спосіб відволіктися та відчути, що про них піклуються. Психологічно це дійсно позитивно працює», — ділиться засновниця ініціативи Ольга Белицька.
Нікіта Віска і Павло Гриненко
Львівські художники працювали пліч-о-пліч багато років і разом створили безліч мистецьких проєктів, тож не дивно, що задля допомоги нашому війську вони знову об’єднали сили. Хлопці з початку повномасштабного вторгнення розмальовували для військових і парамедиків автівки: буси та пікапи. Це важлива задача, адже маскування на лінії фронту грає ключову роль та іноді може врятувати життя. Митці відштовхуються від побажань замовника, але зізнаються, що можуть додати й свої фішки.
Спочатку Нікіта і Павло розмалювали «швидку» знайомого добровольця-медика, а потім понеслося. Інформація про ініціативу художників розлетілася сарафанним радіо. З часом Павло пішов служити на фронт, а до Нікіти приєдналися ще двоє ентузіастів. Так розфарбували понад 100 машин: «Але ми не рахуємо особливо. Може 120, може більше. Останні місяці їх по 5-7 на тиждень, з’явилися навіть замовлення на вантажівки». З огляду на те, що на одну автівку йде 4-5 годин часу, а на великі буси іноді й по 10 годин, — це неймовірна кількість для кількох натхненних людей, яким ще й треба десь заробляти.
«Кожен робить, що може, це спільна справа», — відповідає на це Нікіта.
Обід без бід
Фонд «Життєлюб» опікується людьми золотого віку й називає їх ласкаво Ба та Ді. Окремим і особливим проєктом фонду є «Обід без бід» — сім будиночків у різних районах Києва, де пенсіонерам, а з початком воєнного стану ще й переселенцям, роздають смачну, корисну та гарячу їжу. При цьому волонтери не тільки насипають щедрі порції їжі, а й підтримують гостей добрим словом та душевними розмовами, адже часто людям поважного віку не вистачає не тільки продуктів, а й простого спілкування.
Гарячі страви для ініціативи готують ресторани та заклади міста, партнери привозять хліб і смаколики, а будь-хто небайдужий може передати продукти, оскільки зараз будь-яка допомога є цінною. За статистикою самого фонду, щодня годують гарячими стравами близько 2 300 Ба та Ді й переселенців. І до цієї магії легко долучитися — наприклад, піти волонтерити на роздачу їжі. Особливо чекають на активну молодь, яка зможе кілька годин поспіль вистояти на ногах і не втратити запал робити добру справу.
«Ми бачили, що у багатьох Ба та Ді не закриті базові потреби, одна з яких – стабільне якісне гаряче харчування. Майже рік ми думали, як закрити цю потребу таким чином, щоб допомога була стабільною, а отримати її могли всі Ба та Ді, які цього потребують. Проєкт почався у 2017 році з одного виносного столика на Подолі, де ми всією командою “Життєлюба” роздавали Ба та Ді пиріжки. “Обід без бід” розростався дуже швидко — з часом ми почали не лише роздавати гарячі обіди, а й допомагати підопічним одягом, медикаментами, стали роздавати їм квитки на різні культурні заходи, вітати з усіма святами. Влаштували в будиночках цілі бібліотеки, де Ба та Ді можуть взяти почитати книжки. Зараз в Києві працюють сім будиночків. Тепер в них можуть прийти не лише Ба та Ді, а й вимушені переселенці. Кожен з цих будиночків щодня годує близько 220 людей», – розповідає засновниця фонду «Життєлюб» Тіна Ніколова (Михайловська).
Repair together
Як залучити молодих людей до активної фізичної роботи? В епоху цифровізації та технологій місія, здавалося б, нездійсненна. Проте цей проєкт не тільки впорався з завданням, а ще й створив потужну спільноту навколо допомоги деокупованим селам Чернігівщини. Після звільнення деяких сіл туди було страшно навідуватися, адже окупанти залишили по собі хаос і розруху. Потрощені будинки, розбомблені ангари, зруйновані церкви та люди, які не мають ресурсів для відновлення свого побуту. Тоді організатори закликали охочих поїхати разом на толоку та своїми руками допомогти хоча б з мінімальними потребами: розібрати завали, прибрати сміття, полагодити щось.
З цього почалася неймовірна історія. Кожні вихідні з початку травня організатори збирали толоки, а волонтерів, які приєднувалися до допомоги, ставало тільки більше. Сотні молодих людей приїжджали на Чернігівщину, щоб відбудовувати зруйноване ворогами та допомагати всім можливим. Так у десятках будинків встановили нові вікна, відремонтували дахи, прибрали наслідки обстрілів, очистили подвір’я, подеколи навіть робили повноцінні ремонти та купляли необхідну техніку на кшталт холодильника. Щоб заохотити молодь, процес відбудови суміщали зі справжнім рейвом — залучали діджеїв та музикантів, організовували вечірки, концерти та навіть розгортали наметове містечко для ночівлі.
Зараз ініціатива розрослася та перенаправила свої сили на відбудову населених пунктів Київщини. Долучитися може будь-хто, хто має бажання та готовий працювати, адже нудьгувати не доведеться.
NoScar
Ця війна лишає шрами на всіх нас — як у переносному, так і в прямому сенсі. Тому ця ініціатива від Helsi та Polytech Ukraine закриває важливу нішу — в її межах допомогу надають не звичайні волонтери, а професійні хірурги. Вони безплатно проводять естетичні корекції українцям, які постраждали від російської агресії та отримали шрами чи інші ушкодження. До цієї благородної місії долучені вже понад 45 лікарів з різних міст України: Києва, Одеси, Львова, Чернівців, Івано-Франківська, Сум, Ужгорода та Кривого Рогу.
Звернутися за допомогою можуть чоловіки, жінки та діти, які отримали поранення під час обстрілу, через вибух, знаходячись у зоні активних бойових дій тощо. Наприклад, успішну операцію вже провели волонтерці Катерині Кучинській, яка відвозила їжу на блокпост нашим бійцям, коли росіяни влучили в нього снарядом. Дівчина отримала множинні осколкові поранення та довго ховала свої ноги, тому що соромилася численних шрамів. Влітку вона заповнила заявку у NoScar — і хірурги радо допомогли.
Також варто відзначити історію 19-річної Тетяни з села Небелиця на Київщині, яка разом з родиною знаходилася у своєму будинку, коли поруч вибухнув ворожий снаряд. Дивом всі залишилися живі, хоч будинок і зрівняло з землею. Але обличчя Тані було знівечене десятками осколків. Досвідчений хірург NoScar зробив так, що наслідків цього жахливого дня на її тілі майже не залишилося.
Лікарі цієї ініціативи борються не стільки за естетичну складову, скільки за те, щоб ці шрами не були нагадуванням про жах і біль, які довелося пережити людям. Самі представники проєкту зазначають, що поки є постраждалі від цієї війни українці, NoScar буде функціонувати.
Behind Blue Eyes
В межах цього проєкту молодь вигадала спосіб підтримати ще молодших за себе — дітей. Артем і Дмитро з початку повномасштабного вторгнення їздили деокупованими селами Чернігівщини та роздавали гуманітарку. І під час одного з візитів помітили, що попри страшні події, які відбувалися прямо тут, місцеві діти радіють життю, продовжують з захопленням дивитися на світ і мріяти.
Оскільки хлопці працюють у креативній індустрії, ідея прийшла миттєво — вони роздали дітям одноразові плівкові камери та попросили їх документувати їхнє постокупаційне життя. Результат був настільки щирим, незвичайним та навіть дорослим, що дітей вирішили нагородити. Зібрали список їхніх бажань, пожертви від охочих допомогти й вуаля: Машенька отримала шиншилу, а Богданчик — пітбайк. На цьому не зупинилися, створили виставку з фотографіями юних митців. Їхні проникливі історії публікують на сторінці в інстаграмі, а сам проєкт Behind Blue Eyes відтепер здійснює мрії дітей в обмін на їхню творчість.
Співзасновник ініціативи Артем Скороходько зазначає: «Діти дарують відчуття, несумісні із побаченим у населених пунктах, де ми їм допомагаємо. У контакті з ними відбувається якесь забуття, в позитивному сенсі — ти відключаєшся від навколишніх турбот та болю, фокусуєшся на добрі. Очевидно, що це найвразливіша соціальна група зараз. Турбуватись про дітей максимально важливо, адже це покоління майбутнього. А ще, в них багато чому можна повчитися. Наразі ми допомогли 500+ дітям, здійснили 9 вішлистів, а це 27 бажань та цілих 2 мрії».
Район #1
Цей проєкт спочатку заснували, щоб опікуватися вулицею Рейтарською, яка у Києві вважається осередком молоді, креативності та самобутніх проєктів: там і галерея Naked Room, і заклад ZigZag, і кав’ярня Каштан і найстаріші ворони міста. Проте, як і багато інших проєктів, після початку повномасштабної війни Район #1 переформатував свою діяльність — з квітня 2022 року засновники зосередили зусилля на відновленні Київщини та інших областей України після окупації. Відтоді волонтери відбудовують та відновлюють зруйновані житлові будинки та установи, зокрема школи, дитячі садочки, культурні центри та навіть медичні заклади. Також надають адресну гуманітарну допомогу. Так ідею розвитку однієї вулиці поширили на всю країну.
За допомогою волонтерів вже відновили відділення Укрпошти у Бородянці, будинки та школу у Гостомелі, приватний будинок у селі Михайлівка-Рубежівка. Серед волонтерів люди різних захоплень та професій, від дизайнерів до менеджерів, а їхня кількість вражає — вже понад тисяча активістів взяли у руки лопати й тачки, одягли захисні костюми та поринули у будівельний світ. До команди може приєднатися будь-хто, але в пріоритеті молодь — щоб мали багацько сил на допомогу та поширювали ідею волонтерства. Достатньо всього лише заповнити форму за посиланням.
Волонтери культури
Здавалося б, людям, які ніяк не були дотичні до волонтерства або благодійності до війни, складно одразу поринути у цей світ. Проте українці довели, що навіть попри відсутність навичок та досвіду, головне — бажання допомагати. Так режисер, зокрема проєктів «Їже, я люблю тебе» та «Орел & Решка», Дмитро Авдєєв і менеджер Івана Дорна Олександр Хомяк не змогли бути осторонь. Вони стали допомагати переселенцям гуманітарною допомогою, а завдяки культурним зв’язкам за кордоном дуже швидко розрослися і навіть орендували склад для волонтерських потреб.
Врешті навички та вміння з культурної діяльності вдалося інтегрувати у волонтерство. Наприклад, Дмитро керував великими командами людей на знімальному майданчику, тому добре менеджерить процеси. А Сашко має неабияку стресостійкість через концертну діяльність.
Також хлопці збирали пожертви — традиційно відправляли їх на допомогу ЗСУ, так вдалося навіть купити автівку. Проте зараз волонтери обрали більш стратегічний підхід — вирішили зосередитися не на всій гуманітарці одразу, а стали збирати для військових рюкзаки з усім необхідним укомплектуванням. До них входить одяг, харчові продукти, засоби захисту та форма. Все враховано до дрібниць, за якістю теж слідкують прискіпливо, адже головне — зберегти нашим воїнам життя.
Кажуть, що історій з їхнього волонтерства вистачить на фільм, який, можливо, колись навіть побачить світ.
Зігрій
Вже з назви проєкту зрозуміло, яка його головна мета, — не дати нашим військовим замерзнути. Адже зима — найскладніший і одночасно найзапекліший період на фронті.
Вже понад 1500 майстринь в’яжуть теплі речі для військових. Це волонтерки не тільки з різних міст України, а й з Німеччини, Польщі, Фінляндії, Іспанії та Італії. Для зручної комунікації представники проєктів «Добробат» та «Made in Ukraine», які й стали ініціаторами «Зігрій», створили спеціальний чат — там публікуються затверджені схеми вʼязання, обговорюються плетіння та технічні питання, рекомендують місця для закупівлі пряжі та діляться своїми результатами.
До команди «Зігрій» можна приєднатися, заповнивши заявку на сайті, та зв’язати власноруч щось для захисників. І з користю, і з задоволенням, адже справа досить медитативна. Також можна зробити пожертву на пряжу, яка необхідна майже весь час і коштує чимало. Наприклад, пряжа для светра, який буде зігрівати якогось сміливого українського воїна в окопі, — 1200 грн. А для шапки — 250 грн. Втім, ніяких грошей не шкода, коли це інвестиція у свободу — свою та рідної держави.
Матеріал створено разом з проєктом «Ми — волонтери», який підтримує тих, хто вже допомагає на волонтерському фронті та надихає новачків. Команда проєкту розробила ПУТІВНИК ВОЛОНТЕРА. В ньому зібрані корисні ресурси та інструменти для ефективного волонтерства, юридичні аспекти, практичні поради, лайфхаки та багато іншого.
