Книга по карману: как маленькие издания Penguin Books навсегда изменили мир

АвторМикита Богданов
31 Липня 2017
знання книгосховище креатівіті

30 июля 1935 года вышла первая книжка из серии Penguin Books. Британский издатель Аллен Лейн решил, что не только бульварное чтиво может стоить дешево, и впервые напечатал качественную литературу в мягком переплёте. Смелая идея оправдала себя – книги разошлись огромным тиражом, Лейну пожаловали рыцарский титул, а сами британцы поставили Пингвинов в один ряд с BBC. Platfor.ma исследовала составляющие успеха самого знаменитого карманного издательства и то, каким образом оно шло в ногу с культурной революцией ХХ века.

По легенде, записанной на сайте издательства, после одного бурного деревенского уик-энда с Агатой Кристи Аллен Лейн очутился на железнодорожной платформе без чтива за душой. Лейн побродил по вокзалу и основательно расстроился из-за скупого выбора киосков: кроме ширпотреба и глянцевых журналов читать там было нечего.

Лейн пообещал себе изменить ситуацию, решив, что даже серьезная литература должна быть доступна всем и везде по цене пачки сигарет. Уже в следующем году он отправил в магазины первую партию книг по цене в полпачки.

Урожденный Аллен Лейн Уильямс, он откажется от второй фамилии, когда бездетный дядя Джон Лейн позовёт его на работу в свое респектабельное лондонское издательство The Bodley Head. Дослужившись до должности директора, в 1935 году он выдвигает идею дешевых карманных книжек, но руководство издательства отказывает ему. Отношения у них тогда были непростыми: весь год Лейн конфликтовал с советом директоров из-за первого британского издания «Улисса» Джеймса Джойса. Роман, казавшийся многим порнографическим, до дрожи пугал старожилов компании судебным иском за непристойность. К слову, в итоге Лейн всё-таки добьется своего – в 1936 году «Улисс» окажется на книжных полках Соединенного королевства.

А вот с мягким переплетом пришлось справляться своими силами. Так и не дождавшись поддержки от совета директоров, в 1935 Лейн запускает серию из десяти книг в рамках Bodley Head, но за свой счёт. Чтобы как-то отличаться от солидности основных серий, 21-летнего младшего сотрудника Эдварда Янга отправили на поиски в лондонский зоопарк. Оттуда он вернулся с перерисованным пингвином, который и стал прототипом логотипа издательства, сохранившим свои очертании до сих пор.

В то время идея Лейна казалась дикой не только его собственному издательству. Общепринятым фактом было то, что серьезная литература стоила дорого и надолго воцарялась на полках владельцев в солидном твердом переплете, в то время как низкопробное чтиво стоило дёшево и хранилось до конца чтения, после чего отправлялось в мусорник. Представить себе этот бизнес по-другому не мог никто.

В первые десять изданий Пингвинов входили довольно известные книги: детективы Агаты Кристи и Дороти Сэйерс, автобиография Беверли Николса, а самыми престижными были «Прощай, оружие!» Эрнеста Хемингуэя и биография Перси Биши Шелли, написанная Андре Моруа. Несмотря на громкие имена, идея всё равно казалась рискованной. Отвергнутый рядом торговых сетей, Аллен почти по случайности – жене торгового представителя понравилась обложка будущих книг – договорился о продажах с Woolworth’s.

Каким же было удивление руководителей Bodley Head, когда уже за четыре дня были продано 150 тыс. копий, а к концу года эта цифра достигла трех миллионов. Успех был грандиозным. Ключом к прибыльности недорогой серии был только объем – каждая книга должна была продаться тиражом в 17 тыс. копий, чтобы отбить расходы на производство. Продажи превзошли требуемые показатели многократно, и уже в следующем году Лейн уволился из Bodley Head, вместе с братьями Ричардом и Джоном запустив собственное независимое издательство Penguin Books.

Сперва офисом и складом издательства служила крипта церкви Святой Троицы на лондонской Мэрилебон-роуд. Книги хранились в склепе, куда их спускали по наклонному желобу с улицы. Говорят, такая конструкция подсказала Лейну идею «пингвинкубатора» – торгового автомата с книгами, который отражал идеологию издательства как нельзя лучше.

Конечно, не Аллен Лейн выдумал концепцию мягкого переплета. Венецианский первопечатник Альд Мануций экспериментировал с ним еще в XV веке, а наиболее близкая концепция использовалась немецким книжным домом Albatross Books всего за три года до Пингвинов. И хотя это издательство разорилось, но, вероятно, успело произвести на Лейна неизгладимое впечатление. Тем не менее, решающим фактом остается то, что именно в Penguin Books серьезные книги впервые облачились в дешевую обложку и стали доступны массовому читателю.

Еще одним фактором успеха был узнаваемый дизайн обложек Пингвинов. Одной из любимых мантр Лейна была: «Хороший дизайн не стоит дороже, чем плохой». Избавившись от китчевых иллюстраций, он разделил обложку на три полосы и использовал цвета для кодификации: оранжевый – для художественной прозы, зеленый для детективов, а синий для биографий. Причем цвета не были оторванными от реальности: именно эти оттенки были популярны в ранней модернистской графике Британии, и в них же, например, выполнена легендарная карта лондонского метро Гарри Бека, используемая до сих пор. К этому приложили разборчивый шрифт Gill Sans и повсеместное центрирование – и книги Penguin Books стали узнаваемыми с первого взгляда.

В издательстве поработал и немецкий классик типографии Ян Чихольд – он стандартизировал малейшие детали, вплоть до расстояния между буквами и строчками, и записал для Лейна своего рода брендбук-инструкцию, за нарушения правил которой нещадно травил редакторов и наборщиков.

Дела шли настолько хорошо, что уже в 1937 году Лейн запустил аналогичную серию нон-фикшн литературы, назвав её Pelican Books.

Еще одним толчком к популярности Пингвинов стала Вторая мировая. Небольшие книжки помещались в карман униформы и стали неизменными спутниками солдат в окопах. Социолог и профессор Ричард Хоггарт вспоминал, что «книжки служили сигналом: оттопыренный задний карман штанов обычно подсказывал вам, что впереди читатель».

Биограф Джереми Льюис в своей работе «Жизнь и времена Аллена Лейна» писал: «Лейн не только изменил издательство в Британии, но также находился на переднем крае социальной и культурной революции в тот момент, когда массы получили доступ к тому, что ранее считалось прерогативой немногих богатых».

Неудивительно, что, когда после войны к власти в Британии пришли лейбористы, один из них заявил: «После Образовательной ассоциации рабочих именно Лейн и его Пингвины сделали больше всего для того, чтобы мы сейчас оказались здесь».

В 1962 году за заслуги перед Британией Лейну пожалуют титул сэра, а в 1970 году он умрёт от рака в возрасте 67 лет, так и не поделившись ни с кем властью в компании, постоянно идя против совета директоров и даже высылая брата-сооснователя в далекую Австралию.

Издательство под его руководством тоже было дерзким. Так, например, одна из самых громких книжных битв в истории Британии – его рук дело. Впервые опубликованный еще в 1928 году, роман Дэвида Лоуренса «Любовник леди Чаттерлей» существовал в очень цензурированном виде в США, а в Британии и вовсе был запрещен после изъятия и уничтожения первого тиража. Воспользовавшись новым законом о непристойных публикациях, принятом в Королевстве в 1959 году и позволявшем публикацию «грубых» книг ввиду их очевидных литературных достоинств, Penguin Books издают полную версию романа. Судебный процесс, который длился больше года и привлек внимание литературной элиты и всего общества, оправдает и реабилитирует произведение Лоуренса. Многие назовут это событие главным ударом по книжной цензуре в ХХ веке.

Репутация бескомпромиссного издательства сохранится за Пингвинами и дальше – в 1988 году именно они издадут «Сатанинские стихи» букеровского лауреата Салмана Рушди. Эта книга станет причиной ряда взрывов в британских книжных магазинах, десятка смертей на демонстрациях в арабских странах и разрыва дипотношений Ирана и Великобритании. Фетва, изданная лидером исламской революции аятоллой Хомейни в 1989 году и призывающая всех мусульман к казни Рушди, не отменена до сих пор, а денежное вознаграждение за смерть писателя исчисляется миллионами долларов.

Сейчас Penguin Books – это уже довольно консервативное и респектабельное издательство. Такое, каким было the Bodley Head, когда Лейн ушёл оттуда в 1936. В 2013 году концерны Bartelsmann и Pearson совершили слияние издательств Random House и Penguin Books, получив на выходе Penguin Random House – крупнейший в мире книжный дом.

В 2017 году сложно определить стабильный вектор развития книжного рынка: продажи бумажных и электронных книг постоянно колеблются, а сами Пингвины пока реагируют на вызовы времени интерактивными изданиями и геймификацией. Но идею, подобную той, что 30 июля много лет назад изменила мир, им еще только предстоит отыскать.

 

Фото: thewritersacademy.co.uk

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Найцiкавiше на сайтi

«Наші очі з-під маски – останнє, що бачать люди»: італійська медсестра про те, що за кулісами

Станом на 8 квітня в Італії 135 тисяч людей, які захворіли на коронавірус – їхня кількість тільки збільшується. Лікарі та інший медичний персонал країни майже не сплять, ризикують своїм фізичним та психічним здоров’ям тільки заради того, щоб більше людей вижили. Вони знаходяться в умовах надзвичайної ситуації та роблять неможливе. Ми зв’язалися з українкою Іриною Устіянич, яка зараз працює в приватній лікарні італійської провінції Брешія, де стався страшний спалах коронавірусу. Медсестра розповіла нам про те, як пандемія виглядає зсередини. 

Мене звуть Ірина Устіянич. Вже 20 років я живу в Італії, маю сім’ю та трьох чудових дітей. Мій чоловік, Андрій, за спеціальністю медик, але, на жаль, нам не вдалося легалізувати його український диплом, тому у цій сфері він не працює. Зате, багато років тому саме він дав мені шанс стати тим, ким я є зараз – медсестрою. Андрій рік готував мене до вступних іспитів на медсестринську справу до філіалу університету Universitá cattolica sacro cuore di Roma у місті Брешія – це у регіоні Ломбардія поблизу Мілана. Тож у 2010 році мені вдалося закінчити університет і з гордістю зайняти місце серед італійських медсестер. 

Роботу знайшла одразу, більш того, вдалося отримати так званий «контракт без терміну». Це було величезним досягненням для мене та моєї сім’ї. Саме відтоді я працюю у приватній клініці Сант Анна групи Сан Донато у місті Брешія.

Бокс, веганство, песики: як одна дівчина рятує тварин, не їсть м’ясо та б’є людям пики

Якщо ви колись бачили шокуючі відео з ферм, де живих істот утримують в страшних умовах і одна за одною відправляють на вірну смерть, то можете собі уявити, за що та як запекло бореться рух захисту тварин. Ми поспілкувалися з головою громадської організації «Відкриті клітки Україна» Катею Бєлкіною про те, як поєднувати роботу в зоозахисній сфері, веганство та тайський бокс, чому птахам співпереживають менше, коли все ж таки допускається вбивство живої істоти та скільки зусиль треба докласти, щоб змінити щось на краще в українському законодавстві.

– На твою думку, чому останнім часом зоозахист настільки активізувався? Ще кілька років тому така тема практично не звучала, а зараз на слуху одразу декілька організацій й по країні регулярно проходять багатотисячні марші.

– В першу чергу, стало більше зоозахисних організацій. Взагалі організація руху та залучення більшої кількості активістів і активісток – це найважливіше, що можна зробити для зоозахисту. Більше людей можуть ділитися знаннями та розробляти нові більш ефективні стратегії розповсюдження інформації.

Наприклад, до того, як я стала працювати в «Відкритих клітках», я навіть не уявляла, як утримуються кури в Україні. Виявилося, що вони по 10 птахів все своє життя живуть у невеликій клітці. Місце, призначене для однієї курки – це листочок А4, на якому вона проживає все своє життя та не зможе розправити крила, побачити сонечко, подихати свіжим повітрям. Коли починаєш ці питання досліджувати – розумієш, що ці системи експлуатації тварин розвивалися роками та стають дедалі жорсткішими, особливо після індустріальної революції.

Тому ми дуже раді співпрацювати з іншими організаціями задля розбудови та зміцнення всього руху. Завдяки наполегливій роботі українських зоозахисних організацій, ми бачимо такий розвиток сьогодні. Зсередини чітко простежується те, як змінився зоозахисний рух. Наприклад, наша організація, «Відкриті Клітки», більше фокусується на фермерських тваринах, а цією темою в Україні взагалі мало хто займається. Журналісти навіть спочатку не хотіли брати тему захисту фермерських тварин, просувати подібні матеріали було вкрай важко, а знайти статті українською взагалі – неможливо. Зараз ситуація змінилася і це круто!

Ми часто відвідуємо закордонні конференції, переймаємо досвід, намагаємося його імплементувати в Україні, що теж впливає на ефективність розвитку зоозахисту. Також ми постійно змінюємо стратегії, і вже є багато показових моментів, що можуть свідчити про вибір вірних напрямків. Наприклад – з’являється більше інформації про рослинне харчування, додаткових опцій в меню вже наявних закладів, відкривається більше вегетаріанських і веганських проєктів. Це, насправді, дуже впливає і на кількість продуктів тваринного походження. Ще один показовий момент – це те, що починають більш активно просуватися законопроєкти, які стосуються тварин. Для України це гарний знак, тому що на цей момент за нашим законодавством, тварини – це речі.

– Що в такому випадку можна сказати щодо зоомагазинів, адже по суті там тварин позиціонують і продають теж як речі?

– Найжахливіше те, що ніхто не контролює, в яких умовах їх там утримують. Немає ніяких інспекцій, щоб відстежити, чи отримує тварина все, що їй потрібно. Люди часто сприймають це як спонтанне придбання: «Піду куплю папужку, нехай буде». Це велика проблема, тому що в інших країнах Європи у тварин є хоча б особливий статус – істота, яка відчуває, може страждати й тому вимагає особливого підходу.

– Наскільки я розумію, чимало людей досі взагалі не думають, що деякі їхні вчинки вимагають страждань тварин. Скажімо, фуа-гра. Минулого року ви домоглися закриття однієї ферми й виключення фуа-гра з меню семи ресторанів. Розкажи про це?

– На початку 2019 року ми отримали кадри з ферми фуа-гра і побачили, в яких умовах там утримуються тварини та як відбувається весь процес відгодівлі. Ми були шоковані. Особисто для мене, найбільш болючим був факт взаємодії з тваринами. На кадрах було видно як досвідчений працівник новачкові пояснює, що потрібно робити. Він бере гусака, шланг, який змазаний машинною оливою, і далеко не лагідно впихає ту трубку в горло гусака. Крім того, там були жорсткі кадри гусей, які вже мертві або ще ледве дихають і лежать в клітках, поки їх не приберуть. Дуже вражає в негативному сенсі. 

Звичайно, в Україні ніколи до цього таких кадрів не бачили. Ми постаралися їх поширити на якомога ширшу аудиторію. Сумно те, що фуа-гра – продукт не першої необхідності, його вживає не так багато людей. Тому відмовитися від делікатесу, який виготовляється настільки жорстоким способом – найменше, що можна зробити. 

Наша активістка-юристка Світлана Руденко написала законопроєкт, який забороняє відгодівлю тварин і продаж фуа-гра. Ми дуже сподіваємося, що він пройде. Крім того, ми зверталися до різних закладів із проханням відмовитися від фуа-гра. На зустріч пішли, наприклад, кілька ресторанів з мережі Діми Борисова – ми дуже раді, що вони прийняли таке рішення. 

– Зараз багато людей сильно топлять за екологію, закликають не користуватися пакуванням, сортувати сміття, призводити до менших викидів. У цьому контексті тваринництво теж вносить свою лепту в глобальне потепління. Як ти думаєш, чи може цей екотренд вплинути на захист тварин?

– Промислове тваринництво колосально впливає на кількість шкідливих викидів СО2 в атмосферу, оскільки ті ж корови, наприклад, виробляють багато метану в процесі травлення. Але всі думають про пакетики. На мій погляд, якщо ви один раз не купите м’ясо, то це буде ефективніше, ніж якщо ви тиждень не будете користуватися пакетиками. Проте, інформація поширюється, люди дізнаються та починають думати.

– Чому проблеми тварин турбують конкретно тебе?

– Ну, по-перше – у мене загострене почуття справедливості. Я вважаю, що всі мають право на життя та на те, щоб не страждати. Ось є поширений коментар: «Тварини ж спеціально вирощені для того, щоб ми їх їли». Ефективний і простий спосіб – запропонувати людям поставити себе на їхнє місце. Уявіть, якби замість коров’ячого молока продавалося молоко жінок. Ви б хотіли його пити? Тоді якого біса?

Всі тварини мають нервову систему, також у них є базові потреби. Наприклад, у нас є стереотип, що кури – дурні. Але це не так, вони навіть будують певні соціальні зв’язки у своїх групах, у них є потреба копати землю та приймати пісочні ванни. Ніхто про це не замислюється. 

Якщо говорити про тварин, яких утримують на хутряних фермах – це взагалі морок. Дикі тварини, які абсолютно не привчені до людей, живуть у клітках, а потім на них ще й чекає страшна смерть. І то незрозуміло, якою вона буде – від удушення або газ не дуже добре подіє і з них просто здеруть шкуру живцем.

– Як ти взагалі прийшла до зоозахисту?

– До кінця школи я якось зовсім не замислювалася над цими питаннями, тому що мене була типова сім’я та стандартний набір і на вечерю – щось з м’ясом. Потім подивилася серію Сімпсонів, де Ліза стала вегетаріанкою – ось тоді в голові пролунав дзвіночок. У ліцеї я почала знайомитися з вегетаріанцями та зацікавилася, що то таке – стала читати статті й дивитися фільми. Вивчила це питання і прийняла рішення, що спробую. Завдяки тому, що я дружила з людьми, які вже давно для себе це усвідомили – я бачила, що вони нормально харчуються та добре виглядають. 

Тож, я три роки була вегетаріанкою, стала ходити на акції з зоозахисту, але не дуже часто – через навчання і тренування. Однак я вже починала себе щільно асоціювати з цим рухом і стала частиною ком’юніті, яке сформувалося на той момент. Ще через три роки я вирішила стати веганкою. Спочатку було дуже складно, тому що я ще та любителька солодощів, а у їхньому складі майже завжди є молоко та яйця. Це ще сильніше втягнуло мене в рух зоозахисту, я стала відвідувати різні заходи та лекції, а потім вже й сама їх проводити. Вперше я читала свою лекцію в Житомирі на День вегана.

А у 2017 році я потрапила в ДТП і повинна була тимчасово зупинити свою спортивну кар’єру, та й роботи особливо не було. І тут мені написали з організації «Відкриті клітки», що шукають людину в Україні для роботи в зоозахисній сфері. Я тоді ще подумала: «Це ж ідеально!». Мене взяли на роботу і я повністю поринула у світ зоозахисту та бажання змін на краще. Спочатку я займалася проєктами, які стосувалися рослинного харчування, а через рік стала головою організації.

– Який головний посил вашої організації?

– Основна наша мета, щоб взагалі не було промислового тваринництва як такого. Ми проти того, щоб будь-яка істота страждала, а таких підприємств, де б тварин не експлуатували, на жаль, не існує. Але ми обираємо методи, які на даному етапі реальні та які можна втілити в життя, адже не можемо закрити всі ферми в один день. Тому шляхом системних змін хочемо прийти до такого світу, де жодна істота не знатиме болю.

Як вивітрюється нафталін: Шевченківська премія ексклюзивно про свої зміни

Шевченківська премія – головна культурна нагорода України. Цього року вона відзначилася тим, що конкурс серед інших виграли представники дещо альтернативної культури: режисер Владислав Троїцький та етно-гурт ДахаБраха. Аби дізнатися, чи це разова акція, чи новий тренд найбльш значущої премії країни, ми задали організаторам премії 13 запитань. А вони відповіли: про роль відпарювача у нагороді, премію за хіп-хоп та те, куди лауреати витрачають грошову винагороду.

ДОВІДКА:

Шевченківська премія – найвища в Україні творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Заснована 1961 року. Упродовж 1962-2018 років відзначено 648 осіб і 8 колективів. Серед них 196 письменників, літературознавців, мистецтвознавців, журналістів і публіцистів; 119 діячів образотворчого мистецтва та майстрів народного мистецтва; 136 діячів театру і кіно; 114 музикантів; 82 архітектори, інженери комплексних ландшафтів, поліграфісти та музейні працівники. У 2020-му грошовий розмір премії склав 200 тис. грн. Нинішній склад комітету премії працює з грудня 2019 і налічує 18 осіб, з яких двоє раніше отримували премію.

Виступ Pianoбой на церемонії нагородження Шевченківської премії 2020
Вручення Шевченківської премії Тарасу Прохаську
Виступ Національного театру опери та балету ім. Т. Шевченка на церемонії нагородження Шевченківської премії 2020

Чому Шевченківська – дійсно головна премія країни?

Авторитет і престиж премії досягається не відразу, якщо стартувати з нуля, а якщо з від’ємної позначки, поготів. Не сказати, що лауреати попередніх років геть усі не гідні нагороди. Були Павло Маков, Вікторія Польова, Анатолій Криволап і ще дуже, дуже багато гідних і вибухових митців, але вони не монтувалися з рештою. Та якщо вдасться зберегти нинішній вектор, усі точно погодяться з тим, що головна премія країни – саме Шевченківська.

Хіба це не радянський рудимент?

Радянщина – це коли митця митцем призначає начальство. І хоча принаймні за попередніх три роки жодного впливу згори на Шевченківський комітет не було, осад все-таки був. Тож треба визнати, що емоційне тло залишалося старосвітським, тобто вельми радянським.

 

Переможцем премії серед інших є Хрущов. А чи є ще хтось, хто зараз виглядає дещо сумнівно?

Хрущов навіть для тих рептильних часів був ексцесом. Хіба що Брежнєва нагороджували преміями за книги, яких він не писав, але це було в Москві. Проблема ж якраз не в тому, що в списку лауреатів за 59 років набралося багато поганих митців. Проблема в тому, що хороші митці загубилися серед нудних.

 

ДахаБраха (до речі, ось наша розмова. Цікава! – Platfor.ma) і Троїцький дещо незвичайні переможці для такої класичної премії. Як так сталося і чи не знецінить це нагороду для мастодонтів культури?

Академічне середовище в цілому легко ображається. Хтось – через реальну бідність (усі ми знаємо, що чисте мистецтво мало прибуткове), а хтось – через страх стати бідним, втратити свою значущість, привілеї. Але за бідність дають не премію, а пенсію. 

Троїцький – видатний режисер. ДахаБраха збирає оплески у світових столицях. Спочатку підкоріть Нью-Йорк, а потім уже ображайтеся. 

Влад Троїцький із оперою «Йов» та етно-гурт ДахаБраха подались на цьогорічну Шевченківську премію за особистим запрошенням від представників комітету. Раніше ця премія для них не мала істотного значення, але після ребрендингу та смислового оновлення митці наважилися взяти участь, оскільки, за їхніми словами, вона почала мати відношення не до якихось абстрактних досягнень, а відображати сучасне культурне обличчя України.

 

Фінансова карантиза: економісти KSE про те, як вірус вдарить по наших кишенях

Підступний коронавірус, якби він мав фізичну оболонку, можна було б визнати найвпливовішою істотою у світі. Тільки подумайте – він не тільки поширюється зі скаженою швидкістю та стрімко атакує імунітет людини, а й змушує майже весь світ сидіти вдома та грати за своїми правилами. Більш того, коронавірус напряму впливає на глобальну економіку. А от як саме, що з цим робити та коли насправді варто панікувати – Platfor.ma запитала професорів Київської школи економіки, Володимира Вахітова та Олега Нів’євського.

– Усі навколо панікують і кричать, що світова економіка наразі котиться в прірву. Що думаєте стосовно цього? Чи дійсно котиться і чи дійсно варто панікувати?

– Через поширення вірусу та пов’язані з цим карантинні заходи деякі сектори економіки зазнають серйозних втрат. В першу чергу йдеться про туризм, а отже і транспорт, насамперед – авіаційний. Звісно, постраждає індустрія розваг (концерти, кіно, театри, спортивні події) і мистецтво (музеї, галереї, виставки). Також великого удару буде завдано дрібній торгівлі – це одяг, особливо магазини всесвітніх брендів, оскільки вони дуже залежать від колекцій, що постійно змінюються, – та в цілому ресторанній галузі. Якщо карантин триватиме до літа, то дуже можливо, що велика частка таких підприємств збанкрутує.

З іншого боку, наразі працюють промислові підприємства, а також підприємства для життєзабезпечення та інфраструктури міст. Проте через уповільнення економічної діяльності в них будуть накопичуватись борги клієнтів, що також ставить їхнє функціонування під загрозу. До інших факторів можна також додати уповільнення світової торгівлі через тарифні війни та протекціоністські заходи, які намагаються застосовувати деякі великі гравці, як США і Китай. 

Тому так, світова економіка стоїть на межі величезної економічної кризи. І якщо карантини по всіх країнах триватимуть довго, економічне зростання по всьому світу уповільниться до 1-2% на рік (зараз близько 3%), або взагалі може початися спад.

– Чому у випадку форс-мажору люди в першу чергу мчать в магазин і все скуповують? Як можна мінімізувати цю паніку? Та чому в першу чергу скуповують туалетний папір?

– Паніка досить раціональна. Люди очікують, що будуть введені жорсткі карантинні заходи, внаслідок чого виникнуть проблеми з постачанням базових харчових продуктів у містах, або що можуть вирости ціни. Оскільки гривня останніми днями послаблюється, а причин для стабілізації немає, товари з імпортною компонентою стануть дорожчими, в той час як через уповільнення економіки багато хто прогнозує втрату доходу або навіть роботи.

Щоб мінімізувати паніку, уряду варто було б дати більш чітке бачення, яким чином будуть забезпечувати людей під час карантину всім необхідним, які критерії закінчення карантину (і ні, не лише медичні, але економічні маркери також мають бути озвучені). А от феномен саме туалетного паперу я не розумію. Зрозуміло, накопичення продуктів тривалого зберігання, а у туалетного паперу традиційно є кілька альтернатив. Можливо, це ознака більшого «потягу до цивілізації».

– Окей, а що ви самі зробили в першу чергу, коли дізналися про карантин?

– Переконався, що у нас достатньо їжі та мийних засобів на два-три тижні, а також наявних грошей на картках і готівки. Ми обговорили необхідні гігієнічні заходи з усіма членами родини. В принципі, це все. 

– Як ви гадаєте, Україна та її громадяни були готові до такої ситуації? Можливо, ви помітили щось цікаве в поведінці українців.

– Досить велика частина українців живе у борг або від зарплати до зарплати. Рівень накопичень зазвичай невеликий – їх з’їла криза 2014-2015 років, і з того часу вони суттєво не збільшилися. За оцінкою Держстату, протягом останніх трьох років заощадження домогосподарств збільшувались не більше ніж на 1,5% на рік, а до 2014 року складали 5-7% від доходів в середньому по країні. Але цей показник дуже розрізнявся по групах доходів – для верств з найнижчими доходами заощадження завжди були дуже незначні, в межах статистичної похибки. Тому зараз буде дуже важко, особливо працівникам в галузях, які я згадав у першому питанні. 

Я поки що не бачу особливих відхилень у поведінці, але, скоріш за все, це тому, що епідемія поки що нас майже не торкнулась. Люди активно проїдають свої запаси – у широкому сенсі: продуктові та грошові, а також енергетичні та емоційні. Поки що не було аж надто багато приводів демонструвати стійкість, згуртованість, патріотизм, або ж істерику, жадібність і страх. А от що мене дуже вразило – так це розмах контрабанди масок і абсолютна бездіяльність органів влади з цього приводу. 

– Купа бізнесів наразі закриваються назавжди або просто призупиняють роботу – на вашу думку, наскільки це виправдано?

– Це питання радше до епідеміологів, ніж до економістів. Математичні моделі вперто показують, що для зменшення пікових навантажень на систему охорони здоров’я потрібно обмежити одночасне перебування людей у закритих просторах. Проте економічні наслідки повного карантину також можуть бути неприйнятними. Що «гірше» – збільшення захворюваності та летальності чи збільшення голоду і громадського непокою, а, отже, злочинності та пов’язаної з нею летальності? Чи захоче Нацгвардія стріляти в людей, що доведені до відчаю відсутністю доходу через карантин і закриттям бізнесів, і вийшли на мітинг або розгромили магазин? Я не певний, що наш уряд прорахував ймовірність таких альтернатив.

Тривалий карантин, довший за пару місяців, несе в собі дуже високі загрози. І я також не певний, що в уряду є достатньо фінансових і організаційних ресурсів на фіскальне стимулювання людей, що залишились без роботи та потребують такого стимулювання найбільше. Тобто зрозуміло, що потрібно роздавати гроші та продукти. Також зрозуміло, що на всіх не вистачить, якщо давати однаково, та й не всім потрібно. Але системи ідентифікації та розподілу немає, тому, в найкращому випадку, збільшиться державний борг. В найгіршому – через певний час ніхто не зможе стримувати всіх на карантині, а ми отримаємо й економічну, й епідеміологічну кризи.

– Багато людей зараз боїться залишитися без роботи або ж що в них впаде рівень доходів. Що з цим робити? Які сфери у зоні ризику та які міри порекомендуєте вжити тим, хто у цих сферах працює?

– Зараз потрібно зрозуміти, що деякі сфери не оговтаються до зими. Найгірше, мабуть, дрібним турагентам і організаторам масових заходів. Тому потрібно зменшити всі неважливі витрати, відкласти необов’язкові покупки (можливо, на рік), і шукати інші форми доходу. Якщо їх немає, то є сенс швидко навчатися новим навичкам. Також хочу застерегти від марнування грошей на шахрайські схеми, лотереї, «швидкі заробітки»

– Що влади різних країн можуть зробити, аби полегшити удар по бізнесу?

– Це непросте запитання, на яке немає однозначної відповіді. Я би зробив наголос на двох тезах:

а) полегшення ведення справ, особливо це стосується малого бізнесу, в якого «запас міцності» менший у порівнянні з великими корпораціями. Це податкові канікули на певний період часу та для певного списку секторів. Також би виділив зменшення податків на споживання, що стимулюватиме його і, таким чином, допомагатиме бізнесу вижити. Крім того, державні замовлення або попит з боку держави також можуть стимулювати роботу бізнесів, тобто дуже обережно потрібно ставитись до, наприклад, секвестру (перегляд державних видатків у бік зменшення через нестачу коштів. – Platfor.ma) державних витрат. Краще зараз державі взяти в борг, профінансувати це замовлення (наприклад, будівництво доріг) і непрямим шляхом допомогти бізнесу;

б) оскільки в нинішній ситуації напряму йдеться про робочу силу, то багато зусиль і інтелекту держави потрібно докладати до проблем захисту та профілактики здоров’я населення країни. Більше ресурсів потрібно на це виділяти, на реформування сектору охорони здоров’я, на науку та дослідження в цій та інших наукових галузях. Людина, її освіта та здоров’я повинні стати пріоритетом для держави.

– Що зараз робить українська влада, щоб полегшити життя бізнесу? Чи допомагає це, на вашу думку?

– Тут двояка ситуація. З одного боку, уряд і парламент справді роблять певні кроки із запобігання поширення вірусу. Проте я не думаю, що «килимковий карантин» в цьому випадку є оптимальним рішенням для бізнесу. Навряд чи багато малого і немалого бізнесу зможуть перенести зупинку економіки впродовж тривалого часу. Щобільше, наразі вже можна знайти симулятивні дослідження, які демонструють невисоку ефективність карантинних заходів. Це не є підхід, на мою думку, на основі ризику, це підхід на основі повного страху та безсилля влади перед вірусом та епідемією.

 

Також був прийнятий законопроєкт із пакетом заходів на запобігання виникнення і поширення коронавірусної хвороби – COVID-19. Там є непогані, як на мене, рішення. Але разом із тим, він також пропонує контролювати ціни на лікарські засоби, товари медичного призначення та соціально значущі товари. Це зовсім невдалий крок, оскільки зростання цін – це лише наслідок ситуації, яка склалась, а потрібно боротись із причиною. Це ажіотаж з боку споживачів, а також значний короткотерміновий попит на певну лінійку товарів медичного і не тільки призначення. Більш детально про це можна почитати в моєму блозі.

– Що кожна людина вже зараз може зробити зі своїм бюджетом, щоб безболісно вийти з карантину? Де економити, а де навпаки вкладатися?

– Як на мене, потрібно ретельно рахувати свій бюджет, витрачатися лише на товари першої необхідності. До того ж, зараз є гарна можливість інвестувати свій час в освіту, тобто в людський капітал.

– Із чим можна порівняти вплив від коронавірусу на економіку планети і України?

– Наразі, звичайно, ще зарано про це говорити, але для України я би теперішню ситуацію порівняв із 2014–2015 роками, а для економіки планети – це фінансова криза 2008–2009 років.

– Які наслідки для нашої країни можуть бути після епідемії? А для світу?

– Важко щось стверджувати на даному етапі, але є вже багато досліджень поважних організацій, які прогнозують суттєве скорочення світової економіки, що значно сильніше відіб’ється на економіці вже нашій. Для України наразі вкрай важливо зберегти співробітництво із МВФ та іншими донорами – Світовим банком, наприклад. Без цієї підтримки та співробітництва в нас буде гірший сценарій проживання кризи.