Інспектори змін: що думають учні опорних шкіл про нові ініціативи

АвторКатерина Котвіцька
24 Травня 2018
освіта спецпроект шкільна re:форма

У перетворенні «старої» школи на «нову» зацікавлені різні сторони: учителі, батьки, громада, але насамперед зміни спрямовані на дітей. У проекті «Шкільна re:форма» Platfor.ma разом із Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF вирішили дізнатися, як опорні школи за рік змінилися для дітей.

Ініціатори проекту «Пілот 24», спрямованого на підтримку сільських опорних шкіл, на старті програми наголошували, що саме учні стануть «інспекторами» прогресу. І ті, хто сьогодні сидять за партами, не чекають компромісних рішень, повільних законодавчих перетворень чи змін у вчительских підходах. Часто вони стають тими, хто активно долучається до змін чи навіть ініціює їх.

Школа як партнер

«Учні мають можливість керувати своїм навчанням, вони отримують різні типи мотивації», – ділиться досвідом Ельміра Пилип, учителька словацької мови в селі Тур’я-Ремета на Закарпатті. Її колега, учителька німецької мови Марія Федушка реалізувала у школі на Закарпатті проект «Ровесники, відгукніться» для онлайн-спілкування школярів з підлітками з інших країн. Вона розповідає, що учні активно долучилися до процесу перетворень, стали більш ініціативними і залученими у навчальний процес і постійно обмінюються досвідом. Учтелька вказує на важливий компонент успіху: «Учитель має бути партнером для учня».

Михайло Товтин, учень 11-го класу Тур’я-Реметівської школи, каже, що завдяки ентузіазму та запалу учителів і учні долучаються до нових проектів. У школі відбувалися тренінги, семінари, зустрічі з  талановитими людьми, і вже багато хто готовий сам чи в групі однолітків презентувати власні міні-проекти, еко-ініціативи, скайп-вебінари з іноземної мови. «Такі шкільні ініціативи розширюють кругозір, розвивають творче мислення, дають можливість спілкуватися з новими людьми, ініціюють й мотивують навіть слабких у навчанні, але творчих, неординарних й енергійних дітей, – переконаний Михайло. – Виходячи на самостійний рівень, кожен відчуває свою важливість та неповторність. Пасивний учень  – це учень минулого. Шкільні ініціативи, як-от: щомісячні еко-заходи, спортивні естафети з учнями інших шкіл, активна робота шкільного парламенту, міні-бізнес-проекти, акції з благоустрою рідного села, підготовка матеріалів для шкільного краєзнавчого музею, інформаційно-пошукова діяльність – мають майбутнє».

Учні Тур’я-Реметівської школи
Учні Тур’я-Реметівської школи
Учні Тур’я-Реметівської школи
Учні Тур’я-Реметівської школи

Анатолій Котенко, директор Олексіївської школи І-ІІІ ступенів на Запоріжжі теж може похвалитися підтримкою учнів. За його словами, особливо їм подобаються нові підходи до навчання та зміна акцентів на користь компетенцій.

Вихід у світ

Директори та учителі часто фокусують увагу не тільки на учнях, а й на ширшій аудиторії – громаді. У такому середовищі школярі швидше соціалізуються, бо вони залучені не лише до уроків і контрольних робіт. Тут у них виникає інтерес до навчання й оволодіння компетенціями, які дадуть можливість реалізуватися в майбутньому. У цьому переконана переважна більшість директорів, з якими вдалося поспілкуватися Platfor.ma.

Прикладом ефективного партнерства учителів та учнів стали кілька проектів у селищі Катеринопіль на Черкащині. Олександр Бойченко, учитель трудового навчання, розповів, що команду активних учителів, яка сформувалася навколо нових ініціатив, не підтримала адміністрація, зокрема відділ освіти. Натомість до роботи над новими проектами долучилися активні учні і громада. «Найбільше радіють змінам учні. Вони активно їх підтримують та ініціюють. Життя дітей у школі кардинально змінилося під час впровадження проектів. Тільки через дітей можна спонукати “консервативних” вчителів до змін», –  каже Бойченко.

Заняття в Катеринопільській школі

11-класниця Наталя Гірник стала однією з ініціаторок шкільного кінотеатру та онлайн-бібліотеки, а пізніше очолила учнівське самоврядування у навчальному закладі. «Коли до нас приїздила волонтер “Корпусу миру” Аманда, Наташа була її перекладачем, а потім і подругою», – пригадує учитель.  Ініціативу підхоплюють й інші старшокласники. Олексій Гончар з 10-го класу підтримує роботу шкільного кінотеатру, проводить кіносеанси для дітей, готує вечори відпочинку для молоді. (Читайте більше про те, як учні створюють креативні простори у містах і селах.)

У Ріпкинській школі на Чернігівщині учні самі розробили проект «ПроСпорт», «щоб залучити до занять спортом, зокрема футболом, всіх мешканців нашого селища та громаду району, від дітей до дорослих». Вони спільно з архітекторами розробили проект футбольного міні-поля, а також самостійно організовують змагання, тренують дошкільнят, збирають команду підтримки.

Учасники проекту «ПроСпорт» з Ріпкинської школи на Чернігівщині
Учасники проекту «ПроСпорт» з Ріпкинської школи на Чернігівщині
Учасники проекту «ПроСпорт» з Ріпкинської школи на Чернігівщині
Учасники проекту «ПроСпорт» з Ріпкинської школи на Чернігівщині

На своє міні-поле запрошують тренуватися всіх охочих місцевих мешканців та навіть громаду з сусідніх шкіл. «Реалізацією проeкту ми задоволeні, алe цe була програма-мінімум. Попeрeду – головна мeта: побудова у школі футбольного міні-поля для гри у футбол. Цe і будe майбутнє проeкту», – розповідає учень Ігор Машков.

Не боятися ініціатив

Підвищення активності учнів спостерігає й учителька хімії Івано-Франківської школи на Львівщині, півфіналістка конкурсу Global Teacher Prize Ukraine Оксана Окулова. «Пасивність учнів можна подолати: кожна людина хоче бути успішною, і коли дитина перемагає – не важливо, у міжнародному конкурсі чи отримавши відмінну оцінку, – мотивація вчитися зростає», – каже вона.

На Сумщині в селі Велика Чернеччина учителька інформатики Тетяна Корж організувала в колаборації з учнями клуб іноземних мов «Sunshine», де використовують сучасні технології: планшети, мультимедійну дошку, спеціальні програми. Вона теж відмічає, що учні стали активнішими, не бояться ініціатив і самі часто пропонують нові цікаві ідеї. (Про цей та інші проекти учителів-реформаторів можна прочитати тут.)

Робота клубу іноземних мов «Sunshine»
Робота клубу іноземних мов «Sunshine»

У клуб вдалося вдалося набрати удвічі більше людей, ніж було потрібно спочатку. Ідея ж належала ініціативним учням. Одна з них, Софія Ніколенко, розповідає:

«З кожним кроком ми все більше наближаємося до здійснення нашої мрії. І кожен може вкласти у якийсь проект частинку себе».

Інший учень, Ілля Лубенець, переконаний, що всі школярі повинні долучатися до ініціатив:

«По-перше, саме вони знають, чого їм не вистачає найбільше. По-друге, учні будуть цінувати і берегти зроблену ними працю».

Як результат, системні перетворення у школах стають можливими не лише через глобальні зміни «згори» і готовність педагогів, а в першу чергу завдяки величезній потребі учнів у русі вперед. Історії ініціативності та співпраці школярів з громадою доводять, що ефективне партнерство може врятувати школу від надмірного дидактизму і стати початком справді вагомих перетворень.

За пiдтримки
Найцiкавiше на сайтi

Неформали: як учні створюють креативні простори у містах і селах

Українські школярі беруть на себе все більше відповідальності, щоб формувати власне оточення і майбутнє. Наприкінці 2017 року на освітньому спільнокошті GoFundEd з’явилися перші учнівські проекти – усі вони стосуються створення креативних просторів. В межах спецпроекту «Шкільна re:форма» ми разом з фон­дом WNISEF та Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» дізналися в ініціативних підлітків та їхніх наставників, заради кого вони працюють і чого хочуть досягти.

Проект молодіжної платформи Soft Skills – це ідея учнівського самоврядування Савранської школи, що на Одещині. Самоврядування давно вирішує, здавалося б, недитячі питання. Наприклад, учні домовилися з владою селища про встановлення «лежачих поліцейських» біля школи, з комунальними службами – про зріз небезпечних дерев, а потім і самі займалися озелененням шкільного подвір’я.

Організатори кажуть, що на створення нового простору їх надихнув молодіжний центр «Нове покоління» у селищі: «Там так усе влаштовано, що хочеться вчитися нового, хочеться дізнаватися цікаве, і взагалі там добре бути. Так з’явилася ідея мати схожу атмосферу десь у своїй школі, бо зараз та піонерська кімната, де ми збираємося, зовсім не дає відчуття комфорту: тільки сів і вже хочеться йти. Ті самі засідання самоврядування можуть бути інтерактивнішими – ми не лише поговоримо і в блокнотиках попишемо, а зможемо робити презентації, показувати на екрані, чаювання влаштовувати. Це також платформа, навколо якої буде крутитися навчання – батьківські збори, уроки, проектний менеджмент, зустрічі з відомими людьми».

Основна мотивація учнів – бажання отримувати неформальну освіту, вивчати шкільні предмети в інтерактивному форматі та обговорювати такі «незручні» теми, як булінг.

За пiдтримки:

«Всі діти креативні, а ми всі — діти»: викладач Стенфорда про творчу впевненість та віру в себе

АвторАндрій Сусленко
26 Грудня 2017

Нещодавно в Україні вийшов переклад світового бестселлеру братів Тома та Девіда Келлі «Творча впевненість». На честь цього та на запрошення компаній Zeo Alliance та Yes&Design в Київ приїхав викладач Стенфордського університету, бізнес-школи та Інституту дизайну ім. Хассо Платтнера – Ден Кляйн. У чи не головній світовій школі інновацій він викладає імпровізацію та лідерство, а в інтерв’ю Platfor.ma розповів про філософію дизайн мислення, і те, чому поразку треба святкувати.

– Давайте поговоримо про креативність. Це набута навичка чи природня здібність, якою володіє кожна людина?

– Я вірю, що кожна людина має вроджений творчий потенціал, фактично, безлімітний. Я можу помилятись, але я готовий покласти свою кар’єру на цю ідею. Ми не можемо навчити креативності, але ми можемо розкрити в людині цю силу. Є люди, які мають приховану креативність, тому що вони психологічно відгородились від цього, можливо, підсвідомо. Це про те, як визволити креативність, яка вже є. Всі діти креативні, а ми всі діти.

Уявіть, що креативність – це магічний сундук зі скарбами, наповнений будь-якими предметами, які ви хочете: келихами, дорогоцінним камінням, магічним зіллям, тощо. І якщо вам щось потрібно, ви просто відкриваєте цю скриньку і дістаєте все звідти. Але для багатьох людей ця скринька зачинена, знаходиться десь всередині вулкану і охороняється драконом. Тому наша основна ціль – допомогти людям знайти цю скриньку та відімкнути її.

Проте я не думаю, що ми зможемо колись вбити дракона. Дракон, який охороняє скриньку, у моїй метафорі дуже цінний і важливий, тому те, чому я вчу людей – це подружитись з цим драконом або навчитись його відволікатись на деякий час.

– А якщо люди бояться дізнатись, що лежить в тій скриньці?

– Деякі люди не хочуть змін. Вони думають, що, відімкнувши цю креативність, вони не зможуть повернути все назад. Люди вивчають, як досягти цілей та високих стандартів. Це навички, які ми розвиваємо у школі, на тренінгах, навчаємось плануванню та оцінці речей за певними критеріями. Якщо я скажу, що ці навички погані, тоді люди скажуть, що я помиляюсь. Але якщо я скажу, що ваші навички дуже хороші, ми просто додамо до них ще деякі і зберемо все до купи, вони не відмовляться. Я просто додаю додатковий інструмент до коробки з інструментами.

– Я гортав книгу «Творча впевненість. Як розкрити свій потенціал» і був здивований, як легко вона написана і при цьому насичена практичними порадами. Що найголовніше для вас у цій книзі?

– Я думаю, що річ, яка виділяється для мене найбільше у цій книзі, – це flip, «концепція сальто». Мова йде про те, що якщо людина не вважає себе креативною, а потім починає розуміти, що здатна на це, то вона робить своєрідне сальто. Це дуже глибинна річ.

Інша важлива штука, про яку говорять автори, – це що ти не маєш бути креативним завжди і у всьому. Тому важливий саме той момент, коли ти говориш: «О, я можу зробити це!» – і робиш щось креативне, а потім ще більш креативне, і ще. Тоді життя змінюється.

– Чи пам’ятаєте ви той час, коли відбувся ваш власний «flip»?

– Це хороше питання. Коли я був студентом у Стенфорді, то відвідував клас «Імпровізаційний театр». Моїм вчителем та ментором була Патріція Райан Медсон – і вона робила дивовижні речі.

Ви знаєте, дуже страшно піднятися на сцену і не знати, що ти хочеш сказати і як це зробити. Для деяких людей це гірше за страх смерті. Про це Патріція говорить так: «Твоя робота – не бути веселим чи розумним, креативним і навіть цікавим. Твоя робота – просто бути тут і підтримувати твого партнера (аудиторію. – Platfor.ma). Зробити так, щоб твій партнер виглядав добре, приділити йому увагу». Цей урок навчив мене мужності. Я сказав собі, що мова не про моє его та не про мене, але я можу бути корисним комусь іншому. На тому уроці вона також сказала, що можливо однією з цілей на цій землі для нас є піклуватись один про одного. І я вирішив, що це той шлях, яким я проживу своє життя. Можливо, це був мій «flip».

Зараз я викладаю те, чому мене навчила Патріція. Вона написала книгу «Improv Wisdom: Don’t Prepare, Just Show Up» («Мудрість імпровізації: перестань готуватися, починай робити». – Platfor.ma), і це моя чернетка, яку я використовую у класі та ділюсь нею з усіма моїми студентами.

– Ви вчите речам, які не так просто зрозуміти, особливо, якщо людина має своє «тверде мислення». Уявімо ваших MBA студентів, СЕО, які зосередженні на бізнесі та грошах. Як відбуваються їх трансформації?

– Це насправді дуже легко. Люди приходять до Стенфорду, тому що хочуть бути у Кремнієвій долині. Вони вже мають дух підприємництва, оточений інноваційним мисленням, і приходять до мого класу, тому що хочуть робити більше.

Зараз працювати набагато легше. Ось ще декілька років тому я комунікував з корпораціями та організаціями і намагався дати їм елементарні навички – «soft skills». Мені доводилось приховувати той факт, що це імпровізація, і я говорив їм так: «Давайте зробимо багато-інтерактивне моделювання». Тоді треба було підлаштовуватись під них. Це насправді дуже простий інструмент: оцінити те, що ви пропонуєте учаснику, і робити це на їх мові та у їх манері.

– У книзі говориться про співчуття. І те, про що ви зараз говорите, це теж про співчуття. Наскільки важлива емпатія у побудові стосунків?

– Це основне. Коли ми дивимось на процес дизайн мислення, це зазвичай починається з емпатії. І я думаю, що ми повертаємось до того, чому я навчився у Патріції Медсон: «Емпатія – це не про тебе, це про твого партнера, про твою аудиторію, клієнтів, покупців, людей, з якими ти працюєш. Якщо ти можеш поставити себе на їх місце, зрозуміти їх, тоді ти побудуєш зв’язок з ними і ти виростеш особистісно».

– Чи можемо ми прикидатися співчутливими і підробляти емпатію?

– Ви можете прикидатись співчутливим в якості інструменту для того, щоб відчути справжню емпатію. Я говорю студентам, що я ділюсь знаннями з вами, але ви не повинні використовувати їх заради зла. Тобто ви не повинні маніпулювати людьми. Якщо ваш намір – побудувати справжній зв’язок, тоді це хороша причина для того, щоб досліджувати та демонструвати емпатію.

– Ви говорите, що не можна використовувати отримані навички задля злих намірів. Чи ви колись відчували, що хтось з ваших студентів чи людей, з якими ви працювали, застосували ці інструменти заради чогось поганого?

– Були деякі моменти, коли я відчував, що дехто з мого класу використовував інформацію для хибних цілей. Але це дуже рідко. Стендфорд відрізняється від еліт з інших університетів східного узбережжя, які дуже конкуруючі та запеклі. У нас не так. Я відчуваю себе успішним, коли ми обоє успішні. І мені здається, в Стенфорді студенти хоч і дуже вмотивовані, але намагаються конкурувати лише самі з собою і допомагати один одному. Звичайно, є учні, які хочуть бути кращими за інших, але я очікую, що в кінці семестру вони відчуватимуть зв’язок та єднання. Вони зрозуміють, що успішні студенти – це не ті, які намагаються захопити увагу, а ті, які намагаються підтримати інших гравців.

Борис Бурда: «Образование — это мост к знаниям. И по нему плохо ходить строем»

АвторЮрій Марченко
3 Квітня 2017

Одессит Борис Бурда – один из лучших знатоков «Что? Где? Когда?» в истории игры и классический эрудит. Главред Platfor.ma Юрий Марченко поговорил с ним о том, как влияет на человечество развитие технологий, где брать знания и почему во многих нынешних проблемах нет ничего нового.

– Вы классический эрудит – человек, который много помнит. Но существует мнение, что сейчас можно вообще ничего особо не знать, потому что всегда под рукой интернет, в котором есть любая информация…

– Это не так. Дело в том, что если решение интересующей вас проблемы уже где-то существует, вам все равно нужно хорошо осознавать саму задачу, чтобы его найти. Интернет ничего не изменил. Раньше все было в книгах, которые находились в библиотеках. Весь вопрос состоял только в том, чтобы найти нужную. Сейчас поиск этих «книг» стал просто быстрее, а сама процедура, по сути, не изменилась: все равно проблему нужно понимать.

Меня всегда поражают реминисценции по поводу того, что люди стали иначе воспринимать информацию из-за того, что она теперь написана не на бумаге, а на экране. Сразу представляю себе какого-то древнего шумера, который возмущается тем, что все вокруг начали использовать папирусы, и требует вернуться к старым добрым глиняным табличкам. Люди и сейчас все так же читают буквы.

Один из моих приятелей пересказывал слова своего преподавателя: «Вопросы на моих экзаменах всегда одинаковые, а вот ответы каждый год меняются».

– Можем попробовать провести аналогию с появлением калькуляторов. Если раньше вычисления приходилось делать вручную, то после их изобретения все значительно упростилось. Нет ли опасности возникновения таких своеобразных костылей для мозга, которые избавят человечество от необходимости думать?

– Подобные математические упражнения никогда не считались особо творческим занятием. Да, тогда люди лучше считали в уме. Когда Леонард Эйлер скончался, о нем сказали: «Он перестал вычислять и жить». Но теперь-то мы понимаем, что главные достижения этого ученого вовсе не в том, что он много раз хорошо умножал и делил.

– Как должно измениться образование, учитывая распространение интернета и доступ к любой информации?

– Это уже происходит само собой. Самое главное – заранее понимать, что с теми вопросами, которые можно решить интенсивным поиском, стало проще справляться. Но ведь не в таких вопросах были главные затруднения на пути человечества.  Все равно до чего-то приходится додумываться самим. Мы ведь не стали страшно могущественными и грамотными где-то в XIII веке, когда появился нормальный алгоритм деления, позволявший любому делать то, что до этого считалось просто чудом. Тогда тоже случилось нечто радикальное: удел особо способных стал доступен практически всем. Сейчас тонкости деления знают даже в младших классах школы.

– Успокойте меня: развитие технологий к оглупению человечества не приведет?

– Оглупение человечества – это настолько простая, привлекательная и интересующая многих задача, что хотелось бы, конечно, чтобы мы боялись чего-то более грозного и неожиданного. Я все же уверен, что мы совершенно не стали хуже из-за того, что добираемся в другой город не пешком, а на самолете. Мы просто стали быстрее во всем.

– Есть ли некий способ быть всесторонне развитым сейчас, когда ты только что-то выучил, а оно уже устарело?

– Вообще-то так было всегда. На самом деле я не заметил, чтобы изменение знаний человека о мире резко участилось. Смешно опасаться того, что система научных знаний просто выстраивается подробнее. Мы будем с этим жить. Хорошо сказал де Голль: «Мы думаем, что будем решать проблемы, но на самом деле просто приучаемся с ними жить».

Мне ка­жет­ся, что чем мень­ше в об­ра­зова­нии ка­нонов и ог­ра­ниче­ний, тем луч­ше. Лю­ди раз­ные, по­это­му всем под­хо­дят раз­ные фор­мы обу­чения.

Общий путь познания всегда один и тот же. Как выразился Ньютон, мы стоим на плечах гигантов. Прожитый опыт – это очень важный путь постижения истины и без него не обойтись. Меняется только скорость постижения, но это связано даже не столько с революционностью наших изобретений, сколько с темпами передачи информации. При этом мало какое открытие средневековых математиков изменило эту скорость так, как книгопечатание. Раньше с тем, чтобы раздавать информацию, проблемы были просто колоссальные. Сам факт появления книг не то что умножил эту скорость, а изменил ее на многие порядки. От начала умения считать до XIII века, о котором мы уже говорили, человечество шло несколько тысяч лет. Следующий шаг занял десятилетия. Все дело в том, что информацию научились раздавать и сохранять.

Если скорость передачи данных менялась, то вот человеческий мозг особо не трансформировался. Мы не стали думать лучше, мы просто отработали несколько технологий. Фигурально выражаясь, нам все равно нужно перетащить груз из одного места в другое, просто теперь у нас есть автомобили.

– А как вы относитесь к различным методикам воспитания из ребенка гения?

– Сейчас появляется все больше разных соображений по поводу воспитания детей, чтобы они быстрее и качественней усваивали новое и обобщали более глубоко. И, конечно, чтобы они сохраняли ко всему этому интерес. Думаю, здесь есть определенные достижения. С другой стороны, вот скажите, что революционного произошло за последнее столетие в вопросах образования?

– Все больше игровых моментов в учебе?

– Есть масса ссылок на то, что подобное использовали в античной Греции.

– Хорошо, а то, что детям передают не набор фактов, а учат действовать в определенных условиях?

– Это уж точно было еще раньше, чем в античности. Сейчас, к счастью, несколько ослабла тяга изобрести один-единственный универсальный способ учить. Хотя это такое неотъемлемое свойство бюрократии. Мне кажется, что чем меньше в образовании канонов и ограничений, тем лучше. Люди разные, поэтому всем подходят разные формы обучения.

Борьба систем все еще продолжается. Есть французы, у которых министр образования точно знает, что написано на любой странице любого учебника. Есть англосаксы – у них вариативности в учебе намного больше и школы могут пробовать что-то новое, чаще ошибаться, но и проще, не нарушая правил, выйти на новый уровень. Я считаю, что нужны очень разные методики учебы.

Образование – это мост от наших начальных знаний к знаниям большим. Как и по любому мосту, по нему плохо ходить строем.

А вообще безумная идея воспитать гениев из всех противоречит самому определению гения как человека, резко отличающегося в лучшую сторону. А превратить ребенка в гения под угрозой наказаний – метод заведомо неработающий.

– В теме образования часто вспоминают понятие клипового мышления, которое говорит о том, что людям все сложнее сконцентрироваться на чем-то. Что вы об этом думаете?

– Я получил образование в очень традиционные времена. И помню, что эта проблема была у всех детей. Никогда особо не было выбора, за какое время воспринимать информацию, был выбор: а не отложить ли книжку. Я уверен, что в этом плане ничего особо не изменилось. Более того, сейчас в учебе легче, потому что появилась масса технологий, которые помогают подкрепить интерес к образованию, подавать информацию более ярко. Любой хороший преподаватель непременно использует развлекательный элемент, любой плохой всегда его изгоняет. И в целом то, что раньше мог позволить себе только герцог или прелат, теперь доступно каждому.

Согласитесь, если мы волнуемся по поводу того, что человечество столкнулось с каким-то новым вызовом, то это означает, что мы что-то узнали – потому и столкнулись. В советское время было понятие торговли с нагрузкой: хочешь банку икры – возьми еще и три банки морской капусты, а то куда нам ее девать. Так и с познанием.

Бе­зум­ная идея вос­пи­тать ге­ни­ев из всех про­тиво­речит са­мому оп­ре­деле­нию ге­ния как че­лове­ка, рез­ко от­ли­ча­юще­гося в луч­шую сто­рону. А прев­ра­тить ре­бен­ка в ге­ния под уг­ро­зой на­каза­ний – ме­тод за­ведо­мо не­рабо­та­ющий.

Всі в курсі: як онлайн-освіта Prometheus робить дива для півмільйона українців

У жовтні 2014 онлайн з’явився сайт Prometheus, на якому почали викладати безкоштовні онлайн-курси, підготовлені провідними українськими та світовими спеціалістами. Зараз це масштабний портал з десятками програм на різноманітні теми: від менеджменту чи медіаграмотності до підготовки до ЗНО та філософії. Проект є одним із ідеологів перетворення української освіти на дещо сучасне та актуальне. Тому Platfor.ma поговорила з засновником Prometheus Іваном Примаченком про те, чим пишаються ці безкоштовні онлайн-курси, через що хвилюються, та яким буде майбутнє освіти.

– Перш за все, розкажіть якісь новини про Prometheus, щоб всі вас ще більше полюбили?

– Найближчим часом ми запустимо велику кількість нових курсів. Серед травневих анонсів – перший в Україні онлайн-курс з сексуальної освіти, що зробить основи сексуального виховання доступними кожному. Українським підліткам зараз реально не вистачає таких знань. З ними ніхто не розмовляє про секс, ані в школі, ані в родині. Ми сподіваємося змінити цю ситуацію і розраховуємо, що до поширення цього курсу приєднаються як дорослі, так і самі підлітки. Якщо батьки не знають, як обговорити тему сексу з підлітком, то вони можуть встановити своїй дитині на смартфон додаток Prometheus з цим курсом. А вчителі біології можуть поширювати курс серед своїх учнів (до речі, ось тут можна подивитись наш спецпроект про секс «Тойво». – Platfor.ma)

Інший великий проект – це курс «Як вступити в провідні західні школи та університети» на повну стипендію від випускників Гарварду, університету Пенсильванії та Стенфорду. Головна мета курсу – не тільки допомогти українцям вступати в найкращі західні навчальні заклади, а й мотивувати їх повернутися після навчання в Україну, щоб зробити країну кращою.

– Курси про економіку, математику, ЗНО, дизайн-мислення – це зрозуміло. А як взагалі можливо навчати, скажімо, медицині в онлайн-форматі? Такі курси ж існують.

– Медицина, як і багато інших областей, поділяються на теорію і практику. І теорія прекрасно вивчається в онлайн-форматі. Гарвардська медична школа запустила цілу серію масових онлайн-курсів для того, щоб використовувати в своєму власному навчальному процесі. Скажу більше, в онлайні теорія часто вчиться краще, ніж в офлайні, хоча б тому, що в онлайн-матеріалах може бути багато інтерактивних завдань, ілюстрацій, інфографіки та інших наочних матеріалів.

Зрозуміло, що практична сторона питання повинна вивчатися тільки на практиці. Поєднуючи онлайн і офлайн, ми отримуємо змішане навчання, яке, згідно з багатьма дослідженнями, більш ефективне ніж просто офлайн.

– А як ви перевіряєте ефективність курсів? Чи є якийсь умовний показник «скільки людей після нашого онлайн-курсу влаштувалися на роботу» або ще якісь дані, які дозволяють зрозуміти результати?

У нас є ціла серія індикаторів. І один з них – це відсоток тих, хто успішно закінчив курс. З іншого боку, ми дивимося на відгуки слухачів на форумі курсу. Ми також збираємо історії успіху наших слухачів і публікуємо деякі з них. Але зрозуміло, що ми не можемо перевірити, як справи у всіх наших «випускників», адже кількість зареєстрованих слухачів платформи вже перевалила за 550 тис. людей.

– Ми нещодавно писали текст про нестандартні професії, що можна отримати у різних країнах, а поштовхом стало те, що в Україні відкрили курс з «Гри престолів». За вашими відчуттями, наші ВНЗ все ще нафталінові та архаїчні, чи ситуація міняється на краще?

– З моєї точки зору, ситуація поступово змінюється на краще. Хоча, звичайно, більшість українських вищих навчальних закладів залишаються надзвичайно консервативними. У той же час ми співпрацюємо з тридцятьма українськими університетами, які впроваджують наші онлайн-курси у свій навчальний процес офлайн у форматі змішаного навчання.

Мені здається, це є прекрасною демонстрацією того, що передові ВНЗ готові до нових форм співпраці і до нових форм предметів. Цей процес рухається повільно, але коли бачиш, як в обласному центрі студенти першокурсники навчаються за перекладеним нами найкращим в світі онлайн-курсом програмування Гарвардського університету CS50, то розумієш, що майбутнє в українській освіті вже наступило – просто воно нерівномірно розподілено.

Професії стають все більш вузькопрофільними, а світ взагалі скоро лусне від кількості інформації. Що буде далі?

– Я згоден з тим, що кількість інформації збільшується, а вузькопрофільні спеціальності сьогодні є трендом. Але ще один тренд – це міжгалузеві дослідження і міжгалузева робота, яка об’єднує в собі кілька спеціальностей одночасно. І попит на таких широкопрофільних фахівців зростає вибуховими темпами. Нехай вони не дуже глибоко розбираються в кожній окремо взятій темі, але можуть об’єднати і синтезувати в собі знання з різних областей і стати своєрідним містком між галузями.

Інший тренд полягає в тому, що ми повинні знайти спосіб доступно поясняти складність світу навколо нас. Ми не можемо довіряти виключно вузько кваліфікованим фахівцям. Якщо громадяни не розуміють основ політики та економіки, загальних тенденцій розвитку країни та світу, то ними легко маніпулювати. Зараз ми спостерігаємо, що політтехнологи добре освоїли слабкі місця і вроджені «сліпі зони» людської свідомості і вміло використовують їх. Таким же чином поширюється неправдива інформація і пропаганда.

Це відбувається тому, що шкільна система навчання застаріла, вона не змогла ефективно пристосуватися і навчити громадян хоча б азам цих нових відкриттів у галузі роботи людської свідомості, а також пов’язаних з ними маніпуляцій. Тому зараз ми в режимі лихоманки повинні створювати курси медіаграмотності, критичного мислення і поширювати їх. Мені здається, цей тренд буде і далі зростати, це не просто якийсь одноразовий виклик.

Єдина фундаментальна відповідь на цю ситуацію – радикальна реформа освіти. Освіта повинна не просто навчати окремим фактам або набору навичок. Ми повинні вже в школі навчати учнів критично аналізувати інформацію і факти, відокремлювати правду від брехні. Ми повинні навчати їх навчатися самостійно. Потрібно дати людям ефективні стратегії прийняття складних рішень. Всі ці навички повинні бути інтегровані в навчальний процес і повинні стати основною метою навчального процесу. Тому що просто факти ми і так можемо знайти в книгах або інтернеті. Тільки нова система навчання дозволить людям і суспільству в цілому ефективно пристосовуватися до стрімких змін світу.