Им веры нет: психотерапия против религии в решении проблем украинцев

АвторКатерина Чудненко
27 Вересня 2017
активізм знання реформація

По данным Всемирной организации здравоохранения, Украина лидирует в Европе по числу больных депрессией (6,3% населения), а 3,2% населения страдает от тревожных расстройств. При этом зачастую утешения люди ищут в церкви – соцопросы свидетельствуют, что среди всех социальных институтов именно она пользуется наибольшим доверием. Катерина Чудненко поговорила со специалистами, чтобы разобраться, в чем основные различия между религиозным и психотерапевтическим подходом к решению психических проблем; как ожидания меняют реальность; и почему для кого-то прыжки на пятой точке считаются признаком левитации.

Спартак Суббота

кандидат психологических наук, врач-психиатр, психотерапевт. Работает методом психоанализа и когнитивно-поведенческой терапии. Живет в Киеве.

Артем Осипян

психолог, психотерапевт. Работает методом когнитивно-поведенческой терапии. Специализируется на изучении личностных расстройств.

– Согласны ли вы, что украинцы ищут решения психологических проблем в основном в религии или эзотерике, а не у психотерапевта? Если да, то почему так происходит?

Спартак Суббота: Думаю, это правда. Проблема, на мой взгляд, в том, что людям тяжело признавать, что с ним что-то не так — это слишком бьет по самооценке. Депрессия — это болезнь. Панические атаки — болезнь. Вместо того, чтобы проходить через неприятный процесс коррекции деструктивного поведения, человеку проще назвать свою ситуацию особенностью духовного развития.

Артем Осипян: У меня еще одна версия. Психотерапевт работает с клиентом, преимущественно, в режиме медленного аналитического мышления. По крайней мере, это касается метода когнитивно-поведенческой терапии, в котором практикую я. Такой режим предполагает анализ, проверку фактов. Но человек устроен так, что ему гораздо приятнее мыслить интуитивно, эмоционально, когда под любое решение можно подвести обоснование в духе: «Я художник, я так вижу». Это быстрее и легче. Именно на интуитивном подходе построены все экзотерические и религиозные практики – они обещают быстрый результат при минимальных мыслительных усилиях.

– Но в том же православии, например, говорится, что для «стяжания духа мирного» может не хватить целой жизни и все равно к этому необходимо стремиться.

А.Ос.: Во-первых, говоря о восприятии верующих людей, я все-таки больше имел в виду отказ от критического мышления в пользу интуитивного. Во-вторых, да, возможно кто-то и готов работать над собой долго и регулярно (тем лучше для него), но все же в основном адепты духовных практик хотят результата из серии «Все и сразу».

В-третьих, иррациональный, быстрый способ обработки информации связан с магическим мышлением, хоть и не тождественен ему. Если углубляться в причины такого мышления на примере первобытных людей, мы неизбежно придем к страху неизвестности, потребности контролировать и упорядочивать реальность. Магическое мышление заполняет информационный вакуум, дает иллюзию безопасности. Создается ложное впечатление, что молитва ограждает от неприятностей. А когда проблема с безопасностью более или менее решена, на передний план выходят экзистенциальные вопросы: страх смерти, поиск смысла жизни.

– В таком случае, что может противопоставить психотерапия магическому мышлению? Разве она способна заполнить этот экзистенциальный вакуум?

А.Ос.: Существует даже целое направление, которое с этим работает — логотерапия. Вот только есть нюанс: можно помочь человеку справиться со страхом смерти, но обещать вечную жизнь умеет только религия.

С.С.: Кроме того, психотерапия предполагает, что проблема в самом человеке, а не в мире, тогда как магическое мышление подразумевает наоборот. Например, это не ты ударил ребенка, это просто сегодня ретроградный Меркурий или карма плохая, или бес попутал. И теперь, при помощи ритуалов, обращаясь к посредникам (богу, святым, ангелам) можно повлиять на эту причину. Намного проще читать молитвы, чем проводить поведенческую активацию.

После церкви вы уходите домой с надеждой на то, что некая высшая сила все выправит. В психотерапии даже после того, как вы признаете своё деструктивное поведение и мышление, нужно проделать немалый путь, чтобы его исправить. И ответственность лежит именно на вас. Психотерапевт только направляет, он не сверхчеловек, не посредник между вами и высшим разумом.

Еще один важный момент: психотерапия бывает адекватной и профессиональной только тогда, когда специалист может рационально объяснить, что происходит с клиентом, и как именно он собирается с ним работать. Остальное – профанация и ничем, по сути, от магических ритуалов не отличается.

– Я бы добавила еще одну причину для обращения к религии: потребность в безусловной любви и принятии.

А.Ос.: Божественная любовь объективно никак не проявляется. При общении с реальным человеком у вас есть возможность понять – любит он или нет. Это заметно на физическом, вербальном, эмоциональном уровне. Что касается любви Иисуса, Кришны, ангелов и Макаронного летающего монстра – это вопрос веры, но не реальных фактов.

– Ну не знаю. В период своего увлечения православием я находила доказательства любви Иисуса чуть ли не каждый час.

С.С.: Верно. Потому что когда реальных фактов нет, начинается мистификация. На самом деле есть целый ряд когнитивных искажений, которые прекрасно объясняют такие свидетельства божьей любви.

– Что такое когнитивные искажения?

С.С.: Это ошибки восприятия при обработке информации, ложный вывод. Они присущи всем людям без исключения, даже атеистам, даже самым умным и эрудированным. Но если человек рациональный стремится преодолеть этот барьер (хоть это и невозможно в полной мере), то магическое мышление с ложных выводов начинается и ими же обосновывается.

Например, если я справился с трудной ситуацией, то это потому, что молился и высшие силы были ко мне благосклонны (иллюзия контроляошибка выжившего), если с кем-то происходит что-то плохое, то это потому что это люди были плохие (иллюзорная корреляция, гипотеза справедливого мира).

Когнитивных искажений очень много, Википедия приводит более ста примеров, принято делить их на четыре категории: 1) связанные с механизмами памяти; 2) возникающие из-за способов обработки информации; 3) обусловленные необходимостью быстрой реакции; 4) ложные выводы, которые возникают при нехватке смысла.

Магическое мышление обычно формируется в четвертой категории. Психотерапевт, в отличии от священника и духовного гуру, не говорит клиенту, в чем смысл его жизни. Он, скорее, помогает отсеивать ложные убеждения, учит мыслить критически и делать адекватные выводы.

– Артем, раз уж зашла речь о магическом мышлении. Я тут узнала один интересный факт: оказывается, вы – сертифицированный летающий йог. Можете рассказать подробнее?

А.Ос.: Был у меня такой опыт. Я с детства увлекался медитацией, пытался понять, к какой духовной традиции хочу принадлежать. На третьем курсе университета я решил присоединиться к организации, связанной с трансцендентальной медитацией

Как человек крайне любопытный, я искренне старался во всем разобраться, прошел несколько «образовательных» этапов. В конце концов мне сказали, что я уже достиг того уровня, когда могу пройти обучение левитации. На практике это вылилось примерно вот во что: 20 взрослых мужиков сидят в позе лотоса и периодически подпрыгивают на заднице, думая, что они летают. Я тоже какое-то время попрыгал, сертификат получил. Такие дела.

– Как, простите, можно воспринимать прыжки в качестве левитации?

А.Ос.: Перед тем как начать «полеты» ученики проходят длительный подготовительный этап с распеванием мантр, голодовкой, прослушиванием длинных монотонных лекций, пятичасовых медитаций, то есть всех тех практик, которые истощают организм и вводят его в измененное состояние сознания. Это несколько притупляет адекватную оценку ситуации.

– Но вы же понимали, что не летаете?

А.Ос.: Конечно. Но когда ты находишься среди людей, которые убеждены, что левитируют, приходится держать мнение при себе и просто наблюдать за происходящим. Это был интересный опыт.

С.С.: Вспоминаю, как мы лечили подобных товарищей на стационаре. Был у нас, например, один пациент, убежденный, что управляет сознанием врачей. Спрашиваем его: «А что, если мы сейчас тебя ударим по голове?» Отвечает: «Это потому, что я вам позволю». Как ни пытались с ним спорить — бесполезно.

А.Ос.: Я все время задавал своему «гуру» вопросы и требовал аргументации. Его ответы были, как правило, очень запутанные и далекие от логики. Сначала я думал, что со мной просто что-то не так и нужно еще глубже познать истину. Но в какой-то момент, особенно по мере изучения психологии, понял, что это обычное проявление шизотипического расстройства личности.

Например, задает наша общая знакомая «учителю» вопрос, который касается обычной житейской ситуации. Просит совета. Он отвечает ей: «Корми черных собак по субботам». И это не метафора. Она спрашивает: «Почему так?» Объясняет: «Ну как же: черные собаки под покровительством Сатурна, Сатурн сейчас экзальтирован. Все понятно?»

– А как быть, если человек покормил черных собак и ему помогло?

С.С.: В таком случае может иметь место одно из когнитивных искажений, например, эффект Розенталя, он же эффект Пигмалиона. Если максимально сжато передать его суть, она сводится к тому, что человек, который твердо верит в определенную гипотезу, неосознанно действует таким образом, чтобы получить соответствующие результаты.

Например, группе исследователей поручают вести наблюдения за крысами, при этом об одной группе животных сообщают, что они более сообразительные, а о другой – что менее. Крысы должны выполнять задания на прохождение лабиринта. Результаты подтверждают первоначальные характеристики – «умные» животные справляются лучше. И лишь в конце эксперимента испытателям сообщают, что, на самом деле, все грызуны отобраны в случайном порядке, никакой корреляции между умными и глупыми не было. Почему же результаты опыта подтвердили ложные характеристики? Оказывается, испытатели неосознанно влияли на результат: уделяли больше внимания «умным» крысам, проявляли к ним больше терпения и так далее. Самое интересное другое: даже если исследователь знает об эффекте Розенталя, он все равно не может полностью освободиться от его влияния: ожидание того или иного вывода будет так или иначе влиять на объективность.

Именно поэтому в фармакологии при испытании новых препаратов используется так называемый двойной слепой метод: когда не только испытуемые не знают, что они принимают –лекарство или плацебо, но и медицинский персонал.

Что касается магического мышления, оно от начала до конца построено на эффекте Розенталя и других искажениях. Минимизировать их воздействие – значит лишить человека веры.

– Какая разница между магическим мышлением здорового человека и психотическим расстройством, то есть тем, что нужно лечить? Ведь и обычный верующий, и психотик убеждены в существовании вещей, которые невозможно проверить экспериментально.

С.С.: В том-то и заключается отличие шизофреника от обычного, пусть и очень глубоко верующего человека, что первый не просто убежден в существовании бога, но и готов это доказать. Например, можно сколько угодно считать себя летающим йогом, но именно шизофреник выйдет из окна в попытке полететь.

– Говоря о безумии, сложно не вспомнить о знаменитом эксперименте Дэвида Розенхана. Поскольку читатели возможно не в курсе, я коротко поясню, о чем речь. В 1973 году американский психолог собрал группу из двенадцати человек и дал каждому задание отправиться в разные психиатрические клиники, сымитировав у себя расстройство. Результат: все участники эксперимента были госпитализированы и выписаны через какое-то время с серьезным диагнозом. Считается, что этот опыт поставил под сомнение валидность всей психиатрии в целом, так как доказал, что даже врачи не могут отличить имитируемый диагноз от настоящего.

С.С.: Скажите кто-то из ваших близких или родственников носит очки? А как офтальмолог поставил диагноз расстройства зрения? Наверное, он ориентировался на показания пациента, который, теоретически, мог бы притворяться. Но это же не значит, что теперь вся эта офтальмология невалидна, правда?

Или, например, у близкого мне человека диагностировали рак верхних дыхательных путей. Но началось все с того, что у него болели зубы. Ему пролечили весь нижний ряд, удалили все нервы. Оказалось, что болело на самом деле горло и отдавало в челюсть. Так что теперь? И стоматологию, и онкологию считать несостоятельной?

Можно сколько угодно ругать психиатрию, но я уверен: как только кто-нибудь из критиков или его близких начнет галлюционировать, он первым наберет номер скорой.

Психиатрия, так же, как и психотерапия и психология, — не панацея со стопроцентной гарантией. И в этом, кстати, еще одно её важное отличие от религии, которая обещает абсолютный результат. То, с чем мы имеем дело мы, — результат научного знания. Какая-то информация недоступна, в какой-то области до сих пор ведутся исследования. Даже находясь на уровне теорий, некоторые из которых все еще требуют доказательства, психология и психиатрия опираются на рациональное мышление. В отличии от религии, нельзя сказать: «Это истинно только потому что так написано в священной книге, а книга священна, потому что так в ней написано».

За последние годы человечество значительно продвинулось в исследовании причин и природы протекания болезни Альцгеймера, но это не значит, что мы уже способны её лечить. Так же, как и синдром Туретта и целый ряд других расстройств. Но это не делает всю психиатрию и психотерапию несостоятельной, а всего лишь открывает новые горизонты. В конце концов, один из признаков здорового достоверного мышления – способность признавать собственные ограничения.

Найцiкавiше на сайтi

Позиція в експозиції:
Ольга Балашова про оновлений Нацхудожній музей, віднайдені шедеври й добрих Левів

Наприкінці листопада після реконструкції відкрився один із головних музеїв країни – Національний художній. Тим часом команда все активніше намагається осучаснити музей і перетворювати його на живий майданчик для зустрічей та діалогу. Для свого циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з заступницей голови музею Ольгою Балашовою – про те, як розповідати історії в сучасному стилі, про що думають доглядачі, які роками сидять в одному й тому ж самому залі, та як Леви врятували важливу виставку.

– Музей відкрився після реконструкції. Розкажи, що змінилося?

– Ми вперше за багато років відкрили запроектовані ще Городецьким світлові вікна, завдяки підтримці ПриватБанку. Коли будеш на другому поверсі, не забудь подивитись вгору   — думаю, найбільше враження буде саме від цього. Крім того, наші науковці та виставковий відділ створили нову редакцію постійної експозиції початку ХХ століття   — “Модернізм в Україні”, яка відкрилася 29 листопада. 

Паралельно у нас відбувається можливо дещо хуліганська як для класичного музею історія: разом із компанією Intertop, яка підтримує Національний олімпійський комітет України, ми зібрали своєрідну збірну художників для виставки “Вболіваю, бо”. Десятеро митців створили роботи під враженням від різних олімпійських видів спорту, а Intertop зробив із ними футболки. Частина доходу від продажів буде йти на підтримку нашої олімпійської команди.

Виставка іронічна, не дуже серйозна, але торкається важливих запитань і художнього процесу також. Наприклад, принципу змагання, який взагалі-то мистецтву не дуже притаманний. Бо не існує об’єктивних критеріїв, як у спорті, за якими один художник може вважатися кращим за іншого. Але при цьому мистецтво весь час у це змагання потрапляє: скажімо, є різноманітні премії й нагороди.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

Ну і взагалі синтез арту і спорту – це дуже трендово. У нас же тепер Міністерство культури, молоді і спорту.

– А чи є негатив з боку співробітників чи культурного середовища щодо того, що ось, головний музей країни виставляє якісь футболки?

– Можна розглядати так: комерційна компанія використовує музей в своїх інтересах. А можна в зовсім іншій системі координат, де музей – це не якийсь сакральний простір, до якого не можна торкатися. Можна сприймати цей проєкт як взаємодію, яка стала важливою для усіх: художники зустрічалися з спортсменами та надихалися ними, музей отримав хорошу виставку, а компанія донесла до аудиторії свої цінності. Це партнерська історія, Intertop повністю оплатив весь продакшн і забезпечив гонорари художникам.

– В кількох реченнях: чим музей пишається за останні кілька років?

– Ми пишаємося собою. Тобто командою. Я ціную дискусії, що відбуваються всередині музею між людьми, які несуть певні новації, й тими, хто зберігає традиції. В результаті цього обидві сторони змінюються і збагачуються. Не можу сказати, що це весело чи комфортно, але це спричиняє рух.

Пишаємося, що нам вдається в дуже складних умовах знаходити можливості для реалізації крутих ідей. “Явлення” чи виставка Богомазова – це взірцеві музейні проєкти, яким передували глибокі багаторічні дослідження. Ося ця невидима робота всередині колективу, в першу чергу наукова, дуже важлива. 

Загалом не можна просто зануритися в свою тугу і змиритися з тим, що ми бідні, нещасні й нікому не потрібні. І відгуки, які ми отримуємо, показують, що все ж потрібні.

☞ Чи можна працювати безкоштовно? ☜

Протягом життя виникає так багато суперечливих питань, що навіть стає страшно. Чи можна сидіти на холодному? Проект чи проєкт? Чи варто ділитися, якщо на прогулянці з другом ви знайшли двадцятку? Platfor.ma вирішила задатися тим із них, яке, напевно, близьке та знайоме кожному: «Чи можна працювати безкоштовно?». Свої точки зору з цього приводу висловили концертна фотографка, дизайнер і копірайтерка.

Пам’ятаєте цей пост? Він викликав бурхливу реакцію серед наших читачів і гарячу дискусію, тому, здається, що єдиної правильної відповіді не існує. Коли хтось стикається з проханням «ну будь ласочка, допоможіть, ми ж такі круті», відмовити вкрай складно, але і погоджуватися на кожну таку авантюру неможливо, адже не вистачить ані часу, ані сил, ані ресурсів.

 

Єгор Сігнієнко,
дизайнер у Evoplay і фотограф

Безкоштовна робота – це майже завжди погано, якщо вона не приносить вам задоволення. Час від часу мене просять зробити щось «по дружбі», але найчастіше, здається, що це відволікає від більш важливих справ. Тому головне, щоб робота приносила хоча б не матеріальний, але профіт – була цікава, сприяла саморозвитку або гарантувала інші плюшки на кшталт поїздок, знайомств із людьми, плюсів на круті події тощо. 

Буває й так, що безкоштовна робота неочікувано приносить більше прибутку. Складно у це повірити, але у мене була схожа ситуація. Колись зі мною зв’язався невеликий рок-гурт із Фарго, США – їм потрібна була картинка на обкладинку альбому. Вони показали, що хочуть бачити та в якому стилі, ніби все було добре, але ми не зійшлися в ціні й вони відмовилися. Але мені настільки сподобалося завдання, до того ж було трішки вільного часу, що я почав його виконувати, але ні слова не сказав замовнику. Коли я закінчив роботу, то просто безкоштовно надіслав картинку хлопцям – «успіхів, ви круті». Вони здивувалися та дуже дякували, а через пару тижнів все ж таки заплатили й навіть більшу суму, ніж я просив спочатку.

Іноді я виконую роботу безкоштовно для своїх старих клієнтів. Поступово вартість моїх послуг зростає, тому для людей або проєктів, з якими ми співпрацювали раніше, в якийсь момент вона стає занадто високою. Я це, звичайно, розумію, тому роблю такий прощальний подарунок – виконую їхнє завдання, але не беру жодної копійки. Однак обов’язково наголошую, що тепер мої послуги коштують дорожче, тому надалі ми будемо працювати або за новими цінами або ніяк. У 50% випадків ці клієнти йдуть до більш бюджетних дизайнерів, але все одно продовжують мене радити іншим замовникам. Таким чином я не тільки розриваю робочі зв’язки з людиною на хорошій ноті, але й знаходжу нові.

 

Анна Лісовська,
копірайтерка та кураторка курсів у школі Bazilik

Думаю, що початківці можуть працювати безкоштовно – це те, що називається «на портфоліо». Потім портфоліо набереться (або вони зголодніють остаточно) і доведеться все-таки взяти ці «мерзенні» гроші.

А ось більш досвідчені спеціалісти зазвичай розрізняють поняття «безкоштовно» і «pro bono» – це означає «заради загального блага». Безкоштовно зазвичай передбачає, що хтось заробляє на цьому проєкті – тільки не ти. Мені, наприклад, часто пропонують почитати десь лекцію без оплати й «бажано спеціально для нас підготовлену, щоб раніше ви ніде такої лекції не читали!». Але при цьому зазначають, що «ми беремо гроші за вхід, але платити лекторам не планувалося. Зате ви отримаєте піар!». Найчастіше це пропонують організатори та проєкти, яким і самим би піар не завадив. Я у такому випадку чемно відмовляюся.

Pro bono ж означає, що на проєкті не заробляє ніхто – всі працюють, тому що хочуть зробити щось класне для країни, міста або ком’юніті. Ось це вже цікавіше. Працювати над такою справою варто тільки, якщо ви щиро вірите в неї та готові викладатися так само, як і за пристойний гонорар

 

Ольга Закревська, концертна фотографка

Від кожного руху в своєму житті треба щось для себе отримувати. Інакше навіщо це все? Але, звісно, мова не завжди про гроші. Якщо профіт, який ви отримуєте замість них, для вас хоча б настільки ж важливий – то чому б і ні? Для когось це досвід, корисні знайомства, самореклама тощо. Я, наприклад, знімаю концерти понад 10 років і в кращому випадку лише за кожен десятий одержала матеріальну винагороду. Але натомість я отримую щось інше, більше та вагоміше – думаю, це можна назвати задоволенням. 

У мене є робота – класна та улюблена, але навіть від неї інколи треба відпочивати. Якщо триматися думки, що відпочинок – це просто зміна діяльності, то мій варіант виглядає так: взяти камеру, вирушити на цікавий концерт і зняти музикантів у найщирішому їхньому стані, виснаженому та спітнілому від драйву та прожекторів.

Звісно, якщо ви плануєте заробляти фотографією на життя, варто брати гроші за всі зйомки. Інакше замовники звикнуть, а ви потім житимете на «Мівіні». В мене ж так складаються обставини, що навіть мій начальник каже: «Не люблю, коли ти не знімаєш концерти – ти після них щасливіша». 

Я взагалі занадто добра, тому часто погоджуюсь знімати музичні події друзів, якщо знаю, що вони самі на ньому не зароблять. Але в більшості випадків все ж таки називаю свою ціну – навіть, якщо концерт великий, він може бути мені зовсім нецікавим. Бо найчастіше в таких випадках немає впевненості в подальшому задоволенні.

Вулкан етно: Марко Галаневич про мандри ДахиБрахи, музику з пластику і косу за €100

6 грудня гурт ДахаБраха зіграє один із найбільших концертів в своїй історії – в київському Палаці спорту. Із масштабним шоу на декілька тисяч глядачів музикантам допоможе співзасновник та режисер Влад Троїцький. На честь цього для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила із учасником ДахиБрахи Марком Галаневичем – про те, чому в гурту не буває поганих концертів, про пластик сучасної попси та про бажання купити косу за 100 євро.

– У журналістиці є правило на початку пояснювати, чому співбесідник крутий: ось ці люди були в рекламі Девіда Бекхема, були на Гластонбері, були у “Фарго”, були на BBC, були на легендарних американських радіостанціях. А що би ти тут про ДахуБраху написав, щоб переконати, що текст треба прочитати?

– Бо ми стараємося. А днями у нас ще й концерт у Києві, треба, щоб люди прийшли. Достатньо чесно?

– Надзвичайно. Добре, а був момент, коли щось сталося в кар’єрі і ти подумав: фух, здобули, є. 

– Ні, однієї такої події не було. Є п’ятнадцять років концертів, гастролей, вистав, фестивалів. Створили самі собі нішу, лишили в ній простір й для інших. І просто сподіваємося, що те місце, де ми зараз, ми справді заслужили, а не просто пощастило.

– А тебе впізнають на вулиці?

– Та ні, дуже рідко. Чи може впізнають, але не дістають. Хоча нещодавно в магазині “Всі.Свої” продавець сказав, що наша музика йому зовсім не заходила, поки не потрапив на прекрасний, як він сказав, концерт. На НСК Олімпійський на розігріві у Святослава Вакарчука. Ну і тоді вже, каже, все зрозумів. Але це факт – дійсно, за силою впливу й емоційним зарядом живі виступи перевищують аудіозаписи, як би ми не старалися.

– А ти знаєш зворотні випадки, коли вживу таке собі, а в записі – шедеври?

– Так. Навіть у Tinariwen – це музиканти з Малі, ми їх вже більше десяти років слухаємо, розвивалися на них. Але двічі були на концерті, і там зовсім не вразило. Може були втомлені. Таке буває. Ми навіть всередині домовилися, що ДахаБраха не буде доводити до того моменту, коли ми усі почнемо так грати. Коли тобі не цікаво, але відпрацьовуєш концерт і їдеш на наступний.

– Тобто ви обговорювали, що у гурту ДахаБраха може бути фінал?

– У всього є початок і кінець. І у ДахиБрахи теж буде, але коли – невідомо. Якщо чесно, я думав, що буде набагато швидше. А мій особистий – тим паче. 

– А ти пам’ятаєш момент, коли зрозумів, що це твоє життя – їздити по планеті з цими людьми і грати музику?

– Я й досі не усвідомлюю.

– Та вже ж 15 років…

– Але я досі не впевнений, що остаточно знайшов себе як творчу одиницю. Все настільки плинно. Зараз це так – і я щаслива людина.

 

Мистецтво хоче знайомитись: 11 загадок про українських митців та шедеври

2 Грудня 2019

«Мистецтво хоче знайомитись» — саме так називається проєкт, у якому круті Postmen популяризують українське мистецтво. Ми теж вирішили долучитись! Протягом двох тижнів редакція щодня публікувала загадки, у кожній з яких був зашифрований український шедевр або його автор/ка. Так ми хотіли перевірити, скільки ви вже знаєте про представників українського мистецтва і підсвітити скільки авторів, митців та їхніх творів ще вам і нам невідомі.

Загадка №1

Ця будівля стала відома завдяки ЇМ, хоча ЇХ ані всередині будинку, ані ззовні немає і ніколи не було. Напишіть назву будинку і його автора.

Владислав Городецький полюбляв полювання і мріяв взяти участь в африканському сафарі. Він також був причетний до створення мисливського товариства у Києві. Саме тому, можливо, Городецький і оздобив фасад власними ж мріями. Будував будинок для себе, на своє 40-річчя.

Архітектор жив у квартирі №3, а решту шість здавав в аренду. Кожній сім’ї, що арендувала приміщення тут, надавали винний підвальчик, склад для дров, стайню, сарай для екіпажу, кімнатку для кучера і навіть корівник.

Загадка №2

У прізвищі цієї відомої художниці дуже часто роблять помилку, та й сама вона час від часу по-різному називала своє прізвище. Вона була правшою, але малювала лише лівою рукою. Кажуть, її роботами захоплювався Пабло Пікассо, а от сама художниця, побачивши картини Пікассо, сказала, що в її селі таку творчість би не зрозуміли.

Марія Примаченко належить до найкращих художниць-примітивісток світу. Її творчість стала настільки популярна, що одного разу з будинку художниці вкрали аж 77 картин! На жаль, це не єдина крадіжка, з якою стикалась Марія Примаченко та її нащадки – справи з нелегальним використанням творів художниці виникають ледь не щороку.

Наприклад, одного разу фінський авіаперевізник FinnAir наніс малюнок Марії Примаченко на свої Аеробуси-330, які літають до Нью-Йорка та на Далекий Схід. Авжеж, не погодивши це зі спадкоємцями мисткині. Хоча історія мала й позитивний наслідок – одразу після неї у «Вікіпедії» з’явилася сторінка про Марію Примаченко фінською, а скандал відкрив світові українську художницю.

Загадка №3

Ця композиція звучала в серіалах «Південний парк», «Сімпсони», «Менталіст» і точно запам’яталася вам за фільмом «Один удома». А все завдяки тому, що у 1936 році американець українського походження створив англійську версію слів цієї пісні.

У 1921-му «Щедрик» Петра Вільховського вперше почули у США – в нью-йоркському Карнегі Холі. А у 1936 році народна щедрівка, музику до якої написав Микола Леонтович, стала всесвітньо відомою під назвою «Carol of the Bells».

У «Щедрика» є п’ять авторських варіантів, а сам композитор присвятив їй 18 років життя: перший варіант з’явився 1901 року, а останній – 1919-го.

Загадка №4

В назві цієї картини відомого українського художника математики одразу помітять неточність. Втім, і альтернативна назва цього твору, що написана на звороті картини, зовсім не відповідає зображеному на ній. Назвіть картину і художника.

У 1915 Казимир Малевич написав «Червоний квадрат» – картину, на якій зображений червоний чотирикутник на білому фоні. На звороті твору художник зазначив альтернативну назву – «Жінка у двох вимірах». У каталозі виставці «0, 10», що пройшла у тому ж році, картина була вказана як «Живописний реалізм селянки у двох вимірах».

Партнер проекту