Им веры нет: психотерапия против религии в решении проблем украинцев

АвторКатерина Чудненко
27 Вересня 2017
активізм знання реформація

По данным Всемирной организации здравоохранения, Украина лидирует в Европе по числу больных депрессией (6,3% населения), а 3,2% населения страдает от тревожных расстройств. При этом зачастую утешения люди ищут в церкви – соцопросы свидетельствуют, что среди всех социальных институтов именно она пользуется наибольшим доверием. Катерина Чудненко поговорила со специалистами, чтобы разобраться, в чем основные различия между религиозным и психотерапевтическим подходом к решению психических проблем; как ожидания меняют реальность; и почему для кого-то прыжки на пятой точке считаются признаком левитации.

Спартак Суббота

кандидат психологических наук, врач-психиатр, психотерапевт. Работает методом психоанализа и когнитивно-поведенческой терапии. Живет в Киеве.

Артем Осипян

психолог, психотерапевт. Работает методом когнитивно-поведенческой терапии. Специализируется на изучении личностных расстройств.

– Согласны ли вы, что украинцы ищут решения психологических проблем в основном в религии или эзотерике, а не у психотерапевта? Если да, то почему так происходит?

Спартак Суббота: Думаю, это правда. Проблема, на мой взгляд, в том, что людям тяжело признавать, что с ним что-то не так — это слишком бьет по самооценке. Депрессия — это болезнь. Панические атаки — болезнь. Вместо того, чтобы проходить через неприятный процесс коррекции деструктивного поведения, человеку проще назвать свою ситуацию особенностью духовного развития.

Артем Осипян: У меня еще одна версия. Психотерапевт работает с клиентом, преимущественно, в режиме медленного аналитического мышления. По крайней мере, это касается метода когнитивно-поведенческой терапии, в котором практикую я. Такой режим предполагает анализ, проверку фактов. Но человек устроен так, что ему гораздо приятнее мыслить интуитивно, эмоционально, когда под любое решение можно подвести обоснование в духе: «Я художник, я так вижу». Это быстрее и легче. Именно на интуитивном подходе построены все экзотерические и религиозные практики – они обещают быстрый результат при минимальных мыслительных усилиях.

– Но в том же православии, например, говорится, что для «стяжания духа мирного» может не хватить целой жизни и все равно к этому необходимо стремиться.

А.Ос.: Во-первых, говоря о восприятии верующих людей, я все-таки больше имел в виду отказ от критического мышления в пользу интуитивного. Во-вторых, да, возможно кто-то и готов работать над собой долго и регулярно (тем лучше для него), но все же в основном адепты духовных практик хотят результата из серии «Все и сразу».

В-третьих, иррациональный, быстрый способ обработки информации связан с магическим мышлением, хоть и не тождественен ему. Если углубляться в причины такого мышления на примере первобытных людей, мы неизбежно придем к страху неизвестности, потребности контролировать и упорядочивать реальность. Магическое мышление заполняет информационный вакуум, дает иллюзию безопасности. Создается ложное впечатление, что молитва ограждает от неприятностей. А когда проблема с безопасностью более или менее решена, на передний план выходят экзистенциальные вопросы: страх смерти, поиск смысла жизни.

– В таком случае, что может противопоставить психотерапия магическому мышлению? Разве она способна заполнить этот экзистенциальный вакуум?

А.Ос.: Существует даже целое направление, которое с этим работает — логотерапия. Вот только есть нюанс: можно помочь человеку справиться со страхом смерти, но обещать вечную жизнь умеет только религия.

С.С.: Кроме того, психотерапия предполагает, что проблема в самом человеке, а не в мире, тогда как магическое мышление подразумевает наоборот. Например, это не ты ударил ребенка, это просто сегодня ретроградный Меркурий или карма плохая, или бес попутал. И теперь, при помощи ритуалов, обращаясь к посредникам (богу, святым, ангелам) можно повлиять на эту причину. Намного проще читать молитвы, чем проводить поведенческую активацию.

После церкви вы уходите домой с надеждой на то, что некая высшая сила все выправит. В психотерапии даже после того, как вы признаете своё деструктивное поведение и мышление, нужно проделать немалый путь, чтобы его исправить. И ответственность лежит именно на вас. Психотерапевт только направляет, он не сверхчеловек, не посредник между вами и высшим разумом.

Еще один важный момент: психотерапия бывает адекватной и профессиональной только тогда, когда специалист может рационально объяснить, что происходит с клиентом, и как именно он собирается с ним работать. Остальное – профанация и ничем, по сути, от магических ритуалов не отличается.

– Я бы добавила еще одну причину для обращения к религии: потребность в безусловной любви и принятии.

А.Ос.: Божественная любовь объективно никак не проявляется. При общении с реальным человеком у вас есть возможность понять – любит он или нет. Это заметно на физическом, вербальном, эмоциональном уровне. Что касается любви Иисуса, Кришны, ангелов и Макаронного летающего монстра – это вопрос веры, но не реальных фактов.

– Ну не знаю. В период своего увлечения православием я находила доказательства любви Иисуса чуть ли не каждый час.

С.С.: Верно. Потому что когда реальных фактов нет, начинается мистификация. На самом деле есть целый ряд когнитивных искажений, которые прекрасно объясняют такие свидетельства божьей любви.

– Что такое когнитивные искажения?

С.С.: Это ошибки восприятия при обработке информации, ложный вывод. Они присущи всем людям без исключения, даже атеистам, даже самым умным и эрудированным. Но если человек рациональный стремится преодолеть этот барьер (хоть это и невозможно в полной мере), то магическое мышление с ложных выводов начинается и ими же обосновывается.

Например, если я справился с трудной ситуацией, то это потому, что молился и высшие силы были ко мне благосклонны (иллюзия контроляошибка выжившего), если с кем-то происходит что-то плохое, то это потому что это люди были плохие (иллюзорная корреляция, гипотеза справедливого мира).

Когнитивных искажений очень много, Википедия приводит более ста примеров, принято делить их на четыре категории: 1) связанные с механизмами памяти; 2) возникающие из-за способов обработки информации; 3) обусловленные необходимостью быстрой реакции; 4) ложные выводы, которые возникают при нехватке смысла.

Магическое мышление обычно формируется в четвертой категории. Психотерапевт, в отличии от священника и духовного гуру, не говорит клиенту, в чем смысл его жизни. Он, скорее, помогает отсеивать ложные убеждения, учит мыслить критически и делать адекватные выводы.

– Артем, раз уж зашла речь о магическом мышлении. Я тут узнала один интересный факт: оказывается, вы – сертифицированный летающий йог. Можете рассказать подробнее?

А.Ос.: Был у меня такой опыт. Я с детства увлекался медитацией, пытался понять, к какой духовной традиции хочу принадлежать. На третьем курсе университета я решил присоединиться к организации, связанной с трансцендентальной медитацией

Как человек крайне любопытный, я искренне старался во всем разобраться, прошел несколько «образовательных» этапов. В конце концов мне сказали, что я уже достиг того уровня, когда могу пройти обучение левитации. На практике это вылилось примерно вот во что: 20 взрослых мужиков сидят в позе лотоса и периодически подпрыгивают на заднице, думая, что они летают. Я тоже какое-то время попрыгал, сертификат получил. Такие дела.

– Как, простите, можно воспринимать прыжки в качестве левитации?

А.Ос.: Перед тем как начать «полеты» ученики проходят длительный подготовительный этап с распеванием мантр, голодовкой, прослушиванием длинных монотонных лекций, пятичасовых медитаций, то есть всех тех практик, которые истощают организм и вводят его в измененное состояние сознания. Это несколько притупляет адекватную оценку ситуации.

– Но вы же понимали, что не летаете?

А.Ос.: Конечно. Но когда ты находишься среди людей, которые убеждены, что левитируют, приходится держать мнение при себе и просто наблюдать за происходящим. Это был интересный опыт.

С.С.: Вспоминаю, как мы лечили подобных товарищей на стационаре. Был у нас, например, один пациент, убежденный, что управляет сознанием врачей. Спрашиваем его: «А что, если мы сейчас тебя ударим по голове?» Отвечает: «Это потому, что я вам позволю». Как ни пытались с ним спорить — бесполезно.

А.Ос.: Я все время задавал своему «гуру» вопросы и требовал аргументации. Его ответы были, как правило, очень запутанные и далекие от логики. Сначала я думал, что со мной просто что-то не так и нужно еще глубже познать истину. Но в какой-то момент, особенно по мере изучения психологии, понял, что это обычное проявление шизотипического расстройства личности.

Например, задает наша общая знакомая «учителю» вопрос, который касается обычной житейской ситуации. Просит совета. Он отвечает ей: «Корми черных собак по субботам». И это не метафора. Она спрашивает: «Почему так?» Объясняет: «Ну как же: черные собаки под покровительством Сатурна, Сатурн сейчас экзальтирован. Все понятно?»

– А как быть, если человек покормил черных собак и ему помогло?

С.С.: В таком случае может иметь место одно из когнитивных искажений, например, эффект Розенталя, он же эффект Пигмалиона. Если максимально сжато передать его суть, она сводится к тому, что человек, который твердо верит в определенную гипотезу, неосознанно действует таким образом, чтобы получить соответствующие результаты.

Например, группе исследователей поручают вести наблюдения за крысами, при этом об одной группе животных сообщают, что они более сообразительные, а о другой – что менее. Крысы должны выполнять задания на прохождение лабиринта. Результаты подтверждают первоначальные характеристики – «умные» животные справляются лучше. И лишь в конце эксперимента испытателям сообщают, что, на самом деле, все грызуны отобраны в случайном порядке, никакой корреляции между умными и глупыми не было. Почему же результаты опыта подтвердили ложные характеристики? Оказывается, испытатели неосознанно влияли на результат: уделяли больше внимания «умным» крысам, проявляли к ним больше терпения и так далее. Самое интересное другое: даже если исследователь знает об эффекте Розенталя, он все равно не может полностью освободиться от его влияния: ожидание того или иного вывода будет так или иначе влиять на объективность.

Именно поэтому в фармакологии при испытании новых препаратов используется так называемый двойной слепой метод: когда не только испытуемые не знают, что они принимают –лекарство или плацебо, но и медицинский персонал.

Что касается магического мышления, оно от начала до конца построено на эффекте Розенталя и других искажениях. Минимизировать их воздействие – значит лишить человека веры.

– Какая разница между магическим мышлением здорового человека и психотическим расстройством, то есть тем, что нужно лечить? Ведь и обычный верующий, и психотик убеждены в существовании вещей, которые невозможно проверить экспериментально.

С.С.: В том-то и заключается отличие шизофреника от обычного, пусть и очень глубоко верующего человека, что первый не просто убежден в существовании бога, но и готов это доказать. Например, можно сколько угодно считать себя летающим йогом, но именно шизофреник выйдет из окна в попытке полететь.

– Говоря о безумии, сложно не вспомнить о знаменитом эксперименте Дэвида Розенхана. Поскольку читатели возможно не в курсе, я коротко поясню, о чем речь. В 1973 году американский психолог собрал группу из двенадцати человек и дал каждому задание отправиться в разные психиатрические клиники, сымитировав у себя расстройство. Результат: все участники эксперимента были госпитализированы и выписаны через какое-то время с серьезным диагнозом. Считается, что этот опыт поставил под сомнение валидность всей психиатрии в целом, так как доказал, что даже врачи не могут отличить имитируемый диагноз от настоящего.

С.С.: Скажите кто-то из ваших близких или родственников носит очки? А как офтальмолог поставил диагноз расстройства зрения? Наверное, он ориентировался на показания пациента, который, теоретически, мог бы притворяться. Но это же не значит, что теперь вся эта офтальмология невалидна, правда?

Или, например, у близкого мне человека диагностировали рак верхних дыхательных путей. Но началось все с того, что у него болели зубы. Ему пролечили весь нижний ряд, удалили все нервы. Оказалось, что болело на самом деле горло и отдавало в челюсть. Так что теперь? И стоматологию, и онкологию считать несостоятельной?

Можно сколько угодно ругать психиатрию, но я уверен: как только кто-нибудь из критиков или его близких начнет галлюционировать, он первым наберет номер скорой.

Психиатрия, так же, как и психотерапия и психология, — не панацея со стопроцентной гарантией. И в этом, кстати, еще одно её важное отличие от религии, которая обещает абсолютный результат. То, с чем мы имеем дело мы, — результат научного знания. Какая-то информация недоступна, в какой-то области до сих пор ведутся исследования. Даже находясь на уровне теорий, некоторые из которых все еще требуют доказательства, психология и психиатрия опираются на рациональное мышление. В отличии от религии, нельзя сказать: «Это истинно только потому что так написано в священной книге, а книга священна, потому что так в ней написано».

За последние годы человечество значительно продвинулось в исследовании причин и природы протекания болезни Альцгеймера, но это не значит, что мы уже способны её лечить. Так же, как и синдром Туретта и целый ряд других расстройств. Но это не делает всю психиатрию и психотерапию несостоятельной, а всего лишь открывает новые горизонты. В конце концов, один из признаков здорового достоверного мышления – способность признавать собственные ограничения.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.