Им веры нет: психотерапия против религии в решении проблем украинцев

АвторКатерина Чудненко
27 Вересня 2017
активізм знання реформація

По данным Всемирной организации здравоохранения, Украина лидирует в Европе по числу больных депрессией (6,3% населения), а 3,2% населения страдает от тревожных расстройств. При этом зачастую утешения люди ищут в церкви – соцопросы свидетельствуют, что среди всех социальных институтов именно она пользуется наибольшим доверием. Катерина Чудненко поговорила со специалистами, чтобы разобраться, в чем основные различия между религиозным и психотерапевтическим подходом к решению психических проблем; как ожидания меняют реальность; и почему для кого-то прыжки на пятой точке считаются признаком левитации.

Спартак Суббота

кандидат психологических наук, врач-психиатр, психотерапевт. Работает методом психоанализа и когнитивно-поведенческой терапии. Живет в Киеве.

Артем Осипян

психолог, психотерапевт. Работает методом когнитивно-поведенческой терапии. Специализируется на изучении личностных расстройств.

– Согласны ли вы, что украинцы ищут решения психологических проблем в основном в религии или эзотерике, а не у психотерапевта? Если да, то почему так происходит?

Спартак Суббота: Думаю, это правда. Проблема, на мой взгляд, в том, что людям тяжело признавать, что с ним что-то не так — это слишком бьет по самооценке. Депрессия — это болезнь. Панические атаки — болезнь. Вместо того, чтобы проходить через неприятный процесс коррекции деструктивного поведения, человеку проще назвать свою ситуацию особенностью духовного развития.

Артем Осипян: У меня еще одна версия. Психотерапевт работает с клиентом, преимущественно, в режиме медленного аналитического мышления. По крайней мере, это касается метода когнитивно-поведенческой терапии, в котором практикую я. Такой режим предполагает анализ, проверку фактов. Но человек устроен так, что ему гораздо приятнее мыслить интуитивно, эмоционально, когда под любое решение можно подвести обоснование в духе: «Я художник, я так вижу». Это быстрее и легче. Именно на интуитивном подходе построены все экзотерические и религиозные практики – они обещают быстрый результат при минимальных мыслительных усилиях.

– Но в том же православии, например, говорится, что для «стяжания духа мирного» может не хватить целой жизни и все равно к этому необходимо стремиться.

А.Ос.: Во-первых, говоря о восприятии верующих людей, я все-таки больше имел в виду отказ от критического мышления в пользу интуитивного. Во-вторых, да, возможно кто-то и готов работать над собой долго и регулярно (тем лучше для него), но все же в основном адепты духовных практик хотят результата из серии «Все и сразу».

В-третьих, иррациональный, быстрый способ обработки информации связан с магическим мышлением, хоть и не тождественен ему. Если углубляться в причины такого мышления на примере первобытных людей, мы неизбежно придем к страху неизвестности, потребности контролировать и упорядочивать реальность. Магическое мышление заполняет информационный вакуум, дает иллюзию безопасности. Создается ложное впечатление, что молитва ограждает от неприятностей. А когда проблема с безопасностью более или менее решена, на передний план выходят экзистенциальные вопросы: страх смерти, поиск смысла жизни.

– В таком случае, что может противопоставить психотерапия магическому мышлению? Разве она способна заполнить этот экзистенциальный вакуум?

А.Ос.: Существует даже целое направление, которое с этим работает — логотерапия. Вот только есть нюанс: можно помочь человеку справиться со страхом смерти, но обещать вечную жизнь умеет только религия.

С.С.: Кроме того, психотерапия предполагает, что проблема в самом человеке, а не в мире, тогда как магическое мышление подразумевает наоборот. Например, это не ты ударил ребенка, это просто сегодня ретроградный Меркурий или карма плохая, или бес попутал. И теперь, при помощи ритуалов, обращаясь к посредникам (богу, святым, ангелам) можно повлиять на эту причину. Намного проще читать молитвы, чем проводить поведенческую активацию.

После церкви вы уходите домой с надеждой на то, что некая высшая сила все выправит. В психотерапии даже после того, как вы признаете своё деструктивное поведение и мышление, нужно проделать немалый путь, чтобы его исправить. И ответственность лежит именно на вас. Психотерапевт только направляет, он не сверхчеловек, не посредник между вами и высшим разумом.

Еще один важный момент: психотерапия бывает адекватной и профессиональной только тогда, когда специалист может рационально объяснить, что происходит с клиентом, и как именно он собирается с ним работать. Остальное – профанация и ничем, по сути, от магических ритуалов не отличается.

– Я бы добавила еще одну причину для обращения к религии: потребность в безусловной любви и принятии.

А.Ос.: Божественная любовь объективно никак не проявляется. При общении с реальным человеком у вас есть возможность понять – любит он или нет. Это заметно на физическом, вербальном, эмоциональном уровне. Что касается любви Иисуса, Кришны, ангелов и Макаронного летающего монстра – это вопрос веры, но не реальных фактов.

– Ну не знаю. В период своего увлечения православием я находила доказательства любви Иисуса чуть ли не каждый час.

С.С.: Верно. Потому что когда реальных фактов нет, начинается мистификация. На самом деле есть целый ряд когнитивных искажений, которые прекрасно объясняют такие свидетельства божьей любви.

– Что такое когнитивные искажения?

С.С.: Это ошибки восприятия при обработке информации, ложный вывод. Они присущи всем людям без исключения, даже атеистам, даже самым умным и эрудированным. Но если человек рациональный стремится преодолеть этот барьер (хоть это и невозможно в полной мере), то магическое мышление с ложных выводов начинается и ими же обосновывается.

Например, если я справился с трудной ситуацией, то это потому, что молился и высшие силы были ко мне благосклонны (иллюзия контроляошибка выжившего), если с кем-то происходит что-то плохое, то это потому что это люди были плохие (иллюзорная корреляция, гипотеза справедливого мира).

Когнитивных искажений очень много, Википедия приводит более ста примеров, принято делить их на четыре категории: 1) связанные с механизмами памяти; 2) возникающие из-за способов обработки информации; 3) обусловленные необходимостью быстрой реакции; 4) ложные выводы, которые возникают при нехватке смысла.

Магическое мышление обычно формируется в четвертой категории. Психотерапевт, в отличии от священника и духовного гуру, не говорит клиенту, в чем смысл его жизни. Он, скорее, помогает отсеивать ложные убеждения, учит мыслить критически и делать адекватные выводы.

– Артем, раз уж зашла речь о магическом мышлении. Я тут узнала один интересный факт: оказывается, вы – сертифицированный летающий йог. Можете рассказать подробнее?

А.Ос.: Был у меня такой опыт. Я с детства увлекался медитацией, пытался понять, к какой духовной традиции хочу принадлежать. На третьем курсе университета я решил присоединиться к организации, связанной с трансцендентальной медитацией

Как человек крайне любопытный, я искренне старался во всем разобраться, прошел несколько «образовательных» этапов. В конце концов мне сказали, что я уже достиг того уровня, когда могу пройти обучение левитации. На практике это вылилось примерно вот во что: 20 взрослых мужиков сидят в позе лотоса и периодически подпрыгивают на заднице, думая, что они летают. Я тоже какое-то время попрыгал, сертификат получил. Такие дела.

– Как, простите, можно воспринимать прыжки в качестве левитации?

А.Ос.: Перед тем как начать «полеты» ученики проходят длительный подготовительный этап с распеванием мантр, голодовкой, прослушиванием длинных монотонных лекций, пятичасовых медитаций, то есть всех тех практик, которые истощают организм и вводят его в измененное состояние сознания. Это несколько притупляет адекватную оценку ситуации.

– Но вы же понимали, что не летаете?

А.Ос.: Конечно. Но когда ты находишься среди людей, которые убеждены, что левитируют, приходится держать мнение при себе и просто наблюдать за происходящим. Это был интересный опыт.

С.С.: Вспоминаю, как мы лечили подобных товарищей на стационаре. Был у нас, например, один пациент, убежденный, что управляет сознанием врачей. Спрашиваем его: «А что, если мы сейчас тебя ударим по голове?» Отвечает: «Это потому, что я вам позволю». Как ни пытались с ним спорить — бесполезно.

А.Ос.: Я все время задавал своему «гуру» вопросы и требовал аргументации. Его ответы были, как правило, очень запутанные и далекие от логики. Сначала я думал, что со мной просто что-то не так и нужно еще глубже познать истину. Но в какой-то момент, особенно по мере изучения психологии, понял, что это обычное проявление шизотипического расстройства личности.

Например, задает наша общая знакомая «учителю» вопрос, который касается обычной житейской ситуации. Просит совета. Он отвечает ей: «Корми черных собак по субботам». И это не метафора. Она спрашивает: «Почему так?» Объясняет: «Ну как же: черные собаки под покровительством Сатурна, Сатурн сейчас экзальтирован. Все понятно?»

– А как быть, если человек покормил черных собак и ему помогло?

С.С.: В таком случае может иметь место одно из когнитивных искажений, например, эффект Розенталя, он же эффект Пигмалиона. Если максимально сжато передать его суть, она сводится к тому, что человек, который твердо верит в определенную гипотезу, неосознанно действует таким образом, чтобы получить соответствующие результаты.

Например, группе исследователей поручают вести наблюдения за крысами, при этом об одной группе животных сообщают, что они более сообразительные, а о другой – что менее. Крысы должны выполнять задания на прохождение лабиринта. Результаты подтверждают первоначальные характеристики – «умные» животные справляются лучше. И лишь в конце эксперимента испытателям сообщают, что, на самом деле, все грызуны отобраны в случайном порядке, никакой корреляции между умными и глупыми не было. Почему же результаты опыта подтвердили ложные характеристики? Оказывается, испытатели неосознанно влияли на результат: уделяли больше внимания «умным» крысам, проявляли к ним больше терпения и так далее. Самое интересное другое: даже если исследователь знает об эффекте Розенталя, он все равно не может полностью освободиться от его влияния: ожидание того или иного вывода будет так или иначе влиять на объективность.

Именно поэтому в фармакологии при испытании новых препаратов используется так называемый двойной слепой метод: когда не только испытуемые не знают, что они принимают –лекарство или плацебо, но и медицинский персонал.

Что касается магического мышления, оно от начала до конца построено на эффекте Розенталя и других искажениях. Минимизировать их воздействие – значит лишить человека веры.

– Какая разница между магическим мышлением здорового человека и психотическим расстройством, то есть тем, что нужно лечить? Ведь и обычный верующий, и психотик убеждены в существовании вещей, которые невозможно проверить экспериментально.

С.С.: В том-то и заключается отличие шизофреника от обычного, пусть и очень глубоко верующего человека, что первый не просто убежден в существовании бога, но и готов это доказать. Например, можно сколько угодно считать себя летающим йогом, но именно шизофреник выйдет из окна в попытке полететь.

– Говоря о безумии, сложно не вспомнить о знаменитом эксперименте Дэвида Розенхана. Поскольку читатели возможно не в курсе, я коротко поясню, о чем речь. В 1973 году американский психолог собрал группу из двенадцати человек и дал каждому задание отправиться в разные психиатрические клиники, сымитировав у себя расстройство. Результат: все участники эксперимента были госпитализированы и выписаны через какое-то время с серьезным диагнозом. Считается, что этот опыт поставил под сомнение валидность всей психиатрии в целом, так как доказал, что даже врачи не могут отличить имитируемый диагноз от настоящего.

С.С.: Скажите кто-то из ваших близких или родственников носит очки? А как офтальмолог поставил диагноз расстройства зрения? Наверное, он ориентировался на показания пациента, который, теоретически, мог бы притворяться. Но это же не значит, что теперь вся эта офтальмология невалидна, правда?

Или, например, у близкого мне человека диагностировали рак верхних дыхательных путей. Но началось все с того, что у него болели зубы. Ему пролечили весь нижний ряд, удалили все нервы. Оказалось, что болело на самом деле горло и отдавало в челюсть. Так что теперь? И стоматологию, и онкологию считать несостоятельной?

Можно сколько угодно ругать психиатрию, но я уверен: как только кто-нибудь из критиков или его близких начнет галлюционировать, он первым наберет номер скорой.

Психиатрия, так же, как и психотерапия и психология, — не панацея со стопроцентной гарантией. И в этом, кстати, еще одно её важное отличие от религии, которая обещает абсолютный результат. То, с чем мы имеем дело мы, — результат научного знания. Какая-то информация недоступна, в какой-то области до сих пор ведутся исследования. Даже находясь на уровне теорий, некоторые из которых все еще требуют доказательства, психология и психиатрия опираются на рациональное мышление. В отличии от религии, нельзя сказать: «Это истинно только потому что так написано в священной книге, а книга священна, потому что так в ней написано».

За последние годы человечество значительно продвинулось в исследовании причин и природы протекания болезни Альцгеймера, но это не значит, что мы уже способны её лечить. Так же, как и синдром Туретта и целый ряд других расстройств. Но это не делает всю психиатрию и психотерапию несостоятельной, а всего лишь открывает новые горизонты. В конце концов, один из признаков здорового достоверного мышления – способность признавать собственные ограничения.

Найцiкавiше на сайтi

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)