«Гуманітарна допомога» — це серія благодійних офлайн-подій від Platfor.ma для тих, кому не вистачило уроків з історії, мови та соціальних наук у школі. Щотижня ми запрошували найкращих експертів з гуманітарних знань. На цей раз говорили про філософські поняття, що найбільше трансформувалися, про те, як ця зміна вже вплинула на розуміння світу. Розповів про це історик філософії, кандидат філософських наук і консультант Світового Банку у сфері аналізу даних та кібербезпеки Михайло Кольцов.
🇬🇧 Text in English is available here 🇬🇧
Випадки зміни філософськими поняттями своїх значень доволі рідкісні. Втім, після 24 лютого філософи почали переосмислювати ту реальність, яка їх оточує. При цьому коли погляди на поняття змінюються, це не завжди означає привнесення в них нового сенсу чи визначення. Іноді зміна полягає у поверненні до того значення, яке вони мали раніше. Філософія веде постійний діалог з власною історією — і це є її унікальною рисою. Поняття з інших наук — біології, фізики, — вимагають встановлення нових меж і просять нового значення. Вони не можуть залишатися такими, якими були раніше. У філософії все навпаки. Здебільшого, нове значення — це повернення до старого.
Невизначеність
І от питання — бути чи не бути.
У чому більше гідності: скоритись
Ударам долі і лягти під стріли,
Чи опором зустріти чорні хвилі
Нещасть — і тим спинити їх? Заснути,
Померти – і нічого, лиш зазнати,
Як сон позбавить болю, нервів, тіла,
А з ними і страждань. Така розв’язка
Цілком годиться. Так, заснути, спати –
І що, і сни дивитися? Проблема
Одна: які нам сни присняться, мертвим,
Коли земні марноти відшумлять?
«Гамлет» Вільяма Шекспіра (переклад Юрія Андруховича)
Одним із перших важливих понять 2022-го було поняття невизначеності. Сонет з «Гамлета» Шекспіра показує, як невизначеність випробовувалася не лише як поняття, а і як переживання минулого року. Найцікавіше, що воно не обмежилося Україною, тому й викликало такий широкий резонанс. Невизначеність не залишилася в кордонах нашої країни, тому що за кілька днів після вторгнення в Україну рф оголосила про найвищий ступінь готовності своїх ядерних військ. Це призвело до того, що й іноземці, які перебували далеко від зони бойових дій і отримували інформацію з соціальних мереж, почали говорити про відчуття непевності. Зрештою ЗМІ, зокрема європейські, стали повідомляти, що люди почали страждати безсонням і думскролінгом (гортанням стрічки у пошуках поганих новин). Тож і звичайні люди, і політики почали повторювати, що ми живемо в непевні часи.
Для філософів це було цікавим спостереженням, тому що, піднявши цифровий архів і пошукавши фразу «непевні часи», побачимо, що вона зринала з XVII ст. Починаючи з того часу десь раз на десятиліття зʼявлялася фраза, вчення, текст, що повідомляли: ми живемо в непевні часи, а ситуація невизначеності властива саме нашому часу, тоді як у минулому було більш-менш стабільно.
Коли почалася пандемія Covid-19 і людство в глобальному масштабі знову зустрілося з питанням невизначеності, воно стосувалось майбутнього. У вас були плани, уявлення, яким має бути майбутнє, але воно стало невизначеним, плани почали змінюватися і руйнуватися.
У 2022 році невизначеність вже стосувалася не уявлення про майбутнє. Вона повернулася до значення, яке у 1843 році вивів данець Серен К’єркегор. Він сказав, що наше відчуття невизначеності найчастіше повʼязано не з уявленням про майбутнє, а з нашим уявлення про невизначеність людської поведінки. Ми настільки безмежно вільні, що непрогнозованість поведінки інших людей лякає нас навіть більше, ніж невизначеність нашого майбутнього.
Коли давні греки формували уявлення про невизначеність майбутнього, вони створили концепт богинь долі — Мойр. Клото, Лахесіс і Атропа дають на що спертися в уявленні про власну долю. Клото визначає, що відбудеться у вашому житті. Лахесіс вимірює, скільки часу ви маєте прожити. Атропа дає вам тотальну визначеність. Вона відрізає нитку долі.
Екзистенціалісти взяли за основу цей грецький концепт, але додали до нього значення, що найбільше нас насправді лякає не невизначеність нашого майбутнього — ми приблизно знаємо, як усе закінчиться, — а саме невизначеність людської поведінки. Вона сильно відобразилася на нашому відчутті часу. У березні-квітні у різних людей було дві моделі відчуття часу. Одним здавалося, що вони досі живуть у 24-му лютого. Для них наступні дні перетворилися на один нескінченний тривожний день. У решти складалося враження, що 24 лютого було дуже давно. Ці два відчуття є когнітивним механізмом, який захищає нас від невизначеності людської поведінки.
Цю проблему ми спостерігали й на початку Першої світової війни. Англійський письменник Клайв Стейплз Льюїс (автор «Хронік Нарнії». — Platfor.ma) проголосив, що людині потрібно усвідомити: відчуття крайньої невизначеності є її стандартним станом. Вона перебуває у ньому постійно, не знаючи, що відбудеться наступної миті. Льюїс наголошував, що війна не створює якоїсь абсолютно нової ситуації. Вона всього лише погіршує звичну. Тож людське життя увесь час перебуває на межі цієї прірви.
Льюїс також підкреслював, що ми особливо вразливі до будь-яких подій, які не залежать від нашого бажання і які ми не в змозі контролювати. Коли ми зіштовхуємося з цією невизначеністю, нам доводиться діяти контрінтуїтивно. Замість того, щоб намагатися додати якоїсь визначеності, ми повинні прийняти той факт, що невизначеність існує і ми нічого з нею зробити не можемо. Відповідно боротися з нею не треба. Замість намагань досягти якоїсь визначеності, роздумів над планами та плачу над тим, що вони так і не втіляться, він пропонує робити так, як вчиняли ще античні стоїки. Зосереджуйтеся лише на сьогоденних задачах. Бо це те, на що ви можете вплинути, а майбутнє так чи інакше буде невизначеним.
Цей шлях контрінтуїтивний, але дуже ефективний. Коли ви зосереджуєтеся на маленьких кроках, які ви робите прямо тут і зараз, — кожен з них дає вам відчуття виконаної задачі. Так ви отримуєте впевненість, що завтра настане. Парадоксально, що підтвердження цього контрінтуїтивного способу ми отримали і в Еріха Фромма, коли він дійшов до того ж самого висновку, що й Сенека, досліджуючи історії тих, хто вижив у концтаборах. Усі, хто мріяли про позитивний кінець, рано чи пізно втрачали свій оптимізм. Песимісти постраждали ще більше. А ті, хто зосередилися на сьогоденні, змогли вижити.
Зараз ми переживаємо повернення невизначеності як тривоги перед непередбачуваною людською поведінкою. Ми розуміємо, що наше майбутнє залежить від ворога. Але замість того, щоб намагатися боротися з невизначеністю, нам варто зосередитися на доступних задачах. Кожна з них дасть мінімальне відчуття контролю над життям.
Я довго працював і продовжую працювати аналітиком-прогнозистом. Моє завдання — повʼязувати образ майбутнього з поточним станом і давати рекомендації, як співвіднести себе з цим майбутнім. Те, що росія почне велику війну проти України, ми з моїм відділом спрогнозували ще у 2016 році. Повномасштабна війна тоді здавалася настільки нереалістичною, що наші висновки ніхто не прийняв. І в цьому найбільша трагедія будь-якого аналітика-прогнозиста. Коли ми маємо рацію — це здебільшого стосується поганих речей і проблем. Якщо ж ми неправі, то за що нам зрештою платять гроші? В обох випадках ми відгрібаємо.
Та, формуючи цю прогностичну оцінку, ми зробили цікаве відкриття. Яким би точним не був наш прогноз, він не може бути прийнятим в тих обставинах, за яких створювався. У 2016 році війна виглядала такою фантастикою, що наш аналітичний звіт заховали якомога далі, щоб не псувати настрій.
Сміливість
У 2022-му основною рисою українського народу стала сміливість. Разом з тим, це одне із найдавніших філософських понять. Для античних філософів сміливість — одна із найважливіших чеснот. Арістотель вважав її фактично духовним елементом, кажучи, що ми сміливі тоді, коли робимо сміливі вчинки. Платон розглядав сміливість як частину, що зумовлює звʼязок людини з чимось вищим.
Коли Арістотель, Платон, Епіктет і пізніші мислителі говорили про сміливість, вони підкреслювали її індивідуальний характер. Сміливість мала б бути властивою конкретній людині, а не спільноті. Та у 2022-му ми це змінили. Україна стала зразком того, як сміливість стає категорією спільноти, а не окремої особи.
А як Україна стала сміливою? Знову відбулося повернення до старого значення. Цього разу не до того, яке в сміливість (здатність здійснювати сміливі вчинки) вклали Платон і Арістотель, а до того, яким сміливість наділив Кант. Він описав її у невеличкій роботі «Що таке просвітництво?», розкриваючи це питання латинською фразою «sapere aude», трактуючи її як сміливість користуватися власним розумом у публічній площині. Тобто уявлення про ті чи інші важливі речі має право бути висловленим за допомогою публічного дискурсу. Я маю виголошувати свої переконання, які можуть бути контрспільнотними й не відповідати прийнятим цінностям, але зрештою говорити про те, що для цього суспільства є цінним.
Українці стали прекрасним прикладом цього просвітницького гасла. Ми були готові говорити про те, що відбувається на наших теренах. І сміливою наша нація стала не тому, що це якась моральна категорія, а тому, що насмілилися говорити про те, про що ніхто інший не міг навіть подумати. Тепер я відкриваю філософські журнали, які обговорюють питання сміливості, і автор замість того, щоб починати описувати це поняття, каже: просто подивіться на українців і ви побачите, що означає бути сміливим. Це означає вміти використовувати власний розум, вести раціональну дискусію в публічній площині.
Це стало революцією, адже до цього у соціальних медіа панувала спіраль мовчання. Коли я хочу висловити свою думку публічно, я намагаюся говорити про речі, що будуть комфортними для більшості. Я маю уявити, що мої підписники очікують почути та потрапити в ці очікування. Цей процес породжує своєрідну форму самоцензури. Це не те, що я хочу сказати, але я говорю саме те, що від мене хочуть почути. Коли українці почали говорити про свою країну, власну боротьбу — вони зламали спіраль мовчання.
Коли ми спілкувалися з іноземцями до 24 лютого і якийсь час після цього, то переважно чули, що нас захоплять за три дні. Подумаєш, створять щось на кшталт НДР — це хоча б зрозуміла визначена ситуація. Про постачання зброї теж не заїкайтеся. Втім, тут відбувається акт сміливості українського народу, який викликав своєрідний шок в іноземців. Вони ж наче повинні підкорятися спіралі мовчання, а українці їм цього не дають! Коли ми почали показувати, які злочини вчиняють росіяни та що ми їх не боїмося, це спонукало перетворення сміливості на соціальну категорію. Я не тільки вчиняю сміливі вчинки, а й руйную спіраль мовчання.
Power
Поняття power може бути використане і як «влада», і як «сила» — у західному філософському дискурсі вони дуже близькі. 2022 рік сильно вдарив по значенню power. До цього часу під силою і владою розумівся, перш за все, примус. Здебільшого це поняття було одномірним — я маю силу, якщо я можу вас до чогось примусити. Цей примус відбувається завдяки тому, що я більший, маю військові загони й ресурси для обмеження вашої свободи. А тут зʼясовується, що у 2022-му це визначення недостатнє.
Українці додали другий аспект до сили. Ми змогли продемонструвати, що наша сила полягає в тому, що саме ми почали диктувати порядок денний. Виявилося, сильний не той, хто може змусити замовкнути чи говорити лише конкретні речі завдяки примусу, а той, хто утримує фокус уваги аудиторії на тій проблемі, яку вважає важливою. Це визначення повністю відрізняється від того, до якого звикли політичні вчені та політики протягом нашої історії, адже влада завжди була ієрархічною. Російські пропагандисти продовжують мислити в цій ієрархії. Втім, порядок денний належить українцям. Найболючіший удар по рф ми нанесли саме в медійному полі, не без їхньої допомоги, адже вони зробили дуже багато дурних вчинків, але найголовніше, що вони не змогли додати невизначеність у цей порядок денний.
У 2014 році вони нас, умовно кажучи, переграли на цьому силовому полі. Вони додали елемент незрозумілості, мовляв, ніхто не знає, що насправді відбувається на Донбасі. Це призвело до того, що ми практично були безсилі. Втім, у 2022-му все змінилося.
Коли ми говоримо, що хтось має силу, то маємо на увазі здатність діяти (я маю владу щось змінити, я маю силу щось змінити). Зараз же йдеться не лише про індивідуальну здатність діяти, а й про здатність діяти спільно. Від нас цього не очікували. Нас сприймали як сукупність окремих індивідів, які в силу своєї розʼєднаності за три дні спокійно складуть лапки. Та виявилося, що ми змогли продемонструвати цю рису. Це додало третього аспекту до поняття влади — ми здатні тримати у фокусі уваги Україну як тему номер один і при цьому діяти спільно. Нам не потрібен один воїн, який буде сам тримати медійне поле. Ми це робимо практично на несвідомому рівні.
Справедливість
Поняття справедливості проявилося, коли українців почали опитувати, що ж вони очікують від перемоги. Одним із перших пунктів називають покарання винних, тобто вимога справедливості. На відміну від попередніх понять, які можуть бути індивідуальними, справедливість завжди є колективною. Жоден філософ не може закритися сам у кабінеті та після довгих роздумів запропонувати визначення справедливості та орієнтир, на який потрібно покладатися. Справедливість — поняття комунікаційне.
Ми з вами повинні домовитися, що маємо під ним на увазі. Я можу закритися у кімнаті, вийти з неї та заявити, що справедливість — це коли кожному дістається порівну. Та ви можете заперечити, мовляв, якщо всім порівну, то кожен отримує рівну частку, незалежно від того, що зробив. Насправді справедливо, коли всі отримують по заслугах, — скажете ви.
Це комунікаційне поняття почало проговорюватися наново. Зокрема, яке покарання буде справедливим для ворога. Поняття справедливості повернулося у дискусію. Найцікавіше, що український уряд зрозумів зміст цього поняття не тільки у військовому значенні, не тільки стосовно ворога, але й стосовно власних громадян. Наприклад, тоді, коли заборонив підіймати ціни на електроенергію. З одного боку, вважається, що це економічний чи політичний крок, але насправді це один із яскравих випадків справедливості. Якби працював ринковий механізм, то виробник електроенергії подивився б, скільки витрачається на виробництво, додав свою маржу і виставив би вам рахунок. Та чи буде справедливим підіймати тарифи тоді, коли ви перебуваєте у стані війни? Звісно, це несправедливо. Не можна підіймати ціни на ресурси, бо люди не мають грошей за них платити. Те, що уряд це відчув, — рідкісне явище, коли представники влади внутрішньо проговорили поняття справедливості і реалізували його не лише на словах, але й у діях.
Поняття справедливості дуже близьке поняттю війни. Річ у тім, що одна із перших спроб його осмислити відбувалася у контексті справедливої війни. Аврелій Августин намагався показати, як християнські цінності взаємодіють із необхідністю служити в армії й протистояти злу. Аби обґрунтувати, як поняття справедливості може співвідноситися з війною, він виводить поняття справедливої війни. На його думку, це, коли війна призводить не до досягнення якогось блага чи прибутку, а коли вона є частиною боротьби зі злом. І це підводить нас до останнього поняття.
Зло
Усі пʼять перелічених понять взаємодіють між собою. Та «зло» стало центральним у 2022 році, і не лише у медійному просторі. По-перше, воно пов’язане з дискусією, яка розпочалася ще у 1945 році. На запитання, яке мені діло до того, що відбувається в іншій країні, намагався відповісти Макс Вебер. Він казав, що в цій дискусії можна зайняти дві позиції: етику переконань і етику відповідальності. Перша говорить, що не можна протистояти злу силою, адже щоразу, як ви це робите, йдете проти власних переконань. Етика відповідальності натомість запевняє, що ти повинен застосовувати насильство і протистояти злу, бо якщо ти його ігноруєш, то теж будеш відповідати за вчинене зло. Завдяки цій філософській дискусії ми зараз маємо таку міжнародну підтримку. Не тому, що ми Україна, а тому, що більшість країн вирішили стати на бік етики відповідальності.
Передбачається, що насильство є властивістю будь-яких політичних систем, навіть ліберальної. Та у процесі глобалізації зʼясувалося, що географія цієї відповідальності не обмежується вашою країною. Умовно, норвежець має перейматися тим, що відбувається в Україні, бо вчинки рф настільки велике зло, що він несе відповідальність за те, що його не припиняє. І знову ми повернулися до старого значення. Я можу бути географічно віддаленим, але коли я бачу форму зла і ніяк не дію, щоб йому протистояти, то стаю співучасником.
Зло не може бути нейтральним. Воно не має місця для компромісів, тому єдиний спосіб взаємодії з ним — боротьба. Це розуміння і призвело до того, що рф програла. Вона програла, бо своїми діями максимально порушила моральні кордони. Зверніть увагу, як часто у пропагандистських промовах підкреслюється, що росія — моральний ідеал. Вони намагаються апелювати до дискусії етики відповідальності. Та щоразу цією апеляцією лише намагаються виправдати зло у своїх вчинках. Мовляв, вони моральний ідеал, тож можуть змінювати правила, якими регулюється їхня поведінка. Втім, їхні дії були настільки різко злими — і Буча, і Ізюм, і все те, що ми досі спостерігаємо і знаходимо на звільнених територіях, — показали, що з точки зору етики відповідальності саме рф є джерелом зла.
Нам може здаватися, що філософія нам нічим не допомагає. Зрозуміло, що треба більше зброї. Та саме те, що філософи у 2022 році на міжнародній арені говорили про етику відповідальності, і призвело до зміни суспільних наративів.
Висновки
Маємо пʼять понять, які змінили своє значення. Ми побачили, наскільки невизначеність людської поведінки починає зумовлювати наше уявлення про світ, і що лише зосередившись на поточних справах, ми можемо з нею боротися. Сміливість проявилася як колективне поняття, а не індивідуальне. Ми показали, що наша сила полягає не в примусі, а в тому, що ми утримуємо порядок денний, а місце влади не знаходиться в певній ієрархії. Зʼясувалося, що центри влади в принципі не вписуються в цю вертикаль, насправді вони децентралізовані, а наші вміння обʼєднуватися, знаходити щось спільне заради утримання порядку денного, почали наділяти нас силою, яка виходила за межі наших уявлень. Справедливість стала одним із тих стимулів, які дозволяють координувати власні дії. І ми цими діями вимагаємо справедливості, бо те, що чинить рф, є настільки близьким до конкретного зла.
Ось таким видався 2022-й рік. В історію філософії він увійде на прикладах вчинків українців. Якщо хтось захоче зрозуміти зміст цих пʼятьох понять, достатньо буде поглянути на Україну у 2022-му. І ця демонстрація пояснить більше, ніж Арістотель, Платон і всі інші.
🇬🇧 Text in English is available here 🇬🇧