fbpx

Герої великого екрану: по всій Україні зняли фільм про подвиг простих українців

Дата: 6 Липня 2023

У Києві 3 липня пройшов прем’єрний показ фільму «Міста та їхні герої» — кіноальманаху з шести документальних короткометражних стрічок про шість міст України. У кожному з цих міст — Баштанці, Охтирці, Іванкові, Миколаєві, Харкові та Чернігові — автори обрали героя для фільму. Кожна історія — це розповідь про волонтерство, дієвість, людяність і трансформацію звичайного українця у справжнього героя. Ініціатор проєкту «Міста та їхні герої», директор фундації соціальних інновацій «З країни в Україну» Денис Блощинський розповів Platfor.ma, як виникла ідея такого проєкту, які героїчні історії його найбільше вразили і як проєкт допомагає просувати українські наративи за кордоном. 

— Як взагалі з’явилась така ідея?

— Цей проєкт виріс з ініціативи Semantic Corpus, з якою ми з перших днів повномасштабної війни комунікували для громадян Західної Європи українську позицію. Ми відчували настрої, які панували серед європейців, і розуміли, що для розуміння цієї війни їм потрібно щось трохи більше, ніж новини, розповіді чи фото розбомблених міст. Було зрозуміло, що потрібно виходити на більш тривалі й сталі конструкції та наративи, спиратися на щось, що не закінчується з короткотривалим існуванням новини в соцмережах. Так ми сформулювали проєкт «Шлях героя», який розповідав про долю шістьох українців з початку 2014 року по 24 лютого 2022 року про їхні життя та вибір залишатися людиною за будь-яких обставин.

Ми досить ефективно реалізували цей проєкт, отримали багато відгуків — причому і від європейців, і від кремлеботів. Зрозуміли, що на вірному шляху. І саме тоді виникла ідея дослідити цю унікальну властивість українців — зберігати людяність попри будь-які обставини. Ми отримали допомогу від Проєкту USAID «Економічна підтримка України»  – і так виник проєкт «Міста та їхні герої»

— Які історії вас особисто найбільше вразили?

— Наприклад, історія Гени Попенка — відомого українського ведучого та актора. Я знав його дуже багато років і ніколи не міг подумати, що він опиниться в такій ситуації. Успішний, реалізований теле- та кінодіяч, він із сім’єю потрапив в абсолютно неприпустимі для 21 сторіччя умови окупації в Іванкові Київської області. Після цього Гена став бійцем територіальної оборони й активним учасником життя громади. Його дружина Ірина Алексєєнко, яка до цього була домогосподаркою, стала на шлях волонтера, щоб допомагати і землякам, і мешканцям навколишніх постраждалих населених пунктів.  Навколо Ірини згуртувався цілий волонтерський штаб, там сортували гуманітарну допомогу, роздавали її громадянам, організовували доставку тим, хто не міг самотужки дістатись до волонтерського центру… Штаб працює і зараз, небайдужі мешканки міста плетуть там маскувальні сітки. До речі, в день нашої прем’єри в Іванкові в цьому центрі сплели ювілейну, 700-ту сітку. 

Дуже вразила історія Дмитра Волощенка — героя нашого фільму про Миколаїв. Він підприємець-пивовар, який після 24 лютого став одним з найвідоміших волонтерів в місті. Для мене Дмитро є образом такого сучасного, креативного і незламного українського підприємця. Завдяки йому Миколаїв для мене тепер є частиною українського підприємницького духу.

Взагалі у Миколаєві просто неймовірна кількість героїчних історій. У нашому проєкті, приміром, ми розповідаємо про Костянтина Іващенка, який до війни встановлював та налагоджував системи відеоспостереження, а з початком агресії росії проти України почав ремонтувати та реставрувати дрони й оптичну техніку для військових. Він, до речі, жартома називає себе орнітологом, бо через його руки проходять десятки «пташок» — дронів.

Або ж Олег Шевченко, який до війни працював тренером зі змішаних єдиноборств, був тренером збірної України. З початком військових дій вивіз сім’ю у безпечне місце і вступив до лав Збройних сил. І таких історій у Миколаєві безліч. Люди працюють, роблять що можуть, хочуть бути корисними для свого міста і для всієї країни. 

Ще один мій фаворит — Макс Розенфельд, найвідоміший гід Харкова. Я багато чув про його екскурсії й знав, що цей чоловік обожнює своє місто, бачить його по-особливому. І зараз він показує людям, наскільки Харків прекрасний навіть зі зруйнованими пам’ятками архітектури – бере участь у відеопроєкті «Харків now». Про зруйновані пам’ятки він розповідає десь лірично, десь із гірким гумором… А ще знімає передачі про мешканців міста і людей, які допомагають харків’янам та всім українцям. Він справді щиро вболіває за своє місто, живе ним. 

— Ви показували фільми у тих містах, де їх знімали. Чи приходили на покази ваші герої? І як вони реагували, коли бачили себе на екрані?

— Так, у всіх містах герої були на прем’єрах. Усі дуже хвилювалися. Герой із Чернігова, Артем Ракітін, прийшов із дружиною та сином — і майже весь показ дружина тримала Артема за руку, це було дуже зворушливо. В Охтирці Павло Ігнатченко після показу вийшов на сцену з усією командою свого волонтерського центру з пошиву аптечок для війська. А в Іванкові жінки з волонтерського центру дуже соромились після прем’єри виходити на сцену — нам довелось усією командою переконувати їх у тому, що вони на це заслуговують, що вони повинні бути в центрі уваги і знати, що їхня праця цінується.

— Як вибирали героїв? Як працювали з ними, як домовлялися про участь? 

— Наша команда поїхала у 12 регіонів країни та проаналізувала історії понад 200 українців, з яких вибрали шістьох героїв фільмів і 90 історій для фотовиставки. Це було непросто. Вже коли ми показували в різних містах нашу фотовиставку і фільми — спостерігали, які дискусії точаться серед глядачів саме щодо вибору героїв. Нам говорили, що когось ми забули, когось не вистачає.

Але насправді ми дуже раді, що не є мешканцями міст, про які знімали проєкт, адже можемо подивитися на все зі сторони, іншими очима. Ми незаангажовані й в цьому сенсі наш проєкт об’єктивний. У ньому ми йшли за історіями, за яскравими особистостями.

У нас було кілька вимог до героїв. По-перше, це глобальна трансформація — тобто наші герої справді змінювались, проходили певний рубікон. По-друге, людина мала тривалий час залишатися у тій волонтерській діяльності, до якої прийшла з початком війни. Ну і, звісно, за замовчуванням наші герої повинні мати глибоку усвідомлену проукраїнську позицію, бути справжніми громадянами як частиною великої волонтерської спільноти, яка працює в тилу на перемогу. 

— Як проходила робота над фільмом?

Над проєктом працювало близько 100 людей — організатори, знімальні команди, люди на місцях, які допомагали нам реалізовувати нашу ідею. Наша «офісна банда» розробляла логістичні схеми, комунікувала з донорами та всією іншою командою. Дві повноцінні творчі команди — режисери, оператори, сценаристи, фотографи, журналісти — їздили на зйомки. І в кожному місті нас зустрічали місцеві команди, які допомагали з логістикою і технічними моментами на місцях. У такому режимі працювали кілька місяців восени минулого року.  

— Мета проєкту — показати трансформацію звичайної людини у справжнього героя…

— Героїзм українців — це  точно не той героїзм, яким нас із дитинства накачувала радянська пропаганда, яка згодом перетворилась на пострадянські наративи самопожертв заради незрозумілих цілей. Ми говоримо про героїзм залишатися людиною завжди, незалежно від того, що відбувається навколо. Адже ти насамперед людина – вільна, гідна, зі своїми чеснотами та принципами. І ніщо не може змусити тебе проміняти свою гідність, стати рабом. Саме такими є українці, які зараз діють як вільні люди, з силами, що незрозуміло звідки беруться. І саме такі українці є героями — вони виглядають як герої, мислять як герої, вчиняють як герої. Сміливість бути людиною — от що таке героїзм на нашу думку. 

— У межах проєкту проходить також фотовиставка зі світлинами міст та їхніх мешканців-волонтерів — розкажіть про неї. 

Так, наш проєкт — це комплексна подія, зроблена різними інструментами – фотографією, кінематографом, журналістикою, аналітикою, креативом, візуальними й просторовими рішеннями. Одним із важливих елементів цього проєкту є фотовиставка зі світлинами міст та наших героїв. Ми створили її як певний лабіринт із різних площин, які стоять на відкритому просторі. І ти вздовж них можеш пройти певний шлях. Ти йдеш вздовж Іванкова до Харкова, вздовж Миколаєва до Баштанки… І людина в тобі відгукується на ті історії, які ти бачиш перед собою.

У цій фотовиставці знаходяться всі 96 наших історій. Кожна з них — це фотографія, маленький тизер і QR-код, який веде на сайт, де можна почитати розширені історії українською та англійською мовами. Плюс там є також великі статті про міста, про людей у них і про міста у країні. 

— Ще одна ціль проєкту — комунікація українських наративів за кордоном. Як ви її втілюєте? Які труднощі тут зараз виникають? 

Почну з того, що, на мою думку, зараз в Україні зароджується дещо нове для всього світу — паростки переосмислення виміру людяності. Ми наче розкодовуємо цей образ людського в людині. І транслюємо його на весь світ. Хоча насправді світ не зовсім готовий це сприймати, світ ще трохи не доріс до цього. За великим рахунком, саме Україна зараз задає важливі ціннісні речі у загальносвітовій парадигмі, у світовому вимірі. Ми платимо за цей ціннісний вимір страшну ціну. Але це дійсно унікально для всього світу. І це те, що ми так само хочемо пояснити світу за допомогою проєкту «Міста та їхні герої»

Разом з тим, ми маємо труднощі з ресурсами — важко знайти можливості реалізувати за кордоном усі наші ідеї, які б розгортали наші наративи по всьому світу. Окрім того, російська пропаганда, імперські наративи качалися у світі дуже багато років і закріпилися в ньому досить глибоко. Щоб подолати їх, нам потрібно постійно спілкуватися з Європою, США, Азією, Африкою, розповідати про важливі для України речі зрозумілою мовою. На осінь ми плануємо презентації нашого проєкту в Парижі та Берліні, а далі, сподіваюсь, покажемо його і в інших країнах Європи та всього світу. 

6 Липня 14:27
активізм війна
Читайте більше цікавого