Код у мішку: як генеративний дизайн об’єднує митців із програмістами

АвторТетяна Капустинська
16 Травня 2018
дизайн креатівіті технології

19 травня у школі Projector стартує курс з генеративної графіки – нового підходу, при якому дизайнер проектує алгоритм, а програма вже самостійно генерує дизайн. Так можна створити без перебільшення мільйони унікальних варіантів продукту. Platfor.ma дізналася в куратора курсу, архітектора медіаінсталяцій і саунд-художника Євгена Ващенка, як виглядає цей метод на практиці й чи не означає він перехід від творчості до механічної роботи з кодом.

Генеративний дизайн ще називають алгоритмічним чи параметричним. Суть у тому, що комп’ютер без втручання людини (і набагато швидше за неї) проектує об’єкти за заданими параметрами. Це може бути зображення, деталь, анімація, архітектурна модель чи ескіз для 3D-принтера. Так можна створити без перебільшення мільйони унікальних варіантів продукту – що, наприклад, алгоритм і зробив з банками Nutella.

Сам принцип генеративної творчості існував і до комп’ютерної ери. Наприклад, калейдоскоп – найпростіший і знайомий усім з дитинства «генератор» візерунків. Проте сьогодні технології дозволяють створювати набагато складніші й цікавіші речі та твори мистецтва.

 

– Наскільки це взагалі нова історія – генеративний дизайн?

– Це стара історія, яка по-новому розкривається у сучасності, бо з’явилися цифрові інструменти, що можуть робити значно більше калькуляцій, ніж людина. Сам термін «генеративний» походить від слова «generative», яке має стійкий синонім – «creative» (креативний). Це дуже древній процес, результатом якого є все те, що ми бачимо сьогодні. Сучасні способи та інструменти дуже схожі на попередні, які створювалися впродовж історії розвитку креативної свідомості людства.

– Які найяскравіші приклади вже є?

– Люди, які пізнали математику як основну науку для формотворчості, встигли наробити багато цікавих експериментів. Наприклад, ось як у різних сферах проявив себе генеративний дизайн:

Проект зі створення доричних колон Subdivided Columns архітектора й інженера Майкла Хансмеєра

 

Роботи мистецької та архітектурної студії Марка Форнса THEVERYMANY

 

Pleasant Places – серія цифрових картин митця Quayola, на яку його надихнула творчість Вінсента ван Гога

 

Візуальні моделі студії Deskriptiv

 

Відеохудожник Ріочи Курокава створив серію аудіовізуальних робіт Syn_mod.n

 

Також дуже цікавий напрямок у генеративному дизайні – big data. Це вкрай перспективна сфера, де дизайн за допомогою параметричних методів співвідноситься з інформацією та створює таку собі інфографіку. Процес дизайну стає більш інтерактивним, живим та автоматизованим продовженням людської думки.

Євген Ващенко

– Якщо підхід використовується у промисловому та графічному дизайні, архітектурі, програмуванні, аналітиці, медіа мистецтві, ілюстрації та навіть медицині, як це виглядає?

– Виглядає це як звичайна справа – спеціалісти закопуються у купу формул та вдають, наче щось із ними роблять. Насправді вони налаштовують різні параметри генерування форми, а потім видають результат у вигляді дивовижних паттернів та цікавих формотворчих елементів.

– Дизайн – це все ж креативна сфера, а тут раптом виявляється, що алгоритми можуть бути в цьому успішні. Чи можна сказати, що генеративний дизайн – це механічний перебор, а не творчість?

– Сферою творчості, насправді, займалися та будуть займатися люди, але прояви творчих і креативних процесів та процесів генерування ми бачимо й у природі. Людство надихається креативною енергією всесвіту, постійно відшукує та вигадує різні інструменти для творчості та вдосконалення її результатів. З появою комп’ютеру та цифрових інструментів людина почала використовувати й їх.

Будь-який інструмент творчості – це матеріальний пристрій, але щоб створювати, потрібна свідомість, усвідомленість, творчий дух – тоді це об’єкт мистецтва. Сама матерія без творчого духу не може створювати об’єкт – лише багатогранно копіювати його. Цифрові технології також є матеріальним інструментом за своєю природою, але більш тонким та динамічним щодо часу. Щоб створювати предмети мистецтва за допомогою цифрових технологій, завжди буде потрібна свідомість людини.

Якщо машина може створювати конкуренцію для людини в площині ремісництва та в архітектурі, де важливіші функціональні задачі або властивості, то в площині високого мистецтва очолювати цей напрямок, скоріш за все, буде людина. Тільки людині відоме відчуття сприйняття предметів мистецтва – вони створюються для людської свідомості. Також існують експерименти, повністю згенеровані комп’ютером – там людина виступає у ролі творця алгоритму.

– Як цьому можна навчити? Умовно, ви будете вчити дизайнерів програмувати, а програмістів – розбиратися в дизайні?

– На простих прикладах я покажу, як створювати прості алгоритмічні об’єкти та інструменти, а потім – більш складні структури з них. Також спробую продемонструвати деякі композиційні аспекти формотворчості та візуального мистецтва, що використовую на практиці. Моя задача – довести доступність інструменту Jitter та продемонструвати його властивості. Я спробую запевнити усіх студентів, що генеративний дизайн – це просто, а алгоритмічні інструменти складаються із простих елементів.

Проект Євгена Ващенка V4w.enko. In[ter]sect

Проект Євгена Ващенка V4w.enko. AV Live PA

Проект Євгена Ващенка V4w.enko. Live @ Sensimo Tilda

– Чи є шанс, що такими темпами послуги дизайнерів зовсім не знадобляться, а за них все буде робити алгоритм?

– Я думаю, що доти, доки дизайн буде розроблятися для людини, основним контрольним фактором та топовим креативним творцем саме вона і буде. Бо тільки людина відчуває потрібні їй елементи як у дизайні й ергономіці, так і в мистецтві. Лише вона може простежити на багатьох рівнях властивості створених нею та для неї об’єктів. Але цифрові інструменти можуть допомагати з витворенням складніших калькуляцій та операцій у процесі створення дизайну.

Генеративний дизайн дозволяє візуалізувати складні та прості математичні явища або спроби пояснити базові закони природи абстрактною мовою. Цифрові методи дозволяють побачити ці складні структури у реальності або на картинках. Вони допоможуть людству усвідомити багато красивих, гармонічних та складних за структурою речей.

– Що порадите тим, хто хоче цим займатися?

– В першу чергу повинен бути творчий запал, по-друге, треба не боятися братися за складні речі, що тільки виглядають такими, по-третє, не боятися експериментувати із кодом, бо саме в цифровому просторі все відбувається віртуально.

Найцiкавiше на сайтi

«Ничем я пока не горжусь»: как украинский дизайнер работает с Röyksopp и Adobe

Украинец Алексей Романовский долгие годы занимается моушн-дизайном. Его анимационная графика появлялась на заставках продуктов Adobe, в рекламе Tumblr и на концертах Röyksopp. Platfor.ma поговорила с одним из самых заметных мировых моушн-дизайнеров о том, как он несколько лет сидел без работы, почему с Майли Сайрус не сложилось и что делать молодым талантам, чтобы привлечь больших заказчиков.

– Расскажите немного о себе – где живете, как работаете, как пришли к дизайну?

– Сейчас я работаю просто по фрилансу, живу в Киеве. В дизайн пришел случайно. Вообще-то я геолог, окончил соответствующий вуз. С детства хорошо разбирался в компьютерах, первый у меня появился еще лет в 6-7, это был 90-й год. В юности много возился со всякими программами 3D-моделирования.

Однажды выпала возможность и я стал виджеить во всяких киевских клубах вроде Cinema, Most и других. Много концертов сделал, буквально сотни – и вроде бы все устраивало.

Со временем понял, что некоторые штуки я могу делать сам, например, ЗD нарисовать. Я начал заниматься этим абсолютно в свое удовольствие, вообще нигде ничего не учил – сам копался и пробовал. Просто приблизительно понимал, что эту задачу можно выполнить, гуглил и получал решение – ну, или в Help смотрел.

Потом начал работать более профессионально, перешел в компанию, которая занималась дизайном. Там я сильно вырос – правда, и работал без выходных месяцами, но мне все нравилось. Мой день выглядел так: работа до двенадцати ночи, до часу, потом дом и сон, а после подъем и снова работа с утра. И так все время. Зато я выучил абсолютно все, что можно было знать, научился всему, что можно, у ребят, которые там работали. И понял, что нужно двигаться дальше.

Я ушел в никуда, остался ни с чем, очень долго искал работу. Ничего не получалось, ведь я не хотел идти работать на какую-то сумму поменьше, оставаться в проигрыше, я хотел вырасти. В целом это, конечно, было глупо, потому что в итоге я просидел пару лет без работы. Просто чем-то занимался сам по себе.

Однажды я решил выложить на Behance пару своих работ, посмотреть, что там люди скажут. Перед этим у меня уже был профиль на Tumblr, которому я очень понравился – они меня три раза крутили по всему миру в рекламе Tumblr Radar. В общем, вот так я сидел, выкладывал что-то на Behance, особо не заморачиваясь. В какой-то момент мне начали писать люди, ставили больше лайков, работы стали заметнее – и однажды ко мне обратились из Adobe, чтобы предложить поучаствовать в проекте, в котором 48 дизайнеров по всему миру делали мозаику. Так я начал дружить с их арт-директором.

Еще через некоторое время они хотели сделать какой-то ролик и взяли что-то из моих работ. То есть, мне не нужно было даже ничего делать. За короткий срок мне удалось поработать со всей их командой, узнать их. Было забавно, они очень классные ребята с чувством юмора.

– Иногда кажется, что сотрудники таких крупных компаний позиционируют себя выше, чем их коллеги из более мелких.

– Вообще, бывает по-разному. Я проработал с огромным количеством компаний по всему миру. Например, было крупное рекламное агентство DDB New York. Они предложили мне сделать рекламную кампанию Reebok. К сожалению, я был очень некомпетентен, совершенно не знал, как с ними работать, совершил много ошибок. Мы посотрудничали, я все сделал, но никуда это дальше не пошло.

После этого была долгая пауза. Примерно три года назад мне написали одновременно два классных чувака. Одним из них был Эрик Арль, менеджер лейбла Deutsch Englische Freundschaft, – конторы, которая занимается отличными музыкантами, например, Moby, Fever Ray, М83 и Röyksopp. Вот с последними мне и предложили поработать. Röyksopp – очень особенные люди. Они как-то догадались, что я могу еще и виджеить, хотя я нигде это не афишировал. Röyksopp попросили меня сделать им контент и плюс поехать с ними повиджеить.

Практически одновременно мне написал еще один крутой чувак. Есть студия Production Club, которая работает над всякими перформансами, я с ними тогда уже сотрудничал. Они занимаются такими ребятами, как Skrillex и другими мировыми артистами. Делают им что угодно – вплоть до каких-то сумасшедших космических кораблей. У них условия шикарные – я когда называл цену, они сказали, что, мол, да ладно, давай в три раза больше сделаем.

И когда они написали мне одновременно с Röyksopp, то это, конечно, был непростой выбор. Но я все-таки предпочел Röyksopp.

Плащ из травы, пластинка из крови: как дизайн ищет новые пути и находит их

АвторНадія Шейкіна
30 Січня 2018

Пока консерваторы копают картошку у бабушки на огороде, новаторы из мира дизайна озаботились тем, как синтезировать из этой картошки что-то полезное в хозяйстве, например, ложку. Ресурсы планеты исчерпываются, а человечество не только потребляет все больше, но и отправляет в отходы невероятное количество сырья. Выпускница Эйндховенской академии дизайна Даша Цапенко прочла лекцию о биоматериалах в дизайне, а Platfor.ma записала самое интересное.

В Эйндховенской академии лабораторию биоматериалов открыли несколько лет назад, а в США дизайнеры уже многого достигли в этом направлении. Очевидно, руководство академии решило не отставать от тренда – и в первый год магистратуры нам предложили создать что-то свое, используя потенциал биотехнологий.

Я, например, вырастила плащ из семян чиа. Прорастила их в ткани, пока «ворс» не достиг нескольких сантиметров. В Голландии постоянно идут дожди, и никто не любит эту погоду. А суть моей идеи была именно в том, чтобы человек искал дождь ради полива плаща. Я сама ходила так под ливнем, а потом выкладывала плащ на специальный поддон. В итоге он «прожил» около двух недель.

А наш преподаватель Эрик Кларенбик создал стул из мицелия – это корневая система грибов. Для этого он использовал специальный 3D-принтер, поместил субстрат с мицелием в него и напечатал части стула, которые потом собрал в единую конструкцию.

Плащ из ростков чиа - проект Даши Цапенко / dashatsapenko.com
Myceliumchair - проект Эрика Кларенбика / ericklarenbeek.com

Кстати, в качестве биоматериала чаще используют именно мицелий, а не сами грибы. Американская компания Ecovative увидела в этом материале строительный потенциал и начала выращивать утеплитель для домов. Он легкий, плотный, пористый, полностью биоразлагаемый. Для субстрата они применяют местные материалы: солому, например. Измельчают ее и смешивают с грибными спорами. Когда добавляют влагу, материал растет. Чтобы остановить рост и получить готовый продукт, который не будет расти даже при попадании воды, его запекают при определенной температуре.

Несколько лет назад Ecovative создали биоразлагаемые кирпичи.  В качестве субстрата использовали сельскохозяйственные отходы. Потом из кирпичей выстроили временную башню для проекта, разработанного архитектором Дэвидом Бенджамином в рамках программы молодых архитекторов MoMA.

Кроме того, в США уже довольно давно продают наборы по принципу «Сделай сам», только теперь это «Вырасти сам». В них вегетативная корневая структура грибов, субстрат и разъемная форма. Делаешь все по инструкции: растишь, запекаешь в обычной духовке – и готова твоя лампа, горшок для цветов или какая-то другая несложная вещь для дома.

Дизайн на допомогу: як в інвалідності знаходиться місце для технологій та краси

Коли йде мова про поліпшення життя людей з інвалідністю, в Україні зазвичай говорять про пандуси, підйомники чи спеціальні ліфти. Натомість у країнах Європи та США є безліч технологій та дизайнерських рішень, які роблять середовище інклюзивним та перетворюють допоміжні засоби на справжні витвори мистецтва. Нещодавно у Google Maps з’явилися спеціальні маршрути, призначені для інвалідів-візочників, Microsoft розробили VR-систему для незрячих, а дизайнери перетворили слухові апарати та протези на стильні аксесуари. Platfor.ma розповідає про інноваційні рішення, які роблять кращим життя людей з особливими потребами.

 

Декоративні накладки для протезів рук і ніг

Дизайнери канадської студії Alleles перетворили протези на модний аксесуар. Ми звикли бачити їх максимально схожими на відсутні кінцівки, а канадські дизайнери одними із перших почали робити і продавати декоративні накладки на протези рук і ніг. Тому себе вони називають митцями, а не протезистами.

«Коли ми запустили студію, то намагалися вирішити проблему стилю. Не кінцівки. У промисловості, насиченій естетикою роботів та незграбними контурами, наші протезові накладки намагаються перетворити щось механічне на щось механічно-шикове. Ми дійсно віримо, що покупка протезного покриття може бути веселою, модною та доступною», – йдеться на сайті компанії.

Протези Alleles – ручної роботи. Вони привертають увагу своєю яскравістю та унікальним красивим силуетом і в такий спосіб допомагають людині з інвалідністю адаптуватися у суспільстві. Модель і фешн-блогер Mama Cax перенесла ампутацію ноги вище коліна і зараз є амбасадором компанії Alleles. «Перший протез, який я отримала, був золотим із мармуровими різьбленням, – розповідає модель. – Пам’ятаю відчуття, що тоді я почала цим пишатися. І з того моменту я відчула зміну у ставленні інших і в тому, як я сама ставлюся до себе. Люди більше не бачили когось, хто намагався щось приховати. Вони бачили когось, хто пишався».

Мішечок для колостом

Випускниця лондонського університету Брунеля Стефані Монті розробила мішок для колостом (штучного отвору в животі людей, яким видалили пряму кишку) як більш привабливу альтернативу традиційним, які виглядають, м’яко кажучи, не дуже естетично.

https://www.dezeen.com/2016/07/25/stephanie-monty-colostomy-bag-intimate-moments-graduate-shows-2016-brunel-university-london/На ідею перетворити медичний атрибут на гламурний аксесуар її наштовхнула боротьба свого родича із хворобою Крона. «Цей прилад дає людям можливість більше відчувати себе у своєму тілі та забезпечує свободу від мішків із стоми», – пояснює дизайнерка.

Гнучкий девайс покривається водонепроникною мембраною, яка створює «натуральне, шкірне відчуття». Тиснення на поверхні може імітувати татуювання чи ажурну білизну, а силікон – підбиратися до кольору шкіри людини.

Пов’язки для ампутованих грудей

Ноелія Моралес пережила рак молочної залози, а потім сама створила нижню білизну для жінок, які втратили одну з них. Перший такий виріб вона зробила сама, дивлячись на себе у дзеркало. Жінка просто розрізала бюстгальтер і притулила те, що від нього залишилося, наче піратську пов’язку.

«Це був вражаючий момент. Я зрозуміла, що знову відчула себе вільною і розкутою, моєму партнеру це теж сподобалося», – згадує Ноелія.

Тому вона вирішила перетворити це в цілий проект, щоб допомогти іншим жінкам з подібною проблемою знову відчути себе впевненими в собі та сексуальними. Також білизна, яку на честь відомої піратки назвали Anna Bonny, має на меті допомогти змінити ставлення суспільства до раку молочної залози, жіночності та краси.

«Це простий одяг, який допомагає мастектомізованим жінкам спокійно сприйняти те, як виглядає їх нове тіло, отримати впевненість і нормалізувати життя з однією молочною залозою. Це прикраса, свято прийняття, нова опція після мастектомії. Дехто каже, що це дуже сексуально», –  так описують цю білизну на сайті.

Унікальні пов’язки Anna Bonny виготовляють вручну, є варіанти зі стразами і пляжні монокіні. Сьогодні їх можна замовити з будь-якого куточка світу.

Екзоскелет для паралізованих

Перший механізм, який повторював біомеханіку людини, розробили у США ще в 60-х роках, проте тоді він був абсолютно незручним, бо важив 680 кг.

Справжню революцію у реабілітації паралізованих людей вчинив екзоскелет від компанії ReWalk. Він забезпечує рух стегна та коліна, щоб люди, які отримали травму спинного мозку, могли стояти та ходити.

Система ReWalk Rehabilitation призначена для використання в клініках, а ReWalk Personal System – самостійно вдома. Сертифіковані тренінгові центри ReWalk розташовані у США, Європі, Канаді, Ізраїлі, Азії, Австралії та Новій Зеландії.

Dutch Design Week: как дизайн радует, спасает и сходит с ума

АвторНадія Шейкіна
27 Грудня 2017

Недавно в голландском Эйндховене прошла Dutch Design Week. На одном из главных дизайнерских событий года впервые был и украинский стенд – а также журналистка Надежда Шейкина. Для Platfor.ma она написала о том, как дизайн может быть сумасшедшим, удобным и даже одновременно бессмысленным и полезным – и почему это важно.

Лишь 17% пространства наших домов активно используется для жизни. Зачем тогда нужно все остальное? Почему бы не сделать квартиры пластичными и многофункциональными? А что если поставить кровать в библиотеке и разделить гостиную с соседями? Или так: кладем порцию еды в полый «кирпич» из двух половинок, складываем мангал и разводим огонь. Сколько «кирпичей» использовали – столько и порций еды готовим. Дизайн – это не только когда красиво, это еще и о том, как нам жить счастливо, когда ресурсов будет меньше, а людей больше.

В общем, если вы все еще думаете, что дизайн – это о диванах и красивых канделябрах, отправляйтесь на Dutch Design Week в конце октября. Неделя дизайна в Эйндховене не оставляет камня на камне от этих стереотипов. Дизайн, представленный на ней, философски осмысливает потребности человека, спасает мир от пластикового хаоса и учит детей быть изобретателями. А еще в этом году в Эйндховене впервые был представлен отдельный украинский проект.

Для голландского дизайна важен не сам факт переработки и повторного использования, а поиски форм и фактур, которые можно получить в итоге. Скажем, возьмем вторичный пластик в пупырышки, с разноцветными вкраплениями или текстильными волокнами внутри. Делаем прорезиненные носки – и это новая обувь!

Из безликих сервизов получаются изысканные люстры, а если обить синим дерматином европалету, то будет красивая уличная мебель. При этом важно то, что использование вторсырья не делает предмет дешевым или неполноценным.

В 90-е годы прошлого века в Эйндховене случился кризис – компания Philips, которая была крупнейшим предприятием города, перенесла производство в Азию. К счастью, вовремя подсуетились урбанисты, которые при поддержке местных властей перепрофилировали город и, по сути, спасли его судьбу. Сегодня на опустевших заводах и мастерских работают архитектурные бюро и дизайн-студии – им предоставили льготные условия аренды. А Эйндховенская академия дизайна, основанная в 1947 году, тем временем приобрела статус культового учебного заведения и стала инкубатором креативных мозгов.

Один из важных проектов Dutch Design Week – Graduation Show от выпускников этой самой академии. Студенческие проекты не стремятся соригинальничать во что бы то ни стало. Вместо этого они действительно погружаются в тему, продумывают мысль до конца и показывают, что из этого вышло. Интересный и слегка чуждый для нас принцип: неприменимый к жизни результат – тоже результат! Все дело в том, что из таких исследований складывается базис для будущих социальных трендов, на них тренируется эмпатия и пластичность мышления. Так что в любом случае все не зря.