Гаманець чи життя:
як бізнес виконує соціальну місію і заробляє на цьому

АвторЛєра Залєвська
26 Квітня 2019
благодійність креатівіті підприємництво

Малому і середньому бізнесу часто вдається вирішувати суспільні проблеми набагато ефективніше, ніж державі, і водночас самоокупатися. Студія онлайн-освіти EdEra нещодавно випустила курс «Соціальне підприємництво та конкурентоспроможність», а для Platfor.ma вони зібрали успішні зарубіжні та українські кейси, які доводять, що маленькі ініціативи можуть змінити світ.

Джон Кронін, юнак із синдромом Дауна, і його батько Марк у 2016 році заснували власну справу шкарпеточний бізнес. Ідея зародилася, коли Джон закінчив школу і не міг знайти роботу до смаку, оскільки люди з ментальною інвалідністю мають досить обмежені можливості працевлаштування.

Джон дуже любить різнокольорові шкарпетки, тому сім’я вирішила зайнятися саме ними. Вони з батьком зареєстрували бізнес, створили сайт, домовилися з кількома виробниками і почали приймати замовлення. Марк каже, що все почалося з інвестиції лише в кілька тисяч доларів, а в 2018 році оборот компанії становив приблизно 6 млн доларів.

John’s Crazy Socks працевлаштовує людей із ментальною інвалідністю. Також частину свого прибутку сім’я спрямовує на благодійність. Найбільш популярними виявилися тематичні шкарпетки, присвячені Дню людини з синдромом Дауна та усвідомленню аутизму.

Батько та син пропагують зміни до трудового законодавства, щоб працюючи повний робочий день, люди з інвалідністю не втрачали своїх медичних пільг. Джон і Марк виступають у Конгресі, а також просувають ідеї у своїх соціальних мережах.

 

Keep Cup (Австралія)

Історія Keep Cup розпочалася з простої ідеї. Власники маленької кав’ярні в Мельбурні не хотіли використовувати одноразовий посуд, бо це не екологічно. Тому вигадали багаторазові горнятка стандартизованого розміру під кавові напої. Вони зробили ставку на зручність, екологічність виробництва і дизайн.

У 2007 році перші чашки Keep Cup побачили світ. Вони швидко здобули популярність у поціновувачів кави, обсмажчиків та бариста по всьому світу. Наразі їх продають в 65 країнах. Головна соціальна мета компанії зміна поведінки споживача, яка відбувається не через поширення інформації про проблему одноразового посуду, а через привабливість її вирішення стильну і зручну багаторазову чашку. Люди купують Keep Cup, тому що їм подобається її вигляд, використовують і так формують хорошу звичку.

Екологічна не тільки ідея. Австралійське виробництво з 2015 використовує винятково сонячну енергію. До кінця цього року планують відповідно модернізувати і британське виробництво компанії. Упаковки виготовляють із сертифікованого Лісовою опікунською радою картону. А коробки тільки з переробленого.

 

Quartiermeister (Німеччина)

Ідея проста: «П’єш пиво робиш добре». Пиво – це дуже прибутковий бізнес, але засновники Quartiermeister хотіли принести в нього додану вартість. Мрія про соціальну пивоварню у засновників зародилася ще у 2011 році, але у теперішньому форматі виробництво запрацювало з 2013 року. Підприємство виробляє крафтове пиво з локальних інгредієнтів і продає його винятково у своєму регіоні. Частину прибутку від продажу інвестують в місцеві проекти розвитку громади.

Quartiermeister це одночасно і соціальне підприємство, і асоціація. На зборах асоціації щокварталу відбирають проекти, які потенційно може фінансувати виробництво. Це соціальні і культурні місцеві ініціативи. Інформацію про них публікують на сайті Quartiermeister, і остаточне рішення, хто отримає кошти, приймають онлайн-голосуванням громади. Також на своєму сайті Quartiermeister публікує щоквартальні звіти фінансової діяльності.

Цікаво, що підприємство майже не витрачає кошти на рекламу – інформація поширюється методом сарафанного радіо. Така економія впливає на ціноутворення, що дозволяє Quartiermeister залишатися доступним і якісним продуктом і бути конкурентоспроможним на ринку. Сьогодні вони мають пивоварні в Берліні, Мюнхені, Дрездені і Лейпцигу, а відповідно – і програми фінансування місцевих громад у цих регіонах.

 

Veterano Pizza (Україна)

Усе починалося з одного ресторану, а сьогодні це ціла франшиза Veterano Group. До війни на сході України засновник проекту працював піцейола, тому коли повернувся, вирішив відкрити свою піцерію. Ідея полягала в тому, щоб створити робочі місця для ветеранів, адже суспільні стереотипи часто стають на заваді їхній роботі. Veterano Pizza отримали більше 20 відмов, перш ніж знайшли спонсора для втілення свого бізнес-плану. У 2017 році відкрили перший заклад у столиці. Сьогодні піцерії Veterano працюють у Києві, Дніпрі та Дрогобичі.


Кейс Veterano Pizza з онлайн-курсу «Соціальне підприємництво та конкурентоспроможність»

Власники цих бізнесів усі ветерани, як і більшість їхніх співробітників. Окрім працевлаштування конкретного соціально незахищеного прошарку, Veterano Pizza займаються благодійністю: 10% свого прибутку направляють дітям загиблих солдатів. Також вони консультують і надають фінансову підтримку ветеранам, які хочуть відкрити свій бізнес. Власне, за такою моделлю відкривали інші бренди: кав’ярні Veterano Coffee, охоронну компанію Veterano Guard, компанію з установки сонячних батарей Veterano Energy, таксі Veterano Cab та моноформат кондитерської Veterano Brownie.

 

Благодійний магазин «Ласка» має дві точки в Києві, які приймають вживаний одяг, взуття та аксесуари. Найкращі продають у магазинах, а решту віддають тим, хто не може купити собі речі. Гроші, виручені від продажу, скеровують на благодійність. Підприємство працює вже більше п’яти років. За цей час вони віддали в дитбудинки та соціальні центри більше 200 тонн речей і вклали у соціальні проекти понад 1 млн гривень.

З одного боку, «Ласка» змінює ставлення до культури споживання, з іншого – це благодійний проект. З прибутку засновники лишають собі кошти лише на утримання магазинів.

Окрім вживаного одягу, взуття та аксесуарів, тут реалізують речі українських виробників. Також на продаж можна принести книги, фотоапарати, пластинки та предмети інтер’єру. А в одному з магазинів працює пральня самообслуговування.

У «Ласки» також є маленьке власне виробництво Recycled Rugs. Екологічні килимки, плетені зі старого одягу, на спеціальних станках виготовляють люди похилого віку та з інвалідністю.

 

Бізнес Горіхового дому розпочався у 2012 році. До цього дім був центром допомоги жінкам у кризі, що надавав психологічну допомогу, притулок, консультації і навчання для подальшого працевлаштування. Центр отримав грант від австрійського уряду на проект «Створення місця професійної інтеграції для соціально виключених жінок». Так виникла пекарня.

За два роки бізнес вийшов на рівень самоокупності і прибутку, що зміг забезпечувати також діяльність жіночого центру. У 2016 році Горіховий дім отримав кредит на розвиток напрямку кейтерингу. Також організація почала відкривати заклади громадського харчування.

40% прибутку тут скеровують на проекти свого благодійного фонду. Жінки працюють в пекарні на різних посадах, переважно виконують нескладну механічну роботу. Варто зазначити, що проект розпочався з ґрунтовного дослідження стану безпритульності у Львові, яке показало, що допомоги найбільше потребують саме жінки у кризовому стані, які опинилися на вулиці чи могли туди потрапити.

 

Re-beau (Україна)

У 2017 році піарниця та інженер-конструктор вирішили об’єднати моду з філософіэю zero waste і створили соціальний бізнес з виробництва прикрас з переробленого пластику. Re-beau розшифровується як recycled beauty («перероблена краса»). В експерименти з виробництвом вклали не більше 3 тис. доларів самі створили термопласт-автомат та форми для відливу.

Матеріали для аксесуарів беруть на станціях сортування сміття. Використовують пластик із маркуванням №2 і №5. Експериментують з іншими відходами CD-дисками та склом. Зараз Re-beau виготовляють сережки і брошки, але планують розширювати асортимент. Минулого року вони презентували капсульну колекцію прикрас на Ukrainian Fashion Week.

10% прибутку Re-beau вкладають в еко-акції, зокрема у прибирання лісів, озер і рік. Часто під час таких заходів збирають матеріали для своїх виробів. Наприклад, для колекції на Ukrainian Fashion Week використали найяскравіший пластик, що зібрали під час прибирання Національного природного парку «Синевир».

 

Urban Space 500 (Київ)

Urban Space це франшиза платформи «Тепле місто». Перший ресторан такого формату Urban Space 100 відкрили в Івано-Франківську наприкінці 2014 року. Обидва заклади – місця консолідації креативного класу міст. Окрім як поїсти, там можна влаштувати івент: провести майстер-клас, лекцію або презентацію. На базі Urban Space в Івано-Франківську також працює громадське радіо.

Запуском київського проекту займалися громадська організація «Інша освіта» у партнерстві з платформою «Тепле місто». За концепцію ресторану відповідала компанія «Druzi Cafe & Bar». Вони ж займаються його управлінням після відкриття у грудні 2018 року. На це витрачають 20% чистого прибутку закладу.

Іншу частину щокварталу на зборах засновників розподіляють на фінансування некомерційних громадських проектів з розвитку Києва. Збори відбуваються безпосередньо в приміщенні ресторану, а рішення приймають простою більшістю від присутніх учасниць і учасників.

Найцiкавiше на сайтi

Український Чак Норріс з Асканії-Нова:
як це – бути директором головного заповідника країни

Сьогодні у прокат виходить документальний фільм Андрія Литвиненка «Заповідник Асканія» про унікальний природоохоронний комплекс, який знаходиться в Україні. Platfor.ma поговорила з українським Чаком Норрісом – Віктором Гавриленком, який вже 29 років обіймає посаду директора Асканії-Нова, про його непросту та важливу роботу, незвичайних тварин на території заповідника, браконьєрство та збереження планети.

– Розкажіть, як ви стали директором заповідника?

– Пройшов за конкурсом 16 квітня 1990 року. Взагалі, як природоохоронець я почав працювати ще на першому курсі, а на другому вже командував загоном по боротьбі з браконьєрством. Після цього я 12 років працював у молдавському державному заповіднику Кодри, де жив серед лісу. Туди мене взяли відразу після закінчення університету, за професією я орнітолог. Тому я суто «заповідна» людина. З природою я на «ви», а не на «ти», тому що я її дуже поважаю.

У якийсь момент заповідник Кодри став для мене вже маленьким, я був нагороджений почесною грамотою ЮНЕСКО. Тому шукав місце, де можу працювати більш широко і потужно.

Тоді мені надходило багато пропозицій безпосередньо на території України та Росії. Я знав, що Асканія-Нова проводить конкурс, а це ще й недалеко від місця мого народження – хутору Коза Запорізької області. Асканійці, судячи з усього, також зрозуміли, що місцевих кандидатур немає, тож можна спробувати й варягу здобути місце під сонцем.

– Як ви перший раз потрапили в заповідник?

– Я був вражений – це виявився надзвичайно складний механізм. Адже тут є найбільший у Європі заповідний степ, зоологічний парк із напіввільним утриманням тварин та один із найбільших дендрологічних парків України – такого не було ні у кого на терені Радянського Союзу і немає дотепер. Це колосальний труд наших попередників, починаючи з Фрідріха Фальц-Фейна, засновника Асканії-Нова – цю людину я згадую у всіх своїх коментарях. 

Коли мені випала честь повернути коників Пржевальского у дику природу Монголії у 1992 році, я прокоментував племіннику Фальц-Фейна: «Знаєте, Едуарде Олександровичу, зараз я розумію, наскільки важко було вашому дядьку Фрідріху привезти цих коней із Монголії у 1899 році. Адже ми хоч і технічно обладнані, в мене все одно горіли підошви, аж поки другий літак не злетів».

Так от, дуже складна машина. Ще у 1914 році сюди на бричках приїздили 5 тисяч людей протягом року, щоб подивитися на цей унікум. Серед безводного степу, де деревної рослинності зовсім не було, створили неймовірний дендрологічний парк і зоопарк, де у степу паслися зебри, бізони, антилопи разом. Це дійсно було на той час чудо, та воно продовжує таким бути й зараз.  

І все буде добре: головні тренди благодійності, які варто знати всім

АвторМарія Артеменко
18 Грудня 2018

Грудень – місяць підсумків та спроб пророкувати майбутнє. Для некомерційного сектору в Україні 2018 рік був дуже плідним: українці вперше долучилися та успішно провели Всеукраїнський день добрих справ, вперше організували Форум фандрейзингу та вперше отримали можливість відправляти благодійні SMS. Робити добрі справи стало модно, а вчені ще й довели, що це корисно для здоров’я – додає років п’ять життя. Що далі? Український ідеолог світового благодійного руху Giving Tuesday Марія Артеменко сформулювала для Platfor.ma добірку благодійних трендів.

Персоналізація та автоматизація

Бізнес давно використовує автоматизований та персоналізований маркетинг – кожен з нас бачить релевантну рекламу, що спирається на наш попередній досвід, звички та уподобання. Некомерційний сектор більше не пасе задніх і також починає використовувати персоналізацію. Всім очевидно, що люди мають різні можливості, але це не привід позбавляти когось шансу зробити добру справу. Зовсім навпаки – це привід налагодити індивідуальну роботу з кожним добродієм, сформувати підходящий шлях користувача (user path) та ефективніше вирішувати соціальні проблеми. До речі, цей тренд також актуальний для підприємців – в світі вже існують успішні приклади програмного забезпечення для персоналізованого фандрейзингу, тож мусимо підхоплювати та локалізувати гарні ідеї.

Сторітелінг, жодної жалості та фідбек

Часи, коли можна було жалібно попросити про допомогу і отримати її, давно минули. По-перше, цей метод в усіх асоціюється з шахраями, а по-друге – жалість принижує. Кожна людина в певний момент життя потребує допомоги і це нормально . Так само ми всі допомагаємо просто через те, що можемо тим, кому можемо. Тут немає нічого незвичайного – це просто людські стосунки. Коли необхідно зібрати кошти на добру справу, потрібна гарна історія та фідбек – свідчення того, що інвестиція була не даремною. Людині важливо пояснити, що її внесок був вагомим, що без цього нічого б не вийшло. Бо так воно і є.

Геніальність під ключ: я на собі спробувала методи натхнення видатних людей. Ось результати

«Не варто чекати натхнення — за ним треба бігти з палицею», — любив говорити Джек Лондон. Інші видатні люди використовували безліч різних методів, щоб надихнутися та почати творити. Іноді ці методики були досить дивними — наприклад, блохи, запах гниття і миття посуду. Журналістка Катерина Марченко вирішила перевірити деякі з них на собі — і написала про це для Platfor.ma.

Очікування: 
Письменниця і королева французької словесності писала не тільки про права жінок на сексуальну свободу. Величезне місце в її творчості займали образи тварин. Тому не дивно, що Колетт надихали її домашні улюбленці, а саме французький бульдог Сусі і коти. Коли натхнення покидало письменницю – вона просто брала на руки Сусі і починала шукати бліх в його густій шерсті. Якщо ступор не минав — допомогали коти. Магічним чином пошук паразитів сприяв творчому підйому Колетт. Що ж, перевіримо.

Реальність: 
В моїх котів бліх немає, тому я вирішила залучити до експеримента Тішку, великого кудлатого пса, який живе в моєму дворі і користується повагою і авторитетом серед жителів будинку. А тому завжди ситий і добрий, а сьогодні ще й терплячий. У нього обладнано своє спальне місце в під’їзді, тому я знала, де його шукати.

А от пошук комах мені особливого задоволення не приніс. Але Тішці процес явно подобався, він раз у раз перевертався з одного боку на інший, мовляв, нічого там шукати, потрібно просто почухати його черевце. У самий розпал дійства сусіди, ніби змовившись, виходили з квартир по своїм справам, проходячи повз мене з німим запитанням в очах «Що це ти твориш, жінко?». Ми не так близько спілкуємося, тому перспектива стати «тією дивною сусідкою» мене не лякала. Я все чекала натхнення, методично перебираючи густу шерсть пса. Однак муза явно в цей вечір випивала з кимось в барі. І все, чого мені хотілося — скласти їй компанію.

Творчий результат: 
Білий пудель Франц виринув з підворіття, і квапливо поспішив уздовж вулиці. Раптом з’явилася зграя бродячих собак і оточила його. Нічого хорошого це не віщувало. Але і здаватися Франц не мав наміру. Він пішов в сторону потенційних кривдників, вирішивши діяти на випередження, і сказав:

— Ем .. Я можу вам чимось допомогти?

— Можеш. Я бачу, пес ти домашній, а значить освічений, — хриплим голосом відповів найголовніший зі зграї, — Допоможеш нам у філософській суперечці. Я, наприклад, згоден з думкою Канта і вважаю, що людина вільна як моральна істота, що творить культуру, але в емпіричному світі, де панує необхідність, людина не вільна.

— А я підтримую Гегеля і впевнений, що люди не вільні у виборі об’єктивних умов дійсності, але вільні у виборі засобів їх здійснення,— відповів його опонент.

— Що скажеш? — в один голос запитали вони.

«Гав-гав, — подумав Франц, — просто гав-гав …» 

Факт чи фейк: як відрізнити правду від брехні у скаженому потоці новин

АвторАнна Ляшенко
11 Грудня 2018

Чи правда, що станція метро «Арсенальна» – найглибша у світі? Чи казав Порошенко, що молитва впливає на реформи в Україні? 53% українців вважають, що можуть відрізнити правду від фейку. А чи зможете ви? Студія онлайн-освіти EdEra та аналітична платформа VOXUkraine розробили онлайн-курс «Фактчек: Довіряй-перевіряй», а керівниця відділу інновацій в EdEra Анна Ляшенко спеціально для Platfor.ma раз і назавжди роз’яснює, як відрізнити правду від брехні.

Чи справді фейки – скрізь?

Що поширюється швидше: правда чи брехня? У 2018 році журнал Science опублікував дослідження щодо поширення правдивої та неправдивої інформації. Йшлося про 126 тис. історій, які понад 4,5 млн разів публікувалися у Твіттері за 2006-2017 роки.  Виявилося, що неправдива інформація поширювалася швидше, ніж правдива. Чим оригінальнішою та емоційнішою була новина, тим охочіше ділилися нею користувачі.

Відрізнялися навіть спектри емоцій. Неправдиві та популярні новини зазвичай викликали здивування, страх та огиду. Правдиві та менш популярні – очікування, радість, довіру або смуток.

Фейки існують споконвіків. Але особливу увагу дослідників вони привернули у 2016 році під час виборів президента США. Згідно з дослідженням, під час цієї виборчої кампанії кожен четвертий американець заходив на сайти із фейковими новинами, а спростування неправдивих новин майже ніколи не досягали своєї мети.

Тоді американські фейкові новини досягли тисяч американських виборців. А отже, потенційно вплинули на їхню точку зору та на результати виборів загалом. Тобто фейки можуть завдавати шкоди, якщо їхня мета – маніпулювати думкою людей.

В тому ж 2016 Оксфордський словник англійської мови проголосив слово «пост-правда» (post-truth) словом року. Адже тоді в пресі часто йшлося про політику пост-правди, яка звертається до емоцій та особистих переконань, а не до об’єктивних фактів. Фейки та ігнорування об’єктивних фактів – це частина політики пост-правди.

Водночас фейки бувають невинними. Наприклад, UAReview в Україні – це гумористичний ресурс, який навмисне публікує фейкові новини. Але їхня мета – гумор, а не вплив на думку аудиторії.

Як боротися з фейками?

Чим більше з’являється неправдивої інформації, тим популярнішими стають ресурси із фактчекінгу. Наприклад, ще в 2003 році в США виник FactCheck.org. Місія цього сайту – моніторинг публічних заяв політиків і викриття брехні. На сайті є не лише статті. Тут можна поставити запитання, почитати про найпопулярніші онлайн-міфи (з посиланнями на джерела) та ознайомитися з неправдивими ідеями політичних курсів американських партій.

Є в США і фактчекінг-сайти, які спростовують міфи про американську культуру – наприклад, snopes.com та TruthOrFiction.com.

Європейські журналісти та активісти також розробляють ресурси для боротьби проти фейкових новин. Наприклад, BBC створив ресурс BBC Reality Check. Наразі там публікують матеріали, які викривають неправдиві новини. Сайт регулярно оновлюється, а матеріали не лише спростовують фейки, а й пояснюють різні аспекти політики. Зокрема – нюанси Брекзиту.

Французькі ЗМІ навіть розробили інструмент для перевірки фактів. Так у базі сайтів Les Décodeurs можна перевірити надійність джерела – чи часто сайт поширює недостовірну інформацію. На жаль, верифікація працює тільки французькою мовою.

Ресурси з перевірки інформації існують у багатьох країнах. З їхнім переліком можна ознайомитися за посиланням.

В Україні теж існують ініціативи з фактчекінгу. Серед них – StopFake.org, заснований 2014 року. Сайт функціонує 13 мовами та пропонує не лише статті, а й відео та подкасти. Нещодавно проект опублікував звіт за 2014-2017 роки, протягом яких було проаналізовано і спростовано 919 неправдивих повідомлень. При цьому 85 зі 178 джерел поширення фейкових новин про Україну – російські ЗМІ. А VoxCheck – фактчек-проект VoxUkraine – перевіряє твердження українських політиків та публікує їх з поміткою «правда», «неправда» або «маніпуляція».