«Философия Либерленда заключается в свободе»: как на 7 км² пытается появиться новая страна

3 Березня 2016
особистість планета

Год назад на 7 кв. км нейтральной территории между Сербией и Хорватией чех Вит Едличка объявил о создании нового государства – Либерленда. За это время ни одна страна мира не признала новое образование, а доступ туда был заблокирован Хорватией. Тем временем самопровозглашенный президент Вит Едличка активно занимается продвижением Либерленда, разрабатывает Конституцию и ищет эмиссаров по всему миру. Platfor.ma поговорила с одним из них – «послом» Либерленда в Украине Петером Дейкстрой, а также с самим президентом непризнанной страны о том, как и зачем она появилась.

«Посол» Либерленда в Украине Петер Дейкстра

Либерленд – очень маленькая страна. Но при этом мы в три раза больше Монако. Провозглашение независимости Либерленда состоялось в день рождения Томаса Джефферсона – 13 апреля 2015 года.

По закону эта земля никому не принадлежала. Terra nullius – «ничья земля», ею никто не владел. Все это похоже на то, как если бы мы пошли к морю, взяли горсть песка и присвоили бы его – всем все равно, никто до нас не заявлял своего желания владеть этой территорией.

Если территорию никто не признает своими владениями, то это можете сделать вы. И если уж вы на это решились, то нужно следовать определенной процедуре. Сначала нужно найти землю, которая никому не принадлежит. Как у нас – мы находимся на клочке земли между Сербией и Хорватией, но они-то не заявляли на нее свои претензии. Дальше два способа развития событий. Первый – вы идете в международный суд и говорите что-то вроде: «Я занимаю эту землю, имею на нее право и хочу ею руководить». Это легальная процедура, международный закон, но все очень сложно и запутано, и в сумме занимает множество времени – примерно семь лет. Второй способ – начать с того, что вы просто создаете свою страну. Что наш президент, собственно, и сделал.

Вы объединяете людей, которые разделяют ваши взгляды и намерены инвестировать и помогать в развитии страны. И все вместе вы говорите миру: «Мы хотим быть признаны как жители Либерленда, и мы против того, чтобы Сербия или Хорватия нас контролировали». Так что для объявления новой страны есть два способа: де факто и де юре. По сути, мы используем оба.

 

Никто не уверен в том, что Сербия и Хорватия не начнут против нас войну. Но у нас очень маленькое государство – никому нет дела до этой земли. Тем более, что вообще-то Хорватия несколько лет назад стала членом Евросоюза, так что вряд ли они применят насилие. А Сербия только хочет вступить в ЕС, так что тоже маловероятно объявление войны просто из-за того, что несколько людей захотели создать свою страну.

Мы категорически против того, чтобы стать частью ЕС, потому что философия Либерленда заключается в свободе. Люди должны быть свободными, а властям не следует вмешиваться в их жизнь. В то время как Евросоюз – это фактически еще один уровень дополнительный власти: они будут давать нам указания что делать, и это противоречит идее свободе. По моему мнению, ЕС – это такой себе аналог Советского Союза, только его lite-версия. А кто бы захотел сейчас стать частью Советского Союза?

После провозглашения независимости все сначала подумали, что это шутка. Честно говоря, многие до сих пор так думают. Но пока все идет хорошо, мы получили очень большую поддержку со всего мира. На данный момент у нас десятки посольств (официальных дипломатических отношений у Либерленде нет ни с одной страной мира. – Platfor.ma).

Украинцы оказывают нам большую поддержку. Кажется, из Украины нам прислали уже около 400 заявок на получение гражданства в Либерленде. Правда, пока что они не могут там жить, так как первый этап – это подача заявки на сайте страны.

Вскоре мы планируем закончить карту кадастра территории, а уже потом принимать жителей. Процесс отбора новых граждан занимает много времени, но мы должны быть уверены в том, что люди отвечают нашим требованием и разделяют философию Либерленда – то есть они не преступники, не нацисты, не коммунисты и так далее.

В теории все могут стать нашими гражданами. Но должны быть некие рамки, правильно? Мы не можем впускать всех подряд, ведь в таком случае многие передумают к нам присоединяться. Сейчас человек должен заплатить за гражданство $10 тыс. или выполнить для страны какую-то работу. Например, стать послом, как поступил я.

Мы не принимаем исключительно богатых людей.  Конечно, $10 тыс. – это большая сумма, особенно учитывая сегодняшнюю ситуацию в мире, когда нет уверенности в завтрашнем дне. Но если вы действительно заинтересованы в Либерленде, то вы можете оказать нам поддержку другим образом. У меня, кстати, до сих пор нет паспорта – я пока не получил гражданства.

Моя миссия в том, что я занимаюсь рекламой и делаю страну более узнаваемой. Также я организовываю ежемесячные встречи для тех, кто хочет поддерживать Либерленд. Весной 2016 года я планирую в Украине большое мероприятие на 200-300 гостей – в основном студенты – оно будет посвящено Либерленду, нашей программе, идеям. Об этих планах, кстати, еще никто не знает.

У Либерленда пока нет даже Конституции – мы лишь на начальном этапе создания страны. Сейчас в Либерленде только один дом. Но да, фактически там пока никто не живет, потому что Хорватия закрыла границы въезда. Туда очень трудно попасть. Насколько я знаю, сейчас для этого нужно взять лодку и из Сербии пересечь Дунай. Но людей арестовывают за попытки приехать туда. Пока там не очень дружелюбная обстановка. Но я никогда там не был, поэтому я не уверен ни в чем, и не принимайте мои слова за чистую правду. Я говорю лишь то, что слышал от президента.

Я поклонник либертарианства уже лет десять. В сентябре 2015 года я был в Турции на конференции, посвященной этой идеологии, и там познакомился с нашим президентом. Мы поговорили, я рассказал, что очень поддерживаю их идеи, а он предложил стать их послом в Украине – так как в вашей стране на тот момент не было их представителя. Вот так это и произошло. Дипломатического опыта у меня нет, я обычный юрист.

Я думаю, что в будущем Либерленд будет страной наподобие Гонконга, Монако или Лихтенштейна. Ну, во всяком случае, мы используем модели именно этих стран.

Президент Либерленда Вит Едличка

– Почему в XXI веке все еще актуально основание новых стран?

– Всегда полезно иметь варианты по поводу вашего места жительства. Кроме того, это аллергическая реакция на процесс интеграции, который ведет нас все ближе и ближе к мировому правительству.

– Почему ни одна страна не признала Либерленд и какую работу вы ведете в этой сфере?

– Прямо сейчас я нахожусь в Вашингтоне для того, чтобы встретится с сенаторами и конгрессменами, а также некоторыми губернаторами штатов. Я надеюсь, эти встречи принесут свой результат в том, что касается вопроса признания нашего государства. Наши дипломаты активно работают в тех странах, которые скорее всего признают Либерденд. На данный момент число наших посланцев по всему миру составляет около 70.

– Кто-то уже готов вкладывать деньги в развитие Либерленда?

– Инвестиционные компании NeWay Capital US и Liberland Swiss Settlement Corporation стали первыми ласточками, которые вложили деньги в нашу страну. Теперь у нас есть десятки других интересантов и мы работаем над тем, как привлечь больше капиталовложений.

– Что планируется на годовщину провозглашения Либерленда – 13 апреля?

– Мы организовываем конференцию в Хорватии про преимущества Либерленда. Одной из главных тем будет обсуждение того, как небольшая Дубровницкая республика была чрезвычайно полезной для Хорватии на протяжении более 500 лет (это государство существовало с XIV века по 1808 год, когда Наполеон присоединил его к Франции. Сейчас это территория Хорватии. – Platfor.ma).

– Как развивать Либерленд, если вам проблематично в него даже просто попасть (в 2015 году хорватские силовики несколько раз задерживали Вита Едличку с единомышленниками за попытку проникнуть на спорные 7 км. – Platfor.ma)?

– Мы с нашей командой юристов работаем по вопросу того, чтобы открыть доступ туда в этом году и начать первое строительство.

– Кто будет следующим президентом?

– Наша Конституция не предполагает пост президента после первых всеобщих выборов.

3 Березня 15:24
особистість планета
Найцiкавiше на сайтi

З видом на зникнення:
ці тварини вимирають. І вони дивовижні

Багато видів лемурів, які мешкають лише на острові Мадагаскар, можуть зникнути. Серед них і сіфаки – незвичайні приматоподібні зі здивованим поглядом і жвавою ходою, які живуть у листяних лісах і харчуються рослинами. Ці тварини настільки ж нешкідливі, наскільки й беззахисні, і цим користуються браконьєри. Але це не єдина загроза для сіфак: викорчовування дерев і пожежі буквально знищують їхні домівки. Міжнародний союз охорони природи класифікує цих активних тварин як вимираючий вид.

Епідемія уваги: як вивести мозок із режиму «завжди онлайн» і почати жити

АвторPlatfor.ma
16 Березня 2019

«Ми тонемо в інформації і водночас відчуваємо нестачу мудрості». Ці слова американський біолог Едвард Осборн Вілсон промовив ще на початку століття. А якщо швидко перенестися в еру смартфонів, можна помітити, що наше психічне життя стало фрагментованим і розділеним більше, ніж будь-коли. «Економіка уваги» – словосполучення, яке часто використовується, щоб надати подіям навколо певного змісту: ця концепція розглядає нашу увагу як обмежений ресурс у центрі інформаційної екосистеми, в якій замкнено різноманітні сповіщення та повідомлення, що постійно намагаються цю увагу захопити.

Це корисний наратив у світі інформаційного перевантаження, у світі, де наші ж пристрої та програми розроблені таким чином, щоб навмисно тримати нас на гачку (докладніше почитати про це можна у нашому тексті «Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти». – Platfor.ma). Ба більше, окрім психічного благополуччя для нас самих, економіка уваги пропонує особливий спосіб сприйняття деяких важливих соціальних проблем: від тривожного зниження емпатії до «озброювання» соціальних медіа.

Проблема в тому, що цей наратив передбачає застосування певного типу уваги. Зрештою, економіка має справу з тим, як ефективно розподіляти ресурси з огляду на конкретні цілі (наприклад, максимізацію прибутку). Розмова про економіку уваги спирається на поняття «увага-ресурс», іншими словами, наша увага має застосовуватися для досягненя певної мети, від якої нас відвертають соціальні медіа та інші хвороби сучасного суспільства. Якщо нам не вдається використати увагу для досягнення мети, вона стає інструментом, який використовують та експлуатують інші.

Однак сприйняття уваги як ресурсу не враховує той факт, що увага не просто корисна. Її роль більш фундаментальна – увага привертає нас до зовнішнього світу. «Інструментальна» присутність безперечно важлива. Але ми також можемо сприймати більш «дослідницьким» способом, бути по-справжньому відкритими до того, що постає перед нами, без особливої послідовності дій.

Приміром, під час нещодавньої поїздки до Японії, мені випала нагода провести кілька годин у Токіо. Опинившись в діловому районі Сібуя, я безцільно сновигав серед неонових знаків і натовпів людей. Коли я проходив повз павільйон пачинко (популярні ігрові автомати з простою механікою. – Platfor.ma), мої відчуття натикалися на стіни диму і какофонію звуків. Увесь ранок моя увага працювала в «дослідницькому» режимі. А коли пізніше того ж дня мені потрібно було зосередитися на навігації в метрополітені, моя увага перемкнулася в протилежний режим.

Сідай, пиши, страждай: що не так із копірайтерами та що з цим робити

АвторКатерина Іголкіна
12 Березня 2019

Нещодавно в Києві пройшла конференція Copyrafting для всіх, хто пише. Найгарячіші відгуки отримав виступ головного редактора WAS Івана Сіяка про те, чому погано бути копірайтером, а також як стати райтером і трохи заспокоїтися. Platfor.ma записала найцікавіше.

Іван Сіяк, головний редактор WAS

1997 року я вперше влаштувався на роботу, пов’язану з текстами, і десять років працював на телебаченні, тому багато знаю про погані тексти. Потім була реклама, й ось що мене схвилювало: в українських креативних агентствах працюють дуже молоді люди. Якщо ви дорослий, зрілий копірайтер, з часом вам доведеться шукати іншу роботу.

Звісно, є в рекламі круті люди 35-40+: креативний директор BBDO Ден Келеберденко, Андрій Федорів, Євген Камінський із Think McCann. Але вони піднялися з дизайнерів і акаунт-менеджерів. Копірайтерів, які б виросли, посивіли і лишилися в українському рекламному бізнесі, дуже мало.

Я пропоную кожному копірайтеру замислитися про майбутнє. Головною компетенцією в агентствах вважають креативність. Але вам треба прокачувати вміння писати довгі тексти на різні теми. Ви маєте забезпечити собі життя після реклами.

Не те, що здається: 5 візуальних ілюзій, які створює для нас мозок

9 Березня 2019

Чому іноді ми сприймаємо кольори «неправильно» та скрізь бачимо обличчя? Проект INSCIENCE та журнал «Куншт» розібралися з цим разом із науковцями. 10-го березня подія Science After Dark поєднає виступи фізіолога Віктора Досенка та астрофізикині Дар’ї Добричевої про світло з виставою театру тіней. А спеціально для Platfor.ma вони разом з фізикинею Ярославою Лопатіною та нейробілогинею Наною Войтенко розкривають секрети оптичних ілюзій.

Біле світло від нашого Сонця складається з усієї гами кольорів, що ми інколи бачимо як райдуга в небі. Вчені називають цю райдугу спектром.  Всі кольори мають трошки різні довжини хвиль. У червоного кольору – найдовша хвиля, у синього значно коротша.

Тож чому ми бачимо вдень синій колір неба, а на заході Сонця він може бути червоним? Весь секрет в тому, як світло від Сонця реагує на газ нашої атмосфери. Молекули цих газів взаємодіють з сонячним світлом і відбивають синій колір у всіх напрямках, оскільки він має коротку довжину хвилі. В той час, як червоний з більшою довжиною хвилі може проходити далі. Коли ви дивитесь вдень на небо ви бачите блакитний колір, оскільки атмосфера розсіює блакитний колір. Чому ж заходи сонця ми бачимо червоного кольору? При заході сонце знаходиться нижче над горизонтом, тому хвиля повинна пройти більшу відстань, ніж коли сонце в зеніті. В цей час сонячні промені проходять через водяний пар і пил, що поглинають синій колір, даючи можливість червоному кольору пройти до наших очей.