Есть — такая проблема: почему в Украине готовят еду дольше всех в мире

АвторОльга Меркулова
16 Травня 2017
активізм реформація рівні права точка зору

Культура питания в нашей стране – чрезвычайно консервативная: мы предпочитаем есть приготовленное на собственных кухнях, редко покупаем готовую еду вне дома, придерживаемся традиционных рецептов и не склонны к экспериментам, считает журналистка Ольга Меркулова. При этом главная нагрузка все еще лежит на женских плечах – более того, украинки проводят у плиты месяц в течение года. Ольга высказывает для Platfor.ma мнение о том, почему это не необходимость, а всего лишь привычка.

Результаты нашумевшего международного исследования компании GFK показали, что украинцы вместе с индусами тратят на приготовление еды времени больше всех в мире. В среднем мы «убиваем» на это занятие 13 часов жизни в неделю. Причем женщины проводят на кухне существенно больше времени, чем мужчины – 15,1 против 9,3 еженедельных часов.

Вторая женская смена за кухонной плитой – успевший набить оскомину признак гендерного неравенства. Казалось бы, в современном мире этой проблемы уже не должно существовать. Ведь сейчас так просто купить/заказать готовую еду, сама пища часто уже почти готова и ее остается лишь залить кипятком либо разогреть, а в многообразии кухонных приборов путаются даже продавцы магазинов техники.

Но, несмотря на все достижения цивилизации, в XXI веке в самом центре Европы женщины тратят на готовку более двух часов в день. Это 15,1 часов за неделю или 2,5 суток за месяц или 1/12 года.

Данные опроса демонстрируют – чем старше респондент, тем больше времени он проводит на кухне. Меньше всего готовят украинцы в возрасте от 15 до 19 лет – в среднем 8,8 часов еженедельно, но и этот показатель выше результата многих других стран. В том числе и соседних – жители России тратят на готовку 6,5 часов. Для сравнения, в Южной Африке этот показатель равен 9,5 еженедельным часам, в Италии – 7,1, в Австралии – 6,1, в США – 5,9, во Франции – 5,5, в Турции – 4,9, в Южной Корее – 3,7 часов в неделю.

И если необходимость проводить долгие часы за приготовлением еды у индусов еще можно объяснить (по данным Мирового банка, пятая часть населения Индии до сих пор не имеет доступа к электроэнергии), то для украинцев причины таких серьезных временных затрат явно лежат в другой плоскости.

По подсчетам GFK, всего 40% украинок действительно нравится готовить. Что же заставляет тратить колоссальное количество времени на нелюбимое занятие?

ГИПОТЕТИЧЕСКАЯ ВРЕДНОСТЬ

Пример: моя столичная знакомая Ольга Блинникова, офисный сотрудник с 8-ми часовым рабочим графиком, все же предпочитает выделять на приготовление еды 6-7 часов в неделю. Дело в том, что Ольга считает практически всю готовую еду некачественным фастфудом: «Готовое покупаю редко из-за сомнительного качества продуктов и калорийности. Я ищу варианты, как сэкономить свое время, поэтому использую микроволновую печь и мультиварку, но здоровье и фигура важнее. А на готовых продуктах не похудеешь».

Убеждение в том, что домашняя еда полезней, довольно распространено. При этом, по данным Министерства здравоохранения на 2015 год, лишний вес имеет каждая четвертая украинка и каждый шестой украинец.

Приверженность украинцев традиционному домашнему питанию подтверждают результаты опроса Киевского международного института социологии (КМИС), проведенного в феврале 2017 года, – только 29,3% ели за пределами семейного очага за последний месяц. При этом мужчины питаются вне дома в 1,5 раза чаще женщин.

В 2/3 случаев готовую еду покупают на обед или для перекуса в течение дня. Самым популярными оказались кафе и бистро – проводить время в подобных заведениях предпочитают 66% любителей поесть вне дома.

kiis.com.ua

70,2 % опрошенных ни разу не ели вне дома за прошедший месяц. Возможно, мы нация гурманов, а готовая еда не соответствует нашим изысканным вкусам? Конечно, если в столовой на работе в ассортименте только склизкое пюре и каша на воде, а перекусить можно лишь сомнительной шаурмой или жареным пирожком, то вкусная еда действительно доступна исключительно дома. На кухне, где теплые мамины руки с любовью лепят вареники с мясом… Но ведь на самом деле все уже давно не так!

Сегодня на улицах украинских городов не пройти и пары метров, чтобы не наткнуться на кофейню, пиццерию, вегетарианское кафе или ресторан японской еды. И они не пустуют. Кто же потребитель? КМИСовский опрос подсказывает, что это проживающие в городах люди до 39 лет с высокими и выше среднего доходами. И чем моложе, тем неохотнее украинцы готовят и тем чаще выбирают питание вне дома.

 

ПОТОМУ ЧТО ЭКОНОМНЫЕ

Возможно ли, что главная причина популярности домашнего питания заключается в его дешевизне? Лишний стакан воды в супе – и еще один член семьи накормлен. Простые расчеты подтверждают – семилитровая кастрюля борща стоит дешевле 100 грн. Поесть борща в ресторане обойдется существенно дороже, чем дома.

Но домашний супчик готовится максимум полтора часа, а хватает его не на один раз. Гречка, рис, макароны сварятся и того быстрее. Мясо? Проще всего пожарить, тушить/запечь – дольше, но и такого блюда тоже хватит не на один раз. Откуда берутся 13 часов за 7 дней?

Я отыскала хозяйку, которая тратит на приготовление еды по 20 часов в неделю – бухгалтер Галина Терещенко готовит на четверых человек – в их семье двое мальчиков. Она делится: «Уходит по два часа в будни и по пять часов в субботу и воскресенье. Мои любят покушать первое, поэтому каждый день должен быть суп или борщ. Есть мультиварка, но, чтобы в нее все вложить, тоже требуется время».

При этом Галина не рассматривает мультиварку как возможность ускорить готовку – этот кухонный девайс ей интересен только «потому что в нем не пригорает». При этом она делится со мной, что такие временные затраты – вынужденные: «Вчера, допустим, ужас как не хотелось готовить, но пришлось, иначе домашние останутся голодными». Галина отмечает, что финансовый мотив тоже присутствует, так как «чтобы суп приготовить, много дорогих продуктов не нужно, а с хлебушком вроде и наелся».

Однако при всем этом хозяйка уверяет, что даже если бы готовая еда стоила столько же, сколько домашняя, Галина решительно не стала бы ее покупать или заказывать на дом. Потому что в ее семье ценится мамина еда и «нет доверия тем посторонним, кто готовил». То есть все снова сводится к недоверию к чужой готовке, которое родом из СССР, где в общепитах было действительно сложно найти кулинарные шедевры.

 

ТРАДИЦИИ VS ДУХ ПЕРЕМЕН

Доминирующие на наших столах продукты, рецепты и способы обработки, традиции и привычки в питании рассказывают о нас больше многих социокультурных исследований. Что мы едим и где, из чего и как готовим – все это маркеры, характеризующие не только наш образ жизни, принадлежность к определенным субкультурам, ценности и уровень доходов, но и общественный уклад и степень его традиционности.

Доступность и популярность готовой еды в западных культурах рассказывает нам о том, что такое общество спокойно относится к не умеющим готовить или не желающим тратить на это время. А еще высвобождает драгоценное время, что чрезвычайно важно для развития экономики.

Не нужно быть экономистом, чтобы понять – гораздо эффективнее сотрудник, голова которого не забита мыслями о том, что приготовить на ужин. Такой работник не убежит из офиса пораньше, чтобы успеть заглянуть на овощной рынок. И полноценно отдохнет вместо того, чтобы тратить выходные на приготовление фаршированных перцев, селедки под шубой и многолитровой кастрюли супа.

Консерватизм украинцев простирается гораздо дальше домашних обедов. Главные позиции на наших столах до сих пор занимают «советские» блюда. Основатель гастромастерской «Конфитюр» и победитель пятого сезона телешоу «МастерШеф» Евгений Клопотенко рассказывает, что сейчас борется за измение меню киевских школьных столовых, в которых продолжают кипятить сметану в соответствии со стандартами середины XX-го века. «Необъяснимый страх перемен и лень – это то, что управляет человеческим сознанием. К еде это также относится, – уверен Евгений. – Почему советские блюда по-прежнему занимают лидирующие позиции в жизни украинцев? Потому что мы с детства привыкли питаться мясом по-французски и слоеными майонезными салатами. Так готовили наши бабушки, мамы, так готовим и мы».

Все дело в привычке. В советское время семье, где женщина не занималась закруткой консервации, закваской капусты или не умела печь пирожки, могло быть действительно туго. Продукты не были, как сегодня, в круглосуточной и круглогодичной доступности, многое было просто трудно купить. «Советские хозяйки жили в условиях страшного дефицита, но ведь в наше время прилавки магазинов ломятся от изобилия продуктов», – говорит Евгений Клопотенко.

Молодые люди уже думают по-другому и выстраивают свою жизнь во многом не так, как делали их родители. Но на таком базисном уровне как привычки питания, трансформации происходят куда медленнее.

Чтобы изменить годами выработанные привычки, необходимо приложить немало усилий. «Для образцовой хозяйки меньше фантазии – меньше рисков, что любимый муж отвергнет старательно приготовленный ужин, – объясняет Евгений Клопотенко. – Ведь супруг – почитатель классических блюд, например, селедки под шубой, сделанной по рецепту его мамы. Многие также убеждены, что вкусная еда требует неимоверных денежных затрат. Это всего лишь стереотип, который возник в период существования Советского Союза и передается из поколения в поколение, заставляя многих даже сегодня испытывать страх и некую неуверенность».

 

НОВАЯ ЕДА

Считается, что общество обновляется раз в 20 лет – как раз подрастает новое поколение. Молодые люди уже думают по-другому и выстраивают свою жизнь во многом не так, как делали их родители. Но на таком базисном уровне как привычки питания, трансформации происходят куда медленнее.

Работающие люди тратят неимоверный объем времени на приготовление еды, просто потому что привыкли так делать. Мы воспитаны в семьях, в которых женщины по вечерам приходили на вторую рабочую смену к плите. Но если у наших родителей не было другого выхода, то к чему нам повторять этот опыт?

Мир становится все быстрее, технологии будоражат воображение, а украинцы на второй декаде XXI-го века продолжают тратить немыслимое количество времени на готовку. Часто по рецептам столетней давности.

Мы (в большинстве своем, конечно, женщины) продолжаем добровольно приковывать себя к плите. Слепо следуя отжившим представлениям о должном порядке вещей, тормозим движение вперед. А еще ежедневно «показываем пример» нашим детям, программируя их на еще одно поколения кухонного рабства.

Просто подумайте об этом временном отрезке – целый месяц в год на приготовление еды. За 12 лет накапливается год. Вы действительно хотите потратить его таким образом?

Найцiкавiше на сайтi

Не сумуй, все буде добре, комусь гірше: чим замінити фрази підтримки, які не працюють

Люди досі не навчилися ефективно підтримувати одне одного та використовують для цього банальні фрази, які не працюють, а іноді й роблять тільки гірше. Це настільки щільно засіло в нашій культурі, що слова вискакують самі, а чим їх замінити – ми й гадки не маємо. Тож ми поспілкувалися з психологом, який працює в методі когнітивно-поведінкової психотерапії, Євгеном Пілецьким і психологинею Оксаною Єфремовою та попросили їх замінити вирази-архетипи більш корисними порадами.

«Все буде добре», «Комусь складніше», «У всіх свої проблеми», «Не думай про погане», «Ти сам себе накручуєш» – ці фрази, не дивлячись на те, що вони дуже розповсюджені, є прикладом токсичних відповідей на реальні проблеми, потреби та запити людини. У них є спільні риси. 

Перша – всі вони знецінюють почуття людини, яка до вас звертається. Як правило, вона це робить в критичній або неприємній для себе ситуації та звертається по допомогу або завірення. Коли ви їх кажете – ніби показуєте, що те, про що людина переживає, нічого не варте. Це може призвести до багатьох неприємних наслідків: до почуття провини, сорому, відчуження, самозамкнення тощо. Замість цих фраз можна почати свою відповідь зі слів «Я дійсно бачу, що тобі погано», «Я бачу, що тобі сумно», «Я бачу, що тебе щось засмучує» – показати людині, що ви справді переймаєтеся та приймаєте її проблему. 

Друга спільна риса – ви фактично транслюєте людині, що вам ця ситуація є байдужою. Ви залишаєте людину сам на сам з її проблемою, всупереч тому, що вона звернулася по допомогу й сама з цим не справляється. Спробуйте перепитати: «Що саме тебе тривожить?», «Чому тебе це тривожить?», «Які у цього можуть бути наслідки?». 

Коли ви відповідаєте банальними фразами на тривожний або сумний запит людини, то даєте зрозуміти, що її безпорадність є абсолютною. Що насправді треба зробити – дати людині зрозуміти, що ми бачимо цю проблему та співчуваємо їй. Друге – визначити, що це за проблема. 

Варто перевести стрілки на раціональне та адекватне розв’язання проблеми. Тут доцільно запитати: «Яким чином ти/ми можемо зарадити цьому випробуванню? Що ми можемо зробити та яким чином?» У цьому випадку доречним буде мозковий штурм – треба накидати альтернативне бачення проблеми. Так, замість того, щоб просто споглядати та тривожитися, ми зрушимо розум людини, яка до нас звернулася, в бік активного втручання, який ми можемо контролювати.

Цю фразу зазвичай говорять людині у стані невизначеності, яка переживає за можливі катастрофічні наслідки. Таким чином, коли ми говоримо «все буде добре», ми ніби вмикаємо магічне мислення та робимо завірення, яке в такому випадку насправді не дуже допоможе. Якщо ми говоримо, наприклад, про тривожні розлади, то завірення є однією з захисних моделей поведінки людини. Але з тривогою це спрацює так, що вона не буде вирішена, а тільки підкріпитися.

Тут краще проаналізувати, які є можливості й альтернативи, чи може людина впоратися з цією проблемою, якщо та дійсно настане, які є ресурси, хто їй може допомогти і чи можете ви це зробити. Від відмахування на кшталт «Все буде добре» ми переходимо у конструктивне русло та запитуємо: «Як я можу тебе підтримати?»

Проблема одного, проблема усіх: три історії про цькування та способи це перемогти

Влітку за підтримки Українського культурного фонду відбувся марафон  «Arts&Rights». Однією з тем стала «Освіта без цькування». Platfor.ma наводить три промови учасників цієї панелі про те, як може виглядати булінґ у школі та як його можна перемогти.

Про свій досвід роботи з психологом та пропрацювання травм, завданих булінґом

Людина, яку цькують, ніколи не залишається в позиції «жертви». Цькування переростають в ігнорування таких же проблем, коли ми бачимо їх в інших людей. Або навпаки «жертва» переходить в стадію тих, хто цькує сам. 

Я маю поганий зір та сиділа на першій парті. Коли я почала носити окуляри регулярно, то спочатку почались такі «необразливі» коментарі. Типу «очкарик» або щось схоже. В якийсь момент вони ставали все злішими і злішими. І це вже зовсім перестало бути смішно.

Однією із особливостей моїх проблем із зором є порушення сприйняття глибини й простору. Дуже часто я могла схопитися за повітря, якщо предмет насправді далі, ніж я думаю. Однокласники це помічали і користувалися цим. Мій пенал спеціально відсували, щоб я вхопилась за повітря і всі посміялися.

Я розуміла, що всі ці вчинки вони робили не тому що вони злі, а тому що це допомагало їм самоствердитися моєю ціною. Тоді я пішла до авторитетної людини – вчителя, аби попросити поради, адже я знала, що сказати у відповідь теж саме, що говорять мені – не дуже продуктивно.

Від вчителів я отримала дві поради. Перша: «Не звертай уваги, це такий вік. Переростуть». Друга: «Не вигадуй дурниць, є люди, яким гірше за тебе». Я не вважаю жоден з цих сценаріїв адекватним.

Я зрозуміла, що ніякої підтримки не буде, тому доведеться все вирішувати самотужки. Тож після подібних коментарів, я питала цькувальників: «Ти впевнений, що хочеш це сказати?». У відповідь був або ступор, або людина навіть вибачалася. Цей сценарій мені дійсно дуже допоміг. 

Надалі в процесі роботи із психологом я зрозуміла, що корінь цієї проблеми майже завжди в оцих коротких, маленьких коментарях. І я помітила, що сама реагую на якісь речі також не зовсім адекватно і сама стою на сторону тих, хто булить. Бо всі ці відносини позначилися на моєму відчутті довіри, на тому, як я дружу зі своїми друзями, чого від них очікую.

Наприклад, я могла дуже різко зреагувати, тому що це єдиний сценарій, який я пам’ятаю. Я постійно намагалась вберегти свої межі, свій комфорт, і часто забувала про межі чужих людей. Могла образити їх і перетнути межу – просто тому що раніше зі мною робили так само. Я почала це активно пропрацьовувати із психологом. Ми шукаємо альтернативні сценарії поведінки, намагаємось зрозуміти, як найпродуктивніше цього позбутися.

Дуже дійовий спосіб – за декілька років зустрітися із людиною, яка колись тебе булила, і щиро поговорити. Тому що зазвичай ці люди насправді вже давно змінили думку. Всі дитячі комплекси зникають. Для мене було продуктивно написати цим людям листи і все це відпустити. Зараз я спілкуюся з декількома однокласниками, які мене булили, і ми абсолютно нормально тримаємо зв’язок, дружимо. Мене тішить, що зараз в соціальних мережах досить активно підіймають це питання.

Зазвичай психологи комунікують проблеми цькування для дітей як до дорослих – і така схема недієва. Це як книжки про мотивацію, які дають ефект тільки на 15 хвилин. У цьому випадку важливо говорити до дітей їхньою мовою. І, як на мене, комунікувати проблеми цькування через соціальні мережі – це найбільш дієво.

Хлопці, все добре: 5 героїв із нової книжки про те, що чоловікам треба бути хорошими, а не сильними

АвторPlatfor.ma
9 Вересня 2020

У видавництві Книголав вийшла популярна у світі книжка Роба Кемпа “Хороші хлопці: 50 героїв, що змінили світ добротою“. Історіями з усього світу автор доводить, що головні якості чоловіка – не сила чи безстрашність, а людяність та доброта. Серед героїв як люди, знані по всій планеті, так і маловідомі особистості, про які варто знати. До української версії увійшли також історії українських “хороших хлопців”: медика Миколу Пирогова, письменника Сергія Жадана, педагога Антона Макаренка та інших – над ними працював головред Platfor.ma Юрій Марченко. З дозволу видавництва ми публікуємо декілька розділів цієї книги.

Микола Пирогов — одна з ключових постатей світової медицини за всі її часи. Якщо ознайомитися з його біографією, то здається, що Микола увесь час кудись поспішав. Він народився 1810 року в Москві, а вже у 1823, зовсім юнаком, вступив на медичний факультет місцевого університету. За п’ять років він продовжив навчання у Берліні й Дерптському університеті в естонському місті Тарту. 

Вже у 26 років Микола Пирогов був доктором наук і професором цього університету. Далі Пирогов наробив стільки всього, ніби цих Пирогових було аж декілька. Він активно проводив анатомічні дослідження на заморожених трупах, заснувавши цілу нову галузь — топографічну анатомію, і видав кілька відповідних атласів. Очолив Київський навчальний округ й реформував освіту. Вилікував національного героя Італії Джузеппе Гарібальді, за що той дякував Миколі в спогадах. Виховав незліченну кількість професіоналів і допомагав лауреату Нобелівської премії Іллі Мечнікову.

А ще докорінно переробив чимало традиційних хірургічних методів. Микола Пирогов навчав військових хірургів, та й сам працював з пораненими на кількох війнах. Колосальний практичний досвід, допитливість і уважність дозволили Миколі серйозно поліпшити ситуацію з військовою хірургією та ввести ряд дійсно проривних інновацій.

Саме він першим почав у польових умовах оперувати поранених зі знеболенням етером. Завдяки цьому вояки менше страждали і видужували швидше. Пирогов одним із перших придумав використовувати гіпс для фіксації кісток — цей метод все ще допомагає в загоєнні переломів. 

Взагалі, чимало ідей Миколи Пирогова виявилися настільки проривними, що актуальні й зараз. Скажімо, винайдений ним метод ампутації гомілки й досі називають «операцією Пирогова». Близько 20 останніх років життя лікар прожив у невеликому маєтку «Вишня» — зараз це територія Вінниці, і постійно безкоштовно лікував усіх, хто цього потребував.

Тепер на честь Миколи Пирогова названі вулиці в багатьох країнах світу, медичний університет у Вінниці, різноманітні нагороди і навіть астероїд. А головне — ім’я Пирогова назавжди стало символом гуманізму та відданості своїй справі — порятунку життя людей.

Першокнижково: що українці читали під час карантину

«Під час карантину з’явиться набагато більше часу – стільки всього прочитаю!», – наскільки справдився цей прогноз, сказати складно, а от що з книжок люди найчастіше купували з березня й до сьогодні – цілком реально. Ми спитали у книгарень Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква», що найшвидше змітали з полиць у карантинному ув’язненні та які твори стали ізоляційною класикою. 

Передчасний висновок: у всіх трьох магазинах серед найпопулярніших карантинних книжок зустрічається роман Елізабет Ґілберт «Місто дівчат», головною героїнею якого є дівчина, яка потрапляє до богемного світу та пізнає значення поняття «жіноча свобода». У двох випадках з трьох повторюються ще дві книжки – Тара Шустер «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось» про любов до себе та, несподівано, всім відома «Чарлі й шоколадна фабрика» Роальда Дала. А ось і всі три топ-списка від магазинів Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква»:

1. Юлія Ярмоленко – «Малечі про інтимні речі»

Книжка, що допоможе відповісти на всі «незручні» дитячі запитання: звідки беруться діти, як влаштовані жіночі та чоловічі статеві органи, чому виникає ерекція та що таке менструація. Також у ній висвітлені важливі теми кібербезпеки та те, що не буває неправильних чи некрасивих людських тіл. Завдяки яскравим картинкам та простим текстам, книжка буде зрозумілою дитині, але краще прочитати її разом та обговорити. 

Видавництво: Талант

 

2. Колін Тіппінг – «Радикальне прощення»

Радикально пробачити когось — це значить перестати звинувачувати інших в якихось неправильних діях та взяти відповідальність за власне життя. Обіцяють, що запропоновані в цій книжці прості та доступні методи допоможуть вам позбутися емоційного вантажу минулого і відчути радість повного прийняття всього, що приносить життя. В результаті чого ви можете стати набагато щасливішою людиною. 

Видавництво: Софія

 

3. Елізабет Гілберт – «Місто дівчат

Інтригуючий роман про жіночу свободу та сексуальність від авторки бестселера «Їсти, молитися, кохати». Роман починається з 1940 року, коли дев’ятнадцятирічну Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу і вона опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя: знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю та відчуття цілковитої свободи. Цей шлях необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.

Видавництво: Видавництво старого лева

 

4. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось»

Перетворитись на чемпіонку з любові до себе можна в будь-який момент. Тара Шустер з гумором та підтримкою розказує про прості щоденні ритуали, які змінять ваше тіло, свідомість та стосунки. Нарешті почати їсти овочі, писати листи вдячності, приймати розкішну ванну, оточити себе люблячими друзями та перестати нарешті спілкуватись з поганцями — прості, на перший погляд, методи, але вони реально працюють. 

Видання: Yakaboo publishing

 

5. Лоран Гунель – «Бог завжди подорожує інкогніто»

Напрочуд позитивна історія, що починається за крок до самогубства. Після того, як загадковий незнайомець рятує Алана від стрибка з Ейфелевої вежі, на знак вдячності він обіцяє виконувати різноманітні завдання, які дивовижним чином змінюють його життя. Тепер він краще розуміє колег, мотиви вчинків оточуючих і щиро переймається проблемами власної компанії. Ця історія — не підручник із саморозвитку з чіткими вказівками, тут не буде прямих закликів «переосмислити своє життя». Але обіцяють, що саме це ви і зробите, прочитавши книгу.

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

 

6. Роальд Дал – «Чарлі і шоколадна фабрика»

Так, ця історія буде до смаку і тим, хто сто разів бачив фільм із Джонні Деппом, і тим, хто його не дивився взагалі. Роальда Дала не дарма вважають «літературним батьком» Джоан Роулінг, тож чарівна атмосфера забезпечена. Отже, жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік, на його день народження, дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода.  Кажуть, що в книгах Дала є тільки один мінус — вони дуже швидко читаються.

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

7. Всеволод Нестайко – «Тореадори з Васюківки»

Культовий твір, що увійшов до переліку золотої класики української літератури, в новій авторській редакції та з новими епізодами. Книга розповідає про шкільні роки двох нерозлучних друзів, Яви та Павлуші, які пристрасно бажають прославитися на весь світ. Історія починається з відчайдушного інженерного проєкту хлопців — спорудження гілки метрополітену під сільським свинарником. У результаті 50-кілограмова свиня провалюється у безодню «інженерного задуму». 

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

8. Джеймс Борг – «Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування»

Бізнес-тренер Джеймс Борґ, відомий своїми відкриттями в галузях спілкування, особистісного розвитку, мови тіла та «контролю мислення», пропонує прості і дієві поради для покращення комунікації. Автор навчає правильно викладати свої думки, не боятися говорити, робити це красиво та правильно, багато уваги приділяє мові тіла, тембру голосу та тонкощам невербальної комунікації. Запевняють, що методика допоможе змінити спосіб мислення і поведінку в особистому житті й на роботі, зробить життя цікавішим, насиченішим і позбавить зайвого стресу, а ваші навички спілкування сягнуть геть нового рівня.

Видавництво: Фабула

 

9. Луїза Мей Олкотт – «Маленькі жінки»

Роман, на якому виховувалося не одне покоління читачів по всьому світу. Завдяки новому перекладу Ірини Безсмертної з характерними для того часу жаргонізмами, ви поринете у атмосферу XIX століття. В сімействі Марч підростають чотири дружні, але не схожі одна на одну сестри: романтична Мег, шалена Джо, тихенька Бет та норовлива Емі. Разом з матір’ю, чекаючи на повернення батька з війни, дівчата проходять непростий шлях дорослішання, на якому будуть справжні друзі, смертельна небезпека, безкорислива допомога, перші розчарування і, звісно, любов.

Видавництво: Азбука

 

10. Люко Дашвар – «#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ»

Людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і перше, і друге? Життя Галі перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? 

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

1. Богусь Янішевський – «Мозок. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Найгарячіша новинка цього літа та продовження книжкової серії «Економіка» та «Політика». Про мозок важко розповідати, бо він дуже складний. Окрім того, щоб зрозуміти, як працює мозок, мусимо скористатися… мозком. Тобто мозок повинен зрозуміти сам себе! Мозок – це твій персональний суперкомп’ютер, найдосконаліша модель, яка не припиняє розвиватися. Погодься, що тобі знадобиться інструкція з використання цієї дивомашини, аби не мозок керував тобою, а тим ним. Отже, цю книгу можна сміливо вважати найцікавішим та найдотепнішим довідником з мозковедення. Читайте уважно та поступово, аби мозок був готовий увібрати в себе силу силенну важливої інформації.

Видавництво: Моя книжкова полиця 

 

2. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, що змогла»

Про цю книжку вже говорилося у минулому топі, тому просто повторимо: авторка розповідає про те, як себе полюбити та користуватися простими, але дієвими методами для того, щоб змінити своє життя.

Видавництво: Yakaboo publishing

 

3. Конамі Кантата – «Чі. Життя однієї киці. Том 1»

Це перша манґа українською – неймовірно мила історія про кошеня, яке залишається одне та в пошуках дому й дбайливих господарів потрапляє у пригоди. 

Видавництво: Nasha Idea

 

4. Містер Тан – «Крута Адель. Геть з дороги, нікчеми! Книга 5»

Комікс про Адель – маленьку дівчинку, зовсім не схожу на звичайну дитину. Вона не те, щоби погана, просто тримається подалі від інших, а також від того способу життя, до якого ми звикли. У неї свій, особливий погляд на світ та безліч геніальних ідей. Вона – порушник спокою: егоцентрична, прямолінійна, неординарна й злопам’ятна. Адель – це маленький монстр, але настільки милий і кумедний, що ми захоплюємося нею.

Видавництво: Nasha Idea

 

5. Олександр Михед – «”Я змішаю твою кров із вугіллям”. Зрозуміти український Схід»

Наприкінці 2016 року Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей, досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Олександр Михед ділиться унікальними розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу. 

Видавництво: Наш формат

 

6. Богусь Янішевський – «Політика. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Ця книга про політику має бути прочитана кожним маленьким громадянином, розвіяти міфи та увести у таємничий світ політики. А ще ця книжка – про владу. Про те, звідки вона взялася, навіщо існує, як працює, чому її скрізь так багато. А ще – як від неї захиститися, коли вона аж надто розперізується. Для країни працюють політики, які мають дбати про те, щоб влада якнайкраще слугувала своїм  громадянам. Наприклад, вам. Або мені. І всім іншим людям, з яких складається країна, і для яких вона є спільним домом.

Видавництво: Моя книжкова полиця

 

7. Пітер Мейл – «Рік у Провансі»

Дотепна та відверта розповідь Пітера Мейла – це справжня пригода й захоплююча мандрівка Провансом для кожного читача. У товаристві любої дружини, а також з двома великими собаками автор книжки здійснив свою найзаповітнішу мрію – переїхав з галасливого великого міста в мальовниче село на півдні Франції, у старовинний прованський будинок. Вони поволі пізнають особливості тутешнього життя від традиційної кухні й місцевого французького діалекту до унікальної манери спілкування провансальців. Книжка легко перенесе читача в казкову атмосферу Провансу – з його простими земними насолодами та незвичним ритмом життя, у якому визначальними є примхи природи, а не сюрпризи шалених буднів, як у мегаполісах. 

Видавництво: Vivat

 

8. Елізабет Ґілберт – «Місто дівчат»

Цю книжку ви теж могли бачити в минулому рейтингу. Судячи з усього, роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться – вкрай популярний нині контент. Ну і, звісно, куди ж без незвичайної історії кохання. 

Видавництво: Видавництво старого лева

 

9. «Minecraft. Довідник Архітектора»

Ця книга допоможе гравцеві пустити в дію максимум можливостей кубічного світу та спрямувати сили на розвиток творчого потенціалу. Довідник поділено на три послідовні частини: «Проєктування», «Декорування», «Будівництво». Прочитавши їх усі, ваш архітектор легко впорається зі складними ігровими конструкціями та почне створювати власні шедеври.

Видавництво: Artbooks

 

10. Оксана Мороз – «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців»

Ця книжка – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами. Прочитавши її ви: дізнаєтеся, що таке ці самі інформаційні віруси, і навчитеся їх розпізнавати; зрозумієте, як захистити себе, дітей і близьких від Індустрії вірусмейкерства; познайомитеся з роботою індустрії, яка створює інформаційні віруси. І без зайвої конспірології дізнаєтеся, як це явище вже змінило кожного з нас.  

Видавництво: Yakaboo publishing