Есть чему получиться: почему Винница становится европейским городом, а другие — нет

АвторГригорий Мельничук
22 Травня 2015
активізм реформація урбаністика

Сокоординатор Совета Киева по урбанистике Григорий Мельничук – о европейской «урбанистике сверху» в главном городе Подолья.

С точки зрения общественного урбанистического движения Винница – странный город. С одной стороны, ее часто ставят в пример: и трамваи швейцарские сумели бесплатно получить, и wi-fi туда поставить, и плавучий фонтан на обновленной набережной лучший в стране, и маршрутки пару лет назад наполовину сократили.  Проблемы незаконных МАФов здесь нет, а крупный нелегальный рынок в центре города здесь разгоняли едва ли не с водометами. Кстати, предварительно построив альтернативу для частных предпринимателей.

С другой стороны, на всевозможных межрегиональных мероприятиях винничан или нет, или они сидят тихо в уголочке. Здесь почти нет общественно-экспертных обсуждений и инициирования городских проектов жителями. Причина проста – в отличие от почти всех других городов Украины, включая Киев, здесь позитивные нововведения инициируют сами городские власти. Начиная от открытия дверей в трамваях кнопками и заканчивая совершенно новым для Украины подходом к созданию генерального плана города.

С генеральными планами в Украине беда. Советские подходы плановой экономики и просто давно устаревшее видение автомобилецетристских городов с развязками и подземными переходами превращает даже новые проекты генеральных планов в параллельную реальность. Что говорить об идеях пятой линии метро в Киеве и более 60 развязках, подземных переходах на жилых улицах и скандалах с зелеными зонами.

В Одессе разработчики генплана, как и 20-30 лет назад, предлагали прорыть под центром города подземный скоростной трамвай – как раз там, где катакомбы… В Житомире – построить за рекой, текущей в глубоком скалистом каньоне, жилой массив и проложить туда новый мост. Виннице же киевские генпланисты предлагали построить окружную дорогу с двумя новыми мостами. А затем развивать вдоль нее город, растянув коммуникации и обескровив центр. Винничане первыми сказали «стоп» – причем именно городские власти. Как же дела с генпланом в «параллельной реальности», где не проталкивают сомнительные документы в угоду застройщикам?

В условиях, когда в Украине практически нет градостроителей, работающих по современным европейским подходам, винницкая мэрия поступила просто – пригласила иностранцев.

В условиях, когда в Украине практически нет градостроителей, работающих по современным европейским подходам, винницкая мэрия поступила просто – пригласила иностранцев.

Без привычного ныне в правительстве пафоса и еще до Революции достоинства. Урбанист Урс Томанн, русскоговорящий швейцарец, уже почти два года координирует работу по созданию нового генерального плана в Винницком муниципальном центре градостроительства и архитектуры.

Первое, что сделала команда швейцарца, – это анализ структуры города. «Успех города во многом определяется структурными решениями, определяющими будущее на десятки и сотни лет. Со старыми подходами мы растратим слишком много ресурсов. Потому чем плотнее города – тем выше доля общественного транспорта», – критикует Урс идеи предыдущих разработчиков о строительстве новых мостов через Южный Буг и строительство новых районов на окраине за железной дорогой.

«Как можно было не обратить внимание на линеарное развитие города – вдоль единого хребта активности, на нем сосредоточена и торговля, и админздания? Виннице предлагали сделать ‘город-бублик’, с постепенно деградирующим центром. Мы же увидели потенциал в промзонах, расположенных практически в центре города», – отметил швейцарский урбанист. Также вдоль оси города были проанализированы центры активности – по сути, аналоги тех самых «метроцентров» и транспортных хабов, которыми в Киеве являются станции метро и ряд площадей.

Развитие района Тяжилов как продолжение устоявшегося хребта активности Винницы планируется на ближайшие десятилетия, а вот преобразования на главной улице города – Соборной – могут начаться уже совсем скоро. По ней проходят основные трамвайные и троллейбусные маршруты города, транзитное движение автомобилей де юре запрещено, но в реальности все ездят, как ездили. Урс Томанн предлагает сделать невозможным прямой проезд – на разных кварталах будет организованно одностороннее движение автомобилей, что обеспечивает подъезды к зданиям.

Напрямую по улице сможет ездить только общественный транспорт, а для трамваев, которые идут по центру, как в Киеве на улице Глубочицкой, планируется обустроить платформы, которые станут и островками безопасности. Выходы с них и наземные переходы – с обеих сторон, сами платформы поднятые – точно как в Швейцарии, откуда, кстати, в Винницу «переехали» и трамвайные вагоны. Перенесут и остановки – в самые удобные для пассажиров места, а пересадочные узлы сделают очень компактными – чтобы не нужно было далеко ходить при пересадках. Пусть даже это будет в ущерб автомобильному трафику.

Настоящий фурор среди украинского урбанистического движения может вызвать реконструкция проспекта Коцюбинского – 6-полосной магистрали к железнодорожному вокзалу. В 1970-х годах отсюда на соседние кварталы перенесли трамвай, а на вокзале его конечная – на задворках. После открытия новой трамвайной линии на окраине, в районе новостроек, следующие планы Винницы – вернуть прямой проезд трамвая к вокзалу. С теми же «швейцарскими» платформами, сокращением автомобильных полос – и реконструкцией Привокзальной площади. Трамваи и троллейбусы будут подъезжать к самому выходу из вокзала, дальше разместятся пригородные автобусы, а парковку отодвинут подальше.

Нынешняя ситуация в Виннице практически аналогична киевской, где трамваи также удалены от Центрального вокзала, но у нас о подобной реконструкции редко вспоминают…

Нынешняя ситуация в Виннице практически аналогична киевской, где трамваи также удалены от Центрального вокзала, но у нас о подобной реконструкции редко вспоминают…

На сегодняшний день концепция генплана Винницы существует только на английском языке, ее уже презентовали на нескольких урбанистических конференциях. По предварительным оценкам, реализация «швейцарского» генплана города не только сделает Винницу еще более европейской, но и обойдется в 20 раз дешевле планов киевских градостроителей с мостами и пустым центром. По новым принципам уже реконструируют перекрестки, превращение улицы Соборной в «идеальную улицу» уже также идет – минимизация здесь маршрутных такси сократила выбросы СО на 30%. Теперь здесь высаживают новые деревья – до этого зелень чахла от выхлопных газов. Не напоминает Крещатик и каштаны?

Идеализировать винницкий опыт не стоит – и в Виннице есть свои горячие точки и откровенные ошибки на новых объектах. Впрочем, о планах регулярно пишут местные СМИ, а власти готовятся развернуть сеть офисов развития районов для обсуждения концепции генплана и его дальнейшей детализации уже вместе с жителями. Помните, о таких давно говорят в Киеве – но дальше идей дело пока не пошло, уж очень накалена обстановка в столице в свете строительных конфликтов.

Главный же вывод из этой истории – это вопрос понимания уровня компетентности. Городские власти Винницы четко осознали, что ни киевские градостроители, ни местные архитекторы не смогут подготовить современный, по-настоящему европейский генеральный план – и пригласили иностранных экспертов. И здесь не спешат продавить генплан в угоду застройщикам и закрепиться уже отмершие советские стандарты, – а по пути испытывают новые подходы на реальных перекрестках, районах, маршрутах.

Дорастут ли киевские власти до такого понимания, точнее, когда дорастут? Увы, пока будущее генплана Киева туманно, что делать со стратегией до 2025 года – непонятно, а недельный визит одного из гуру современной урбанистики в 2012-м году закончился лишь запретом на парковку на крошечной части Крещатика. Тем временем работа «офиса развития района» на Осокорках сопровождается побоищами с титушками…

Найцiкавiше на сайтi

«От краще б ви…»: навіщо допомагати котикам, коли страждають люди

На шляху до доброї справи можна зіштовхнутись з безліччю питань і суперечностей. Краще врятувати одне життя зараз чи сто потім? Чи треба допомагати тваринам, якщо страждають люди? Як обрати тих, кому підтримка потрібна найбільше? Ми вирішили спитати про внутрішню конкуренцію у доброчинності тих, хто кожен день із цим працює, – співробітників благодійних організацій.

 

Чи допомагаєте ви іншим благодійним сферам?

Я допомагаю там, де можу допомогти – фінансово, морально і фізично. Ділюся досвідом, беру участь у зборах коштів та іншої допомоги у вигляді різних необхідних речей, ліків і продуктів, в поширенні інформації, буваю волонтером інших проектів. Не афішую це, бо вважаю допомогу іншим природною потребою людини та неодмінною частиною свідомого життя.

Що ви думаєте про те, що одні сфери благодійності важливіші за інші?

Ми живемо в такому часі та в такій країні, де допомоги та співчуття вимагає практично кожен третій. Міркувати на тему, що важливіше – кинуті тварини, незаможні, переселенці, багатодітні сім’ї, люди похилого віку або діти, – безглуздо. Потрібно робити те, що хочеш, і бути корисним тим, кому хочеш. Тут немає і не може бути градації за значимістю. А будь-які розмови на цю тему – популізм і розкидання слів на вітер.

Чи були у вас випадки, коли люди говорили, що важливіше допомогти іншій організації, а не вам?

Ні, я такого не пригадую. У нас у фонді є правило: ми нормально ставимося до відмов і вибору людини щодо допомоги іншим. Без необхідності міркувати на цю тему і робити висновки. Можливо, тому я не бачу і не помічаю подібних речей у своєму житті.

Якщо у людини є обмежена сума на добру справу і вона не може допомогти всім одразу, що б ви порадили?

Допомогти комусь одному. Не обов’язково потрібно вирішувати всі проблеми життя, брати на себе весь тягар. Досить участі в міру сил та можливостей – це та ж увага, вклад часу, добрі слова. У міру можливостей – ключовий компонент. Іноді навіть найнезначніша, на перший погляд, участь здатна докорінно змінити життя людини. І ось це по-справжньому важливо.

 

Техноетика: чи потрібно у XXI столітті вміти писати від руки?

У рубриці «Техноетика» Platfor.ma разом з експертами з різних сфер шукає відповіді на нові запитання епохи технологій. У четвертому випуску ми вирішили з’ясувати, чи важливо у сучасному світі вміти писати від руки та як часто це роблять люди різних професій.

Каріна Шустрик, школярка

Писати в ХХІ столітті – це необхідність. За допомогою письма люди розвиваються, спілкуються, працюють, навчаються, зв’язуються з минулим. Я навчаюся, тому постійно перебуваю в колі ручок та паперів. Я змушена писати часто та багато, бо без цього не буде подальшого мого розвитку. В моєму випадку, як і у  інших школярів, процес письма відбувається безупинно.

 

Володимир Глеба, програміст

Подібні питання звучать постійно. Не так давно люди замислювалися, чи вийде вижити книгарням, кав’ярням і маленьким затишним магазинам в нерівній боротьбі з інтернетом, супермаркетами та фастфудом. І в якийсь час відповідь здавалася очевидною, але все вийшло навпаки. Те ж і з письмом від руки. Це не так зручно, не так швидко, не так сучасно. Люди втрачають навички до цього і я – не виняток.

Довгий час для мене взагалі єдиним місцем для практики письма залишалися державні органи: податкова та інші не найпрогресивніші заклади в країні. Потім деякий час періодично списував зошит всякими завданнями. Для різноманітності. А так, навіть незамінний листок з покупками не встояв перед Trello. Не так давно відкрив для себе заново блокнот з олівцем і протягом декількох місяців навіть записував собі туди потокові справи, але потім комп’ютер все одно переміг.

Навіть дивно, як навик, що виробляється роками, можна запросто розгубити. Писати від руки я можу спокійно, але почуття буденності та легкості в процесі цього заняття вже немає. Проте, вміти це робити найближчим часом необхідно, як не крути. У нас поки що не зовсім цифрове майбутнє, але навіть коли воно настане, ця навичка все одно не буде зайвою, тому що недогарок і рівна поверхня будуть в наявності навіть після ядерної війни, а ось комп’ютер і клавіатура – навряд чи. Ну і потім, як ще написати на асфальті «Зайчик, я тебе люблю!»? Клавіатурою?

 

Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.

 

Homo urbanisticus: уривок з книжки архітектора Йена Ґела «Міста для людей»

АвторPlatfor.ma
18 Травня 2018

Нещодавно видавництво «Основи» спільно з освітньою платформою СANactions презентувало книгу Йена Ґела «Міста для людей» – визнаний у всьому світі бестселер з урбаністики. Platfor.ma публікує уривок про те, чому пішоходи не дуже змінилися за останні кількадесят тисяч років і чому квитки в оперу такі дорогі.

 

Планування міста для людей цілком природно починати з розуміння того, як люди пересуваються і як задіюють органи чуття, адже саме ці біологічні параметри визначальні для діяльності, поведінки й комунікації в міському просторі.

Міські пішоходи ХХІ століття – результат еволюції, яка тривала мільйони років. Людина розвивалася так, щоби пересуватися повільно й пішки, а тіло людини пряме і вертикальне.

Ноги легко несуть нас уперед, а от пересуватися боком чи спиною вперед нам помітно важче. Наші органи чуття теж пристосовано до повільного пересування вперед переважно горизонтальними поверхнями.

Наші очі, вуха й носи спрямовано вперед, щоби помічати небезпеку чи вигоду на шляху перед нами. Палички й колбочки сітківки наших очей так само підпорядковано пересуванню по горизонтальній земній поверхні.

Ми добре бачимо перед собою, периферійний боковий зір у нас гірший, ми непогано бачимо, що у нас під ногами, але набагато гірше – те, що над нами. Наші руки спрямовано вперед і добре пристосовано для обмацування нових об’єктів чи розсування гілок, щоб звільнити собі шлях. Одним словом, вид homo sapiens – це лінійні, фронтальні, горизонтально орієнтовані, прямоходячі ссавці. Стежки, вулиці й бульвари – простори для лінійного пересування за допомогою людського опорно-рухового апарату.

Одна з найважливіших подій у житті людини – мить, коли вона підводиться на ноги і робить перший крок, адже з цього починається справді нове життя.

Такий наш клієнт – пішохід з усіма наведеними вище якостями, обмеженнями і потенціалом. Фактично проектувати людський вимір міста – це створювати міські простори, де зручно пішоходам, звісно, з урахуванням можливостей і певних обмежень, продиктованих будовою тіла.