fbpx

Хто правий: Маріам Найем про те, як світу вбачається нацизм в Україні

АвторМаріам Найем
26 Квітня 2022

Українська художниця та дослідниця Маріам Найем походить із родини вихідців з Афганістану. Нещодавно вона написала у Твіттері тред англійською про те, що як російськомовна person of colour, яка народилася і виросла в Україні, має право говорити про націоналізм та неонацизм в нашій країні. Для Platfor.ma Маріам доповнила свої думки про цю тему.

Щоб почати розмову про український націоналізм, ми маємо спочатку окреслити контекст російсько-українських відносин. Це не просто країни, які мають спільний кордон. Наші стосунки — це відносини імперії та її колонії. І це не унікальний випадок — у Росії подібні ж відносини з багатьма іншими країнами та народами Євразії. Якщо ви хочете швидко ознайомитися з темою російського колоніалізму, ось це буде гарним початком.

Російська імперія стирала культуру своїх колоній. Захоплені землі перейменовувалися, етнічно очищалися та/або примусово асимілювалися. Близькість України з Росією також спричинила низку голодоморів та багатовікову політику знищення української мови й культури.

Що з цього виходить? Видатна вчена і прихильниця постколоніального погляду на історію Східної Європи Єва Томпсон зазначала, що існує «різниця між імперіалістичним націоналізмом, який агресивно розвивається для підкорення та експлуатації потенційних колоній, і захисним націоналізмом, що прагне зберегти традиції та ідентичність». Захисний націоналізм є спільним для народів, чия ідентичність знаходиться в екзистенційній небезпеці.

Наприклад, ЗМІ часто згадують ультраправий полк «Азов». Рік його заснування? 2014. Дата анексії Криму та нападу Росії на Україну? 2014. Нинішній підйом українського націоналістичного руху значною мірою спричинений експансивною агресією РФ.

Україна — не ідеальна держава. Українське суспільство не є ідеальним, і в ньому є расизм. Однак чомусь ми менше чуємо про те, наскільки Україна покращилася за останні роки. Українці обрали президента, кампанія якого базувалась на єдності між ідентичностями. І цей президент має єврейське походження. Єврейські громади також підтримують Україну в цій війні.

Втім, давайте все ж розглянемо ультраправий рух. Як і в багатьох країнах Європи, в Україні діють праві партії. Але на відміну від таких країн, як Угорщина, Італія та інші, в Україні такі партії мають незначну підтримку. Найвідоміші українські ультраправі партії: «Національний корпус», «Свобода» та «Правий сектор». На парламентських виборах 2019 року вони разом отримали ~2% голосів. Порівняйте зі свіжою статистикою в Європі.

Таким чином, реальний масштаб ультраправої проблеми в Україні був значно перебільшений західними ЗМІ, особливо в порівнянні з неймовірним прогресом останніх років, попри війну, що триває з 2014 року.

Однак висвітлення цієї теми в ЗМІ є перебільшеним, ігнорує позитивні зміни в Україні та абсолютно не враховує контекст європейських і, що особливо актуально зараз, російських ультраправих рухів. Статті цій темі неодноразово присвячували багато авторитетних видань: CNN, BBC, Bellingcat, Al Jazeera тощо.

Росія хоче, щоб світ повірив, що вони «денацифікують» Україну, маючи на увазі, що Росія вільна від неонацизму. Однак, звичайно, це дуже далеко від істини. На відміну від українського, російський націоналізм — експансивний. Знову цитуючи професорку Томпсон: «Він спрямований назовні, і його носії менше усвідомлюють власний шовінізм». Істотним елементом такого націоналізму є ідея власної величі, яка стає виправданням територіальної експансії за наявні кордони Росії.

Сучасна імперська ідеологія РФ глибоко вкорінена в агресивному експансивному націоналізмі. Попри це, російський націоналізм слабо висвітлюється в західних ЗМІ, навіть тоді, коли це актуально. Протягом кількох років російський політик Олексій Навальний був прикладом системної боротьби з режимом в авторитарній Росії. Однак навіть російська опозиція має тісні зв’язки з націоналізмом.

У 2010-х роках Навального виключили зі своєї партії за «націоналістичну діяльність», коли він проводив кампанію за припинення субсидій Чечні та іншим неслов’янським регіонам Росії на етнічно стереотипних мотивах. Націоналізм Навального також проявляється у його позиції щодо анексованого Криму. На запитання про півострів він відповів, що «Крим – це не бутерброд», і додав: «Крим залишиться частиною Росії й не стане частиною України».

Навальний ніколи не засуджував свою минулу націоналістичну риторику. Але чомусь слово «націоналізм» в контексті України лякає (що видно з широкого й систематичного висвітлення цієї теми), а в контексті Навального, мабуть, неактуальне.

У Росії налічується понад 100 неонацистських груп, і кількість злочинів, які вони вчиняють, зростає з кожним роком. При цьому перевірену інформацію про них знайти важко, оскільки вони просто не цікавлять західних ЗМІ, як українські.

Західні ЗМІ та російська пропаганда постійну роздувають проблему українських ультраправих. Однак якщо помістити цю тему в ширший контекст, то стає очевидним, що це крихітна проблема в порівнянні з російськими й навіть європейськими правими рухами.

Західні медіа та люди вважають, що жертвами російської пропаганди стають лише жителі Росії або російськомовні. Вони викреслюють себе зі списку потенціального впливу російської пропаганди й самі потрапляють до її пастки. Впевненість у тому, що пропаганда на них не діє, робить їх ще більш схильними до неї. Постійні обговорення «проблеми» українських правих це не викривання небезпечної тенденції, а лише успішно трансльований російський наратив.

Росія була авторитарною державою раніше, і тепер також має всі риси фашистської держави. Тоталітарна пропаганда і цензура, народна підтримка насильства – все це портрет сучасної Росії. Поки західні медіа хвилюють ефемерні перспективи українських ультраправих в політиці, вони не помічають, як Росія вже стала фашистською державою. 

Поки західні медіа намагалися знайти в Україні нацистів, вони не помітили розвиток та становлення нової фашистської держави – Росії.

Читайте більше цікавого