Війна в Україні почалася у 2014 — про це памʼятає кожен українець. І поки останні пʼять місяців російська машина пропаганди їздила з каналу на канал, намагаючись переконати у зворотному, Platfor.ma вирішила пригадати, як за вісім років українські та іноземні режисери, митці й письменники говорили про Донбас.
Сьогодні ми бачимо, наскільки потужно український культурний фронт боронить нашу ідентичність і використовує всі можливі майданчики для того, аби розповідати світу про війну. Ба більше, деякі митці вже активно осмислюють цей досвід у картинах, виставах, фільмах, музиці та книжках, створюючи своєрідну мистецьку базу воєнних злочинів росіян. І це вчергове підтверджує, що культура не може йти всупереч тому простору, у якому існує, а в разі потреби — може й озброїтись.
Так було і впродовж останніх восьми років. Поки частина Луганської та Донецької областей жила в окупації — українські та іноземні митці про це говорили, кожен у свій спосіб.
Кіно
ПОГАНІ ДОРОГИ
Режисерка: Наталія Ворожбит, 2021
Пʼять історій жителів Донбасу та українських військових, чиє життя проходить по обидва боки лінії розмежування. Кожен з сюжетів розкриває жахливі наслідки війни, які позначилися на кожному, хто був і є до неї дотичним. Це історії про кохання, зраду, ненависть та порушення особистих кордонів. Зрештою, в такий спосіб режисерка виводить війну із площини абстрактної трагедії, показуючи на конкретних прикладах, як вона ламає людей та їхні життя.
ПОЇЗД КИЇВ — ВІЙНА
Режисер: Корній Грицюк, 2020
Потяг №126 сполученням «Київ — Костянтинівка» поєднує різних людей, у яких є спільна мета — мир у країні. Документальний фільм розповідає про цих людей — з особистим болем, спогадами, надіями та переконаннями. У них різних соціальний статус, характери та політичні погляди, але в певний момент їх обʼєднує спільний часовий проміжок у 12,5 годин дороги, напрям та простір, у якому вони вибудовують діалог та намагаються порозумітись.
КІБОРГИ
Режисер: Ахтем Сеїтаблаєв, 2017
Фільм розповідає про один із найбільш запеклих боїв 2014 року — оборону Донецького аеропорту. Вже четвертий місяць поспіль українські військові відбивають атаки ворогів, які намагаються захопити одну з стратегічно найважливіших точок. На чергування прибуває група добровольців, яка долучається до інших захисників. Поміж запеклих протистоянь наші бійці багато розмірковують про Україну та її радянське минуле і навіть вступають у розмови з полоненими окупантами про їхню мотивацію та загарбницькі наміри Росії.
ІНІЙ
Режисер: Шарунас Бартас, 2017
Стрічка литовського режисера розгортається навколо історії молодого хлопця Рокаса, який одного дня разом із гуманітарним конвоєм їде з Литви до України. Зрештою це дає йому можливість побачити, що насправді означає війна. На шляху він зустрічає двох військових журналістів, з якими й рушає далі, вибудовуючи міцний звʼязок — кожен із них мав власні причини та переконання перебувати там. Романтичні уявлення Рокаса розбиваються вщент, коли його закидає у вир війни, а на знищеній окупантами території він знаходить кохання.
ВІДДАЛЕНИЙ ГАВКІТ СОБАК
Режисер: Сімон Леренґ Вільмонт, 2017
Цей документальний фільм розповідає про життя 10-річного хлопчика Олега, який разом із бабусею живе у невеличкому селищі неподалік лінії розмежування. І хоч більшість мешканців уже звідти виїхали, вони такої можливості не мають та лишаються вдома дбати одне про одного, спостерігаючи, як рідне село поступово спустошується. Постійні обстріли окупантів роблять життя нестерпним, а близькість ворога відчувається щодня. Данський режисер зображує війну крізь очі хлопчика, який зростає в умовах бойових дій, що ніяк не закінчуються.
КАКОФОНІЯ ДОНБАСУ
Режисер: Ігор Мінаєв, 2018
«Какофонія Донбасу» — візуальне дослідження радянського міфу про Донбас та еволюції його образу від фільму Дзиґи Вертова «Симфонія Донбасу» та кліпів гурту «Пающіє труси» до свідчень українських військових, які перебували в полоні окупантів. Режисер зібрав безліч архівних матеріалів, артефактів популярної культури та інтервʼю очевидців, щоб розповісти про ідеологію, яка маніпулювала людьми. Фільм представлений у двох площинах: перша — це Донбас очима радянської пропаганди, друга — реальне життя.
АТЛАНТИДА
Режисер: Валентин Васянович, 2019
Деокупований Донбас у 2025 році — який він? Режисер «Атлантиди» ще до початку повномасштабного вторгнення спробував уявити майбутню перемогу України у війні з Росією. У фільмі звільнені території Донбасу лишились непридатними для проживання, а навколишнє середовище настільки спустошене, що здається, змінити це вже неможливо. Водночас спустошеними є не лише міста, а й головні герої стрічки, кожен із яких має власні травми, що заважають їм жити. І все ж на тлі цієї катастрофи зароджується кохання.
ЗЕМЛЯ БЛАКИТНА, НІБИ АПЕЛЬСИН
Режисерка: Ірина Цілик, 2020
У центрі документального фільму — сімʼя, яка живе у Красногорівці Донецької області неподалік лінії фронту. Місто постійно піддається обстрілам з боку окупантів, але це вже стало буденністю. 36-річна Ганна має велику родину і сама виховує чотирьох дітей. Втім, попри постійну загрозу, яку відчувають цивільні у «червоній зоні», сімʼї Ганни вдається залишатись дружніми та життєрадісними. Всі члени родини мають багато захоплень, грають на музичних інструментах і навіть самі знімають фільми про життя під час війни, яке за останні роки змінилося докорінно.
ЗОШИТ ВІЙНИ
Режисер: Роман Любий, 2021
«Зошит війни» — це задокументовані спогади українських військових та добровольців про їхнє життя на фронті. Особливість стрічки у тому, що для створення не були задіяні професійні документалісти. За словами режисера, саме це дозволило показати війну і фронт такими, якими вони є насправді — з іншими законами, з іншими стосунками та іншим гумором. Водночас попри сюрреалістичність фільм проголошує цінність життя.
Мистецтво
ІЗОЛЯЦІЯ
У 2014 році платформа культурних ініціатив «Ізоляція» переїхала до Києва, коли їхній простір у Донецьку захопили окупанти. З того часу «Ізоляція» стала одним з основних мистецьких осередків у Києві, який постійно створював чи просував проєкти, що осмислювали війну, Донбас та майбутнє регіону.
Один із таких проєктів — «Донбаські студії», що був покликаний зосередити дослідження експертної спільноти навколо регіону. В межах цього проєкту команда протягом пʼяти років проводила безліч відкритих дискусій, соціокультурних досліджень, вистав, кінопоказів та виставок, щоб не лише тримати фокус уваги на окупованих територіях, а й розмірковувати над тим, яким може бути їхнє майбутнє після деокупації.
Інша ініціатива «Ізоляції», яка всебічно підтримувала звʼязок із регіоном — «Зміна». Це серія культурних проєктів, які команда організовувала впродовж трьох років, починаючи з 2015. Проєкт розробляли у співпраці з місцевими громадами міст Луганської та Донецької областей. Наприклад, у Маріуполі, Краматорську та Словʼянську «Ізоляція» провела декілька культурних та соціальних заходів, зокрема, лекції, тренінги для журналістів та мистецькі перфоманси, що, зрештою, допомогло налагодити команді звʼязки з місцевими активістами. До того ж проєкт став поштовхом для місцевих громад започаткувати традицію — втілювати культурні ініціативи всією спільнотою та прискорювати в такий спосіб бажані зміни.
Оскільки команда «Ізоляції» на власному досвіді знала, що означає бути переселенцем, у 2016 році вони запустили проєкт «Відновлення памʼяті». Він мав на меті допомогти учасникам проговорити від першої особи свій травматичний досвід та спробувати відновити втрачене за допомогою мистецьких інструментів.
МИСТЕЦЬКИЙ АРСЕНАЛ
Відомий столичний простір також висвітлював проблеми, з якими стикаються переселенці, та прагнув вибудувати діалог між українцями в межах виставки «Як тебе звати?» у 2016 році. Ця експозиція була покликана стерти упередження щодо інакшості людей, які переїхали з окупованих територій, і показати спільні цінності, звички та бажання всіх українців.
Особливо куратори виставки хотіли сфокусуватись на дітях, які постраждали внаслідок воєнних дій. У межах виставки діти разом із художниками створювали мистецькі роботи і в такий спосіб працювали з власними травмами. Сама експозиція була побудована таким чином, щоб через картини, розмови та фільми показати відвідувачам кожен з етапів, через який довелося пройти переселенцям — покинутий дім, шлях у невідоме, ностальгія за минулим та новий побут.
ІНТЕРНЬЮЗ-УКРАЇНА
Наблизити українців до досвіду тих, кому довелося покинути свій дім — саме це було, зокрема, метою проєкту «Вмісти своє життя у валізу», який розробила організація «Інтерньюз-Україна» три роки тому. Через інсталяцію команда хотіла поглибити взаєморозуміння між жителями різних регіонів. У межах інсталяції створили дві інтерактивні кімнати. Перша мала вигляд звичайної квартири, у якій за обмежений час необхідно було зібрати речі за списком, а друга містила різні локації, через які доводилося проходити переселенцям. У цій кімнаті відвідувачі вдягали VR-окуляри, щоб максимально реалістично сприймати те, що їх оточує: КПП, вокзал, відділ соціального забезпечення і орендовану квартиру.
НАЦІОНАЛЬНИЙ МУЗЕЙ ІСТОРІЇ УКРАЇНИ У ДРУГІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ
«Український схід» — ще один проєкт 2019 року як нагадування про те, що війна триває. На виставці було представлено різні артефакти війни, які збирали музейники з 2014 року з усіх регіонів України. Кожен з обʼєктів був не лише символом відданості наших військових, а свідченням реалій життя цивільного населення в умовах окупації.
Література
АБРИКОСИ ДОНБАСУ
Любов Якимчук, 2015
У збірці віршів українська поетеса, яка народилась у Луганській області, виклала власний досвід втрати дому і тих реалій війни, які їй довелося побачити. Туга за рідним містом та близькими поєднується з надією на завершення війни та довгоочікуваним поверненням додому. Цієї весни Любов запросили прочитати вірш із цієї збірки у США на врученні премії Grammy.
ІНТЕРНАТ
Сергій Жадан, 2017
Події роману розгортаються на Донбасі взимку 2015 року, коли лінія фронту постійно зміщувалась, а окупанти захоплювали все більшу кількість територій. Головний герой — вчитель української мови, який вирушає до міста, щоб забрати з інтернату свого племінника. І саме в цей час українській армії доводиться покинути населений пункт, який поступово оточують окупанти, а вчитель залишається в місті.
СТІНА
Андрій Цаплієнко, 2018
Фантастичний роман зображує два постапокаліптичні суспільства, одне з яких обирає прогресивний шлях розвитку, а інше — зворотний. Відповідно, це українці та росіяни, які перебувають у постійному антагонізмі. Водночас війна між ними точиться у декількох площинах — на полі бою та на рівні власних переконань. А після цих протистоянь лишаються самі Дикі поля як незагойні рани.
СЛІДИ НА ДОРОЗІ
Валерій Маркус, 2018
Валерій почав писати книгу на другому році війни, коли сам перебував на фронті — цим спогадам присвячена частина книги. Втім її ілюстративність ще й у тому, що вона містить інтерактивну частину, яку автор почав фільмувати у 2014. Всі відео повʼязуються з текстом, як-от розповідь про те, як протитанковий гранатомет влучає у бойову машину військового. Доступ до цих візуальних матеріалів можна отримати через сотню QR-кодів всередині книжки.
СВІТЛИЙ ШЛЯХ
Станіслав Асєєв, 2020
Український журналіст Станіслав Асєєв розповідає правдиву та деталізовану історію про полон у вʼязниці «Ізоляція», яка з 2014 року є донецьким концтабором. Це історія про нелюдські умови існування, про відсутність законів, про життя, яке вирує на сусідній вулиці, про тортури, які стають буденністю, про фізичний та моральний біль, а також про безмежну людську жорстокість. Про те, що Станіслав пережив сам.
Я ЗМІШАЮ ТВОЮ КРОВ ІЗ ВУГІЛЛЯМ
Олександр Михед, 2020
Наприкінці 2016 року письменник вирушив у подорож містами Донецької та Луганської областей — він дослідив їхнє життя та міфи, а також історії з архівів та ті, що лунають на вулицях зараз. Зібравши це, він розповів історію східних областей: про імперських та радянських правителів, про найстаріші черепи, повʼязані із заснуванням Донецька, про тяжкий видобуток вугілля, місцевих мешканців та незвідані степи.
Україна не забувала Донбас вісім років. І не забуває нині.