Да будет знак: как эмоджи покорили мир и что они говорят про человечество

АвторМикита Богданов
27 Серпня 2017
планета пороблено технології

Эмоджи по-настоящему появились в нашей жизни только в этом десятилетии, но успели стать неотъемлемым элементом повседневного общения – с трёхмиллиардной аудиторией и вниманием со стороны социологов. Platfor.ma вспомнила, зачем изобрели разноцветные иконки, и что они говорят об обществе и поп-культуре.

Эмоджи – сравнительно новое явление в цифровой коммуникации, хотя и кажется, что они сопровождали нас всегда. Закрепившиеся в мейнстриме с iOS 5 в 2011 году, они успели стать словом года от Оксфордского словаря, заполучить собственную конференцию и день в календаре, а теперь обзавелись и экранизацией.

На самом деле, возрождение идеи репрезентации языка в символах очень встраивается в победоносное шествие визуальной культуры. Клинопись, иероглифы и пиктограммы, появившиеся около пяти тысяч лет назад, стали вдохновителями новой – универсальной – словесности и, по мнению психологов, постепенно занимают в электронной переписке ту роль, которую играют жесты и мимика в живом общении.

История взаимосвязи спектра эмоций и выражений лица началась более столетия назад, когда результаты своих исследований представили Гийом Дюшен и Чарльз Дарвин, изучавшие мышечные сокращения и мимические проявления. Примерно в то же время американский писатель Амброз Бирс в одном из своих эссе в шутку предложит, чтобы опрокинувшаяся скобка стала пунктуационным знаком и обозначала улыбку. В конце 60-х о том же заговорит Набоков, а в 1982 году исследователь университета Карнеги – Меллона Скотт Фалман призовет использовать 🙂 и 🙁 для эмоциональной окраски объявлений возле кампуса, таким образом предложив первый эмотикон – символ, который передает сообщение типографскими возможностями клавиатуры.

Эмотиконы и эмоджи во многом похожи, но отличаются тем, что количество первых неограниченно и зависит от фантазии пользователей, а вторые довольно четко регламентированы и лимитированы.

Эмоджи (от японского e – картинка и moji – знак) в 1999 году изобрел японский инженер Шигетака Курита. В то время огромной популярностью пользовались пейджеры, которыми пользовались как местные бизнесмены, так и подростки. Ввиду ограниченности размера сообщения, идея добавить условные символы витала в воздухе, пока не материализовалась в виде эмоджи сердца. Понимание всей ценности этой затеи пришло немного спустя, когда производители пейджеров решили убрать сердечко из устройств, а клиенты ответили им беспощадным снижением продаж.

Вдохновившись прогнозом погоды, уличными знаками и мангой Курита рисует набор из 176 эмоджи размером 12х12 пикселей для своей компании (а работал он в NTT DoCoMo – одном из крупнейших мобильных операторов Японии). Начальство идею утвердит, но особого энтузиазма не проявит, просто добавив набор в устройства, даже не прибегнув к услугам дизайнера. Позже этим воспользуются операторы-конкуренты, которые перерисуют все чуть красивее и возьмут себе. Но справедливость, в итоге, восторжествует: в 2016 оригинальный набор Куриты на постоянную экспозицию выставит Нью-Йоркский музей современного искусства.

Следующим прорывом стало появление эмоджи в iPhone. Когда Стив Джобс приехал представлять первый из них в Японию, один из операторов, Softbank, согласился на сделку только в том случае, если в яблочных смартфонах будут эмоджи. И понеслось.

Сперва эмоджи были доступны только в японских iPhone, но ушлые пользователи из других регионов довольно быстро пришли к решению – после установки японской клавиатуры оригинальные символы стали доступны и им.

В 2011 году вышло очередное обновление оболочки – iOS 5 – с официальной поддержкой эмоджи. Совсем скоро такую же введут в Android и Windows. За год до описываемых событий консорциум Unicode, который задает стандарт кодирования символов, добавил поддержку эмоджи, что позволило использовать их вне Японии и стандартизировать отображение в разных операционных системах.

Сейчас Unicode поддерживает более тысячи эмоджи, а радикально увеличить их количество позволило включение гендерно-инклюзивных и связанных с расовым разнообразием символов. Двигателем прогресса в этой области привычно выступила Apple: в iOS 6 они добавили в набор гей-пары, в iOS 8 – множество афроамериканских иконок, а в iOS 8.3 внесли возможность выбирать один из пяти цветов кожи (по шкале Фитцпатрика) после долгого тапа по эмоджи. В iOS 10 решили проблему с гендерным разнообразием профессий. Причем, исправив свои же ошибки: как пишетMashable в статье «Скрытая история эмоджи», именно Apple сделал прежде нейтральные смайлики полицейского и строителя мужчинами, а массаж и стрижку женскими, как будто мужчинам не нравится массаж, а женщина не может быть полицейской.

Политическая роль эмоджи стала еще более очевидной, когда в конце 2016 года Google и Microsoft запретили включение в набор иконки винтовки (приуроченной к Олимпийским играм в Лондоне), а Apple заменили старую иконку пистолета зеленым водным ружьем.

Потенциал в эмоджи увидели и художники. Помимо уже упомянутой коллекции в MoMA, был и «эмоджи Дик», купленный Библиотекой Конгресса в 2013 – деньги на книгу собирали на Кикстартере, а саму идею подхватил и расширил, например, сайт Arzamas. Был Сюй Бин, когда-то создавший сначала книгу с неразборчивыми китайскими иероглифами, которые никто не может прочитать, а в 2012 выпустивший книгу-антипод с эмоджи, понятными всем. А нью-йоркская художница Карла Ганнис выставила в Сотбис анимированный «Сад эмоджи наслаждений», остроумно обыгрывающий босховский оригинал.

В 2015 году Оксфордский словарь английского языка назовёт Словом года :joy: – «лицо со слезами радости», самое популярное эмоджи в мире. В том же году Американское общество диалектов признает «самым заметным эмоджи» :eggplant: – баклажан в Штатах используют как эвфемизм для фаллоса (эмоджи пока асексуальны. Пока).

В ноябре 2016 в Сан-Франциско прошёл первый Эмоджи-кон, спонсорами которого среди прочих выступили General Electric, ESPN и Timberland, а партнёром – страна Финляндия.

Кроме того, с 2014 года 17 июля отмечается Всемирный день эмоджи. Создатель Эмоджипедии Джереми Бардж выбрал этот день потому, что именно 17 июля изображено на эмоджи календаря в iOS. В 2017 Эмпайр-стейт-билдинг окрасилась в честь праздника в желтый, а в колокол, закрывающий торги на Нью-Йоркской фондовой бирже, прозвонили создатели «Эмоджи муви».

В этом году вышло первое масштабное социологическое исследование эмоджи: исследователи Мичиганского и Пекинского университета проанализировали 427 млн сообщений от пользователей из 212 стран. Их рейтинг тоже возглавило «лицо со слезами радости» (15,4% от всех), за ним – «сердце» и «глаза-сердца». Чаще всего (в каждом пятом сообщении) эмоджи используют французы, за ними россияне и американцы. Жители стран с высокими показателями индивидуализма, например, Австралии, Нидерландов или Чехии, склонны использовать более «счастливые» эмоджи. В обществах с долгосрочной ориентацией и ценностями, связанными с будущим – Венгрии или Украине – негативные эмоджи используются реже, чем в противоположных по ориентации Мексике и Израиле. В то же время, считающиеся очень открытыми чилийцы и аргентинцы используют меньше счастливых эмоджи, чем живущие в авторитарных обществах россияне и турки и так далее.

Эмоджи – не только инструмент в общении, но и индикатор, регистрирующий новые веяния в обществе и много говорящий о нас самих. Недавно Куриту, создателя первого набора, спросили о любимом эмоджи. Он ответил: «Тот, с которого всё началось – сердце».

 

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Як віртуальне змінює реальне: українські кейси VR, після яких ви цей VR полюбите

Віртуальна та доповнена реальність вже давно не щось далеке і не розвага для багатіїв. У вересні та жовтні у Києві й Харкові пройде фестиваль про мистецтво та віртуальну реальність Frontier. В його межах відбудуться виставки віртуальних та реальних об’єктів, лекції, дискусії, перформанси та вечірки про те, як віртуальність може змінити реальність. Platfor.ma разом з фестивалем розповідають про те, які проекти вже це роблять.

Хоча усі чули про неймовірні можливості VR, не всі досі розуміють, що ж ця технологія може дати нам в реальності. Перший прототип сучасної техніки віртуальної та доповненої реальності з’явився у 1838 році, коли Чарльз Уітстон виявив, що двовимірні зображення в кожному оці наш мозок складає в одне тривимірне – і винайшов стереоскоп. А більше ніж через 100 років кінематографіст Мортон Хейлиг створив Сенсораму (театральний кабінет, який нагадує 5D кінотеатр, бо стимулює усі органи чуття).

Назва для всім зараз відомого явища з’явилася аж у 1987 року, коли Джарон Ланьє, засновник лабораторії візуального програмування, вперше вжив термін “віртуальна реальність” і почав масове виробництво спеціальних окулярів та рукавичок. За роки, що пройшли, людство помітно просунулося, і тепер технологія використовується далеко не тільки для розваг.

Віртуальна та доповнена реальність у світовому контексті це цілий спектр інструментів, що застосовуються від побуту до туризму, від медицини до військових розробок, від музеїв до освітніх програм. Йдеться не тільки про професійне використання, VR стає все більш доступним й для широкої аудиторії. Platfor.ma разом з фестивалем Frontier розповідає про цікаві проекти родом з України.

Віртуальна реальність – можливість для художника повністю відтворити бажане, а для глядача – зануритися у твір. В прямому (насправді, в віртуальному) сенсі увійти в картину, переміститися в інше місце та торкнутися того, чого не існує. 

Або того, що вже відбулося. Так зробили New Cave Media, коли створили Aftermath VR Euromaidan. Команда творців реконструювала події на Майдані 20 лютого 2013 року, день розстрілів Небесної сотні. За допомогою фотограмметрії та проектування віртуального тривимірного зображення глядач опиняється на Майдані в той час, коли стріляли в мітингувальників. 

Люди, причетні до Революції гідності, розповідають про те, що пережили і як боролися за власну свободу. З інтерв’ю з ними у форматі відео 360 можна дізнатися про те, що приховували в ЗМІ або недоговорювали. Завдяки VR-окулярам навколо вас відбувається історія і ви маєте можливість стати її частиною.

«Як навчитися наважуватися?»: уривок із книги «Переваги поразок» Шарля Пепена

15 Серпня 2019

Шарль Пепен – французький філософ, журналіст, письменник і консультант Вищої комерційної школи Парижу. Він впевнений, що саме поразки дозволяють досягти вершини слави та успіху, а приклад століть і таких людей як Шарль де Ґолль, Чарльз Дарвін, Стів Джобс і Джоан Роулінг – це доводить. Platfor.ma публікує уривок із книги письменника «Переваги поразок», яку в кінці серпня випустить видавництво «Vivat».

Коли спортсмен насмілюється на нестандартний рух, то це тому, що він вивчив багато простих рухів. Треба повторювати те саме знов і знов, щоб дозволити собі зробити щось незвичне.

Златан Ібрагімович показав себе, тренуючись понаднормово. Здається, він вправлявся не стільки у футболі, скільки в бойових мистецтвах або брав участь у вуличних бійках. Мені пощастило бути на матчі «ПСЖ—Бастія» на стадіоні Парк-де-Пренс. Ця гра ще надовго лишиться в пам’яті завдяки діям Златана, коли той забив гол із неймовірною точністю, наче в уповільненій зйомці відбиваючи м’яч ззаду і не внутрішньою частиною стопи, а зовнішньою. Кожен, хто побачить цей рух, матиме враження, що такого він іще ніколи не бачив: неймовірне зухвальство. Та воно стало можливим завдяки годинам інтенсивних тренувань із тхеквондо в юності. Усі ці роки навчання об’єднались у цьому русі, коли Ібрагімович так повівся з м’ячем, керуючись геніальною інтуїцією.

«Діяти примітивно, планувати стратегічно», — пише Рене Шар у збірці «Листки Гіпноса». Треба згадати гол, забитий Ібрагімовичем, тримаючи в голові цей чудовий афоризм. Коли спортсмен тренується, розігрує можливий розвиток подій, вичікує, тоді він «стратегічно планує». Однак посеред матчу й перед тисячами глядачів Ібрагімович дозволяє собі цей гол, він «діє примітивно»: усе забуває. Не замислюючись, він робить те, задля чого давно тренувався.

Така перша умова сміливості: мати досвід, вірити у свою компетентність, освоювати власну зону комфорту, щоб наважуватися з неї виходити, і робити «трохи більше, ніж треба». Хто має зовсім трохи досвіду й постійно хоче його використати, той не годен насмілитися на багато речей. Хто має великий досвід, той за визначенням не може на нього повністю розраховувати: він схильний слухати свою інтуїцію. Сміливість — це результат, нею треба заволодіти: ми не народжуємося сміливими, але такими стаємо.

Здебільшого життєвий досвід завжди є досвідом особистим, і саме від цього залежить при- йняття ризику. Коли підприємець, який добре розуміє себе, має ухвалити рішення, він може бути уважним до власних почуттів. Чи відчуває він те саме, що й у минулому, коли талановито ухвалював рішення? Чи пам’ятає він усеохопне відчуття очевидності, яке спадало на нього щоразу, як він правильно користався можливістю?

Ксав’є Ньєль був тихим і стриманим підлітком, звичайним учнем. Він не був сміливим, нічого його по-справжньому не цікавило. Та коли у 15 років він знайшов під різдвяною ялинкою свій перший комп’ютер, усе змінилося. Зачепившись за свою пристрасть до інформатики, він розвине власну компетентність. Вона і зробить його сміливим. Треба спершу напрацювати компетентність, щоб знайти в собі сміливість вийти за її межі.

Дім з водоростей, крематорій, віскі: наскільки альтернативною буває альтернативна енергія

З кожним днем доля альтернативної енергетики у світі зростає. Все більше держав і приватних компаній розуміють важливість переходу на нові способи видобутку енергії, серед яких є і досить незвичайні. Сьогодні Platfor.ma розповість про декілька з них.

Щодня ми прокидаємся завдяки будильнику. Після душу сушимо волосся феном і п׳ємо каву з кавоварок, гортаючи стрічку соцмереж з котиками. Коли щось болить – йдемо на УЗД чи до стоматолога і його бормашини.

Кількість електроенергії, яка споживається світом, невпинно зростає з кожним роком. Традиційні джерела поки що покривають попит, але при цьому наносять шкоду довкіллю: теплові електростанції спалюють величезну кількість природного палива, гідроелектростанції порушують ландшафт і заважають природній течії річок, а атомні електростанції втрачають довіру після аварій в Чорнобилі і Фукусімі.

Саме тому науковці всього світу почали шукати альтернативні джерела. І мова не тільки про сонячні батареї та вітряки. На зміну нафті і газу приходить енергія від іноді надзвичайно дивних джерел. Platfor.ma розповідає про деякі з них.

Англійські інженери компанії TGO створили в Лондоні спортивний майданчик Green Heart з особливими тренажерами, які дозволяють не просто спалювати калорії, але й освітлювати при цьому прилеглі вулиці. Тренажери приєднані до динамо-машини, яка заряджає великий акумулятор. Також вони оснащені дисплеєм, який показує, скільки електроенергії згенерував спортсмен.

Схоже обладнання використовується в Нідерландах. Щоправда, там електрику отримують з безкінечної дитячої енергії – для цього на майданчику встановили спеціальну карусель.