Да будет знак: как эмоджи покорили мир и что они говорят про человечество

АвторМикита Богданов
27 Серпня 2017
планета пороблено технології

Эмоджи по-настоящему появились в нашей жизни только в этом десятилетии, но успели стать неотъемлемым элементом повседневного общения – с трёхмиллиардной аудиторией и вниманием со стороны социологов. Platfor.ma вспомнила, зачем изобрели разноцветные иконки, и что они говорят об обществе и поп-культуре.

Эмоджи – сравнительно новое явление в цифровой коммуникации, хотя и кажется, что они сопровождали нас всегда. Закрепившиеся в мейнстриме с iOS 5 в 2011 году, они успели стать словом года от Оксфордского словаря, заполучить собственную конференцию и день в календаре, а теперь обзавелись и экранизацией.

На самом деле, возрождение идеи репрезентации языка в символах очень встраивается в победоносное шествие визуальной культуры. Клинопись, иероглифы и пиктограммы, появившиеся около пяти тысяч лет назад, стали вдохновителями новой – универсальной – словесности и, по мнению психологов, постепенно занимают в электронной переписке ту роль, которую играют жесты и мимика в живом общении.

История взаимосвязи спектра эмоций и выражений лица началась более столетия назад, когда результаты своих исследований представили Гийом Дюшен и Чарльз Дарвин, изучавшие мышечные сокращения и мимические проявления. Примерно в то же время американский писатель Амброз Бирс в одном из своих эссе в шутку предложит, чтобы опрокинувшаяся скобка стала пунктуационным знаком и обозначала улыбку. В конце 60-х о том же заговорит Набоков, а в 1982 году исследователь университета Карнеги – Меллона Скотт Фалман призовет использовать 🙂 и 🙁 для эмоциональной окраски объявлений возле кампуса, таким образом предложив первый эмотикон – символ, который передает сообщение типографскими возможностями клавиатуры.

Эмотиконы и эмоджи во многом похожи, но отличаются тем, что количество первых неограниченно и зависит от фантазии пользователей, а вторые довольно четко регламентированы и лимитированы.

Эмоджи (от японского e – картинка и moji – знак) в 1999 году изобрел японский инженер Шигетака Курита. В то время огромной популярностью пользовались пейджеры, которыми пользовались как местные бизнесмены, так и подростки. Ввиду ограниченности размера сообщения, идея добавить условные символы витала в воздухе, пока не материализовалась в виде эмоджи сердца. Понимание всей ценности этой затеи пришло немного спустя, когда производители пейджеров решили убрать сердечко из устройств, а клиенты ответили им беспощадным снижением продаж.

Вдохновившись прогнозом погоды, уличными знаками и мангой Курита рисует набор из 176 эмоджи размером 12х12 пикселей для своей компании (а работал он в NTT DoCoMo – одном из крупнейших мобильных операторов Японии). Начальство идею утвердит, но особого энтузиазма не проявит, просто добавив набор в устройства, даже не прибегнув к услугам дизайнера. Позже этим воспользуются операторы-конкуренты, которые перерисуют все чуть красивее и возьмут себе. Но справедливость, в итоге, восторжествует: в 2016 оригинальный набор Куриты на постоянную экспозицию выставит Нью-Йоркский музей современного искусства.

Следующим прорывом стало появление эмоджи в iPhone. Когда Стив Джобс приехал представлять первый из них в Японию, один из операторов, Softbank, согласился на сделку только в том случае, если в яблочных смартфонах будут эмоджи. И понеслось.

Сперва эмоджи были доступны только в японских iPhone, но ушлые пользователи из других регионов довольно быстро пришли к решению – после установки японской клавиатуры оригинальные символы стали доступны и им.

В 2011 году вышло очередное обновление оболочки – iOS 5 – с официальной поддержкой эмоджи. Совсем скоро такую же введут в Android и Windows. За год до описываемых событий консорциум Unicode, который задает стандарт кодирования символов, добавил поддержку эмоджи, что позволило использовать их вне Японии и стандартизировать отображение в разных операционных системах.

Сейчас Unicode поддерживает более тысячи эмоджи, а радикально увеличить их количество позволило включение гендерно-инклюзивных и связанных с расовым разнообразием символов. Двигателем прогресса в этой области привычно выступила Apple: в iOS 6 они добавили в набор гей-пары, в iOS 8 – множество афроамериканских иконок, а в iOS 8.3 внесли возможность выбирать один из пяти цветов кожи (по шкале Фитцпатрика) после долгого тапа по эмоджи. В iOS 10 решили проблему с гендерным разнообразием профессий. Причем, исправив свои же ошибки: как пишетMashable в статье «Скрытая история эмоджи», именно Apple сделал прежде нейтральные смайлики полицейского и строителя мужчинами, а массаж и стрижку женскими, как будто мужчинам не нравится массаж, а женщина не может быть полицейской.

Политическая роль эмоджи стала еще более очевидной, когда в конце 2016 года Google и Microsoft запретили включение в набор иконки винтовки (приуроченной к Олимпийским играм в Лондоне), а Apple заменили старую иконку пистолета зеленым водным ружьем.

Потенциал в эмоджи увидели и художники. Помимо уже упомянутой коллекции в MoMA, был и «эмоджи Дик», купленный Библиотекой Конгресса в 2013 – деньги на книгу собирали на Кикстартере, а саму идею подхватил и расширил, например, сайт Arzamas. Был Сюй Бин, когда-то создавший сначала книгу с неразборчивыми китайскими иероглифами, которые никто не может прочитать, а в 2012 выпустивший книгу-антипод с эмоджи, понятными всем. А нью-йоркская художница Карла Ганнис выставила в Сотбис анимированный «Сад эмоджи наслаждений», остроумно обыгрывающий босховский оригинал.

В 2015 году Оксфордский словарь английского языка назовёт Словом года :joy: – «лицо со слезами радости», самое популярное эмоджи в мире. В том же году Американское общество диалектов признает «самым заметным эмоджи» :eggplant: – баклажан в Штатах используют как эвфемизм для фаллоса (эмоджи пока асексуальны. Пока).

В ноябре 2016 в Сан-Франциско прошёл первый Эмоджи-кон, спонсорами которого среди прочих выступили General Electric, ESPN и Timberland, а партнёром – страна Финляндия.

Кроме того, с 2014 года 17 июля отмечается Всемирный день эмоджи. Создатель Эмоджипедии Джереми Бардж выбрал этот день потому, что именно 17 июля изображено на эмоджи календаря в iOS. В 2017 Эмпайр-стейт-билдинг окрасилась в честь праздника в желтый, а в колокол, закрывающий торги на Нью-Йоркской фондовой бирже, прозвонили создатели «Эмоджи муви».

В этом году вышло первое масштабное социологическое исследование эмоджи: исследователи Мичиганского и Пекинского университета проанализировали 427 млн сообщений от пользователей из 212 стран. Их рейтинг тоже возглавило «лицо со слезами радости» (15,4% от всех), за ним – «сердце» и «глаза-сердца». Чаще всего (в каждом пятом сообщении) эмоджи используют французы, за ними россияне и американцы. Жители стран с высокими показателями индивидуализма, например, Австралии, Нидерландов или Чехии, склонны использовать более «счастливые» эмоджи. В обществах с долгосрочной ориентацией и ценностями, связанными с будущим – Венгрии или Украине – негативные эмоджи используются реже, чем в противоположных по ориентации Мексике и Израиле. В то же время, считающиеся очень открытыми чилийцы и аргентинцы используют меньше счастливых эмоджи, чем живущие в авторитарных обществах россияне и турки и так далее.

Эмоджи – не только инструмент в общении, но и индикатор, регистрирующий новые веяния в обществе и много говорящий о нас самих. Недавно Куриту, создателя первого набора, спросили о любимом эмоджи. Он ответил: «Тот, с которого всё началось – сердце».

 

Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED.

Найцiкавiше на сайтi

«Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення»: про що Боно говорив у Києві

АвторЮрій Марченко
17 Вересня 2018

У Києві пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Одним із головних гостей форуму став музикант та філантроп, лідер U2 Боно. Співак говорив про європейські ідеали і важливість Африки для всього світу, а також один раз використав слово «fuck» в одному реченні з «українці» та «інновації». Platfor.ma наводить розшифровку його слів.

Я приїхав в Україну, бо багато чув про те, що у вас є дуже велика повага до справжніх європейських цінностей і натхнення щодо них. Усім нам в Європі зараз потрібне натхнення.

Давайте згадаємо Америку. Одразу приходить в голову певна міфологія. Голлівуд з’явився, щоб увічнити ідею американської мрії, ідею, що всі рівні, що кожен може досягти цієї мрії. Але Європа не має такого механізму міфотворення. Лише декілька митців дійсно присвятили себе створенню єдиної прекрасної європейської ідеї. Зараз на виступах U2 ми завжди посередині концерту виносимо на сцену блакитний прапор з зірками – прапор Євросоюзу. Це не таке шоу, як було колись давно, коли Боб Ділан врубав електрогітару або Боуї ходив у жіночому платті. Та все ж цей хід на концертах дійсно вражає людей. Тепер глядачі вже самі приносять прапори ЄС на наші концерти.

Гадаю, після Брексіту чимало молодих британців стали прихильниками цієї романтичної ідеї про єдину Європу. Ідеї про те, що всі ми можемо говорити різними мовами, але будемо розуміти один одного.

Митці, які просувають ідею єдиної Європи, мають діяти дуже обережно, без дидактики і зверхності. От, скажімо, я з Ірландії. Ми пережили чимало – той же колоніалізм Британської імперії. Але якщо розібратися, Ірландія була вигадана якимось божевільними поетами-алкоголіками та мудрими філософами. Певна міфологічність була з самого початку тісно інтегрована в концепцію Ірландії.

Іноді я чую думки штибу: «Ви співаки, от і співайте, не лізьте у серйозні справи». Але якщо повернутися до самої ідеї демократії, то це дещо, у що залучені абсолютно всі. І поети, і співаки. У Ірландії у нас все так і було. В кожному пабі, в кожному місці, де можна поговорити – говорили. Хтось може сказати, що не можна завжди публічно дискутувати на певні теми: секс, релігія чи політика. Ірландці тільки про це і хочуть базікати!

У видатної пісні та видатної ідеї є досить багато спільного. Це щось, що запам’ятовується, щось, після чого тобі здається, що це існувало завжди. Європі потрібно більш активно розповідати про те, що вже побудовано після двох світових воєн, та більш активно мріяти про те, що ще можна зробити.

Чимало речей ми вже сприймаємо як даність. Наприклад, ООН чи Декларацію прав людини, план Маршалла (економічна допомога США післявоєнній Європі. – Platfor.ma) – це надзвичайно прекрасні здобутки. Не знаю, чи правильно згадувати тут НАТО, але все ж вважаю, що і це була гарна ідея.

Чимало людей, які є набагато хоробрішими за мене, жертвували собою, щоб митці на кшталт мене могли діяти вільно. Якщо казати чесно, то частина мене завжди вірить, що мир еволюціонує в напрямку миру та справедливості для всіх.

Гадаю, якщо зараз заснути і прокинутися за кілька років, то буде більше рівності та прав для жінок, ЛГБТ та інших людей. Ми звикли думати, що це нормальна частина людської еволюції, але насправді немає жодних доказів цього.

Хай нам варто бути занепокоєними, але в останні декілька років ми начебто прокидаємося. Ми маємо не ставитись до таких прекрасних речей як до констант, маємо продовжувати організовуватися та розвиватися.

Я поки що мало знаю про вашу державу. Але знаю точно, що вам не потрібно пояснювати важливість й вартість слів мир та свобода. Ви б’єтеся за ці речі щоденно. Я сподіваюся, що в майбутньому боротися за ці ідеали ви зможете не фізично, а на культурному рівні.

Я багато займався Африкою. На межі дев’яностих і двохтисячних там були такі регіони, в яких гинула третина людей. Знаю, що у вас теж є проблеми зі СНІДом. Гадаю, це дуже серйозна несправедливість, що місце, де ви живете, визначає, скільки ви проживете. Якщо ви у Дубліні – маєте дві пігулки на день і СНІД вже не вирок. Ви у Малаві? У вас немає жодного шансу.

Зараз в Ірландії мир, який настав після чогось дуже подібного на громадянську війну. Через цей конфлікт я вивчив найважливіше слово в англійській мові. Це слово «компроміс».

Його часто недооцінюють, але дуже важливо, коли разом працюють люди, які звикли вважати один одного супротивниками. Колись ми разом з Біллом Клінтоном працювали щодо боротьби зі СНІДом. І був релігійний лідер, який відкрито називав тодішнього президента США дияволом. Так і кричав: «Білл Клінтон – це Сатана!» Але я сказав, що було би непогано мати цього лідера на наших зустрічах. Білл Клінтон зумів це зрозуміти. Тим самим ми далі займалися і в Європі, об’єднуючи різних людей.

Коли Барак Обама прийшов на посаду, деякі казали йому не підтримувати нашу ініціативу з боротьби проти СНІДу – мовляв, це спадок інших президентів, нащо воно тобі треба. Але він спитав, чи ефективно працює ця програма? І коли дізнався, що так, то зробив внесок навіть більший, ніж його попередники.

Що мені дуже подобається – так це несподівані пари. Коли рокер типу мене має фото з священниками, монахинями, республіканцями і тому подібними. Працювати з несподіваними партнерами – це ознака серйозності вашої роботи.

Гадаю, Ангела Меркель має саме те бачення, яке потрібне Європі. Вона колись дуже здивувала мене. Ми говорили про те, яка дивовижна Африка в плані культури, бізнесу та різноманіття. Я наполягав, що в порівнянні з Лагосом Нью-Йорк зовсім не вражає. А вона спитала мене: бачив того нігерійського репера? У нього ще мільйони переглядів на Ютубі. Якого ще репера – просто очманів я?! Як таке взагалі можливо – канцлер Німеччини підсаджує мене на нову музику, ну як я про це в групі скажу?! Вона пішла, взяла свій планшет, поклацала – і показує: ну, оце. Там була нігерійська версія Childish Gambino. У нього «This is America», а в Нігерії випустили «This is Nigeria». Вам теж варто на це подивитися.

«Хто вбив істину?»: Бернар-Анрі Леві про постправду і фейки

У Києві в 15 раз пройшла масштабна конференція Yalta European Strategy (YES). Серед гостей форуму був французький мислитель Бернар-Анрі Леві, який розповідав про постправду, фейкові новини, та те, звідки це все взялося. Platfor.ma наводить розшифровку промови філософа.

Ми будемо з вами розмовляти про так звані фейкові новини, про неправдиві факти, втручання у вибори, підтасовку результатів виборів у США і Франції. Я впевнений, що в Україні будуть дуже активні спроби зробити теж саме, тож ви повинні готуватися до цього. За декілька хвилин я спробую намалювати загальну картину на цій арені – як я бачу та сприймаю цю кризу.

Хто ж убив істину? Я не знаю. Але звідки походить криза правди – ось тут у мене є кілька підказок та підозрюваних. Я сказав би, що існує три джерела, які є парадигмою для всього подальшого обговорення. Перш за все, ми маємо філософського підозрюваного, далі – технологічно відповідальну особу, а також є політичне джерело.

Філософська сторона кризи істини розпочалася дуже давно – десь півтора століття тому, коли з’явився філософський модернізм. Цілком можна стверджувати, що ті, хто сьогодні ставлять під сумнів правду, мають своє коріння десь у філософії Фрідріха Ніцше. Саме з нього розпочався дуже тривалий процес, свідками якого ми є, процес підриву самої цінності істини – загалом модернова філософія помістила на свій прапор її критику. Вона ставить питання: чому треба віддавати перевагу істині в порівнянні з брехнею? Чому це вона повинна мати більшу цінність, ніж будь-що ще? Це метафізичне питання, яке розпочалося з Ніцше і далі продовжувалося у найсучасніших моделях філософії.

Друге – технологічне джерело. Ми повертаємося до надзвичайного феномену – до інтернету, соціальних мереж і решти нових технологій. Якщо двома словами, що сталося з правдою? Одна річ – вкрай позитивна, а друга – абсолютно катастрофічна. Нові технології пропонують чудову ідею – про те, що кожен із нас має абсолютно однакове право на самовираження. Це найкраща ідея у світі. Але вона перетворюється на катастрофу, коли ви отримуєте другий нюанс. Він полягає у тому, що кожен голос, кожна із пропозицій, кожне висловлене слово мають однакову вагу і вартість під егідою істини. Це абсолютно нова ідея. Ідея демократизації істини. І річ не тільки в тому, що я маю право висловлювати свої думки, а й те, що я сказав, має абсолютне право претендувати на те, щоб бути єдиною правдою.

Нова технологія вигадала цю демократизацію істини, що, по суті, стало катастрофою. Я скажу, що це не цілком нова ідея. Якщо уважно на це подивитися, то бачимо, що певною мірою це відродження того, з чим ми зіштовхуємося сьогодні. В світі кожен має право претендувати на істину – це наслідок колишніх дебатів західної філософії в Греції в V столітті до нашої ери. Тоді з одного боку виступали Сократ, Платон та інші філософи, а з іншого – софісти. Всі вони були дуже хорошими мислителями, а їхнє вчення полягало в тому, щоб сказати – Сократ не має жодного права на володіння істиною. Що це тільки одна з інших правд.

Отже, інтернет, Google, Facebook, Twitter тощо, які були вигадані у наш час, є новими софістами сьогоднішнього дня. Вони є відродженням цього напрямку думок, софізму, і джерелом кризи істини.

Ну і звичайно, є ще третя причина, останній підозрюваний у цій картині.

«1984» Джорджа Орвелла – це настільна книга тиранів. Один із найбільш ефективних інструментів тиранів – це втручатися не тільки в хід історії, а й в те, як вона викладається.

Орвелл повністю мав рацію. Всі тоталітарні держави говорили так, як відомий лідер нацистів: «Правда – це те, що я кажу». Звичайно, вони це казали у більш м’якій формі.

Можна, наприклад, уважно подивитися на те, що відбувається у цьому регіоні, на війну, яка була запущена Росією проти України, на цю агресію. Приходиш до висновку, що Путін наніс удар своїми військами, але не тільки через насилля, а й через маніпуляцію істиною, побудовою альтернативних наративів тими словами, які подібні до виразів президента США. Якщо подивитися на ситуацію у цьому регіоні, не можеш не думати про те, що президент Росії, хто би ним не був, звичайно, є главнокомандуючим своєї країни. Але крім того він є ще й головним істориком, головним журналістом і тим, хто знаходить способи переписати та винайти заново історію минулого.

Є відома цитата французького сучасника Орвелла: «Ніхто не знає тих несподіванок, які може для нас приховувати минуле». Ми знаходимося у ситуації, коли популістичні режими заново винаходять минуле. Подивимося на ті дебати та дискусії, які відбуваються зараз в Польщі: переписування історії солідарності, мінімізація ролі Леха Валенси, намагання зруйнувати репутацію Броніслава Геремека. Ви бачите, що популісти, нові тирани сьогодення, мають одну з найкращих зброй і найбільш ефективну – це бажання і засоби переписувати, змінювати і підривати минуле.

Якщо є всі ці три ознаки, то ви відразу знатимете відповідь на питання, хто вбив правду.

Тільки натхнення, тільки хардкор: 5 джерел ідей для андеграундного ілюстратора

15 вересня в Києві відбудеться міні-конференція для ілюстраторів Ochi. Напередодні події Platfor.ma розшукала французького художника Метью Freak City, чиї роботи – це суміш панк-року, андеграундної культури та коміксів 80-х. Ми спитали його, чим варто надихатися, щоб створювати такі ж яскраві ілюстрації.

Метью Freak City

Я ходив на панк-рок концерти ще з 13 років і багато чого дізнався, постійно перебуваючи в цій андеграундній DIY-культурі. Знаю, як організувати концерт, випустити альбом, зробити фанзін, створити лейбл та багато іншого. Це чудовий досвід: я навчився робити різні речі власноруч та потрапив у шалено енергійну молоду музичну тусовку.  

Кожного разу, коли мені потрібен ковток свіжого повітря та натхнення, я можу розраховувати на друзів, концерти, гурти, панк-рок і хардкор. Це дає необхідний поштовх. Шукайте мене на концерті в самому центрі подій – божевільно танцюючим у натовпі або ж на сцені!

 

Профайл: відеохудожник Tenpoint і DIS/ORDER Максим Побережський

АвторPlatfor.ma
13 Вересня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Цього разу про себе розповідає відеохудожник Максим Побережський.

Насправді я не обмежую себе відеоартом і не визначаюсь як «відеоартист». Як художник я працюю у складі двох груп: Tenpoint (разом з Олексієм Тищенко), що займається переважно newmedia, та DIS/ORDER (разом з Любою Маліковою) – це більш концептуальні речі, сучарт.

Обертаючись назад, можна сказати, що з першою групою я весь час вирішую питання, а з другою їх ставлю. Як VJ – людина, яка має показувати «красиві картинки» протягом восьми годин під час рейвів, – я займаюсь не стільки безпосередньо генерацією контенту, скільки створенням систем, які здатні його генерувати. Я дуже люблю так звані процедурні (параметричні) рішення, коли ви маєте деяку функцію з купою вхідних параметрів, одним із яких зазвичай є звук. Тобто результат ви бачите тільки тут і зараз, його не існувало раніше та не існуватиме потім.

В DIS/ORDER ми працюємо з темою кордонів у найширшому розумінні. І власне питання – чи є ці кордони, де вони, чи можемо ми їх посунути або вони посувають нас. Про кордон між людиною і технікою був проект «7th kingdom», про кордони соціального тіла – «Популяція», а «Квір-капличка» досліджує питання розміру і структури суспільства як такого.

Головний тренд – це кросмедійність: відео, звук, світло, дрони, роборуки, лазери, web, танець, перформанс. І щоб усе це працювало разом. Якщо взяти вужче, саме відео, то тренд – це realtime video gereration, зокрема платформи Unity та Unreal engine. Вони здатні робити інтерактивну картинку в такій якості, яка раніше була доступна тільки offline, тобто після N годин рендеру.

Віджеїнгом ми разом в Олексієм Тищенко займаємось вже майже 15 років, і були одними з перших в Україні, хто взагалі почав це робити. За цей час були сотні виступів і безліч годин роботи на різних фестивалях, концертах і вечірках. Зараз я переключився на більш спокійний темп, але все одно є проекти, на яких я працюю із задоволенням.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Positive Centre #rhythmburo #rhythmbüro @rhythmburo

Публикация от Vlad Mazalov (@mvzv_love)

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Lucy #rhythmburo #rhythmbüro @rhythmburo

Публикация от Vlad Mazalov (@mvzv_love)

Посмотреть эту публикацию в Instagram

#rhythmburo #rave #party #kiev

Публикация от Боди Арт (@body_a_rt)

Rhythm buro. Київ. 2017