Читать подано: 10 умных книг о том, как управлять миром или хотя бы самим собой

13 Жовтня 2015
вперед знання книгосховище креатівіті

Преподаватель Института международных отношений и Висконсинского международного университета Глеб Буряк написал для Platfor.ma о том, как человеком управляют до сих пор неизвестные нам процессы. И предложил десять книг, которые позволят хотя бы попытаться понять, кто мы и зачем.

Компьютерами управляют демоны. Так называют фоновые программы, работу которых пользователи не видят. То есть вы водите пальцем по экрану телефона, он отзывается картинками и звуками, но сложные расчёты и сценарии работы надёжно скрыты инженерами-создателями от наших глаз.

Протагонист лучшего сериала года «Мистер Робот» хочет запрограммировать демонов международной финансовой системы и обнулить человечество до доисторических времен. Он сравнивает компьютерные демоны с человеческими и не находит разницы: «Как программа, работающая в фоновом режиме, пока вы заняты чем-то другим. Их называют демонами, они действуют без участия пользователя. Наблюдение, запись, уведомление, примитивные импульсы, подавленные воспоминания, бессознательные привычки – они всегда рядом, всегда с вами. Мы пытаемся быть правильными, пытаемся быть хорошими, пытаемся изменить что-то, но это всё фигня. Побуждение ничего не значит, не они управляют нами, а демоны».

Мы говорим, у нас есть сознание, хотя даже не знаем, что это. Нам кажется, что у нас есть свободная воля и желания, есть интеллект, которым мы осознаём себя и мир. А что, если мы всё-таки роботы? Сама жизнь закладывает в наше поведение сценарии, которые мы распознать не в состоянии. Сценарист Федерико Феллини Тонино Гуэрра жаловался на избыточное курение: «…раньше я выкуривал ни много ни мало восемьдесят сигарет в день, из них, говоря по правде, сознательно я выкуривал не более десяти штук. Остальные семьдесят выкуривались как-то сами собой, я даже не замечал, каким образом. Кто курил мои сигареты, не знаю, где и когда я мог их выкурить, ума не приложу… тело развлекалось на все сто, а я им не управлял. Раньше я не обращал на это внимания, теперь стал следить за собой, но, замечая поступки, совершенные помимо своей воли, я испытываю страх».

В XXI веке мы подошли к пониманию работы мозга и физического объяснения воли и сознания. Подумать только, мы построили цивилизацию, полетели в космос, создали искусственный интеллект, но до сих пор не можем объяснить, чем мы это всё сделали. Мы движемся вперёд на ощупь, методом проб и ошибок, не зная, что природа подкинет нам в каждый следующий раз.

Древним людям с неопределённостью помогала справляться религия. Вера во всемогущество бога давала ответы сразу на все вопросы, и учёным приходилось шаг за шагом вытеснять бога физикой. Парадоксально, что работу своего мозга даже атеисты вынуждены принимать на веру, а недавние достижения нейронауки доказывают предположения самых древних религий.

Джайнисты три тысячи лет назад сочли человека безнадёжно ограниченным и потому недостойным уверенности в чём-либо. Если тело ограничено пятью чувствами, то мы видим только отражение этих чувств, а весь мир – лишь модель и конечной правды не существует. Вселенная призрачна, потому джайнисты на всякий случай с уважением относятся ко всем прочим религиям – у каждого свои иллюзии.

Наука же не станет ни с кем заигрывать, учёные верят в правду и реальные факты. Немецкий исследователь сознания Томас Метцингер добился невозможного: сложил картинку из современных знаний о работе мозга и пришёл к выводу, что мир действительно иллюзорен. Правы джайнисты, правы фанаты «Матрицы», прав Григорий Сковорода: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строиться на видимостях. Всякая видимость есть плоть, а всякая плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась; все то идол, что видимое».

Каждый из нас строит собственную иллюзию, исходя из опыта и полученных знаний. Почти всегда мы делаем это несознательно, мы программируем своих демонов и затем незаметно подчиняемся им. Хотелось бы найти идеальную программу и установить её на каждого человека, но ни один человек в мире не способен охватить весь опыт. Наши советы опираются на своё личное прошлое, а рекомендации любимых книг ограничены лишь тем, что мы прочли.

Я также предлагаю свой опыт – книги о том, что происходит внутри человека. Принятие решений – это безостановочный процесс, миллионы алгоритмов шумят в наших головах. Как разобраться в этом шуме?

Ноам Хомски «Синтаксические структуры»

Самый цитируемый из ныне живущих учёных, Хомски считает общение трансформацией символов. Наши идеи – глубинные структуры, наша речь и поведение – поверхностные, а человек лишь тем и занимается, что превращает одни в другие. Публикация далёкого 1957 года сегодня читается скучно, но именно эта работа положила начало инженерии знаний и дала толчок многим другим наукам.

Джон Гриндер, Ричард Бэндлер «Структура магии»

Бывший ЦРУшник Джон Гриндер преподавал лингвистику в Калифорнийском университете и обратил внимание на особенно харизматичного студента. Ричард Бэндлер умел так ладно повернуть разговор, что спорить с ним было невозможно. Гриндер предложил Бэндоеру сотрудничество, используя методологию трансформационной грамматики Хомского они постарались смоделировать навыки убедительного общения для широких масс. Так сформировался тандем, который подарит миру доселе модное нейро-лингвистическое программирование и два тома «Структуры магии». История сродни знакомству успешного писателя Евгения Катаева, которому так понравились анекдоты Ильи Файнзильберга, что в итоге эта дружба превратилась в тандем Ильфа и Петрова.

Роберт Дилтс «Фокусы языка. Как вам говорить так, чтобы влиять на людей?»

Из океана НЛП-специалистов, гуру, коучей и прочих тренеров Дилтса выделяет научный подход и сильная методологическая база. Поверхностное изучение психологии дает многим ложную уверенность в себе, но трезвый подход Дилтса и широкие теоретические объяснения вместо заигрываний с читателем намного безопаснее и полезнее для сознательного обучения.

Даниэль Канеман «Думай медленно, решай быстро»

Нобелевский лауреат Канеман изучает стереотипы и упрощения. Человеческий мозг похож на каталог с инструкциями. Каждый раз, когда мы сталкиваемся с новой задачей, мы вынуждены писать новую инструкцию, но мозг ленив и слаб, потому нам проще подыскивать уже существующее решение. Канеман описывает самые популярные ошибки и пагубные стереотипы, которые сдерживают наше восприятие в ловушке. Если со времён Адама Смита человека считают существом рациональным и нацеленным на получения результата, то Канеман иронично доказывает, что рациональность нам не присуща. Мы всего лишь копилка убеждений.

Малкольм Гладуэлл «Озарение. Сила мгновенных решений»

Автор NewYorker поп-социолог Гладуэлл перечёркивает наши знания об интуиции. Оказывается, её не существует, это просто вспышки нашего мозга, который подсовывают нам готовые решения. Это те же стереотипы и быстрое мышление, о которых пишет Канеман, либо демоны, о которых говорит «Мистер Робот». Гладуэлла стоит читать уже за неожиданные взгляды на традиционные вещи, кроме того, он прекрасно рассказывает истории. Как художественный эксперт может с одного взгляда отличить подделку? За что безоружный чёрный парень может получить десяток пуль от полиции? Как полевой генерал Пол Ван Рипер разбил американскую армию на самых масштабных учениях в истории?

Митио Каку «Будущее разума»

Создание новых измерительных приборов пополнило нашу копилку знаний о физиологии мозга. Популяризатор науки Каку старается понятным языком описать этот странный орган: если мозг станет работать хотя бы на 20% от своих возможностей, то его температура повысится на 5 градусов Цельсия и человек погибнет; последняя мутация мозга случилась 6 тыс. лет назад, тогда же появилась письменность; оцифровка всех синапсов и нейронных связей одного мозга составит объем данных, сравнимый с интернетом.

Рэй Курцвейл «Как создать разум»

В далёких 70-х Курцвейл создал алгоритм оптического распознавания образов, а сегодня Fecebook угадывает наши имена по фотографиям. Книга описывает работу искусственного интеллекта и делает роботов более понятными. Курцвейл верит, что уже в 2030 году человечество достигнет пределов развития и для дальнейшего прогресса нам понадобится искусственный разум. Возможно, именно он и даст нам окончательные ответы на все вопросы о человеке.

Томас Метцингер «Эго туннель – наука о сознаии и миф о самом себе»

«В этой книге я попробую убедить вас в том, что нет такой вещи как собственная личность. Вопреки тому, во что верит большинство людей, никто никогда не был самим собой и не имел собственной личности». Упомянутый выше Томас Метцингер находится на стыке философии и физиологии. Стоя на плечах Витгенштейна, вооруженный электроэнцефалограммами он, кажется, дал нашел объяснения феномену человеческого сознания. Это одна из наиболее сложно написанных книг, которые вам попадутся в жизни. Помимо прочего, перевод на русский язык сейчас есть только любительский. Но, осилив предыдущие книги из предложенного списка, вы сами захотите нырнуть в аналитическое описание своего сознания.

Учёные доказывают, что мы живём в иллюзорном мире, который воссоздаёт наш мозг. При этом полностью мозгом мы управлять не в состоянии, у нас в распоряжении лишь небольшой блуждающий участок. Как описывал его Иван Павлов: «Словно вы водите лучом фонаря в бездне». Мы как инструмент, по струнам которого бьют случайные перепады погоды, дикторы с телевидения или косые взгляды незнакомцев. Наши зеркальные нейроны послушно перенимают чужое поведение и настроение, мы радуемся на рок-концертах или паникуем при кризисах. Никакие знания не изменят ограничений человеческого организма, но мы можем стать более эффективными, осознанными и чуточку независимыми. Психоанализ ничего не объяснит вам с научной точки зрения, но поможет заглянуть внутрь себя и понять природу чувств и эмоций. Если мы не можем справиться с эмоциональными волнами и вернуться к здравому ходу мыслей, у нас есть два пути. С химической точки зрения, наши эмоции – это гормоны, значит их можно заблокировать антидепрессантами и с чистой совестью вернуться к обычной жизни. Психоанализ – более сложный и неявный путь, но список литературы о человеческой природе без него будут неполным.

Берри Уайнхолд, Дженей Уайнхолд «Освобождение от созависимости»

Авторы – практикующие психоаналитики. У всех своих пациентов они находят общую душевную проблему – созависимость: свои страхи и недовольства пациенты стараются компенсировать за счёт близких людей. В нашем обществе это стало уродливой нормой, которую нужно беспощадно лечить. Вайнхолды утверждают, что от проблемы созависимости избавлены всего 2% людей, потому вы обязательно увидите в книге поведение своих близких или даже себя. А затем вы станете с меньшим раздражением принимать поведение окружающих: они же не виноваты, что у них с детства всем заправляют демоны.

Эрих Фромм «Искусство любить»

Один из главных философов ХХ века пишет о вечном. Пишет не как Шекспир или Цвейг, напротив. Автор уверен, что худшим символом мировой культуры стал миф про «две половинки. Эрих Фромм доказывает, что здоровый человек – это самодостаточный человек, здоровая любовь – это любовь полноценных людей, а всё остальное – это страсть, истерика и садомазохизм – источник ярких впечатлений, которые всё равно ничем хорошим не заканчиваются.

 

Говорят, человека создают несколько книг, которые попадаются ему в определённом возрасте. Читателя поражают идеи автора, и всю жизнь он одержим только ими. Эти книги и есть персональными демонами: они за главного в наших головах и выкинуть их невозможно. С ними можно пытаться воевать, переубеждать себя в обратных идеях, но это неравный бой. С этими демонами лучше вести дружбу. Им тоже нужна компания, новые знания и книги.

Чтение – самый приятный и почётный способ узнать себя. Как говорил Борхес: «Кто-то гордится каждой написанной книгой, я – любою прочтенной».

Найцiкавiше на сайтi

Факт є:
20 незвичайних фактів про звичайний йогурт

18 Листопада 2019

В рубриці «Факт є» Platfor.ma розповідає незвичайні факти про звичайні речі. Сьогодні разом із Danone розбираємось, чому йогурт раніше продавався в аптеках, чи подовжував він життя, а також як такі відомі люди, як Мечников, Чингісхан та Франциск I, пов’язані з кисломолочним продуктом.

1. Може здатись, що йогурт — сучасний винахід, але насправді це не так. Ніхто не може сказати, коли точно виник йогурт, але вважається, що його споживали у Месопотамії близько 5000 р. до н.е. А в – звичному для нас вигляді цей продукт виник рівно 100 років тому разом із появою компанії Danone – саме вона стала першим виробником йогурту.2. Первісний йогурт з’явився в бурдюку. Історики погоджуються з тим, що йогурт виник внаслідок зберігання молока примітивними методами в теплому кліматі. Одна з версій припускає, що турецькі вівчарі вперше перетворили молоко на йогурт ще за 3000 років до н.е. Вони перевозили молоко в бурдюках — ємностях, виготовлених зі шлунків тварин. Молоко, збережене таким чином, скисало і перетворювалося на йогурт. А вівчарі з часом помітили, що скисле молоко зберігається довше, і почали навмисно змішувати його зі свіжим. До речі, слово «йогурт» походить від турецького «yogurur», що перекладається як «довге життя».

 

3. Справжній йогурт – той над яким попрацювали бактерії. Болгарська паличка і термофільний стрептокок — це саме те, що робить йогурт йогуртом. Коли обираєте йогурт, перевіряйте його на наявність двох бактерій — Streptococcus thermophilus та Lactobacillus bulgaricus (болгарська паличка). Остання має таку назву, адже була вперше відкрита болгарським мікробіологом Григоровим. До речі, в світі «йогурт» — це регульований термін, яким можна називати лише ті продукти, які були створені з однією або обома цими бактеріями.

 

4. Найдавнішу письмову згадку про йогурт приписують Плінію Старшому (23-79 рр. н. е.). Він зауважив, що деякі «варварські народи» знали, як «згущувати молоко в речовину з приємною кислотністю». Крім того, згадки про йогурт є у Біблії, Аюрведі, а також у Геродота та Гомера. 

5. Інша рання згадка йогурту пов’язана з діареєю Франциска I. Французький король страждав від хвороби, яку жоден місцевий лікар не міг вилікувати. Тоді його союзник Сулейман Прекрасний направив лікаря, який нібито зцілив його йогуртом, а вдячний король поширив інформацію про чарівний продукт.

6. Армія Чингісхана під час тривалих військових походів додавала йогурт до основного раціону харчування. Засновник Монгольської імперії змушував воїнів особистої гвардії пити кумис — кисломолочний продукт з кобилячого молока, що має багато спільного з йогуртом. Для його виробництва навіть утримували спеціальний табун «дійних коней». Чингісхан був переконаний, що кумис — це запорука не лише здоров’я, а й хоробрості його воїнів.7. Раніше йогурт використовували як б’юті-засіб. Йогурт — не лише здоровий перекус, а й крем для обличчя. Він має велику кількість молочної кислоти, яка може відлущувати та освітлювати шкіру. Молочна кислота в парі з вітамінами D і B12 можуть видаляти відмерлі клітини шкіри і послаблювати пігментацію. Тому в Давній Індії йогурт використовувався як природний зволожуючий засіб для відновлення сухої шкіри. А дехто й досі використовує його як крем.

 

8. У світі вперше дізналися про йогурт завдяки дослідженням довголіття Іллею Мечниковим. Нобелівський лауреат досліджував довгожителів Болгарії і дізнався, що люди, які прожили більше 100 років, вживали йогурт у великій кількості. Працями Мечникова зацікавився Ісаак Карассо, чий син мав проблеми з кишківником. Ісаак заснував компанію Danone після того, як ознайомився з гіпотезою Мечникова про те, що болгарська паличка в йогурті добре впливає на травлення. А лабораторія, в якій працював Ілля Мечников, стала головним постачальником болгарської палички для Danone.

 

9. Danone — це зменшувально-пестливе від імені сина засновника компанії. У 1919 році Ісаак Карассо став продавати йогурти у Європі. Він назвав продукт Danone на честь свого сина, що буквально означає «маленький Даніель».

10. Спершу йогурти продавалися за рецептом — як ліки, що допомагали дітям при кишкових розладах. Засновник компанії Danone поширював йогурти через мережі аптек, бо за професією був лікарем і такий спосіб продажу був йому ближчий. До того ж, виводити новий для того часу продукт на ринок було ризикованою справою, тоді як аптечні препарати навпаки користувалися попитом.

 

11. Йогурт містить менше лактози, ніж молоко. Крім того, лактоза в йогурті вже ферментована бактеріями й організму легше її засвоїти. Тому йогурт можна споживати навіть людям з лактазною недостатністю.

 

12. Йогурт повинен бути живим! Шукайте позначку «не менше 1×10⁷ КУО» на етикетці йогурту. Що більше живих бактерій у йогурті — тим він корисніший. Найважливіший показник, що характеризує якість йогурту, — це саме кількість молочнокислих бактерій у ньому.

 

13. Йогурт може захистити від діабету 2-го типу. Експерти Гарвардської школи охорони здоров’я у 2014-му довели, що вживання однієї порції йогурту на день знижує ризик виникнення хвороби на 18%.

Партнер проекту

ААААААА!!!: як Київ публічно виражав ненависть для експерименту та що про це думає Спілберг

АвторPlatfor.ma
15 Листопада 2019

Слово «ненависть» і всі однокореневі ми вживаємо мало не кожен день — в жартівливій формі або не дуже. Однак з точки зору психології значення цього почуття зовсім далеко від тривіальності. У кращому випадку воно призведе до перепалки з людиною, чий образ мислення не збігається з нашими цінностями, а у гіршому — провокує масові вбивства та теракти. 11 вересня, Беслан, Освенцим і всі війни світу виникли тільки тому, що хтось відчув ненависть і заразив нею інших. Platfor.ma разом із Discovery Channel намагаються зрозуміти, чому так відбувається та що з цим робити, а допомагають їм у цьому три експерти та Стівен Спілберг.

Великому режисерові сучасності проблема ненависті здається дуже цікавою. Разом зі своїми однодумцями він створив фонд Shoa, для якого вони зібрали 5200 відеозаписів тих, хто так чи інакше зіткнувся з Голокостом. Вивчаючи відеосвідоцтва цих нещасних людей, Стівен Спілберг усвідомив, що природа ненависті дуже складна.

«Я ріс в Нью-Джерсі – бути євреєм там не здавалася чимось неординарним. Але потім ми переїхали в Вестін і я зіткнувся з антисемітизмом у молодших класах. Існували групи популярних дітей, вони вибирали об’єктами глузувань однолітків з меншою популярністю (в моєму випадку вона була нульовою). Не можу сказати, що це була ненависть, але точно образи, – розповів режисер в інтерв’ю телеканалу Discovery, – Я соромився багатьох речей у собі, а ці хлопці своїми глузуваннями змушували мене стидатися ще і того, що я єврей. Я відчував себе вигнанцем, і коли став дорослішим, зрозумів, що булінг — це дуже дієвий інструмент, що дозволяє кривдникам відчувати себе наділеними якоюсь особливою владою. Мабуть, це мій єдиний досвід, коли я був об’єктом ненависті. Хоча весь цей час всередині мене таїлося абсолютно неконтрольоване почуття гордості за те, що я єврей».

Інтерес до цього психологічного явища спонукав Спілберга зняти документальний фільм «Чому ми ненавидимо?» («Why We Hate?») для Discovery Сhannel. Разом з Алексом Гібні легенда кінематографу досліджує ненависть як одну з найбільш руйнівних людських емоцій. Фільм складається з шести серій, кожна з яких розповідає, як це відчуття спровокувало ту чи іншу історичну подію. На відміну від багатьох наукових фільмів, в цій кінострічці автори намагаються знайти відповідь на фундаментальне питання про природу ненависті та підказують дієві методи боротьби з нею.

Факт є:
все, що треба знати про аркуш А4

АвторЮрій Марченко
14 Листопада 2019

Це рубрика «Факт є», у якій ми дізнаємося цікаве про прості речі з повсякдення і розповідаємо вам. Сьогодні розглядаємо з усіх боків одну з найбільш звичних для нас речей – аркуш паперу А4. І з’ясовуємо, що не такий вже він і звичайний!

1. Формати паперу, в тому числі й А4 – відносно нове явище. Ще сотню років тому кожен виробник випускав власні розміри. Все змінилося у 1922 році, коли німці вирішили розробити загальні стандарти, які згодом поширилися майже на весь світ.

 

2. А4 з’явився завдяки метричній системі. У створенні формату почали з А0, площа якого рівно метр. Далі його склали навпіл й отримали А1. Далі ще раз навпіл – А2. Так дійшли і до А4, розміри якого – 210×297 мм, а площа – 1/16 м². Тобто А4 – це якщо чотири рази скласти метр.

 

3. Одним із варіантів при розробці універсального формату був золотий перетин, який художники століттями використовували для естетичної привабливості зображення. Однак виявилося, що якщо складати такий аркуш, то пропорції сторінки змінювалися і ставали незручними для роботи. Формати аркушів А цієї проблеми уникають і залишаються у тих же пропорціях.

4. Офіційно стандарти розмірів паперу в міжнародному форматі А називаються ISO 216. Найменший передбачений в цій системі – А10: він розміром 26х37  мм.

 

5. Головним творцем формату А можна вважати німецького інженера й математика Вальтера Портсмана. Саме він був одним із ідеологів Deutsches Institut für Normung eV (DIN) — Німецького інституту зі стандартизації, і запропонував покласти в основу розмірів паперів метричну систему. Тепер DIN – це декілька десятків тисяч експертів з різних галузей.

 

6. Стандарт ISO 216 ще у 1970-х прийняли майже всі країни світу. Власні формати паперу, головний із яких називається Letter,  залишилися хіба що у Сполучених Штатів і Канади. При цьому у Мексиці, Колумбії, Венесуелі, Аргентині, Чилі і на Філіппінах офіційно діє стандарт ISO, але на практиці досі більш поширеним є американський формат паперу. Розмір аркушу Letter – 215,9 × 279,4 мм, тобто він коротший і ширший за A4.

 

7. Загальновідомим є факт, що аркуш А4 неможливо скласти більше семи разів. Але тут є певні застереження. Скажімо, якщо цей аркуш не з паперу, а з тонкої золотої фольги, то можна навіть 12 разів. Також вдасться щонайменше вісім, якщо він величезних розмірів – це довели «Руйнівники міфів», коли спробували таке з аркушем розміром 51,8×67,1 м. А ось із класичним паперовим А4 це дійсно не вдасться.

8. Одне дерево – це приблизно 17 пачок офісного паперу А4. А ще для виробництва всього одного аркушу потрібно близько 10 літрів води. Ось тут можна в реальному часі подивитися, скільки тонн паперу вироблено в цьому році.

 

9. Порізатися аркушами дуже легко, оскільки звичайний офісний папір товщиною приблизно як лезо для гоління. Однак при цьому краєчок аркуша досить шорсткий, тому наносить більше мікроскопічних поранень. Через це вава потім бобо.

 

10. А4 – це не тільки папір. Ще це нота ля першої октави ➀, назва автобанів у Європі ➁, клітина на шаховій дошці ➂, автомобіль Audi➃ й навіть альбом 2013 року вірменського метал-гурту Vordan Karmir ➄.

Колосальна цифра: інформаційне ожиріння, діджитал залежність та як з цим вижити

АвторНадя Перевізник
14 Листопада 2019

В еру шаленого розвитку цифрових технологій складно не спокуситися та не втекти від реальності у більш привабливі та функціональні віртуальні світи. Але чи це панацея від всіх життєвих складнощів? Фахівчиня з комунікацій та психологиня за освітою Надя Перевізник спеціально для Platfor.ma написала колонку про цифрову залежність, інформаційне ожиріння, вплив технологій на людство, і запросила на воркшоп про те, як з усім цим жити.

Надя Перевізник

6 годин і раз у 10 хвилин. Саме стільки пересічний житель планети проводить часу онлайн, а підлітки перевіряють соцмережі раз у 10 хвилин. Лінки та аналіз цієї статистики будуть далі – аби ви не відволікалися від тексту.

Якщо ви читаєте цю колонку, з великою ймовірністю належите до креативного класу, медіасередовища і «гуманітарії» за освітою, як і я. Принаймні, такий основний профіль аудиторії Platfor.ma. Більшість свого робочого дня ми фактично офіційно проводимо онлайн, працюючи з інформацією та спілкуючись в чатах. І якщо запитати – скільки часу проводимо там, ми скажемо «пару годин».

Однак мабуть багатьох вразив скрінінг екранного часу, який з’явився у мобільних рік тому, де видно ці вражаючі 4-8 годин у мережі щодня. Тобто, більшість активного дня. Що, власне, підтверджено і серйозними дослідженнями: середня щоденна тривалість перебування в інтернеті жителя планети – 6 годин 42 хвилини, звіт Digital in 2019, We Are Social & Hootsuite.