Читать подано: 10 умных книг о том, как управлять миром или хотя бы самим собой

13 Жовтня 2015
вперед знання книгосховище креатівіті

Преподаватель Института международных отношений и Висконсинского международного университета Глеб Буряк написал для Platfor.ma о том, как человеком управляют до сих пор неизвестные нам процессы. И предложил десять книг, которые позволят хотя бы попытаться понять, кто мы и зачем.

Компьютерами управляют демоны. Так называют фоновые программы, работу которых пользователи не видят. То есть вы водите пальцем по экрану телефона, он отзывается картинками и звуками, но сложные расчёты и сценарии работы надёжно скрыты инженерами-создателями от наших глаз.

Протагонист лучшего сериала года «Мистер Робот» хочет запрограммировать демонов международной финансовой системы и обнулить человечество до доисторических времен. Он сравнивает компьютерные демоны с человеческими и не находит разницы: «Как программа, работающая в фоновом режиме, пока вы заняты чем-то другим. Их называют демонами, они действуют без участия пользователя. Наблюдение, запись, уведомление, примитивные импульсы, подавленные воспоминания, бессознательные привычки – они всегда рядом, всегда с вами. Мы пытаемся быть правильными, пытаемся быть хорошими, пытаемся изменить что-то, но это всё фигня. Побуждение ничего не значит, не они управляют нами, а демоны».

Мы говорим, у нас есть сознание, хотя даже не знаем, что это. Нам кажется, что у нас есть свободная воля и желания, есть интеллект, которым мы осознаём себя и мир. А что, если мы всё-таки роботы? Сама жизнь закладывает в наше поведение сценарии, которые мы распознать не в состоянии. Сценарист Федерико Феллини Тонино Гуэрра жаловался на избыточное курение: «…раньше я выкуривал ни много ни мало восемьдесят сигарет в день, из них, говоря по правде, сознательно я выкуривал не более десяти штук. Остальные семьдесят выкуривались как-то сами собой, я даже не замечал, каким образом. Кто курил мои сигареты, не знаю, где и когда я мог их выкурить, ума не приложу… тело развлекалось на все сто, а я им не управлял. Раньше я не обращал на это внимания, теперь стал следить за собой, но, замечая поступки, совершенные помимо своей воли, я испытываю страх».

В XXI веке мы подошли к пониманию работы мозга и физического объяснения воли и сознания. Подумать только, мы построили цивилизацию, полетели в космос, создали искусственный интеллект, но до сих пор не можем объяснить, чем мы это всё сделали. Мы движемся вперёд на ощупь, методом проб и ошибок, не зная, что природа подкинет нам в каждый следующий раз.

Древним людям с неопределённостью помогала справляться религия. Вера во всемогущество бога давала ответы сразу на все вопросы, и учёным приходилось шаг за шагом вытеснять бога физикой. Парадоксально, что работу своего мозга даже атеисты вынуждены принимать на веру, а недавние достижения нейронауки доказывают предположения самых древних религий.

Джайнисты три тысячи лет назад сочли человека безнадёжно ограниченным и потому недостойным уверенности в чём-либо. Если тело ограничено пятью чувствами, то мы видим только отражение этих чувств, а весь мир – лишь модель и конечной правды не существует. Вселенная призрачна, потому джайнисты на всякий случай с уважением относятся ко всем прочим религиям – у каждого свои иллюзии.

Наука же не станет ни с кем заигрывать, учёные верят в правду и реальные факты. Немецкий исследователь сознания Томас Метцингер добился невозможного: сложил картинку из современных знаний о работе мозга и пришёл к выводу, что мир действительно иллюзорен. Правы джайнисты, правы фанаты «Матрицы», прав Григорий Сковорода: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строиться на видимостях. Всякая видимость есть плоть, а всякая плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась; все то идол, что видимое».

Каждый из нас строит собственную иллюзию, исходя из опыта и полученных знаний. Почти всегда мы делаем это несознательно, мы программируем своих демонов и затем незаметно подчиняемся им. Хотелось бы найти идеальную программу и установить её на каждого человека, но ни один человек в мире не способен охватить весь опыт. Наши советы опираются на своё личное прошлое, а рекомендации любимых книг ограничены лишь тем, что мы прочли.

Я также предлагаю свой опыт – книги о том, что происходит внутри человека. Принятие решений – это безостановочный процесс, миллионы алгоритмов шумят в наших головах. Как разобраться в этом шуме?

Ноам Хомски «Синтаксические структуры»

Самый цитируемый из ныне живущих учёных, Хомски считает общение трансформацией символов. Наши идеи – глубинные структуры, наша речь и поведение – поверхностные, а человек лишь тем и занимается, что превращает одни в другие. Публикация далёкого 1957 года сегодня читается скучно, но именно эта работа положила начало инженерии знаний и дала толчок многим другим наукам.

Джон Гриндер, Ричард Бэндлер «Структура магии»

Бывший ЦРУшник Джон Гриндер преподавал лингвистику в Калифорнийском университете и обратил внимание на особенно харизматичного студента. Ричард Бэндлер умел так ладно повернуть разговор, что спорить с ним было невозможно. Гриндер предложил Бэндоеру сотрудничество, используя методологию трансформационной грамматики Хомского они постарались смоделировать навыки убедительного общения для широких масс. Так сформировался тандем, который подарит миру доселе модное нейро-лингвистическое программирование и два тома «Структуры магии». История сродни знакомству успешного писателя Евгения Катаева, которому так понравились анекдоты Ильи Файнзильберга, что в итоге эта дружба превратилась в тандем Ильфа и Петрова.

Роберт Дилтс «Фокусы языка. Как вам говорить так, чтобы влиять на людей?»

Из океана НЛП-специалистов, гуру, коучей и прочих тренеров Дилтса выделяет научный подход и сильная методологическая база. Поверхностное изучение психологии дает многим ложную уверенность в себе, но трезвый подход Дилтса и широкие теоретические объяснения вместо заигрываний с читателем намного безопаснее и полезнее для сознательного обучения.

Даниэль Канеман «Думай медленно, решай быстро»

Нобелевский лауреат Канеман изучает стереотипы и упрощения. Человеческий мозг похож на каталог с инструкциями. Каждый раз, когда мы сталкиваемся с новой задачей, мы вынуждены писать новую инструкцию, но мозг ленив и слаб, потому нам проще подыскивать уже существующее решение. Канеман описывает самые популярные ошибки и пагубные стереотипы, которые сдерживают наше восприятие в ловушке. Если со времён Адама Смита человека считают существом рациональным и нацеленным на получения результата, то Канеман иронично доказывает, что рациональность нам не присуща. Мы всего лишь копилка убеждений.

Малкольм Гладуэлл «Озарение. Сила мгновенных решений»

Автор NewYorker поп-социолог Гладуэлл перечёркивает наши знания об интуиции. Оказывается, её не существует, это просто вспышки нашего мозга, который подсовывают нам готовые решения. Это те же стереотипы и быстрое мышление, о которых пишет Канеман, либо демоны, о которых говорит «Мистер Робот». Гладуэлла стоит читать уже за неожиданные взгляды на традиционные вещи, кроме того, он прекрасно рассказывает истории. Как художественный эксперт может с одного взгляда отличить подделку? За что безоружный чёрный парень может получить десяток пуль от полиции? Как полевой генерал Пол Ван Рипер разбил американскую армию на самых масштабных учениях в истории?

Митио Каку «Будущее разума»

Создание новых измерительных приборов пополнило нашу копилку знаний о физиологии мозга. Популяризатор науки Каку старается понятным языком описать этот странный орган: если мозг станет работать хотя бы на 20% от своих возможностей, то его температура повысится на 5 градусов Цельсия и человек погибнет; последняя мутация мозга случилась 6 тыс. лет назад, тогда же появилась письменность; оцифровка всех синапсов и нейронных связей одного мозга составит объем данных, сравнимый с интернетом.

Рэй Курцвейл «Как создать разум»

В далёких 70-х Курцвейл создал алгоритм оптического распознавания образов, а сегодня Fecebook угадывает наши имена по фотографиям. Книга описывает работу искусственного интеллекта и делает роботов более понятными. Курцвейл верит, что уже в 2030 году человечество достигнет пределов развития и для дальнейшего прогресса нам понадобится искусственный разум. Возможно, именно он и даст нам окончательные ответы на все вопросы о человеке.

Томас Метцингер «Эго туннель – наука о сознаии и миф о самом себе»

«В этой книге я попробую убедить вас в том, что нет такой вещи как собственная личность. Вопреки тому, во что верит большинство людей, никто никогда не был самим собой и не имел собственной личности». Упомянутый выше Томас Метцингер находится на стыке философии и физиологии. Стоя на плечах Витгенштейна, вооруженный электроэнцефалограммами он, кажется, дал нашел объяснения феномену человеческого сознания. Это одна из наиболее сложно написанных книг, которые вам попадутся в жизни. Помимо прочего, перевод на русский язык сейчас есть только любительский. Но, осилив предыдущие книги из предложенного списка, вы сами захотите нырнуть в аналитическое описание своего сознания.

Учёные доказывают, что мы живём в иллюзорном мире, который воссоздаёт наш мозг. При этом полностью мозгом мы управлять не в состоянии, у нас в распоряжении лишь небольшой блуждающий участок. Как описывал его Иван Павлов: «Словно вы водите лучом фонаря в бездне». Мы как инструмент, по струнам которого бьют случайные перепады погоды, дикторы с телевидения или косые взгляды незнакомцев. Наши зеркальные нейроны послушно перенимают чужое поведение и настроение, мы радуемся на рок-концертах или паникуем при кризисах. Никакие знания не изменят ограничений человеческого организма, но мы можем стать более эффективными, осознанными и чуточку независимыми. Психоанализ ничего не объяснит вам с научной точки зрения, но поможет заглянуть внутрь себя и понять природу чувств и эмоций. Если мы не можем справиться с эмоциональными волнами и вернуться к здравому ходу мыслей, у нас есть два пути. С химической точки зрения, наши эмоции – это гормоны, значит их можно заблокировать антидепрессантами и с чистой совестью вернуться к обычной жизни. Психоанализ – более сложный и неявный путь, но список литературы о человеческой природе без него будут неполным.

Берри Уайнхолд, Дженей Уайнхолд «Освобождение от созависимости»

Авторы – практикующие психоаналитики. У всех своих пациентов они находят общую душевную проблему – созависимость: свои страхи и недовольства пациенты стараются компенсировать за счёт близких людей. В нашем обществе это стало уродливой нормой, которую нужно беспощадно лечить. Вайнхолды утверждают, что от проблемы созависимости избавлены всего 2% людей, потому вы обязательно увидите в книге поведение своих близких или даже себя. А затем вы станете с меньшим раздражением принимать поведение окружающих: они же не виноваты, что у них с детства всем заправляют демоны.

Эрих Фромм «Искусство любить»

Один из главных философов ХХ века пишет о вечном. Пишет не как Шекспир или Цвейг, напротив. Автор уверен, что худшим символом мировой культуры стал миф про «две половинки. Эрих Фромм доказывает, что здоровый человек – это самодостаточный человек, здоровая любовь – это любовь полноценных людей, а всё остальное – это страсть, истерика и садомазохизм – источник ярких впечатлений, которые всё равно ничем хорошим не заканчиваются.

 

Говорят, человека создают несколько книг, которые попадаются ему в определённом возрасте. Читателя поражают идеи автора, и всю жизнь он одержим только ими. Эти книги и есть персональными демонами: они за главного в наших головах и выкинуть их невозможно. С ними можно пытаться воевать, переубеждать себя в обратных идеях, но это неравный бой. С этими демонами лучше вести дружбу. Им тоже нужна компания, новые знания и книги.

Чтение – самый приятный и почётный способ узнать себя. Как говорил Борхес: «Кто-то гордится каждой написанной книгой, я – любою прочтенной».

Найцiкавiше на сайтi

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)