Читать подано: 10 умных книг о том, как управлять миром или хотя бы самим собой

13 Жовтня 2015
вперед знання книгосховище креатівіті

Преподаватель Института международных отношений и Висконсинского международного университета Глеб Буряк написал для Platfor.ma о том, как человеком управляют до сих пор неизвестные нам процессы. И предложил десять книг, которые позволят хотя бы попытаться понять, кто мы и зачем.

Компьютерами управляют демоны. Так называют фоновые программы, работу которых пользователи не видят. То есть вы водите пальцем по экрану телефона, он отзывается картинками и звуками, но сложные расчёты и сценарии работы надёжно скрыты инженерами-создателями от наших глаз.

Протагонист лучшего сериала года «Мистер Робот» хочет запрограммировать демонов международной финансовой системы и обнулить человечество до доисторических времен. Он сравнивает компьютерные демоны с человеческими и не находит разницы: «Как программа, работающая в фоновом режиме, пока вы заняты чем-то другим. Их называют демонами, они действуют без участия пользователя. Наблюдение, запись, уведомление, примитивные импульсы, подавленные воспоминания, бессознательные привычки – они всегда рядом, всегда с вами. Мы пытаемся быть правильными, пытаемся быть хорошими, пытаемся изменить что-то, но это всё фигня. Побуждение ничего не значит, не они управляют нами, а демоны».

Мы говорим, у нас есть сознание, хотя даже не знаем, что это. Нам кажется, что у нас есть свободная воля и желания, есть интеллект, которым мы осознаём себя и мир. А что, если мы всё-таки роботы? Сама жизнь закладывает в наше поведение сценарии, которые мы распознать не в состоянии. Сценарист Федерико Феллини Тонино Гуэрра жаловался на избыточное курение: «…раньше я выкуривал ни много ни мало восемьдесят сигарет в день, из них, говоря по правде, сознательно я выкуривал не более десяти штук. Остальные семьдесят выкуривались как-то сами собой, я даже не замечал, каким образом. Кто курил мои сигареты, не знаю, где и когда я мог их выкурить, ума не приложу… тело развлекалось на все сто, а я им не управлял. Раньше я не обращал на это внимания, теперь стал следить за собой, но, замечая поступки, совершенные помимо своей воли, я испытываю страх».

В XXI веке мы подошли к пониманию работы мозга и физического объяснения воли и сознания. Подумать только, мы построили цивилизацию, полетели в космос, создали искусственный интеллект, но до сих пор не можем объяснить, чем мы это всё сделали. Мы движемся вперёд на ощупь, методом проб и ошибок, не зная, что природа подкинет нам в каждый следующий раз.

Древним людям с неопределённостью помогала справляться религия. Вера во всемогущество бога давала ответы сразу на все вопросы, и учёным приходилось шаг за шагом вытеснять бога физикой. Парадоксально, что работу своего мозга даже атеисты вынуждены принимать на веру, а недавние достижения нейронауки доказывают предположения самых древних религий.

Джайнисты три тысячи лет назад сочли человека безнадёжно ограниченным и потому недостойным уверенности в чём-либо. Если тело ограничено пятью чувствами, то мы видим только отражение этих чувств, а весь мир – лишь модель и конечной правды не существует. Вселенная призрачна, потому джайнисты на всякий случай с уважением относятся ко всем прочим религиям – у каждого свои иллюзии.

Наука же не станет ни с кем заигрывать, учёные верят в правду и реальные факты. Немецкий исследователь сознания Томас Метцингер добился невозможного: сложил картинку из современных знаний о работе мозга и пришёл к выводу, что мир действительно иллюзорен. Правы джайнисты, правы фанаты «Матрицы», прав Григорий Сковорода: «А как на подлых камнях, так еще больше не велю тебе строиться на видимостях. Всякая видимость есть плоть, а всякая плоть есть песок, хотя б она в поднебесной родилась; все то идол, что видимое».

Каждый из нас строит собственную иллюзию, исходя из опыта и полученных знаний. Почти всегда мы делаем это несознательно, мы программируем своих демонов и затем незаметно подчиняемся им. Хотелось бы найти идеальную программу и установить её на каждого человека, но ни один человек в мире не способен охватить весь опыт. Наши советы опираются на своё личное прошлое, а рекомендации любимых книг ограничены лишь тем, что мы прочли.

Я также предлагаю свой опыт – книги о том, что происходит внутри человека. Принятие решений – это безостановочный процесс, миллионы алгоритмов шумят в наших головах. Как разобраться в этом шуме?

Ноам Хомски «Синтаксические структуры»

Самый цитируемый из ныне живущих учёных, Хомски считает общение трансформацией символов. Наши идеи – глубинные структуры, наша речь и поведение – поверхностные, а человек лишь тем и занимается, что превращает одни в другие. Публикация далёкого 1957 года сегодня читается скучно, но именно эта работа положила начало инженерии знаний и дала толчок многим другим наукам.

Джон Гриндер, Ричард Бэндлер «Структура магии»

Бывший ЦРУшник Джон Гриндер преподавал лингвистику в Калифорнийском университете и обратил внимание на особенно харизматичного студента. Ричард Бэндлер умел так ладно повернуть разговор, что спорить с ним было невозможно. Гриндер предложил Бэндоеру сотрудничество, используя методологию трансформационной грамматики Хомского они постарались смоделировать навыки убедительного общения для широких масс. Так сформировался тандем, который подарит миру доселе модное нейро-лингвистическое программирование и два тома «Структуры магии». История сродни знакомству успешного писателя Евгения Катаева, которому так понравились анекдоты Ильи Файнзильберга, что в итоге эта дружба превратилась в тандем Ильфа и Петрова.

Роберт Дилтс «Фокусы языка. Как вам говорить так, чтобы влиять на людей?»

Из океана НЛП-специалистов, гуру, коучей и прочих тренеров Дилтса выделяет научный подход и сильная методологическая база. Поверхностное изучение психологии дает многим ложную уверенность в себе, но трезвый подход Дилтса и широкие теоретические объяснения вместо заигрываний с читателем намного безопаснее и полезнее для сознательного обучения.

Даниэль Канеман «Думай медленно, решай быстро»

Нобелевский лауреат Канеман изучает стереотипы и упрощения. Человеческий мозг похож на каталог с инструкциями. Каждый раз, когда мы сталкиваемся с новой задачей, мы вынуждены писать новую инструкцию, но мозг ленив и слаб, потому нам проще подыскивать уже существующее решение. Канеман описывает самые популярные ошибки и пагубные стереотипы, которые сдерживают наше восприятие в ловушке. Если со времён Адама Смита человека считают существом рациональным и нацеленным на получения результата, то Канеман иронично доказывает, что рациональность нам не присуща. Мы всего лишь копилка убеждений.

Малкольм Гладуэлл «Озарение. Сила мгновенных решений»

Автор NewYorker поп-социолог Гладуэлл перечёркивает наши знания об интуиции. Оказывается, её не существует, это просто вспышки нашего мозга, который подсовывают нам готовые решения. Это те же стереотипы и быстрое мышление, о которых пишет Канеман, либо демоны, о которых говорит «Мистер Робот». Гладуэлла стоит читать уже за неожиданные взгляды на традиционные вещи, кроме того, он прекрасно рассказывает истории. Как художественный эксперт может с одного взгляда отличить подделку? За что безоружный чёрный парень может получить десяток пуль от полиции? Как полевой генерал Пол Ван Рипер разбил американскую армию на самых масштабных учениях в истории?

Митио Каку «Будущее разума»

Создание новых измерительных приборов пополнило нашу копилку знаний о физиологии мозга. Популяризатор науки Каку старается понятным языком описать этот странный орган: если мозг станет работать хотя бы на 20% от своих возможностей, то его температура повысится на 5 градусов Цельсия и человек погибнет; последняя мутация мозга случилась 6 тыс. лет назад, тогда же появилась письменность; оцифровка всех синапсов и нейронных связей одного мозга составит объем данных, сравнимый с интернетом.

Рэй Курцвейл «Как создать разум»

В далёких 70-х Курцвейл создал алгоритм оптического распознавания образов, а сегодня Fecebook угадывает наши имена по фотографиям. Книга описывает работу искусственного интеллекта и делает роботов более понятными. Курцвейл верит, что уже в 2030 году человечество достигнет пределов развития и для дальнейшего прогресса нам понадобится искусственный разум. Возможно, именно он и даст нам окончательные ответы на все вопросы о человеке.

Томас Метцингер «Эго туннель – наука о сознаии и миф о самом себе»

«В этой книге я попробую убедить вас в том, что нет такой вещи как собственная личность. Вопреки тому, во что верит большинство людей, никто никогда не был самим собой и не имел собственной личности». Упомянутый выше Томас Метцингер находится на стыке философии и физиологии. Стоя на плечах Витгенштейна, вооруженный электроэнцефалограммами он, кажется, дал нашел объяснения феномену человеческого сознания. Это одна из наиболее сложно написанных книг, которые вам попадутся в жизни. Помимо прочего, перевод на русский язык сейчас есть только любительский. Но, осилив предыдущие книги из предложенного списка, вы сами захотите нырнуть в аналитическое описание своего сознания.

Учёные доказывают, что мы живём в иллюзорном мире, который воссоздаёт наш мозг. При этом полностью мозгом мы управлять не в состоянии, у нас в распоряжении лишь небольшой блуждающий участок. Как описывал его Иван Павлов: «Словно вы водите лучом фонаря в бездне». Мы как инструмент, по струнам которого бьют случайные перепады погоды, дикторы с телевидения или косые взгляды незнакомцев. Наши зеркальные нейроны послушно перенимают чужое поведение и настроение, мы радуемся на рок-концертах или паникуем при кризисах. Никакие знания не изменят ограничений человеческого организма, но мы можем стать более эффективными, осознанными и чуточку независимыми. Психоанализ ничего не объяснит вам с научной точки зрения, но поможет заглянуть внутрь себя и понять природу чувств и эмоций. Если мы не можем справиться с эмоциональными волнами и вернуться к здравому ходу мыслей, у нас есть два пути. С химической точки зрения, наши эмоции – это гормоны, значит их можно заблокировать антидепрессантами и с чистой совестью вернуться к обычной жизни. Психоанализ – более сложный и неявный путь, но список литературы о человеческой природе без него будут неполным.

Берри Уайнхолд, Дженей Уайнхолд «Освобождение от созависимости»

Авторы – практикующие психоаналитики. У всех своих пациентов они находят общую душевную проблему – созависимость: свои страхи и недовольства пациенты стараются компенсировать за счёт близких людей. В нашем обществе это стало уродливой нормой, которую нужно беспощадно лечить. Вайнхолды утверждают, что от проблемы созависимости избавлены всего 2% людей, потому вы обязательно увидите в книге поведение своих близких или даже себя. А затем вы станете с меньшим раздражением принимать поведение окружающих: они же не виноваты, что у них с детства всем заправляют демоны.

Эрих Фромм «Искусство любить»

Один из главных философов ХХ века пишет о вечном. Пишет не как Шекспир или Цвейг, напротив. Автор уверен, что худшим символом мировой культуры стал миф про «две половинки. Эрих Фромм доказывает, что здоровый человек – это самодостаточный человек, здоровая любовь – это любовь полноценных людей, а всё остальное – это страсть, истерика и садомазохизм – источник ярких впечатлений, которые всё равно ничем хорошим не заканчиваются.

 

Говорят, человека создают несколько книг, которые попадаются ему в определённом возрасте. Читателя поражают идеи автора, и всю жизнь он одержим только ими. Эти книги и есть персональными демонами: они за главного в наших головах и выкинуть их невозможно. С ними можно пытаться воевать, переубеждать себя в обратных идеях, но это неравный бой. С этими демонами лучше вести дружбу. Им тоже нужна компания, новые знания и книги.

Чтение – самый приятный и почётный способ узнать себя. Как говорил Борхес: «Кто-то гордится каждой написанной книгой, я – любою прочтенной».

Найцiкавiше на сайтi

Кіно зсередини: продюсер Володимир Яценко про перемоги «Дикого поля», «Атлантиди», «Додому»

АвторЮрій Марченко
19 Вересня 2019

Володимир Яценко довго й успішно займався зйомками реклами, а потім вирішив спробувати себе продюсером кіно. За ці декілька років він вже випустив фільм «Дике поле» за головним романом в історії незалежної України, «Ворошиловградом» Сергія Жадана, його ж картина «Додому» у 2019-му висунута від нас на «Оскар», а «Атлантида» стала першим українським фільмом, що виграв на Венеціанському кінофестивалі. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Володимиром про те, скільки коштує зняти кіно, якою буде нова українська хвиля та що кіношники думають про Netflix.

– За останні п’ять років в Україні з’явилася купа фільмів, які можна дивитися без знижок на те, що «ну це ж наші…» Як думаєш, завдяки чому?

– Завдяки тому, що держава почала ввалювати в кіно чимало грошей. З’явилося просто багато фільмів, що, власне, і було метою – створити такий своєрідний живильний бульйон, в якому би знімало все живе, криве, косе, талановите і бездарне. Наскільки я знаю, завдяки цьому більше 400 компаній стали займатися кіно. Купа людей просто фізично почали знімати – і це принесло свої плоди. Плюс щороку держфінансування ще й збільшувалося вдвічі, зараз це вже біля $40 млн. Це рівень фінансування дуже непоганої європейської країни.

При цьому вціліли люди, які до цього були ніби поза системою: Мирослав Слабошпицький, Валик Васянович, наш Микита Сергійович Михалков – Олесь Санін. Зате перестали знімати всі ці ветерани, які з року в рік вивалювали жахливі шароварні фільми.

Якщо нові киношники з приходом нової ж влади не помруть, то це покоління покаже себе дуже добре. Вони вже інтегровані в європейську систему кіно, вони вже багато надивилися, вони знають тренди. Плюс ми ж фронтир, а будь-який фронтир виробляє нові цікаві смисли.

– Загалом це той випадок, коли державі можна подякувати?

– Рідкісний випадок, але так! Філ Іллєнко (колишній голова Держкіно. – Platfor.ma) реально доклав багато зусиль, щоб все сталося, щоб прийняли закон про кіно, який я вважаю одним із найкращих в Європі. Нам залишилося тільки визначитися, розумні ми чи красиві та яку індустрію будуємо.

Кадр із фільму «Дике поле»

Не кажи «триста»:
як навчитися жартувати дійсно смішно

Скільки разів перед сном ви знову і знову програвали в пам’яті момент, коли могли влучно віджартуватися? Або вам на думку спадала дотепна відповідь, але надто пізно? Настав час стати зіркою стендапу не тільки у власній голові. Почуття гумору не генетичне, і його можна натренувати. Розповідаємо про прості правила та заборонені прийоми.

Навчитися жартувати нам допомагають експерти з «Підпільного стендапу»

Слідкуйте за контекстом. Коли ви в колі друзів, то пожартувати не важко, адже ви знаєте контекст, у якому знаходитесь. Ви в курсі того, що відбувається, можете жартувати щодо того, що трапилося тут і зараз. Натомість комік має створити контекст штучно та вигадати такі умови, в яких його слова стають смішними. Наприклад: «Мене питають, що я встиг до 25 років? Я встиг не померти, це теж непросто. В Україні дуже легко це зробити – невдало зайшов до Євразії, переплутав йогурт в АТБ, зайняв надто активну позицію в Херсоні. Сьогодні настільки легко померти, що новину про смерть людини можна прочитати у розділі “Курйози”».

Робіть влучні постріли. Ваша кількість жартів повинна бути дозованою. Якщо ви думаєте, що ви будете постійно жартувати й залишатися на гребені хвилі, то ні – це швидко всім набридне. Навіть якщо ви робите це смішно, ваші слова будуть знецінюватися. А якщо несмішні, то швидко здобудете собі славу балабола. 

Цитуйте. Якщо ви хочете смішно пожартувати в компанії, то можна процитувати якогось коміка, наприклад. Це не заборонено і майже завжди смішно, а якщо ні, то ви можете виправдатися: «Ой, ну я не так переказав, там було кумедніше». Але тільки в тому разі, якщо у вас немає амбіції виступати на сцені.

Дійте по ситуації. Якщо ваш жарт не заходить, пожартуйте про те, як у вас не зайшов жарт. Якщо перед вами сидять 50 людей, які не сміються, оберіть одного, який відреагував, і почніть із ним розмовляти. 

Не бійтеся бути несмішними. Це нормально. Навіть професійні коміки дуже часто виступають несмішно, якщо ви те ж саме зробите в компанії, то нічого страшного не відбудеться. Не намагайтеся рятуватися та накидувати ще 40 жартів, щоб вибратися з цього полону.

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Епоха артропоцену:
клімат змінюється –
і до чого тут мистецтво?

Зміна клімату відбувається тут і зараз, не в далекому майбутньому чи віддаленій географічній точці, але навіть знаючи це, людство продовжує прямувати до екологічної катастрофи. Кураторка проекту Кліматично-мистецькі лабораторії, які об’єднують арт, науку і активізм, Ірина Замуруєва написала для Platfor.ma про те, чому зараз скрізь чути про антропоцен і як мистецтво може вплинути на ситуацію.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.