Быть в первом курсе: гид по Киеву для приезжего студента

АвторЮрій Марченко
8 Вересня 2015
пороблено

В вузах столицы стартует новый учебный год. Для тех первокурсников, которые приехали учиться из других городов, Platfor.ma подготовила гид о том, как вести себя в Киеве, чтобы с ходу прослыть своим.

Мемы и символы

Киевским символам, которыми кичится не официозная власть, а простые горожане, мы уже посвящали отдельный материал. Используй его мудро. Если однокурсники предлагают посидеть в парке Шевченко, усмехнись: «Заодно твою квартиру в шахматы проиграем». Потешайся над обилием киосков – это очень по-киевски. Ходи на водные экскурсии по Днепру с напускным чувством брезгливости. Будучи вечером выходного дня в районе Театральной, обязательно предложи «спуститься посмотреть, как старички танцуют». В случае пикника настаивай, что нужно «гнать на трамвае в Пущу». По Крещатику ходи деловитым шагом, не глядя по сторонам, так как променад по главной улице страны – это для приезжих.

Очередь напротив ЦУМа (не забудь вздохнуть: «Когда ж его уже достроят» – кстати, скоро) означает сакральный символ Киева – «перепичку». Демонстративно съешь ее и как можно более небрежно произнеси: «Вроде они сосиски другие стали класть, не?» – степень столичности вырастет в разы.

Во дворике на Рейтарской в клетке обитают здоровенные вороны. Не так важно знать, где именно, как исправлять несведущих, что это не ворОны, а вОроны. Кстати, они тоже любят сосиски.

На посиделки с вином зови друзей на Пейзажную аллею, протянувшуюся от Исторического музея до Львовской площади. Первое правило Пейзажной аллеи – никогда не называй ее Пейзажной аллеей – используй кодовые названия БЖ (в честь прилегающей улицы Большая Житомирская) или Пейзажка. Слушай уличных музыкантов, глазей на прохожих. С каменными котами не фотографируйся.

Будь осторожен с Гидропарком – там есть заведения, где в состав бизнес-ланчей входит водка, что многое говорит об этом месте. Но если ты амбал или хочешь им стать, обязательно загляни в тамошний самодельный тренажерный зал под открытым небом. Некоторые конструкции этого сурового фитнес-центра – нечто среднее между вершиной инженерной мысли и грудой ржавых железяк.

Еще от Гидропарка удобнее всего (на лодке через пролив) добираться до одного из лучших пляжей Киева с романтическим названием Довбычка. Если вдруг увидишь что-то такое, от чего в детстве хихикал бы с друзьями по двору, то не удивляйся – пляж слегка нудистский.

Если ты живешь в общежитии, то держись. Кстати, больше всего с расположением повезло общаге Национального медицинского университета, которая находится в трех минутах от Майдана. Впрочем, не так уж повезло тамошним студентам, поскольку строение старое и коренные его жильцы – тараканы и сердитые вахтеры. Если же снимаешь квартиру, то в разговорах с однокурсниками о том, кто где обосновался, блесни фразой «Жизнь дала трещину – переехал на Троещину». Именно этот район в народном эпосе полагается наиболее неприглядным, хотя 300 тыс. тамошних жителей с этим не согласятся. Не соглашайся и ты, настаивай, что ДВРЗ или даже Борщаговка гораздо специфичнее.

Селиться стоит около станций метро – транспорт удобный и в пробках не стоит. Всегда негодуй, что в час пик в вагонах много людей. Уступай место сам знаешь кому и придерживай тяжеленные двери-убийцы на выходе. Проезд стоит 4 грн, можно покупать жетоны, проездные и прочие бесконтактные карточки. Но самый шик – это платить обычной MasterCard. Ближний к женщине-вахтеру аппарат обычно оборудован прибором, который на зависть стоящим в очереди за жетоном волшебным образом снимает с карточки 4 грн и пропускает тебя внутрь.

Еда

Перепичку, надеемся, ты уже запомнил, хотя регулярно есть ее все же не стоит. Уважай пирожковую «Ярослава» недалеко от Золотых ворот – там недорого, вкусно и можно выигрывать пари, потому что все считают, будто место на самом деле называется «ЯрославНа» (вот тут есть еще несколько киевских мифов). Из других уличных общепитов используй кебабные – это не зазорно. Чтобы прослыть шаурмичным эстетом, заказывай не мясо, а фалафель – это такие котлетки из нутовых бобов. Безуспешно жди, когда восхищенные одногруппники пошутят: «Нут ты даешь!» – этого никогда не случится. Сердце киевской шаурмы – в здании Бессарабского рынка, где сразу несколько культовых мест с вращающимся мясом. Если фалафель осточертел, используй тамошнюю же точку Veganohooligano – вегетарианцы от нее будут в восторге. Столичного лоска тебе придаст история о том, что основатель заведения Рудик когда-то вовсю лопал мясо и гонял на огромном джипе, а сейчас убежденный веган и ездит на велосипеде (за подробностями отправляйся в наше с ним интервью). Больше ничего на этом рынке не покупай – он дорогой.

Рядом находится и одно из заведений «Пузатой хаты», где можно вкусить обед за пару десятков гривен. Мнения по поводу этой сети расходятся: один из главных киевских рестораторов Дима Борисов, к примеру, считает, что вполне, а вот основатель Фестивалей уличной еды Роман Тугашев от нее морщится. Кстати, оба этих имени стоит запомнить. Первый славится своими тусовочными ресторанами вроде «Барсука», gastroRock или Crab`s Burger, и вдохнул жизнь в район Воздвиженка, потенциально тянущий на киевский Монмартр. На мероприятие второго придется ехать до конечной метро, но сделать это тоже не помешает – во-первых, на Фестивалях уличной еды много еды, а во-вторых, они проходят на арт-заводе «Платформа», который с нашим интернет-журналом никак не связан, но все равно является примечательным местом.

Раз уж мы перешли к заведениям подороже, то за высокой гастрономией отправляйся в места Сергея Гусовского: грузинский «Шоти» или старожил «Пантагрюэль». А также в Under Wonder на Толстого, Arbequina на Майдане, Dogs and Tails на Шота Руставели, «Любимый дядя» на Паньковской и Vero Vero у Киево-Могилянской академии. Стипендии как раз хватит на минералку (ну, и еще пару блюд). Сравнительно дорогие, но вкусные и разнообразные хот-доги стоит попробовать в сети Bistro Bistro.

Если денег совсем нет, дотяни до воскресенья, а потом устрой экспедицию в кришнаитский храм недалеко от станции метро Нивки. После разнообразных интересных церемоний, ни одна из которых не будет иметь к тебе никакого отношения, местные обитатели угощают всех вкусными и невероятно обильными обедами. Можно набирать с собой. Нельзя возмущенно кричать: «А где телятина?!» – кришнаиты не едят мясо, а уж коров особенно. Потом блеснешь этим походом на религиоведении.

Ночная жизнь

В украинской столице есть сразу несколько эпицентров клубной жизни со всеми ее коктейлями, танцполами и первым метро до общаги. Вероятно, чаще всего тебе будет попадаться реклама клубов Saxon и Forsage, но киевские старожилы считают эти места гиблыми. Впрочем, разок заглянуть, возможно, стоит, чтобы потом скептически пожимать плечами: «Ребята, ну вы же не собираетесь туда идти?»

Вместо этого стоит предложить «Южный берег Киева», если еще тепло, и Closer и `Atlas, если не очень. Душевности этих заведений и разнообразию событий в них нет предела, так что любить их – правильный выбор киевлянина. В случае именитого артиста хвали организаторов так: «Крутой привоз». 

Чтобы прослыть тусовщиком, стоит также научиться со знанием дела (или с его видимостью) рассуждать об особенностях акустики в Sentrum, StereoPlaza и «Дворце спорта» и с ностальгическим вздохом вспоминать Хlib. Обязательно узнай как выглядит Тиман (ладно, вот он на фото) и наловчись с ним здороваться – это живой талисман столичных концертов и гарантия того, что вечеринка, в принципе, неплохая.

Посидеть

«Берлинизация» Киева идет полным ходом, так что каждые полчаса в городе открывается какое-нибудь крафтовое хендмейд место с лофтовым дизайном. Уверенным киевлянином можно прослыть, если пить кофе в Fair Finch на Воздвиженке, Розумній каві, «Чашке» на Бессарабке или в One love espresso bar на шестом этаже того же здания (напротив костела еще есть одна точка этой сети). А какао – в Call me Cacao. Кстати, к колоссальным розовым улиткам и прочим автокафе относись скептически, но все равно пей.

Всегда душевная атмосфера в Squat 17b у парка Шевченко – с полдесятка лет это место было настоящим сквотом и местом встреч для своих. Но в итоге ребята решили распахнуть двери для всех желающих, и теперь во дворике за музеями улицы Терещенковской валяются в гамаках и сидят на деревьях (да, там стулья) лучшие люди города, а идеолог новой полиции Эка Згуладзе одобрительно кивает, отхлебнув масалу.

Squat 17b

К радости всех книжных червяков чтение становится все более модным. Пока одна половина людей в метро угрожающе сверлит друг друга взглядом, другая в это время читает книги или «Вести» (скандальное издание, которое часто обвиняют в сепаратистских взглядах – его в метро раздают бесплатно). Чтобы следить за ходом сюжета не только на переезде «Лыбидская»–«Демеевская», в столице пооткрывались специальные заведения. В Доме ученых на Владимирской есть, к примеру, инди-книжный «Хармс», где можно и чай-кофе попить, и интересную лекцию послушать, и книги почитать. На Воздвиженке разместилась современная библиотека Botan, которая порадует и книгами, и меню, и дизайном. Если поступил на филфак, выучи также «Довженко. Книги, кофе, вино», Freud House и «Книжный клуб Булгакова», который в последнее время как-то поутих, но именно этим даст тебе повод обронить: «А куда это пропал “Булгаковский клуб”?»

 

Важно: окружающие мигом онемеют от уважения, если в одном из этих мест ты скажешь: «Неплохо, слегка напоминает старый “Бабуин”». Это такая покойная сеть концертно-книжных кофеен, в которых выросла половина литературной тусовки столицы и их приспешники.

Половина этой половины регулярно выпивает в «Купидоне» на Пушкинской – месте сколь давнем, столь и легендарном. Кроме того, тебя ждут целые сонмы антикафе. Для начала запомни название «Циферблат», который находится во дворах напротив Золотых ворот. Если понравится, следи за временем в «Часописе» (хотя туда ты в любом случае попадешь ради лекций) или Bibliotech. В целом же имя им легион.

Людям, которые любят читать, также стоит обратить внимание на то, что можно валяться на диване и становиться умнее. В последнее время стали страшно популярны разнообразные онлайн-курсы. Верховный вождь этого движения – инициатива Prometheus, которая бесплатно учит всех желающих всему, что желаемо. Не ленись. Быть умным в столице – это умно.

Культура

Как можно судить по нашему специально обученному разделу Афиша, культурная жизнь в столице кипит и даже выкипает. Что касается музыки, «Мастер Класс» издревле устраивает академические (и не только) концерты, а по четвергам в Closer всегда звучит джаз. Кроме того, в Киеве принято любить музыкальное агентство «Ухо», которое привозит в Киев мировых звезд новой музыки и устраивает концерты в полоумных местах вроде бассейнов, оранжерей или церквей. Кстати, о церквях – хоть раз загляни в костел на Большой Васильковской, там такие органные концерты, что вспоминать их будешь даже на зачете. Вместо ответа на вопрос. 

Киев – мировая столица лекций. Их теперь читают все и везде. Зачастую даже на интересные и важные темы. Посети пару из них, чтобы суметь поддержать разговор о геополитике или нюансах отделки рукавов на венецианских платьях XVII века. Чаще всего умные вещи рассказывают в «Часописе», «Хармсе» и Closer. Недавно образовавшийся клуб «Наш формат» уже засветился целым рядом выступлений именитых спикеров и останавливаться, похоже, не собирается. Особое внимание удели образовательной станции с самым загадочным адресом Киева: Пушкинская, 31В1 – это полноценное неформальное образование на все возможные гуманитарные темы.

«В Пинчуке ничего нового?» – не анатомическое любопытство, а фраза, символизирующая, что ты фундаментально разбираешься в современном искусстве. PinchukArtCenter регулярно устраивает масштабные выставки, позволяющие поразмыслить, почему это не мазня и пятилетний ребенок так не нарисует. Еще одна точка с мощным уклоном в искусство – М17. Любопытные выставки регулярно проходят в Closer. Запомни названия «Изоляция», Port и АртПричал – три места находятся на набережной по соседству и грозят превратить Подол в главный культурный район столицы. При случае вверни фразу «жаль, что ЦСМ закрылся» – подольский Центр сучасного мистецтва долгое время был едва ли не главным культурным местом Киева, пока пару лет назад не сгинул из-за кризиса.

За порцией классического искусства можно сходить в музеи на Терещенковской. Там, к примеру висит «Инфанта» Веласкеса – одно из главных произведений, находящихся в Киеве. Также стоит хоть раз посетить Национальный художественный и Мистецький Арсенал, тем более, что значимые выставки там устраиваются регулярно – будет что рассказать, прогуливая пары. 

Кинотеатров в Киеве валом. Со временем ты научишься различать их не по названию, а по степени вкусности попкорна. Но из общего ряда все равно надо выделять «Киев» – за историческое здание в самом центре и программу, совмещающую голливудские хиты с неглупыми фестивальными фильмами. И находящуюся по соседству «Кинопанораму» – за трогательно архаичный зал, где показывают артхаус, хороший мейнстрим и устраивают эксперименты вроде ночных киномарафонов. Некоторое время город обходился без своего старейшего сохранившегося кинотеатра «Жовтень» – какие-то кретины подожгли его прямо во время показа. В итоге комплекс открыли после ремонта, деньги на который собирали всем миром, чтобы снова крутить неформальное кино во всем его великолепии. На сиденьях главного кинозала теперь прикручены таблички с именами тех, кто скинулся на реконструкцию. Если уж очень надо, то соври, что ты там тоже есть.

Жажда

Киев – не мировая столица баров. Но явно стремится к этому. В подвале кинотеатра «Киев» располагается «Паровоз», где в очереди за коктейлями (дорогими из-за качественного алкоголя) придется стоять за Найемом, Дорном, Фаготом и простой модной молодежью. Если налакался – тяни всех в находящийся через стену компьютерный клуб Vault 13, чтобы стащить флаг за «терроров».

 

Светски вздохни, что «Можжевельник» на Подоле закрылся – раньше там было приятно болтать с коктейлем в руке прямо у входа, и тоном бывалого можжевельника одергивать слишком громких – сверху живет сердитая старушка, которая любила вызывать полицию. Кстати, новую патрульную службу в Киеве принято уважать. Поводов для обратного они давали не очень много. Напротив этого места есть также примечательный бар «Доска». За углом трогательные Living Room и Vagabond – между делом сообщи друзьям, что они немного напоминают тебе пару берлинских точек.

Выходцы из «Можжевельника» недавно основали еще два заведения: «Алхимик» около Дворца спорта и «Хэштег» на Воздвиженке. Люби и их тоже, коктейли там королевские. Не забудь о вкусной «Косатке», камерном «Буду позже» и залихватском «Бар 13». Уважай Loggerhead и Barman Dictat – сравнительно новые места, но уже вопиюще культовые. На Пушкинской располагается «Бабай», который раньше был всеми любим, но в последнее время несколько пропал из поля зрения. Зато это отличный шанс для того, чтобы деланно удивиться, что «Бабай» несколько пропал из поля зрения. И если уж говорить о былом величии, всплакни по «44» (был на Крещатике, теперь там тот самый Barman Dictat) и «Дивану» (подвал Бессарабского рынка, теперь там лишь прах и тлен). «Торф» на Богдана Хмельницкого – тайное место им. известного фотографа и тусовщика Кирилла Кислякова, постарайся туда попасть.

Оригинально наливают в сети «Банка-бар». Славится вечеринками Barbara Bar, который находится в том же помещении, что и `Atlas. Если на улице жара, воцарись в трухановском Breakwater – там можно и поваляться на лужайке, и водными видами спорта заняться.

Если кто-то предложит пойти выпить в заведение с незнакомым тебе, но англоязычным или просто странноватым названием – сначала скажи что-то вроде «мне говорили, что там как-то не очень», а потом соглашайся. Вполне возможно, что там очень даже

Остальное

Выпивать на улице из горла несколько лет назад запретили. Поначалу все прятали бутылки в бумажные пакеты или прятались сами, но сейчас об этом как-то подзабыли и пьют по-прежнему. Возможно, новая полиция за это дело возьмется, так что не стоит демонстративно дудлить вино прямо перед участком.

Мусор за собой надо убирать. Даже если это глухой лес и до ближайшего мусорника топать километры. Почитай про теорию разбитых окон – будет понятно, почему одна брошенная бумажка может в итоге изгадить всю страну. Или всю жизнь.

На митинги за деньги не ходи – это очень стыдно. К политикам относись со смесью иронии, разочарования и надежды. Это сложно, но научишься.

Кожаную куртку со спортивными штанами не надевай. Тут даже «Бабуин», Тиман и презрение к прогулкам на Крещатике не помогут – сразу спалишься.

Если видишь огромный желтый джип, припаркованный посередине улицы, фонтана, детской песочницы или твоей комнаты, не забудь возмутиться: «Ну, Поярков как всегда». И грязно выругайся.

Если нарываешься на драку, пригрози отправить соперника на Байковое – это главное киевское кладбище. Не верь историям о том, что Родина-мать лупит мечом о щит. Киевское «Динамо» – величайший клуб Вселенной (или когда-нибудь им станет). В лавре интересно и есть хороший музей микроминиатюр. На Софийской площади посмотри на Софийский же собор и представь, как на этом самом месте тысячу лет назад на него так же глазел какой-нибудь скорняк. Фуникулер – это не роскошь и не средство передвижения, а счастье. Прогулка по Андреевскому спуску – это хорошо, а вот покупать там ничего не нужно (показательно удивись, что почему-то не видно поэта-фантазера Винарского. Если видно, то не удивляйся). На Петровке огромный книжный рынок, где можно приобрести даже черновики Библии Гутенберга. Заедь на ВДНГ – там просто грандиозное пространство, которое методично превращают в огромный образовательный рабочий и арт-кластер – будешь кичиться тем, что помнишь его еще маленьким. Ну и если на твоем термометре сейчас приемлемый показатель градусов, то знай, что на ВДНГ есть еще и хороший бассейн. На День Киева уезжай из столицы в Одессу или Львов. Уважай окружающих, чтобы они уважали тебя.

А главное – люби Киев. И тогда он полюбит тебя.

 

Найцiкавiше на сайтi

Не сумуй, все буде добре, комусь гірше: чим замінити фрази підтримки, які не працюють

Люди досі не навчилися ефективно підтримувати одне одного та використовують для цього банальні фрази, які не працюють, а іноді й роблять тільки гірше. Це настільки щільно засіло в нашій культурі, що слова вискакують самі, а чим їх замінити – ми й гадки не маємо. Тож ми поспілкувалися з психологом, який працює в методі когнітивно-поведінкової психотерапії, Євгеном Пілецьким і психологинею Оксаною Єфремовою та попросили їх замінити вирази-архетипи більш корисними порадами.

«Все буде добре», «Комусь складніше», «У всіх свої проблеми», «Не думай про погане», «Ти сам себе накручуєш» – ці фрази, не дивлячись на те, що вони дуже розповсюджені, є прикладом токсичних відповідей на реальні проблеми, потреби та запити людини. У них є спільні риси. 

Перша – всі вони знецінюють почуття людини, яка до вас звертається. Як правило, вона це робить в критичній або неприємній для себе ситуації та звертається по допомогу або завірення. Коли ви їх кажете – ніби показуєте, що те, про що людина переживає, нічого не варте. Це може призвести до багатьох неприємних наслідків: до почуття провини, сорому, відчуження, самозамкнення тощо. Замість цих фраз можна почати свою відповідь зі слів «Я дійсно бачу, що тобі погано», «Я бачу, що тобі сумно», «Я бачу, що тебе щось засмучує» – показати людині, що ви справді переймаєтеся та приймаєте її проблему. 

Друга спільна риса – ви фактично транслюєте людині, що вам ця ситуація є байдужою. Ви залишаєте людину сам на сам з її проблемою, всупереч тому, що вона звернулася по допомогу й сама з цим не справляється. Спробуйте перепитати: «Що саме тебе тривожить?», «Чому тебе це тривожить?», «Які у цього можуть бути наслідки?». 

Коли ви відповідаєте банальними фразами на тривожний або сумний запит людини, то даєте зрозуміти, що її безпорадність є абсолютною. Що насправді треба зробити – дати людині зрозуміти, що ми бачимо цю проблему та співчуваємо їй. Друге – визначити, що це за проблема. 

Варто перевести стрілки на раціональне та адекватне розв’язання проблеми. Тут доцільно запитати: «Яким чином ти/ми можемо зарадити цьому випробуванню? Що ми можемо зробити та яким чином?» У цьому випадку доречним буде мозковий штурм – треба накидати альтернативне бачення проблеми. Так, замість того, щоб просто споглядати та тривожитися, ми зрушимо розум людини, яка до нас звернулася, в бік активного втручання, який ми можемо контролювати.

Цю фразу зазвичай говорять людині у стані невизначеності, яка переживає за можливі катастрофічні наслідки. Таким чином, коли ми говоримо «все буде добре», ми ніби вмикаємо магічне мислення та робимо завірення, яке в такому випадку насправді не дуже допоможе. Якщо ми говоримо, наприклад, про тривожні розлади, то завірення є однією з захисних моделей поведінки людини. Але з тривогою це спрацює так, що вона не буде вирішена, а тільки підкріпитися.

Тут краще проаналізувати, які є можливості й альтернативи, чи може людина впоратися з цією проблемою, якщо та дійсно настане, які є ресурси, хто їй може допомогти і чи можете ви це зробити. Від відмахування на кшталт «Все буде добре» ми переходимо у конструктивне русло та запитуємо: «Як я можу тебе підтримати?»

Проблема одного, проблема усіх: три історії про цькування та способи це перемогти

Влітку за підтримки Українського культурного фонду відбувся марафон  «Arts&Rights». Однією з тем стала «Освіта без цькування». Platfor.ma наводить три промови учасників цієї панелі про те, як може виглядати булінґ у школі та як його можна перемогти.

Про свій досвід роботи з психологом та пропрацювання травм, завданих булінґом

Людина, яку цькують, ніколи не залишається в позиції «жертви». Цькування переростають в ігнорування таких же проблем, коли ми бачимо їх в інших людей. Або навпаки «жертва» переходить в стадію тих, хто цькує сам. 

Я маю поганий зір та сиділа на першій парті. Коли я почала носити окуляри регулярно, то спочатку почались такі «необразливі» коментарі. Типу «очкарик» або щось схоже. В якийсь момент вони ставали все злішими і злішими. І це вже зовсім перестало бути смішно.

Однією із особливостей моїх проблем із зором є порушення сприйняття глибини й простору. Дуже часто я могла схопитися за повітря, якщо предмет насправді далі, ніж я думаю. Однокласники це помічали і користувалися цим. Мій пенал спеціально відсували, щоб я вхопилась за повітря і всі посміялися.

Я розуміла, що всі ці вчинки вони робили не тому що вони злі, а тому що це допомагало їм самоствердитися моєю ціною. Тоді я пішла до авторитетної людини – вчителя, аби попросити поради, адже я знала, що сказати у відповідь теж саме, що говорять мені – не дуже продуктивно.

Від вчителів я отримала дві поради. Перша: «Не звертай уваги, це такий вік. Переростуть». Друга: «Не вигадуй дурниць, є люди, яким гірше за тебе». Я не вважаю жоден з цих сценаріїв адекватним.

Я зрозуміла, що ніякої підтримки не буде, тому доведеться все вирішувати самотужки. Тож після подібних коментарів, я питала цькувальників: «Ти впевнений, що хочеш це сказати?». У відповідь був або ступор, або людина навіть вибачалася. Цей сценарій мені дійсно дуже допоміг. 

Надалі в процесі роботи із психологом я зрозуміла, що корінь цієї проблеми майже завжди в оцих коротких, маленьких коментарях. І я помітила, що сама реагую на якісь речі також не зовсім адекватно і сама стою на сторону тих, хто булить. Бо всі ці відносини позначилися на моєму відчутті довіри, на тому, як я дружу зі своїми друзями, чого від них очікую.

Наприклад, я могла дуже різко зреагувати, тому що це єдиний сценарій, який я пам’ятаю. Я постійно намагалась вберегти свої межі, свій комфорт, і часто забувала про межі чужих людей. Могла образити їх і перетнути межу – просто тому що раніше зі мною робили так само. Я почала це активно пропрацьовувати із психологом. Ми шукаємо альтернативні сценарії поведінки, намагаємось зрозуміти, як найпродуктивніше цього позбутися.

Дуже дійовий спосіб – за декілька років зустрітися із людиною, яка колись тебе булила, і щиро поговорити. Тому що зазвичай ці люди насправді вже давно змінили думку. Всі дитячі комплекси зникають. Для мене було продуктивно написати цим людям листи і все це відпустити. Зараз я спілкуюся з декількома однокласниками, які мене булили, і ми абсолютно нормально тримаємо зв’язок, дружимо. Мене тішить, що зараз в соціальних мережах досить активно підіймають це питання.

Зазвичай психологи комунікують проблеми цькування для дітей як до дорослих – і така схема недієва. Це як книжки про мотивацію, які дають ефект тільки на 15 хвилин. У цьому випадку важливо говорити до дітей їхньою мовою. І, як на мене, комунікувати проблеми цькування через соціальні мережі – це найбільш дієво.

Хлопці, все добре: 5 героїв із нової книжки про те, що чоловікам треба бути хорошими, а не сильними

АвторPlatfor.ma
9 Вересня 2020

У видавництві Книголав вийшла популярна у світі книжка Роба Кемпа “Хороші хлопці: 50 героїв, що змінили світ добротою“. Історіями з усього світу автор доводить, що головні якості чоловіка – не сила чи безстрашність, а людяність та доброта. Серед героїв як люди, знані по всій планеті, так і маловідомі особистості, про які варто знати. До української версії увійшли також історії українських “хороших хлопців”: медика Миколу Пирогова, письменника Сергія Жадана, педагога Антона Макаренка та інших – над ними працював головред Platfor.ma Юрій Марченко. З дозволу видавництва ми публікуємо декілька розділів цієї книги.

Микола Пирогов — одна з ключових постатей світової медицини за всі її часи. Якщо ознайомитися з його біографією, то здається, що Микола увесь час кудись поспішав. Він народився 1810 року в Москві, а вже у 1823, зовсім юнаком, вступив на медичний факультет місцевого університету. За п’ять років він продовжив навчання у Берліні й Дерптському університеті в естонському місті Тарту. 

Вже у 26 років Микола Пирогов був доктором наук і професором цього університету. Далі Пирогов наробив стільки всього, ніби цих Пирогових було аж декілька. Він активно проводив анатомічні дослідження на заморожених трупах, заснувавши цілу нову галузь — топографічну анатомію, і видав кілька відповідних атласів. Очолив Київський навчальний округ й реформував освіту. Вилікував національного героя Італії Джузеппе Гарібальді, за що той дякував Миколі в спогадах. Виховав незліченну кількість професіоналів і допомагав лауреату Нобелівської премії Іллі Мечнікову.

А ще докорінно переробив чимало традиційних хірургічних методів. Микола Пирогов навчав військових хірургів, та й сам працював з пораненими на кількох війнах. Колосальний практичний досвід, допитливість і уважність дозволили Миколі серйозно поліпшити ситуацію з військовою хірургією та ввести ряд дійсно проривних інновацій.

Саме він першим почав у польових умовах оперувати поранених зі знеболенням етером. Завдяки цьому вояки менше страждали і видужували швидше. Пирогов одним із перших придумав використовувати гіпс для фіксації кісток — цей метод все ще допомагає в загоєнні переломів. 

Взагалі, чимало ідей Миколи Пирогова виявилися настільки проривними, що актуальні й зараз. Скажімо, винайдений ним метод ампутації гомілки й досі називають «операцією Пирогова». Близько 20 останніх років життя лікар прожив у невеликому маєтку «Вишня» — зараз це територія Вінниці, і постійно безкоштовно лікував усіх, хто цього потребував.

Тепер на честь Миколи Пирогова названі вулиці в багатьох країнах світу, медичний університет у Вінниці, різноманітні нагороди і навіть астероїд. А головне — ім’я Пирогова назавжди стало символом гуманізму та відданості своїй справі — порятунку життя людей.

Першокнижково: що українці читали під час карантину

«Під час карантину з’явиться набагато більше часу – стільки всього прочитаю!», – наскільки справдився цей прогноз, сказати складно, а от що з книжок люди найчастіше купували з березня й до сьогодні – цілком реально. Ми спитали у книгарень Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква», що найшвидше змітали з полиць у карантинному ув’язненні та які твори стали ізоляційною класикою. 

Передчасний висновок: у всіх трьох магазинах серед найпопулярніших карантинних книжок зустрічається роман Елізабет Ґілберт «Місто дівчат», головною героїнею якого є дівчина, яка потрапляє до богемного світу та пізнає значення поняття «жіноча свобода». У двох випадках з трьох повторюються ще дві книжки – Тара Шустер «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось» про любов до себе та, несподівано, всім відома «Чарлі й шоколадна фабрика» Роальда Дала. А ось і всі три топ-списка від магазинів Yakaboo, «Моя книжкова полиця» та «Буква»:

1. Юлія Ярмоленко – «Малечі про інтимні речі»

Книжка, що допоможе відповісти на всі «незручні» дитячі запитання: звідки беруться діти, як влаштовані жіночі та чоловічі статеві органи, чому виникає ерекція та що таке менструація. Також у ній висвітлені важливі теми кібербезпеки та те, що не буває неправильних чи некрасивих людських тіл. Завдяки яскравим картинкам та простим текстам, книжка буде зрозумілою дитині, але краще прочитати її разом та обговорити. 

Видавництво: Талант

 

2. Колін Тіппінг – «Радикальне прощення»

Радикально пробачити когось — це значить перестати звинувачувати інших в якихось неправильних діях та взяти відповідальність за власне життя. Обіцяють, що запропоновані в цій книжці прості та доступні методи допоможуть вам позбутися емоційного вантажу минулого і відчути радість повного прийняття всього, що приносить життя. В результаті чого ви можете стати набагато щасливішою людиною. 

Видавництво: Софія

 

3. Елізабет Гілберт – «Місто дівчат

Інтригуючий роман про жіночу свободу та сексуальність від авторки бестселера «Їсти, молитися, кохати». Роман починається з 1940 року, коли дев’ятнадцятирічну Вівіан Морріс виганяють з престижного коледжу і вона опиняється у справжньому вирі довоєнного богемного життя: знайомства із зірками, незвичайні театральні постановки, нестримний секс, ріки алкоголю та відчуття цілковитої свободи. Цей шлях необхідно пройти, щоб зрозуміти: ти не мусиш бути хорошою дівчинкою, щоб бути хорошою людиною.

Видавництво: Видавництво старого лева

 

4. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, котрій вдалось»

Перетворитись на чемпіонку з любові до себе можна в будь-який момент. Тара Шустер з гумором та підтримкою розказує про прості щоденні ритуали, які змінять ваше тіло, свідомість та стосунки. Нарешті почати їсти овочі, писати листи вдячності, приймати розкішну ванну, оточити себе люблячими друзями та перестати нарешті спілкуватись з поганцями — прості, на перший погляд, методи, але вони реально працюють. 

Видання: Yakaboo publishing

 

5. Лоран Гунель – «Бог завжди подорожує інкогніто»

Напрочуд позитивна історія, що починається за крок до самогубства. Після того, як загадковий незнайомець рятує Алана від стрибка з Ейфелевої вежі, на знак вдячності він обіцяє виконувати різноманітні завдання, які дивовижним чином змінюють його життя. Тепер він краще розуміє колег, мотиви вчинків оточуючих і щиро переймається проблемами власної компанії. Ця історія — не підручник із саморозвитку з чіткими вказівками, тут не буде прямих закликів «переосмислити своє життя». Але обіцяють, що саме це ви і зробите, прочитавши книгу.

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

 

6. Роальд Дал – «Чарлі і шоколадна фабрика»

Так, ця історія буде до смаку і тим, хто сто разів бачив фільм із Джонні Деппом, і тим, хто його не дивився взагалі. Роальда Дала не дарма вважають «літературним батьком» Джоан Роулінг, тож чарівна атмосфера забезпечена. Отже, жив собі бідний хлопчик, якому раз на рік, на його день народження, дарували єдиний дарунок — маленький шоколадний батончик. Але хлопчик мав добре серце, і тому з ним трапляється неймовірна пригода.  Кажуть, що в книгах Дала є тільки один мінус — вони дуже швидко читаються.

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

7. Всеволод Нестайко – «Тореадори з Васюківки»

Культовий твір, що увійшов до переліку золотої класики української літератури, в новій авторській редакції та з новими епізодами. Книга розповідає про шкільні роки двох нерозлучних друзів, Яви та Павлуші, які пристрасно бажають прославитися на весь світ. Історія починається з відчайдушного інженерного проєкту хлопців — спорудження гілки метрополітену під сільським свинарником. У результаті 50-кілограмова свиня провалюється у безодню «інженерного задуму». 

Видавництво: А-ба-ба-га-ла-ма-га

 

8. Джеймс Борг – «Мистецтво говорити. Таємниці ефективного спілкування»

Бізнес-тренер Джеймс Борґ, відомий своїми відкриттями в галузях спілкування, особистісного розвитку, мови тіла та «контролю мислення», пропонує прості і дієві поради для покращення комунікації. Автор навчає правильно викладати свої думки, не боятися говорити, робити це красиво та правильно, багато уваги приділяє мові тіла, тембру голосу та тонкощам невербальної комунікації. Запевняють, що методика допоможе змінити спосіб мислення і поведінку в особистому житті й на роботі, зробить життя цікавішим, насиченішим і позбавить зайвого стресу, а ваші навички спілкування сягнуть геть нового рівня.

Видавництво: Фабула

 

9. Луїза Мей Олкотт – «Маленькі жінки»

Роман, на якому виховувалося не одне покоління читачів по всьому світу. Завдяки новому перекладу Ірини Безсмертної з характерними для того часу жаргонізмами, ви поринете у атмосферу XIX століття. В сімействі Марч підростають чотири дружні, але не схожі одна на одну сестри: романтична Мег, шалена Джо, тихенька Бет та норовлива Емі. Разом з матір’ю, чекаючи на повернення батька з війни, дівчата проходять непростий шлях дорослішання, на якому будуть справжні друзі, смертельна небезпека, безкорислива допомога, перші розчарування і, звісно, любов.

Видавництво: Азбука

 

10. Люко Дашвар – «#ГАЛЯБЕЗГОЛОВИ»

Людина по-справжньому втрачає голову лише від двох речей: від страху і від кохання. Однак що робити, коли тебе одночасно накривають і перше, і друге? Життя Галі перевернулося лише через те, що вона прагнула допомогти іншій людині. Дівчина втратила все: роботу, чоловіка, друзів, віру в людей. Та що, як усе найбільш значуще і неймовірне починає відбуватися з нами саме тоді, коми ми намагаємося видряпатися з пекла? 

Видавництво: Книжковий клуб «Клуб сімейного дозвілля»

1. Богусь Янішевський – «Мозок. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Найгарячіша новинка цього літа та продовження книжкової серії «Економіка» та «Політика». Про мозок важко розповідати, бо він дуже складний. Окрім того, щоб зрозуміти, як працює мозок, мусимо скористатися… мозком. Тобто мозок повинен зрозуміти сам себе! Мозок – це твій персональний суперкомп’ютер, найдосконаліша модель, яка не припиняє розвиватися. Погодься, що тобі знадобиться інструкція з використання цієї дивомашини, аби не мозок керував тобою, а тим ним. Отже, цю книгу можна сміливо вважати найцікавішим та найдотепнішим довідником з мозковедення. Читайте уважно та поступово, аби мозок був готовий увібрати в себе силу силенну важливої інформації.

Видавництво: Моя книжкова полиця 

 

2. Тара Шустер – «Купи собі той довбаний букет: та інші способи зібратися докупи від тієї, що змогла»

Про цю книжку вже говорилося у минулому топі, тому просто повторимо: авторка розповідає про те, як себе полюбити та користуватися простими, але дієвими методами для того, щоб змінити своє життя.

Видавництво: Yakaboo publishing

 

3. Конамі Кантата – «Чі. Життя однієї киці. Том 1»

Це перша манґа українською – неймовірно мила історія про кошеня, яке залишається одне та в пошуках дому й дбайливих господарів потрапляє у пригоди. 

Видавництво: Nasha Idea

 

4. Містер Тан – «Крута Адель. Геть з дороги, нікчеми! Книга 5»

Комікс про Адель – маленьку дівчинку, зовсім не схожу на звичайну дитину. Вона не те, щоби погана, просто тримається подалі від інших, а також від того способу життя, до якого ми звикли. У неї свій, особливий погляд на світ та безліч геніальних ідей. Вона – порушник спокою: егоцентрична, прямолінійна, неординарна й злопам’ятна. Адель – це маленький монстр, але настільки милий і кумедний, що ми захоплюємося нею.

Видавництво: Nasha Idea

 

5. Олександр Михед – «”Я змішаю твою кров із вугіллям”. Зрозуміти український Схід»

Наприкінці 2016 року Олександр Михед вирушив у подорож шістьма містами Донецької та Луганської областей, досліджуючи тамтешнє життя, а також історії, заховані в архівах. Розкопуючи пласти історії та нашарування міфів, письменник розповідає дивовижну історію Сходу, приборкати який намагалися британські й бельгійські інвестори, імперські та радянські правителі. Олександр Михед ділиться унікальними розмовами з відомими письменниками, митцями, істориками, які народилися на Сході: Сергієм Жаданом, Алевтиною Кахідзе, Ігорем Козловським, Романом Мініним, Володимиром Рафєєнком та Оленою Стяжкіною. Людьми, які від часу війни допомагають осмислювати жах нової повсякденності та зрозуміти багатоголосся українського Сходу. 

Видавництво: Наш формат

 

6. Богусь Янішевський – «Політика. Те, про що тобі не розкажуть дорослі»

Ця книга про політику має бути прочитана кожним маленьким громадянином, розвіяти міфи та увести у таємничий світ політики. А ще ця книжка – про владу. Про те, звідки вона взялася, навіщо існує, як працює, чому її скрізь так багато. А ще – як від неї захиститися, коли вона аж надто розперізується. Для країни працюють політики, які мають дбати про те, щоб влада якнайкраще слугувала своїм  громадянам. Наприклад, вам. Або мені. І всім іншим людям, з яких складається країна, і для яких вона є спільним домом.

Видавництво: Моя книжкова полиця

 

7. Пітер Мейл – «Рік у Провансі»

Дотепна та відверта розповідь Пітера Мейла – це справжня пригода й захоплююча мандрівка Провансом для кожного читача. У товаристві любої дружини, а також з двома великими собаками автор книжки здійснив свою найзаповітнішу мрію – переїхав з галасливого великого міста в мальовниче село на півдні Франції, у старовинний прованський будинок. Вони поволі пізнають особливості тутешнього життя від традиційної кухні й місцевого французького діалекту до унікальної манери спілкування провансальців. Книжка легко перенесе читача в казкову атмосферу Провансу – з його простими земними насолодами та незвичним ритмом життя, у якому визначальними є примхи природи, а не сюрпризи шалених буднів, як у мегаполісах. 

Видавництво: Vivat

 

8. Елізабет Ґілберт – «Місто дівчат»

Цю книжку ви теж могли бачити в минулому рейтингу. Судячи з усього, роман про жіночу сексуальність і свободу, про відвагу бути собою і право жити так, як тобі хочеться – вкрай популярний нині контент. Ну і, звісно, куди ж без незвичайної історії кохання. 

Видавництво: Видавництво старого лева

 

9. «Minecraft. Довідник Архітектора»

Ця книга допоможе гравцеві пустити в дію максимум можливостей кубічного світу та спрямувати сили на розвиток творчого потенціалу. Довідник поділено на три послідовні частини: «Проєктування», «Декорування», «Будівництво». Прочитавши їх усі, ваш архітектор легко впорається зі складними ігровими конструкціями та почне створювати власні шедеври.

Видавництво: Artbooks

 

10. Оксана Мороз – «Нація овочів? Як інформація змінює мислення і поведінку українців»

Ця книжка – посібник від маніпулятора-практика про те, як протистояти зараженню інформаційними вірусами. Прочитавши її ви: дізнаєтеся, що таке ці самі інформаційні віруси, і навчитеся їх розпізнавати; зрозумієте, як захистити себе, дітей і близьких від Індустрії вірусмейкерства; познайомитеся з роботою індустрії, яка створює інформаційні віруси. І без зайвої конспірології дізнаєтеся, як це явище вже змінило кожного з нас.  

Видавництво: Yakaboo publishing