Быть в первом курсе: гид по Киеву для приезжего студента

АвторЮрій Марченко
8 Вересня 2015
пороблено

В вузах столицы стартует новый учебный год. Для тех первокурсников, которые приехали учиться из других городов, Platfor.ma подготовила гид о том, как вести себя в Киеве, чтобы с ходу прослыть своим.

Мемы и символы

Киевским символам, которыми кичится не официозная власть, а простые горожане, мы уже посвящали отдельный материал. Используй его мудро. Если однокурсники предлагают посидеть в парке Шевченко, усмехнись: «Заодно твою квартиру в шахматы проиграем». Потешайся над обилием киосков – это очень по-киевски. Ходи на водные экскурсии по Днепру с напускным чувством брезгливости. Будучи вечером выходного дня в районе Театральной, обязательно предложи «спуститься посмотреть, как старички танцуют». В случае пикника настаивай, что нужно «гнать на трамвае в Пущу». По Крещатику ходи деловитым шагом, не глядя по сторонам, так как променад по главной улице страны – это для приезжих.

Очередь напротив ЦУМа (не забудь вздохнуть: «Когда ж его уже достроят» – кстати, скоро) означает сакральный символ Киева – «перепичку». Демонстративно съешь ее и как можно более небрежно произнеси: «Вроде они сосиски другие стали класть, не?» – степень столичности вырастет в разы.

Во дворике на Рейтарской в клетке обитают здоровенные вороны. Не так важно знать, где именно, как исправлять несведущих, что это не ворОны, а вОроны. Кстати, они тоже любят сосиски.

На посиделки с вином зови друзей на Пейзажную аллею, протянувшуюся от Исторического музея до Львовской площади. Первое правило Пейзажной аллеи – никогда не называй ее Пейзажной аллеей – используй кодовые названия БЖ (в честь прилегающей улицы Большая Житомирская) или Пейзажка. Слушай уличных музыкантов, глазей на прохожих. С каменными котами не фотографируйся.

Будь осторожен с Гидропарком – там есть заведения, где в состав бизнес-ланчей входит водка, что многое говорит об этом месте. Но если ты амбал или хочешь им стать, обязательно загляни в тамошний самодельный тренажерный зал под открытым небом. Некоторые конструкции этого сурового фитнес-центра – нечто среднее между вершиной инженерной мысли и грудой ржавых железяк.

Еще от Гидропарка удобнее всего (на лодке через пролив) добираться до одного из лучших пляжей Киева с романтическим названием Довбычка. Если вдруг увидишь что-то такое, от чего в детстве хихикал бы с друзьями по двору, то не удивляйся – пляж слегка нудистский.

Если ты живешь в общежитии, то держись. Кстати, больше всего с расположением повезло общаге Национального медицинского университета, которая находится в трех минутах от Майдана. Впрочем, не так уж повезло тамошним студентам, поскольку строение старое и коренные его жильцы – тараканы и сердитые вахтеры. Если же снимаешь квартиру, то в разговорах с однокурсниками о том, кто где обосновался, блесни фразой «Жизнь дала трещину – переехал на Троещину». Именно этот район в народном эпосе полагается наиболее неприглядным, хотя 300 тыс. тамошних жителей с этим не согласятся. Не соглашайся и ты, настаивай, что ДВРЗ или даже Борщаговка гораздо специфичнее.

Селиться стоит около станций метро – транспорт удобный и в пробках не стоит. Всегда негодуй, что в час пик в вагонах много людей. Уступай место сам знаешь кому и придерживай тяжеленные двери-убийцы на выходе. Проезд стоит 4 грн, можно покупать жетоны, проездные и прочие бесконтактные карточки. Но самый шик – это платить обычной MasterCard. Ближний к женщине-вахтеру аппарат обычно оборудован прибором, который на зависть стоящим в очереди за жетоном волшебным образом снимает с карточки 4 грн и пропускает тебя внутрь.

Еда

Перепичку, надеемся, ты уже запомнил, хотя регулярно есть ее все же не стоит. Уважай пирожковую «Ярослава» недалеко от Золотых ворот – там недорого, вкусно и можно выигрывать пари, потому что все считают, будто место на самом деле называется «ЯрославНа» (вот тут есть еще несколько киевских мифов). Из других уличных общепитов используй кебабные – это не зазорно. Чтобы прослыть шаурмичным эстетом, заказывай не мясо, а фалафель – это такие котлетки из нутовых бобов. Безуспешно жди, когда восхищенные одногруппники пошутят: «Нут ты даешь!» – этого никогда не случится. Сердце киевской шаурмы – в здании Бессарабского рынка, где сразу несколько культовых мест с вращающимся мясом. Если фалафель осточертел, используй тамошнюю же точку Veganohooligano – вегетарианцы от нее будут в восторге. Столичного лоска тебе придаст история о том, что основатель заведения Рудик когда-то вовсю лопал мясо и гонял на огромном джипе, а сейчас убежденный веган и ездит на велосипеде (за подробностями отправляйся в наше с ним интервью). Больше ничего на этом рынке не покупай – он дорогой.

Рядом находится и одно из заведений «Пузатой хаты», где можно вкусить обед за пару десятков гривен. Мнения по поводу этой сети расходятся: один из главных киевских рестораторов Дима Борисов, к примеру, считает, что вполне, а вот основатель Фестивалей уличной еды Роман Тугашев от нее морщится. Кстати, оба этих имени стоит запомнить. Первый славится своими тусовочными ресторанами вроде «Барсука», gastroRock или Crab`s Burger, и вдохнул жизнь в район Воздвиженка, потенциально тянущий на киевский Монмартр. На мероприятие второго придется ехать до конечной метро, но сделать это тоже не помешает – во-первых, на Фестивалях уличной еды много еды, а во-вторых, они проходят на арт-заводе «Платформа», который с нашим интернет-журналом никак не связан, но все равно является примечательным местом.

Раз уж мы перешли к заведениям подороже, то за высокой гастрономией отправляйся в места Сергея Гусовского: грузинский «Шоти» или старожил «Пантагрюэль». А также в Under Wonder на Толстого, Arbequina на Майдане, Dogs and Tails на Шота Руставели, «Любимый дядя» на Паньковской и Vero Vero у Киево-Могилянской академии. Стипендии как раз хватит на минералку (ну, и еще пару блюд). Сравнительно дорогие, но вкусные и разнообразные хот-доги стоит попробовать в сети Bistro Bistro.

Если денег совсем нет, дотяни до воскресенья, а потом устрой экспедицию в кришнаитский храм недалеко от станции метро Нивки. После разнообразных интересных церемоний, ни одна из которых не будет иметь к тебе никакого отношения, местные обитатели угощают всех вкусными и невероятно обильными обедами. Можно набирать с собой. Нельзя возмущенно кричать: «А где телятина?!» – кришнаиты не едят мясо, а уж коров особенно. Потом блеснешь этим походом на религиоведении.

Ночная жизнь

В украинской столице есть сразу несколько эпицентров клубной жизни со всеми ее коктейлями, танцполами и первым метро до общаги. Вероятно, чаще всего тебе будет попадаться реклама клубов Saxon и Forsage, но киевские старожилы считают эти места гиблыми. Впрочем, разок заглянуть, возможно, стоит, чтобы потом скептически пожимать плечами: «Ребята, ну вы же не собираетесь туда идти?»

Вместо этого стоит предложить «Южный берег Киева», если еще тепло, и Closer и `Atlas, если не очень. Душевности этих заведений и разнообразию событий в них нет предела, так что любить их – правильный выбор киевлянина. В случае именитого артиста хвали организаторов так: «Крутой привоз». 

Чтобы прослыть тусовщиком, стоит также научиться со знанием дела (или с его видимостью) рассуждать об особенностях акустики в Sentrum, StereoPlaza и «Дворце спорта» и с ностальгическим вздохом вспоминать Хlib. Обязательно узнай как выглядит Тиман (ладно, вот он на фото) и наловчись с ним здороваться – это живой талисман столичных концертов и гарантия того, что вечеринка, в принципе, неплохая.

Посидеть

«Берлинизация» Киева идет полным ходом, так что каждые полчаса в городе открывается какое-нибудь крафтовое хендмейд место с лофтовым дизайном. Уверенным киевлянином можно прослыть, если пить кофе в Fair Finch на Воздвиженке, Розумній каві, «Чашке» на Бессарабке или в One love espresso bar на шестом этаже того же здания (напротив костела еще есть одна точка этой сети). А какао – в Call me Cacao. Кстати, к колоссальным розовым улиткам и прочим автокафе относись скептически, но все равно пей.

Всегда душевная атмосфера в Squat 17b у парка Шевченко – с полдесятка лет это место было настоящим сквотом и местом встреч для своих. Но в итоге ребята решили распахнуть двери для всех желающих, и теперь во дворике за музеями улицы Терещенковской валяются в гамаках и сидят на деревьях (да, там стулья) лучшие люди города, а идеолог новой полиции Эка Згуладзе одобрительно кивает, отхлебнув масалу.

Squat 17b

К радости всех книжных червяков чтение становится все более модным. Пока одна половина людей в метро угрожающе сверлит друг друга взглядом, другая в это время читает книги или «Вести» (скандальное издание, которое часто обвиняют в сепаратистских взглядах – его в метро раздают бесплатно). Чтобы следить за ходом сюжета не только на переезде «Лыбидская»–«Демеевская», в столице пооткрывались специальные заведения. В Доме ученых на Владимирской есть, к примеру, инди-книжный «Хармс», где можно и чай-кофе попить, и интересную лекцию послушать, и книги почитать. На Воздвиженке разместилась современная библиотека Botan, которая порадует и книгами, и меню, и дизайном. Если поступил на филфак, выучи также «Довженко. Книги, кофе, вино», Freud House и «Книжный клуб Булгакова», который в последнее время как-то поутих, но именно этим даст тебе повод обронить: «А куда это пропал “Булгаковский клуб”?»

 

Важно: окружающие мигом онемеют от уважения, если в одном из этих мест ты скажешь: «Неплохо, слегка напоминает старый “Бабуин”». Это такая покойная сеть концертно-книжных кофеен, в которых выросла половина литературной тусовки столицы и их приспешники.

Половина этой половины регулярно выпивает в «Купидоне» на Пушкинской – месте сколь давнем, столь и легендарном. Кроме того, тебя ждут целые сонмы антикафе. Для начала запомни название «Циферблат», который находится во дворах напротив Золотых ворот. Если понравится, следи за временем в «Часописе» (хотя туда ты в любом случае попадешь ради лекций) или Bibliotech. В целом же имя им легион.

Людям, которые любят читать, также стоит обратить внимание на то, что можно валяться на диване и становиться умнее. В последнее время стали страшно популярны разнообразные онлайн-курсы. Верховный вождь этого движения – инициатива Prometheus, которая бесплатно учит всех желающих всему, что желаемо. Не ленись. Быть умным в столице – это умно.

Культура

Как можно судить по нашему специально обученному разделу Афиша, культурная жизнь в столице кипит и даже выкипает. Что касается музыки, «Мастер Класс» издревле устраивает академические (и не только) концерты, а по четвергам в Closer всегда звучит джаз. Кроме того, в Киеве принято любить музыкальное агентство «Ухо», которое привозит в Киев мировых звезд новой музыки и устраивает концерты в полоумных местах вроде бассейнов, оранжерей или церквей. Кстати, о церквях – хоть раз загляни в костел на Большой Васильковской, там такие органные концерты, что вспоминать их будешь даже на зачете. Вместо ответа на вопрос. 

Киев – мировая столица лекций. Их теперь читают все и везде. Зачастую даже на интересные и важные темы. Посети пару из них, чтобы суметь поддержать разговор о геополитике или нюансах отделки рукавов на венецианских платьях XVII века. Чаще всего умные вещи рассказывают в «Часописе», «Хармсе» и Closer. Недавно образовавшийся клуб «Наш формат» уже засветился целым рядом выступлений именитых спикеров и останавливаться, похоже, не собирается. Особое внимание удели образовательной станции с самым загадочным адресом Киева: Пушкинская, 31В1 – это полноценное неформальное образование на все возможные гуманитарные темы.

«В Пинчуке ничего нового?» – не анатомическое любопытство, а фраза, символизирующая, что ты фундаментально разбираешься в современном искусстве. PinchukArtCenter регулярно устраивает масштабные выставки, позволяющие поразмыслить, почему это не мазня и пятилетний ребенок так не нарисует. Еще одна точка с мощным уклоном в искусство – М17. Любопытные выставки регулярно проходят в Closer. Запомни названия «Изоляция», Port и АртПричал – три места находятся на набережной по соседству и грозят превратить Подол в главный культурный район столицы. При случае вверни фразу «жаль, что ЦСМ закрылся» – подольский Центр сучасного мистецтва долгое время был едва ли не главным культурным местом Киева, пока пару лет назад не сгинул из-за кризиса.

За порцией классического искусства можно сходить в музеи на Терещенковской. Там, к примеру висит «Инфанта» Веласкеса – одно из главных произведений, находящихся в Киеве. Также стоит хоть раз посетить Национальный художественный и Мистецький Арсенал, тем более, что значимые выставки там устраиваются регулярно – будет что рассказать, прогуливая пары. 

Кинотеатров в Киеве валом. Со временем ты научишься различать их не по названию, а по степени вкусности попкорна. Но из общего ряда все равно надо выделять «Киев» – за историческое здание в самом центре и программу, совмещающую голливудские хиты с неглупыми фестивальными фильмами. И находящуюся по соседству «Кинопанораму» – за трогательно архаичный зал, где показывают артхаус, хороший мейнстрим и устраивают эксперименты вроде ночных киномарафонов. Некоторое время город обходился без своего старейшего сохранившегося кинотеатра «Жовтень» – какие-то кретины подожгли его прямо во время показа. В итоге комплекс открыли после ремонта, деньги на который собирали всем миром, чтобы снова крутить неформальное кино во всем его великолепии. На сиденьях главного кинозала теперь прикручены таблички с именами тех, кто скинулся на реконструкцию. Если уж очень надо, то соври, что ты там тоже есть.

Жажда

Киев – не мировая столица баров. Но явно стремится к этому. В подвале кинотеатра «Киев» располагается «Паровоз», где в очереди за коктейлями (дорогими из-за качественного алкоголя) придется стоять за Найемом, Дорном, Фаготом и простой модной молодежью. Если налакался – тяни всех в находящийся через стену компьютерный клуб Vault 13, чтобы стащить флаг за «терроров».

 

Светски вздохни, что «Можжевельник» на Подоле закрылся – раньше там было приятно болтать с коктейлем в руке прямо у входа, и тоном бывалого можжевельника одергивать слишком громких – сверху живет сердитая старушка, которая любила вызывать полицию. Кстати, новую патрульную службу в Киеве принято уважать. Поводов для обратного они давали не очень много. Напротив этого места есть также примечательный бар «Доска». За углом трогательные Living Room и Vagabond – между делом сообщи друзьям, что они немного напоминают тебе пару берлинских точек.

Выходцы из «Можжевельника» недавно основали еще два заведения: «Алхимик» около Дворца спорта и «Хэштег» на Воздвиженке. Люби и их тоже, коктейли там королевские. Не забудь о вкусной «Косатке», камерном «Буду позже» и залихватском «Бар 13». Уважай Loggerhead и Barman Dictat – сравнительно новые места, но уже вопиюще культовые. На Пушкинской располагается «Бабай», который раньше был всеми любим, но в последнее время несколько пропал из поля зрения. Зато это отличный шанс для того, чтобы деланно удивиться, что «Бабай» несколько пропал из поля зрения. И если уж говорить о былом величии, всплакни по «44» (был на Крещатике, теперь там тот самый Barman Dictat) и «Дивану» (подвал Бессарабского рынка, теперь там лишь прах и тлен). «Торф» на Богдана Хмельницкого – тайное место им. известного фотографа и тусовщика Кирилла Кислякова, постарайся туда попасть.

Оригинально наливают в сети «Банка-бар». Славится вечеринками Barbara Bar, который находится в том же помещении, что и `Atlas. Если на улице жара, воцарись в трухановском Breakwater – там можно и поваляться на лужайке, и водными видами спорта заняться.

Если кто-то предложит пойти выпить в заведение с незнакомым тебе, но англоязычным или просто странноватым названием – сначала скажи что-то вроде «мне говорили, что там как-то не очень», а потом соглашайся. Вполне возможно, что там очень даже

Остальное

Выпивать на улице из горла несколько лет назад запретили. Поначалу все прятали бутылки в бумажные пакеты или прятались сами, но сейчас об этом как-то подзабыли и пьют по-прежнему. Возможно, новая полиция за это дело возьмется, так что не стоит демонстративно дудлить вино прямо перед участком.

Мусор за собой надо убирать. Даже если это глухой лес и до ближайшего мусорника топать километры. Почитай про теорию разбитых окон – будет понятно, почему одна брошенная бумажка может в итоге изгадить всю страну. Или всю жизнь.

На митинги за деньги не ходи – это очень стыдно. К политикам относись со смесью иронии, разочарования и надежды. Это сложно, но научишься.

Кожаную куртку со спортивными штанами не надевай. Тут даже «Бабуин», Тиман и презрение к прогулкам на Крещатике не помогут – сразу спалишься.

Если видишь огромный желтый джип, припаркованный посередине улицы, фонтана, детской песочницы или твоей комнаты, не забудь возмутиться: «Ну, Поярков как всегда». И грязно выругайся.

Если нарываешься на драку, пригрози отправить соперника на Байковое – это главное киевское кладбище. Не верь историям о том, что Родина-мать лупит мечом о щит. Киевское «Динамо» – величайший клуб Вселенной (или когда-нибудь им станет). В лавре интересно и есть хороший музей микроминиатюр. На Софийской площади посмотри на Софийский же собор и представь, как на этом самом месте тысячу лет назад на него так же глазел какой-нибудь скорняк. Фуникулер – это не роскошь и не средство передвижения, а счастье. Прогулка по Андреевскому спуску – это хорошо, а вот покупать там ничего не нужно (показательно удивись, что почему-то не видно поэта-фантазера Винарского. Если видно, то не удивляйся). На Петровке огромный книжный рынок, где можно приобрести даже черновики Библии Гутенберга. Заедь на ВДНГ – там просто грандиозное пространство, которое методично превращают в огромный образовательный рабочий и арт-кластер – будешь кичиться тем, что помнишь его еще маленьким. Ну и если на твоем термометре сейчас приемлемый показатель градусов, то знай, что на ВДНГ есть еще и хороший бассейн. На День Киева уезжай из столицы в Одессу или Львов. Уважай окружающих, чтобы они уважали тебя.

А главное – люби Киев. И тогда он полюбит тебя.

 

Найцiкавiше на сайтi

Гарячі клавіші: Дмитро Шуров про музичну революцію, шансон і користь X-Фактора

АвторЮрій Марченко
22 Листопада 2019

22 листопада у Pianoбой виходить новий альбом «ХІСТОРІ». Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Дмитром Шуровим про те, що найгірше в музиці, чому він слухав шансон із сином і якою буде наступна музична революція.

– У тебе виходить альбом. Переконай, чому його варто послухати?

– Альбом створювався протягом двох років. Нібито недовго, так? Це спочатку музиканти видають по альбому кожні півроку, а потім вже нормально так працюють. Майже всі мої улюблені гурти довго сидять над релізами, Massive Attack он взагалі раз на п’ять років щось видають.

За ці два роки зі мною багато всього сталося: і доброго, і поганого. І альбом увібрав у себе просто величезну кількість емоцій. Тому, як мені здається, він несе досить потужний заряд, сконцентрований згусток. І це хороший згусток, позитивний, життєстверджуючий. Сподіваюсь, він і для слухача буде таким.

Я рекомендую послухати альбом людям, які знаходяться в пошуку себе, свого місця в житті. Пошуку відповідей, чому ми любимо когось так, що аж боляче. Відповідей, за що нам даються якісь речі: хороші, погані, різні. Звичайно, альбом не дає відповідей на ці запитання, бо в кожного вони свої. Але він хоча б трішки допоможе розібратися. Мені б дуже хотілося, щоб такий ефект відбувся, тому що для мене він був саме таким.

Фото: Дмитро Клочко

– Я бував на твоїх концертах на різних вечірках і корпоративах. І жодного разу не бачив, щоб виступ виглядав прохідним, щоб ти вийшов, пробубнів пару пісеньок, забрав гонорар – і додому. Ти добре прикидаєшся? Не можна ж щиро проживати кожен такий вихід на сцену?

– По-різному буває. Буває, що бартерний концерт на якійсь вечірці тебе просто реанімує. Вийшов, нічого не заробив, розбив пальці, але кайфанув – і щасливий, як дитина.

А буває, що довго готуєшся до важливого виступу, вкладаєш всі сили, гроші, кричиш на людей, добиваєшся від усіх найкращого, а в підсумку не те що задоволення немає, а хочеться скоріше все це забути. Саме за цей момент непередбачуваності я і люблю концерти. Кожен може стати і зльотом, і крахом.

У мене бувало, що між якимись епохальними концертами стояв виступ на вечірці. І ти раптом починаєш викладатися замість того, щоб, як каже Андрій Михайлович Данилко, «відпрацювати на техніці». У листопаді 2016 року я зірвав голос за три дні до великого концерту в Стереоплазі. На якійсь вечірці, де сиділи 50 осіб, яким було на мене начхати. І ось голос просто зник. Я нормально так злякався, пішов по лікарях, щось вдалося зробити. Що цікаво, ця історія навчила мене боятися втратити голос, але абсолютно не навчила економити сили.

– Який концерт ти не хочеш згадувати?

– У «Жовтневому». Грудень 2017 -го. Я був дуже втомлений після великого туру та постійних зйомок X-фактору й сильно хворів. Це був фінальний концерт туру, повний солдаут, ми вирішили все знімати на купу камер. Лікар мені сказала, що є вибір: можна зробити укол і голос буде працювати. Але це погано відіб’ється на психіці, будеш загальмований, а, можливо, просто відсутній. Другий варіант: відмовитися від препаратів, тоді будеш драйвовий, але нічого не заспіваєш і можеш втратити голос посеред концерту.

Я обрав укол і насилу пам’ятаю той концерт. Потім подивився запис – я дійсно щось співав. Але енергетики не було взагалі. Найвідповідальніший концерт, а я його просто проіснував, як зомбі. Я дико засмутився, потім з усього запису ми показали 5-6 пісень, тому що все інше взагалі не хочеться ніколи бачити. Вийшов найкращий концерт за аудиторією, за економікою, за вихлопом, але найгірший для мене.

Тому я засвоїв урок: енергетика – найважливіше. Вийду на сцену з фінгалом під оком, зі зламаною ногою, хворою спиною, але я повинен відчувати, що відбувається.

Хай проллється кров: інструкція, як стати успішним донором від «Серед в Охматдиті»

Кожен із нас має цінний ресурс, який змушує організм правильно функціювати, може самостійно поповнюватися та навіть рятувати життя – кров. Попри це, ми не завжди знаємо, як ефективно його використовувати та ще й допомагати іншим. Для цього існують волонтерські ініціативи, які направляють людські можливості в необхідне джерело та беруть на себе місію донорської просвіти. Про одну з них, «Середи в Охматдиті», а також про те, як підготувати себе до ролі амбасадора кроводачі – розповідає засновниця та ідеологиня проєкту Олена Балбек.

До донорства я навіть не замислювалася про волонтерську діяльність. Якось влітку 2015 року засновниця благодійного фонду «Таблеточки» Ольга Кудиненко написала пост про те, що в цю пору завжди є кількісний спад донорів, і закликала не забувати про важливість цієї місії. Я дуже добре розуміла глибину проблеми, тому що до цього була відповідальна за забір крові для своєї родички, й усвідомлювала, що процедура на перший погляд непроста, незрозуміла та лякає. Зазвичай ніхто не пояснює, що робити, куди йти, до чого готуватися. Тож я написала пост, що не можу бути донором крові через протипоказання, але із задоволенням складу комусь компанію, все організую та стану підтримкою. 

Першою відгукнулася й успішно здала кров знайома Ксенія Савченко, з якою ми згодом за збігом обставин і створили проєкт «Середи в Охматдиті». Потім я написала ще пару таких закликів і сходила на чергування, а коли вирішила про це вже забути, люди стали особисто мене запитувати про те, чи можна приєднатися до ініціативи наступної середи. Я не відмовляла й отак зі спонтанною разової акції це переросло в щось більше. Про те, що це виллється в щось більш регулярне й серйозне, я не підозрювала – просто знала, що можу виділити певний час для того, щоб комусь допомогти.

Усвідомлення того, що є приціл на майбутнє, прийшло, коли зателефонувала дизайнерка Урвачова та запропонувала придумати символ ініціативи – клітини крові. Потім до нас приєдналися перші волонтери та настала черга розробляти комунікацію та придумувати стратегічні речі на кшталт назви та шрифту. Тоді стало зрозуміло, що це реально, це відбувається, є аудиторія та люди, які хочуть допомагати.

Факт є:
20 незвичайних фактів про звичайний йогурт

В рубриці «Факт є» Platfor.ma розповідає незвичайні факти про звичайні речі. Сьогодні разом із Danone розбираємось, чому йогурт раніше продавався в аптеках, чи подовжував він життя, а також як такі відомі люди, як Мечников, Чингісхан та Франциск I, пов’язані з кисломолочним продуктом.

1. Може здатись, що йогурт — сучасний винахід, але насправді це не так. Ніхто не може сказати, коли точно виник йогурт, але вважається, що його споживали у Месопотамії близько 5000 р. до н.е. А в – звичному для нас вигляді цей продукт виник рівно 100 років тому разом із появою компанії Danone – саме вона стала першим виробником йогурту.2. Первісний йогурт з’явився в бурдюку. Історики погоджуються з тим, що йогурт виник внаслідок зберігання молока примітивними методами в теплому кліматі. Одна з версій припускає, що турецькі вівчарі вперше перетворили молоко на йогурт ще за 3000 років до н.е. Вони перевозили молоко в бурдюках — ємностях, виготовлених зі шлунків тварин. Молоко, збережене таким чином, скисало і перетворювалося на йогурт. А вівчарі з часом помітили, що скисле молоко зберігається довше, і почали навмисно змішувати його зі свіжим. До речі, слово «йогурт» походить від турецького «yogurur», що перекладається як «довге життя».

 

3. Справжній йогурт – той над яким попрацювали бактерії. Болгарська паличка і термофільний стрептокок — це саме те, що робить йогурт йогуртом. Коли обираєте йогурт, перевіряйте його на наявність двох бактерій — Streptococcus thermophilus та Lactobacillus bulgaricus (болгарська паличка). Остання має таку назву, адже була вперше відкрита болгарським мікробіологом Григоровим. До речі, в світі «йогурт» — це регульований термін, яким можна називати лише ті продукти, які були створені з однією або обома цими бактеріями.

 

4. Найдавнішу письмову згадку про йогурт приписують Плінію Старшому (23-79 рр. н. е.). Він зауважив, що деякі «варварські народи» знали, як «згущувати молоко в речовину з приємною кислотністю». Крім того, згадки про йогурт є у Біблії, Аюрведі, а також у Геродота та Гомера. 

5. Інша рання згадка йогурту пов’язана з діареєю Франциска I. Французький король страждав від хвороби, яку жоден місцевий лікар не міг вилікувати. Тоді його союзник Сулейман Прекрасний направив лікаря, який нібито зцілив його йогуртом, а вдячний король поширив інформацію про чарівний продукт.

6. Армія Чингісхана під час тривалих військових походів додавала йогурт до основного раціону харчування. Засновник Монгольської імперії змушував воїнів особистої гвардії пити кумис — кисломолочний продукт з кобилячого молока, що має багато спільного з йогуртом. Для його виробництва навіть утримували спеціальний табун «дійних коней». Чингісхан був переконаний, що кумис — це запорука не лише здоров’я, а й хоробрості його воїнів.7. Раніше йогурт використовували як б’юті-засіб. Йогурт — не лише здоровий перекус, а й крем для обличчя. Він має велику кількість молочної кислоти, яка може відлущувати та освітлювати шкіру. Молочна кислота в парі з вітамінами D і B12 можуть видаляти відмерлі клітини шкіри і послаблювати пігментацію. Тому в Давній Індії йогурт використовувався як природний зволожуючий засіб для відновлення сухої шкіри. А дехто й досі використовує його як крем.

 

8. У світі вперше дізналися про йогурт завдяки дослідженням довголіття Іллею Мечниковим. Нобелівський лауреат досліджував довгожителів Болгарії і дізнався, що люди, які прожили більше 100 років, вживали йогурт у великій кількості. Працями Мечникова зацікавився Ісаак Карассо, чий син мав проблеми з кишківником. Ісаак заснував компанію Danone після того, як ознайомився з гіпотезою Мечникова про те, що болгарська паличка в йогурті добре впливає на травлення. А лабораторія, в якій працював Ілля Мечников, стала головним постачальником болгарської палички для Danone.

 

9. Danone — це зменшувально-пестливе від імені сина засновника компанії. У 1919 році Ісаак Карассо став продавати йогурти у Європі. Він назвав продукт Danone на честь свого сина, що буквально означає «маленький Даніель».

10. Спершу йогурти продавалися за рецептом — як ліки, що допомагали дітям при кишкових розладах. Засновник компанії Danone поширював йогурти через мережі аптек, бо за професією був лікарем і такий спосіб продажу був йому ближчий. До того ж, виводити новий для того часу продукт на ринок було ризикованою справою, тоді як аптечні препарати навпаки користувалися попитом.

 

11. Йогурт містить менше лактози, ніж молоко. Крім того, лактоза в йогурті вже ферментована бактеріями й організму легше її засвоїти. Тому йогурт можна споживати навіть людям з лактазною недостатністю.

 

12. Йогурт повинен бути живим! Шукайте позначку «не менше 1×10⁷ КУО» на етикетці йогурту. Що більше живих бактерій у йогурті — тим він корисніший. Найважливіший показник, що характеризує якість йогурту, — це саме кількість молочнокислих бактерій у ньому.

 

13. Йогурт може захистити від діабету 2-го типу. Експерти Гарвардської школи охорони здоров’я у 2014-му довели, що вживання однієї порції йогурту на день знижує ризик виникнення хвороби на 18%.

Партнер проекту

ААААААА!!!: як Київ публічно виражав ненависть для експерименту та що про це думає Спілберг

АвторPlatfor.ma
15 Листопада 2019

Слово «ненависть» і всі однокореневі ми вживаємо мало не кожен день — в жартівливій формі або не дуже. Однак з точки зору психології значення цього почуття зовсім далеко від тривіальності. У кращому випадку воно призведе до перепалки з людиною, чий образ мислення не збігається з нашими цінностями, а у гіршому — провокує масові вбивства та теракти. 11 вересня, Беслан, Освенцим і всі війни світу виникли тільки тому, що хтось відчув ненависть і заразив нею інших. Platfor.ma разом із Discovery Channel намагаються зрозуміти, чому так відбувається та що з цим робити, а допомагають їм у цьому три експерти та Стівен Спілберг.

Великому режисерові сучасності проблема ненависті здається дуже цікавою. Разом зі своїми однодумцями він створив фонд Shoa, для якого вони зібрали 5200 відеозаписів тих, хто так чи інакше зіткнувся з Голокостом. Вивчаючи відеосвідоцтва цих нещасних людей, Стівен Спілберг усвідомив, що природа ненависті дуже складна.

«Я ріс в Нью-Джерсі – бути євреєм там не здавалася чимось неординарним. Але потім ми переїхали в Вестін і я зіткнувся з антисемітизмом у молодших класах. Існували групи популярних дітей, вони вибирали об’єктами глузувань однолітків з меншою популярністю (в моєму випадку вона була нульовою). Не можу сказати, що це була ненависть, але точно образи, – розповів режисер в інтерв’ю телеканалу Discovery, – Я соромився багатьох речей у собі, а ці хлопці своїми глузуваннями змушували мене стидатися ще і того, що я єврей. Я відчував себе вигнанцем, і коли став дорослішим, зрозумів, що булінг — це дуже дієвий інструмент, що дозволяє кривдникам відчувати себе наділеними якоюсь особливою владою. Мабуть, це мій єдиний досвід, коли я був об’єктом ненависті. Хоча весь цей час всередині мене таїлося абсолютно неконтрольоване почуття гордості за те, що я єврей».

Інтерес до цього психологічного явища спонукав Спілберга зняти документальний фільм «Чому ми ненавидимо?» («Why We Hate?») для Discovery Сhannel. Разом з Алексом Гібні легенда кінематографу досліджує ненависть як одну з найбільш руйнівних людських емоцій. Фільм складається з шести серій, кожна з яких розповідає, як це відчуття спровокувало ту чи іншу історичну подію. На відміну від багатьох наукових фільмів, в цій кінострічці автори намагаються знайти відповідь на фундаментальне питання про природу ненависті та підказують дієві методи боротьби з нею.