За останні роки з мап зникло чимало присвят радянським героям, символам і подіям. Україні личить декомунізація.  Але перейменування — насправді лише пів справи. Адже назви у наших селах, містечках і містах промовляють не лише усно, а й візуально — літерами, цифрами, знаками. І дизайн, а з ним і шрифтова індустрія, — так само на часі, як музика, кіно чи література. До Дня Незалежності Projector Foundation запустив культурний проєкт «Шрифтова абетка української ідентичності». Для Platfor.ma команда перелічує причини, чому бойкотувати російські розробки — так само базовано, як і відмовитися від російських пісень чи серіалів, що йшли по телевізору після школи. Бо культура не поза політикою.

Причина 1
Розірвати відносини з ворогом

Якщо ви натрапили на цю статтю у серпні 2023 року, спробуйте загуглити «шрифти» і не повірите власним очам: тільки зараз, через півтора року повномасштабної війни росії проти України у нас розгортаються дискусії про невикористання російських шрифтів у роботі Верховної Ради. «Що?!» — спитаєте ви. «Так!» — відповімо ми.

У законопроєкті, який зареєстрували народні депутати 11 серпня, ідеться, зокрема, про «Іжицю» — шрифт російської письменниці Світлани Єрмолаєвої. Цей шрифт авторка створила ще в 1988 році на основі складального прямого півуставу Російської академії наук кінця 19 століття. Проєкт був призначений, щоб відтворювати старослов’янські тексти в енциклопедіях та наукових статтях, був оцифрований у 1992-му і швидко розповсюдився державами, які використовують кирилицю.

«Іжицю» полюбили, найперше, у релігійних спільнотах, особливо для оформлення православних сайтів і книжок. А ще вона на диво добре прижилася у державних комунікаціях. Наприклад, у документах і нагородах, як-от «Почесна грамота та Грамота Верховної Ради України» (усього в постанові перелічують 5 кейсів документів від 2001 до 2019 років). Ще згадаємо вивіски Офісу президента України на Банковій, стели з назвами міст, а донедавна — символіку ЗСУ.

Шрифтовий дизайнер Богдан Гдаль каже, що велика проблема не тільки у російському походженні, а в сенсі цього шрифту: він намагається накласти історичний вигляд букв часів руської доби на сучасні літери, однак скоріше імітує їхній стиль, аніж повторює. Дуже схоже на все, чого торкається рука росіян: не створення нового чи натхнення традиціями, а примітивні спроби узагальнити, виплекати черговий міф про єдність держав та нашого минулого.

Причина 2
Припинити віддавати гроші до РФ

CEO & Founder у сервісі для оренди й покупки ліцензійних шрифтів Rentafont Євген Садко каже просту, але важливу думку: перш ніж агітувати відмовитися від російських розробок, варто пояснювати, що шрифти — інтелектуальний продукт нарівні з творами музики, кіно й літератури. І цей продукт теж має ціну.

У випадку зі згаданою «Іжицею» на момент написання цього тексту це — $22,50 через платформу MyFonts. У ціну входить сімейство з двох шрифтів за ліцензією для десктопу одного користувача. Для більшої кількості юзерів та пристроїв сума, звісно, зростатиме. А тепер заберіть дітей від екранів, бо ось як на платформі демонструють використання шрифту.

Звичайно, кошти, які українські користувачі платять за російські шрифти, йдуть до бюджету ворожої країни. Навіть якби їхні автори засуджували війну, вони продовжують сплачувати податки, що на росії завжди дорівнює спонсоруванню тероризму й підтримці окупаційного режиму.

І улюблене — порахуємо, скільки корисного можна придбати за $22,50:

• ліхтар налобний — корисно у часи блекаутів;

• бандаж компресійний — до аптечки парамедиків і не тільки;

• рукавиці тактичні або комплект термобілизни для військовослужбовців — бо вже скоро сезон.

Звісно, питання оплати за такий продукт як ліцензійний шрифт стоїть на рівні з боротьбою з піратським контентом узагалі. Але й для тих, хто не має змоги дозволити собі придбання шрифту, є можливість орендувати шрифт або завантажити безкоштовні проєкти. Наприклад, на Rentafont на момент написання цієї статті таких уже було 90 сімей та 192 накреслення.

Причина 3
Розвивати індустрію України

росія імперських, радянських чи сучасних часів перетворювала будь-яку сферу на прислужницю режиму. У тому числі — шрифтову. Та якщо до останнього десятиліття індустрія була в стані сплячки, то зараз, як розповідають самі дизайнери, ми в Україні переживаємо справжній «шрифтовий ренесанс».

З чого узагалі складається індустрія? За словами Євгена Садко, її екосистема виглядала б так:

• освіта — бо, найперше, шрифтовиків потрібно навчати;

• користувачі — бо для змін і розвитку індустрії аудиторія та влада повинні розуміти її цінність;

• локальний ринок — бо через відсутність кириличних українських розробок доводиться купувати шрифти російських авторів, які вже встигли їх постворювати й активно продовжують робити це далі;

• глобальний ринок — бо якщо існують світові відомі шрифти, нам необхідно створювати власні українськомовні кириличні аналоги.

А ще дизайнер радить розповідати більше і більше про українські графеми — як українцям, так і закордонним фахівцям. Щоб нарешті кирилицю не асоціювали тільки з російським варіантом, хіба може ще з болгарським і сербським. А ще щоб ми з вами самі знали, що, до прикладу, кирилична літера «Земля» (Ꙁ) — така ж наша, як би ворог не спаплюжив її сенс після вторгнення.

Причина 4
Позбувати меншовартості

Напередодні Дня незалежності команда Projector Foundation спільно з Фундацією ЗМІN з культурно-просвітницькою метою у межах Грантової програми ЗМІN 2023 створили проєкт «Шрифтова абетка української ідентичністі». Головний партнер — компанія MacPaw, а дизайн розробили студія Obys. Самим проєктом займалася Кайя Нащук у ролі продюсерки, Юля Клебан у ролі головної редакторки та дизайнерка Катерина Королевцева як шрифтова кураторка.

Місією проєкту визначили не тільки закликати суспільство позбуватися російських шрифтів, а й активно розповідати про українські. Представити співгромадянам крутих авторів, які надихаються нашими традиціями та створюють сучасні й практичні шрифти. Бо таких десятки й сотні! 

Ось кілька історій із проєкту, які дозволять вам ще більше захоплюватися своїми земляками і нашим минулим.

• «Воля» — його дизайнерка Марчела Можина створила під час повномасштабного вторгнення, на момент початку якого перебувала в Києві. Розроблену на основі літерацій (мальованих шрифтових композицій) головного художника УПА Ніла Хасевича, відтепер «Волю» використовують дуже різні люди та установи: від власників бургер-точок до Генштабу. А назву авторка вигадала ще у процесі: надихнулася назвою видання «За волю нації».

•  Misto — шрифт-зізнання у коханні наймолодшому місту України, яке народилося після аварії на ЧАЕС і де народилася авторка та шрифтова кураторка проєкту «Шрифтова абетка» Катерина Королевцева — Славутич. На цей проєкт дизайнерку надихнула унікальна модерністська архітектура та юний характер міста. І хоча шрифт не створений для Славутича, але присвячений саме йому.

• Old Kharkiv — ще одна урбаністична розробка. Поштовхом до роботи для дизайнера Богдана Гдаля стала світлина Харкова першої половини XX століття, яку той випадково знайшов у інтернеті. Це будівля на теперішній площі Конституції, 16, яка належала купцю Арнольду Укше і відома як магазин «Чарівниця». Автора інтуїтивно зачепив стиль вивіски, тому наприкінці жовтня 2016 року він вирішив зробити з неї нову гарнітуру з назвою «Старий Харків».

• Irpin Type — його творець Олексій Поповцев розповідає, що до вторгнення жив у Ірпені; хоча це не рідне місто дизайнера, але він вважає його своїм. Малювати шрифт Олексій почав у бомбосховищі в Рівному: щоразу з повітряною тривогою він брав із собою ноутбук і просто малював літери. У підвалі не було інтернету, лише маленьке дротове радіо, яке сповіщало про відбій, — це дозволило Олексію продуктивно попрацювати, як він сам про це говорить.

А ще ж Fixel Font на честь кота Фікселя від АльфаБраво для MacPaw, полтавський Almaz від Сергія Макаренка чи однойменний, теж присвячений місту, Lutsk Type від Кирила Ткачова, Zluka (Title) від Віктора Харика, Геннадія Заречнюка та Сергія Ткаченка, Mavka від Андрія Шевченка, і багато-багато інших розробок. Обов’язково переходьте за лінками — там кожен шрифт прикріплений до окремої літери, одного з 33 символів української ідентичності.

Звичайно, марно і зарано було б чекати на відмову від російського шрифту після здобуття незалежності у 1991, за три роки після створення горе-Іжиці. Але зараз, через 35 років, за чергової в нашій історії війни з росією, у часи справжнього культурного вибуху, поряд з яким живемо і який творимо після подій 2014 року — заплющувати очі на цю проблему більше не маємо ні часу, ні права.