«А может сделаешь бесплатно?»: почему труд без денег — это неправильно

АвторКатя Тейлор
9 Лютого 2016
креатівіті підприємництво точка зору

В культурной сфере зачастую просят сделать какую-то работу бесплатно – потому что это важный проект или он сулит исполнителю пиар. Сооснователь агентства Art Management и Port Creative Hub Катерина Тейлор считает, что оплачиваться должен любой труд.

На прошлой неделе мне трижды предложили бесплатно сделать разного рода проекты. Бесплатно – потому что они социальные, важные и некоммерческие. Все бы ничего, но некоммерческие, социальные и важные проекты – это и есть моя работа, поскольку творческий сектор – как раз те люди, которые все эти инициативы обслуживают. А слово «социальный» далеко не всегда означает благотворительный и уж тем более волонтерский.

«Смертных грехов не семь, а восемь. Восьмой – работать бесплатно», – так в прошлом году высказался в Киеве Евгений Чичваркин. Но есть в Украине серьезная проблема, когда один человек просит – иногда очень настойчиво – сделать что-то по доброте душевной. Однако таким образом вы просто показываете свое неуважение, и считаете, что ваша идея гораздо значимей, чем работа другого человека.

Вы же не предлагаете вашему стоматологу бесплатно поставить вам пломбу, правда: «Да там работы всего на полчаса, и пломба-то крохотная нужна!» Не приходите в магазин и не пробуете взять бесплатно понравившееся вам платье: «Слушайте, мне не для себя, я в нем буду волонтерить». И платите за такси, даже если едете на нем на благотворительный концерт.

Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

Но при этом у нас вполне вошло в привычку просить дизайнера бесплатно нарисовать сайт, фотографа – поснимать за еду, а журналиста – написать вечерком эссе о своем проекте. Так вот, если мы хотим, чтобы события, выставки, концерты и прочие некоммерческие проекты проходили на высоком уровне – эту работу нужно оплачивать. Креативный сектор имеет сильнейший потенциал. Это необъятная индустрия, которая в европейских странах составляет совсем нестыдную долю от ВВП. Но ее нужно уважать.

В понятии креативная экономика ровно половина слов – это «экономика». Если упрощенно, то на Западе все понимают ценность культуры и того, что, в принципе, это такой же сектор услуг, как и любой другой. И когда вы просите художника нарисовать картину, фотографа – напечатать еще одну фотографию, дизайнера – сделать логотип, куратора – устроить выставку, а культурного менеджера – организовать любое событие, то это должно оплачиваться так же, как маникюр в салоне и замена масла на СТО. Почему вы считаете нужным оставлять официанту чаевые, но не воспринимаете идею хотя бы минимально оплачивать труд, который формирует основы вашего эстетического бытия?

Так вот: когда вы предлагаете кому-то сделать что-то бесплатно, помните о том, что:

– Это и есть его хлеб. Он этим зарабатывает, кормит свою семью, детей, оплачивает обучение и жилье. И если он будет регулярно соглашаться делать свою работу бесплатно, то у него не будет еды, семьи, обучения и жилья;

– Работать бесплатно для него равносильно уходить в минус. Потому что он тратит свое время, а значит теряет деньги, которые мог бы заработать, чтобы оплатить все расходы компании и зарплаты своих сотрудников;

– Большинство проектов, которые предлагают художникам /агентам культуры – страшно социальные, мегаважные и останутся в истории. Ваш – не исключение.

Одно дело, если бесплатно поработать просят друзья. Но зачастую в ответ на вопрос о гонораре совершенно незнакомые люди с удивлением разводят руками: «Но ведь вы получите такой пиар и такое промо!» Работать за пиар – штука полезная и хорошая, но только до тех пор, пока не хочется поужинать.

И тогда остается только ждать, когда в магазине или ресторане вас согласятся снабжать едой за эти самые пиар и промо. Предлагать художникам и культурным агентам такое вместо гонорара – это то же самое, что в старые времена подсказать им есть пирожные, если нет хлеба.

За последние два года в Украине очень многое делается бесплатно. Волонтеры и активисты во многом подменили функции государства – и это потрясающий пример единения. Множество культурных и околокультурных событий были организованы только благодаря тому, что разные люди пожертвовали ради этого своими временем и деньгами. Не раз занимались таким и мы с друзьями и коллегами. Но очень важно понимать, что бесплатный труд не должен становиться аксиомой, и неправильно внушать чувство вины за то, что ты выбираешь свой общественно важный проект, а не человека, который просит тебя сделать что-то «за пиар». Помогать можно и нужно, но только тогда, когда у тебя есть на это силы и время, а не тогда, когда тебя к этому насильно подталкивают.

Очень хочется, чтобы все творческие и талантливые люди остались здесь, а не эмигрировали, как это уже происходит, например, с художниками, которые прекрасно отправляются на резиденции за границей, получают западные гранты и постепенно навсегда уезжают туда, где более благополучные условия. Если вы хотите повышать качество культуры здесь – начните с себя, с осознания того, что нужно не просто потреблять, а понимать ценность того, что для вас создают другие. И цените любой чужой труд.

Найцiкавiше на сайтi

«Тобі що, більше всіх треба?»: чому в Україні легше бути негідником

Активіст Віктор Артеменко координував програму «Відкритий університет реформ», працював у команді проєкту USAID «Підтримка реформи охорони здоров’я в Україні», організував візити реформаторів з ЄС до України та був менеджером адвокації Реанімаційного пакету реформ. Для Platfor.ma він поміркував про те, чому, на його думку, в нашій країні легше бути негідником – і як це змінити.

Минулого року я балотувався у Верховну Раду. Я приїхав у своє рідне місто – Старокостянтинів, Хмельницької області, – де я виріс, закінчив школу, де знають мене та моїх батьків. Приїхав і сказав, що хочу піти у політику. В один момент на мені ніби опинився ярлик негідника – мене стали обливати відрами бруду та кидатися фразами на кшталт «Ти ніхто і звати тебе ніяк» і «Ти нічого не зробив».

Виглядало так, ніби я автоматично став частиною чогось поганого. У нашого суспільства, на жаль, немає розуміння, що в політику може піти хтось нормальний і той, хто дійсно бажає впровадити позитивні зміни в країні. Такими ярликами мислять бабці біля під’їзду – вони вішають їх на кожного. Хоча давно варто позбавлятися цих стереотипів.

Я бачу корені цього в комунікаціях, споживанні інформації та її сприйнятті. Умовно, негіднику легше бути політиком, тому що від нього ніхто нічого хорошого не очікує. Що б він не зробив, суспільство це влаштовує, тому що «а, ну це очікувано». Він не має обмежень в тому, що каже чи робить: від жмакання прутня до називання геноцидом всього підряд. І кожного разу будь-якою своєю дією негідник підтверджує цей ярлик.

Віктор Артеменко

Ми зараз говоримо про публічну сферу, адже поняття «негідник» на побутовому рівні не так яскраво виражено. І якщо в публічній площині з’являється хтось нормальний і робить щось хороше, то відразу кажуть «а, так це для піару». Немає розуміння, що голосно можна говорити й про якісь хороші речі.

Ми в Україні звикли страждати. Український герой, оспіваний у літературі та піснях, завжди на амбразурі й першим помирає – а про покійників «або добре, або ніяк». Тому він герой. Але існує така теза: «Є багато людей, які готові померти за Україну, і мало, які готові жити за неї». Мається на увазі, жити так, щоб ще й змінити потім щось на краще. Зараз ситуація склалася так, що в публічній сфері ти маєш не висовуватись, мати середню зарплату й нічим особливо не вирізнятись. Якщо ти поїхав за кордон та досягнув успіху, то в очах суспільства ти вже не такий як всі й менше страждав.

Якщо хтось займається благодійністю, робить добрі справи та допомагає іншим – це круто, але тільки в нашій бульбашці проактивних та свідомих громадян. Тобто в нашому таборі, де волонтерство, розбудова держави, реформи – це є цінністю. А для іншого табору ми «соросята» (від імені американського фінансиста Джорджа Сороса, який координує декілька грантових проєктів. Соросятами спочатку називали тих, хто отримував гранти від фондів Сороса, а потім – хто отримував будь-які західні гранти, – Platfor.ma) та грантоїди. 

Необхідна культурна зміна. Я все списую на освіту – що ми сьогодні закладаємо в голови в школах, те й вилізе в майбутньому. Зараз важко знайти людину, яка не просто буде формально виконувати завдання чи писати звіти, а буде хотіти зробити роботу. У нас в школах розвивається культура, коли діти вчаться виключно для здачі іспиту, а не для того, щоб щось знати та застосовувати.

У цій же школі все заради формалізму, і наголошують: «Не висовуйся» та «Тобі що, більше всіх треба»? Це узагальнення, звісно, тому що є багато вчителів, які роблять правильно: хвалять, коли це потрібно, і дають зворотний зв’язок. Саме на цьому, коли дитина дійсно заслужила, а не просто «з хорошими батьками», і формується розуміння – якщо зробиш щось добре, отримаєш визнання.

IKEA, Apple, Lego та Adidas: 6 прикладів того, як компанії очищують планету від свого ж сміття

АвторЯна Червінська
26 Червня 2020

Світ у смітті й небезпеці. З 1950 року залишки пластику складають 9 млрд тонн – тільки 9% з них переробляється, а решта спалюється або лежить на смітниках, отруюючи ґрунт. Наприклад, поліетиленові пакети: якщо з них зв’язати мотузку, нею можна буде обернути планету 7 разів. Пластикові відходи – зло, яке дуже вигідне для масового виробництва. Однак навіть великі світові бренди розуміють, що потрібно щось змінювати заради безпеки всього людства. Яна Червінська, дизайнерка одягу, засновниця Sustainable Fashion Pad і платформи Беззайве розповідає, які компанії та як очищають нашу планету від свого ж сміття.

Колекція називається Bottle Source («пляшкове джерело»). Вона складається з футболок і худі, зроблених із переробленого пластику. The North Face та National Geographic зібрали 75 кг пластикових пляшок у чотирьох національних парках США і відправили на перероблення. Вартість футболки, наприклад, становить $35. З кожної проданої одиниці одягу творці колекції жертвують $1 до Фонду національних парків США.

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Арт, французький декор, Вес Андерсон: поповнюємо вашу Instagram-стрічку неймовірним

АвторДар’я Бессонова
24 Червня 2020

Чим живуть українські музеї та галереї України? Відповідь на це питання знає Дар’я Бессонова, Senior Creator в Havas Digital Kyiv й, за сумісництвом, авторка Instagram-сторінки @museumsofukraine. У своєму блозі оглядачка культурної спадщини та мистецтва розказує про виставки, замки, фортеці, картинні галереї та цікаві експонати українських музеїв. За словами авторки, цей проєкт не тільки про скарби різних куточків країни, а й пошук нових ідей, яких людина креативної індустрії завжди потребує. Тож для Platfor.ma Дар’я підготувала підбірку цікавих Instagram-акаунтів, в яких саме і варто шукати натхнення.

Очевидно, що моє захоплення мистецтвом та хобі впливає на instagram-стрічку. Саме тому перше, про що я згадала, – це акаунти з живописом. Коли заходиш на сторінки Classic Art Works та Free Limes, складається враження, ніби відвідуєш картинну галерею. Ви не знайдете тут довжелезних текстів про історію картини, «що цим мазком хотів сказати автор» та інший копіпаст з Вікіпедії. Якщо хочеться не тільки подивитися, але й почитати, ненапряжно і коротко це робить ось цей хлопець –  @lets_talk_about_art. А на сторінці mehmetgeren можна знайти першокласні музейні меми.

 
 
 
 
 
Посмотреть эту публикацию в Instagram
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Публикация от Mehmet Geren (@mehmetgeren)