Запитання від редакції Platfor.ma

– Як у самому Китаї ставляться до того, що саме їхня країна дала старт хворобі й пандемії?

– Чесно кажучи, не бачу, щоб на цьому якось загострювали увагу. Навмисне або ні, китайці наразі замислюються не над тим, хто винен, а над тим, що з цим робити. У своїй більшості, вони досить патріотично налаштоване суспільство. Волонтерський рух та благодійні пожертви набули справді масового характеру під час епідемії: у соцмережах поширювали хештег #武汉加油 (#Ухань, ми з тобою!), а більшість моїх знайомих та друзів змінили аватарки на свої фото у захисній масці. І хоча, можливо, все це здається дрібницями на фоні масштабу проблеми, але ці дрібниці формують соціальну свідомість і згуртовують населення.

На мою особисту думку, зараз не час для расизму та тикання пальцями. Вже у XXI столітті людство пройшло через свинячий грип, який розпочався у США, та африканську Еболу. Це могло трапитися в будь-якій країні світу, і передбачити, звідки надійде наступна загроза – неможливо. А от прийняти належні міри підготовки до подібних надзвичайних ситуацій – обов’язок будь-якої держави перед своїми громадянами.

– Чи пам’ятаєш ти, коли вперше почула повідомлення про коронавірус? Як змінювалося ставлення до нього в суспільстві?

– Так, я була у відрядженні до Гонконгу на початку січня, і мої місцеві колеги вже носили маски. Тобто там інформація про загрозу була з кінця грудня (саме коли перший випадок і зафіксували), хоча на материковому Китаї це все ще замовчували (власне, на початку січня заарештували перших лікарів з Ухані за «поширення неправдивих чуток про новий вірус», а в середині лютого один з цих самих лікарів помер від ускладнень, спричинених коронавірусом). Це і був, напевне, найбільший «прокол» уряду президента Сі, який згодом викликав неабияке обурення у соцмережах. Китайці називали рішення про замовчування «Чорнобилем XXI століття».

Одним із ключових факторів швидкого поширення вірусу було те, що його не зупинили до початку передноворічної міграції (китайский Новий рік – 25 січня 2020, масова міграція зазвичай починається за два тижні). Впевнена, якщо про це заговорили би ще в січні, епідемія не набула би такого масштабу. Офіційно про вірус почали повідомляти за кілька днів до нового року, і 24 січня, коли я саме вирушала у новорічну відпустку, в аеропорту Шанхая 90% відлітаючих вже були у масках.

– В глобальному інтернеті досить багато жартують про коронавірус. В самій КНР це теж предмет жартів, чи всі більше перелякані й ставляться серйозно? Можеш навести приклад суто китайського жарту?

– Це точно не предмет для жартів, ні. Китайці, навчені гірким досвідом пневмонії 2004 року, взагалі серйозно ставляться до вірусних захворювань. У більшості офісів завжди є одноразові маски на випадок, якщо людина відчуває, що от-от захворіє. Прийти у масці на роботу або в школу, їхати в ній у метро – це суспільна норма, адже часто маски тут носять, захищаючись від забруднення повітря. Ніхто не буде на тебе дивитися, як на смертельно хворого або прокаженого.

Навпаки, якщо ти чхаєш або кашляєш без маски, на тебе дивляться з осудом. Звичайно, це правда великих міст, де люди більш свідомі, ніж у маленьких селищах, але навіть у найменших куточках продовжується освітня пропаганда щодо власної гігієни, за мої десять років тут зміни дуже і дуже очевидні.

Але багато жартують про те, як нецікаво сидіти вдома другий місяць поспіль. Багато людей, які повернулися до рідних селищ та містечок із великих мегаполісів, досі залишаються там через епідемію; жартують про те, як воно – жити в селі два місяці, годувати курей замість походів у модні бари. 

ТікТок просто завалений різними челенджами про життя у карантині: хтось примудряється грати в більярд помідорами черрі, хтось практикується у кулінарному мистецтві з локшиною швидкого приготування. Моя викладачка йоги, наприклад, веде відеокласи, де кожен предмет побуту можна перетворити на фітнес-приладдя. 

У Китаї житлове питання стоїть більш гостро, ніж в Європі, тобто наразі багато людей «застрягли» із 7-8 своїми родичами в одному помешканні. Жартують, що у 2021-му в Китаї різко зростуть народжуваність та статистика розлучень. 

– Чи ти знайома особисто з людьми, які захворіли? Які етапи вони пройшли?

– На щастя, не знайома, але історія хвороб у Китаї настільки прозора завдяки біг дата, що фактично можна прочитати шлях і хроніку кожного хворого (окрім його імені, звичайно). З якими симптомами потрапив, коли і де вони розпочалися, хроніка пересувань і контактів – це все є у вільному доступі. Потенційних контактів інформують про хворобу їхнього знайомого, радять прийти перевіритися.

Серед мого оточення були люди з підозрою, вони звернулися до лікарні для тестування на вірус, де їх ізолювали на кілька днів до підтвердження діагнозу.

– Чи ставляться китайці відповідально до заходів безпеки чи порушують їх?

– Насправді, ставляться надзвичайно відповідально, починаючи з самоізоляції та закінчуючи заходами власної гігієни. На відміну від деяких експатів, на жаль.

Взагалі, в Китаї працює ефективна модель децентралізованого управління, місцеві органі самоврядування мають досить великий діапазон повноважень. Тобто банально ЖКГ тісно співпрацює з поліцією та дуже суворо виконує її вказівки, саме тому карантин тут має таку високу ефективність. 

Є вказівка в Ухані випускати людей з дому лише три рази на тиждень не довше ніж на дві години – значить, буде саме так: затримався у магазині – пиши пояснювальну в поліцію. А це вже адміністративна відповідальність. Є свідомість, але існує й відповідальність у разі порушення. Це поліцейські методи, але в країні з півторамільярдним населенням неможливо сподіватися на самих лише «добрих самаритян».

– А як в умовах жорсткого карантину вигулювали собак?

– В масках і зовсім поруч з домом. А в Ухані навіть примудрялися собак на корзинках вниз спускати і піднімати з балконів. Ну, або так, тиранозаври особливо чомусь популярні:

– Як ставляться у Китаї до теорії, що епідемія коронавірусу – наслідок витоку біологічної зброї з лабораторії в Ухані? Які ще теорії змови побутують?

– Повірте, ніяких. Взагалі цієї інформації не існує у китайскому інфопросторі. Є процент освічених людей, які так чи інакше мають доступ до іноземних медіа і володіють мовами, щоб їх читати, вони про це чули і обговорювали цю інформацію зі мною, але наразі ставлення до цього більше як до чуток, ніж до вірогідної правди. Як я вже казала, більшість замислюється над питаннями самозахисту та лікування хворих на цей момент. Розбиратися, хто винен будуть потім.

Хоча проживши якійсь час на півдні Китаю та на власні очі бачивши, які неможливі речі там вживають в їжу, я все ж більше схиляюся до офіційної версії. Історія покаже, але треба бути заздалегідь готовими, що у випадку з Китаєм, таємне може ніколи не стати явним.

– Чи з’явились нові бізнеси у зв’язку з пандемією?

– Ні, але існуючі були змушені дуже швидко адаптуватися та еволюціонувати. Епідемія сильно вдарила по рітейлу та ресторанному бізнесу, тобто економіці внутрішнього споживання, на яку так спирається тутешній уряд. Мережі, які усіляко протестували виходу на онлайн-ринок, були змушені перейти на доставку та об’єднатися з конкурентами у цих сферах. 

Треба також брати до уваги, що Китай – країна з одним із найвищих рівнів користування смартфонами у світі, це батьківщина таких ІТ-гігантів як Тенсент, Алібаба, Мейтуань, Діді. Мені як маркетологу було надзвичайно цікаво спостерігати, з якою швидкістю ці компанії адаптуються до суспільних запитів: безпека пересування, безпека доставки, безпека перевезень, своєчасне забезпечення ліками. 

Кілька прикладів: найбільші компанії з доставки додали функцію перевірки температури тіла кожного кур’єра, те ж саме – з водіями таксі. Доставка перейшла у безконтактний режим: відправлення залишають на КПП житлових комплексів у спеціально відведених боксах. На придбання деяких ліків ввели обов’язкове надання даних паспорту та адреси (наприклад, жарознижувальні / знеболювальні препарати, щоб запобігти самолікуванню високої температури, яка є типовою ознакою коронавірусу). 

Інтернет-гаманці додали функцію «Код здоров’я»: заходячи до будь-якого приміщення (включно з вагоном метро), потрібно відсканувати QR-код, який відображає можливість зараження (зелений – перебування безпечне, жовтий – помірна можливість зараження, потрібна самоізоляція, червоний – висока можливість зараження, поблизу хворий, потрібна госпіталізація і тестування). Червоний код разом із персональними даними передається на контроль до відповідних адміністративних органів.

Водночас, деякі сфери та бізнеси дуже креативно підходять до неможливості працювати офлайн: онлайн-марафони, майстер-класи, чати, месенджери стають альтернативами традиційним заходам. Нещодавно мене розсмішила історія про провал месенджеру DingTalk: місцеві вчителі користувалися ним для розсилання та перевірки домашніх завдань, тому школярі написали тисячі 1-зіркових відгуків в аппстор, де через це були змушені видалити додаток. Саундтреком до цього мала би стати пісня «We don’t need no education».

Взагалі, життя в Китаї – це постійна внутрішня боротьба між відчуттям перебування в «оруельскому» всесвіті, де «великий брат» і справді не дрімає, і колосальною вдячністю за надзвичайне відчуття безпеки, коли можна не боятися пізно ввечері повертатися пішки додому. Масштаб збору та використання персональних даних тут безпрецедентний, і саме у таких надзвичайних ситуаціях ця практика стає в пригоді. У кожному підтвердженому випадку захворювання збирають хроніку подорожей, пересувань та контактів хворого, ці дані разом з віком, містом проживання та перебігом захворювання є у публичному доступі (звичайно, імена та адреси залишаються анонімними). 

Створено інтерактивну карту пересування хворих, де можна дізнатися, чи були зафіксовані випадки захворювання поблизу твого дому, наприклад, або перевірити, чи був ти на одному рейсі, в одному вагоні поїзда з носієм. Все це – у цілях суспільної безпеки і своєчасного попередження людей з груп ризику. Чесно кажучи, це дуже заспокоює. Також, є секція «фейк ньюс», де розвінчують чутки та непідтверджені факти про хворобу і епідемію, щоб люди, наприклад, не покидали своїх домашніх улюбленців, або ще гірше – не натирали тіло хлоркою. 

З незвичайного: нічні клуби проводили онлайн-вечірки типу «відривайся вдома», які водночас були марафонами зі збору пожертв лікарням Ухані. Діджей у масці, якій грає сет у порожньому клубі – як жива ілюстрація сумного абсурду життя у локдауні національного порядку. 

– В Україні деякі люди в паніці купують гречку, сіль, сірники та туалетний папір. А чи запасаються чимось в магазинах китайці?

– Ні, китайский уряд постійно наголошував, що товари першої необхідності залишаються доступними для продажу у магазинах та з доставкою, тому продуктової паніки не було, принаймні в Шанхаї. Єдине, що дуже швидко перетворилося на дефіцит (власне, весь світ був тому свідком) – це маски, але наразі цю нестачу подолали. Ну і також значно зріс попит на засоби побутової дезінфекції. 

Запитання від читачів

– Як було з їжею, медикаментами, предметами першої необхідності, коли не можна було покидати житло? Передбачалися якісь соцвиплати або гуманітарні пакети? Адже фактично відвідувати місце роботи не можна, а деякі спеціальності не передбачають рішення задач віддалено. Дякую!

– Кур’єрська доставка – наше все. На щастя, в Китаї так можна замовити що завгодно. Як я вже писала, вона перейшла у безконтактний режим, тобто щоб забрати замовлення, потрібно спуститися на КПП, коли кур’єр вже поїхав. Ліки теж можна замовити, але для жарознижувальних та протизастудних обов’язкове надання паспортних даних, щоб запобігти самолікуванню і вести облік потенційних хворих.

Деякі великі орендарі нерухомості знизили або відмінили плату за лютий та березень, але, на жаль, далеко не всі. Більшість закладів, яким уряд не дозволив відновити роботу з тих чи інших причин, змушені були зачинитися назавжди, серед малого бізнесу статистика справді невтішна. 

Спеціалістам, які працюють в оффлайн-сферах, також доводиться досить складно, багато моїх знайомих залізли у власні заощадження, адже прибутків майже немає. Китайці – одна з найбільш заощадливих націй, рівень банківських депозитів тут один із найвищих у світі. В Китаї існує соцстрахування, але воно по суті мінімальне у порівнянні з коштом повсякденного життя, саме тому люди розраховують лише на себе і, як правило, мають суму грошей про всяк випадок.

– Чи позначився карантин на постачанні електрики, води, газу, бензину – чи з’явились перебої? 

– Перебоїв з постачанням не було, адже фактично на карантині перебувають лише офіси, заводи та публічні заклади. Усі установи, що забезпечують базові життєві потреби, продовжували працювати, але на неповний робочий день. Наприклад, замість десятої години вечора, зараз треба встигнути у магазин за продуктами до шостої. 

– Чи є медики серед знайомих і чи вони щось розповідають про стан лікарень? 

– Стан лікарень усюди, окрім провінції Хубей, не набагато змінився: запровадили нові заходи безпеки медперсоналу, відвели приміщення для ізоляції хворих та людей з підозрою.

У Хубеї, звичайно, трошки інша історія. У пік епідемії там побудували з нуля або переробили у тимчасові шпиталі-ізолятори багато закладів. Умови там були не найкращі, також був відносно високий ризик крос-зараження. Зараз, оскільки більшість вже одужала, їх знесли. 

– Взагалі чи є цікаві чутки (неперевірена інфа, не з новин) серед знайомих стосовно вірусу і карантину? 

– Наразі найбільш тривожні чутки щодо повторного зараження людей, у яких мав би вже утворитися імунітет до хвороби. Ніби-то є два чи три поодинокі випадки серед літніх людей, але немає фактів для підтвердження масовості цього явища.

– Чи не почали китайці позбавлятись домашніх тварин? 

– Дійсно були люди, яки кидали своїх улюбленців на вулиці, але китайский уряд швидко відреагував, запевнивши, що загрози вони не несуть. В Ухані була велика проблема покинутих вдома тварин у випадках, де всю сім’ю ізолювали у шпиталі. Але навіть там знаходилися волонтери, що ходили по домівках та годували покинутих тварин. Власне, мені це питання дуже близьке, я навіть повернулася до Китаю передчасно, тому що людину, яка доглядала за моїми котами, не пропускали до них на КПП мого житлового комплексу.

– Валеріє, як на вас особисто впливає ця ситуація в емоційному плані?

– Дуже класне, майже терапевтичне для мене питання! Ситуація, звичайно, пригнічує емоційно. Я повернулася з Індонезії до Шанхаю 15 лютого, коли вже було запроваджено обов’язковий 14-денний домашній карантин для усіх прибуваючих з-за кордону. Ніколи не бачила аеропорт Пудонг таким порожнім, майже всі рейси на табло прибуття та відправлення були позначені червоним «скасовано», люди навколо у масках, всюди перевіряють температуру тіла, дихати у масці N95 страшенно незручно, і загалом відчуття, ніби настала третя світова.

У таксі простір між переднім та заднім сидіннями заклеєний герметичним пластиком, щоб захистити водія. Лікарі швидкої виглядають, як космічні прибульці у захисному одязі. Сорокамільйонне місто ніби затамувало подих, а тебе самого наче помістили до мильної бульбашки, яку ти намагаєшся усіма силами зберегти цілою.

14 днів я провела вдома. У Шанхаї карантин не настільки суворий, як в епіцентрі епідемії, тобто можна було кілька разів на день виходити, але обов’язково у масці та зареєструвавшись на виході та вході на КПП житлового комплексу з заміром температури тіла. Справа у тому, що йти особливо нікуди: відкрита лише обмежена кількість продуктових магазинів та кафе/ресторанів, щоб задовольнити базовий попит на продукти харчування та побуту.

Мені пощастило, тому що я з інтернет-компанії і можу працювати з дому – це однозначно рятує від апокаліптичних думок. Після прибуття я трішки захворіла (не коронавірусом, на щастя) і дуже нервувала через це: корона чи не корона, йти в лікарню з температурою 37.1 і наражати себе на ризик зіштовхнутися з хворими, чи почекати? Кожен ранок фактично перетворюється на самоекзаменування симптомів коронавірусу. На випадок таких панічних припадків, у Китаї навіть розробили спеціальний бот, де можна вибрати свої симптоми і перевірити, чи є привід хвилюватися. Якщо є – бот з’єднує із найближчим пунктом допомоги.

На щастя, зараз епідемія в Китаї вже більш-менш під контролем, офісам дозволили допускати в офісний простір не більше 50% працівників одночасно. У Шанхаї відкрили деякі шопінг-моли, ресторани. На вулицях з’явилися люди, тому психологічно вже набагато легше. Але тепер настала черга хвилюватися за своїх рідних в Україні.

Особисті поради: інтернет – це магічне місце, де можна навчатися, розважатися, спілкуватися, займатися фітнесом не виходячи з дому, користуйтеся їм у цих цілях, а не для самодіагнозу та панічного перечитування правдивих (і не завжди) новин. Читайте книжки, провітрюйте оселю, підтримуйте щоденний телефонний зв’язок із близькими, бережіть імунітет (вітаміни, пробіотики, аюрведа – ваш час настав!), бережіть літніх бабусь та дідусів, не виходьте на вулицю без потреби, у випадку, якщо почуваєтесь погано – маска і лікарня. Це банально, але мийте руки та пийте багато теплої води. «І це теж мине».

– Чи роблять китайці щось езотеричне та дурне у відповідь на вірус чи державі вдалося переконати людей використовувати практичні засоби захисту?

– Сам факт вживання у їжу диких тварин вже досить хвилюючий, якщо чесно. Я впевнена, що люди з міфологічною свідомістю в епоху високих технологій не рідкість в будь-якій країні, але в масовому сенсі реакція на вимоги громадської безпеки та гігієни тут досить адекватна. Знову ж таки, дався в знаки досвід попередньої епідемії SARS.

– Чи планують обмежити вживання в їжу таких тварин як летючі миші й подібних?

– Закон про заборону стихійної торгівлі м’ясом диких тварин вже прийнято і боротьбу з нею вже розпочато. Як людина, яка не вживає тваринного м’яса більше шести років, я надзвичайно радію цьому факту. Хоча на практиці ця заборона мала би вийти ще після епідемії атипової пневмонії 15 років тому. 

Також, оптимизму додає той факт, що молоді люди тут вже менш схильні до традиційних забобонів: тобто, віра в те, що крило летючої миші поверне потенцію у віці 70 років (я перебільшую, але не набагато) – це уявлення, яке, на щастя, все швидше стає пережитком минулого. І запорука цього в багатьох випадках – саме освітня пропаганда.

– Як на це все реагують українські дипломатичні представництва, підтримка якась є?

– Меседж про епідемію іноземні консульства почали поширювати наприкінці січня одночасно з офіційною інформацією про вірус. Українська спільнота у Шанхаї активно обговорює ситуацію в чатах, в яких присутні диппредставники, росповсюджують новини, які стосуються експатів, але серед моїх знайомих за допомогою ніхто не звертався, тому коментувати не можу.

Мені навіть не спадало на думку звертатися до нашого дипломатичного представництва, якщо чесно, тому що Шанхай є моїм домом, і я не планую його залишати через епідемію. Всю інформацію я отримую з офіційних джерел китайською мовою, тобто з перших рук, також активно інформують HR-представників моєї компанії та управління мого житлового комплексу. Але наскільки я знаю, люди, які перебували на території у якості туристів чи у відрядженні, могли звернутися за підтримкою до консульства.

– Чи порушував хтось заборону на карантин? Яке за це покарання?

– Були випадки, їх дуже детально висвітлювала преса, бо були показові покарання (це все ж таки соціалістична країна з відповідними методами пропаганди). Але по суті, в такий час це потрібно, тому що є верстви населення, які досі не усвідомлюють важливість цих заходів, наприклад, літні люди з маленьких міст.

Як приклад, літній чоловік з Хубея, тобто з самого епіцентра, замовчував свої симптоми і щодня запрошував до себе сусідів та друзів грати в маджонг. В результаті – десятки заражених сімей. Після одужання на чоловіка чекає тюремний термін за приховування симптомів і навмисне зараження.

Важливо розуміти, що навіть якщо у здорової людини перебіг інфекції навряд чи буде важким, для людей із групи ризику зараження може стати фатальним. Багато хто цим нехтує.

– Бачив в мережі відео, де людей з підозрою на коронавірус насильно «упаковували» в спецмашини – ці люди кричали й всіляко чинили опір. Немов боялися не самої хвороби або лікування, а що їх просто знищать і ніхто лікувати їх не збирається. Мене мучить питання, чи міг уряд Китаю піти на такі методи, як знищення хворих для зменшення поширення вірусу? Дякую за відповідь!

– Найімовірніше, вони чинили опір, тому що понесуть кримінальну відповідальність за приховування симптомів після одужання. Пацієнта ікс дуже легко визначити, особливо в майже тотальній ізоляції. Наприклад, до шпиталю потрапляє пациєнт Ван, який під час з’ясування обставин хвороби та контактів останнім часом, розповідає, що за останні два тижні тричі ходив до знайомого Чена грати в маджонг. Чена затримують на вулиці, міряють температуру і з’ясовується, що в нього жар, та ще й протягом кількох днів. Звичайно, його пакують тут і зараз, адже він – жива загроза для інших. Так, можливо, це не найгуманніші методи, але вони дієві.

Все про коронавірус, перемогу над панікою та засоби боротьби – ось тут. І можливість виграти за ці знання підбірку книжок про критичне мислення!