Пам’ятаєте день в середині липня, коли в Інстаграмі ваші проактивні підписки повсюдно додавалися до лав «тиловиків Азову» і відкривали збори на дрони для бригади? За один день кампанія набула такого розголосу, що персональні банки закривалися за години, а охочих доєднатися до допомоги ставало дедалі більше. В результаті учасників вийшло не 100, як планувалося, а 600. А замість запланованих 5 млн грн зібрати вже вдалося понад 31 млн, хоча ще не всі банки закриті. Platfor.ma поговорила з волонтерками Дашею, Машею та Алісою, які запустили ініціативу «Тиловики Азову» — про те, як вдалося створити проєкт, що викликав такий ажіотаж.

Як це взагалі сталося? Як з’явилися «500 тиловиків Азову»?

Даша: Повернення в Україну командира Азову Дениса Прокопенка «Редиса» 8 липня значно підсилить підрозділ. Ми вирішили не гаяти часу і зробити все можливе в тилу, щоб ще підняти ймовірність успішного виконання бойових задач. Тож на наступний день після цього ми подумали, що треба терміново відкривати збір.

З досвіду останніх проєктів ми бачили, що динаміка донатів достатньо сумна порівняно з зимовими часами. Тоді потреби на мільйони гривень закривалися моментально. А в минулий раз три мільйони тягнулися досить довго. Люди бояться великих сум, такі збори можуть розтягуватись на пів року. Тому ми стали думати над залученням аудиторії. Я вже бачила, як мої знайомі відкривають банки, щоб допомогти закрити великі потреби волонтерів. По схожій механіці працювала моя минула ініціатива Бахмут Кличе — Київ діє, тільки тоді це був опенколл для творчої спільноти та бізнесів. 

Коли прийшла ідея об’єднати друзів навколо цього збору на дрони, я розуміла, що їх має бути 100, бо це більш-менш реальна кількість людей, яку ми можемо назбирати, сума 50 тис.грн також з’явилась чисто інтуїтивно, бо це посильні кошти для активної людини з будь-якою аудиторією. Я часто чула від друзів, що вони хотіли б допомагати армії і відкривати збори на потреби бійців, але не вміють робити віжуали, писати тексти й не знають кому саме збирати. Тому я вирішила, що віжуал та текст буде йти від нас і це зменшить поріг входження в ініціативу. Так з’явився концепт картинки, на якій обов’язково мало бути фото (елемент персоналізації в такому інтерактиві дуже заохочує до участі).

Але з назвою було складно. Тож я зателефонувала Алісі, а потім Маші. Ми наштормили назву, затвердили механіку, Аліса задизайнила прототип паспорта тиловика, а Маша вигадала геніальну ідею для заохочення — дарувати кожному учаснику жетон з ворожого танку. 

10 днів пішло на те, щоб все допрацювати, створити текст під слайди, продумати механіку, підготувати віжуали. І вже 17 липня ми запустилися. 

Маша: Спочатку ідея була робити військовий жетон, але це досить архаїчна штука і занадто «близько» до фронту. Ми й так іноді заграємося у цивільних і військових. Але у мене є класний підрядник, готовий нам з ворожого танку зробити будь-що. Мало не нарізати медальки з дула та писати на них імена. Тому ми вирішили робити просто чорні жетони, а я потім вже з підрядниками домовлялася за форму, шрифт, прототипи — все понеслося.

Перші сто людей з’явилися фактично одразу. Як думаєте, чому ця концепція так спрацювала?

Аліса: Мені здається, спрацювала лімітованість. Тому що коли було всього 100 жетонів для тиловиків, люди не мали часу довго вагатися, брати участь чи ні. Вони навпаки намагалися якомога швидше зайняти своє місце і долучитися до допомоги. До того ж це своєрідна тусовка, як ми кажемо, Тіндер здорової людини. Ти бачиш серед тиловиків класних людей, на яких ти підписаний, і хочеш бути частиною цієї спільноти. Особливо це спрацювало на другій хвилі, коли всі побачили, яка сильна підтримка і як багато крутих людей залучено. Тоді й стався найдужчий наплив охочих. Також мені здається, що круто спрацювала назва — вона незвична і запам’ятовується. 

Даша: Фото на віжуалі для збору точно зробило свою справу, тому що це стало вже іміджевою історією — мати цю картинку у себе в акаунті. Це персоналізація, адже людина вже не просто кидає безликий донат, вона є поважним волонтером, якого помітять. Також у людей з’явилася можливість у хорошому сенсі себе пропіарити, тому що всі тиловики, в тому числі інфлюенсери, шалено репостили один одного. 

Аліса: Коли людину пропагують запостити картинку на кшталт фото дронів — це ніби сильно вибивається з її стрічки в Інстаграм, де селфі, особисті знімки тощо. А коли це твоє фото, ще й круто заверстане, це набагато приємніше запостити. До того ж всі ще будуть бачити, що ти член цієї спільноти.

Маша: Даша мені с самого початку писала, що не знає, як ми зберемо так багато людей. Я, навпаки, була впевнена, що 100 охочих точно знайдеться, але щоб був такий ажіотаж… Спочатку я замовила у підрядників 100 жетонів, потім змінила на 200, потім ще +100. Вже коли я приходила з проханням зробити 500 штук, то клялася, що це остаточна цифра. А вони такі: «Ого! Треба буде знайти ще один ворожий танк, але зробимо». Взагалі зі 100 до 500 — сильний стрибок. Ми не були певні, що витримаємо таке навантаження, але у нас склалася класна команда. Механізм був ідеально налагоджений і з кожним кроком ставав тільки кращим. 

Як взагалі так вийшло, що кількість охочих сягнула 500? Чи могли ви взагалі уявити таку активність?

Даша: До запуску збору я навіть писала у свої чати з друзями, щоб ті долучалися першими, репостили. Я була впевнена, що ми цілий місяць будемо збирати людей, адже 100 учасників — так багато, де їх брати? А потім багато факторів вплинуло на ажіотаж. Відчуття великої класної тусовки, залучення лідерів думок — ми жодного не просили долучитися, вони писали самі. Лачен, Дід Шинобі, Сергій Іванов з Ісландія TV, дружина «Редиса» Катерина Прокопенко, коміки Василь Байдак і Антон Тимошенко, багато різних військових.

Скільки взагалі людей виявили бажання долучитися?

Аліса: 1000 чатів, думаю, точно ми обробили. Не всі довели справу до кінця. Наприклад, бувало, що ми просили скинути фотку, а нам надсилали її через тиждень — ми вже з цим запитом не працювали. А були люди, які писали, що ми круті та чудова ініціатива, але банки відкривати не хотіли. Загалом у нас сформувалося 500 тиловиків, а також з’явилася картка «Найвідданіший тиловик» — це той, хто 4 рази писав і на п’ятий дописався. Таких ще близько 100. 

Але були ж й ті, які дописалися, але не підійшли за певними критеріями? 

Даша: Звичайно, ми хотіли дати можливість кожному та й намагалися так робити. Проте ми перевіряли, щоб у цієї людини був хоча б якийсь слід громадянської позиції, щоб це був свідомий українець або українка. Тобто перевірку профілю ми все ж робили. Плюсом могли стати спільні підписки, активний акаунт, звичайно, багато підписників — проте це не означає, що ми обирали блогерів, а людям зі 100 друзями відмовляли. Багато хто не потрапив, але благав все ж додати в тиловики, а дехто не впорався — так і не відкрив банку. Для цього і потрібен відбір, адже наша мета — не популяризувати людей, а зібрати донати на дрони. І якщо учасник не буде збором займатися, то сума просто не збереться. 

Аліса: Насправді кількість підписників — ще не показник. У нас збирали люди, у яких навіть аудиторії великої немає. До 100 підписників, а закривали збори на 50 тис. грн за день — реально є такі кейси. 

Даша: Так, були тиловики, які могли через свої зв’язки та додаткові креативи назбирати такі суми. А було і навпаки. До нас також долучилася Олена Курілова, «головний екстрасенс України». Вона за три дні назбирала 1800 грн і вирішила далі не старатися, попросила нас забрати свою картку. І це перша і єдина людина, яка в процесі відмовилася від участі й, скажімо так, здала зброю. А у неї 300 тис. підписників. Натомість є 14-річний Богдан з Мелітополя — зібрав 150 тис. грн за 5 днів.

Це дуже щемка історія, розкажіть детальніше — хто такий Богдан?

Даша: Богдан написав нам на другий день зборів. Спочатку він висів у мене в запитах, тому що були чорна аватарка, закритий акаунт, багато тексту. Я подумала, що це щось не наше. Потім я перебрала знову всі повідомлення й вирішила вчитатися в його текст. А там — мегазворушливе повідомлення на кшталт «Вітаю, мене звати Богдан, я з Мелітополя. Мені 14 років і вже рік я збираю на ЗСУ. Я в Німеччині, але вже назбирав на декілька дронів. Дуже хочу відкрити збір для вас, тільки дайте мені таку можливість».

Це повідомлення виглядало так, наче відкрити збір для нас — мрія його життя. Я тоді опублікувала цей скриншот в сторіз і побачила, наскільки всіх це зачепило. Якийсь час я ще чекала, коли він пропустить мене у свій акаунт, щоб побачити, чи то дійсно дитина взагалі. І от це сталося — я бачу фотографії, де стоїть малий з двома мавіками у руках, йому дійсно 14 років. Я написала про це пост, його репостнув Лачен, притягнувши багато уваги до цього хлопця. Тому Богданчик блискавично закрив майже на 150 тис.

Багато військових, які є кумирами Богдана, також його репостили. Спочатку я малому скинула допис Богдана Кротевича «Тавра», а той мені каже: «Мене трясе, Тавр — це мій кумир! Ви навіть не уявляєте, це найкращий день в моєму житті». Його військові-кумири починають писати йому коментарі: «Ти — справжній українець!». Нас всіх, хто спостерігав за цією історією та реакцією Богдана, це сильно зворушило. 

Аліса: Є ще Владик, якому приблизно стільки ж років, тільки він з’явився пізніше і його так потужно не репостили. Проте він теж швидко закрив збір на синю картку і відкрив «Найвідданішого тиловика». 

Яка банка взагалі закрилася найшвидше?

Даша: Був збір, який закрився за 11 хв. 6 лайків під постом, 70 підписників. Досі не знаємо, як це сталося.

Маша: Багато людей закривали збір за годину, але залишали банку ще якийсь час відкритою, щоб охочі докидали ще донатів. У мене є знайомий, який просто написав: «Класна ініціатива, мені не потрібні жетон і картка, от вам просто 50 тис. за те, що ви робите». 

До речі, це цікавий механізм, як люди залучали свою аудиторію до донатів. У вас є приклади?

Маша: Як стимул для донатів вони використовували те, що у них було. Дівчинка, наприклад, займалася стретчингом, викладала це у сторіз і писала: «Мені до шпагату не вистачає 5 см, а до закриття збору — 5 тис. грн». Хтось за донати відкривав куліси якихось ексклюзивних подій. За найбільший внесок неодноразово розігрували побачення. Часто обіцяли розповісти вірш, заспівати пісню, провести менторську сесію тощо.

Даша: Була історія, коли дівчина давала можливість підписникам контролювати кожен її крок і вибір. Вона могла сидіти в перукарні, наприклад, і пропонувати за конкретну суму зробити якусь зачіску. 1000 грн — підрівняю кінчики, 2000 — зроблю чуб, 50000 — голю голову. В такому форматі.

Аліса: Я бачила, як хлопець перетворив свою сторінку на радіо і казав: «Донатьте, а я вам пісню ставлю». Засновниця Kyiv Academy of Media Arts Аня Вовк розігрувала курс в KAMA за найбільший донат. Ще розігрували вініловий програвач.

Маша: Митці за донати дарували стікерпаки або арти. Бренди, наприклад, byMe за найбільші внески розігрували свої лімітовані речі.  

Ви згадували про банду ваших волонтерів. Хто вони і чим займаються?

Аліса: Коли на початку збору люди писали мені: «А вам потрібна допомога?» — я просто відповідала «так». Вже потім розбиралися, хто ця людина, чим займається й що може для нас робити. В результаті у нас було шестеро волонтерів, які з нами працювали з 8 ранку до 3 ночі. Вони робили все і потрошку: дизайнили картки, виконували операційні задачі, працювали з табличкою, загалом підтримували нас.

Даша: Всіма волонтерами керувала Маша, яка створила нам геніальну операційну систему. Якби не це, я думаю, ми б зупинилися на сотні тиловиків і впали б в депресію. У нас би стався стрес від масштабу. А в результаті у нас працював злагоджений конвеєр, де спочатку ми з Алісою комунікували в діректі, приносили лінк людини та фото волонтерам, хтось далі робив картинку, хтось потім заносив дані в таблицю. За кілька хвилин ми вже віддавали учаснику готову картку та інструкції. Окрема робота — перевіряти статус банки, для цього Маша написала скрипт. 

Маша: Ми зібрали класних проактивних людей, які проявляють ініціативу. Коли закінчилася перша сотня тиловиків, вони питали: «А що ж далі? Треба щось робити». Ми безмежно їм вдячні. Це така сила! Вони реально волонтери, які ідейно хочуть допомагати. 

Розкажіть взагалі про себе. Хто з вас чим займається? 

Аліса: Я художниця та артдиректорка, в минулому житті працювала у креативних агенціях, а зараз — на фрилансі малюю на замовлення та роблю дизайни. Велика частина мого життя наразі — це волонтерство. Зокрема я проводила збори й запускала різні ініціативи для художників. 

Даша: Понад 8 років я працюю з ретушшю фотографій, а останні роки 3 ще й викладаю. Це майже весь час за комп’ютером, тому я почала замислюватися над зміною сфери. На це також повпливало волонтерство, яким я активно займаюсь протягом останнього півтора року. Це було і є 70% моєї зайнятості — так я і прийшла до цього збору.

Під час комунікації з людьми, які допомагали мені в реалізації моїх зборів за цей рік, прокачалися артдиректорські скіли, мені подобається генерувати ідеї, курувати процес реалізації, залучати людей. Я навчилась йти до мети попри все. Зрозуміла, що коли є сильна мотивація та крута команда — немає нічого неможливого. Після закінчення війни хочу рухатись в цьому напрямку, можливо буду продюсером соціальних проєктів, хоча піар і стратегія мені теж цікаві, але це точно буде щось із соціальною місією. 

Маша: Я раніше працювала дизайн-менеджеркою в IT-компаніях. На початку повномасштабної війни мобілізувалася, пройшла шлях від бойової медикині до керівниці медичної служби. В кінці 22-го мене запросили в Азов. Я стала операційною директоркою в громадській організації Azov One. Виконувала обов’язки комунікаційної менеджерки, піарниці, фандрейзерки й частково SMM-менеджерки. Потім доля звела нас спочатку з Дашею, потім з Алісою — і от ми тут. 

Яка ваша особиста мотивація це робити?

Аліса: Я відчувала гордість, що не стою осторонь. Тому коли Даша мене запросила на проєкт, я просто не бачила варіанту сказати «ні». Мені здається, місія наших зборів зараз — змусити людей повірити в себе. Поки є ціль, ви можете орієнтуватися на неї, намагатися її досягти й в її межах вчитися комунікувати зі своєю аудиторією. 

Даша: Я півтора року активно займаюся воєнним SMM, тому для мене питання залученості до перемоги кожного — надважливе. Весь цей час я пропагую, щоб люди комунікували з аудиторією. Щоб вони були активні, без сухих репостів, з людяною комунікацією. Мене в цій ініціативі надихає те, що відбулася консолідація суспільства і люди відчули, що вони можуть бути більш залучені, ніж просто робити репости для галочки. 

Маша: Я починала цю війну саме з волонтерства, але мені було цього недостатньо, я прийшла в військо. Були особисті причини, чому я мала вийти. Проте я розумію, що війна не зупиняється. Якщо в цих умовах ти можеш збирати кошти й, підсилювати найефективніший та професійний підрозділ – роби це! А також дуже надихає дати людям повірити в себе, і прибрати упередження «втоми».