Театр «Мізантроп» проводить онлайн-психодраму для одного глядача і одного актора. Дивіться!

22 Квітня 2020
інновації мистецтво онлайн театр

Київський театр «Мізантроп» запустив експериментальний театральний проєкт «Іграшки Люшера». Це онлайн-спектакль в зумі, в якому бере участь лише двоє людей – артист і глядач. Спектакль стартував 13 квітня, але його досі можна подивитися. Запис за посиланням.

Театр «Мізантроп» здійснив інтервенцію театру в мережі, і через пандемію створив спектакль один на один з глядачем. Вистава із назвою «Іграшки Люшера» – це онлайн-утопія про життя під час самоізоляції. Це сеанс віч-на-віч з психотерапевтом, який буде працювати з вашим особистим відчуттям реальності, вашими страхами і переживаннями сьогодні.

Дія відбувається в охопленому пандемією світі, де найбільш авторитетною і прибутковою професією стала онлайн-психологія. Психологи із мережі буквально покроково займаються життям своїх підопічних. Маючи в своєму арсеналі потужний інструментарій психотерапевтичних онлайн-практик, психологи підвищують якість життя виживальців із пандемічного світу за розумним прейскурантом.

Усе, що вам потрібно для участі, – пристрій з виходом у мережу, додаток Zoom і можливість залишитися наодинці з фахівцем, якого ви оберете самі. Після реєстрації на сайті ви отримаєте посилання на онлайн-конференцію. 

Команда проекту: Ілля Мощицький, Дмитро Саратський, Анна Завальська, Алішер Умаров, Дмитро Оцупок, Катерина Крамаренко, Анастасія Балуєва.

 Вистава проводиться російською мовою. Запис за посиланням.

Найцiкавiше на сайтi

Театр починається з Кравченко: як одна Ярослава і «Диким» керує, і в шоу Щура бешкетує

АвторЮрій Марченко
20 Серпня 2019

Ярослава Кравченко – телеведуча шоу «#@)₴?$0 з Майклом Щуром» і засновниця Дикого театру. В першій ролі вона розповідає українцям про актуальні новини та сенси через гумор, а в другій є ідеологинею жорстких та натуралістичних вистав, які піднімають важливі проблеми суспільства. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Ярославою про те, чому йти з театральної зали під час вистави – це нормально, а також про те, чому гугління грудей може призвести до рівності.

– Як би ти представилася незнайомцю?

– Сказала би, що займаюся театром.

– Дикий театр у 2018 дав 106 вистав… 

– Ого, так багато? Я коли їхала до тебе, то подивилася кількість наших глядачів. Ще дві вистави – і у нас буде загальних 70 тис. відвідувачів за три з половиною роки.

106 – це фактично одна вистава на три дні. Як незалежному театру таке вдалося?

– Я не знаю. Все це почалося просто як експеримент, а далі сподобалося, стало звичкою і під це підв’язалися стільки людей, що припинити все зараз вже просто не вийде.

– А який у вас штат?

– У нас всі на фрілансі. Але можу озвучити такий факт: минулого року на сцені Дикого дебютувало 57 акторів. На адміністративно-технічні посади ми завжди беремо студентів. По-перше, хтось має давати шанс та практику людям без досвіду, по-друге, вони такі зухвалі, заряджені й закохані в Дикий театр.

Дикий театр на фестивалі «Мельпомена Таврії»

– Скільки на місяць коштує Дикий театр?

– Близько $2 тис. на місяць – це без витрат на прокат і виробництво вистави і тому подібне, тільки адміністративні штуки: оренда складу, репетиційної, реклама, зв’язок, податки і виплати зарплат.

– А у вас приблизно ринкові зарплати?

– Вони більші, ніж у державних театрах, але менші, ніж в комерційному антрепризному театрі. В державному театрі ти отримаєш свої 8 тис. грн в будь-якому випадку: і якщо вийдеш на сцену один раз за місяць, і якщо 20 разів. У нас система гонорарів за виконану роботу, а не штат. З антрепризою ми не можем тягатись, бо вони грають в залах на 700-1000 глядачів, а ми максимум на 300.

– Звідки ці гроші?

– Заробляємо від квитків. Наш головний виклик був таким: чи можна з нуля створити незалежний і сталий театр? Можна! Але завжди треба розраховувати винятково на себе, у нас немає права не продавати повні зали й тому подібне. Інакше просто немає з чого виплачувати зарплати і оренди. Ми працюємо, знаючи, що ніхто не протягне нам руку допомоги в разі поразки. Бо що? Бо незалежний театр Україні безправний. З іншого боку, «люди культури» весь час бідкаються – помираємо, не вистачає, ніхто не підтримує, культура неприбуткова. Треба дивитись на театр як на креативну індустрію, що має потенціал заробляти. 

Із хороших культурних новин – запрацював Український культурний фонд, і ми отримали від нього перший грант на резиденцію «Дикі Кайдаші» у селі. Це приємно, але дещо стрьомно, бо дуже багато гемору з отриманням цих грошей і звітуванням (про роботу фонду можна почитати в нашому інтерв’ю з його головою Юлією Федів. – Platfor.ma).

Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»
Вистава «Кайдаші 2.0»

Домашній кінотеатр: де подивитися популярні українські фільми онлайн і легально

АвторЮрій Марченко
20 Березня 2020

В умовах карантину кінотеатри не працюють. Однак, на щастя, українська індустрія розвивається, і дивитися вітчизняні картини можна, не виходячи з дому. Тим паче, що яскравих фільмів стає все більше. Platfor.ma зібрала для вас дванадцять картин, які прямо зараз можна подивитись онлайн — і легально. Деякі з них безкоштовні, за перегляд інших треба буде заплатити, але таким чином ви не тільки отримаєте важливе видовище, а й підтримаєте українське кіно.

 

Визнаний шедевр українського кіно. Настільки шедевр, що порвав прокат і навіть виходив в кінотеатри двічі – бо люди хотіли йти на нього ще і ще. Легкий, іронічний і пронизливий фільм про молодого звукорежисера, якому треба записати голоси закарпатських країн. І зробити це разом з непростою напарницею – мамою. Якщо якимось дивом ще не бачили, то ось ваш шанс. Щоб потім, коли хтось спитає: що порадиш подивитися, ви могли голосно і зовсім не подумки відповісти: Мої думки тихі!

ДИВИТИСЯ

Нікому не треба, ніц не варта, ні на що не впливає: стереотипи про культуру. Розвіюємо!

АвторОксана Семеник
5 Жовтня 2018

Що таке взагалі та культура? Одного визначення не можуть дати навіть культурологи, а для більшості це й досі означає щось про відпочинок чи похід в театр раз на рік. Часто навіть на державному рівні культуру, як інструмент впливу, не розглядають серйозно.  Разом з курсом для культурних менеджерів Creative Management Camp ми розбиваємо основні стереотипи про культуру з якими стикаються культурні менеджери кожного дня.

Катерина Носко, співзасновниця IST Publishing

«У більшості абсолютно туманні уявлення про те, чим, власне, культура є. Зазвичай її сприймають як відпочинок, тобто нею намагаються заповнити вільний час між однією серйозною справою та другою – ще більш серйозною наступною. Натомість це куди більш всеохопне поняття, яке визначає такі фундаментальні речі, як-от наші цінності та погляди на світ. Від останніх залежить, за кого ми, наприклад, голосуємо та де п’ємо каву, як ведемо бізнес та дотримуємось правил дорожнього руху, чи захищаємо тварин та чому ходимо на рейви. Відтак культура, все ж таки, щось більше, ніж відвідування вернісажу»

«Культурні та мистецькі проекти, що виникли у зв’язку з соціально-політичними потрясіннями, показують, що саме культура формує фундамент для створення у суспільстві спільних сенсів. Власне, в українському контексті все частіше бачимо рух у цьому ж напрямку на прикладі таких масштабних всеукраїнських форумів, як “Галіція Культ” у Харкові та “Слобода Культ” в Ужгороді, – продовжує Катерина. – У форматі обміну мистецькими практиками у нас з’являється не лише можливість дізнатись більше, з якими сенсами живуть чи-то на Галичині, чи-то на Слобожанщині, а й про нас самих, співставляючи себе з тим, що ми бачимо. Так культура, про яку прийнято згадувати лише наче на дозвіллі, насправді пропонує альтернативи побутування у світі, так звані лайфстали, уможливлює наше співіснування з іншими та окреслює спільні траєкторії для подальшого руху на основі вироблених спільно сенсів».

 

Як робити культуру і не зійти з орбіти: рецепти трьох українських менеджерів

АвторЮлія Гуріна
23 Листопада 2019

Разом із програмою Фонду родини Богдана Гаврилишина «Креативна молодь змінить Україну» ми розпитали Ольгу Балашову, Тому Лазаренко та Олександра Прокопенка про те, як їм вдається жонглювати кількома проєктами паралельно і не зійти з розуму. А ще — про ахіллесову п’яту роботи в державних інституціях, гроші в креативних індустріях і найскладніші виклики в роботі.

 

 

Я не дуже вправний менеджер проєктів, скоріше організатор-медіатор. Моє завдання — зібрати команду і надихнути її, бо все починається з ідеї. Спершу потрібно добре помріяти, а потім зрозуміти, що потрібно, аби втілити мрію.

Я прийшла в музей тоді, коли почалася реставрація, і зараз ми дуже залежимо від реставраційних робіт. Працюємо в режимі, коли більше невідомих складових, ніж відомих. Більшість проєктів плануємо наперед — зазвичай ми маємо знати, що будемо робити наступні 1-3 роки.

В ідеальному проєкті повинна бути крута ідея, розуміння того, які ресурси маємо, яких не вистачає і які партнери нам потрібні. Далі зустрічаємося із партнерами, спілкуємося, вдосконалюємо ідею і знаходимо фінансування. Далі ми маємо формалізувати стосунки з партнером — для музею важливо, аби все було регламентовано і зафіксовано в договорі.

Партнер проекту