Тег  житло

Чому аби поселити всіх бездомних Києва, потрібен Емпайр Стейт Білдінг, і чому він все одно стоятиме порожній?

Прихід холодів щосезонно супроводжується переїздом бездомних Києва з околиць міста до теплих центральних станцій метро. Традиційно, це і тільки це змушує більшість киян взагалі згадати про проблему бездомності та задуматись, чому справи такі, а не інакші. Пропоную розбиратися з усім по порядку. Почнемо з питання у заголовці №1. Тим паче, відповісти на нього значно легше.

Офіційної статистики щодо кількості бездомних у Києві немає. Точніше, вона є, але покладатися на неї не можна з таких причин: вона базується на кількості бездомних, що звернулися по допомогу чи стали на облік для отримання соціальної допомоги або послуг. А це, за різними оцінками, навряд сильно більше однієї десятої від реальної кількості.

Добре, нічого, йдемо до експертів. На думку Ольги Макар, керівниці ГО «Молодь за мир», станом на листопад 2019 року вулиці Києва налічують приблизно 10 тисяч бездомних людей. Ось і перша цифра! Далі озброюємось житловим кодексом України. Конкретніше – його 47 статтею, за якою житлова площа має видаватись із розрахунком 13,56 квадратних метрів на одну особу. Множимо перше на друге (можна навіть перевірити, порахувавши у стовпчик) і отримуємо 135 тисяч квадратних метрів житлової площі, необхідної для того, аби кожен бездомний столиці мав свою особисту коморку. 

Гуглимо житлові площі найбільших хмарочосів світу, підбираємо кандидата за площею приміщень всередині й вуаля – у нас є переможець (так, загальна площа приміщень Емпайру вказана як більша за 200 тисяч, але це з урахуванням паркінгів і коридорів, та коли ми вже так заморочились, не будуть же наші бездомні ночувати у гаражі). А ще, погодьтесь, на панорамі Києва це виглядатиме досить ефектно. Особливо, якщо брати до уваги, що вежа населена бездомними, бодай тепер колишніми. Чи все ж таки не населена?

Свій маленький хмарочосик соціальної допомоги у Києві вже є. Він знаходиться на вулиці Суздальскій і вміщує до 150 людей одночасно. Вартість однієї ночі – 10 грн, а покинути приміщення треба до 8 ранку. Звичайно, це катастрофічно мало, порівняно із загальною кількістю бездомних, але парадокс у тому, що будівля майже ніколи не заповнена більш як на 80%. Тут і прийшов час шукати відповідь на питання заголовку №2.

Бездомні – група населення, до якої склалося чи не найбільш упереджене ставлення з узагалі можливих. Зовнішній вигляд та недотримання особистої гігієни (хоча це пояснюється якраз відсутністю доступу до благ, що дозволяють за собою слідкувати); схильність до вживання алкоголю (хоча більшість починає пити після того, як стає бездомним, аби затьмарити беззмістовні будні або елементарно зігрітись); думка, що бездомність – особистий вибір (тут, можливо, ноги ростуть з американських фільмів або з радянського лозунгу «Бомж – высшая форма эгоизма», хоча здебільшого на вулицях опиняються жертви махінацій із нерухомістю); наявність до 1998 року закону, що позбавляв реєстрації ув’язнених після 6 місяців у колоніях і автоматично залишав більшість людей, які повернулися з місць позбавлення волі, без житла (а отже жива і думка, що більшість бездомних – колишні «зеки»). І це невелика частина чудово відомих вам стереотипів, які призвели до вищої форми несприйняття даної групи більшістю – тотального ігнорування з рідкими проявами агресії, коли треба прибрати бездомного зі сходів свого готелю-ресторану. І за десятки років вони до такого ставлення звикли. 

Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Фото: facebook.com/pomogi.bezdomnomu/
Пiдвантажити ще