Тег  спецпроект

«Я взагалі не знав, що для фемінізму є назва»: розмова з актором феміністичного порно

Чи може бути чоловік феміністом і порно-актором водночас? Патрік Катуз — кінорежисер, культуролог, який працює з сексуальністю і гендером, і водночас є популярним порноактором, каже, що так. Як сприймає бабуся-католичка професію онука, чи треба впроваджувати порно в сексуальне виховання і чому фем-порно важливе – саме про це Platfor.ma поговорила з Патріком Катузом в межах проекту «Тойво».

– Ти походиш із футбольної родини, де жінки – більш успішні гравці, ніж чоловіки. Напевно, тобі було не складно ідентифікувати себе з феміністичним рухом?

– Спочатку я взагалі не знав, що для фемінізму є назва. У дитинстві я розумів лише те, що сторонні люди мали дивні, але, тим не менш, сталі погляди на те, що нібито повинні робити чоловіки і жінки. Я сприймав їх як невелику групу дивних людей, адже в моєму світі все було зовсім інакше. Пізніше мені довелося усвідомити, що ця група диваків складала ледь не весь світ. Також я зрозумів, що є певне слово для позначення того, що я вважав здоровим глуздом – це сталося, коли я вже був підлітком. Мені навіть не довелося ототожнювати себе з фемінізмом, я просто прийшов до висновку, що це поняття описує мої погляди.

– Як ти почав працювати в порно індустрії? Ти одразу потрапив в феміністську порно-студію чи мав досвід роботи в мейнстрім-порно?

– Я був активним у феміністських та політичних групах і проводив багато гендерних досліджень в університеті. Коли я дізнався про феміністське порно, я був просто зачарований, це дійсно сильно мене вразило. Фем-порно, з одного боку, виглядає досить радикальним політично, але, з іншого боку, не знаходиться в андеграунді, оскільки досягає широкої публіки. Для мене особисто спочатку прийшов фемінізм, а потім порно, а не навпаки. Тому я ніколи не працював в мейнстрім-порно. Я просто не бачу в цьому виклику або цілі.

– Розкажи нам про свій перший досвід порно зйомок, як це було? І як ти познайомився з Адріне, з якою співпрацюєш зараз в студії ArtHouse Vienna?

– Мій перший порнографічний досвід був з Ерікою Люст в Барселоні. Мені це дуже сподобалося, хоча було надто виснажливо. Я тоді був помічником з виробництва, й повинен був першим бути на знімальному майданчику і останнім, хто йде звідти.

Під час зйомок Art House Vienna

У Arthouse Vienna це в основному так само, тільки більш затишно. Все це почалося, коли один мій друг познайомив мене з моєю нинішньої партнеркою Адріне. Я тоді щойно покинув Барселону і повернувся до Австрії, збираючись завершити свою книгу. Мені кортіло знову стати до більш практичної роботи, а Адріне хотіла розпочати альтернативну порно-кампанію. Ми зі світу мистецтва, і в нас було багато спільних друзів. Протягом першої зустрічі ми відчули синхронність, і вирішили співпрацювати. Не було ще жодного дня, щоб я пошкодував.

– Як це – бути чоловіком, феміністом і порноактором водночас? Чи є в цьому щось особливе?

– Я завжди бачив своє місце більше за камерою, ніж перед нею. Крім того, я маю дуже сфокусований інтерес саме на тому, що виробляє наша агенція Arthouse Vienna. Але все ж таки я постійно сприймаюсь лише як актор і мене запрошують працювати в інших компаніях. Люди взагалі сприймають вас як об’єкт. Вони автоматично припускають, що ви дуже відкриті стосовно вашої сексуальності, і здебільшого вважають, що ви, ваше сексуальне життя або ваша сексуальність знаходяться в їхньому розпорядженні. Одного разу за ланчем під час конференції людина поруч зі мною запитала мене, чи я коли-небудь займався сексом втрьох. Це була перша фраза, яку вона сказала мені.

Іноді люди думають, що я – якийсь сексуальний психотерапевт, і починають ділитися своїми глибокими особистими сексуальними проблемами або комплексами, хоча вони ледве знають мене. Тоді я жартую, що якщо вони хочуть дізнатись про мене більше з цього боку, вони повинні для початку заплатити за мою випивку.

– Які стосунки у порно акторів поза зйомками? Чи є романтичне зближення за межами професії? І як це впливає на робочий процес?

– Професійні порно-перформери приходять, щоб зробити власну роботу і піти. Вони шукають любовний інтерес в іншому місці. Але ми працюємо з аматорами, отже, це зовсім інше. В серії Blackbox ми не робимо кастінг, люди, які хочуть приймати в цьому участь, можуть просто прийти одні чи привести когось з власного оточення. Там ви бачите пари або друзів, які займаються сексом. Вони знайомі один з іншим до того, і їхні відносини продовжуються потім. Це схоже на знімок однієї миті в сексуальній історії двох людей.

Для інших серій, наприклад, Blind Date, ми шукаємо людей, які ніколи не знімались в порно. Вони будуть займатись сексом, не знаючи один одного, навіть не маючи можливість побачити одне одного під час сексу, адже вони знімають пов’язки з очей лише потім. Цей бік нас цікавить трохи більше. Чи відреагував хтось з учасників на це, або то була єдина зустріч в нашому фільмі – я не знаю.

Художником не народжуються: де в Києві знайти творчі заняття для дітей

АвторІрина Шостак
19 Червня 2018

Як розвивати креативність в дітях, як стати художником в Україні, навіщо потрібно мистецтво – на ці та інші питання Platfor.ma відповідає разом з Програмою студій для молодих художників PortArtStudio та групою компаній «Нові продукти». Цього разу ми підібрали для вас місця, куди варто прийти з вашими дітьми, щоб мистецтво їх точно зачепило.

Організатори пишуть, що вони «Ну дуууууже арт-спейс» І займаються тим, що хочуть навчити вашу малечу не просто відрізняти Моне від Мане, а закохати її в мистецтво так сильно, як закохані в нього творці простору.

Формат роботи арт-студії схожий на лекторій із практичними заняттями, дітей знайомлять із творчими сообловостями роботи різних художників, зокема Клода Моне, Едгар Дега, Фріда Кало, Анрі Матісс та ін.

Молодший викладач Анна розповідає, що заняття розраховані на різний вік —  є курс «Мистецтво з пелюшок», а є і для старших дітей. Лекції проходять по суботам. Після лекції діти мають інтерактивну частину, де заробляють бали, а після цього вони переходять до практичної частини, де за допомоги викладачів і певних заготовок можуть створити власні зображення.

Формат занять: інтерактивний лекторій з майстеркласами

Вік: 4-6 і 7-12 років

Слідкувати за подіями можна тут, а подивитися «що і як» ось тут.

 

Монетизація освіти: як школам шукати можливості для реалізації власних проектів

Прогресивні учителі не лише намагаються змінити застарілу систему освіти, а й створюють свою власну – у школах, де вони працюють. Platfor.ma спіль­но з  Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» і фон­дом  WNISEF підбиває підсумки проекту з підтримки сільських опорних шкіл «Пілот 24» і розповідає про проекти, які вдалося втілити учасникам.

Проект «Пілот 24», реалізований Центром інноваційної освіти «Про.Світ» за підтримки фонду WNISEF, став етапним для 24 сільських шкіл, які отримали статус опорних у процесі реформи децентралізації. Почавши із поліпшення матеріально-технічної бази, організатори побачили найважливіше: часто школа є єдиним живим організмом у громаді. Тому стимулом для системних перетворень став ще й адміністративний виклик – уповноважити школу на створення цінності для громади.

Лілія Боровець, співзасновниця центру «Про.Світ»

Організатори почали з навчання учителів та директорів шкіл, в основу якого лягли нові формати взаємодії вчителя і школярів, директора і вчителів, школи і громади. «90% директорів кажуть, що втілюють зміни і змінили свою роль у школі, 64% вчителів продовжують впровадження змішаного навчання», – ділиться проміжними результатами проекту співзасновниця центру «Про.Світ» Лілія Боровець.

Нові виклики, а разом з тим і потреби сучасної школи – це навчання з менеджменту, командоутворення та впровадження сучасних методів навчання. «Якщо говорити про директорів, то ми фокусувались на управлінському розвитку: побудова бачення школи, творення команди, зміна підходу до організації роботи всередині школи, делегування, залучення спільноти – всі ці речі важливо переосмислювати в контексті автономізації управління школою, – наголошує Лілія Боровець. – Вчителі ж працювали над зміною підходів до навчання – впровадженням змішаного навчання у школах. Крім цього, під час програми йшлось про розвиток емоційного інтелекту, персонального розвитку».

Зараз у школах продовжують роботу над започаткованими проектами. Плани, які розробили в межах проекту разом із ментором, учителі та директори активно впроваджують у своїх школах. Орієнтовані на сталий розвиток у власних закладах, вони сподіваються на глибинні зміни в освітній сфері.

 

За пiдтримки

Інспектори змін: що думають учні опорних шкіл про нові ініціативи

У перетворенні «старої» школи на «нову» зацікавлені різні сторони: учителі, батьки, громада, але насамперед зміни спрямовані на дітей. У проекті «Шкільна re:форма» Platfor.ma разом із Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF вирішили дізнатися, як опорні школи за рік змінилися для дітей.

Ініціатори проекту «Пілот 24», спрямованого на підтримку сільських опорних шкіл, на старті програми наголошували, що саме учні стануть «інспекторами» прогресу. І ті, хто сьогодні сидять за партами, не чекають компромісних рішень, повільних законодавчих перетворень чи змін у вчительских підходах. Часто вони стають тими, хто активно долучається до змін чи навіть ініціює їх.

«Учні мають можливість керувати своїм навчанням, вони отримують різні типи мотивації», – ділиться досвідом Ельміра Пилип, учителька словацької мови в селі Тур’я-Ремета на Закарпатті. Її колега, учителька німецької мови Марія Федушка реалізувала у школі на Закарпатті проект «Ровесники, відгукніться» для онлайн-спілкування школярів з підлітками з інших країн. Вона розповідає, що учні активно долучилися до процесу перетворень, стали більш ініціативними і залученими у навчальний процес і постійно обмінюються досвідом. Учтелька вказує на важливий компонент успіху: «Учитель має бути партнером для учня».

За пiдтримки

Неформали: як учні створюють креативні простори у містах і селах

Українські школярі беруть на себе все більше відповідальності, щоб формувати власне оточення і майбутнє. Наприкінці 2017 року на освітньому спільнокошті GoFundEd з’явилися перші учнівські проекти – усі вони стосуються створення креативних просторів. В межах спецпроекту «Шкільна re:форма» ми разом з фон­дом WNISEF та Цен­тром інно­вацій­ної освіти «Про.Світ» дізналися в ініціативних підлітків та їхніх наставників, заради кого вони працюють і чого хочуть досягти.

Проект молодіжної платформи Soft Skills – це ідея учнівського самоврядування Савранської школи, що на Одещині. Самоврядування давно вирішує, здавалося б, недитячі питання. Наприклад, учні домовилися з владою селища про встановлення «лежачих поліцейських» біля школи, з комунальними службами – про зріз небезпечних дерев, а потім і самі займалися озелененням шкільного подвір’я.

Організатори кажуть, що на створення нового простору їх надихнув молодіжний центр «Нове покоління» у селищі: «Там так усе влаштовано, що хочеться вчитися нового, хочеться дізнаватися цікаве, і взагалі там добре бути. Так з’явилася ідея мати схожу атмосферу десь у своїй школі, бо зараз та піонерська кімната, де ми збираємося, зовсім не дає відчуття комфорту: тільки сів і вже хочеться йти. Ті самі засідання самоврядування можуть бути інтерактивнішими – ми не лише поговоримо і в блокнотиках попишемо, а зможемо робити презентації, показувати на екрані, чаювання влаштовувати. Це також платформа, навколо якої буде крутитися навчання – батьківські збори, уроки, проектний менеджмент, зустрічі з відомими людьми».

Основна мотивація учнів – бажання отримувати неформальну освіту, вивчати шкільні предмети в інтерактивному форматі та обговорювати такі «незручні» теми, як булінг.

За пiдтримки:

Як справи: сьогодні і завтра креативних індустрій в Україні

В межах проекту Culture Matters Platfor.ma підбиває підсумки, як у нас змінилось бачення культури і що стоїть на заваді розвитку українських креативних індустрій.

Цього року в Україні добігає кінця трирічна Програма ЄС та Східного партнерства «Культура і креативність» – велика міжнародна ініціатива, яка серед іншого ставила за мету змінити звичне на пострадянському просторі розуміння культури: наприклад, показати, який влив вона має на економіку, та чому це не лише дозвілля, але й рівень толерантності в суспільстві.

Урочисті виходи в театр двічі на рік, нудні й безбожно довгі екскурсії в музеях або щось народне, де обов’язково фігурує бандура, – приблизно з таким поняттям культури українське суспільство жило до Євромайдану. Одразу після завершення революції митці, громадські активісти та культурні менеджери зібралися, щоб зрозуміти, якою має бути культура в країні, яка щойно виборола демократію.

Цей рух часом набував радикальних форм (згадати хоча б численні заклики ліквідувати Міністерство культури, які подекуди з’являються й досі) – надто коли урядова політика стала відверто популістською, а до слова «патріотизм» перестали ставитись серйозно. Однак відтоді культура поволі перестала асоціюватися лише з «надбудовою» та розвагами. Стало ясно, що це також і вагома частина економіки, і водночас те, як ми вибудовуємо суспільні зв’язки.

Останні три роки показали, що культура розвивається в новому напрямку – як в Україні, так і в усьому світі, вважає керівник програми «Культура і креативність» Тім Вільямс. Це пов’язано з розвитком технологій, економічним переходом від масштабних виробництв до малого бізнесу та затребуваністю креативних професіоналів в інформаційному суспільстві.

Тім Вільямс

«Україна пережила геополітичні події, які дозволили винайти її заново: як для самих українців, так і для світу. Наприклад, з’явився Український інститут, який промотуватиме країну за кордоном. Інструменти для цього лише з’являються, але я сподіваюся, що він транслюватиме спільні для всієї нації ідеї, які зможуть змінити ситуацію в Україні».

Адвокація культури, зокрема, серед політиків, стала одним із напрямків «Культури і креативності». Так, Кабінет міністрів України використав структуру функціонального аналізу, зробленого експертами програми, як шаблон для оцінки роботи дев’яти інших міністерств. Аналітичний огляд, підготовлений асоціатами програми, вплинув на рішення Міністерства закордонних справ створити Український інститут. Деякі українські партії включили розвиток креативних індустрії до своїх програм, а позаминулого року Міністерство культури створило департамент для їх розвитку.

Освітній максимум: як змінюються школи у селах і чому це важливо

Потреба інновацій в українській школі зараз постає як ніколи гостро. Але якщо в містах вчителі, учні та їхні батьки мають можливість обирати для себе найкращі можливості та розвиватись, то в селах такого вибору може не бути взагалі. Проте саме сільські школи часто грають вирішальну роль у розвитку всієї громади.

Platfor.ma спільно з фондом WNISEF та Центром інноваційної освіти «Про.Світ» розпочинає спецпроект «Шкіль­на re:фор­ма», в межах якого ми будемо розповідати про децентралізацію освіти, труднощі та потенціал сільських шкіл, а ще про те, чому так важливо наважитись на зміни.

 

ПОЧАТИ З МАЛОГО

Про шкільну освіту в малих населених пунктах говорять нечасто, хоча саме у сільській місцевості зосереджено 65% українських шкіл. Але дітей там мало – лише 32% від загальної кількості учнів у країні. В Україні існує 613 шкіл І-ІІ ступенів (1-9 класи), у кожній з яких навчається менше 25 дітей. Вчителі в таких школах змушені викладати по кілька предметів, до того ж, не маючи достатнього технічного забезпечення, а через відсутність здорової конкуренції серед учнів (їм просто нема з ким змагатися) падає мотивація. Як результат – ЗНО в українських сільських школах здають гірше, ніж у міських.

Існує і фінансовий вимір проблеми. Якщо в середньому по Україні витрати держави на навчання однієї дитини складають 9100 гривень на рік, то в найменших сільських школах цей показник може сягати 50 тис. гривень на рік. Це ще одна з причин, що підштовхнули освітній сектор почати реформи з малих навчальних закладів.

Щоб оптимізувати навчальний процес та зекономити кошти, протягом 2016-2017 років у регіонах створили майже дві сотні опорних шкіл – найбільших і найпотужніших навчальних закладів, навколо яких будуть гуртуватись менші школи (філії). Таким чином найменш ефективні малокомплектні школи можна буде ліквідувати, а учнів з них перевести до сусідніх, де якість освіти вища. Подібні процеси відбувалися у Фінляндії з початку 1990-х і до 2012 року. За цей час кількість шкіл у сільській місцевості скоротилася з 2093 до 660, і сьогодні Фінляндія відома як країна з найпрогресивнішою системою освіти у світі.

В Україні опорні школи стануть таким собі тестовим майданчиком інновацій в окрузі. Концепція «Нова українська школа» передбачає, що кожну опорну школу буде добре обладнано за кошти держбюджету та зміцнено висококваліфікованими кадрами. Паралельно з початком створення опорних шкіл навесні 2016 року українські міністерства спільно з міжнародними донорами Western NIS Enterprise Fund (WNISEF) й Агентством США з міжнародного розвитку (USAID) запустили пробний проект: було відібрано 24 школи – по одній на кожну область, – які отримають ресурси на ремонт приміщень, нове навчальне обладнання та інформаційно-комп’ютерні технології. Спочатку йшлося лише про поліпшення матеріально-технічної бази, та за кілька місяців стало зрозуміло, що оновлене обладнання не забезпечить автоматичного підвищення якості викладання. Так виник проект «Пілот 24», який за підтримки фонду WNISEF реалізовує Центр інноваційної освіти «Про.Світ».

В межах «Пілоту 24» була розроблена спеціальна програма для професійного росту вчительських колективів, за якою кожна з 24 шкіл додатково отримує допомогу від фахівців у розвитку педагогів. Адже першими, хто має втілювати зміни, є саме директори шкіл та учителі. Щоб отримати дійсно новий рівень освіти, педагогічному колективу важливо не лише якісно викладати шкільну програму учням (нехай навіть із застосуванням сучасних технологій і в класах зі свіжим ремонтом), а й насправді знаходити спільну мову з молодим поколінням, розбиратися в новітніх методиках навчання та бути ефективними проектними менеджерами.

За пiдтримки:

Виклик до директора: що можуть керівники опорних шкіл

Разом з реформою освіти перед школами постають і нові виклики: щоб ухвалювати ефективні рішення на місцях, потрібна відповідальність, стратегічне бачення і співпраця. Якнайкраще організувати процес можуть директори шкіл.

Platfor.ma спільно з Центром інноваційної освіти «Про.Світ» і фондом WNISEF продовжує розповідати про новий рух у сфері середньої освіти. Цього разу в проекті «Шкільна re:форма» ми спитали керівників опорних шкіл, учасників програми «Пілот 24» із різних куточків України, як децентралізація позначається на їхній роботі, де вони шукають підтримку та що мотивує їх змінювати школу.

На відміну від своїх закордонних колег, українські директори шкіл лише починають отримувати більше повноважень. Якщо в нашій країні управління шкільною освітою було традиційно централізованим (діяльність навчальних закладів координували методисти, управління освіти тощо), то у США – децентралізованим (діяльність школи залежала і залежить індивідуально від особливостей і потреб конкретної школи). Польща після розпаду комуністичної системи пройшла шлях від централізованого управління освітою до децентралізації. Школи в Італії, Іспанії, Франції уже давно є автономними не лише в управлінні, й у дидактичній, організаційній та науково-дослідницькій роботі. Фактично вони є самостійними центрами навчання і розвитку дітей.

Для України розширення автономії навчальних закладів сьогодні – одне з найактуальніших питань, і першими децентралізацію за службовим обов`язком «тестують» саме директори.

В'ячеслав Токар

«Зникло відчуття психологічного тиску, постійної вини незрозуміло в чому. Прийшло відчуття спокою, можливості до творчості, бажання експериментувати, а також права на помилку», – ділиться враженнями від освітньої децентралізації В’ячеслав Токар, директор Мирогощанської загальноосвітньої школи на Рівненщині.

Анатолій Котенко

Потребу у змінах підтверджують й інші його колеги, учасники програми з розвитку опорних шкіл «Пілот 24». У Запорізькій області директор Олексіївської школи Анатолій Котенко розповідає про реалії життя в нових умовах: «Роботи стало набагато більше, потрібно керувати освітнім процесом й у філіях: звітувати, розробити ряд нових документів, для яких навіть немає типового зразка. З’явилося більше самостійності, а отже і відповідальності. Тепер не скажеш, що так вирішили “згори”. Робота стала більш цікавою, творчою, для позитивних ініціатив стало менше перепон».

За пiдтримки:
Пiдвантажити ще