Карантин в Україні триває вже декілька місяців. За цей час більшості хабів вдалось зберегти найголовніший ресурс – команду, яка чекає на поновлення діяльності, щоб знову наповнювати сенсами та людьми свої місця сили. Щоб бути разом, організатори дегустували різні форми взаємодії – від хакатонів до квартирників, від курсів до zoom-концертів, від онлайн-виставок до челенджів. 

Деякі з хабів надали відкритий доступ до своїх програм та запустили нові, щоб підтримати не тільки свою спільноту, але й мешканців міста. А декільком просторам вдалось навіть відкрити нові комерційні напрямки та зайнятися розробкою онлайн-форматів та стратегій, для яких раніше не було часу. Тобто карантин надав поштовх до переосмислення своєї діяльності та подекуди більш зручних інструментів взаємодії. 

Команда фестивалю соціальних інновацій та нової музики Plan B поспілкувалася з засновниками таких ініціатив зі Східної України – Харкова, Слов’янська, Маріуполя, Костянтинівки та Краматорська, аби дізнатися більше про їхню діяльність та плани.

Це приватна школа, що готує дійсно сучасних архітекторів та урбаністів. Команді вдалося перейти в онлайн без пауз у навчанні студентів. Іноземні куратори та тьютори тепер спілкуються з усіма дистанційно, і на цьому вийшло навіть зекономити, бо зазвичай вони приїжджали.

Перша проректорка Олександра Нарижна каже, що школу підтримують засновники, інші 20-30% витрат покриває  посеместрова оплата студентів, а дослідницькі проєкти дають змогу дофінансовувати освітні програми. 

За час карантину ХША зробили сайт, де публікують статті та інтерв’ю із студентами та викладачами, корисні поради майбутнім абітурієнтам та архітекторам, а також інформацію про актуальні програми школи.

Економіст і викладач Коледжу Баліол Оксфордського університету, Даніель Сасскінд.

Мені здається, ми не серйозно сприймаємо загрозу зникнення роботи. Технологічний прогрес може кардинально змінити стан ринку праці, але це не станеться миттєво. Думаю, цей процес буде проходити поступово протягом XXI століття – і є ризик, що зараз ми недостатньо підготовлені до цього виклику. 

На мій погляд, є два шляхи, як люди можуть залишитися без роботи. Перший я називаю тертям. Це ситуація, коли роботи буде достатньо, але не буде фахівців, які зможуть її виконувати. Наприклад, через банальну нестачу навичок, або через розташування. 

Крім того, є ризик розбіжності ідентичності. Люди, які втратили свою роботу, можуть просто не захотіти йти на нову, бо вона не відображає їхню особистість. Це не очевидна, але водночас дуже важлива ідея. 

Другий варіант — структурний. Водночас залишається ризик, що в майбутньому роботи, яка б заслуговувала грошової винагороди, ставатиме все менше. Коли пішла перша хвиля автоматизації у минулому столітті, всі турбувалися, що роботи заберуть робочі місця. Цього не сталося, і на час про це перестали думати. У своїй книзі «A World Without Work» я пишу, що теперішня ситуація буде відрізнятися. 

Перша виходить з економічної нерівності. Як ми будемо ділити економічне процвітання у суспільстві, коли наш традиційний спосіб — платити людям за роботу, яку вони виконують, — стане менш ефективним, ніж у минулому?

Друга проблема — політична влада великих технологічних компаній. Ми бачимо як Facebook впливає на життя держави — втручання Росії у вибори США 2016 року тому приклад. І це теж буде ставати все більшою загрозою. Третя проблема криється у самій людині. Для багатьох праця означає сенс життя. Це означає, що технології не лише загрожують забрати у людства працю, але водночас позбавити багатьох сенсу життя. 

По-третє, пандемія стала попередженням для людства. Через коронавірус проблеми, які, на мій погляд, мала б створити автоматизація — нерівність, влада, втрата сенсу, — з’явилися вже зараз. 

Попри все сказане, я залишаюсь оптимістом. Протягом людської історії панувала глобальна проблема — як зробити економічний пиріг достатньо великим, щоб усі могли заробляти? Більшість людей ще зовсім нещодавно жили на межі бідності чи біля неї, але за останні кілька сотень років світ змінився. Технологічний прогрес зробив нас більш заможними, ніж будь-коли раніше.

Отже, технологічне безробіття, як не дивно, буде симптомом цього успіху. Ми вирішимо цю традиційну економічну проблему, але замінимо її трьома іншими — проблемами нерівності, сили та мети. Це важкі виклики. Існує багато розбіжностей щодо того, що нам робити, але, на мій погляд, у всього є рішення. Ці проблеми простіші за ту, з якою стикалися наші пращури протягом багатьох століть — як переконатися, що усім вистачає ресурсів, щоб жити.

🚫Чого тобі хочеться саме сьогодні? О, дайно вгадаємо – кілька грамів «помацати обличчя»? Непорушна класика! 

Розважатись вміли ще у XIX столітті – тільки гляньте на статую Каїна у саду Тюїльрі в Парижі, от же ж негідник.

Гурт «Время и Стекло» знає, чого жадають їхні фани: мацання чужих облич, вечірок у закритому грузовому боксі та безтурботних прогулянок натовпом по вулиці.

Наостанок пропонуємо концентрований ексклюзив, з’явився на ринку відносно нещодавно – на початку століття. Кодова назва «Facepalm», найпопулярніший підвид – «The Naked Gun».

🚫Всі навколо рекомендують не панікувати, але навіщо позбавляти себе цього задоволення? ПАНІІІІІІІКУВАТИИИИИИИИИИИИ! Адже ПАНІКА – потужне, незвичайне та яскраве відчуття. ВІЗЬМИ ПОРЦІЮ ДОБІРНОЇ, ВИТРИМАНОЇ, КОНЦЕНТРОВАНОЇ ПАНІКИ!

Останні місяці на небі й землі тільки і розмов, що про карантин. А ще про ізоляцію, маски й епідемію. Platfor.ma завдяки кандидатці наук Юлії Олешко розібралася, звідки ж взялася ключова лексика 2020-го, чому гречка така загадкова та як лагідно називати кажанів і їхніх колег.

До української карантин прийшов із французької – від quarantaine. Але якщо зазирнути до етимологічних глибин, то італійське quarantena (порядковий числівник жіночого роду – “сорокова”) є скороченням від quaranta giorni, тобто “сорок днів”.

У 1340-х Європа страждала від чуми. Аби боротися з нею, чиновники портового містечка Рагуза (нині –  Дубровник, Хорватія, а тоді під контролем Венеції), впровадили закон з обмеженнями. В тому числі з trentino – тридцятиденним періодом ізоляції для моряків, які прибували з населених пунктів, уражених чумою. Якщо заборону контактувати з тими, хто був на суднах, не виконували, порушників також ізолювали на тридцять днів. Імовірно, цього часу було недостатньо, аби запобігти поширенню хвороби, тож згодом trentino подовжили до quarantino, сорока днів. 

Звісно, існує й інше пояснення саме 40 днів, характерне для середньовічного світовідчуття. Аби досягти ефекту відособленості з тим, щоб уникнути масової хвороби, потрібно було звернутися до сакральної християнської символіки. Тут стало в пригоді число 40. Згадайте сорокаденне перебування Ісуса в пустелі, Великий піст, що також триває 40 днів, плюс такий самий час Мойсей перебував на горі Синай, щоб отримати десять заповідей. Тож, можливо, зараз ми маємо не трентин, а карантин через релігійність середньовічної Італії.

Далі в окремих випадках карантин став означати сорокаденний термін для будь-чого. Наприклад, період, протягом якого вдові було дозволено законом залишатися в будинку померлого чоловіка, не сплачуючи оренди своїм спадкоємцям. Таке правило діяло в Англії XVII ст. 

Але хвороби існували й раніше, а тому ідея відмежовувати хворих людей від здорових також не є новою. Найкраще це було зрозуміло на прикладі прокази. За межами середньовічного міста створювали лепрозорії, які називали лазаретами. І ви вже, напевно, здогадуєтесь про історичний зв’язок з іменем біблійного бідняка Лазаря, хворого на проказу. Одним з найефективніших лепрозоріїв був острів Лазаретто у Венеційській затоці, адже заразити здорових людей значно складніше, якщо до них треба плисти 4,5 км. 

Не дивно, що ефективна ізоляція була саме на острові, адже слово ізоляція й походить від латинського слова insula – “острів”, яке далі перетворилося на італійське isola. І, до речі, так, “інсулін” – мовний родич “острова”. Ізолюватися значить відокремитися від інших, втратити сполучення з суходолом – таке собі географічне соціальне дистанціювання.

Очікування. Футурист Рей Курцвейл мав свої припущення щодо того, як зміниться життя до 2020 року. Він ще у 1999 році випустив книгу «Епоха духовних машин», де переконував, що технічний прогрес призведе до збільшення тривалості людського життя. Курцвейл прогнозував, що до цього часу середній показник складатиме 100 років. «Комп’ютеризовані монітори здоров’я, вбудовані в годинники, ювелірні вироби та одяг, які діагностують як гострі, так і хронічні захворювання, використовуються скрізь. Крім діагностики, ці монітори надають цілий ряд корективних рекомендацій і втручань», – також писав американець у своїй книжці.

Реальність. У чомусь Курцвейл дійсно мав рацію, якщо згадати розумні годинники, фітнес-браслети та інші гаджети, які слідкують за показниками здоров’я користувача. А от з тривалістю життя трохи промахнувся – за даними ООН на 2019 рік, середній показник для всього світу становить 72,3 роки.

Очікування. Також американський футурист був впевнений, що технічний прогрес зробить шалений стрибок вперед, і людство буде використовувати лінзи та окуляри із вбудованими в них тривимірними дисплеями, де зображення транслюється прямо у сітківку користувача. Щось на кшталт консолі в костюмі Залізної людини.

Реальність. Реальним інженерам і винахідникам, судячи з усього, до Тоні Старка ще далеко. А от ще одне припущення Курцвейла щодо того, що кожен наш крок буде відстежуватися, а соціальна та політична безпеки громадянина ігноруватися – цілком справдилося. Пам’ятайте, Великий Брат стежить за вами.

Очікування. Інші футуристи, наприклад, автор міжнародного бестселера «The Art of the Long View» Пітер Шварц і колишній головний редактор «Wired» Пітер Лейден, в своїй сумісній роботі «Довгий бум» писали, що Китай у 2020 році здійметься на вершину економіки. Станом на 2019 рік майже так і сталося, попереду стояли лише США. 

Реальність. Але наразі світова економічна ситуація, м’яко кажучи, в дупі, а Китай відновлюється після спалаху коронавірусу і цілком можливо, що зробить це першим і найбільш ефективно. 

Очікування. Також обидва Пітери були впевнені у тому, що людська нога нарешті ступить на Марс: «У 2020 році люди прибувають на Марс … Чотири астронавти приземляються та передають свої знімки… Експедиція – це спільні зусилля, підтримувані практично всіма країнами». 

Реальність. Ну, ви в курсі – не вдалося.

Маркетингова компанія Pattern89 за допомогою штучного інтелекту проаналізувала рекламний ринок після оголошення карантину. Вдалося зробити такі висновки:

– у соцмережах стало на 27,4% менше зображень і відео з людьми, які обіймаються, цілуються, тримаються за руки, тиснуть руки або торкаються одне одного – соціальне дистанціювання дісталося й сюди. Замість цього маркетологи стали частіше використовувати фото, де в кадрі знаходиться тільки одна людина, або ж безпосередньо зображення самого продукту;

– у рекламі стало в 6 разів більше зображень і відео з миттям рук, а також збільшилася кількість віжуалів з зображенням води та бризок;

– у 4 рази збільшилася кількість заголовків і текстів, в яких згадуються спорт і фітнес;

– використання зображень, пов’язаних з подорожами, зменшилося на 8%;

– електроніка з’являється в 39% оголошень у соцмережах. Експерти пов’язують це не тільки з просуванням цих продуктів, а й з підвищеною залежністю від гаджетів в період пандемії.

Можна зробити висновок, що прогресивний світ реклами дуже швидко відреагував на складнощі та адаптувався до нових умов. Але це тільки сухі дані, а от креативні кроки, які вигадали бренди зі всього світу, щоб підтримати людство та показати себе – набагато цікавіші.

1. Легендарний сервіс Pornhub запустив жартівливий сайт ScrubHub з еротичними, сміливими та, безумовно, вологими відео з миттям рук. Дуже гаряче, тільки якщо комунальники водопостачання не відключили. Збуджує фантазію та нагадує про особисту гігієну.

2. Відомі світові видання через обкладинки надають свій візуальний коментар щодо коронавірусних подій. Хтось звертає увагу на соціальне дистанціювання, хтось робить фешн-знімок з людиною у захисному костюмі, хтось малює ілюстрацію про лікарів, а хтось і зовсім нічого не зображує на обкладинці, щоб підтримати медпрацівників і сказати: «Немає нічого важливішого за те, що зараз коїться у світі». Серед ентузіастів Guardian Weekly, GQ, Vogue, Vanity Fair, The New Yorker, Prestige Magazine, Newsweek, New York Magazine, Telerama.

 

 

 

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Публикация от Vanity Fair (@vanityfair) 26 Мар 2020 в 5:06 PDT

 

 

 

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Публикация от The New Yorker (@newyorkermag) 30 Мар 2020 в 7:15 PDT

 

 

 

 

 

Посмотреть эту публикацию в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Публикация от Andrew Stocks (@pieshopdesigns) 25 Мар 2020 в 3:08 PDT

Просто надавати учнівству інформацію уже недостатньо. Їм не потрібно більше інформації – її й так забагато. Варто зосередитися на тому, щоб дати учням навички розрізняти надійні і ненадійні джерела, кому варто довіряти, а кому не варто; і як критично сприймати отриману інформацію. 

Сьогодні ми живемо в умовах глобальної пандемії коронавірусу, і це гарний приклад. У середні віки люди взагалі не володіли інформацією про поширення «чорної смерті». У 14-му столітті просто не було інформації. Ніхто не знав, що спричиняє цю хворобу, як вона поширюється і як її зупинити. Натомість інформації про коронавірус дуже багато. Частина цієї інформації – це якісні надійні дані про віруси, їхні мутації та поширення. Але левова частка – це сміхотворні теорії змов.

Людям складно розібратися, кому вірити. І відповідальність учительства – дати учням інструменти, щоб вони вміли розібратися в інформації в нових умовах, уміли відрізнити надійні джерела від теорій змов.

Як це зробити? Давати їм базову наукову освіту. Наприклад, якщо хтось прийде до вас і розповість якусь теорію змови про коронавірус, поставте цій людині просте запитання: «Чи не могли б ви, будь ласка, сказати, що таке вірус і як він спричиняє хворобу?» Якщо людина не можу дати чітку відповідь чи не знає, що таке вірус, – не можна вірити жодному слову цієї людини про коронавірус. Не потрібно мати докторський ступінь із біології – базового наукового розуміння вистачить.

Ось, для прикладу, просте правило, якого вчителі можуть навчити учнів, щодо оцінювання інформації. Варто навчити дітей, звідки беруться наукові знання. І це дасть учнівству ще один інструмент: вони знатимуть, кому і чому вірити, а кому і чому – ні. Звісно, інструментів більше, це лише два приклади. Але ідея в тому, щоб не передавати учням готову інформацію, а дати їм інструменти для самостійного її пошуку та оцінювання її надійності. Звісно, це набагато складніше, ніж просто давати готову інформацію. Але це дуже важливе завдання у 21 столітті.

Я думаю, ми досить гнучкі, але для всього потрібен час. Не варто очікувати, що звички, які формувалися десятиліттями, навіть століттями, можна змінити за тиждень-другий. Іноді саму технологію можна впровадити досить швидко, але на адаптацію людям однаково потрібно більше часу. Ми зараз дуже звикли телефонувати одне одному, але коли телефони лише з’являлися, це було дуже революційно. Людям знадобилося багато років, щоб звикнути до них. Зараз вони здаються давньою технологією, ніби з іншого життя. Думаю, що так само і з новими технологіями – наприклад, відеозв’язком, який використовують у класі. Я двадцять років викладаю в університеті, а зараз веду онлайн-курси, і це досі дається мені непросто.

Технологія працює добре більшість часу. Але, наприклад, під кінець онлайн-заняття я помічаю, що і я, і студенти почуваємося більш виснаженими, ніж після звичайного. Я думаю, що це вимагає значно активнішої концентрації. Коли я заходжу у реальну аудиторію, сідаю та розмовляю зі студентами, я можу бачити усі їх обличчя, рухи тіла, я можу відчувати людей і атмосферу. А зараз я сиджу перед комп’ютером і можу бачити лише малі квадратики з малими обличчями. Але щоб зрозуміти, що відбувається в «аудиторії» – їм нудно чи цікаво, чи сміються вони з моїх жартів, – потрібно докласти значно більше уваги та зусиль. Тому я помічаю, що за півтори години почуваюся виснаженим. А студентам навіть важче, бо я викладаю лише три таких лекції, а вони навчаються щодня. Тому я думаю, що нам знадобиться значно більше часу, щоб зрозуміти, як ми можемо найефективніше застосувати ці нові технології.