– Коли і як ти зрозуміла, що ось ці історії про розумне споживання, веганство, толерантність – це твоє? 

– Звісно, я не сиділа і не думала: а що ж буде моїми ідеалами? Років 12 тому, коли у моєму домі з’явився інтернет, я знайшла сторінку в Живому журналі, де сиділи люди, які рятували кішок і собак. Я побачила кадри із притулку в Бородянці, куди звозили тварин, закривали на маленькій території, не давали їсти-пити, і вони просто вмирали серед трупів і фекалій. А котів комунальники «утилізовували» методом «я засуну всіх в мішок і заб’ю палкою». І ось у всьому Києві знайшлося кілька сотень жіночок, яких це жахало, і їм було не байдуже.

Уяви собі: живеш ніби в нормальній країні, а потім дізнаєшся, як насправді у тебе поводяться з тваринами. Мене це шокувало, у мене навіть депресія почалася, на пігулках сиділа. Посиділа і почала щось робити.

Як все відбувалося для мене: я жила на околиці Києва, де була купа бездомних собак. Коли я бачила собаку/кішку, яка щойно народила цуценят, то я ніби брала над ними усіма кураторство. Мала їх обробити від паразитів, перевірити здоров’я, а потім прилаштувати у хороші руки. Зараз це вже набагато легше: є купа ініціатив типу Adopt Don`t Stop, можна наробити красивих фото і тваринку швидко заберуть. Тоді всього цього не було. Коли я брала 6-7 цуценят, то кілька місяців присвячувала тому, що намагалася їх кудись прилаштувати: клеїш оголошення, стоїш в переході.

А далі ще й треба простежити, як їм живеться у нових господарів. Бо це зараз всі зрозуміли, що брати безпородну собаку – це нормально. А тоді такі песики відправлялися в основному в села, де їх саджали на ланцюг – хоча обіцяли цього не робити.

View this post on Instagram

Приїхала в ліс на конфу. Хоча це не конфа. Це двіж школярів із сірої та окупованої зони з балачками про права людей, громадську активність та те, що ми замолоду називали опенмайндом. Це коли 30-річні старпери тобі розказують не про "золота медаль — твій портал в красіву жизнь", а про те, що ти можеш бути і стати ким завгодно, яким завгодно і як завгодно. Якщо дуже хочеться, можеш навіть варити борщі.

A post shared by Natalia Shevchuk (@natalia_shev4uk) on Sep 19, 2019 at 10:41am PDT

І ще окрема проблема була з перетримками. Це люди, які готові були у себе потримати тварину, поки не знайдуться постійні господарі. Одного разу трапилось таке, що всі перетримки, всі родичі і всі друзі вже були зайняті, а у мене на кураторстві опинилося сім собак. Тоді я зняла якусь хату на Софійській Борщагівці: задрипану, без опалення і води. Зате зі справжньою сільською пічкою-лежанкою. Ми з подругою Валерією взяли собак і жили там з ними, вечорами приходили друзі й допомагали нам поратися.

Раз на тиждень я, у вечірній сукні і накладними віями, вела якісь корпоративи багатим дядькам і потім знову решту часу сиділа із псами на печі. Цікавий був час.

Глобальне потепління, підняття рівня світового океану, закислення океанів, різкі зміни у біосфері на землі та у воді, що спричиняють шосте масове вимирання живих істот та руйнують життя людей, – усе це не просто тривожні дзвіночки, а екосистеми, які б’ють на сполох.

Деякі геологи наполягають, що масштаб цих змін вводить нас у новий геологічний період – антропоцен. Це вік, у якому людська діяльність змінила умови існування та процеси на Землі. Вперше термін використали у 2000 році дослідник планетарних систем, біолог Юджин Стромер і лауреат Нобелівської премії, хімік Паул Крутцен. З того часу слово вже викликало численні дебати, увійшло в культуру та стало джерелом для художніх, філософських та академічних робіт.

Антропоцен – це епоха, в якій найбільш розповсюджений птах на планеті – бройлерна курка, епоха, в якій цикли природних речовин кардинально змінені людською діяльністю (нітрогену в природі в два рази більше, ніж за останні 2,4 мільярди років – привіт нітрогенним добривам!), радіоактивні ізотопи нагадуватимуть про себе ще сотні тисяч років, а клімат змінюється у безпрецедентних масштабах через спалення нафти, газу і вугілля.

Індустріальний капіталізм безповоротно змінює цикли біосфери, природа стає продуктом культури. Тепер вже не тільки астероїди, ціанобактерії та виверження вулканів спричиняють масові вимирання живих істот – це ми самі.

Про проект «Нобель» вперше заговорили в травні 2019 року. У нього четверо засновників: Максим Бахматов (Unit.City), Євген Кудрявченко (Vintage Web Production), Володимир Рогов (бізнес-тренер) і Олексій Купрієнко (Underdog The UnLawyers). За їхнім задумом, інструмент вимірюватиме рейтинг чиновників на основі відкритих даних, буде повністю публічним і покаже, хто з посадовців відпрацьовує свою зарплату, а хто ні.

«Нобель» позиціонує себе як новаторське бюро електронного контролю та спільноту людей, які «вкрай охриніли і вирішили, що у них є всі можливості змінити свою країну».

– Чому ви вирішили запустити цей проект? Чому саме зараз?

– Просто ідея дозріла. Вперше я задумався про такий проект навесні 2018 року. Перший раз з колегами по ринку обговорив після iForum того ж року. Почав ходити, думати, обговорювати, не розуміючи, як краще підійти до реалізації. Насправді, ми і зараз спершу намагаємося перевірити гіпотези, не маючи того плану, в якому впевнені на 100%. Так, це точно рейтинг, заснований на big data і аналітиці, це точно крутий IT-продукт, але який вектор буде в підсумку, на що робимо упор? Думаю, найкращий підхід – як у стартапі: пробувати, змінювати рішення, поки воно не стане ефективним, а не чекати, коли прийде розуміння, як у теорії все буде працювати найкраще.

Навіщо мені взагалі цей проект? У мене викликає щире здивування і на фізичному рівні незадоволення той факт, що держава не зацікавлена ​​в самоконтролі й результативності. Притому держава сама по собі – це прості люди, які просто неефективно і по-кінченому працюють. Значить, змусити працювати їх ефективно можна, виставивши рамки і критерії підрахунку цих результатів – як у бізнесі, тільки так.

Найуспішніші країни сьогодні – це все ж бізнес-проекти: вони ефективні, прибуткові, у них є ресурс на те, щоб боротися з корупцією, розвивати країну, годувати, поїти, воювати, бути зубастими. Відповідно, є критерії, терміни, розуміння вектора, куди вони йдуть і в якому темпі. А у нас хіба є? Це огидно.

«Нобель» – це не тільки примха, мрії про мир у всьому світі і прекрасне майбутнє. Це питання державної безпеки. Якщо ми так спокійно дерибанимо (і відсутністю відсічі дозволяємо це робити) бюджети, які нам виділяють в межах державних кредитів, ми ж не тільки б’ємо по репутації країни, але недодаємо бюджети в армію, службу безпеки, поліцію, реформи, освіту і так далі. Це замкнене коло, яке може призвести до розвалу держави.