– За последние годы жизнь стремительно изменилась, но не школа. Сможет ли образование выжить, не меняя концепцию?

– Пока государство финансирует школу, она будет выживать в том виде в котором она существует. Школа – это один из самых крупных институтов любого государства. Сейчас по всей планете в детских садах, школах и университетах обучается около одного 1,3 млрд человек.

При этом нынешняя школа сформировалась более ста лет назад. Понятно, что она уже абсолютно не отвечает ни запросам государства, ни запросам бизнеса, ни, тем более, людей. Поэтому сейчас так стремительно развивается частное образование, оно просто более конкурентное.

Современная школа – это скорее анахронизм. Как правило, преподаватели – это люди, которые вообще далеки от реальности и запросов рынка. Конечно, школа будет меняться, это неизбежно, но достаточно медленно, поскольку это очень большая неповоротливая структура.

– Игры, виртуальная и дополненная реальность – какие полезные навыки могут дать школьникам современные технологии?

– Игры, дополненная реальность и другие современные технологии могут дать все полезные навыки, которые сейчас нужны. Школа их дать не может. Подростки уже давно живут в мире этих технологий. Попытки навязывать детям свои представления о вещах, о которых взрослые не знают, – это смешно и глупо. Сейчас дети в некоторых контекстах воспринимают родителей и взрослых как идиотов.

– Мы воспринимаем детей как тех, кто глупее, чем мы, стараемся принимать за них важные решения, например, выбор будущей профессии. Возможно, это неверно. Чему нам стоит поучиться у подростков?

– Современная профориентация – это оксюморон: человек, которому 40 -50 лет, который вообще не понимает, что творится в нынешнем мире, пытается давать профессиональные советы о выборе карьеры.

У детей способность к обучению очень высока. Они всегда с радостью принимают новое и довольно быстро адаптируются к реальности. У взрослых с этим проблемы. Я бы посоветовал всегда иметь открытый ум.

– Учитель должен быть добрым или требовательным? Какой окажется полезнее для будущего работника?

– Я вообще не понимаю, что такое добрый учитель. У преподавателя есть цель и некая ответственность, которая заключается в том, что его ученик должен достичь результатов. Если учитель на это не способен, то он профнепригоден. У хорошего педагога много инструментов. Он может мотивировать, стимулировать. На кого-то нужно надавить, чтобы получить результат. Для кого-то наоборот нужно создать определенные условия помягче. Нет такого понятия – «добрый учитель» или «злой учитель». Очень часто обучение может быть болезненно трудным. Ну, потому что учиться – это вообще трудно.

– Меня впечатлил ваш пост про буллинг в школе. Вы говорили, что это  отработка модели поведения «испытательного срока», которая часто встречается на реальной работе. Как ребенку правильно реагировать на буллинг?

– Буллинг – это просто типичная проверка, испытание. Может быть две реакции. В первом случае ребенок становится жертвой. Во втором он преодолевает булинг, у него получается постоять за самого себя. Буллинг может принимать абсолютно разные формы. И в школе – это самая примитивная форма. На самом деле школьный буллинг, дедовщина, вписаться на новой работе – феномены одного порядка. Всегда есть проверка «на вшивость» в новом коллективе. Создавая препятствия, общество пытается проверить, на что способен человек. Его задача – не провалить это испытание. И если он справится, то завоюет уважение.

– Сейчас много споров о том, нужно ли преподавать в школе творчество. Сокращаются часы рисования и музыки, подобные задания заменяются техническими. Насколько важна творческая составляющая в любом занятии?

– Очень важна. Очевидно, что когда детей слишком начинают загонять в технологии, они наоборот теряют креативные способности. Всегда должен быть баланс. Поэтому известная аббревиатура STEM сейчас формулируется как STEAM (S – science, T – technology, E – engineering, A – art и M – mathematics, больше про эту методику можно прочитать тут. – Platfor.ma).

– Многие профессии исчезнут через несколько лет. Учителя могут оказаться менее эффективными, чем индивидуальные системы образования, основанные на нейросетях и AI. Как вы считаете, нужен ли будет преподаватель-человек, и каким он должен стать?

– Надо понимать, что использование искусственного интеллекта в образовании – это пока мифология. Сейчас нет нормальных кейсов, алгоритмизация – это набор простых функций и сбор данных. Пока что единственной ключевой фигурой, которая способна чему-то научить, является человек. Конечно, потреблять образовательный контент можно без участия человека, если нужно научить кого-то рутинным вещам и процессам но, когда речь идет о творчестве и более серьезных вещах – пока что человек на первом месте. Я думаю, эта роль будет только возрастать, но содержание ее будет меняться. Учитель должен быть на переднем крае технологий, он должен быть в курсе всех новинок, исследований и открытий.

– Безработица и конкуренция за рабочие места. Какими знаниями и навыками должен обладать школьник, чтобы стать успешным и востребованным на рынке труда (к слову, почитать об этом можно еще в интервью нашего главреда с экспертом из UNICEF)?

– Есть Soft skills: креативность, адаптивность, способность к обучению, способность к социализации и есть набор неких Нard skills, которые сейчас составляют целый комплекс знаний связанных с компьютерами и информационными технологиями. Набор таких знаний и навыков сейчас становится универсальным, умение работать с компьютером – это как вторая грамотность. И если школьник, оканчивая школу, не знает определенных программ, как использовать технологии и программировать, у него просто очень мало шансов попасть в индустрию и устроиться на хорошую работу. Это будет касаться всех, даже представителей гуманитарных профессий, потому что искусственный интеллект и автоматизация сейчас проникают во все сферы.

– Зараз вперше в історії людства чверть всього населення планети – молодь. Що це взагалі означає для Землі?

– Купу всього! Почнемо з того, що на планеті страшенно виріс темп. За останні 20 років наше життя змінилося сильніше, ніж за півтора століття до цього. Але при цьому у нас зараз найбільш незрозуміле молоде покоління за всю історію. Через ці божевільні швидкості змін існує просто небувалий розрив між молоддю і тими, хто перебуває при владі. Так бути не може, нам потрібно якось адаптуватися і зменшувати цю прірву.

Ось просто один маленький приклад: з одного боку, до 2025 приблизно 75% всього ринку праці будуть мілленіали. З іншого, безробіття серед молоді ще ніколи не було настільки серйозним. Візьмемо навіть Україну: наскільки я знаю, таке безробіття у вас постійно зростає і зараз становить близько 22-23%. У нас в Чорногорії молодих людей, які не навчаються і не працюють – 28,5%. Виходить, що майже третина нашої молоді просто нічого не робить.

– А це взагалі проблема молоді, яка нічого не хоче робити, або проблема системи?

– Ну, знаєте, це питання на мільярд. Гадаю, це колосальна комбінація з безлічі різних чинників. Темпи змін в нашому світі абсолютно не підтримуються системами освіти. Те, чого навчають у школах, має вкрай мале відношення до того, що потім знадобиться в реальному світі. Я бачив результати одного масштабного опитування української молоді – 33% вважають, що їхня освіта абсолютно марна. На їхню думку, вони не навчаються нічому, що потім стане в нагоді в житті. І, в принципі, така ж ситуація по всьому світу. Я згадував, що 12 років сам був частиною цієї освітньої проблеми, так що повірте мені – справи кепські.

Ще одна частина проблеми в тому, що пенсійний вік весь час підвищується, але робочі місця при цьому створюються недостатньо швидко.

І третє – те, що змінюється взагалі вся економічна система. Дивіться, типовий мілленіал до 32 років поміняє чотири роботи. Чотири! При цьому покоління, скажімо, моїх батьків до кінця кар’єри змінювало робоче місце всього двічі.

Все це веде до своєрідної gig-економіки (часткова зайнятість та економіка коротких контрактів. – Platfor.ma), коли ви більшу частину часу займаєтесь фрілансом і повинні бути готові блискавично міняти сферу діяльності, навички та вміння.

При цьому багато молодих людей досить правильно вважають, що влада про них не піклується і не допомагає. Вони почуваються покинутими. Це породжує апатію і призводить до того, що, як я вже згадував, третина молоді просто нічого не робить.

– А якщо брати сучасну молодь, то вона якось кардинально відрізняється від попередніх поколінь?

– Ви задаєте питання, у відповіді на яке у мене є шанс образити взагалі всіх. Середній бебібумер, народжений в середині 20 століття, міг дозволити собі освіту, купівлю будинку, дві машини, велику родину з собачкою – і все це з однієї хорошої зарплати. Будь-який мілленіал зараз має перед собою чудову перспективу закінчити університет з боргами на шестизначну суму, які, в принципі, не дуже зрозуміло як гасити. Купити будинок? Навряд чи коли-небудь в житті. Постійна хороша робота? Хиткі надії. Порівнювати різні покоління, коли умови життя настільки різняться – так собі ідея.

При цьому буде не зовсім вірно говорити, що нинішня молодь лінива. Вона працює не менше тяжко, ніж попередні покоління, біда в тому, що вимоги до їх умінь і необхідність постійно адаптуватися до чогось нового – ну, такого в людській історії ще не було.

Але я, звичайно, не хочу нікого виправдовувати. У мілленіалів купа не найкращих особливостей. Їм часто плювати на корпоративну культуру, вони вимагають від роботи величезної кількості вільного часу і наполегливо сподіваються займатися виключно тим, що їм подобається. Та й адаптуватися до нинішнього темпу змін їм буває лінь.

А попереду у нас ще і покоління Z, для яких цифрові технології – це річ, абсолютно звична з пелюшок. Їхні перспективи на ринку праці взагалі уявити складно. Цілком можливо, що працювати будь-ким їм доведеться всього на рік-два, а потім переучуватися і шукати щось нове.

– А молодь з різних країн відрізняється? У них більше спільного або різного?

– Думаю, у них більше спільного, ніж у будь-якого покоління в історії людства. Інтернет і масова поп-культура заполонили весь світ. В якій би країні ви не опинилися, швидше за все, зіткнетеся з приблизно однаковими захопленнями в музиці і кіно. У них приблизно одні й ті ж глобальні лідери думок, вони або дуже мало, або зовсім не дивляться телевізор.

Французький футболіст Антуан Грізманн святкував голи жестикуляцією з гри Fortnite. Так ось, більшість уболівальників старше 35 взагалі не зрозуміли, що це він таке робив, тоді як молодь просто божеволіла від захвату. І по всьому світу вона робила це однаково.

– Добре, проходить півтора десятка років – і ця молодь приходить до влади. Є ймовірність, що їм буде взагалі плювати на таке поняття як «держава»? Що їм будуть ближче і рідніше глобальні бренди на зразок Nike, Каньє Уеста, «Ювентуса»?

– Судячи з усього, ви цим інтерв’ю хочете позбавити мене роботи. Але дійсно, різноманітні побоювання з приводу цього покоління – дуже серйозні. І дійсно є ризик, що класичні поділи та кордони їм зовсім не близькі. Але тут потрібно враховувати одну штуку: завжди і всюди в 20 років люди були революціонерами, а в 40 – консерваторами. Тому хто знає, що трапиться, коли мілленіалам виповниться побільше років. На даний момент виглядає, що їх перехід до більш консервативних ідеалів відбувається повільніше, ніж у всіх попередніх поколінь.

Особисто мені здається, що відхід від націоналістичних поглядів, можливо, пішов би нашому світу на користь. Ми як ніколи близькі до відмирання поняття «кордон» або «країна», але це все ще величезний шлях, тож поки говорити про таке рано.

Навіть ті, хто дійсно приділяє увагу освіті, зазвичай у 30-32 роки виходять на якесь плато. Попередні покоління теж подібним страждали, але різниця в тому, що вони могли собі це дозволити. Нинішні темпи такого шансу не залишають. Ти не розвиваєшся? Тебе просто замінять.

– Сейчас впервые в истории человечества четверть всего населения планеты – молодежь. Что это вообще означает для Земли?

– Да кучу всего. Начнем с того, что на планете страшно вырос темп. За последние 20 лет наша жизнь изменилась сильнее, чем за полтора столетия до этого. Но при этом у нас сейчас самое непонятное и самое непонятое молодое поколение за всю историю. Из-за этих сумасшедших скоростей изменений существует просто небывалый разрыв между молодежью и теми, кто находится у власти. Так быть не может, нам нужно как-то адаптироваться и уменьшать эту пропасть.

Вот просто один небольшой пример: с одной стороны, к 2025 примерно 75% всего рынка труда будут миллениалы. С другой, безработица среди молодежи еще никогда не была настолько серьезной. Возьмем даже Украину: насколько я знаю, такая безработица у вас постоянно растет и сейчас около 22-23%. У нас в Черногории молодых людей, которые не учатся и не работают – 28,5%. Получается, что почти треть нашей молодежи просто ничего не делает.

– А это вообще проблема молодежи, которая ни черта не хочет делать, или проблема системы?

– Ну, знаете, это вопрос на миллиард. Это колоссальная комбинация из множества самых разных факторов. Темпы изменений в нашем мире совершенно не поддерживаются системами образования. То, чему учат в школах, имеет крайне малое отношение к тому, что потом понадобится в реальном мире. Я видел результаты одного масштабного опроса украинской молодежи – 33% считают, что их образование абсолютно бесполезно. По их мнению, они не учатся ничему, что потом пригодится в жизни. И, в принципе, такая же ситуация по всему миру. Я упоминал, что 12 лет сам был частью этой образовательной проблемы, так что поверьте мне – дела плохи.

Еще одна часть беды – то, что пенсионный возраст стабильно повышается, но новые рабочие места при этом создаются недостаточно быстро.

И третье – то, что меняется вообще вся экономическая система. Смотрите, типичный миллениал к 32 годам поменяет четыре работы. Четыре! При этом поколение, скажем, моих родителей к концу карьеры меняло рабочее место всего дважды.

Все это ведет к gig-экономике (частичная занятость и экономика коротких контрактов. – Platfor.ma), когда вы большую часть времени фрилансите и должны быть готовы молниеносно менять сферу деятельности, навыки и умения.

При этом многие молодые люди довольно правильно полагают, что власти о них не заботятся и не помогают. Они чувствуют себя брошенными. Это порождает апатию и приводит к тому, что, как я уже упоминал, треть молодежи просто ничего не делает.

– А если брать современную молодежь, то она как-то кардинально отличается от прежних поколений?

– Вы задаете вопрос, в ответе на который у меня есть шанс обидеть вообще всех. Средний бебибумер, рожденный в середине 20 века, мог позволить себе образование, покупку дома, две машины, большую семью с собачкой – и все это с одной хорошей зарплаты. Любой миллениал сейчас имеет перед собой замечательную перспективу окончить университет с долгами на шестизначную сумму, которые, в принципе, непонятно как гасить. Купить дом? Вряд ли когда-либо в жизни. Постоянная хорошая работа? Зыбкие надежды. Сравнивать разные поколения, когда условия их жизни настолько разнятся – так себе идея.

При этом будет не совсем верно говорить, что нынешняя молодежь ленивая. Она работает не менее тяжко, чем предыдущие поколения, беда в том, что требования к их умениям и необходимость постоянно адаптироваться к чему-то новому – беспримерны в человеческой истории.

Но я, конечно, не хочу никого оправдывать. У миллениалов куча не самых лучших особенностей. Им зачастую плевать на корпоративную культуру, они требуют от работы огромного количества свободного времени и упорно надеются заниматься исключительно тем, что им нравится. Да и адаптироваться к нынешнему темпу изменений им бывает лень.

А впереди у нас еще и поколение Z, для которых цифровые технологии – это вещь, абсолютно привычная с пеленок. Их перспективы на рынке труда вообще представить сложно. Вполне возможно, что работать кем-либо им придется всего по году-два, а затем переучиваться и искать что-то новое.

– А молодежь из разных стран отличается? У них больше общего или разного?

– Думаю, у них больше общего, чем у какого-либо поколения в истории человечества. Интернет и массовая поп-культура заполонили весь мир. В какой бы стране вы ни оказались, скорее всего, столкнетесь с примерно одинаковыми увлечениями в музыке и кино. У них приблизительно одни и те же глобальные лидеры мнений, они либо очень мало, либо совсем не смотрят телевизор.

Французский футболист Антуан Гризманн праздновал голы жестикуляцией из игры Fortnite. Так вот большинство болельщиков старше 35 вообще не поняли, что это он такое делал, тогда как молодежь просто сходила с ума от восторга. И по всему миру она делала это одинаково.

– Хорошо, проходит полтора десятка лет – и эта молодежь приходит во власть. Есть вероятность, что им будет вообще плевать на такое понятие как «государство»? Что им будут ближе и роднее глобальные бренды вроде Nike, Канье Уэста, «Ювентуса»?

– Так, судя по всему, вы этим интервью хотите лишить меня работы. Действительно, разнообразные опасения по поводу этого поколения – очень серьезные. И правда есть риск, что классические разделения и границы им совсем не близки. Но тут нужно учитывать одну штуку: всегда и везде в 20 лет люди были революционерами, а в 40 – консерваторами. Поэтому кто знает, что случится, когда миллениалам стукнет побольше лет. На данный момент выглядит, что их переход к более консервативным идеалам происходит медленнее, чем у всех предыдущих поколений.

Лично мне кажется, что отход от националистических воззрений, возможно, пошел бы нашему миру на пользу. Мы как никогда близки к отмиранию понятия «граница» или «страна», но это все еще огромнейший путь, так что пока говорить о таком рано.

Даже те, кто действительно уделяет внимание образованию, обычно к 30-32 годам выходят на некое плато. Предыдущие поколения тоже подобным страдали, но разница в том, что они могли себе это позволить. Нынешние темпы такого шанса не оставляют. Не развиваешься? Тебя просто заменят.

Мій улюблений TED Talk – це виступ Дерека Сіверса про те, як лідеру перетворити ідею на рух. Це дуже дотепне, але просте, глибоке та зрозуміле трихвилинне відео, яке краще дивитися, а не читати його довгі описи.

Скажу одне: якщо ви думаєте, що лідери найбільш відважні люди на планеті, це відео змінить вашу думку. Найбільш сміливі люди – це перші послідовники, які не бояться приймати революційні ідеї лідерів та заряджають ними інших людей. Відкриваючи світу нове, цінуйте своїх перших послідовників! А ще важливіше – не бійтеся першими підтримувати ініціативи, які здаються вам крутими. Бо саме так ідеї перетворюються на рухи, які дозволяють людству здійснювати свої найкращі досягнення.

Ще один TED Talk з улюблених – відомий в усьому світі диригент Бенджамін Цандер за 20 хвилин розповідає, як полюбити класичну музику. Навіть якщо ви її ніколи не слухали, подивіться! Цей спіч нікого не залишить байдужим. Ще й тому, що він не лише про музику.

Свої концерти Бенджамін розпочинає короткою лекцією, яка допоможе слухачам, особливо тим, хто прийшов вперше, сприйняти класичну музику. В нього велика мета – допомогти кожній людині на планеті полюбити її. Він переконаний, що немає людей, які не можуть сприймати музику – є лише погані виконавці.

Бенджамін не хоче, щоб люди просто приходили на концерт та йшли з нього, не зрозумівши, що відбувається. Він хоче, щоби очі людей та музикантів після концерту «засяяли». Він пропонує кожному поставити собі питання: хто я? І відповідати на нього не через критерії кількості грошей, влади, слави, а залежно від того, скільки навколо вас людей, очі яких сяють.

Це справді питання, яке може відкрити новий світ. Це приклад, як думати не лише про завтрашній день, а про майбутнє, яке ми лишаємо після себе. Цей виступ надихає бути лідером та творити свою музику в житті.

Для фіксованого мислення характерна віра в те, що людям притаманні ті чи інші таланти. Щось вдається – отже, є талант, не вдається – потрібно припинити намагатися. Зрозуміло, що люди з фіксованим мисленням уникають складних завдань, бо провал свідчитиме про те, що у них немає таланту.

Для людей, яким властиве мислення зростання, успіх прямо пропорційний не таланту, а вкладеним зусиллям та правильно підібраній стратегії. Люди з таким мисленням навчаються набагато швидше, беруться за складніші завдання і врешті-решт стають успішнішими в роботі та житті. Коли ти не пасуєш перед труднощами, рано чи пізно тобі все вдасться.

Є наукові дослідження, які довели, що типи мислення можна – і треба – змінювати цілеспрямованим навчанням.

– Що взагалі таке Evolution?

– Проблема української освіти в тому, що нинішня система оцінювання позбавлена ​​будь-якої свободи через навантаження рутиною. Учитель бачить перед собою лише порожні клітинки журналу, які йому потрібно заповнити двадцятьма або тридцятьма оцінками. Це монотонна робота, в якій він фізично не має змоги аналізувати особистість оцінюваного.

Evolution – це особистісно-орієнтована система управління навчанням на основі візуалізації особистості й біографії учня. Вона поєднує різні рівні традиційної і додаткової освіти в єдину платформу. Evolution автоматизує і спрощує рутинну роботу для вчителя, додає інструменти на кшталт: фідбек від учнів з минулого уроку, виявлення зацікавленості в предметі, різноманітні опитування, електронні інтерактивні завдання з подальшим отриманням розширеної аналітики, тощо.

Тобто ми створюємо систему, в якій вчителі зможуть безперешкодно вести освітній процес, базуючись на рисах характеру, навичках, прагненнях та інших особливостях кожного окремого учня. А вже на їх основі можна буде коригувати систему оцінювання, формуючи індивідуальний підхід до дитини.

В Електронному класі вчитель бачить профілі учнів, де міститься вся необхідна інформація. Завдяки цьому з профілю учня він має можливість дізнатись його характеристику, особливості характеру, інтереси та багато іншого, на основі яких може приймати рішення по кожному конкретному випадку.

Ми не плануємо змушувати педагогів формувати індивідуальний підхід до кожного зі своїх учнів, ми просто пропонуємо їм інструмент, який сприяє формуванню такого підходу.

– А як формуватиметься цей психологічний профіль учня?

– У кілька етапів. Перший крок – елементарний, що складається з питань, на які учень може відповісти особисто. Це його коло інтересів, наприклад: футбол, теніс, читання, математика та інше. Учень зазначає, що йому подобається, і таким чином завершується перший етап – візуалізація його особистих інтересів.

Другий етап більш глибокий – це визначення темпераменту, рис характеру, емоційно-вольової складової особистості учня. Все це є так званою психолого-педагогічною характеристикою. Для цього ми залучимо шкільних психологів, які матимуть можливість працювати над доповненням до профілю кожної дитини всередині нашої системи – фактично, їхня нинішня робота буде переведена в електронний формат.

Зараз ми ведемо переговори з трьома університетами – Шевченка, Драгоманова і Грінченка, – щоб залучити викладачів-психологів до розробки правильної архітектури профілю особистості. Наша мета – зробити грамотну систему з корисними для освітнього процесу даними про кожного конкретного учня. Тоді діяльність шкільного психолога матиме практичну цінність і до нього прийде відчуття важливості того, що він робить.

Зараз цього відчуття зовсім немає. Я пам’ятаю, як це працювало у мене в школі: на класній годині приходив психолог, давав якісь тестові завдання, всі їх виконували і через тиждень отримували результати. Що відбувалось з цими результатами далі – ніхто не знав. Скоріш за все, вони і далі просто валяються в школі, так і не дійшовши до інших викладачів. Ми хочемо це виправити.

Загалом наш формат значно оптимізує навчальний процес. Наведемо приклад – є, скажімо, учень-інтроверт, якому страшно виходити до дошки і відповідати на запитання вчителя, внаслідок чого він отримує незадовільні оцінки. Психолог виявив цю особливість і ввів її в систему – йому необов’язково ходити до кожного вчителя і розповідати, що потрібно міняти підхід до цієї дитини. Він просто додав цю інформацію, а система сама надсилає викладачеві потрібні меседжі.

Які оцінки у вас були в школі та університеті?

Так сталося, що навчалася в чотирьох різних школах, одна з яких — у іншій країні. Щоразу доводилося адаптуватися до нових вчителів, однокласників а іноді й до кардинально інших програм навчання. Тож, так, успішність була різна. З вищою освітою ситуація інша – була зубрилою.

Чи задоволені ви своєю освітою?

Цілком. За освітами я філолог слов’янских мов і практичний психолог. Та на час випуску, у 2004, я вже активно була залучена в роботу з візуальним. Мала підробіток і стажувалася в одній з черкаських дизайн аґенцій. Тож, говорячи про освіту, велику роль надаю й самоосвіті, сталому самостійному підвищенню своїх компетенцій та навичок. Lifelong learning — це про мене.

Чи впливає система оцінювання в школі та університеті на успішність в подальшому житті?

Як на мене, цілком можна говорити про такий вплив. І справа навіть не в самих цифрах, адже якось фіксувати динаміку, освоєння програми учнями, студентами, таки потрібно. Але в часи мого навчання було багато суто психологічно неоднозначних практик. Й мова тут радше не про саму систему, а про її застосування вчителями, викладачами. Говорю зокрема про мотиваційні штуки, що далеко не часто були здоровими. Коли оцінками могли карати чи формально заохочувати тих, хто вписується в систему, чи коли отримати хороший бал було значно важливіше, ніж мати реальні знання.

Мало знаю про сучасну систему оцінювання, але те, що її потрібно вдосконалювати відповідно до нових освітніх програм та практик, наче, очевидно.

Як вам здається, чи пов’язаний успіх в житті з оцінками в школі?

Очевидно, що ні. Найперше він по’язаний з викладачами, якщо говорити про освітні інституції.

Чи пов’язане те, що ви робите з вашою освітою, який вплив мала освіта на вашу діяльність?

Маю кілька сфер діяльності. Але одна із них, певно, таки пов’язана. Потужне теоретичне підґрунтя, певну систему координат і мотивацію до роботи і більш глибокого вивчення, зацікавлення мовами, літературами, текстом як таким дав саме університет і низка конкретних викладачів з нього. Без того всього, очевидно, працювала б із геть з іншими проектами, й, певно, у геть інших сферах.

Рене Магрітт – «Голконда». Ця картина була написана у 1953 році. Взагалі-то Голконда – це стародавня індійська фортеця та центр видобування алмазів. На думку більшості дослідників, в цій роботі Магрітт замислюється над місцем окремої людини в загальній системі суспільства.

Амадео Модільяні – «Портрет Маргарити». Робота створена у 1917-1918 роках. Саме портрети стала головним жанром для італійського митця. «Людина – це все, що мене цікавить. Обличчя – найдосконаліший витвір природи», – говорив він.