Тег  освіта

Онлайн-просвіта:
Ілля Філіпов про курси EdEra й те, чому західна освіта не краща за нашу

АвторЮрій Марченко
29 Жовтня 2019

Навесні 2014 року запустилася студія онлайн-освіти EdEra. Тепер це потужна організація, яка навчає українців у форматі безкоштовних онлайн-курсів, інтерактивних підручників та різноманітних уроків. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила зі співзасновником та СЕО EdEra Іллею Філіповим про те, чому західна освіта не є кращою за нашу, як змусити сотні тисяч вчителів пройти онлайн-курс та скільки коштуватиме навчити айтішників бадмінтону.

– Що зараз таке EdEra?

– Cтудія онлайн-освіти. Ми можемо взяти якусь освітню задачу, проблему, виклик – і зайнятись цим. Це може бути невелике завдання, коли до нас приходять і просять зробити певний освітній матеріал для певної аудиторії. А може бути більш абстрактна задача – наприклад, люди погано здають ЗНО або журналісти не розбираються в економіці. Ми заточені під те, щоб придумати рішення, розробити концепцію, скласти програму і створити інтерактивне рішення.

Глобально ми працюємо в двох напрямках. Перший – це безкоштовні курси для всіх: від школярів до юристів, від вчителів до економістів. Другий напрямок – створення проектів під ключ, коли, скажімо, компанії потрібно навчити співробітників. Зараз десь 80% – це безкоштовні проекти, 20% – корпоративні замовлення.

У нас на сайті 66 великих проектів: онлайн-курси, інтерактивні уроки, інтерактивні підручники. На всіх наших платформах, де є реєстрація, майже півмільйона людей. Але взагалі, я думаю, більше, тому що є проекти, де ми не фіксуємо кількість. Плюс наші відео є на Ютубі і там ще 43 тис. підписників і 18 млн переглядів. Ну і на інтерактивних підручниках теж з півмільйона відвідувань на місяць.

– Наскільки я знаю, все це народилося з того, що ти хотів вступати на PhD і зрозумів, що отримувати знання толком немає де.

– Я з третього курсу готувався вступати на PhD з фізики і вчився за онлайн-матеріалами, в основному Массачусетського технологічного інституту і Берклі. Деякі курси я паралельно проходив і в університеті, і онлайн: електромагнетизм, квантову механіку. І раптом почав помічати деяку різницю.

– На користь західних курсів?

– Не зовсім. Це ключова історія: я не вважаю, що на Заході освіта однозначно краща. Це не так. Якщо брати мій досвід, то наш курс з фізики часто був глибшим і детальнішим, ніж, скажімо, в Берклі. Але що у них однозначно краще – це культура створення власне освітнього продукту.

У нашій системі всі мучаться і можуть засвоїти інформацію, тільки якщо реально постараються. Із 25 осіб в групі повністю впораються, скажімо, троє, але зате вони вже точно досягнуть справжніх висот. А на Заході все направлено на те, щоб цікаво було всім, і кому більше всіх треба, той сам заглибиться.

Складно говорити, чий підхід кращий, у них просто різні цілі. Але мені здалося, що для масової освіти західна система трохи краща. Я просто сам бачив, як в школі та університеті люди втрачали інтерес до теми тільки тому, що вона викладається не дуже добре. Тому що немає сторітелінгу, немає легкості подачі інформації, немає жартів, немає зворотного зв’язку і людиноорієнтованого дизайну матеріалів.

Я пам’ятаю, як мене вразило те, що я буквально перевідкрив для себе теми, які здавалися нудними. Приїжджав до батьків і дивувався: слухайте, а чого теорія електромереж виявилася такою цікавою? У нас же в універі суперкласний фахівець з цієї теми, але тоді мене не зачепило.

Тобто в Гарварді, Берклі чи MIT не працюють більш круті або розумні люди. Справа в якості і дизайні саме освітнього продукту. Вони ставляться до цього як до чогось комерційного. Думають про користувача, про те, щоб у нього не було нападу епілепсії від Word Art’у в презентаціях. Тому і є інтерес.

Тобто в Гарварді, Берклі чи MIT не працюють більш круті або розумні люди. Справа в якості і дизайні саме освітнього продукту.

Всі в курсах: Олександр Трегуб про університет Projector і креативну освіту, яка дійсно навчає

АвторЮрій Марченко
25 Вересня 2019

Олександр Трегуб довго працював дизайнером, а потім зацікавився освітою й заснував Projector. Тепер це масштабна школа, в якій можна навчитися ледве не всім креативним навичкам: від маркетингу і брендингу до Data Science і створенню ботів. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому в українській освіті все погано, а дизайнерські діаманти при цьому є, а також про те, коли у дизайнерів беруть автографи.

– Розкажи для початку кілька вражаючих цифр про те, що таке Projector і чим він крутий.

– Взагалі-то це не таке просте запитання. Ми дійсно міряємо цифри, але вони для нас далеко не головне. Сьогодні Projector – це понад 60 курсів, з яких наша особлива гордість – сім річних.

Я дійшов висновку, що школа повинна пишатися не кількістю студентів. Все навпаки. Якщо хочеш поліпшити якість освіти, ти зменшуєш їхню кількість. Для мене 20 дуже крутих випускників краще, ніж тисяча звичайних. Зараз ми до цього і крокуємо.

Так що у нас якісь цифри збільшуються, а якісь зменшуються. Збільшується термін освіти і глибина знань, а ось число учнів зменшується. Але якщо ти все ж наполягаєш, то близько 30 тис. людей взагалі якось проходили через Projector, а випускників у нас десь 3 тис.

Це, до речі, не дуже багато. Якщо подивитися на якісь мережеві школи, то людей там побільше. Але зате я кожного з цих 3 тис. ціную.

«Це фото, на якому ніхто не помітив 6-й палець».
Фото: facebook.com/prjctrcomua

– Ви активно переходите з кількамісячних на річні курси. Чому?

– Тому що нам не дуже цікаво займатися освітнім бізнесом, нам цікаво займатися освітою. І вже вона в підсумку, я сподіваюся, стане бізнесом. Те, якого рівня будуть випускники, для нас не менш важливо, ніж те, скільки ми заробимо.

Я всім вже про це розповідаю при першій-ліпшій можливості: наша мета – через три роки створити сучасний університет. Для цього нам потрібно багато чого зробити, і запуск річних програм – один із кроків. Це працює, ми ж бачимо, що завдяки цьому в учнів народжуються набагато більш масштабні проекти і самі вони проходять більш глибоку трансформацію.

Мені взагалі не дуже цікаво довго щось готувати, а потім гучно все фіналізувати й відкрити університет. Хочеться поступово все втілювати, а потім: о, ми ж вже і так університет, давайте просто акредитацію отримаємо і вивіску поміняємо.

Наші короткі програми – це такий дуже прикладний спринт. Ось тобі молоток, ось як ним забивати цвяхи. Довгі курси – це, скоріше, марафон, мета якого – зрозуміти, чи потрібні тобі взагалі молотки і цвяхи, може, і без них можна домогтися великого результату. А якщо все ж потрібні, то як ними лупанути найкраще.

– А ти вважаєш, що на даному етапі ваші річні курси вже можуть замінити класичний університет?

– Я думаю, що вони можуть замінити поганий класичний університет. Хороший – поки ні, все ж не вистачить часу, щоб дати весь набір дисциплін: філософію, соціологію та інші.

Не хайпом єдиним:
Надя Перевізник про три стовпи
не-нервового маркетингу

АвторНадя Перевізник
5 Вересня 2019

Незалежна спеціалістка з маркетингу і PR Надя Перевізник написала для Platfor.ma колонку про те, чим сьогодні є і – головне – чим не є цей маркетинг.

Мене звати Надя, я зробила кар’єру в сфері реклама/маркетинг/піар. Була в ній майже на всіх позиціях – не побоюся цього формулювання – штатної взаємодії із зовнішнім світом. Зараз працюю як консультант і викладаю в бізнес-школі креативних індустрій Projector. 

Зізнаюся, надзвичайно тішить бути «прєпадом». Кількість моїх студентів і випускників цієї осені сягне сотні. З такої вибірки амбітних спеціалістів я яскраво бачу: технологічним знанням налаштування діджиталу часто  бракує фундаменту – розуміння самої суті маркетингу та психології людей.

Отже, ось три стовпи не-нервового маркетингу, які важливо знати усім учасникам процесу – від маркет-менеджера чи маленького крафт-підприємця до власника спирт-заводу:

Вчитися освіти: Іван Примаченко про селебріті сенсів та нову педагогіку за рік у Стенфорді

АвторЮрій Марченко
12 Червня 2019

Іван Примаченко відомий як ідеолог проекту безкоштовних онлайн-курсів Prometheus. Однак останній рік він дещо відійшов від цієї діяльності, бо вчився у Стенфорді на The Ukrainian Emerging Leaders Program. Одразу після його повернення Platfor.ma зловила Івана, аби поговорити з ним для нашого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» – про те, як Стенфорд змінює людей, що там найбільше вражає, та як, врешті, реформувати українську освіту.

– У чому відмінність між Іваном Примаченком до США – і нинішнім?

– О, різниця значна! Я зовсім по-іншому подивився на те, що є головним питанням освіти. Коли я їхав в Стенфорд, то, як і чимало інших людей з цієї сфери, вірив, що головне – знайти якусь дуже новітню і якісну модель навчання. Однак у США я подивився на найкращі школи, повчився в провідному університеті сам, поговорив з купою розумних людей, і у мене змінилася думка.

Насправді моделей того, як навчати, багато – передових, ефективних, дуже класних. Їх можна безкоштовно брати і привозити в Україну, бо зазвичай люди в інноваційних навчальних закладах світу дуже відкриті. Але проблема в тому, що ми не знаємо, як ці нові підходи до навчання масштабувати, як в світі, так і в Україні. Умовно, з однієї школи на 17 тис. українських шкіл, з одного університету на сотні вітчизняних. Це грандіозна проблема.

Справа в тому, що безліч досягнень людства з часів промислової революції базувалися на ефекті масштабу. Ми робили якісні товари й послуги доступними кожному завдяки тому, що знаходили спосіб виробляти їх масово, зберігаючи якість. Це стосується багатьох сфер нашої діяльності: транспорт, сільське господарство, цифрова економіка. Але як масштабувати в освіті – не дуже зрозуміло. Ось це головне питання. В Україні є центри інноваційного і справді якісного навчання, але чи достатній їхній вплив сьогодні? Не думаю.

– А в тебе є відповіді на ці запитання про масштабування?

– Не знаю, чи існує глобальне універсальне рішення, але у мене є низка тактичних відповідей, підходів, рекомендацій, які можуть це зробити. Власне, у Стенфорді я проходив курс масштабування соціальних інновацій, де ми вивчали, як таке втілюється.

– Розкажи коротко.

– В першу чергу, це діджитал-інструменти, тобто цифровізація. Далі державні політики, бо проводити зміни через держапарат буває досить ефективно. А також різноманітні способи організації, які спеціально стандартизуються, щоб їх було легко відворювати.

Золотий фонд Фейсбуччини: Іван Примаченко про найважливіший соціальний експеримент

3 Березня 2019

В рубриці «Золотий фонд Фейсбуччини» Platfor.ma збирає розумні дописи розумних людей, які хочеться зберегти для нащадків. Перший – від засновника онлайн-курсів Prometheus Івана Примаченка, який зараз навчається в Стенфордському університеті та пише про результати найважливішого соціального експерименту для тих, хто хоче змінити світ.

Якщо б я мав обрати одну найважливішу ідею зі Стенфорду, якою хотів би поділитися з усіма, то обрав би Кембридж-Сомервільський експеримент. Я переконаний, що про цей експеримент зобов’язаний дізнатися кожен громадський активіст, державний службовець, освітянин і просто будь-яка людина, яка прагне змінити світ на краще. Чому? Давайте розбиратися.

Кембридж-Сомервільський проект 1939 року був одним з перших масштабних соціальних експериментів, що базувався на принципах рандомізованого контрольованого дослідження – золотого стандарту проведення наукових експериментів. Ціль експерименту полягала в тому, щоб перевірити ефективність новітньої програми попередження злочинності серед неповнолітніх.

Вчені обрали 500 хлопчиків з бідних родин з неблагополучного району Массачусетсу і випадковим чином поділили їх на дві групи. Діти з експериментальної групи стали учасниками інтенсивної соціальної програми попередження злочинності: хлопчиків часто відвідували соціальні робітники, їм надавалося безкоштовне менторство, індивідуальне репетиторство, медична і психіатрична допомога, участь в літніх таборах, а їх батькам пропонувалися консультації психолога. Як сказав про це один зі Стенфордських професорів, програма була вологою мрією соціального активіста. Друга ж група дітей – контрольна, просто продовжила жити своїм звичним життям і використовувалися вченими лише для того, щоб результати першої групи було з чим порівняти.

Через п’ять років після початку програми вона не була подовжена, що залишило багато запитань. Було очевидно, що такий комплекс надзвичайно потужних заходів мав позитивно вплинути на учасників програми. Але наскільки значним і довгостроковим був ефект? І наскільки економічно обґрунтованим було існування програми? Через 30 років після завершення експерименту випускниця Стенфорду Джоан МакКорд провела титанічну роботу і зуміла зв’язатися з абсолютною більшістю учасників програми. Вона ретельно зібрала суб’єктивні і об’єктивні оцінки ефективності програми, а потім проаналізувала їх.

Коли дослідниця почала розпитувати тепер вже дорослих учасників експерименту про їх власну оцінку ефективності програми, то їх відгуки були приголомшливо позитивними. Дві третини чоловіків заявили, що проект допоміг їм. Багато хто з учасників тепло згадував своїх менторів і хотів зв’язатися з ними. Опитані говорили, що «програма допомогла мені обрати вірну дорогу в житті», «відвернула від життя злочинця» та вважали, що без участі в експерименті «напевно, опинилися б в тюрмі».

«Будущее? Либо в гетто, либо учиться»: важный разговор про образование 21 века

АвторТетяна Ендшпіль
15 Листопада 2018

Киевлянка Татьяна Эндшпиль успешно занималась проектным менеджментом, а несколько лет назад пошла работать в школу учительницей информатики. По ее словам, не покидает ощущение, что украинское образование застряло в Средневековье, а большая часть изменений – это попытка поставить повозку на новые колеса, пока весь мир уже пользуется беспилотными автомобилями. В этом плане ее заинтересовали идеи Алексея Крола, основателя инкубатора Serendipity University и автора книги «Теория каст и ролей». Вот разговор Татьяны с ним о важных вещах, связанных с настоящим и будущим образования.

– За последние годы жизнь стремительно изменилась, но не школа. Сможет ли образование выжить, не меняя концепцию?

– Пока государство финансирует школу, она будет выживать в том виде в котором она существует. Школа – это один из самых крупных институтов любого государства. Сейчас по всей планете в детских садах, школах и университетах обучается около одного 1,3 млрд человек.

При этом нынешняя школа сформировалась более ста лет назад. Понятно, что она уже абсолютно не отвечает ни запросам государства, ни запросам бизнеса, ни, тем более, людей. Поэтому сейчас так стремительно развивается частное образование, оно просто более конкурентное.

Современная школа – это скорее анахронизм. Как правило, преподаватели – это люди, которые вообще далеки от реальности и запросов рынка. Конечно, школа будет меняться, это неизбежно, но достаточно медленно, поскольку это очень большая неповоротливая структура.

– Игры, виртуальная и дополненная реальность – какие полезные навыки могут дать школьникам современные технологии?

– Игры, дополненная реальность и другие современные технологии могут дать все полезные навыки, которые сейчас нужны. Школа их дать не может. Подростки уже давно живут в мире этих технологий. Попытки навязывать детям свои представления о вещах, о которых взрослые не знают, – это смешно и глупо. Сейчас дети в некоторых контекстах воспринимают родителей и взрослых как идиотов.

– Мы воспринимаем детей как тех, кто глупее, чем мы, стараемся принимать за них важные решения, например, выбор будущей профессии. Возможно, это неверно. Чему нам стоит поучиться у подростков?

– Современная профориентация – это оксюморон: человек, которому 40 -50 лет, который вообще не понимает, что творится в нынешнем мире, пытается давать профессиональные советы о выборе карьеры.

У детей способность к обучению очень высока. Они всегда с радостью принимают новое и довольно быстро адаптируются к реальности. У взрослых с этим проблемы. Я бы посоветовал всегда иметь открытый ум.

– Учитель должен быть добрым или требовательным? Какой окажется полезнее для будущего работника?

– Я вообще не понимаю, что такое добрый учитель. У преподавателя есть цель и некая ответственность, которая заключается в том, что его ученик должен достичь результатов. Если учитель на это не способен, то он профнепригоден. У хорошего педагога много инструментов. Он может мотивировать, стимулировать. На кого-то нужно надавить, чтобы получить результат. Для кого-то наоборот нужно создать определенные условия помягче. Нет такого понятия – «добрый учитель» или «злой учитель». Очень часто обучение может быть болезненно трудным. Ну, потому что учиться – это вообще трудно.

– Меня впечатлил ваш пост про буллинг в школе. Вы говорили, что это  отработка модели поведения «испытательного срока», которая часто встречается на реальной работе. Как ребенку правильно реагировать на буллинг?

– Буллинг – это просто типичная проверка, испытание. Может быть две реакции. В первом случае ребенок становится жертвой. Во втором он преодолевает булинг, у него получается постоять за самого себя. Буллинг может принимать абсолютно разные формы. И в школе – это самая примитивная форма. На самом деле школьный буллинг, дедовщина, вписаться на новой работе – феномены одного порядка. Всегда есть проверка «на вшивость» в новом коллективе. Создавая препятствия, общество пытается проверить, на что способен человек. Его задача – не провалить это испытание. И если он справится, то завоюет уважение.

– Сейчас много споров о том, нужно ли преподавать в школе творчество. Сокращаются часы рисования и музыки, подобные задания заменяются техническими. Насколько важна творческая составляющая в любом занятии?

– Очень важна. Очевидно, что когда детей слишком начинают загонять в технологии, они наоборот теряют креативные способности. Всегда должен быть баланс. Поэтому известная аббревиатура STEM сейчас формулируется как STEAM (S – science, T – technology, E – engineering, A – art и M – mathematics, больше про эту методику можно прочитать тут. – Platfor.ma).

– Многие профессии исчезнут через несколько лет. Учителя могут оказаться менее эффективными, чем индивидуальные системы образования, основанные на нейросетях и AI. Как вы считаете, нужен ли будет преподаватель-человек, и каким он должен стать?

– Надо понимать, что использование искусственного интеллекта в образовании – это пока мифология. Сейчас нет нормальных кейсов, алгоритмизация – это набор простых функций и сбор данных. Пока что единственной ключевой фигурой, которая способна чему-то научить, является человек. Конечно, потреблять образовательный контент можно без участия человека, если нужно научить кого-то рутинным вещам и процессам но, когда речь идет о творчестве и более серьезных вещах – пока что человек на первом месте. Я думаю, эта роль будет только возрастать, но содержание ее будет меняться. Учитель должен быть на переднем крае технологий, он должен быть в курсе всех новинок, исследований и открытий.

– Безработица и конкуренция за рабочие места. Какими знаниями и навыками должен обладать школьник, чтобы стать успешным и востребованным на рынке труда (к слову, почитать об этом можно еще в интервью нашего главреда с экспертом из UNICEF)?

– Есть Soft skills: креативность, адаптивность, способность к обучению, способность к социализации и есть набор неких Нard skills, которые сейчас составляют целый комплекс знаний связанных с компьютерами и информационными технологиями. Набор таких знаний и навыков сейчас становится универсальным, умение работать с компьютером – это как вторая грамотность. И если школьник, оканчивая школу, не знает определенных программ, как использовать технологии и программировать, у него просто очень мало шансов попасть в индустрию и устроиться на хорошую работу. Это будет касаться всех, даже представителей гуманитарных профессий, потому что искусственный интеллект и автоматизация сейчас проникают во все сферы.

«Найбільш незрозуміла молодь за всю історію»: як 21 сторіччя розтрощило наше життя

АвторЮрій Марченко
10 Вересня 2018

Дитячий фонд ООН (UNICEF) запускає в Україні свою програму UPSHIFT, яку вже впроваджують у 22 країнах світу. Ця ініціатива об’єднує тренінги з соціальних інновацій, менторство і гранти до 60 тис. грн на корисні проекти. Представляти UPSHIFT і навчати нашу молодь в числі інших буде Нікола Вулич, координатор чорногорського Youth Innovation Lab і представник UNICEF у цій країні. Platfor.ma поговорила з ним про те, чому нове покоління так відрізняється від усіх попередніх і про те, як їм вижити в нинішньому мінливому світі.

– Зараз вперше в історії людства чверть всього населення планети – молодь. Що це взагалі означає для Землі?

– Купу всього! Почнемо з того, що на планеті страшенно виріс темп. За останні 20 років наше життя змінилося сильніше, ніж за півтора століття до цього. Але при цьому у нас зараз найбільш незрозуміле молоде покоління за всю історію. Через ці божевільні швидкості змін існує просто небувалий розрив між молоддю і тими, хто перебуває при владі. Так бути не може, нам потрібно якось адаптуватися і зменшувати цю прірву.

Ось просто один маленький приклад: з одного боку, до 2025 приблизно 75% всього ринку праці будуть мілленіали. З іншого, безробіття серед молоді ще ніколи не було настільки серйозним. Візьмемо навіть Україну: наскільки я знаю, таке безробіття у вас постійно зростає і зараз становить близько 22-23%. У нас в Чорногорії молодих людей, які не навчаються і не працюють – 28,5%. Виходить, що майже третина нашої молоді просто нічого не робить.

– А це взагалі проблема молоді, яка нічого не хоче робити, або проблема системи?

– Ну, знаєте, це питання на мільярд. Гадаю, це колосальна комбінація з безлічі різних чинників. Темпи змін в нашому світі абсолютно не підтримуються системами освіти. Те, чого навчають у школах, має вкрай мале відношення до того, що потім знадобиться в реальному світі. Я бачив результати одного масштабного опитування української молоді – 33% вважають, що їхня освіта абсолютно марна. На їхню думку, вони не навчаються нічому, що потім стане в нагоді в житті. І, в принципі, така ж ситуація по всьому світу. Я згадував, що 12 років сам був частиною цієї освітньої проблеми, так що повірте мені – справи кепські.

Ще одна частина проблеми в тому, що пенсійний вік весь час підвищується, але робочі місця при цьому створюються недостатньо швидко.

І третє – те, що змінюється взагалі вся економічна система. Дивіться, типовий мілленіал до 32 років поміняє чотири роботи. Чотири! При цьому покоління, скажімо, моїх батьків до кінця кар’єри змінювало робоче місце всього двічі.

Все це веде до своєрідної gig-економіки (часткова зайнятість та економіка коротких контрактів. – Platfor.ma), коли ви більшу частину часу займаєтесь фрілансом і повинні бути готові блискавично міняти сферу діяльності, навички та вміння.

При цьому багато молодих людей досить правильно вважають, що влада про них не піклується і не допомагає. Вони почуваються покинутими. Це породжує апатію і призводить до того, що, як я вже згадував, третина молоді просто нічого не робить.

– А якщо брати сучасну молодь, то вона якось кардинально відрізняється від попередніх поколінь?

– Ви задаєте питання, у відповіді на яке у мене є шанс образити взагалі всіх. Середній бебібумер, народжений в середині 20 століття, міг дозволити собі освіту, купівлю будинку, дві машини, велику родину з собачкою – і все це з однієї хорошої зарплати. Будь-який мілленіал зараз має перед собою чудову перспективу закінчити університет з боргами на шестизначну суму, які, в принципі, не дуже зрозуміло як гасити. Купити будинок? Навряд чи коли-небудь в житті. Постійна хороша робота? Хиткі надії. Порівнювати різні покоління, коли умови життя настільки різняться – так собі ідея.

При цьому буде не зовсім вірно говорити, що нинішня молодь лінива. Вона працює не менше тяжко, ніж попередні покоління, біда в тому, що вимоги до їх умінь і необхідність постійно адаптуватися до чогось нового – ну, такого в людській історії ще не було.

Але я, звичайно, не хочу нікого виправдовувати. У мілленіалів купа не найкращих особливостей. Їм часто плювати на корпоративну культуру, вони вимагають від роботи величезної кількості вільного часу і наполегливо сподіваються займатися виключно тим, що їм подобається. Та й адаптуватися до нинішнього темпу змін їм буває лінь.

А попереду у нас ще і покоління Z, для яких цифрові технології – це річ, абсолютно звична з пелюшок. Їхні перспективи на ринку праці взагалі уявити складно. Цілком можливо, що працювати будь-ким їм доведеться всього на рік-два, а потім переучуватися і шукати щось нове.

© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine

– А молодь з різних країн відрізняється? У них більше спільного або різного?

– Думаю, у них більше спільного, ніж у будь-якого покоління в історії людства. Інтернет і масова поп-культура заполонили весь світ. В якій би країні ви не опинилися, швидше за все, зіткнетеся з приблизно однаковими захопленнями в музиці і кіно. У них приблизно одні й ті ж глобальні лідери думок, вони або дуже мало, або зовсім не дивляться телевізор.

Французький футболіст Антуан Грізманн святкував голи жестикуляцією з гри Fortnite. Так ось, більшість уболівальників старше 35 взагалі не зрозуміли, що це він таке робив, тоді як молодь просто божеволіла від захвату. І по всьому світу вона робила це однаково.

– Добре, проходить півтора десятка років – і ця молодь приходить до влади. Є ймовірність, що їм буде взагалі плювати на таке поняття як «держава»? Що їм будуть ближче і рідніше глобальні бренди на зразок Nike, Каньє Уеста, «Ювентуса»?

– Судячи з усього, ви цим інтерв’ю хочете позбавити мене роботи. Але дійсно, різноманітні побоювання з приводу цього покоління – дуже серйозні. І дійсно є ризик, що класичні поділи та кордони їм зовсім не близькі. Але тут потрібно враховувати одну штуку: завжди і всюди в 20 років люди були революціонерами, а в 40 – консерваторами. Тому хто знає, що трапиться, коли мілленіалам виповниться побільше років. На даний момент виглядає, що їх перехід до більш консервативних ідеалів відбувається повільніше, ніж у всіх попередніх поколінь.

Особисто мені здається, що відхід від націоналістичних поглядів, можливо, пішов би нашому світу на користь. Ми як ніколи близькі до відмирання поняття «кордон» або «країна», але це все ще величезний шлях, тож поки говорити про таке рано.

Навіть ті, хто дійсно приділяє увагу освіті, зазвичай у 30-32 роки виходять на якесь плато. Попередні покоління теж подібним страждали, але різниця в тому, що вони могли собі це дозволити. Нинішні темпи такого шансу не залишають. Ти не розвиваєшся? Тебе просто замінять.

«Самая непонятная и непонятая молодежь за всю историю»: как 21 век покорежил нашу жизнь

АвторЮрій Марченко
10 Вересня 2018

Детский фонд ООН (UNICEF) запускает в Украине свою программу UPSHIFT, которая уже внедряется в 22 странах мира. Эта инициатива объединяет тренинги по социальным инновациям, менторство и гранты до 60 тыс. грн на полезные проекты. Представлять UPSHIFT и обучать нашу молодежь в числе прочих будет Никола Вулич, координатор черногорского Youth Innovation Lab и представитель UNICEF в этой стране. Platfor.ma поговорила с ним о том, почему новое поколение так отличается от всех прежних и том, как им выжить в стремительно меняющемся мире.

– Сейчас впервые в истории человечества четверть всего населения планеты – молодежь. Что это вообще означает для Земли?

– Да кучу всего. Начнем с того, что на планете страшно вырос темп. За последние 20 лет наша жизнь изменилась сильнее, чем за полтора столетия до этого. Но при этом у нас сейчас самое непонятное и самое непонятое молодое поколение за всю историю. Из-за этих сумасшедших скоростей изменений существует просто небывалый разрыв между молодежью и теми, кто находится у власти. Так быть не может, нам нужно как-то адаптироваться и уменьшать эту пропасть.

Вот просто один небольшой пример: с одной стороны, к 2025 примерно 75% всего рынка труда будут миллениалы. С другой, безработица среди молодежи еще никогда не была настолько серьезной. Возьмем даже Украину: насколько я знаю, такая безработица у вас постоянно растет и сейчас около 22-23%. У нас в Черногории молодых людей, которые не учатся и не работают – 28,5%. Получается, что почти треть нашей молодежи просто ничего не делает.

– А это вообще проблема молодежи, которая ни черта не хочет делать, или проблема системы?

– Ну, знаете, это вопрос на миллиард. Это колоссальная комбинация из множества самых разных факторов. Темпы изменений в нашем мире совершенно не поддерживаются системами образования. То, чему учат в школах, имеет крайне малое отношение к тому, что потом понадобится в реальном мире. Я видел результаты одного масштабного опроса украинской молодежи – 33% считают, что их образование абсолютно бесполезно. По их мнению, они не учатся ничему, что потом пригодится в жизни. И, в принципе, такая же ситуация по всему миру. Я упоминал, что 12 лет сам был частью этой образовательной проблемы, так что поверьте мне – дела плохи.

Еще одна часть беды – то, что пенсионный возраст стабильно повышается, но новые рабочие места при этом создаются недостаточно быстро.

И третье – то, что меняется вообще вся экономическая система. Смотрите, типичный миллениал к 32 годам поменяет четыре работы. Четыре! При этом поколение, скажем, моих родителей к концу карьеры меняло рабочее место всего дважды.

Все это ведет к gig-экономике (частичная занятость и экономика коротких контрактов. – Platfor.ma), когда вы большую часть времени фрилансите и должны быть готовы молниеносно менять сферу деятельности, навыки и умения.

При этом многие молодые люди довольно правильно полагают, что власти о них не заботятся и не помогают. Они чувствуют себя брошенными. Это порождает апатию и приводит к тому, что, как я уже упоминал, треть молодежи просто ничего не делает.

– А если брать современную молодежь, то она как-то кардинально отличается от прежних поколений?

– Вы задаете вопрос, в ответе на который у меня есть шанс обидеть вообще всех. Средний бебибумер, рожденный в середине 20 века, мог позволить себе образование, покупку дома, две машины, большую семью с собачкой – и все это с одной хорошей зарплаты. Любой миллениал сейчас имеет перед собой замечательную перспективу окончить университет с долгами на шестизначную сумму, которые, в принципе, непонятно как гасить. Купить дом? Вряд ли когда-либо в жизни. Постоянная хорошая работа? Зыбкие надежды. Сравнивать разные поколения, когда условия их жизни настолько разнятся – так себе идея.

При этом будет не совсем верно говорить, что нынешняя молодежь ленивая. Она работает не менее тяжко, чем предыдущие поколения, беда в том, что требования к их умениям и необходимость постоянно адаптироваться к чему-то новому – беспримерны в человеческой истории.

Но я, конечно, не хочу никого оправдывать. У миллениалов куча не самых лучших особенностей. Им зачастую плевать на корпоративную культуру, они требуют от работы огромного количества свободного времени и упорно надеются заниматься исключительно тем, что им нравится. Да и адаптироваться к нынешнему темпу изменений им бывает лень.

А впереди у нас еще и поколение Z, для которых цифровые технологии – это вещь, абсолютно привычная с пеленок. Их перспективы на рынке труда вообще представить сложно. Вполне возможно, что работать кем-либо им придется всего по году-два, а затем переучиваться и искать что-то новое.

© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine
© facebook.com/UPSHIFTUkraine

– А молодежь из разных стран отличается? У них больше общего или разного?

– Думаю, у них больше общего, чем у какого-либо поколения в истории человечества. Интернет и массовая поп-культура заполонили весь мир. В какой бы стране вы ни оказались, скорее всего, столкнетесь с примерно одинаковыми увлечениями в музыке и кино. У них приблизительно одни и те же глобальные лидеры мнений, они либо очень мало, либо совсем не смотрят телевизор.

Французский футболист Антуан Гризманн праздновал голы жестикуляцией из игры Fortnite. Так вот большинство болельщиков старше 35 вообще не поняли, что это он такое делал, тогда как молодежь просто сходила с ума от восторга. И по всему миру она делала это одинаково.

– Хорошо, проходит полтора десятка лет – и эта молодежь приходит во власть. Есть вероятность, что им будет вообще плевать на такое понятие как «государство»? Что им будут ближе и роднее глобальные бренды вроде Nike, Канье Уэста, «Ювентуса»?

– Так, судя по всему, вы этим интервью хотите лишить меня работы. Действительно, разнообразные опасения по поводу этого поколения – очень серьезные. И правда есть риск, что классические разделения и границы им совсем не близки. Но тут нужно учитывать одну штуку: всегда и везде в 20 лет люди были революционерами, а в 40 – консерваторами. Поэтому кто знает, что случится, когда миллениалам стукнет побольше лет. На данный момент выглядит, что их переход к более консервативным идеалам происходит медленнее, чем у всех предыдущих поколений.

Лично мне кажется, что отход от националистических воззрений, возможно, пошел бы нашему миру на пользу. Мы как никогда близки к отмиранию понятия «граница» или «страна», но это все еще огромнейший путь, так что пока говорить о таком рано.

Даже те, кто действительно уделяет внимание образованию, обычно к 30-32 годам выходят на некое плато. Предыдущие поколения тоже подобным страдали, но разница в том, что они могли себе это позволить. Нынешние темпы такого шанса не оставляют. Не развиваешься? Тебя просто заменят.

Пiдвантажити ще