Тег  особистість

Біполярка офігенна, ненавиджу її: реальна історія про життя з розладами настрою

У кожного бувають погані дні, коли тільки б дожити до вечора. Бувають і хороші, коли ладні гори звернути. Більшість днів, мабуть, звичайні: не чудові, не жахливі. Це нормально. А тепер уявіть, що звичайних днів майже не буває, а перепади між пригніченим і піднесеним настроєм настільки виразні, що ви не здатні їх опанувати, при цьому поганий чи хороший період може тривати тижні та місяці. Не можете? Спеціально для цього Ксенія Цибульська сміливо, щиро та доступно розповіла про свій біполярний афективний розлад і те, як з ним жити.

Дитинство в його безтурботності, солодкості та легкості буття закінчилось для мене в тринадцять. З пубертатом почались біохімічні гірки, на які мене регулярно брав з собою стривожений, надто чутливий мозок. Періоди ейфорійної, приголомшливої активності чергувались з апатичними переглядами фільмів з піратських дисків під літри чаю з солодощами. У чотирнадцять років я востаннє поїхала у дитячий табір, де від смутку, невзаємного кохання та нелюбові до себе я займалася селфхармом (навмисне пошкодження свого тіла через емоційні причини. – Platfor.ma), результати якого ховала під браслетами й довгими рукавами. 

Кожний період гіпоманії (раптово піднесений настрій, купа енергії, надмірна фізична активність. – Platfor.ma) починався однаково. У якийсь момент жити стає цікаво. Настільки, що спати хочеться менше – замість цього хочеться знайомитися з людьми, ходити на вечірки, вчитися, прочитати всі книги, відмічені премією Пулітцера, писати вірші, піти на танці, вивчити якутську, виростити на балконі помідорки, навчитися малювати, дарувати незнайомцям та незнайомкам вірші та обійми, зірватися у незнайоме місто – планів стільки, що спати стає ніколи. 

Майже усі мої ініціативи друзі радісно схвалюють. Я продовжую пропонувати: а давайте поїдемо до N, а потім на оту вечірку, як це ви втомились, я ще не хочу спати, тоді я піду пішки додому, а давайте лежати на проїжджій частині о п’ятій ранку, адже тільки так можна милуватися цим золотим небом, давайте розмовляти всю ніч на даху корпусу КПІ, давайте пити вино взимку на іншому даху, давайте танцювати просто зараз: швидше!, швидше!, ще швидше! Під час поїздок у метро я граю в гру: у кожній людині знайти красу, і я виграю зі стовідсотковим результатом, адже люди прекрасні, музика прекрасна, запахи прекрасні, цей світ прекрасний і тільки я можу це оцінити, він наче лише для мене, повертаючись додому, я танцюю, я відчуваю себе особливою, адже ніхто не здатний відчувати так яскраво, я танцюю швидше, швидше, ще швидше, стоп.

Я лягаю спати й замість вже звичних чотирьох годин чомусь сплю дванадцять. Прокидатися не особливо хочеться. Замість радісного передчуття я відчуваю роздратування і втому. Чари кудись зникли – як бульбашки у забутому келиху шампанського – і без них до мене наче повернулося відчуття гравітації. Встати нелегко. Вдягнутися важко. Вийти з дому – майже не під силу. Все дуже мерзотно, і найбільш мерзотним є те, що треба прикидатися нормальною. Ніхто не має дізнатися, що я відчуваю, бо у цьому випадку ніхто не буде мене любити. І по заслузі, адже я не заслуговую на любов. Я огидна. Я дурна. Нудна. Безталанна.

У близьких чомусь проявляється багато негарних рис – можливо, раніше вони їх приховувати. А я буду приховувати свою огидність. Приховувати доволі легко, бо у родини нема часу та уваги на мої переживання, а в компанії друзів я сміюся, коли жартують, жартую, коли треба пожартувати, потім йду плакати в туалет.

Наступного дня чари не повертаються. За пару днів я вже не можу пригадати, чи було інакше чи завжди був цей мутний кисіль, чорна діра, сокира у грудях, ця тоскна, самотня безвихідь, це відчуття провини за своє існування. Я майже фізично відчуваю неминущий біль у грудях, животі, горлі, голові. Це триває тиждень. Іноді два. Іноді місяць, декілька. Це стає нормою. Мабуть, я просто депресивна людина.

 

«На роботі я створюю дітей»: ембріологиня про свою професію

Беремо сперматозоїд і яйцеклітину, кладемо їх разом і оп – дитина! Насправді, все не так просто, а спеціалісти, які займаються штучним заплідненням, кожного дня буквально ризикують життям. Спеціально для Platfor.ma ембріологиня Ольга Малюта, яка працює в клініці «IVMED-Родинне джерело», розповіла про те, як створювати власними руками нове життя, чому не можна замовити собі дитину з обличчям Бреда Пітта та чому навіть колір шкарпеток пацієнтки важливий.

 
Ольга Малюта, ембріологиня

– Ембріолог – це досить незвичайна професія. Як ти її обрала? 

– За освітою я взагалі молекулярний біолог, а до ембріології працювала генним інженером і займалася наукою. Якось в репродуктивній клініці мені запропонували налагодити роботу лабораторії з діагностики спадкових хвороб. А дівчина-ембріолог звідти збиралася у декрет – відповідно, їй потрібно було когось підготувати, тому обрали мене. У нас в Україні взагалі ніхто не вчить безпосередньо на ембріолога – в університеті не розповідають про всі ці методики роботи в лабораторії або про те, як проводити запліднення, бо це суперспецифічна штука. 

Тож у мене було експрес-навчання за 3-4 місяці – це екстремально швидко. Зрозуміло, що залишилася біологічна база і я ніби знала, як це все працює, але потрібна практика, тому що це дуже тонкий процес. Наприклад, заморожування ембріонів – це спритність рук. Все потрібно відпрацювати до автоматизму. Зараз вважається, що ембріолога можна залишити в лабораторії самого, якщо він відпрацював два роки – тоді до нього зростає рівень довіри й він може приймати правильні рішення в екстрених ситуаціях. Мене не залишали одну, але через три місяці навчання я почала працювати з людським матеріалом, а через чотири – вже робила запліднення. Зараз в мене стаж вже п’ять років.

– Можеш назвати свою роботу цікавою?

– Так. Але основне слово, яке характеризує її – «нервова». Ти завжди хвилюєшся й кожен день ці переживання різні. У нас бувають ситуації, коли, наприклад, пацієнти вже вагітні, а лікарка приходить і каже: «В УЗД видно, що там два ембріони. А ви ж переносили один?». І якою би впевненою ти не була в тому, що ніякої помилки не зробила, ця вірогідність зводить тебе з розуму. Потім вони передивляться УЗД і з’ясується, що це ідентичні близнюки й ембріон просто розділився. Але спочатку тобі винесуть мозок, що ти якісь не ті ембріони переніс.

Також, наприклад, у нас є постійний страх не так приготувати сперму й взяти не той біологічний матеріал – тобто сперму чоловіка не для його жінки. Але для уникнення таких помилок існує система контролю, коли всі пробірки маркуються електронними чіпами, а ти перед кожною процедурою це зчитуєш. І є ембріологи, які за тобою дивляться – ти не можеш працювати один, – це таке подвійне свідчення, ми контролюємо одне одного. Буває що в інших сферах людина каже колезі: «Не дивися мені під руку», – в нас все навпаки. 

– Що входить у твої обов’язки? Опиши свій звичайний робочий день?

– Все дуже чітко за графіком. Спочатку ми перевіряємо запліднення відучора, тому що тільки о восьмій ранку можна побачити результат. Збираємо від вранішніх пацієнток яйцеклітини, потім їх запліднюємо. Це відбувається в чашках Петрі: вони такі пласкі, середовище там залите мінеральною оливою для того, щоб не було перепадів температури. До речі, всі поверхні в ембріології нагріті до 37 градусів. Якщо ти ставиш чашку на мікроскоп або на якийсь столик – вони всі такої температури.

Також вранці є біопсія та процес розморожування ембріонів, якщо сьогодні повинні прийти пацієнтки, яким ми їх будемо підсаджувати в матку. В обід ми робимо запліднення і переносимо ембріони. Під кінець дня ми їх заморожуємо: ті, що тільки  після біопсії, або ті, які доросли до п’ятого-шостого дня розвитку.

– Якщо не секрет, скільки ембріолог заробляє? 

– Середня зарплатня ембріолога, який вміє виконувати абсолютно всі процедури – біопсія вважається топом складності, як і запліднення, – півтори тисячі доларів мінімум. Я заробляю трішки більше, тому що в мене є непоганий досвід і я працюю в клініці, яка орієнтована на персонал. Є такі, які вважають, що будь-яка людина замінна у цьому світі, а в нас дуже стабільна і добре підібрана команда.

– Як зазвичай ти коротко розповідаєш про те, чим займаєшся?

– Якщо ти скажеш, що ти ембріолог, то багато хто не зрозуміє. Інколи легше сказати: «Я роблю дітей на роботі». А потім ти така: «Ну і так, я виконую штучне запліднення».

– Якими навичками та знаннями повинен володіти ембріолог?

– Це загальна біологія, генетика, молекулярна біологія, бо ти повинен знати, як та чи інша речовина діє на внутрішні процеси в клітині. Інколи потрібні деякі закони фізики та інженерії, бо ми працюємо з дуже складним обладнанням і коли мікроскоп трошки виходить з ладу, а час важливий, ми самі можемо усунути проблему, а не чекаємо інженера.

Щодо особистісних якостей – це, безперечно, можливість тримати дзен. Навіть якщо є якийсь конфлікт на роботі, суперечка з кимось із персоналу або тобі винесло мозок керівництво – ти все одно повинен приходити до лабораторії в стані спокою. І нести цю чашечку Петрі так, щоб не спіткнутися, наприклад, і вона в тебе не вилетіла з рук. Це, до речі, в страшних снах сниться ембріологу, що падає чашка Петрі. Знаєте, оцей момент перед засинанням, коли ти аж рипаєшся. 

– Чому жінкам може знадобитися штучне запліднення?

– Зазвичай ми кажемо, що це не жінкам, а парі потрібно проходити цю процедуру. Бо є жіночі фактори безпліддя – наприклад, непрохідність фалопієвих труб, які ведуть від яєчника в матку. Якщо там були якісь запальні процеси, то труби зростають і сперматозоїди не можуть запліднити яйцеклітину, а ембріон, відповідно, не може вийти в матку та прикріпитись. Це найчастіша жіноча проблема. 

Буває, але дуже рідко, коли пацієнтки не мають матки – це Синдром Майєра-Рокитанського-Кустера-Хаузера, коли під час розвитку матка не закладається, а от яєчники бути можуть й овуляція іде. Або це пацієнтки після онкології, коли матку видаляють. В Україні таке зустрічається рідко, а от з інших країн у нас часто приїжджають з таким – там вже використовуються сурогатні програми. 

У чоловіків це будь-які проблеми з кількістю сперматозоїдів, їхньою рухливістю або взагалі відсутністю. Тоді ми робимо біопсію тканини яєчка і шукаємо їх прям там – тому що вони можуть там утворюватися, але не виходити в сперму. Або використовуємо донорську сперму.

І є загальні проблеми пари. Буває таке, що пара живе статевим незахищеним життям 2-3 роки та по аналізах наче все нормально – і ніхто не розуміє причину. Іноді легше зробити повне обслідування і подивитися, може десь ембріони не розвиваються, або перевірити якість яйцеклітин.

Також ЕКЗ (штучне запліднення) можна радити тим, у когось якісь генетичні проблеми або вони є носіями генетичних захворювань. Або в їхньому наборі хромосом бувають незначні перебудови, які ніяк не впливають на людину, її здоров’я та зовнішній вигляд, але її статеві клітини формуються неадекватно. Тоді треба проводити відбір тільки нормальних ембріонів, які не успадкували ці перебудови.

Пiдвантажити ще