Тег  особистість

Колір звуку:
Флоріан Юр’єв про те, як насправді виглядає музика

14 листопада у київському арт-центрі Set відкривається масштабний проект «Соня Делоне: ритм кольору». Серед експонатів буде і декілька картин її своєрідного мистецького родича Флоріана Юр’єва – однієї з найбільш масштабних та яскравих постатей художньої України. Просто перерахуємо: створив герб Києва, побудував “тарілку” на Либідській, придумав кольорову писемність, став членом одразу трьох національних спілок: архітектурної, художньої й музичної. Тож Platfor.ma поговорила з Флоріаном Юр’євим про те, що він любить найбільше: музику, колір і життя.

Я народився музикантом в найбільш широкому сенсі цього слова. Тому у моєму житті є все: музика кольору, музика звуку, музика форми. Для мене усюди має значення гармонійний принцип. 

В музиці все не так просто: там є мелодія, контрапункти, контрасти, протиставлення і боротьба. Музика просто не існує без усього цього. Так що основний принцип в моєму підході, напевно, все ж таки музичний.

Мій батько був генетиком, навчався в Європі, знав майже всі європейські мови. Його заарештували і вислали на північ, в бухту Тіксі, це один із найпівнічніших населених пунктів континенту. Через цю бухту американці торгували з Сибіром, в основному купували золото.

Мені був рік, коли батька заарештували. Після цього ми почали жити в тундрі. Можете собі уявити умови: холод, голод, комахи. Туди заслали не тільки нас, але і наших родичів, в тому числі там був мій двоюрідний брат. Пізніше я з ним зустрічався, і він розповів, що коли я був зовсім маленький, він бачив, як я бігав голий. Коли він розповідав, я заплакав. Бо брат каже: ти був сірий. Комарі на тобі сиділи суцільно, а ти сміявся. Тоді сміявся, а зараз плакав.

Ось таке у мене було дитинство. Але кожен день я бачив північне сяйво. А це музика. Думаю вся моя внутрішня музика йде звідти.

 
Модус-колоріс «Екологія духу». Художник Флоріан Юр’єв

«В якийсь момент мені здалося, що я занадто насолоджуюся життям»: Дмитро Дубілет про технології та роботу в Кабміні

– Рівно три місяці тому вийшло наше інтерв’ю з тобою на Platfor.ma. Ти казав, що багато працюєш – 12 годин на день. Скільки зараз?

– Однією з мотивацій стати міністром Кабміну було моє внутрішнє відчуття недостатнього завантаження. Я говорив, що у мене робочий день – близько 12 годин, але якщо брати до уваги саме ту частину, яка являла собою якийсь виклик, то це 6-7 годин, не більше. Мені пощастило (або не пощастило), що в Monobank та інших проєктах у мене сильні бізнес-партнери, тому в їхньому оточенні я певною мірою розслабляюся. В якийсь момент мені здалося, що я занадто насолоджуюся життям, тому коли надійшла пропозиція приєднатися до Кабміну, я подумав, що це саме те місце, де челенджів буде вдосталь.

Зараз мій робочий день складає близько 13-14 годин по буднях, у вихідні – 7-8. Але це абсолютно неправильно, і зараз я розумію, що потрібно зменшувати оберти, тому що ти просто фізично не справляєшся і починаєш лажати. Тому в мене мета – повернутися в плюс-мінус нормальний режим, оскільки найближчий рік я ще точно буду працювати в Кабміні.

Взагалі, ніхто до кінця не розуміє, що це за посада така – міністр Кабміну. Але вона дуже зручна, тому що ти можеш займатися проєктами, які тобі подобаються, при цьому роботи абсолютно необмежена кількість. Якщо я бачу завдання, яке мене збуджує, наприклад, те ж скасування обов’язкової трудової книжки, то зазвичай всі ключові міністри з великим задоволенням погоджуються на його реалізацію.

– Чи буває у тебе прокрастинація? Наприклад, коли думаєш, що треба врятувати людей від корупції, але тут вийшов класний ролик на YouTube…

– Прокрастинація, звичайно, є, але вона ховається не за YouTube, а, наприклад, за іншими проєктами, які більше подобаються. 

– Розкажи про своє хобі.

– У мене є пристрасть – прапори. Я навіть відкрив телеграм-канал «Прапори з Дмитром Дубілетом», але цьому я зараз присвячую не так багато часу, як хотілося б.

– Є купа курсів з особистісного росту про те, як досягти успіху й тому подібне. Ти віриш в такі штуки?

– В цілому так, я в них вірю. Причому справа не в тому, що вони дають тобі щось конкретне, а в тому, що вони можуть надихати. Якщо це призводить до того, що ти, наприклад, створюєш власний бізнес, то воно того варте.

Я не дуже часто брав участь у таких заходах, але в мене є досвід отримання MBA – вважаю, що це була досить успішна інвестиція. Я шість років займався власним бізнесом, а коли отримав вже новий досвід, то зміг поглянути на якісь речі під новим, більш розширеним кутом.

– Ти вважаєш себе успішним? 

Ні. На мою думку, коли людина вважає себе успішною, вона близька до того, щоб зупинитись. 

Фейк-контроль: головний експериментатор світу Уба Батлер про те, як обдурити всіх

Наприкінці вересня у Львові пройшла найбільша техконференція України IT Arena. Одним із хедлайнерів цього року став Уба Батлер – майстер фейків, експериментатор та популярний пранкер із Лондона. Він розповів про власні кейси, а потім Platfor.ma зустрілася з ним особисто і спитала, як йому це все вдається.

Медійний шлях Батлера почався в 2015 році у співпраці з журналом Vice, для якого він писав статті, а потім знімав короткометражні фільми. Але славу і ворогів йому приніс перший гучний експеримент – фейковий ресторан, який став №1 на TripAdvisor.

Ця історія стала вірусним хітом у соцмережах і сколихнула весь світ, який вже активно боровся з фейковою інформацією. На 2017 рік 18 190 лондонських ресторанів було зареєстровано на сайті для мандрівників TripAdvisor. Заклад, який створив Уба і якого фізично не існує, всього за 6 місяців перебрався на перше місце.

Колись давно британець заробляв тим, що залишав фейкові відгуки на TripAdvisor та отримував $10 за одну публікацію. Але цей досвід дав усвідомлення, що багато інформації на сайті – суцільна брехня, крім самого факту існування закладу. Тоді Уба подумав: «А що, якщо вигадати і його?». 

Батлер купив новий телефон і обрав назву The Shed at Dulwich («Сарай у Дульвічі») – це фактично про заднє подвір’я будиночку, в якому жив хлопець. Далі він створив сайт і наповнив його соковитими фотографіями їжі, головними інгредієнтами якої насправді були піна для гоління, таблетки для посудомийної машини, нога самого журналіста та правильний ракурс. Вигадав меню, завдяки якому можна було замовити не страву, а враження.

«Ми або знищимо себе, або станемо богами»: що Юваль Харарі розказав у Києві

АвторКатя Тейлор
16 Вересня 2019

15 вересня у Києві відбувся міжнародний форум Facing the Future. Одним із головних його гостей став ізраїльський історик та автор світових книжкових бестселерів Юваль Ной Харарі. Platfor.ma записала його виступ про те, чому в історії планети немає нічого сталого і чому на світ треба дивитися дуже обережно.

Ми – гомо сапієнс, найбільша «нація» на землі. Так само, як уран – нестабільний елемент, гомо сапієнс – нестабільна тварина. Як купа елементів урану можуть спричинити атомний вибух, точно так само, якщо з’єднати разом безліч людей, можна отримати вибух людський.

Сьогодні нас майже 8 млрд, і своєрідні хімічні реакції між людьми відбуваються дуже швидко. Але хай навіть ми можемо передбачити сам вибух, це не означає, що ми можемо прогнозувати його наслідки. Я бачу два потенційних наслідки – в наступні два століття ми або знищимо себе, або покращимо до рівня богів. 

Я говорю це в буквальному сенсі. Штучний інтелект і біотехнології зараз дають нам можливості, які раніше вважалися дивом. Зокрема – можливість моделювати і створювати життя. Як в Біблії бог створював тварин, рослини і людей відповідно до його побажань, так і ми сьогодні вивчаємо, як створювати тварин, рослини і навіть людей, згідно з нашими бажаннями.

Найважливішим продуктом економіки XXI століття будуть не двигуни, не текстиль і навіть не зброя. Найімовірніше, це буде тіло, мізки і розум.

Це стане не тільки найбільшою революцією в історії. Взагалі-то це стане найбільшою революцією в біології з того моменту, як 4 млрд років тому на Землі з’явилося життя.

За цей час в базових правилах гри під назвою життя нічого фундаментально не змінилося. Ти був або амебою, або динозавром, або помідором, або людиною. Люди зроблені з органічної тканини, тому, як і все живе, ми підпорядковувалися правилам органічної біохімії. І всім нам можна було еволюціонувати лише за допомогою природного відбору.

Але в XXI столітті є висока ймовірність того, що природний відбір буде замінений дизайном розуму, який стане головною рушійною силою еволюції життя.

Життя може вийти за рамки органічної реальності. Ми вже готові до того, щоб навчитися створювати неорганічні форми життя. Через чотири мільярди років органічного життя, заснованого на природному відборі, ми заходимо в еру неорганічного. І по дорозі наш вид – гомо сапієнс – цілком ймовірно, просто зникне. Тому що ми змінимо самі себе. Через 200 років на цій планеті будуть домінувати істоти, які відрізняються від нас так само сильно, як ми відрізняємося від шимпанзе.

Сьогодні ми все ще маємо спільні з мавпами структуру тіла, фізичні можливості та навіть деякі ментальні патерни. Але через кілька сотень років біотехнології можуть змінити наші тіла і розум.

Який вид нових істот буде жити на цій планеті? В якому напрямку стане розвиватися еволюція? Ніхто точно не знає, але від вибору, який кожен з нас зробить в найближчі роки, залежить те, де саме ми опинимося.

Ми будемо обирати, що краще для кооперації різних людей або для країни, в якій ми живемо, або для всього нашого виду, або навіть для всього живого на землі.

Людина на Куражі:
Альона Гудкова та її мільйони на добро, Елтон Джон і сльози

АвторЮрій Марченко
7 Серпня 2019

Кілька років тому в Україні стартували Кураж Базари: спочатку просто як барахолки, до яких поступово додалися концерти, лекторії, майстерні і різноманітні тематичні заходи. Весь цей час вагому частину прибутку проект віддавав на благодійність. Для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з ідеологом Кураж Базару Альоною Гудковою – про те, як зібрати 10 млн на благодійність, заспівати Елтону Джону та залишитися при цьому собою.

– Розкажи кілька цифр: що вже встиг наробити Кураж Базар?

– Буквально нещодавно ми подолали рубіж в 10 млн грн, перерахованих на благодійність, зараз вже близько 10,5 млн грн. Це за чотири роки і приблизно 40 фестивалів, якщо не рахувати перші декілька The New Old – барахолки, які ми влаштовували на Воздвиженці.

– Їх же там було декілька. Ти тоді думала, що це переросте в щось постійне?

– Звичайно, ні. Це просто був порив душі. Я тоді працювала маркетинг-директором в компанії “Форум”, а барахолку ми організовували абсолютно стихійно раз на кілька місяців. І раптом я виявила, що це мене дуже сильно вперло, просто той факт, що можна не давати свої особисті гроші, а працювати, щоб зібрати набагато більше. Причому зібрати фактично непотрібні людям гроші у вигляді їх старих речей.

Я тоді познайомилася з Сашею (нинішнім чоловіком Альони. – Platfor.ma) і він сказав: слухай, ось ти працюєш, але твої думки в зовсім іншому проекті, так систематизуй це, щоб збирати ще більше!

– До речі про “більше”, який відсоток ви зараз віддаєте на благодійність?

– На даному етапі у нас немає відсотку як такого. Раніше віддавали 30% від кожного квитка, але потім переїхали на ВДНГ, де вклали в наш корпус вже 5 млн грн, і їх треба якось повертати. Тому зараз у нас це не зовсім системно. Наприклад, з травневого Кураж Базару ми віддали 100% прибутку, 1,5 млн грн, щоб закрити великий благодійний проект. А в червні не віддавали нічого, тому що потрібно було виплатити ремонтні борги. Можливо, колись ми повернемося до стандартного відсотку, але зараз просто вибираємо собі великі ініціативи, яким потрібно допомогти, і закриваємо їхні потреби. В цілому у нас виходить віддавати не менше двох мільйонів на рік.

– Саме ти приймаєш рішення, коли і кому направляти гроші?

– Я і команда. Дивись, тут ще важливо сказати про те, що саме слід вважати благодійністю. Я, наприклад, думаю, що приведення в порядок території ВДНГ – це теж благодійність. Тоді виходить, що з вересня по квітень ми віддавали взагалі 100% прибутку, оскільки все реінвестували в павільйон: ремонт, електрика, асфальт, світло, туалети, пандуси. Для мене це теж якась соціальна місія, тому що ВДНГ – державна установа. Мене виженуть, а вся інфраструктура залишиться, я ж нічого собі не заберу.

– А на який термін у вас домовленість?

– Меморандум про співробітництво з ВДНГ ще на два роки. І я сподіваюся, що спрацює право пролонгації, тому що ми дійсно багато вклали у ВДНГ. Буквально кілька тижнів тому поставили рампи для бордерів, а зараз домовляємося з Red Bull, щоб побудувати повноцінний майданчик для катання. Все відкрито, все інклюзивне. Можна це вважати благодійністю? Ну, мені здається, що так.

Добро, бро: один із головних фандрейзерів світу про нове мислення та благодійність

Нещодавно в Києві на запрошення Українського католицького університету і Центру розвитку благодійності виступив Стівен Джордж – міжнародний тренер із фандрейзингу і лідерства та віце-голова Інституту фандрейзингу у Великій Британії. Більше 35 років він допомагає некомерційним організаціям світу залучати кошти на соціальні проекти та знає, що найголовніше – це ідеї, які лежать в людських головах.  Ми поспілкувалися зі Стівеном та виокремили головні інсайти для благодійників нового часу.

Зараз неприбуткові організації повинні витрачати гроші для того, щоб залучити їх більше. На жаль, поки що суспільство цього остаточно не розуміє. Наприклад, у Великобританії все ще існує розрив між тим, яким способом ми щось робимо, і тим, як це сприймає суспільство. Це породжує недовіру. Я вважаю, що цінності та довіра – нова валюта. Тому перший важливий крок, який слід зробити зараз, – змінити ставлення людей до витрат NGО. В їхній свідомості має закріпитися розуміння, що витрати неприбуткових організацій – це не витрати, а інвестиції. Людям потрібно пояснити цю суттєву різницю.

Якщо ви не поясните, яка ваша мета, навіщо вам потрібні гроші, яке рішення ви пропонуєте, щоб розв’язати конкретну проблему, люди не зрозуміють ваші меседжі. Одна із помилок, яку часом роблять благодійні організації, зокрема у Великобританії, полягає в тому, що при комунікації з людьми, вони хочуть говорити про свій бренд, але донорам потрібно інше – вони хочуть разом з вами долучитись до чогось важливого, хочуть слухати про результати роботи, а не про те, що вони – частина вашого великого бренду.

Фуа-гра з цибулі, Зеленський, туга: Тетяна Кисельчук про біди й радощі Суспільного

АвторЮрій Марченко
9 Липня 2019

Вже декілька років архаїчне державне телебачення намагається перетворитися на актуальне і потужне Суспільне мовлення. Останні два роки генпродюсеркою його просвітницького напряму була Тетяна Кисельчук. До цього вона створила освітній проект Wise Cow, працювала головредом bit.ua, а зараз стане ідеологом цифрових платформ мовника. Для циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Тетяною про діджитал платформу Суспільного, Зураба Аласанію, Ярослава Лодигіна, ейджизм, сексизм, штаб Зеленського, і про те, як боротьба із системою нівечить людей.

– Розкажи, чим ти пишаєшся за два роки роботи на Суспільному?

– Президентськими дебатами та першим сезоном суспільного-політичного ток-шоу «Зворотний відлік». До речі, нещодавно зі мною стався цікавий випадок, пов’язаний з дебатами. Я поїхала у відпустку знімати роадмуві про мотоциклістів, котрі подорожують через всю Європу. Насправді я там була «кишеньковим літописцем», записувала все, що відбувалося з героями цієї подорожі. Тобто в зйомках участі не брала, а знімали молоді хлопці з Trouble Tribe, їм по 23 роки, і вони успішні, талановиті та популярні. 

І от на день восьмий подорожі один із них запитав у мене: «А ти взагалі ким працюєш?», я кажу «та продюсером на Суспільному», і вже набираю повітря в легені, щоб видати стандартну інформацію «Суспільне – це UA:Перший, UA:Культура, 24 регіональних теле- та радіоканали, Українське радіо, радіо Промінь, Радіо Культура та цифрові платформи», але не встигаю я роззявити рота, як цей 23-річний оператор з умовно іншого світу, зі світу, де править інстаграм та дух свободи, перебиває мене і каже: «А, так я знаю, що таке Суспільне. Ви мали дебати за законом проводити». Ти не уявляєш, як приємно чути, коли люди, не дотичні про процесів, починають пізнавати Суспільне. Радіти рано, але радіти хочеться.

«Суспільне – це не лише про контент. Багато роботи лишається за кадром. Лише на пітчинги і захисти регіональних проектів ми витратили 64 години».
Джерело: фейсбук-сторінка Тетяни Кисельчук

– Я подивився телепрограму Суспільного за тиждень, декілька разів вмикав – і зловив себе на тому, що мені, в принципі, цікаво. Якісь документалки, шоу, загалом нормальний контент. Чому Суспільне все ще не надто популярний канал?

– Суспільного чи UA:Першого? У Суспільного 26 каналів, 24 з яких – регіональні. UA:Перший – це флагманський суспільно-політичний канал Суспільного мовлення. 

На телевізійний контент не можна дивитися в розрізі одного юніта. Ось ти побачив якусь документалку, і думаєш: «О! Непогано». Але у людини мають бути чіткі очікування ТБ. Скажімо, Новий канал позиціонує себе як канал для молодої аудиторії, ти очікуєш побачити там молодіжні серіали та мейковери, вмикаєш – і потрапляєш на молодіжний серіал, тож твої очікування виправдані. 

Якщо ми говоримо про UA:Перший, цей канал мусить транслювати найактуальніші новини, аналіз найважливіших подій країни. А якщо ти вмикаєш і в тебе то новини, то світ дикої природи, то кулінарне шоу, то дитяче шоу – це заважає тобі сформувати очікування. На щастя, в цьому році у нас суттєво оновиться контент: новини, інформаційне мовлення, аналітика. Але телебачення вже поза зоною моєї компетенції, тобі краще спитати про це інших.

Зураб Аласанія

Звірі без звірства:
Олександр Тодорчук про права тварин, БДСМ-клуб з владою і нуль грошей

АвторЮрій Марченко
26 Червня 2019

Ще декілька років тому в суспільстві фактично не звучала тема захисту тварин. Однак у 2016-му киянин Олександр Тодорчук створив UAnimals – рух, який почав активно протестувати проти знущань над звірами в цирках, видавати книжки про зоозахист, боротися з індустрією хутра та робити чимало іншого, пов’язаного з гуманністю. В рамках циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Олександром про те, чому стосунки з владою – це БДСМ, як український марш за тварин дійшов до Південно-Африканської республіки та що робити, аби добро стало актуальною темою.

– Розкажи про заслуги UAnimals, щоби всіх одразу вразити?

– Вважаю, головна заслуга в тому, що ми змусили людей замислитися. Хтось підтримує нашу боротьбу, інші байдужі чи навіть виступають проти. Втім питання гуманності до тварин на сьогоднішній день закріпилося в системі координат українського суспільства і нікого ним уже не здивуєш. Для того, аби люди знайшли правильну відповідь, потрібно озвучити запитання. Саме це ми і почали робити.

Якщо казати про конкретні перемоги зоозахисту, то тут варто назвати локальні заборони цирків-шапіто з тваринами, які вже прийняли в кількох десятках міст, включно з Києвом. По хутру – у нас близько 30 дизайнерів підписали з UAnimals відмову від його використання: Андре Тан, Олена Рева, Lake. Також до цього доєдналися Кураж-Базар, Гешефт, Oh My Look. А цього літа Міністерство охорони здоров’я, сподіваюсь, зробить важливий крок по забороні тестування косметики на тваринах.  

– Як взагалі вперше ти подумав про те, що було би непогано підняти тему захисту тварин?

– Ти знаєш, я ж теж з комунікацій (Олександр – співзасновник агенції Gres Todorchuk PR. – Platfor.ma) і розумію важливість історії, як до мене підійшов якийсь загадковий дідуган, торкнувся і сказав: «Синку, тільки ти можеш це зробити!». Але такого не було. UAnimals почалося з боротьби за цирк без тварин – і це було абсолютно спонтанно. Є щось, що ти вважаєш поганим, більшість знайомих вважають це поганим, але ніхто нічого не змінює, бо це ж ніби назавжди. Друзі так і казали мені: ми проти цього середньовіччя, але так буде завжди. Нічого не змінити!

До речі, є цікава особливість: коли щось врешті починає змінюватися, то ніхто й не згадає, що колись було інакше. Чи пам’ятає хтось, що ще в 1960-х існували зоопарки для людей? Чи згадує хтось, як пару років тому в Києві на кожному кроці була реклама різноманітних шапіто?

– Розкажи кілька фактів для тих, хто відкрив текст, але досі сумнівається, що у тварин все погано і їм потрібна допомога?

– Знаєш, я досить рідко зустрічаю людей, яким потрібно пояснювати, чому тварини потребують захисту. Для цього достатньо зрозуміти, що будь-хто хоче щастя і уникає страждань. Навіть вченими доведено, що звірі можуть відчувати. І, до речі, не тільки біль, а й страждання – не лише фізіологічно, а й на більш глибинному рівні.

Нещодавно в Україні видали книгу «Мораль без релігії. В пошуках людського у приматів», де науковець доводить, що моральні норми – це не суто людський винахід. Мавпи знають співчуття, допомагають тим, хто цього потребує, мають внутрішні переживання. Гадаю, після цього кожна людина може прийти до логічного висновку, що знущання над тваринами – це лайно.

Пiдвантажити ще