Тег  нова реальність

Поклавши руку на серце: як ініціатива «Завдяки тобі» виховує звичку дякувати ветеранам

Якщо ви не знаєте, що робити, коли бачите перед собою українського військового – просто покладіть долоню на серце, таким чином ви висловите йому свою вдячність. Жест уже став популярним серед багатьох співвітчизників – це заслуга кампанії «Завдяки тобі», яка стартувала минулоріч до Дня Незалежності. Platfor.ma дізналася, що це за проект, як він створювався, які сили та ресурси для цього залучалися, яка його головна мета та чому це вкрай важливо для всієї країни.

Ідея проекту народилася під час акції «Free Sentsov Night» на підтримку українського режисера та політв’язня Олега Сенцова, яка відбулася 25 травня 2018 року, опівночі під російським посольством – у ній брали участь майбутні автори проекту, Івона Костина та Гоша Тихий. Останній розповів про ідею жесту для вдячності ветеранам, яку виношував вже певний час і в яку ніхто не вірив. Івона повірила – це і стало поштовхом до дій.

Вже наступного дня Івона та Гоша почали розмірковувати про те, що можна зробити та чим це може стати, адже питання подяки турбує багатьох людей. Було вирішено створити своєрідний жест шани та слід було вигадати назву для кампанії. Поступово до дискусії долучилися інші люди, яким було цікаво: команда громадської організації «Побратими», «Суспільне: мовлення», режисери та оператори. Так стало зрозуміло, що найкраще донести думку вийде через відео.

«Колись ми робили зустріч із нашими друзями та знайомими, які знають про проект. Одна дівчина зізналася, що її брат – ветеран. Після його повернення додому вони ніколи не говорили про його досвід. В якийсь момент вона дізналася про «Завдяки тобі» – її це так вразило, що при черговій зустрічі з братом вона зробила цей жест. І вони почали говорити, це дуже змінило їхні стосунки, знизило напругу, яка існувала. Вона була вражена і втішена цим, на нас це теж сильно вплинуло», – розповіла Дарія Михайлова.

«Нам дуже довгий час знадобився, щоб прийняти якісь ідеї, що стали основоположними в цьому проекті. Завжди здавалося, що є краще рішення, але ми все ж таки поверталися до того, з чого починали», – зауважила співзасновниця кампанії Івона Костіна.

Поступово команда зростала, приходили різні люди, які хотіли зробити свій внесок у проект. Спільними зусиллями та заради однієї ідеї кампанія стартувала з першим відео 20 серпня.

Фото: Олена Божко

Підривний дизайн:
як берлінська студія змінює міста за допомогою журналу

Навіщо робити друкований журнал, присвячений одній вулиці? Чи може хороший графічний дизайн привести нових глядачів до музею та змусити студентів з більшою радістю ходити до університету? Кому взагалі потрібні гарно оформлені афіші та книги, якщо 90% людей не розпізнають у цьому щось особливе? Platfor.ma шукала відповіді на ці запитання разом із Йоганнесом Конрадом – співзасновником берлінської дизайн-студії Yukiko, в портфоліо якого роботи для Nike, Vice, Coca Cola знаходяться поряд із андеґраундними проектами. Він також узявся оцінити візуальний стиль виборчої кампанії Володимира Зеленського, брендинг України та новий стиль НАМУ. А вже 17 травня Йоганнес виступатиме у Києві на конференції Creative Loop: Kyiv-Berlin разом зі своєю партнеркою з Yukiko Мішель Філіпс.

– Ви вже декілька років допомагаєте з арт-дирекцією журналу Flaneur, який темою кожного наступного номера робить навіть не окреме місто, а одну вулицю. Чому тема вуличного життя так цікава?

– Журнал виходить приблизно раз на рік, іноді трохи частіше. Останній був про вулицю у Сан-Паулу. Новий ми робимо про вулицю в столиці Тайваню – Тайбеї. Ми віримо, що якщо ти зможеш уважно роздивитися одну вулицю, це буде найкращим відображенням історій міста. Коли ти заглиблюєшся на мікрорівень, вуличну культуру, соціальні та політичні проблеми, то розумієш, як через одну вулицю показати все, що відбувається у всьому місті.

Наприклад, останній журнал було присвячено вулиці Treze de Majo у Сан-Паулу. У перекладі назва вулиці означає «Третє травня» – день, коли у Бразилії заборонили рабство наприкінці 19 сторіччя. Ознаки рабовласницького устрою там досі залишаються, просто рабство має інше обличчя у їхньому класовому суспільстві. Примітно, що навіть у топографії вулиці це відображається: вулиця йде з долини вгору, від бідного кварталу Бешіга до заможного Паулішта, а між ними багато інших – маленьких інтернаціональних. Фактично це дзеркало бразильського суспільства. Це для нас найцікавіший аспект.

– Як вихід Flaneur вплинув на ці вулиці?

– Важливо розуміти, що кожен журнал – це не зовсім наша робота, бо кожного разу це колаборація з місцевою креативною спільнотою: музикантами, художниками, письменниками, архітекторами і так далі. Ми як команда з Німеччини розуміємо, що завжди потрібно давати слово самим місцевим авторам та художникам, подавати інсайдерський погляд, а не нашу рефлексію на те, що ми побачили.

Після наших колаборацій можна реалізувати ще більше спільних проектів. В останньому номері ми зводили разом письменників, фотографів, художників і фотографів, вони документували історії жінок, які постраждали від чоловічого насильства. Вони створювали чудові маски з речей, які знаходили на вулиці, й ці маски створювали своєрідних захист для жінок, щоб вони могли вільно розказати про пережите.

Flaneur все менше стає журналом. Так і задумувалось із самого початку – розширювати поняття того, що таке журнал: різний папір, різні техніки згинання сторінок. Але зараз йдеться не лише про розширення журналу як медіуму, але і як одного проекту, де він є однією великою колаборацією, цікавий цілісно, а не як набір певних статей та проектів.

Ми завжди робимо ці номери безпосередньо на місці, разом із авторами їдемо туди. Коли ми вирушаємо в нове місто та шукаємо нову вулицю, ми завжди вивчаємо контекст: соціальні зв’язки, політику, місцевих героїв – все, що може допомогти створити повну картину.

Австралієць полюбив Україну, наш дивний спорт і пробує нам допомогти.
Ми з ним поговорили

АвторЮрій Марченко
9 Травня 2019

– Як ти взагалі дізнався, що є така держава – Україна?

– В основному через вашу війну. Я, звісно, й раніше знав, що така країна існує, бо трошки вивчав історію та географію в школі, але, якщо чесно, не дуже цікавився вами до того, як почалися бойові дії.

В мене немає ніякого українського коріння і я навіть нікого ніколи з таким походженням не зустрічав. Але я думаю, що одного разу все ж приїду до вас і потім буду всім розповідати про те, як вам живеться в Україні.

– А що саме спричинило інтерес? У світі, на жаль, багато воєн, не тільки наша.

– В основному ваш унікальний вибух патріотизму. А найбільше те, що за всю вашу історію Україну безліч разів намагалися знищити, але ви все ще тут, і в Україні все ще є люди, які готові помирати заради мрії про яскраве майбутнє.

Тому тепер я постійно слідкую за деякими вашими сторінками в Фейсбуці, наприклад, за Kyiv Post та Уніан. Ну і за Ukraine Today споглядаю.

– Цікаво, що за п’ять років твій інтерес не згас. В Україні є така думка, що в Австралії у нас досить потужна діаспора. Може ти щось про них чув?

– Знову ж таки, якщо чесно, друже, ніколи й нічого такого не чув. Єдиний виняток – коли у нас була якась маніфестація діаспори проти війни. Мабуть, українці не дуже помітні, бо у нас чимало інших і набагато більш численних діаспор.

Design the world:
Дон Норман про відповідальність дизайнерів і краще майбутнє

АвторPlatfor.ma
12 Квітня 2019

Минулого тижня школа Projector влаштувала в Києві велику конференцію Krupa для UI- та UX-дизайнерів. Хедлайнером події став Дон Норман – один із піонерів human-centered design, автор культової книги «Дизайн звичних речей» і дослідник у сфері когнітивних наук. Platfor.ma записала найцікавіше з його виступу.

Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.

Вірусний контент, лідери думок, когнітивний дисонанс: як філософія може пояснити меми нашого часу

АвторPlatfor.ma
7 Квітня 2019

Минулого тижня Platfor.ma влаштувала філософську мем-паті. Під незабутні пісні та сотні екзистенційних мемів ми разом із істориками філософії шукали відповіді на питання, чому ми досі дивимося вірусний контент, слухаємо лідерів думок, послуговуємося стереотипами, страждаємо від когнітивного дисонансу й до чого тут античність. Усі відповіді – в лекціях Антона Дробовича, Ольги Курної та Михайла Кольцова. Ми записали головне.

Лідери суспільної думки – ЛСД. Коли ми говоримо слово «лідер», то правильна асоціація з ним – відповідальність, довіра, авторитет, взаємодія, якийсь профіт. Коли ми говоримо слово «думка», то, зазвичай, у сфері філософії йдеться про якусь точку зору, але вона не обов’язково претендує на те, щоб бути об’єктивною реальністю. Тобто люди, які висловлюють свої думки, часто говорять: «Нє, ну це точно так, стопудняк!» Але за визначенням думка – це гадка, це не є факт або стовідсоткова істина. Тому лідери суспільних думок – це такий авторитет саме в гадках.

Уривок із книжки Дмитра Кулеби «Війна за реальність. Як перемагати у світі фейків, правд і спільнот»

3 Квітня 2019

У видавництві #книголав вийшла книжка дипломата Дмитра Кулеби «Війна за реальність: як перемагати у світі фейків, правд і спільнот». Постійний представник України в Раді Європи проаналізував, як способи повідомляти інформацію впливають на саму цю інформацію. З дозволу автора Platfor.ma публікує уривок з цієї книги.

Євангеліє від Івана безапеляційне, як і все раннє християнство: «Спочатку було слово». Але 2015 року на Венеційській бієнале своє заперечення виголосив Пітер Ґріневей. Відомий кінорежисер вразив глядачів вишуканою відеодобіркою італійського живопису.

Дві тисячі років історії за три хвилини. Цей калейдоскоп із сяйва світла та барв раптом переривався, і на чорних екранах з’являвся напис: «Спочатку було зображення».

Нічого сенсаційно нового в цьому не було. Але проект зачаровував нагадуванням простої істини про безсумнівну ключову роль зображення. Сенсаційне відкриття 2018 року довело, що неандертальці, попередники людей, вправлялись у наскельному живописі вже щонайменше 65 тисяч років тому.

Достеменно не відомо, коли ми навчилися говорити. Але очевидно, що спочатку ми навчилися дряпати на стіні печери малюнки, а вже потім писати слова. Зрештою, і приказка «краще один раз побачити, ніж сто разів почути» страшенно стара.

А ми живемо в час, коли образи агресивно витісняють слова. І саме тому ця Ґріневеєва актуалізація важливості образу спричинила резонанс. Однак не варто списувати вербальну комунікацію з рахунків.

Код нашого світу, нашої реальності пишеться і мовою слів, і мовою образів. У синергії вони працюють найкраще.

Епідемія уваги: як вивести мозок із режиму «завжди онлайн» і почати жити

АвторPlatfor.ma
16 Березня 2019

«Ми тонемо в інформації і водночас відчуваємо нестачу мудрості». Ці слова американський біолог Едвард Осборн Вілсон промовив ще на початку століття. А якщо швидко перенестися в еру смартфонів, можна помітити, що наше психічне життя стало фрагментованим і розділеним більше, ніж будь-коли. «Економіка уваги» – словосполучення, яке часто використовується, щоб надати подіям навколо певного змісту: ця концепція розглядає нашу увагу як обмежений ресурс у центрі інформаційної екосистеми, в якій замкнено різноманітні сповіщення та повідомлення, що постійно намагаються цю увагу захопити.

Це корисний наратив у світі інформаційного перевантаження, у світі, де наші ж пристрої та програми розроблені таким чином, щоб навмисно тримати нас на гачку (докладніше почитати про це можна у нашому тексті «Time Well Spent: чому сповіщення крадуть наш час і як їх перемогти». – Platfor.ma). Ба більше, окрім психічного благополуччя для нас самих, економіка уваги пропонує особливий спосіб сприйняття деяких важливих соціальних проблем: від тривожного зниження емпатії до «озброювання» соціальних медіа.

Проблема в тому, що цей наратив передбачає застосування певного типу уваги. Зрештою, економіка має справу з тим, як ефективно розподіляти ресурси з огляду на конкретні цілі (наприклад, максимізацію прибутку). Розмова про економіку уваги спирається на поняття «увага-ресурс», іншими словами, наша увага має застосовуватися для досягненя певної мети, від якої нас відвертають соціальні медіа та інші хвороби сучасного суспільства. Якщо нам не вдається використати увагу для досягнення мети, вона стає інструментом, який використовують та експлуатують інші.

Однак сприйняття уваги як ресурсу не враховує той факт, що увага не просто корисна. Її роль більш фундаментальна – увага привертає нас до зовнішнього світу. «Інструментальна» присутність безперечно важлива. Але ми також можемо сприймати більш «дослідницьким» способом, бути по-справжньому відкритими до того, що постає перед нами, без особливої послідовності дій.

Приміром, під час нещодавньої поїздки до Японії, мені випала нагода провести кілька годин у Токіо. Опинившись в діловому районі Сібуя, я безцільно сновигав серед неонових знаків і натовпів людей. Коли я проходив повз павільйон пачинко (популярні ігрові автомати з простою механікою. – Platfor.ma), мої відчуття натикалися на стіни диму і какофонію звуків. Увесь ранок моя увага працювала в «дослідницькому» режимі. А коли пізніше того ж дня мені потрібно було зосередитися на навігації в метрополітені, моя увага перемкнулася в протилежний режим.

Навіщо ви так: топ-10 серйозних новин, які читачі проігнорували

АвторЮрій Марченко
8 Січня 2019

Світ ще ніколи не змінювався настільки швидко, як тепер. І вже ніколи він не буде змінюватися настільки повільно. У 2018 було безліч важливих новин, які можуть фундаментально трансформувати наше життя. Platfor.ma відібрала серед своїх матеріалів ті серйозні, які, на нашу думку, заслуговували більшої уваги читачів. Ось ця десятка (повні новини – за посиланнями в підзаголовках).

Тест Тюрінга спробували замінити одним словом. Найлюдянішими стали «любов» і «какашка»

Тест Тюрінга – це перевірка, людина спілкується з тобою чи робот. Дуже важлива штука для оцінки якості штучного інтелекту. Зазвичай це виглядає як досить довге дистанційне спілкування, однак тепер науковці придумали інший спосіб. Тисяча людей за кілька етапів просто мали обрати найбільш людяні слова. Настільки людяні, що робот би їх просто не вибрав. Ну що, виграли «любов» і «какашка». Все логічно, ми, люди – такі.

Вчені вирахували, коли атмосфера стане непридатною для людини. Надто скоро

У 2018 було чимало невеселих новин про те, як саме нас усіх прикінчать кліматичні зміни. Ось, наприклад, дослідження кліматологів про те, що без протигазів по планеті можна буде тинятися хіба що найближчі років 200. А ще одна міжнародна група дослідників вважає, що у людства лишилось тільки 17 років на те, щоби вже не врятуватися, а просто сповільнити катастрофічні зміни. Ну і невелике (насправді грандіозне) підтвердження. Уявіть собі картинку Північного полюсу: завірюха, дикий холод, вітер. Що ж, у 2018-у ви могли ходити там у легкій курточці. Бо прямо під час полярної ночі температура на Північному полюсі перевищила норму на 30°C.

Пластикове сміття дісталося Маріанської западини – найглибшого жолоба Землі

Коли планета заводила собі людей, то навряд чи думала, що ми будемо псувати її найбільш вражаючі місця: Еверест і Маріанську западину. Про традицію залишати мотлох на вершині світу ви й самі все знаєте, а тепер ось і в найглибшому місці Землі є пластик. І це ж не окремий випадок – до того ж з’ясувалося, що Велика тихоокеанська сміттєва пляма в рази більша, ніж усі думали. Все це почалося з людини і в людині ж часто й закінчується. Бо разом із їжею ми з’їдаємо по 100 шматків пластику.

Визначили геологічний символ нашої епохи. Він вас здивує

А взагалі як нас запам’ятає планета, якщо мислити геологічними масштабами? Безліч бетону й металу можуть й не вціліти через мільйони років. Але є дещо, що, на думку міжнародної команди науковців, точно залишиться у вічності. Це курка! Аргументація – за посиланням у заголовку.

Пiдвантажити ще