Тег  нова реальність

Наука vs Science: бесіда вчених з України та США про вирощування мозку, Нобеля і хайп

АвторОльга Маслова
11 Жовтня 2018

Нещодавно в цифровій лабораторії FabLab Fabricator на території UNIT.City пройшла конференція з новітніх методів у біотехнологіях Single-cell RNABIO. Біологиня та популяризаторка науки Ольга Маслова спеціально для Platfor.ma поговорила з українцем Олександром Щегловітовим, який досліджує мозок в Університеті Юти, про красу наукових досягнень, медичні спекуляції в медіа, ставлення до біохакерів та альтернативний нобелівський сценарій цього року.

Ольга Маслова, біологиня та популяризаторка науки

– Які у вас враження від конференції?

– До мене підходять люди і запитують деталі з приводу методик, якими ми користуємось. Чув дуже грамотні питання, і видно, що всі ці люди цікавляться наукою, вони в курсі останніх тенденцій. Дуже багато молоді. Дуже круто.

– Як світоглядно відрізняється наукова діяльність в Україні і США? Я не питаю про обладнання чи фінанси, а саме стратегічно у чому найбільша відмінність?

– Напевно, найбільша відмінність у стратегії фокусування. У Штатах є проект – певна задача, конкретна мета, на шляху до якої виконуються покроково завдання. За ними звітують, наприклад, щороку, якщо проект на 5 років, є чітка фінансова прив’язка групи до теми. Проекти часто фінансуються державою і важливо, щоб все було чітко. У певній мірі це схоже на роботу ІТ-компаній.

В Україні у цьому плані, з одного боку, більше свободи, з іншого – якщо у науковця не вистачає власної мотивації щось робити, то все може звестись до відсижування на роботі без певних результатів. Коли я працював в інституті Богомольця, то часто затримувався допізна, бо весь час щось потрібно було доробляти ввечері, і мені вистачало на це мотивації.

– У багатьох країнах, у Штатах зокрема, на популяризацію науки виділяються кошти, і ця діяльність вважається престижною. У нас все поки що або на волонтерських засадах, або це перетворюється на роботу, яку важко поєднувати з дослідженнями.

– Популяризація науки – це дуже важливо. У США при наукових установах є маркетинговий відділ, який постійно контактує з вченими, він знає особливості діяльності установи, і якщо, наприклад, має вийти якась стаття у престижному науковому журналі з достойними результатами, то цей відділ заздалегідь готує матеріали для спілкування з журналістами та роз’яснює сенс роботи суспільству.

Наука робиться за державні гроші – гроші платників податків, тому важливо давати їм інформацію про цінність та суть діяльності наукової установи. Звісно, при цьому необхідно враховувати, що інформація для різних верств має бути подана дещо різною мовою і для цього потрібні спеціальні компетентні «перекладачі», бо дуже багато питань вкрай складно пояснити неспеціалістам.  

– Напевно, це оптимальний підхід, і не дивно, що саме у США так багато всесвітньо відомих популяризаторів.

– Так-так, багато наукових установ мають свої сторінки у соцмережах, багато де є газети, радіо тощо. Всі зацікавлені у тому, щоб досягнення науки транслювались корректно та зрозуміло, і для цього випускають інтерв’ю з науковцями, тримають усіх у курсі тем, над якими працюють у лабораторіях. Важливо тримати цей зв’язок між суспільством та наукою.

© facebook.com/Fabricator.me
© facebook.com/Fabricator.me

– При неякісному перекладі з наукової мови на «побутову» з’являються інколи курйозні, а інколи й сумні помилки. Найяскравішим прикладом є моє улюблене «вчені виростили мозок». Одвічна плутанина між органами й органоїдами (скупченнями клітин, що відповідають за низкою параметрів певним органам) призводить до нескінченного «вирощування» всього підряд. Скільки б доповідей популярного формату я не робила про тканинну інженерію і дотичні галузі – все одно час від часу у ЗМІ ми читаємо подібні заголовки. І так, мені вдалось знайти згадку про те, що «Алекс Щегловітов виростив мозок». А чим ви насправді займаєтеся?

– О, ні! Ми не вирощуємо мозок, звичайно. Я розумію, чому люди так спрощують – бо це дійсно дуже складна тема і хочеться  якось дати уявлення про напрям, але потрібно все ж це робити корректно. Ми працюємо з органоїдами, які для спрощення часто називають тут, у американських матеріалах для ненауковців, «mini-brain» – тобто підкреслюють, що це щось дуже малесеньке й беруть у лапки, щоб не було асоціацій з повноцінним органом і думками про трансплантацію. Якщо людина, наприклад, не знає що таке кора мозку, то їй немає сенсу пояснювати деталі. Тому слово «міні» і лапки – рятують.

– На жаль, українською і російською ми часто бачимо «виростили мозок» без усіляких лапок.

– Це дуже сумно, бо, знов таки – ні-ні-ні, ми мозок не вирощуємо і без лапок такими висловами тут не розкидаються. Що ми насправді робимо – то це нейрональну тканину зі стовбурових клітин. І ми досліджуємо різні клітини у цій тканині: як вони з’являються із стовбурових клітин, як вони поєднуються одна з одною та як різні гени експресуються, проявляються у різних клітинах (чи не експресуються – наприклад, певні гени, що асоційовані з певною неврологічною або психіатричною патологією).

– Насправді це чудовий приклад того, що інколи необов’язково робити щось, що відповідає гучним заголовкам, бо реальна робота може бути ще більш захопливою і корисною. Моя мрія – щоб люди цінували наукові здобутки без перебільшень і прикрас, з усвідомленням краси від того, що реально робиться. Чим більше люди чують гіперболізацій, тим менше сприймають «натуральні» досягнення. Тому я за роз’яснення елегантності всього, що роблять науковці насправді, щоб знизити попит на суперсенсації.

– Згоден. Більше того, скажу, що наші розробки лише мають потенціал, якщо говорити про клінічний напрям. Але важливо висвітлювати і ті роботи, які ще не мають якогось прямого виходу на клінічний результат, але які є дуже перспективними.

Якби мене зараз запитали, чи вилікували вже щось за допомогою даних у нашому напрямку, я б сказав – ні. І потенційні відкриття ще попереду. Але перспективи є! Ми беремо людські клітини (а мозок людини і миші кардинально відрізняється, тому це вкрай важливо, і багато препаратів, що виправдали себе на тваринах, у лікуванні людей не дали очікуваного ефекту), створюємо органоїд, що дозволяє нам щось нове зрозуміти у фізіології, у процесах розвитку мозку саме у людини, і можемо прослідкувати за механізмами розвитку якоїсь хвороби. Тобто ми точно на шляху до чогось дуже цікавого і революційного, але поки що ще не у фінальній точці.

Ігри з часом: дитсадок + будинок для людей похилого віку

АвторОксана Расулова
6 Вересня 2018

Іноді корисно усувати межі між людьми різних поколінь – саме це зробили наші далекі предки 30 тисяч років тому. Звучить надто просто, але насправді Homo sapiens вижили, бо переймали досвід «колег за 30» – старше покоління допомогло видові розвинутися. Часи змінилися, але принцип працює так само – наприклад, у дитсадку, який знаходиться в будинку для людей похилого віку. Як поєднали протилежні на перший погляд речі, Platfor.ma розповідає у спецтемі «Ідеї».

Передісторія. Коли Еван Бріґс було 5, батьки відвезли її з сестрою до будинку для людей похилого віку, щоб дівчатка заспівали там колядки на Різдво. Згадуючи ту поїздку, Еван каже, що була вражена старістю і не думала, що з нею це теж може трапитися. Минуло 20 з лишком років, і тепер жінка знає, що плин часу не змінити – але можна змінити своє сприйняття неминучого. В американських медіа показують щасливу старість, але забувають про самотню смерть у будинках для людей похилого віку. Тож у 2012 році режисерка Еван вирушає до такого закладу в Сіетлі, щоб зняти фільм Present Perfect. Його особливість – дошкільнята, що приходять туди навчатися зі старенькими.

Проблема. Торік американські вчені заявили про нову епідемію – самотність. Численні дослідження показують, що самотність у старшому віці сприяє розвитку хвороби Альцгеймера, депресії та прискорює смерть – і при цьому більше половини населення похилого віку в США живуть самотньо. За прогнозами ООН, населення Землі старішатиме, тож самотніх людей ставатиме все більше. Але, як виявилося, ця хвороба не ходить слідом за старістю – найбільш самотніми почуваються сучасні діти та підлітки. Для них це має не менш трагічні наслідки – проблеми зі здоров’ям і невміння спілкуватися можуть стати супутниками нового покоління. Проблема настільки глобальна, що у Великій Британії створили посаду міністра з питань самотності.

Ідея. У 1998 році Дон Ґреньєр, президент мережі будинків для людей похилого віку в Оклахомі, подумав, що бабусі й дідусі почувалися б менш самотньо, якби могли бачити дітей, що грають на майданчику. Поруч з будинком була школа, тож Ґреньєр запропонував їм використовувати майданчик, щоб старенькі спостерігали за малечею. Та цим співпраця не обмежилася – як результат виник начальний центр GLC і Jenks Public Schools, де діти навчаються разом з пенсіонерами. Ця ідея не була новою – вперше врятувати від самотності таким способом здогадалися в Японії у 1976 році.

Рішення. Будинок Сходження Провидіння святого Вінсента у Сіетлі, про який зняла фільм Еван, разом з місцевим дитсадком утворюють Інтеграційний навчальний центр. Середній вік мешканців – 92 роки, їх більше 400 і щотижня до них навідуються 125 дошкільнят. Разом вони читають, граються, розмальовують і вирізають. Діти називають старших «бабуся» і «дідусь».

Дім-музей: як подивитись світові колекції у себе вдома

У ці вихідні по всьому світі відзначають День музеїв. Чимало таких закладів працюють безкоштовно і радо запрошують усіх охочих. Але сьогодні, щоб відвідати деякі з них, можна навіть не виходити з дому. Необов’язково, наприклад, їхати в Париж, щоб порапити в Лувр – достатньо зробити кілька кліків мишкою. Ми не гарантуємо тих же відчуттів, що й у реальності, але віртуальна екскурсія допоможе ознайомитися, роздивитися зблизька дрібні деталі або ж спланувати реальний маршрут у майбутньому.

 

Один із найвідоміших та найпопулярніших серед туристів художніх музеїв світу. Його колекції нараховують близько півмільйона експонатів, з яких побачити можна лише 35 тис. Тут знаходяться легендарні «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі, Венера Мілоська, Ніка Самофракійська та інші шедеври світового мистецтва.

Також Лувр – один із найбільших світових музеїв. Щоб обійти його повністю (а це 58 тис. квадратних метрів) знадобиться багато часу. Тому на сайті www.louvre.fr можна потрапити у Париж і відвідати виставкові кімнати та галереї музею віртуально. До прикладу, пройти онлайн-тур експозицією стародавнього Єгипту чи ще деякими цікавими місцями Лувра.

Також музей має 1,6 млн фоловерів у Instagram. Тут можна побачити фото експонатів та самої будівлі, прочитати новини про виставки чи надихнутися французькими висловами.

 

Пiдвантажити ще