Тег  мистецтво

Фарс и Энгельс: как я выслала идеолога коммунизма в Англию и почему нам не нужна такая декоммунизация

АвторКатя Тейлор
10 Грудня 2018

В Украине все не очень просто с памятниками. Годами на наших землях скульптура служила целям прославления политических лидеров и значимых для государства людей. Сейчас идет  процесс декоммунизации, когда многие из этих монументов уничтожаются. Арт-менеджерка Катя Тейлор рассказывает свежую историю о том, как Энгельс оказался не нужен в Украине, но пригодился в Англии – и делает из этого ряд выводов.

Скульптура, как и все визуальное искусство, долгое время было на службе либо у церкви, либо у знати. Если говорить про Украину, то преимущественно у церкви. Именно из религии родом, например, выдающийся скульптор Пинзель – авангардный по форме, но глубоко традиционный по сути.

Уже ХХ веке с приходом коммунизма произошло еще одно слияние скульптуры и памятника. Точнее, памятник целиком поглотил скульптуру. И получилось так, что украинские города заполнились новыми истуканами, которым должен поклоняться народ.

Конечно, памятники государственным деятелям существуют везде. Просто в странах без коммунистического прошлого в процентном соотношении их не 100, а, скажем, 20. И они стоят в историческом центре городов, там, где им и место. Но не на каждой площади и не в каждом сквере.

Тем не менее, всех этих забронзовевших политических лидеров нельзя просто вычеркнуть из истории. Просто потому что уничтожение чего-либо не уничтожает болезненное воспоминание. С коллективной памятью нужно не бороться, а переосмыслять.

Пожалуй, хорошим примером будет недавняя история про памятник Энгельсу. В Манчестере ежегодно проходит международный кинофестиваль. В рамках этого форума британский художник и номинант на престижнейшую Turner Prize Фил Коллинз решил, что в городе должен стоять памятник Энгельсу. Просто потому что последний много времени прожил в Манчестере и оставил там немалый след.

Энгельса искали по всему СНГ. Нашли в Украине. По документам памятник, разумеется, давно списали, но до демонтажа как-то не доходили руки. Декоммунизация – это, конечно, хорошо, но если денег на это не дают, то пусть стоит. Вот так и возвышался Энгельс посреди центральной площади небольшого украинского села, горделиво скрестив руки и свысока смотрел на жителей. Жители взаимностью не отвечали – на Энгельса им было плевать.

Фил Колинз был намерен дать ему вторую жизнь. И тут внезапно оказалось, что памятник очень всем нужен. Что он культурное достояние и нужно пройти тысячу процедур, чтобы его вывезти. В общем, бюрократия пустилась в цыганский пляс. А Коллинз все не мог понять – как это так, что вчера это было никому не нужно, а сегодня уже чуть ли не на место Ленина на бульваре Шевченко его грозятся умостить.

В итоге стало понятно, что с иностранца особо взять нечего. Все нужные разрешения ему выдали и он,вместе с Энгельсом благополучно уехал в Манчестер. И сегодня стоит Энгельс в центре города, на красивой площади, радует британцев. Надо сказать, они на него смотрят совсем иначе. С точки зрения истории и его вклада в развитие города. Да и просто они привыкли иначе смотреть на культурное наследие и культурное бытие – критически.

Это, может быть, единственное и самое главное, чего требует от зрителя искусство. Мыслить критически. Не поклоняться, не осуждать, не боготворить и не ненавидеть. А просто осмыслять искусство и культуру как другую реальность. В которой то, что перед тобой, находится изначально за рамками обыденного, а значит, ты пришел учиться и воспринимать, а не возмущаться, независимо от того, нравится тебе или нет.

Будет преувеличением сказать, что все британцы или французы такие интеллектуалы. Несомненно, есть множество людей, которые, как и многие украинцы, не хотят воспринимать искусство. Но я именно о советской традиции, которая даже из самых светлых голов попыталась выбить критическую мысль.

По моему личному мнению, декоммунизация, сконцентрированная только на уничтожении и блокировании любых воспоминаний – не самый лучший способ бороться с наследием и коллективной памятью. Все это нужно изучать, документировать, рефлексировать и переосмыслять. А потом использовать. Вы не ослышались. Строить на этом туристические маршруты и признать, наконец, что это часть нашей истории, болезненная, трагическая, но часть. Открыть музей диссидентства, музей ГУЛАГа, музей пропаганды. И так далее. Если вы посмотрите на опыт Будапешта с их Музеем террора, то поймете, что это единственно верный путь. Потому что с травмой нужно работать, а не забивать ее на дно подсознания.

Мне кажется, что проблема совсем не в памятниках, которые стоят, и не в пьедесталах, которые от них остались. Мы все еще очень боимся непонятного, а значит абстрактного, свободного, того, что может понравиться далеко не всем. Но мировой опыт показывает, что скульптура или другое публичное искусство может не только менять облик места, но придавать ему новые смыслы.

Фонтан Крауна, Жаум Пленса © wikipedia.org
Ангел севера, Энтони Гормли © wikipedia.org

«Слышь, автохтон, остракизма захотел?»: античные термины, которые пригодятся и нам

АвторЮрій Марченко
26 Вересня 2018

27 и 28 сентября в Киевском академическом театре на Подоле пройдут спектакли театра Мизантроп «Орестея». В честь этой постановки по мотивам трагедий Эсхила и Эврипида, а также античных мифов Platfor.ma подготовила подборку терминов Древней Греции, которые не помешают и в современном мире. С примерами!

Термин, который Аристотель использовал в учении о трагедии. Буквально он означает очищение через сопереживание и страх. Но сегодня под этим словом обычно имеют в виду высший результат, возникающий у зрителя от контакта с каким-либо действием на сцене. В общем, все артисты мечтают о катарсисе среди публики.

Пример: На концерте Олега Винника многие женщины достигают катарсиса по три-четыре раза за вечер.

 

В Древней Греции – коренные обитатели местности. То есть не понаехавшие, а те, которые жили тут до всех процессов джентрификации и ревитализации. Сейчас слово «автохтоны» вполне синонимично слову «коренные».

Пример: Недавно был на Борщаговке, так в подворотне подошли какие-то ребята и поинтересовались, автохтон ли я данной местности и если нет, то из какого района странствую.

 

Тільки натхнення, тільки хардкор: 5 джерел ідей для андеграундного ілюстратора

15 вересня в Києві відбудеться міні-конференція для ілюстраторів Ochi. Напередодні події Platfor.ma розшукала французького художника Метью Freak City, чиї роботи – це суміш панк-року, андеграундної культури та коміксів 80-х. Ми спитали його, чим варто надихатися, щоб створювати такі ж яскраві ілюстрації.

Метью Freak City

Я ходив на панк-рок концерти ще з 13 років і багато чого дізнався, постійно перебуваючи в цій андеграундній DIY-культурі. Знаю, як організувати концерт, випустити альбом, зробити фанзін, створити лейбл та багато іншого. Це чудовий досвід: я навчився робити різні речі власноруч та потрапив у шалено енергійну молоду музичну тусовку.  

Кожного разу, коли мені потрібен ковток свіжого повітря та натхнення, я можу розраховувати на друзів, концерти, гурти, панк-рок і хардкор. Це дає необхідний поштовх. Шукайте мене на концерті в самому центрі подій – божевільно танцюючим у натовпі або ж на сцені!

 

Вітаємо з помилкою: Майкл Щур, ОМКФ, «Дах» і Havas про поразки як користь

АвторІрина Шостак
4 Вересня 2018

Після розмов про інновації та сторітелінг у бізнесі креативні українці замислилися про творчі рішення: чи так важливо рухатися за планом, не відходячи від курсу? Чи може креативність бути запланованою, а помилки – успішними? Ці та інші питання обговорювали на завершальній події з циклу Creative innovation factory – спільного проекту Port creative hub та Havas Group Ukraine. Platfor.ma записала найцікавіше.

 

Юлія Сінькевич, генеральна продюсерка Одеського міжнародного кінофестивалю

Одеський міжнародний кінофестиваль це своєрідний окремий простір, який протягом дев’яти днів існує у форматі фестивалю, а решту року – у вигляді інших активностей. І це досить кропітка робота, де застосовуються абсолютно бізнесові механізми.

Люди, які приходять до нас у команду, часто думають, що потраплять у богемну тусовку, будуть постійно дивитись фільми і що всі тут інтелектуали з топ-100 улюблених стрічок (усі, звичайно, артхаусні). І помиляються. В процесі вони бачать бухгалтера, ще одного бухгалтера і ще одного бухгалтера, юристів, фінансистів, людей, які відповідають за технічні нюанси на фестивалі, а також маркетинг, який потребує суворого виконання своїх умов. І де ж творча команда? Де творчість? Вона є, але це дуже невелика священна корова в нашій компанії. Все інше працює на те, щоб планувати, виробляти стратегію, виконувати план підготовки фестивалю. І це відбувається увесь рік.

Творчі люди, режисери, часто виключені з процесу, який пов’язаний з участю фільмів у фестивалі. Є інші – дистриб’ютори, агенти, PR-менеджери, які відповідають за різні процеси у продакшені. Хоча всі розуміють, що саме зі сценарію починався фільм, і з режисерки, яка запалила своєю ідеєю продюсерів. І тут ти розумієш, що це і є баланс, поєднання прагматичних аспектів і роботи в культурному проекті.

За весь час свого існування кіно насправді не дуже змінилося. Змінилися манера гри, прийоми, але де-факто людям так само подобається стежити один за одним. В останні роки у тренді  віртуальна та доповнена реальність. Це на стику технологій зі сторітеллінгом, але ситуація така, що технологію вже придумали, а контент ще наздоганяє. Тому є такий вектор розвитку, як 3D чи інші технології. Поки що не зрозуміло, чи буде це проривом, тому що кіно залишається досить традиційним видом мистецтва, коли ти йдеш в кінотеатр і дивишся все на великому екрані. І ця звичка зміниться ще нескоро.

Наталя Деянова, стратегиня Havas Group Ukraine

Больше, чем мультики: 5 трендов мировой анимации, о которых вам нужно знать

Кино, мультфильмы, реклама, музыкальные клипы, игры, видео-арт, веб-дизайн – несмотря на обманчивую детскость, анимация присутствует в нашей жизни повсеместно, став незаметной частью нашего окружения. Вместе с Анастасией Верлинской, программным директором Международного фестиваля актуальной анимации и медиа-искусства Linoleum (встречайте в Киеве с 6 сентября), Platfor.ma прошлась по чекпоинтам мировой анимации и составила карту трендов, которые управляют нашими вкусами.

Вначале 2017 года VR-анимация «Жемчужина» (Pearl) была номинирована на премию «Оскар» в категории «Лучший анимационный короткометражный фильм». Выполненная в формате 360, анимация рассказывала историю отношений отца и дочери. Над проектом работала экспериментальная лаборатория ATAP компании Google, а мультфильм и сейчас доступен на YouTube.

На развитие виртуальной реальности ежегодно тратятся миллиарды долларов, совершенствуется гарнитура и технологии. Факт: творчество тем больше производит впечатление на своего зрителя, чем больше этот зритель сопереживает главному герою истории. VR абсолютизирует этот закон, буквально позволяя взглянуть на происходящее глазами героя.

А еще VR не только о потреблении, но и о сотворении. Легендарный диснеевский аниматор Гленн Кейн, автор «Русалочки» и «Тарзана», показал, как благодаря VR легким движением руки получается яркое и объемное изображение. Происходящее, кстати, напоминает сеанс магии и волшебства в одном авторитетном британском учебном заведении, взгляните сами:

Внедряют VR и украинские кинематографисты, правда, пока больше в промо. В формате 360 были сняты бекстейджи фэнтези «Сторожевая застава», а также истерна «Дикое поле». 

Чому міф – це дуже серйозно. Пояснюємо у відео

АвторОлег Гнатюк
14 Серпня 2018

На перший погляд, ми живемо у раціональному світі, де з дитинства вчимося точності суджень та прагматичній поведінці, а з міфами зустрічаємося лише у мультфільмах або під час прибирання книжкових полиць. Та це лише на перший погляд.

Підписуйтеся на наш YouTube, щоб дивитися ще більше відео!

Гаманець чи мистецтво: уривок з книги «Думай як митець» про те, як заробляли Воргол і ван Гог

АвторPlatfor.ma
14 Серпня 2018

У видавництві ArtHuss виходить книга Вілла Ґомперца «Думай як митець». Як редактор арт-відділу «Бі-Бі-Сі» він багато дізнався про життя відомих художників – настільки, що вирішив скласти універсальний гід творчим мисленням на основі знаменитих біографій. Platfor.ma публікує уривок про те, чого нас можуть навчити Воргол, Рубенс і ван Гог у сфері фінансів.

Вілл Ґомперц

Насправді митці аж ніяк не сміливіші, не шляхетніші й не цілеспрямованіші за фермерів, що йдуть за будь-якої погоди чортзна-куди, аби захистити свої отари. Чи за рестораторку, яка опівночі каже «добраніч» останньому відвідувачу, а о 4 ранку висмикує себе з ліжка, щоб не проґавити на ринку найякісніші продукти. Або, якщо вже про це мова, згадаю майстра-каменяра, який набив мозолі й випрацював до болю спину, зводячи будинки.

У тому, що стосується відданості справі та серйозності намірів, мало що їх розрізняє, хіба що те, як ми вирішили поцінувати їхню діяльність. Мета у них одна й та сама. І в усіх згаданих випадках – не надто романтична, не надто висока. Вони хочуть вижити і, якщо пощастить, жити добре, заробляючи достатньо грошей, аби продовжувати свою справу.

Та якщо фермери й ресторатори можуть годинами розводитися про прозу грошових потоків та операційні маржі, митці, як правило, щодо грошей тримають рота на замку. Бо це якось трохи вульгарно, навіть принизливо. А ще це загрожує руйнацією ілюзій, що їх ми самі витворили, буцімто митці – божества, яких не торкаються брудні реалії повсякдення.

Утім, інколи трапляються винятки. Енді Воргола так зачарували гроші й споживацтво, що він зробив їх темою своєї творчості. Він назвав свою студію фабрикою, а одного разу сказав: 

«Робити гроші –  це мистецтво, і робота – це мистецтво, а успішний бізнес – це найкраще мистецтво». 

Він виготовляв принти споживчих товарів, знаменитостей і доларових знаків.

Зніміть це негайно: книги, сайти та курси, з якими ви станете кращим фотографом

Традиційно 12 липня по всьому світу відзначають День фотографа – свято навіть затверджене Папою римським на честь святої Вероніки – покровительки фотографії. За іншою версією, на вибір святкування вплинув день народження засновника компанії Kodak – Джорджа Істмена. Як би там не було, Platfor.ma разом з Програмою студій для молодих художників PortArtStudio та групою компаній «Нові продукти» створили креативну підбірку ресурсів, щоб навчитися, набратись досвіду, віднайти власний стиль та подивитись на світ крізь призму об’єктива.

Світлана Пожарська «Фотомастер»

У цій книзі видатна представниця художньої фотографії ділиться міркуваннями про природу фотографічної майстерності, композиційні видіння, те, як народжується фотообраз, а також про те, що таке авторський стиль. Підходить як аматорам – мінімум технічної та наукової термінології, так і фанатам рідкісних світлин з архівів.

 

Пiдвантажити ще