Тег  Київ

На коні: як подружити гномів, супергероїв і людей та провести Comic Con Ukraine

АвторОлена Тищук
6 Листопада 2019
Аркадій Медведєв і Денні Трехо

Над Comic Con Ukraine працюють люди, які до цього робили інші івенти. Наприклад, я з 2008 року займався проведенням Всеукраїнського фестивалю японської культури та анімації в Києві, який пізніше став фестивалем косплею. Але таких фестивалів в Україні стало багато, десь близько 10, то з 2012 року ми почали роздумувати над тим, що потрібно щось змінювати. Нам стало нецікаво, тому що ми не спостерігали ніякого розвитку – рік за роком все рухалося в один бік, а нових відвідувачів не додавалося.

Ми хотіли розвивати популярну культуру в Україні – показувати простим людям, що усе це нормально. Певно, всі чули про сюжети на телебаченні чи матеріали у газетах, в яких розпочинають шукати винного у всіх бідах, а в нас це ігри, аніме, комікси і зовсім не проблеми в суспільстві, вдома чи в школі. Потрібно було зробити цю культуру загальнодоступною та зрозумілою. Відповідно, в 2012-2013 роках ми вперше подумати, що робити комік-кон – це круто. 

Єдина проблема полягала в тому, що фестиваль потрібно чимось наповнювати, а Україна не мала внутрішніх ресурсів. Перші видавництва коміксів лише почали з’являтися. Теоретично, і з того, що було можна було зробити якийсь фестиваль і назвати його комік-коном, але який в ньому був би сенс – це ж таки великий івент за назвою якого стоїть чітке розуміння формату та наповнення.

Факт є:
все, що треба знати про жетон метро

АвторЮлія Гуріна
28 Жовтня 2019

30 жовтня жетони мали назавжди вийти з обігу в київському метро, але нещодавно стало відомо, що їм подовжать життя, поки остаточно не запрацює система безконтактної оплати проїзду Kyiv Smart Card. На радощах за найромантичніший платіжний засіб столичної підземкими ми зібрали усе, що вам потрібно знати про нього, в новій рубриці «Факт є», де розповідаємо незвичайне про звичайні речі.

1. Жетону лише 27 років – він з’явився у 1992-му, через 32 роки роботи київського метро. Це означає, що він всього на два роки старший за Джастіна Бібера, але йому вже продають алкоголь (на відміну від Біллі Айліш). Київський жетон могли би посмертно зробити членом «Клубу 27», де він зайняв би місце між Куртом Кобейном, Джиммі Гендріксом та Джимом Моррісоном.

2. Перші жетони були металеві. У 1992-му їх виготовляли на основі мідних сплавів на заводі порошкової металургії у Броварах. Поява в 1994 році пластикових жетонів та турнікету з механізмом розпізнавання двох кольорів вирішила стару проблему: щоразу із підняттям ціни турнікети доводилося переробляти під нові монети.

 

3. Автора дизайну першого жетона ніхто вже не пам’ятає. Можна сказати, що його як такого й не існує. Від зовнішнього оформлення потрібна була лише візуальна вказівка на те, що він належить саме столичному метрополітену. Тому на жетоні з’явився символ Києва – каштан.  

 

4. До того, як в обігу з’явилися жетони, на станціях взагалі не було турнікетів. Першим способом контролю оплати в метро були талони, які контролери погашали на вході – просто відривали частину квитка.

Фото: www.mirmetro.net/kyiv/pay

5. Офіційний колір жетону – зелений, а ще траплялися напівпрозорі. Київський метрополітен виник третім у СРСР – після Московського (червоний жетон) та Петербурзького метро (синій жетон під колір Неви). Зелений колір став офіційним для київської підземки через «зелену» столицю та каштани. Крім того, колись у пілотному режимі тестували напівпрозорі зелені жетони, які випустили в обмеженій кількості, щоб подивитися, як вони працюють.

 

6. У середині 1990-х поруч із синіми траплялися жетони нетипових для Києва кольорів: червоні, білі, коричневі, чорні та сірі. Точна історія їх появи невідома, але оскільки червоний жетон був в обігу в Харкові, існує гіпотеза про те, що через фабричну помилку партію червоних жетонів випустили й для столичного метро.

 

7. Перший київський жетон був синім. З 1994 року він встиг декілька разів поміняти колір на зелений і назад у зв’язку зі зміною цін на проїзд. З 2018 року українці вкотре користуються зеленими – і схоже, вони й замкнуть коло.

 

8. Метрополітен не докуповував нові жетони вже більше 10 років і весь час використовував старі запаси. Старі жетони не викидалися, а чекали на складі своєї черги.

 

9. На зворотній стороні перших жетонів київського метро зразка 1994 року розміщувався логотип банку «Аваль». У 1990-х також випустили серію жетонів, на реверсі яких замість каштанового листа була реклама компаній «Олбі Україна», «Спектр Траст», «Кийтраст».

Фото: www.mirmetro.net/kyiv/pay

10. У київське метро можна вкинути «неправильний» жетон, але турнікет його виплюне. Механізм у турнікеті має систему розпізнавання двох кольорів за фотоелементом. Систему спроєктували саме для таких випадків, як зміна вартості проїзду. Всі найнадійніші механізми – максимально прості. Тому коли в турнікеті включений зелений спектр світла, світлові промені розпізнають зелений фотоелемент, а коли сині – синій.

 

11. У музеї метро зберігається кольє з металевих жетонів – можна сказати, справжня Скіфська пектораль Метрополітену. Радниця начальника метрополітену Наталка Макогон запевнила, що надіває прикрасу на особливо важливі прес-конференції.

Фото: Юлія Гуріна


12.
 У Музеї київського метро є метровий золотий жетон на честь останнього жетону
. Бігова команда підземки брала його на забіг «Втеча з Межигір’я» як талісман і тепер жартує, що мають золотий жетон і батон на одній світлині.

Фото: Юлія Гуріна


13.
 
У музейній колекції також є різні жетони світу та раритетні паперові запрошення на офіційне відкриття Метрополітену в Києві 1960 року.

14. «Природний відтік жетонів» – спеціальний термін метрополітену на позначення жетонів, які вивезли з країни, поклали в задню кишеню джинсів, забули у пальто куртки, загубили, зберегли чи подарували як сувенір.

 

15. Перед черговим підвищенням вартості проїзду люди починали скуповувати жетони. Тому в метрополітені доводилося розвішувати попередження: «Пасажири! Прохання не скупляти жетони, оскільки після переходу на нові тарифи старі жетони будуть недійсні!»

 

16. Історія подорожчання проїзду в метро може розповісти історію інфляції в країні. Тариф за поїздку протягом існування київського метрополітену з 1960 року міг різнитися в 4 тисячі разів. А ціна за проїзд коливалася від 5 карбованців у 1993 році до 20 тисяч карбованців у 1996-му, від 5 копійок (1961) до 8 гривень, як зараз.

 

17. Найдовше ціна на проїзд не змінювалася з 1961 по 1991 рік – протягом 30 років. А в ніч із 13 на 14 квітня 1991-го виросла в 3 рази – з 5 до 15 копійок.

TED + Київ:
як виглядає зсередини головна українська подія світового руху

У вересні в Києві під гаслом «Celebrate troubles» пройшла чергова подія світового рівня у форматі TED. Вже 10 років поспіль українські спікери зі сцени пропагують світлі ідеї та унікальний підхід до розв’язання проблем. Platfor.ma поговорила з ліцензіатом подій TEDxKyiv та керівником команди Владиславом Грезєвим про свято думок, строгий відбір спікерів, обмеження ліцензії та важливий вплив промов на українське суспільство.

Владислав Грезєв

– Як виникла ідея організувати TEDx у Києві?

– Ідея TEDx була започаткована глобальним TED й зокрема його куратором Крісом Андерсоном у 2009 році (до речі, ось наше з ним інтерв’ю. – Platfor.ma). З часом прийшло розуміння, що конференція збирає вершки суспільства планетарного рівня і відкриває прогресивні ідеї, актуальні для всієї планети. Але крім того є купа носіїв цінного досвіду, який максимально актуальний суто для локальних спільнот.

Тож з 2009 року TED відкрив можливість організовувати події їхнього формату за ліцензією на будь-якому рівні – міста, університета, вулиці, площі, бібліотеки, навіть всередині організації або компанії. Анонс цієї новини побачив наш українець, Всеволод Дьомкін, отримав першу ліцензію і прямо в 2009 році вперше в Україні провів TEDxKyiv. 

Я прийшов в команду в 2012 році як волонтер і, схоже, дуже непогано себе проявив, тож Тарас Парандій, який на той час у команді займався партнерами, запросів допомагати йому в цьому напрямі. А в 2014 році в нас була ліцензія на проведення події, яка закінчувалася в жовтні, але сталася революція, в суспільстві був сильний стрес і він не дуже збігався з тим, що ми проводимо свято ідей.

«В мене динозавр на городі»: як Kyiv Animal Rescue Group рятує в першу чергу людей

Якщо б тварин попросили назвати справжніх супергероїв, то вони точно згадали би про Kyiv Animal Rescue Group. Вже п’ять років рятувальний загін допомагає котам, собакам, кажанам, крукам, лелекам, зміям, хом’якам і навіть ігуанам міста вижити – знімає їх з дерев, витягує з колодязів, шукає у вентиляціях і ловить по городах. Platfor.ma поспілкувалася з співзасновником проекту Михайлом Сторожуком та диспетчеркою й рятувальницею Тетяною Ляшенко про цілі команди, небезпечні рятувальні місії, спорядження досвідченого бійця, неосвіченість людей і життя заради братів наших менших. 

Михайло Сторожук, співзасновник Kyiv Animal Rescue Group

У 2014 році я зрозумів, що в місті немає організації, яка б займалася порятунком тварин. Тоді я натрапив на статтю, в якій було написано, що нікому знімати з дерев котів. У коментарях до неї я зазначив, що міг би цим займатися, та залишив свій номер телефону. Так все і почалося.

Спочатку працював самостійно. До тварин я був мало причетний і більшу частину життя займався ентомологією – вивчав комах. Але при цьому в мене були навички дигера (дослідника підземель), спелеолога (дослідника печер), промислового альпініста тощо. Тобто я вмів залазити в важкодоступні місця, якийсь бекграунд у мене був.  

Потім я познайомився з Любов’ю, яка теж займалася порятунком тварин. Вона більшу частину свого життя працювала в цьому напрямі, знала, як правильно тримати кота, як його лікувати та як поводитися, наприклад, з агресивною собакою. Об’єднавшись, ми обмінялися досвідом і навичками. Саме вона стала ідеологинею та запропонувала створити команду порятунку, але тимчасово не працює в нашій команді.

Спочатку зверталися з приводу котів на деревах, а потім, через півроку роботи, нам подзвонили з МНС і запитали, чи можуть вони переадресовувати на нас виклики з порятунку тварин. Ми сказали доленосне «так» – відтоді пішла більш активна діяльність.

Тетяна Ляшенко, диспетчерка й рятувальниця

Я диспетчерка та рятувальниця-висотниця. Крім того, займаюся документацією, рахую зарплати в команді. Взагалі я фізик за освітою, а до цієї роботи викладала та писала дисертацію. Після того, як я приєдналася до команди, вся інша діяльність залишилася в стороні, а порятунку тварин стала приділятися більша частина часу. 

Мені здається, що все відбувається органічно й люди випадково не починають займатися подібною діяльністю. Якісь навички та схильності, закладені ще в дитинстві. Наприклад, ми з батьком зняли з дерева першого кота, коли мені було чотири роки. 

Команда порятунку тварин Києва

Хто це зробив:
бар у сквоті

Squat 17b Yard cafe – популярний міський бар у центрі Києва, де не соромно зробити привабливе фото, замовити собі смачний коктейль і провести екскурсію іноземцю. Але мало хто знає, що взагалі таке «сквот» та яка історія стоїть за цим культовим місцем. Platfor.ma поспілкувалася з засновниками та господарями Сквоту Мирославом та Дашею Криж, щоб з’ясувати це та поговорити про далекий 2006 рік, незаконний захват будівель, допомогу однодумців, власне кафе, а згодом і бар, шалену популярність, а також мрію, яка стала реальністю. 

Мирослав і Даша Криж

– Розкажіть, з чого все почалося? Як взагалі з’явилася ідея створити власний сквот?

– Ще на початку 2000-х ми з моєю подругою Машею надихнулися ідеєю сквотингу. Серед іншого на це вплинула книга Іллі Стогова «Роман у стилі техно», де він досить детально пройшовся по історії цього явища, його принципах і взагалі розповів про дуже круті кейси. Якщо пояснити коротко, то сквотинг – це захоплення порожніх занедбаних будівель для того, щоб використовувати їх під житло, майстерні, творчі аудиторії. Ми називаємо це сірою зоною, умовно незаконним захопленням.

Хто це зробив:
як організувати
КиївПрайд

Цього року до Маршу рівності долучилося близько 8 тис. учасників. Це ті люди, які не побоялися всупереч погрозам, осуду та стереотипам пройтися головними вулицями міста за право обирати та любити того, кого хочеш. Platfor.ma поговорила з директоркою громадської організації «КиївПрайд» Русланою Панухник та дізналася, з чого все почалося, як проходив перший марш та що змінилося з роками, як ставиться до ЛГБТ-спільноти поліція, звідки організація отримує гроші та яка головна мета руху.

Руслана Панухник, директорка ГО «КиївПрайд»

– Як з’явилася ідея запровадити Прайд у Києві?

– Ідея з’явилася десь на початку 2010-х років і дуже довго обговорювалася. Все почалося з того, що мої колеги поїхали до Мінська, де в ті часи був Прайд, хоч і досить незвичайного формату – в трамваї, який їздив по місту. Вони надихнулися і подумали, чому б не зробити щось подібне в Києві. А далі було багато дискусій, обговорень, різних думок. Більшість людей, які зараз асоціюються з Прайдом, виступали проти такої ініціативи – це був дуже важливий і ризикований крок. Або пан, або пропав. Але все ж таки вирішили спробувати.

Фото: KyivPride
Пiдвантажити ще