Тег  дизайн

Вертикальний ліс – штучні легені для планети

Передісторія. У студентські роки італійський архітектор Стефано Боері був учасником лівих молодіжних рухів і мало цікавився екологією, хоча його з дитинства надихало поєднання архітектури та спонтанної рослинності. Переїхавши з Мілана до Флоренції, Стефано увійшов до об’єднання Gruppo 9999. Його учасниками були молоді митці, які у своїх роботах осмислювали взаємодію людини й природи. Їхні настрої були радикальними, тому шляхи розійшлися, але Стефано згадав про ці ідеї за кілька років – під час подорожі до ОАЕ, а потім і до Китаю.  

Проблема. У XXI столітті Китай претендує на статус індустріальної наддержави – й однієї з найзабрудненіших країн світу. Для опису стану повітря у Піднебесній створили нове слово – «аероапокаліпсис». І цей смог впливає не тільки на саму країну, а й на сусідні Японію, КНР і КНДР, ба більше – навіть на перебіг глобального потепління.

В останні десятиліття заводи-гіганти й інші промислові об’єкти забезпечили Китаю не тільки швидке економічне зростання, а й низку екологічних проблем: смог у містах знижує видимість до 50 метрів, а його хмари, що прямують на Японію, помітні з космосу. За даними ВООЗ, рівень шкідливих речовин у повітрі подекуди в десятки разів перевищує норму.

Хоча ця проблема найбільш кричуща в Китаї, інших країн вона також стосується. У Європі забруднення повітря спричинює 500 000 передчасних смертей на рік. 8 років тому у Мілані кілька тижнів у повітрі тримався смог, а саме місто стабільно входить до найбільш забруднених в Італії.

Ще один фактор, який погіршує ситуацію, – висока температура повітря. Через сезонну спеку шкідливі домішки накопичуються та утримуються в приземному шарі повітря, яким дихають люди. Те, чи буде на вулицях пекельний жар або приємна прохолода, залежить від площі озеленення. Так, відповідно до досліджень в Києві у 2013-2015 роках найбільше нагріваються найменш зелені райони.

На фоні цих даних особливо насторожує тенденція до скорочення площі лісів на планеті: за даними ОНН, починаючи з 1990 року, їх стало менше на 3%.

Звісно, ліси й парки не можуть в одну мить зупинити появу нових міст і замінити собою промислові об’єкти, але нові підходи до озеленення міст можуть покращити ситуацію.

Ідея. Варто вбудовувати ліси в міста, переосмисливши взаємодію мегаполіса й природи – так вважає Стефано Боері. Його подорож до Китаю у 1979 році показала дійсний стан справ: країна неминуче рухалася до надзвичайно високого рівня забруднення, і ситуацію треба було змінювати.

Він знову звернувся до думки про єднання людини й природи заради чистої планети у 2007 році під час поїздки в Дубай, збудований всуціль зі скла та бетону. Боері загорівся ідеєю оживити міста, додати їм зелені. В 2008 році, проаналізувавши ситуацію в рідному Мілані, він презентував дослідження, де запропонував одне рішення кількох проблем – вертикальні ліси: не окремі будинки з садками на даху, а цілі міста нового покоління, де зелень органічно співіснує з бетоном. (До речі, ми вже писали, що в Україні кожен може почати з маленького міського городу).

Профайл: фотографка Олена Смірнова

АвторPlatfor.ma
23 Липня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Наша перша героїня – фотографка та графічна дизайнерка Олена Смірнова.

Я завжди цікавилася фотографією і так чи інакше беру участь в продакшні вже 7 років. З іншого боку, стільки ж часу я працюю графічним дизайнером. Саме завдяки роботі дизайнером в креативній компанії Fedoriv я взяла в руки камеру і занурилася в фотографію з головою. І хоча зараз моя увага переключилася на створення концептуальної фотографії, досвід у дизайні мені дуже допомагає. Я поєдную графічний дизайн, естетику поп-арту, арт-дирекшн і трохи грайливості. В результаті я прийшла до свого стилю.

У роботі найголовніше те незвичайне почуття, коли ти зі звичайного продукту створюєш унікальний концепт. Це дуже надихає і мотивує.

Серед фотографів моїми фаворитами є Osma Harvilahti, Jonas Marguet, Saul Leiter, Blaise Cepis, Andrew B. Myers, Alex Prager.

© Osma Harvilahti
© Osma Harvilahti
© Jonas Marguet
© Saul Leiter
© Blaise Cepis
© Andrew B. Myers
© Alex Prager

Раніше мене трясло перед зйомкою, а після неї шалено боліла голова. Зараз я заздалегідь продумую концепцію візуального контенту і промальовую композицію кожного кадру. Ніяких спонтанних зйомок і випадкових предметів під рукою. Все продумується до дрібниць заздалегідь. А для початку – кава і тиша.

Мене дуже часто запитують про актуальні тренди в індустрії, і це завжди викликає деяке обурення. Думаю, корисно усвідомити, що трендом є створення свого унікального почерку і стилю. Якщо подивитися на глобальні тенденції в предметній чи продуктовій фотографії, то, мені здається, буде все менше і менше фотографій заради фотографій. Бренд повинен говорити зі своїм клієнтом. А фотографія – це його візуальна мова, який передає цінності та розкриває його з кращого боку.

Я погоджуюся брати участь в тих проектах, де приймають мій специфічний стиль і дають свободу в творчості. Поясню, чому. Власникам брендів потрібно розуміти, що вже недостатньо просто зробити хороший сервіс або продукт, щоб застрягти в думках клієнтів. Подивіться, який інформаційний шум навколо нас. Тому бренд обов’язково повинен викликати емоцію, роздратування. Наприклад, якщо в логотипі буде невеличка недосконалість, то, скоріше за все, клієнт буде на нього дивитися і не розуміти, що ж з ним не так. І так логотип залишиться в його підсвідомості.

Така ж історія з фотографією. Вже недостатньо зробити фронтальне фото на білому фоні, або навпаки – просто хаотично розкидати предмети на столі. Предметна фотографія – це система, історія. І круто, коли клієнт зупиняється, щоб вникнути в усі деталі. Тому ідеальний для мене клієнт – той, хто не боїться самоіронії, абсурду і готовий до сміливих ідей. Яскравий приклад – Міша Кацурін.

Appy Fizz
Проект Джессіки Уолш #nofilter
Frooti
Frooti

Профайл: фотографка Олена Смірнова

АвторPlatfor.ma
23 Липня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Наша перша героїня – фотографка та графічна дизайнерка Олена Смірнова.

Я завжди цікавилася фотографією і так чи інакше беру участь в продакшні вже 7 років. З іншого боку, стільки ж часу я працюю графічним дизайнером. Саме завдяки роботі дизайнером в креативній компанії Fedoriv я взяла в руки камеру і занурилася в фотографію з головою. І хоча зараз моя увага переключилася на створення концептуальної фотографії, досвід у дизайні мені дуже допомагає. Я поєдную графічний дизайн, естетику поп-арту, арт-дирекшн і трохи грайливості. В результаті я прийшла до свого стилю.

У роботі найголовніше те незвичайне почуття, коли ти зі звичайного продукту створюєш унікальний концепт. Це дуже надихає і мотивує.

Серед фотографів моїми фаворитами є Osma Harvilahti, Jonas Marguet, Saul Leiter, Blaise Cepis, Andrew B. Myers, Alex Prager.

© Osma Harvilahti
© Osma Harvilahti
© Jonas Marguet
© Saul Leiter
© Blaise Cepis
© Andrew B. Myers
© Alex Prager

Раніше мене трясло перед зйомкою, а після неї шалено боліла голова. Зараз я заздалегідь продумую концепцію візуального контенту і промальовую композицію кожного кадру. Ніяких спонтанних зйомок і випадкових предметів під рукою. Все продумується до дрібниць заздалегідь. А для початку – кава і тиша.

Мене дуже часто запитують про актуальні тренди в індустрії, і це завжди викликає деяке обурення. Думаю, корисно усвідомити, що трендом є створення свого унікального почерку і стилю. Якщо подивитися на глобальні тенденції в предметній чи продуктовій фотографії, то, мені здається, буде все менше і менше фотографій заради фотографій. Бренд повинен говорити зі своїм клієнтом. А фотографія – це його візуальна мова, який передає цінності та розкриває його з кращого боку.

Я погоджуюся брати участь в тих проектах, де приймають мій специфічний стиль і дають свободу в творчості. Поясню, чому. Власникам брендів потрібно розуміти, що вже недостатньо просто зробити хороший сервіс або продукт, щоб застрягти в думках клієнтів. Подивіться, який інформаційний шум навколо нас. Тому бренд обов’язково повинен викликати емоцію, роздратування. Наприклад, якщо в логотипі буде невеличка недосконалість, то, скоріше за все, клієнт буде на нього дивитися і не розуміти, що ж з ним не так. І так логотип залишиться в його підсвідомості.

Така ж історія з фотографією. Вже недостатньо зробити фронтальне фото на білому фоні, або навпаки – просто хаотично розкидати предмети на столі. Предметна фотографія – це система, історія. І круто, коли клієнт зупиняється, щоб вникнути в усі деталі. Тому ідеальний для мене клієнт – той, хто не боїться самоіронії, абсурду і готовий до сміливих ідей. Яскравий приклад – Міша Кацурін.

Appy Fizz
Проект Джессіки Уолш #nofilter
Frooti
Frooti

UI чи UX: гід для тих, хто хоче стати дизайнером інтерфейсів

Інтерфейси оточують нас всюди: телефони, автомобілі, вулиці та літаки, квиткові автомати і сайти – вони у всьому, на що людина може вплинути своїми діями. І, звісно, інтерфейс – король у діджиталі. Разом зі школою Projector ми розбираємося, що треба знати, читати і робити тим, хто вирішив зайнятися напрямками UI та UX.

Якщо інтерфейс – це взаємодія людини з неживим предметом, то користувацький інтерфейс – це взаємодія людини і комп’ютера: сайти, мобільні додатки, програми. І цю взаємодію має хтось проектувати. Цим займаються дизайнери інтерфейсів, яких ще називають UI/UX-дизайнерами. Вони працюють над принципами роботи системи, послідовністю дій, які може здійснити користувач, результатом, який він отримає на виході, зрозумілістю, красою і зручністю об’єкта в користуванні. Мета роботи дизайнера інтерфейсів – зробити взаємодію людини та програми приємною, логічною і дружньою. Це робота на перетині дизайну, інженерії, маркетингу і психології.

Зручність та красу інтерфейсів часто проектує одна й та сама людина, але інтерфейси стають все складнішими, тому професію ділять на дві. User Interface Designer (UI) – той, хто відповідає за красу та задоволення. User Experience Designer (UX) – той, хто відповідає за зручність та відповідність бізнес-задачам.

UI-дизайнер займається усім, що стосується оформлення інтерфейсу і створює зрозумілі, цілісні та гарні інтерфейси для користувача. Його ключові обов’язки: розробка стилю, створення макетів, безпосередній дизайн сторінок. Він працює з кольорами, іконками, типографією, навігацією, меню, кнопками, вікнами, анімацією, сповіщеннями. UI-фахівець створює дизайн, базуючись на даних, отриманих від UX-спеціаліста.

UX-дизайнер вивчає проблеми користувача, розбирається у його поведінці, досліджує досвід. UX-дизайнер повинен впевнитися, що продукт працює логічно та вирішує конкретні проблеми. Ключові обов’язки UX-профі: дослідження аудиторії та продукту, проектування користувацьких сценаріїв. UX-дизайнер займається «щастям» користувача: задоволенням і продуктивністю від роботи з інтерфейсом, загальним розумінням і легкістю вирішення проблем.

Ролі обох дизайнерів перетинаються, тому займатися лише UI неможливо без знань UX – і навпаки.

 

Код у мішку: як генеративний дизайн об’єднує митців із програмістами

19 травня у школі Projector стартує курс з генеративної графіки – нового підходу, при якому дизайнер проектує алгоритм, а програма вже самостійно генерує дизайн. Так можна створити без перебільшення мільйони унікальних варіантів продукту. Platfor.ma дізналася в куратора курсу, архітектора медіаінсталяцій і саунд-художника Євгена Ващенка, як виглядає цей метод на практиці й чи не означає він перехід від творчості до механічної роботи з кодом.

Генеративний дизайн ще називають алгоритмічним чи параметричним. Суть у тому, що комп’ютер без втручання людини (і набагато швидше за неї) проектує об’єкти за заданими параметрами. Це може бути зображення, деталь, анімація, архітектурна модель чи ескіз для 3D-принтера. Так можна створити без перебільшення мільйони унікальних варіантів продукту – що, наприклад, алгоритм і зробив з банками Nutella.

Сам принцип генеративної творчості існував і до комп’ютерної ери. Наприклад, калейдоскоп – найпростіший і знайомий усім з дитинства «генератор» візерунків. Проте сьогодні технології дозволяють створювати набагато складніші й цікавіші речі та твори мистецтва.

 

– Наскільки це взагалі нова історія – генеративний дизайн?

– Це стара історія, яка по-новому розкривається у сучасності, бо з’явилися цифрові інструменти, що можуть робити значно більше калькуляцій, ніж людина. Сам термін «генеративний» походить від слова «generative», яке має стійкий синонім – «creative» (креативний). Це дуже древній процес, результатом якого є все те, що ми бачимо сьогодні. Сучасні способи та інструменти дуже схожі на попередні, які створювалися впродовж історії розвитку креативної свідомості людства.

– Які найяскравіші приклади вже є?

– Люди, які пізнали математику як основну науку для формотворчості, встигли наробити багато цікавих експериментів. Наприклад, ось як у різних сферах проявив себе генеративний дизайн:

Проект зі створення доричних колон Subdivided Columns архітектора й інженера Майкла Хансмеєра

 

Роботи мистецької та архітектурної студії Марка Форнса THEVERYMANY

«Ну, не дуже»: творчі люди про критику в креативних індустріях

Критика – це болісна тема, особливо для творчих людей. Часто вона буває аж надто суб’єктивною, не піддається логіці або не підкріплюється аргументами. Та навіть коли вона виправдана, від цього не легше. Ми спитали в працівників креативних індустрій в Україні, як вони сприймають критику, працюють з клієнтом і не псують собі нерви.

Єгор Сігнієнко, графічний дизайнер, фотограф

Що допомагає вам справлятися з суб’єктивної критикою?

Я досить спокійно ставлюся до критики. Часто суб’єктивна на перший погляд критика є дуже об’єктивною. Замовник «вариться» в цьому, він розуміє своїх клієнтів, у нього є їхні психологічні портрети. Або просто замовник не любить щось, наприклад, котиків, а ми йому варіант фірмового стилю з цими тваринками намагаємося продати. Ну як йому потім з цим жити? Він буде дивитися щодня на це та ненавидіти свою роботу.

Часто я намагаюся переконувати замовника, а якщо після пари аргументів він все одно стоїть на своєму – доводиться переробляти. Але якщо я бачу, що він просто «грає зі шрифтами», то пропоную повернути частину грошей і розійтися по-хорошому. Є такий тип людей, які говорять: «Все відмінно, але …», – і роблять ще сотні правок, змінюючи роботу до невпізнаваності.

 

Що ви робите, коли ваша ідеальна робота натикається на критику без аргументів – в дусі «не дуже»?

Навіть якщо проект, який, на мою думку, зроблений відмінно, клієнту не подобається та він говорить «не дуже» – треба дізнатися, що для нього «дуже». Клієнт часто вже має в голові картинку того, як усе має виглядати, але не говорить, а потім довгими правками підлаштовує під свою модель. Як в анекдоті про паровоз, який напилком треба переробити в літак.

Тому я відразу вимагаю у клієнта варіанти, які йому подобаються. У 80% випадків він уже знає, що йому треба, але думає, що ви ж дизайнер і самі до цього прийдете. У нашому російськомовному просторі люди чомусь часто думають, що дизайнер – це просто фотошоп-ясновидець.

«Ничем я пока не горжусь»: как украинский дизайнер работает с Röyksopp и Adobe

Украинец Алексей Романовский долгие годы занимается моушн-дизайном. Его анимационная графика появлялась на заставках продуктов Adobe, в рекламе Tumblr и на концертах Röyksopp. Platfor.ma поговорила с одним из самых заметных мировых моушн-дизайнеров о том, как он несколько лет сидел без работы, почему с Майли Сайрус не сложилось и что делать молодым талантам, чтобы привлечь больших заказчиков.

– Расскажите немного о себе – где живете, как работаете, как пришли к дизайну?

– Сейчас я работаю просто по фрилансу, живу в Киеве. В дизайн пришел случайно. Вообще-то я геолог, окончил соответствующий вуз. С детства хорошо разбирался в компьютерах, первый у меня появился еще лет в 6-7, это был 90-й год. В юности много возился со всякими программами 3D-моделирования.

Однажды выпала возможность и я стал виджеить во всяких киевских клубах вроде Cinema, Most и других. Много концертов сделал, буквально сотни – и вроде бы все устраивало.

Со временем понял, что некоторые штуки я могу делать сам, например, ЗD нарисовать. Я начал заниматься этим абсолютно в свое удовольствие, вообще нигде ничего не учил – сам копался и пробовал. Просто приблизительно понимал, что эту задачу можно выполнить, гуглил и получал решение – ну, или в Help смотрел.

Потом начал работать более профессионально, перешел в компанию, которая занималась дизайном. Там я сильно вырос – правда, и работал без выходных месяцами, но мне все нравилось. Мой день выглядел так: работа до двенадцати ночи, до часу, потом дом и сон, а после подъем и снова работа с утра. И так все время. Зато я выучил абсолютно все, что можно было знать, научился всему, что можно, у ребят, которые там работали. И понял, что нужно двигаться дальше.

Я ушел в никуда, остался ни с чем, очень долго искал работу. Ничего не получалось, ведь я не хотел идти работать на какую-то сумму поменьше, оставаться в проигрыше, я хотел вырасти. В целом это, конечно, было глупо, потому что в итоге я просидел пару лет без работы. Просто чем-то занимался сам по себе.

Однажды я решил выложить на Behance пару своих работ, посмотреть, что там люди скажут. Перед этим у меня уже был профиль на Tumblr, которому я очень понравился – они меня три раза крутили по всему миру в рекламе Tumblr Radar. В общем, вот так я сидел, выкладывал что-то на Behance, особо не заморачиваясь. В какой-то момент мне начали писать люди, ставили больше лайков, работы стали заметнее – и однажды ко мне обратились из Adobe, чтобы предложить поучаствовать в проекте, в котором 48 дизайнеров по всему миру делали мозаику. Так я начал дружить с их арт-директором.

Еще через некоторое время они хотели сделать какой-то ролик и взяли что-то из моих работ. То есть, мне не нужно было даже ничего делать. За короткий срок мне удалось поработать со всей их командой, узнать их. Было забавно, они очень классные ребята с чувством юмора.

– Иногда кажется, что сотрудники таких крупных компаний позиционируют себя выше, чем их коллеги из более мелких.

– Вообще, бывает по-разному. Я проработал с огромным количеством компаний по всему миру. Например, было крупное рекламное агентство DDB New York. Они предложили мне сделать рекламную кампанию Reebok. К сожалению, я был очень некомпетентен, совершенно не знал, как с ними работать, совершил много ошибок. Мы посотрудничали, я все сделал, но никуда это дальше не пошло.

После этого была долгая пауза. Примерно три года назад мне написали одновременно два классных чувака. Одним из них был Эрик Арль, менеджер лейбла Deutsch Englische Freundschaft, – конторы, которая занимается отличными музыкантами, например, Moby, Fever Ray, М83 и Röyksopp. Вот с последними мне и предложили поработать. Röyksopp – очень особенные люди. Они как-то догадались, что я могу еще и виджеить, хотя я нигде это не афишировал. Röyksopp попросили меня сделать им контент и плюс поехать с ними повиджеить.

Практически одновременно мне написал еще один крутой чувак. Есть студия Production Club, которая работает над всякими перформансами, я с ними тогда уже сотрудничал. Они занимаются такими ребятами, как Skrillex и другими мировыми артистами. Делают им что угодно – вплоть до каких-то сумасшедших космических кораблей. У них условия шикарные – я когда называл цену, они сказали, что, мол, да ладно, давай в три раза больше сделаем.

И когда они написали мне одновременно с Röyksopp, то это, конечно, был непростой выбор. Но я все-таки предпочел Röyksopp.

Пiдвантажити ще