Живе хутро – це проект-маніфест. Уявіть плащ чи сукню, яку ви самі вирощуєте, мов дитину. Обережно вдягаєте, щоб не пошкодити ніжні паростки, контролюєте свої рухи, гуляєте під дощем, щоб полити одяг. Це зовсім інший рівень стосунків із речами, інакша культура споживання, – розповідає авторка. – Ідея виникла декілька років тому під час мого навчання в Ейндговенській академії дизайну. У нас відкрили кафедру біоматеріалів, яку очолив Ерік Кларенбік. Це дизайнер, який виростив стілець з грибного міцелію та налагодив 3D-друк посуду із ряски.

Фото: Ганна Грабарська

 – Як ви обираєте проекти? 

– У мене зазвичай не один проект а, як і у всіх, напевно, багато одночасно. Я їх обираю за цікавістю і за комфортністю роботи з конкретною людиною. А може, навіть навпаки, спершу комфортність. Тому що малювати мені апріорі цікаво.

– Часто відмовляєте? 

– Часто. 

–  А якщо відсотково зіставити? 

– Ну, закордонним клієнтам – може, один раз на двадцять, а в Україні, мені здається, раз із трьох відмовляюсь.

– Є проекти, з якими ви ніколи не будете працювати? 

– Якісь агресивні види спорту, міцні напої, напевно, не візьмусь за якусь скейт культуру, щось таке, що для мене виглядає красиво зі сторони, але не є комфортним зануренням у тему. Ще з росіянами не працюю, і з тими, хто відвідує Крим як турист. Наприклад, чуваки робили ілюстраторські шпалери, дуже красиві, але в них один з ринків збуту – Росія, то я не взявся, хоча і гроші нормальні були, і вони відкриті, знають мої роботи… От мені це заважає.

 – Розкажіть про перший закордонний проект. Як відбувалася співпраця, де вони вас знайшли?

– Це була низка із декількох безкоштовних проектів – тобто ти малюєш і вони підписують автора, а ти потім можеш комусь надсилати своє портфоліо і казати: «Я уже малював для цього журналу». Я ці журнали шукав сам, писав і просився.

– Багато відмовляли? 

– Ну, ніхто не відмовляє, просто не відповідають. Немає такого, що «ой, ні, у вас не такі роботи». Напочатку я отримував одну-дві відповіді на сто листів. Але я собі склав список журналів, в які хочу потрапити, і довбив, довбив, довбив… А відправною точкою малювання в закордонну пресу стала газета The Boston Globe.

 – Це теж був лист, який ви їм надіслали? 

– Так, і я одразу отримав замовлення. Мовляв, у нас є тема, давайте працювати. Це було для огляду книжки.

– Як відбувається співпраця з арт-директором? 

– Якщо від першого листа, то от «маємо заявку: в нас є така тема, отакі розміри, бюджет і дедлайн. Ви беретесь?». І далі я отримую більший текст, точні розміри, іноді мокап шпальти і працюю над ідеями, надсилаю їх, отримую фідбек, фіналізую картинку.

– Ви вже декілька років допомагаєте з арт-дирекцією журналу Flaneur, який темою кожного наступного номера робить навіть не окреме місто, а одну вулицю. Чому тема вуличного життя так цікава?

– Журнал виходить приблизно раз на рік, іноді трохи частіше. Останній був про вулицю у Сан-Паулу. Новий ми робимо про вулицю в столиці Тайваню – Тайбеї. Ми віримо, що якщо ти зможеш уважно роздивитися одну вулицю, це буде найкращим відображенням історій міста. Коли ти заглиблюєшся на мікрорівень, вуличну культуру, соціальні та політичні проблеми, то розумієш, як через одну вулицю показати все, що відбувається у всьому місті.

Наприклад, останній журнал було присвячено вулиці Treze de Majo у Сан-Паулу. У перекладі назва вулиці означає «Третє травня» – день, коли у Бразилії заборонили рабство наприкінці 19 сторіччя. Ознаки рабовласницького устрою там досі залишаються, просто рабство має інше обличчя у їхньому класовому суспільстві. Примітно, що навіть у топографії вулиці це відображається: вулиця йде з долини вгору, від бідного кварталу Бешіга до заможного Паулішта, а між ними багато інших – маленьких інтернаціональних. Фактично це дзеркало бразильського суспільства. Це для нас найцікавіший аспект.

– Як вихід Flaneur вплинув на ці вулиці?

– Важливо розуміти, що кожен журнал – це не зовсім наша робота, бо кожного разу це колаборація з місцевою креативною спільнотою: музикантами, художниками, письменниками, архітекторами і так далі. Ми як команда з Німеччини розуміємо, що завжди потрібно давати слово самим місцевим авторам та художникам, подавати інсайдерський погляд, а не нашу рефлексію на те, що ми побачили.

Після наших колаборацій можна реалізувати ще більше спільних проектів. В останньому номері ми зводили разом письменників, фотографів, художників і фотографів, вони документували історії жінок, які постраждали від чоловічого насильства. Вони створювали чудові маски з речей, які знаходили на вулиці, й ці маски створювали своєрідних захист для жінок, щоб вони могли вільно розказати про пережите.

Flaneur все менше стає журналом. Так і задумувалось із самого початку – розширювати поняття того, що таке журнал: різний папір, різні техніки згинання сторінок. Але зараз йдеться не лише про розширення журналу як медіуму, але і як одного проекту, де він є однією великою колаборацією, цікавий цілісно, а не як набір певних статей та проектів.

Ми завжди робимо ці номери безпосередньо на місці, разом із авторами їдемо туди. Коли ми вирушаємо в нове місто та шукаємо нову вулицю, ми завжди вивчаємо контекст: соціальні зв’язки, політику, місцевих героїв – все, що може допомогти створити повну картину.

Перш за все, конструктивізм – це не зовсім стиль. Це радше мистецька програма, до якої долучилися художники-авангардисти, які на хвилі революції зайняли свою домінуючу нішу і підключилися до революційних перетворень. Гасла художників, їхні маніфести, жести, заклики доєднатися до побудови нового устрою згодом були вдало апропрійовані більшовиками.

Якщо говорити про Радянський Союз та Українську радянську республіку, тут конструктивізм виник на ґрунті нової економічної політики, яка сприяла розвитку індустріалізації. З’являється велика кількість заводів, зростає промисловість, активізується і виходить на перший план новий суспільний клас – пролетаріат.

Сам термін «конструктивізм» з’являється у 1921 році, коли відбуваються гострі та активні дискусії з приводу місця художника, яким чином він може бути корисним в побудові нового світу і нового побуту. Конструктивізм вперше артикулюється учасниками Товариства молодих художників у Москві, де саме й відбувалися дискусії. Майже відразу з’являються і теоретичні обґрунтування конструктивізму. Борис Арватов (1896-1940), незабаром один із речників виробничого мистецтва, точно підсумував історичне значення моменту. Художник, зазначав він, не потрібен промисловості, поки він не пройшов підготовку в політехнічному інституті, однак його робота цінна ідеологічно: «Це ситуація людини на березі річки, яка повинна якось перебратися на інший берег. Потрібно закласти фундамент і побудувати міст. Тоді історичне завдання буде виконано». Такий фундамент шукали та закладали художники-конструктивісти.

Конструктивізм розробляє свою власну мову – мову матеріалу, мову конструкції. Художники відмовляються від станкового живопису, який, на їхню думку, вже був абсолютно не в змозі відобразити зміни і значущість нового прошарку, нової побудови світу, нової парадигми. Художники-конструктивісти долучаються до виробничого процесу, починають використовувати такі матеріали як залізо, скло, дерево, наголошуючи на правдивості самого матеріалу. Відбувається майже істеричне самозречення професії «художник». Художники стають виробниками та конструкторами.

З’являється нова архітектура, яка має відповідати потребам нового суспільства та водночас вирішити житлову кризу, яка виникла після революції.

Конструктивізм породжує дизайн – з’являється нова форма візуальної культури, яка має амбіцію оформити життя нової людини. Він проявив себе не тільки у створенні предметного світу, тобто меблів, розробки помешкань і будівель, але й у поліграфії. У цей час активно розвивається реклама, друкована продукція. Це була певна пропагандистська машина, яка активно залучала художників і заохочувала  розвиток реклами як пропаганди.

Дизайнери роблять свою роботу, створюючи зрозумілі продукти й послуги, але й ми повинні робити свою, витрачаючи необхідний час на їх вивчення й опанування. Хоч би яким якісним не був дизайн, хоч би якими досконалими не були концептуальні моделі, зворотний зв’язок і модуляризація, —  складну діяльність все одно треба освоїти, і це часом вимагає багатьох годин, днів або й місяців навчання і практики. Саме так усе влаштовано в нашому складному світі.

Після того як дизайнери виконали свою частину угоди, настає наша черга як користувачів системи. Шлях до приборкання складності —  це головним чином шлях прийняття: прийміть той факт, що на опанування складних речей потрібні час і зусилля, і що битву вже наполовину виграно. Якщо хочете правила —  то вони дуже прості.

Приблизно 50 років тому Віктор Папанек написав книгу «Дизайн для реального світу». І перше речення книги було – «Немає професії шкідливішої за дизайн». Чому? Тому що дизайнери роблять речі, якими користуються у всьому світі. Наприклад, ми руйнуємо навколишнє середовище, щоб видобути рідкісні матеріали для виробництва смартфону. А потім викидаємо його через два роки і купуємо новий.

Я вирішив, що не збираюся більше займатися або писати про дизайн споживчих товарів із двох причин: по-перше, я сказав усе, що я маю сказати, по-друге, я не хочу продовжувати руйнувати навколишнє середовище. Тому я збираюся поглянути на такі важливі питання, як голод, освіта, здоров’я.

Людиноорієнтований дизайн має чотири основоположні принципи. І те, що мені в них подобається, – вони підходять майже до всього.

1. Зосереджуйтесь на людях. Це може бути очевидним для дизайнерів, але не для інженерів та інших професіоналів.

2. Запитуйте «чому?» і шукайте головну причину проблеми. Коли вам кажуть вирішити проблему, питайте: чому це проблема? Коли вам відповідають, питайте: чому те, що ви сказали, є відповіддю? Дуже легко вирішити неправильну проблему, дуже легко лікувати симптоми, а не причину.

3. Все взаємопов’язане – думайте про всю систему. Ви можете оптимізувати маленький компонент, який є проблемним, але зробити гірше для цілої системи.

4. Змиріться з тим, що ви будете помилятися. Життя занадто складне і умови будуть змінюватись, тож завжди припускайте, що ви будете й далі спостерігати і змінювати. І перш ніж випустити продукт або послугу ви повинні протестувати їх, щоб вони працювали якнайкраще. Але навіть після випуску ви будете їх змінювати. Завжди є речі, які будуть неправильними.

Чат із батьком після смерті

Як подарувати своїм батькам вічне життя та спілкуватися з ними постійно? Відповідь знайшов американець Джеймс, який створив чат-бота Dadbot – діджитал-копію свого батька. Програма вчиться з плином часу та розширює свої можливості – вона може підлаштовуватися під тон дискусії, вловлювати контекст або настрій бесіди. Розмова з Dadbot настільки природна, що складається враження, ніби тобі відповідає реальна людина. І навіть це ще не все, адже сьогодні свою системну копію може розробити кожен.

Дитсадок + будинок для людей похилого віку

Доведено: у будинках для людей похилого віку мешканці страждають від почуття самотності, що може призвести до розвитку деяких хвороб, наприклад, хвороби Альцгеймера та депресії. Ще у 1998 році один дослідник припустив, що присутність дітей може врятувати старих людей від цього жахливого стану. Виявилося, що ідея працює – її практикують у різних форматах по всьому світу. Так, у центрі в Оклахомі діти навчаються разом із пенсіонерами, а ось до Будинку сходження провидіння святого Вінсента у Сіетлі щотижня навідуються дошкільнята.

Репортаж із норвезьких в’язниць – найефективніших у світі

Platfor.ma зазирнуа до декількох в’язниць Норвегії – країни, яка має одну з найефективніших виправних систем у світі. Тут рівень рецидивів складає 19%, у той час як у більшості держав Європи – 50-70%. Умови перебування у норвезькій в’язниці максимально наближені до звичайного життя – тут грають у PlayStation, навчаються математиці та графічному дизайну, ганяють м’яча та мають все для комфортного життя. Ми поговорили із в’язнями та зробили знімки, щоб показати, як воно – коли держава дбає про злочинців.

Що робити зараз, щоб довше не старіти

Модні журнали, популярні блогери, екстрасенси та баба Галя з третього під’їзду – всі знають відповідь на питання «Як прожити довше?» та роздають поради. Але чи дійсно вони ефективні? Щоб не мучитися здогадками, ми попросили допомоги в озброєних науковим знанням експертів – біологині, генетика, дієтологині, тренерки та косметологині. Вони дали вичерпні інструкції для того, щоб прожити хоча б до 120 років.

Що таке сон і як ми можемо його контролювати

У давнину наші пращури спали двічі – серед ночі вони переривалися для того, щоб зробити якісь справи та пірнути у царство Морфея знову. Цей час між спанням вважався найкращим для ефективної роботи. Якщо ви цього не знали, то все ще попереду – ми знайшли купу інформації щодо сну, яка вас здивує. Наприклад, дізналися, як контролювати жахи та хто насправді любить спати голяка.

Як втамувати спрагу мільйонів

Наприкінці XX століття більше мільярда людей мали проблему доступу до чистої питної води. Наприклад, мешканці Африки витрачали на її доставку додому від 4 до 6 годин та мали постійно повертатись до джерела, адже не могли транспортувати відразу багато води. Усі рішення проблеми вимагали часу та коштів, аж поки на допомогу не прийшло дизайн-мислення. Інженери створили контейнер для води, який можна котити, штовхаючи за допомогою спеціального держака. Тепер це економить африканцям третину їхнього життя.

Землеробство у квартирах і на дахах

Урбанізація наступає на п’яти селам, фермам, а отже, й землеробству. Але винахідливе людство знайшло зручну альтернативу – вирощувати городину на підвіконні або на даху, що гарантує завжди свіжі овочі та зелень під боком. Міське фермерство вже набирає популярності – розповідаємо де та яким чином.

10 креативних способів подолати корупцію

Корупція – проблема, яку важко подолати, якщо вона вже пустила коріння. Тому боротьба з нею – це складна справа, у якої, втім, величезний потенціал для креативу. Ми пропонуємо 10 творчих варіантів того, як ви можете протидіяти корупції та водночас цікаво проводити час.

Як дизайн шукає нові шляхи та знаходить

Ресурси нашої планети не безмежні, тому новатори зі світу дизайна шукають способи робити нове із старого. Так з’явилися ложка з картоплі, плащ із трави, пластинка з крові, посуд із водоростей та ще багато предметів з біоматеріалів – розповідаємо про деякі з них.

Як некрасиві овочі та фрукти рятують світ

Краса – не головне, важливо те, що всередині. Це ми не про людей, а про овочі, які вважаються огидними, проте зовсім не відрізняються від своїх більш привабливих родичів. Навіть більше – вони особливі та унікальні, тому варті шаленої популярності та зіркового статусу, адже можуть нагодувати багато людей. Як це і чому – читайте у нашому матеріалі.

Часом ми всі стикаємося з якимись проблемами і труднощами. Чомусь усі сваряться, заздрять, і все це виглядає досить дивно. Я хочу, щоб наше креативне українське ком’юніті дорослішало. І щоб всі підняли руки за все хороше проти всього поганого.

Ми дуже повільно дорослішаємо. З точки зору бізнесу і творчих речей ми знаходимося в пубертаті. Є речі, які вважаються загальноприйнятими у західних клієнтів: етика, дипломатія, стандарти, такт, розуміння того, що краще залишити при собі, а що можна показати. У нашому ж випадку це все часто змішано в купу, що проявляється аж до обговорення робіт колег: «так, що це таке», «так я б зробив краще». Згадайте, під будь-якою подією дизайнерської спільноти вічно якась війна.

Історія, яка мене турбує – це конкуренція на ринку. Конкуренція – це страх бізнесмена, що завтра не буде роботи. Але якщо подивитися навіть на найменші студії, такого відчуття немає. Роботи більш ніж вистачає. Ми просто не боремося за клієнта і шматочок хліба з маслом. Природно, з таким розкладом і мови бути не може про конкуренцію на локальному ринку. А це погано! Тому що немає природної ринкової мотивації ставати краще. Потрібно розвивати внутрішню конкуренцію і підвищувати внутрішні стандарти незалежно від того, є на це попит на ринку чи ні.