Тег  дизайн

Добрі в’язниці, сад у хаті, чат після смерті: незвичайні ідеї, які довели свою ефективність

На кожну велику та страшну проблему знаходяться винахідливі люди, які пропонують її інноваційне рішення. Platfor.ma розбирає деякі з таких ідей і пояснює, як можна розмовляти з мертвим батьком, жити до 120 років і навіщо любити некрасиві овочі.

Чат із батьком після смерті

Як подарувати своїм батькам вічне життя та спілкуватися з ними постійно? Відповідь знайшов американець Джеймс, який створив чат-бота Dadbot – діджитал-копію свого батька. Програма вчиться з плином часу та розширює свої можливості – вона може підлаштовуватися під тон дискусії, вловлювати контекст або настрій бесіди. Розмова з Dadbot настільки природна, що складається враження, ніби тобі відповідає реальна людина. І навіть це ще не все, адже сьогодні свою системну копію може розробити кожен.

 

Дитсадок + будинок для людей похилого віку

Доведено: у будинках для людей похилого віку мешканці страждають від почуття самотності, що може призвести до розвитку деяких хвороб, наприклад, хвороби Альцгеймера та депресії. Ще у 1998 році один дослідник припустив, що присутність дітей може врятувати старих людей від цього жахливого стану. Виявилося, що ідея працює – її практикують у різних форматах по всьому світу. Так, у центрі в Оклахомі діти навчаються разом із пенсіонерами, а ось до Будинку сходження провидіння святого Вінсента у Сіетлі щотижня навідуються дошкільнята.

 

Репортаж із норвезьких в’язниць – найефективніших у світі

Platfor.ma зазирнуа до декількох в’язниць Норвегії – країни, яка має одну з найефективніших виправних систем у світі. Тут рівень рецидивів складає 19%, у той час як у більшості держав Європи – 50-70%. Умови перебування у норвезькій в’язниці максимально наближені до звичайного життя – тут грають у PlayStation, навчаються математиці та графічному дизайну, ганяють м’яча та мають все для комфортного життя. Ми поговорили із в’язнями та зробили знімки, щоб показати, як воно – коли держава дбає про злочинців.

 

Що робити зараз, щоб довше не старіти

Модні журнали, популярні блогери, екстрасенси та баба Галя з третього під’їзду – всі знають відповідь на питання «Як прожити довше?» та роздають поради. Але чи дійсно вони ефективні? Щоб не мучитися здогадками, ми попросили допомоги в озброєних науковим знанням експертів – біологині, генетика, дієтологині, тренерки та косметологині. Вони дали вичерпні інструкції для того, щоб прожити хоча б до 120 років.

 

Що таке сон і як ми можемо його контролювати

У давнину наші пращури спали двічі – серед ночі вони переривалися для того, щоб зробити якісь справи та пірнути у царство Морфея знову. Цей час між спанням вважався найкращим для ефективної роботи. Якщо ви цього не знали, то все ще попереду – ми знайшли купу інформації щодо сну, яка вас здивує. Наприклад, дізналися, як контролювати жахи та хто насправді любить спати голяка.

 

Як втамувати спрагу мільйонів

Наприкінці XX століття більше мільярда людей мали проблему доступу до чистої питної води. Наприклад, мешканці Африки витрачали на її доставку додому від 4 до 6 годин та мали постійно повертатись до джерела, адже не могли транспортувати відразу багато води. Усі рішення проблеми вимагали часу та коштів, аж поки на допомогу не прийшло дизайн-мислення. Інженери створили контейнер для води, який можна котити, штовхаючи за допомогою спеціального держака. Тепер це економить африканцям третину їхнього життя.

 

Землеробство у квартирах і на дахах

Урбанізація наступає на п’яти селам, фермам, а отже, й землеробству. Але винахідливе людство знайшло зручну альтернативу – вирощувати городину на підвіконні або на даху, що гарантує завжди свіжі овочі та зелень під боком. Міське фермерство вже набирає популярності – розповідаємо де та яким чином.

 

10 креативних способів подолати корупцію

Корупція – проблема, яку важко подолати, якщо вона вже пустила коріння. Тому боротьба з нею – це складна справа, у якої, втім, величезний потенціал для креативу. Ми пропонуємо 10 творчих варіантів того, як ви можете протидіяти корупції та водночас цікаво проводити час.

 

Як дизайн шукає нові шляхи та знаходить

Ресурси нашої планети не безмежні, тому новатори зі світу дизайна шукають способи робити нове із старого. Так з’явилися ложка з картоплі, плащ із трави, пластинка з крові, посуд із водоростей та ще багато предметів з біоматеріалів – розповідаємо про деякі з них.

 

Як некрасиві овочі та фрукти рятують світ

Краса – не головне, важливо те, що всередині. Це ми не про людей, а про овочі, які вважаються огидними, проте зовсім не відрізняються від своїх більш привабливих родичів. Навіть більше – вони особливі та унікальні, тому варті шаленої популярності та зіркового статусу, адже можуть нагодувати багато людей. Як це і чому – читайте у нашому матеріалі.

Мутний цінник, заруби з клієнтами, велике его: Дмитро Яринич про проблеми українського дизайну

АвторІван Павлюченко
16 Жовтня 2018

В Києві започаткували 2 Hours Design Battle – публічні змагання між дизайнерами. За дві години учасникам потрібно проявити себе – наприклад, з нуля створити лендинг за заданим брифом. Судять це все авторитетні креативники. На одному з таких заходів креативний директор агентства Hooga Дмитро Яринич поділився своїм баченням культури дизайну. Platfor.ma наводить найцікавіші думки.

Часом ми всі стикаємося з якимись проблемами і труднощами. Чомусь усі сваряться, заздрять, і все це виглядає досить дивно. Я хочу, щоб наше креативне українське ком’юніті дорослішало. І щоб всі підняли руки за все хороше проти всього поганого.

Ми дуже повільно дорослішаємо. З точки зору бізнесу і творчих речей ми знаходимося в пубертаті. Є речі, які вважаються загальноприйнятими у західних клієнтів: етика, дипломатія, стандарти, такт, розуміння того, що краще залишити при собі, а що можна показати. У нашому ж випадку це все часто змішано в купу, що проявляється аж до обговорення робіт колег: «так, що це таке», «так я б зробив краще». Згадайте, під будь-якою подією дизайнерської спільноти вічно якась війна.

Історія, яка мене турбує – це конкуренція на ринку. Конкуренція – це страх бізнесмена, що завтра не буде роботи. Але якщо подивитися навіть на найменші студії, такого відчуття немає. Роботи більш ніж вистачає. Ми просто не боремося за клієнта і шматочок хліба з маслом. Природно, з таким розкладом і мови бути не може про конкуренцію на локальному ринку. А це погано! Тому що немає природної ринкової мотивації ставати краще. Потрібно розвивати внутрішню конкуренцію і підвищувати внутрішні стандарти незалежно від того, є на це попит на ринку чи ні.

 

Цінний кадр: як українець сконструював власний фотоапарат за допомогою 3D-принтера

Щодня ми робимо мільйони знімків, використовуючи різні девайси – телефони, планшети, веб-камери, цифрові та плівкові фотоапарати. Але чи замислювався хтось із нас, наскільки чарівним і разом із тим складним є процес створення фотоапарату? Український графічний дизайнер і фотограф Єгор Сігнієнко розробив та сконструював свою власну плівкову широкоформатну камеру. Platfor.ma розпитала його про ідею та покрокову реалізацію, а також попросила поділитися матеріалами, які ілюструють усю цю магію.

Єгор Сігнієнко

– Як давно ти став фотографувати? З чого це почалося?

– Фотографувати я почав ще зі школи батьковим «Зенитом», а ось більш серйозно почав займатися вже в інституті. Але це було все таке, неспішне, знімав два рази на рік.

– Знаю, у тебе була серія «Coffee time», про яку у тебе брав інтерв’ю журналіст з Daily Mail. Розкажи, як ти взагалі вирішив зробити подібні фото?

– Так, але вже скільки часу пройшло – це був десь 2006-2007 рік. На той момент я надихнувся одним фотографом, який знімав дівчат в «одязі» з молока. Мені стало це цікаво з технічної точки зору. Я вирішив спробувати зробити щось подібне, навіть прогулював пари в інституті. Фотографував я просто на своєму робочому столі – зробив фон, приготувався витратити купу молока та часу на подальше прибирання. Результати вийшли непоганими, як я тоді думав, і захотілося десь цю парочку кадрів показати.

У мене з’явилася можливість виставити роботи в одному закладі, але для цього знімків на одну тему потрібно було не менше десяти. Довелося дознімати – на сьомій фотографії я вже був знесилений і висмоктував ідеї з пальця. Тобто перші дві роботи мені було дико цікаво зробити, я горів і багатьом для цього жертвував, а ось останні дві вже вимучував як міг.

– Як думаєш, чому це викликало такий загальний хайп?

– Не знаю! Я ще й знімав тоді «по-бідному». У мене був один-єдиний спалах із парасолькою, Nikon D40 старенький… Якість цих знімків жахлива, зараз я на них без сліз дивитися не можу. Але тим не менш, ці роботи сильно розійшлися по інтернету – мені навіть друзі постійно надсилали посилання, натикаючись на публікації. Можливо, тоді технології були не настільки розвиненими, а люди – не розбещеними. Адже цей самий Nikon D40 ще десять років тому був нормальною камерою – для початківців її з головою вистачало.

– Фотографія схожа на залежність?

– У мене не спостерігається. Я знаю людей, які не розлучаються з камерою, у мене теж це якийсь час було. А зараз з’явилася якась «надивленність» – все підряд фотографувати вже не хочеться. Дивишся на потенційний кадр і думаєш: «Це знімати? Ну не знаю…», тому що не хочеться тиражувати однакові знімки.

А взагалі, я б хотів знімати більше портретів. Я людина не особливо товариська і підійти познайомитися з кимось, щоб сказати «підемо фотографувати» – не можу. Відразу думки: «Що про мене подумають? Приймуть за якогось маніяка чи вбивцю» Тому я мало людей фотографую. Часто у мене з’являються якісь творчі ідеї, але все лежать у голові в очікуванні свого моменту, а потім просто забуваються, так і не побачивши світ.

– Але ідея зробити свою власну камеру таки втілилася в життя! Як вона з’явилася?

– Крупноформатні камери взагалі вже досягли свого апогею та особливо інноваційного зараз нічого немає. Все трохи вдосконалюється, змінюються матеріали, з’являються якісь нові технології, але система, по суті, все та ж. Тобто копіюй з якихось вже наявних камер, підлаштовуй це під свої можливості та роби.

У мене був старий фотокор, але, якщо чесно, знімати на нього ще те задоволення. Цю камеру навіть соромно на поличку поставити для краси – мотлох мотлохом. До того ж вона розрахована на метричний розмір плівки, а вона вся зараз випускається в дюймах. Тому потрібно було міряти, підрізати, шматувати – це не дуже зручно.

Я вирішив або купити, або зробити свою камеру, і звернувся до знайомого, який на цьому питанні собаку з’їв – він володіє достатньою кількістю технічної інформації про широкий формат. Тому що, наприклад, я не знав, які потрібні зрушення – для великого формату це найголовніша складова, вони допомагають змінювати перспективу.

Наприклад, у живописі є правило, що всі вертикалі повинні бути паралельними – по суті, якщо ми подивимося на будівлю в перспективі, то вона буде звужуватися вверх. Це вважається нехудожнім. А зрушення дозволяють ці перспективні викривлення виправити. Навіть якщо ми зайдемо на сайт Apple, то побачимо, що всі вертикальні лінії в продукції паралельні – це класика зображення.

Спочатку покупка мене більше приваблювала. Знайомий тоді скинув мені посилання на хлопців, які роблять камери на сучасному виробництві – дуже круті, але й коштують кілька тисяч доларів. Зайвих грошей у мене не було, а ось робити щось своїми руками мені завжди подобалося. І я подумав: «Чому я не можу створити свою камеру?»

Тільки натхнення, тільки хардкор: 5 джерел ідей для андеграундного ілюстратора

15 вересня в Києві відбудеться міні-конференція для ілюстраторів Ochi. Напередодні події Platfor.ma розшукала французького художника Метью Freak City, чиї роботи – це суміш панк-року, андеграундної культури та коміксів 80-х. Ми спитали його, чим варто надихатися, щоб створювати такі ж яскраві ілюстрації.

Метью Freak City

Я ходив на панк-рок концерти ще з 13 років і багато чого дізнався, постійно перебуваючи в цій андеграундній DIY-культурі. Знаю, як організувати концерт, випустити альбом, зробити фанзін, створити лейбл та багато іншого. Це чудовий досвід: я навчився робити різні речі власноруч та потрапив у шалено енергійну молоду музичну тусовку.  

Кожного разу, коли мені потрібен ковток свіжого повітря та натхнення, я можу розраховувати на друзів, концерти, гурти, панк-рок і хардкор. Це дає необхідний поштовх. Шукайте мене на концерті в самому центрі подій – божевільно танцюючим у натовпі або ж на сцені!

 

Профайл: відеохудожник Tenpoint і DIS/ORDER Максим Побережський

АвторPlatfor.ma
13 Вересня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Цього разу про себе розповідає відеохудожник Максим Побережський.

Насправді я не обмежую себе відеоартом і не визначаюсь як «відеоартист». Як художник я працюю у складі двох груп: Tenpoint (разом з Олексієм Тищенко), що займається переважно newmedia, та DIS/ORDER (разом з Любою Маліковою) – це більш концептуальні речі, сучарт.

Обертаючись назад, можна сказати, що з першою групою я весь час вирішую питання, а з другою їх ставлю. Як VJ – людина, яка має показувати «красиві картинки» протягом восьми годин під час рейвів, – я займаюсь не стільки безпосередньо генерацією контенту, скільки створенням систем, які здатні його генерувати. Я дуже люблю так звані процедурні (параметричні) рішення, коли ви маєте деяку функцію з купою вхідних параметрів, одним із яких зазвичай є звук. Тобто результат ви бачите тільки тут і зараз, його не існувало раніше та не існуватиме потім.

В DIS/ORDER ми працюємо з темою кордонів у найширшому розумінні. І власне питання – чи є ці кордони, де вони, чи можемо ми їх посунути або вони посувають нас. Про кордон між людиною і технікою був проект «7th kingdom», про кордони соціального тіла – «Популяція», а «Квір-капличка» досліджує питання розміру і структури суспільства як такого.

Головний тренд – це кросмедійність: відео, звук, світло, дрони, роборуки, лазери, web, танець, перформанс. І щоб усе це працювало разом. Якщо взяти вужче, саме відео, то тренд – це realtime video gereration, зокрема платформи Unity та Unreal engine. Вони здатні робити інтерактивну картинку в такій якості, яка раніше була доступна тільки offline, тобто після N годин рендеру.

Віджеїнгом ми разом в Олексієм Тищенко займаємось вже майже 15 років, і були одними з перших в Україні, хто взагалі почав це робити. За цей час були сотні виступів і безліч годин роботи на різних фестивалях, концертах і вечірках. Зараз я переключився на більш спокійний темп, але все одно є проекти, на яких я працюю із задоволенням.

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Positive Centre #rhythmburo #rhythmbüro @rhythmburo

Публикация от Vlad Mazalov (@mvzv_love)

Посмотреть эту публикацию в Instagram

Lucy #rhythmburo #rhythmbüro @rhythmburo

Публикация от Vlad Mazalov (@mvzv_love)

Посмотреть эту публикацию в Instagram

#rhythmburo #rave #party #kiev

Публикация от Боди Арт (@body_a_rt)

Rhythm buro. Київ. 2017

 

Пояснюємо за шмот: як мас-маркет став злом і чим замінити дешевий одяг

АвторЯна Червінська
31 Серпня 2018

8 і 9 вересня в Києві в межах фестивалю Kyiv Maker Faire пройде платформа про свідому моду та раціональне споживання Sustainable Fashion Pad. Разом з її кураторкою, дизайнеркою Яною Червінською Platfor.ma відповідає на питання, чому дешевого одягу сьогодні насправді не існує, навіщо цим перейматися і що може змінити кожен, не відмовляючи собі у стилі.

Основна проблема мас-маркету – це перевиробництво та використання неекологічних тканин.

У модному виробництві синтезуються на 100% штучні речовини. Вони не входять у харчовий ланцюжок і не переробляються природним шляхом. Після виробництва речей частина отруйних речовин проникає вглиб ґрунту і негативно впливає на глибші шари землі та ґрунтові води.

Річ, пошита з якісних чи перероблених матеріалів, за виробництво якої працівник отримав справедливу плату, апріорі не може коштувати 5 євро.

Масові бренди виробляють дешевий одяг, який люди купують у великій кількості і потім викидають у смітник. Він не переробляється, тому випадає з циклу кругової економіки.

 

Термін «sustainable» сприймається неоднозначно. Стійка, екологічна, етична – яка ця мода?

Між цими поняттями є різниця. Етична мода концентрується на правах і умовах праці тих, хто виробляє одяг або продукт. Екологічна – на впливі цього виробництва на навколишнє середовище. А стійка мода фокусується на всіх аспектах: матеріалах, процесах виробництва й екологічних збитках, яких завдає виробництво.

На практиці це усунення токсичних хімічних речовин, використання перероблених матеріалів для створення одягу, взуття та аксесуарів, справедлива заробітна плата співробітникам і дотримання базових прав людини.

Немає єдиного способу домогтися «безумовної стійкості». Свідоме життя – це не чітке зведення правил і не історія одного дня.

 

Профайл: шрифтовий дизайнер Кирило Ткачов

АвторPlatfor.ma
29 Серпня 2018

У рубриці «Профайл» Platfor.ma знайомить з українськими креативними професіоналами, які мислять в одному напрямку з нами, а також просить їх показати найзнаковіші роботи. Сьогодні представляємо вам шрифтового дизайнера Кирила Ткачова.

Працюючи графічним дизайнером, я почав усе більше уваги приділяти створенню власних літер і нарешті дійшов до того, що займаюсь проектуванням шрифтів і логотипів. Але, насправді, я продовжую робити фірмові стилі, малювати ілюстрації, писати каліграфію, розробляти книжкові обкладинки та викладати, а останнім часом ще й займаюсь арт-директорською справою.

Натхнення шукаю під настрій: іноді в старих книжках, іноді на behance або brandnew. Звичайно, слідкую за роботами десятків і сотень колег. Але якщо часу немає, то просто починаю робити, а не шукати натхнення. Вплив останнього не варто переоцінювати.

В дизайні ми постійно бачимо повернення тих чи інших тенденцій минулих років. Зараз модними є шрифти в стилі початку ХХ століття. Але мене це нервує. Постійні «репліки» минулого і тим більше «тренди» є, на мою думку, прикладами дизайнерської імпотенції – ніби в сучасних авторів немає нових ідей. Це якось дивно і сумно.

Я працював з іноземними замовниками і викладав у закордонних навчальних закладах. Якщо говорити про різницю в роботі «тут» і «там», то «там» у більшості випадків є досить чітке розуміння суті завдання, конкретно прописані характеристики дизайну зі сторони замовника. З іншого боку, іноді трапляються проекти, у яких замовник не має чіткого бачення результату і більше очікує ваших власних ідей. Також я відмічаю відкритість до діалогу, позитивне і поважне ставлення до дизайнера.

 

Луцький шрифт

Все почалось із запропонованого мною туристичного логотипу Волині на одноіменний конкурс. Була ідея створити досить декорований широкий потужний текстовий логотип. Декорування могло змінюватись, і замість ромбів були круги, квадрати, трикутники. Крім того, я пропонував у подальшому розробити фірмовий шрифт, який міг би виконувати роль головного елементу айдентики. Тобто досить було б написати слово «Привіт» фірмовим луцьким шрифтом, і це б виглядало як логотип.

«У нас все треш. Треба заробляти на цьому»: журнал «5.6» про архітектуру та фото в Україні

АвторPlatfor.ma
29 Серпня 2018

В Україні вийшло вже десять номерів журналу «5.6». Це нестандартне видання про фотографію, яке оглядає різноманітні аспекти цього мистецтва. Критичний одинадцятий номер автори планують присвятити українській архітектурі, й зараз збирають гроші на Спільнокошті. Platfor.ma поговорила з ідеологами журналу фотографом Віктором Марущенком та архітектором Олексієм Биковим про те, що у нас з цими сферами та навіщо підтримувати «5.6» своїми коштами.

– В проекті на Спільнокошті ви згадуєте, що протягом ХХ століття в Україні декілька разів докорінно змінювалась архітектура. Коли і як це відбувалося?

– На початку століття можна відзначити дореволюційний архітектурно-будівельний бум у Києві – з його шикарними прибутковими будинками та громадськими будівлями, наприклад, Національним художнім музеєм. Після революції 1917 року архітектура, так само, як і інші галузі мистецтв, стала на нові рейки, винайшла нову мову – нею став конструктивізм.

Однак із приходом Сталіна ситуація ще раз кардинально змінилася – відповідно до вимог нової політики партії. Конструктивізм був забутий. Повноцінне становлення СРСР як імперії вимагало таких же архітектурних образів, тому головним стилем став ампір. А далі з початком кампанії викриття культу особи викрили і таку архітектуру, звинувативши її в завеликій розкоші.

Радянський модернізм 60-х в одну ногу зі світовими настроями космічного майбутнього проголошував нові норми і стандарти. До кінця свого існування цей стиль також зазнав кілька внутрішніх змін. Наприклад, останній його період, постмодернізм, знаменував часи перебудови і свободу вибору, в тому числі архітектурних засобів і можливостей.

Як назвати архітектуру часів незалежної України ще ніхто навіть особливо не задумувався. Хоча, на наш погляд, це можна назвати поц-модернізм.

– А якщо порівнювати зі світом, то де зараз знаходиться наша архітектура і норми забудови? Чи є наші проблеми унікальними?

– Архітектура нерозривно пов’язана з усіма сферами життя, в якійсь мірі є їх втіленням і відображенням в матеріальному світі. Тому це швидше питання відсталості суспільства в цілому.

Наприклад, крім об’єктивно низької якості вітчизняної архітектури у виконанні наших архітекторів, у нас немає жодних прикладів, коли в Україні щось би будували світові майстри. Але ж це одна з особливостей сучасного світу архітектури – його абсолютна глобалізація.

Важливо ще відзначити, що не тільки конкретні будівлі, але і концепції розвитку міст в цілому знаходяться ще на рівні пострадянського розвитку. Хоча в світі це одне з найбільш важливих питань, і йому приділяється багато часу і коштів.

– Ви прагнете зафіксувати стан сучасної архітектури України, щоб звернути на нього увагу суспільства. Чи можете ви навести світові чи українські приклади, коли фотографія дійсно щось змінила?

– Прикладів багато. Скажімо, Енсель Адамс і його фотографія існуючого пейзажу врятували місцевість від запланованого будівництва гідроелектростанції. Або португальський фотограф Фернандо Гуеро, чиї фото сучасної архітектури Португалії зробили її однією з наймодніших на світовій сцені, а також ще більш посилили значення таких корифеїв як Алваро Сиза і Соуто де Моура.

– Одна із найгучніших суперечок останніх років в Україні – це театр на Андрієвському узвозі. Що цей скандал говорить про наше суспільство та його смаки?

– Він говорить про те, що ми до цих пір так і не готові сприймати і чути один одного. Це велика проблема.

– Які найцікавіші архітектурні об’єкти ви знаєте в Україні? Умовно, заради чого сюди їхати іноземцям?

– Зараз у всьому світі шалено популярний радянський модернізм. Україна і Київ у цій сфері займає одне з перших місць, тому що в Росію не хочуть їхати, Середній Схід – все ще трохи дикувато, а ми гостинні й у нас відкриті кордони. Але, на жаль, ми продовжуємо байдуже ставиться до цієї архітектури, вона досі не має статусу пам’яток, а будівлі хаотично перебудовуються.

Пiдвантажити ще