Тег  допомога

«Голі-босі у вогні»: пізнавальні монологи чотирьох пожежників

АвторPlatfor.ma
25 Червня 2020

Вогонь, вода, мідні труби – через все це та навіть більше проходять українські пожежники на своєму професійному шляху. Вони постійно ризикують життям, змагаються з полум’ям, страждають від корупції та протестують для того, щоб їх та їхні потреби поважали. У проєкті «Геометрія Л» від Bihus.Info чотири пожежники з різних регіонів України анонімно, але чесно та щиро, розповіли про справжні будні вогнеборців. Ми наводимо вижимку найцікавішого.

Пожежник 1. Максим – голова профспілки рятувальників, зараз не на службі й буде поновлюватись, але максимально в темі. Запоріжжя.

Пожежник 2. Сергій – Київська область.

Пожежник 3. Олександр – Чернігів.

Пожежник 4. Іван – вийшов на пенсію рік тому за станом здоров’я, Полтавська обл.

– Розкажіть, в чому насправді полягає робота пожежного та як часто він виїжджає на виклики?

Пожежник 1. Пожежник чергує в стандартному режимі: робоча доба, потім три дні вихідних. Також у різних гарнізонах трішки відрізняється час заступання на чергування. Як часто пожежі відбуваються, залежить від району та геолокації пожежної частини. Якщо це густонаселений район міста, то там виклики можуть бути практично на кожній зміні та по декілька разів, 3-4 стабільно.

Пожежник 2. У районі, де я працюю, пожежі бувають не дуже часто. Але є «спалахливі» періоди, наприклад, навесні, коли сходить трава. Потім взимку і влітку невеличка перерва, тож у нас в середньому 80 пожеж на рік.

Пожежник 1. Чим менше людей і об’єктів, тим менше пожеж. Кожен випадок індивідуальний – навіть легкий на перший погляд інцидент несе в собі дуже багато ризиків. Наприклад, ми виїжджаємо гасити якийсь сарай: я вночі біжу проводити розвідку й падаю у відкритий люк. Чіпляюся за землю та дивом рятуюся від переломів. Підіймаюся та знову біжу в напрямку вогню, а робити це треба швидко, адже кожна хвилина на рахунку. Рухаюся в темряві, огинаю мотузку для білизни, що прямо на рівні голови – якщо з каскою щось не те, можна й отримати. Тобто ризиків купа: горить трансформатор – падає цеглина на голову, ліземо в підвал – несправні труби в будинку, задимлення, ями тощо.

– Що найгірше відбувалося на вашій практиці?

Пожежник 1. Найгірше, коли ми приїжджаємо та не можемо надати кваліфіковану допомогу внаслідок того, що немає технічного забезпечення та професійної підготовки. Уявімо, що людина затиснута в машині, а ми не можемо її нормально, швидко, ефективно дістати. Або гасимо якусь будівлю, а наша машина та водопостачання ламаються. Чи відбувається величезна пожежа, але немає нормального керівництва для її гасіння, адже професіоналів, практично, вже не навчають. І таких випадків купа, і всі вони реальні.

Наприклад, якось ми гасили пожежу в гуртожитку на 8-9 поверсі – там горіло ціле крило. Спалах почався з балкону однієї кімнати та перекинувся на весь коридор – було дуже жорстко. Коли у всьому цьому пеклі ми проходили повз однієї з кімнат, ручка від її дверей стала смикатися. Відкрили та побачили там дитину, але дим у приміщення ще не зайшов і все було добре. А могло б і не бути. Страшно все те, що пов’язано з людським життям.

Пожежник 4. Погоджуюсь із колегами, у кожного підрозділу своя специфіка. Я мав онлайн-перепалку рік тому в інтернеті з одним пожежним з Києва, де він писав: «Та що ви там в сільських районах – у вас один виїзд на місяць». Так, я згоден з тим, що у великих містах більший обсяг роботи, але ризики є всюди. Наприклад, близько року тому влітку молодий робітник місцевої пожежної охорони помер під час гасіння сухої трави. Тож, так, у кожного підрозділу своя специфіка, але життям всі ризикують в однаковій мірі: чи то міські, чи то сільські.

Ще в мене давно була така історія – горіло складське приміщення в 600 квадратів, висотою в 10 метрів, забите вщент гумовими виробами. Склалась така ситуація, що дві ланки ГДЗС (газодимозахисна служба. – Platfor.ma) зайшли в приміщення для гасіння пожежі всередині. Виключно через те, що у водомережі впав тиск, вони вийшли назовні. В момент, коли керівництво пожежі намагалось через водоканал підвищити тиск, впав дах будівлі. Це до питання про ризики. Якби все було добре і тиск у водомережі не знизився, то 7-8 пожежних залишилось би під бетонними плитами. Це лотерея.

Найгірша ж історія, яка була, досі викликає у мене табун мурах по шкірі. Ми заїхали в село, а там на одній вулиці палає близько 10 хат і сараїв. А ми – це одна машина, два бійці та водій. Ми не розуміли, за що хапатися – в такі моменти очі розбігаються і не знаєш, кого рятувати першим і хто цієї допомоги найбільше потребує. Це такий складний психологічний фактор. В результаті три погасили й закінчилася вода, бо це село. Вже сформували загін до річки, але, на щастя, підскочила місцева пожежна охорона, а потім і резервний караул.

Пожежник 1. Нам важко не тому, що ми виснажуємося (хоча це майже завжди так), а через те, що ми фізично і технічно не в змозі надати необхідну допомогу людям. В мене теж таке було, що з поля пішов вогонь і почав горіти населений пункт, всіх треба врятувати, а на це немає ресурсу.

Турботовірус:
як українці роблять добро під час карантину

Останніми днями кожен із вас міг чути або навіть бачити, як люди ледь не б’ються за останній рулон туалетного паперу в супермаркеті. Такі випадки, авжеж, швидко впадають в око, але найцікавіше в них зовсім не це. Особливість у тому, що насправді такі випадки трапляються набагато рідше ніж може здаватися.

Події минулого свідчать, що коли довкола відбувається щось страшне – люди об’єднуються більше ніж будь-коли. Джаміл Закі, професор психології у Стенфордському університеті пояснює це простою істиною про те, що люди – тварини соціальні. Наша суперсила полягає у співпраці. Цю ідею підтримує і думка професора Юваля Ноя Харарі про те, що саме завдяки здатності до колаборації людство змогло розвинутися так успішно.

Тому не дивно, що коли стається щось погане, взаємодопомога – перше, до чого вдається людина. Під час війни або якихось природних катаклізмів люди як ніколи схильні жертвувати власним комфортом, здавати кров, ділитися їжею, жертвувати гроші, аби врятувати інших. Ми згуртовуємося заради взаємопорятунку, встановлюємо контакт.

На відміну від війни, революції чи потопу, в часи пандемії контакт – це перше, чого людям доводиться уникати. Щоб сповільнити поширення вірусу, доводиться самоізолюватися. Але бажання бути разом у складні часи нікуди не йде навіть з карантином. Воно виливається в чудові акти доброти та взаємодопомоги на відстані – справжній вірус турботи. Ба більше, сам факт карантину спрацьовує як обмеження, що тільки примножує людську креативність.

У цьому матеріалі ми зібрали безліч хороших справ, які всі ми можемо робити, щоб разом пережити епідемію та лишитись людьми. Нехай вони надихають вас на допомогу іншим і турботу про себе.

Під час карантину бабусі та дідусі, які знаходяться у зоні ризику через коронавірус, люди з інвалідністю, а також хворі не мають навіть можливості сходити до аптеки або продуктового магазину. Ви можете допомогти їм у часи, коли без підтримки одне одного дуже складно. Наприклад, розмістіть у під’їзді оголошення зі своїми контактними даними про те, що ви готові сходити до магазину, пошти чи аптеки замість них – аби всі були здорові та ситі. Так у фб-групі Подоляночка з’явилася інформація про доставку «Добросусідська». Також можна прокачати свої творчі скіли та розробити власний креативний дизайн. Свій плакат допомоги створив і фонд «Життєлюб» – його може скачати та роздрукувати будь-хто за посиланням. Або ж напишіть з пропозицією в спільний сусідський чат, якщо він у вас є. Крім того, ви можете навчити їх магії онлайну – розповісти, як оплачувати комунальні послуги з дому або замовляти доставку продуктів.

Пiдвантажити ще