Тег  підприємництво

Місто сили:
як Юрко Филюк розкачує Івано-Франківськ

Івано-Франківськ поступово стає центром нових можливостей в Україні. Спочатку з’явився ресторан Urban Space, який об’єднав 100 інвесторів і став прикладом соціального підприємництва. Тепер у центрі міста оновлюється, модернізується та набуває нового значення старий завод Промприлад, на території якого десятки різних ініціатив будуть працювати разом задля впровадження позитивних змін в країні. Для серії інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поспілкувалася з виконавчим директором та ініціатором проекту Юрієм Филюком про те, що таке імпакт-інвестиції, як отримати експертизу від Стенфорду, залучити $30 млн, змусити працювати разом владу, бізнес і суспільство та при цьому кайфувати від своєї роботи. 

– Розкажіть про свій бекграунд?

– Я вважаю, що підприємцем я став у 13 років. У дитинстві в батьків не було можливості мене розбалувати, тож я намагався сам заробляти гроші. Хочеш грати в баскетбол? Назбирай собі на кросівки. Я що тільки не робив, намагався щось придумувати, експериментувати, якийсь період навіть мив машини. В студентські роки був активним у міжнародній молодіжній організації AIESEC. Я пройшов всі щаблі від локального комітету до президента AIESEC України. 

Цікаво в мене там кар’єра закінчилася – на півтерміну мені зробили імпічмент. Тобто система мене не сприйняла або я не зріс із системою. Це було для мене здивуванням, адже я усвідомив, що на найвищій позиції ти більш беззвітній і при цьому замкнутий якимись рамками, ніж на нижчих точках. Але це теж корисний урок. Насамперед, я зрозумів, як хочу будувати партнерство. З тих пір для мене це не тільки професійне співпадіння, але й емоційне – збіг цінностей. Але з зовнішніми партнерами це правило не працює, тут я навчився вибудовувати взаємовідносини фактично з усіма. 

Потім у Києві з колегами ми запустили свій перший середній бізнес у сфері кредитних систем – успішно розвивали його чотири роки, а потім, у 2008-у, довелося його заморозити, оскільки ми були зав’язані на банківський продукт, який на той момент просто зник із ринку. Ми після цього вирішили на літо поїхали в суто романтичний Івано-Франківськ і подумати, чим далі займатися. Так і зайшли випадково в ресторанний бізнес і відкрили кілька закладів громадського харчування. Але після Києва ментально досить швидко стало якось тісно. Я відчував, що ми можемо дати ринку більше, ніж вони готові прийняти. Тобто ситуація – на розрив, і треба було приймати рішення: або ми вирушаємо до Києва чи іншого міста з більшими можливостями, або авантюрна думка «давайте спробуємо розкачати Франківськ». 

Мені одна мудра людина сказала: «Юро, дерева не бігають». Після цього мені вперше в житті захотілося кинути все та зайнятися чимось новим, що я з легкістю й зробив. Ми почали вивчати теорію революції суспільства, як взагалі розвивались міста, що з цим всім можна робити – так і народилася ініціатива «Тепле Місто». Ми – модератори діалогів у місті, які активно співпрацюють з усіма трьома секторами: владою, бізнесом і суспільством. Але я люблю зауважувати, що це не громадська організація в чистому вигляді: ми використовуємо різні форми, схрещуємо їх між собою, народжуємо щось нове. 

Юрко Филюк

Людина на Куражі:
Альона Гудкова та її мільйони на добро, Елтон Джон і сльози

АвторЮрій Марченко
7 Серпня 2019

Кілька років тому в Україні стартували Кураж Базари: спочатку просто як барахолки, до яких поступово додалися концерти, лекторії, майстерні і різноманітні тематичні заходи. Весь цей час вагому частину прибутку проект віддавав на благодійність. Для циклу інтерв’ю “Надлюдський фактор” Platfor.ma поговорила з ідеологом Кураж Базару Альоною Гудковою – про те, як зібрати 10 млн на благодійність, заспівати Елтону Джону та залишитися при цьому собою.

– Розкажи кілька цифр: що вже встиг наробити Кураж Базар?

– Буквально нещодавно ми подолали рубіж в 10 млн грн, перерахованих на благодійність, зараз вже близько 10,5 млн грн. Це за чотири роки і приблизно 40 фестивалів, якщо не рахувати перші декілька The New Old – барахолки, які ми влаштовували на Воздвиженці.

– Їх же там було декілька. Ти тоді думала, що це переросте в щось постійне?

– Звичайно, ні. Це просто був порив душі. Я тоді працювала маркетинг-директором в компанії “Форум”, а барахолку ми організовували абсолютно стихійно раз на кілька місяців. І раптом я виявила, що це мене дуже сильно вперло, просто той факт, що можна не давати свої особисті гроші, а працювати, щоб зібрати набагато більше. Причому зібрати фактично непотрібні людям гроші у вигляді їх старих речей.

Я тоді познайомилася з Сашею (нинішнім чоловіком Альони. – Platfor.ma) і він сказав: слухай, ось ти працюєш, але твої думки в зовсім іншому проекті, так систематизуй це, щоб збирати ще більше!

– До речі про “більше”, який відсоток ви зараз віддаєте на благодійність?

– На даному етапі у нас немає відсотку як такого. Раніше віддавали 30% від кожного квитка, але потім переїхали на ВДНГ, де вклали в наш корпус вже 5 млн грн, і їх треба якось повертати. Тому зараз у нас це не зовсім системно. Наприклад, з травневого Кураж Базару ми віддали 100% прибутку, 1,5 млн грн, щоб закрити великий благодійний проект. А в червні не віддавали нічого, тому що потрібно було виплатити ремонтні борги. Можливо, колись ми повернемося до стандартного відсотку, але зараз просто вибираємо собі великі ініціативи, яким потрібно допомогти, і закриваємо їхні потреби. В цілому у нас виходить віддавати не менше двох мільйонів на рік.

– Саме ти приймаєш рішення, коли і кому направляти гроші?

– Я і команда. Дивись, тут ще важливо сказати про те, що саме слід вважати благодійністю. Я, наприклад, думаю, що приведення в порядок території ВДНГ – це теж благодійність. Тоді виходить, що з вересня по квітень ми віддавали взагалі 100% прибутку, оскільки все реінвестували в павільйон: ремонт, електрика, асфальт, світло, туалети, пандуси. Для мене це теж якась соціальна місія, тому що ВДНГ – державна установа. Мене виженуть, а вся інфраструктура залишиться, я ж нічого собі не заберу.

– А на який термін у вас домовленість?

– Меморандум про співробітництво з ВДНГ ще на два роки. І я сподіваюся, що спрацює право пролонгації, тому що ми дійсно багато вклали у ВДНГ. Буквально кілька тижнів тому поставили рампи для бордерів, а зараз домовляємося з Red Bull, щоб побудувати повноцінний майданчик для катання. Все відкрито, все інклюзивне. Можна це вважати благодійністю? Ну, мені здається, що так.

Хто це зробив:
бар у сквоті

Squat 17b Yard cafe – популярний міський бар у центрі Києва, де не соромно зробити привабливе фото, замовити собі смачний коктейль і провести екскурсію іноземцю. Але мало хто знає, що взагалі таке «сквот» та яка історія стоїть за цим культовим місцем. Platfor.ma поспілкувалася з засновниками та господарями Сквоту Мирославом та Дашею Криж, щоб з’ясувати це та поговорити про далекий 2006 рік, незаконний захват будівель, допомогу однодумців, власне кафе, а згодом і бар, шалену популярність, а також мрію, яка стала реальністю. 

Мирослав і Даша Криж

– Розкажіть, з чого все почалося? Як взагалі з’явилася ідея створити власний сквот?

– Ще на початку 2000-х ми з моєю подругою Машею надихнулися ідеєю сквотингу. Серед іншого на це вплинула книга Іллі Стогова «Роман у стилі техно», де він досить детально пройшовся по історії цього явища, його принципах і взагалі розповів про дуже круті кейси. Якщо пояснити коротко, то сквотинг – це захоплення порожніх занедбаних будівель для того, щоб використовувати їх під житло, майстерні, творчі аудиторії. Ми називаємо це сірою зоною, умовно незаконним захопленням.

Гроші, м’язи, реформи: Дмитро Дубілет про свою віру в технології, Monobank і СБУ

АвторЮрій Марченко
24 Липня 2019

Минулого тижня Дмитро Дубілет став радником в.о. голови СБУ і буде займатися запровадженням технологій у боротьбу з корупцією. Крім того, він керує інноваційним фінансовим проектом Monobank, запускає Koto – аналогічну установу в Британії, а також є співзасновником нестандартного спортивного клубу Smartass. Для свого циклу інтерв’ю «Надлюдський фактор» Platfor.ma поговорила з Дмитром про те, чому він не радить створювати банки, як технології можуть змінити державу і чому Європа йде туди, звідки ми тікаємо.

– Monobank, Smartass, Koto, а тепер ще й ІТ-реформами знову будеш займатися. Якщо тобі треба представити себе одним словом, то як ти вітаєшся?

– Та просто – бізнесмен або підприємець.

– Наскільки складно перемикатися між настільки різними проектами? Є якісь методики?

– Дійсно, перемикання поглинає досить велику кількість часу і енергії, але методик ніяких немає. Просто намагаюся структурувати все так, щоби різні завдання не сильно перепліталися у часі.

Чесно кажучи, є відчуття, що я як раз сильно недозавантажений. У всіх проектах, які ти перерахував, є багато розумних людей, які роблять купу правильних речей, а моя роль – керувати, радити, давати якісь настанови. Все це не заповнює мій робочий день годин на чотирнадцять, як хотілося б.

– А на скільки заповнює?

– Ну, десь дванадцять. В принципі, день може тривати досить довго, але по-справжньому ефективно, так, щоб я аж сам кайфував від продуктивності – годин п’ять-шість.

– У всіх цих сферах ідеї ваших проектів досить нетипові: спортивний клуб на межі з дискотекою, банк без відділень, вихід в Британію. Як вони з’являються?

– У кожного проекту своя історія. Якщо взяти банківські, то у нас велика команда колишніх колег по Приватбанку, з якими ми всі робимо. Але, до речі, нічого особливо проривного в ідеї немає. Якщо ти все життя займався фінансовою справою, то, звичайно, думаєш про те, щоб створити власний банк. А якщо ти створюєш його в 21 столітті, то було би дивно робити установу з відділеннями. Тобто не було ніякої ванної, де ми сиділи як Архімед і такі раптом: «Еврика!».

Кіт Дмитра – прообраз маскота Monobank

Чому ви маєте любити і робити impact-бізнес:
колонка Дениса Гурського

АвторДенис Гурський
28 Травня 2019

За останні три-чотири роки impact-бізнес став справжнім трендом у світі. Що ж мають на увазі під цим терміном? Простими словами, impact-інвестування – це вкладення коштів у проекти, які мають принести не тільки прибуток, а ще й користь суспільству та навколишньому середовищу (наприклад, проекти, які поширюють використання відновлювальної енергії, поліпшують надання послуг у сфері охорони здоров’я).  Тепер підприємців турбує не лише прибуток, а й соціальний вплив їхнього бізнесу.

Згідно даних інвестиційних фондів Willow Investments та Swiss Investment Fund for Emerging Markets, рентабельність соціальних інвестицій сягає 5-6% річних, вони мають довгостроковий період окупності. А Всесвітня мережа impact-інвестування (GIIN) каже, що на ринках, які розвиваються, показник рентабельності підвищений до 6,7%. Консалтингова компанія McKinsey оцінює прибутковість такого інвестування в 11%.

В 2014 році світові інвестори вклали близько $10 млрд в соціальні проекти, а вже в минулому році impact-ідеї залучили $1,3 трлн. Серед світових impact-трансформаторів варто відзначити такі корпорації, як JP Morgan, Goldman Sachs, Bank of America. Ці компанії випустили impact-облігації, кошти від реалізації яких направляються на вирішення проблем у сфері освіти, реабілітації ув’язнених у тюрмах, а також для допомоги хворим на астму та діабет.

В Україні impact-інвестування тільки набирає обертів. До вдалих проектів можна віднести ресторан Urban Space 100 у Івано-Франківську, де 80% прибутку направляють на розвиток міста (так вже профінансовано близько 70 проектів), в Одесі – Impact Hub Odessa, майданчик, який використовують для обговорення ідей для подальшого розвитку міста, у Львові – Festrepublic (територію занедбаного заводу перетворили на сучасний простір, де можуть працювати дорослі та розважатись діти).

Успіх від реалізації цих проектів надихає інших бізнесменів розвивати подібні проекти вже у своєму місті. Крім того, такі ідеї можуть допомогти розв’язати більш глобальні проблеми – від зміни клімату до надання доступу до безоплатної освіти та медицини.

(Більше про комерційно-успішні суспільні ініціативи читайте в матеріалі «Гаманець чи життя: як бізнес виконує соціальну місію і заробляє на цьому» – Platfor.ma.)

Поштовхом до розвитку impact-проектів стало надання користувачам публічного доступу до відкритих даних. Сьогодні не лише державні компанії публікують open data, а й такі комерційні гіганти, як Uber чи OTP Bank, адже вони теж зацікавлені в розвитку своєї індустрії.

Стартапи, які використовують відкриті дані, створюють платформи, щоб контролювати витрати з місцевого бюджету, стан забруднення річок, закупівлю ліків та інше. Наприклад, українська платформа EcoInfo створена для моніторингу стану повітря в місці вашого перебування, проект Znaydeno направлений на аналіз та контроль вирубки лісів,  онлайн-платформа iLearn розроблена для надання учням безкоштовного доступу до матеріалів для підготовки до екзаменів.

На основі такої інформації всі охочі – від активістів до професійних інвесторів – можуть створити та розвинути свій власний проект, який матиме соціальне навантаження і принесе дохід своїм засновникам.

Гаманець чи життя:
як бізнес виконує соціальну місію і заробляє на цьому

АвторЛєра Залєвська
26 Квітня 2019

Малому і середньому бізнесу часто вдається вирішувати суспільні проблеми набагато ефективніше, ніж державі, і водночас самоокупатися. Студія онлайн-освіти EdEra нещодавно випустила курс «Соціальне підприємництво та конкурентоспроможність», а для Platfor.ma вони зібрали успішні зарубіжні та українські кейси, які доводять, що маленькі ініціативи можуть змінити світ.

Джон Кронін, юнак із синдромом Дауна, і його батько Марк у 2016 році заснували власну справу шкарпеточний бізнес. Ідея зародилася, коли Джон закінчив школу і не міг знайти роботу до смаку, оскільки люди з ментальною інвалідністю мають досить обмежені можливості працевлаштування.

Джон дуже любить різнокольорові шкарпетки, тому сім’я вирішила зайнятися саме ними. Вони з батьком зареєстрували бізнес, створили сайт, домовилися з кількома виробниками і почали приймати замовлення. Марк каже, що все почалося з інвестиції лише в кілька тисяч доларів, а в 2018 році оборот компанії становив приблизно 6 млн доларів.

John’s Crazy Socks працевлаштовує людей із ментальною інвалідністю. Також частину свого прибутку сім’я спрямовує на благодійність. Найбільш популярними виявилися тематичні шкарпетки, присвячені Дню людини з синдромом Дауна та усвідомленню аутизму.

Батько та син пропагують зміни до трудового законодавства, щоб працюючи повний робочий день, люди з інвалідністю не втрачали своїх медичних пільг. Джон і Марк виступають у Конгресі, а також просувають ідеї у своїх соціальних мережах.

 

Герої холодильника: як некрасиві овочі та фрукти рятують світ

АвторОксана Расулова
19 Грудня 2018

Наприкінці 1980-х у Лондоні заснували Музей дизайну. Щороку він присуджує нагороди за досягнення в продуктовому, архітектурному, індустріальному, графічному дизайні та моді. У 2015 році перше місце здобули гидкі картоплини, незугарні моркви і сміхотворні яблука. Що це і чому це важливо, розповідаємо у спецтемі «Ідеї».

Передісторія. У 2012 році Велика Британія переживала найсухіший березень за більш ніж півстоліття. Улітку до кліматичної картини додалися вологі шторми, тож у сезон городини та фруктів врожай був на 25% меншим, ніж зазвичай. Мережа супермаркетів Sainsbury’s не розгубилася і запропонувала покупцям некрасиві овочі та фрукти, які зазвичай не потрапляють на полиці. Їх просто виклали на прилавки. Цю ідею підтримали Morrisons і Waitrose. Саме від того моменту можна вважати, що не-краса почала кампанію з порятунку нашого споживацького світу.

Проблема. Зазвичай до прилавків Великої Британії не доїжджають 20-40% продуктів тільки через те, що вони негарні. Приблизно та ж статистика у США та країнах Європейського союзу. У Штатах вигляд овочів і фруктів регулює Департамент агрокультури – це мало б спрощувати ведення бізнесу, натомість примушує фермерів викидати тонни продуктів. У ЄС щороку виробляють 89 млн тонн продуктів, що летять у смітник. Це $ 545 на рік для одного мешканця Франції. Проблема настільки глобальна, що у 2014 році в ЄС оголосили рік боротьби з надмірними харчовими відходами.

Плакати кампанії «Inglorious Fruits and Vegetables» від Intermarché

Китай-тай налетай: как Google и Facebook идут на моральные уступки ради огромного рынка КНР

АвторНадежда Баловсяк
7 Листопада 2018

Из-за цензуры в Китае нет Google и Facebook, зато есть множество невероятно популярных локальных сервисов. Впрочем, в последнее время западные корпорации решили это изменить и покорить один из ключевых рынков мира. Platfor.ma разбирается, какие конфликты из-за этого возникают и почему это важно для всего мира.

Вот 18-летний китайский юноша, который играет в баскетбол и смотрит голливудские фильмы про супергероев. Он планирует изучать химию в Канаде. А еще он никогда не слышал о Google и Twitter, а название Facebook встречал всего один раз. Дело в том, что в Китае выросло уже поколение молодых людей, не знакомых с самыми популярними мировыми онлайн-сервисами и привыкнувшими использовать исключительно национальный продукт.

 

Интернет-гиганты без Поднебесной

Google и Facebook в Китае не доступны. Теоретически жители страны могут пользоваться сервисами этих компаний через VPN, однако официально обе на китайском рынке не работают. Google ушла из Китая в 2010 году после безуспешных попыток борьбы с регуляторами за право работать без цензуры. А Facebook так и не открыл свое представительство, хотя предпринимал попытки не один раз.

Тем временем в стране появились свои, местные конкуренты крупнейших интернет-компаний. Например, Китай – едва ли не единственная страна в мире, в которой лидером рынка интернет-поиска является вовсе не Google, а местный проект Baidu. То же касается и рынка социальных сетей. Названия WeChat, Weibo, TikTok, Renren, QQ и YouKu ничего не скажут европейцу или американцу, но в Китае это мегапопулярные социальные сервисы с огромной аудиторией.

Вот, например, данные China Internet Report со сравнением западных и китайских сервисов:

Сегодня в Китае насчитывается около 770 млн пользователей интернета – больше, чем все население Западной Европы и Соединенных Штатов вместе взятые. Китайский рынок – это 20% населения планеты, которые активно сидят в интернете и приносят онлайн-компания колоссальные прибыли. Поэтому очевидно, что и Google, и Facebook хотят заполучить хотя бы часть этого рынка. Фактически, выбор стоит так: огромные доходы против некоторых уступок в плане демократических ценностей. Судя по всему, выбор был сделан: летом 2018 года Google и Facebook стали предпринимать активные шаги, направленные на выход на рынок Китая.

Google и Facebook идут в Китай

Недавно стало известно, что Google разрабатывает поисковое мобильное приложение для смартфонов, которое будет соответствовать строгим правилам цензуры Китая. Это означает, что спустя несколько лет корпорация все же согласилась пойти на уступки в цензурировании контента, которые и были главной причиной ее ухода с китайского рынка в 2010 году.

Тем временем Facebook пытается создать дочернее предприятие в Китае. Соцсеть заявляла, что планирует открыть «инновационный центр поддержки китайских разработчиков, новаторов и стартапов». Но менее чем за сутки после анонса об открытии этого центра китайское правительство отозвало разрешение, выданное компании. По слухам, против официального представительства Facebook выступило государственное управление по вопросам киберпространства КНР.

Пiдвантажити ще