Supreme без дозволу взяв лого фермерів. У відповідь ті зняли пародійний лукбук

3 Вересня 2018
креатівіті пороблено

Американські фермери з Farmland Foods побачили в новій колекції Supreme емблему, яка в точності копіює їхній логотип – у відповідь вони зробили пародію на лукбук бренду. Вийшло стильно!

Real farmers. Real farm. For real. #Supreme #FARMLANDxSUPREME #Farmland

Публикация от Farmland (@farmlandfoods)

Farmland Foods, виробники свинини в штаті Міссурі, випадково побачили бейсболку з колекції осінь-зима відомого бренду Supreme. Річ їх одразу зацікавила – на ній був зображений логотип ферми. Фермери поставилися до цього з гумором і вирішили обіграти ситуацію, випустивши пародію на лукбук бренду. На фото фермери в одязі Supreme дещо висміюють схожість між сільськогосподарським робочим одягом і вуличною колекцією.

The wait is over for the Farmland 2018 lookbook. #Supreme #FARMLANDxSUPREME #Farmland

Публикация от Farmland (@farmlandfoods)

«Дайте нам знати, коли ви будете готові до колаборації, Supreme. У нас є ідеальні моделі», – жартують у Farmland Foods.

We’re ready for a collab, @supremenewyork. #Supreme #FARMLANDxSUPREME #Farmland

Публикация от Farmland (@farmlandfoods)

3 Вересня 13:21
креатівіті пороблено
Найцiкавiше на сайтi

Да будет знак: как эмоджи покорили мир и что они говорят про человечество

АвторМикита Богданов
27 Серпня 2017

Эмоджи по-настоящему появились в нашей жизни только в этом десятилетии, но успели стать неотъемлемым элементом повседневного общения – с трёхмиллиардной аудиторией и вниманием со стороны социологов. Platfor.ma вспомнила, зачем изобрели разноцветные иконки, и что они говорят об обществе и поп-культуре.

Эмоджи – сравнительно новое явление в цифровой коммуникации, хотя и кажется, что они сопровождали нас всегда. Закрепившиеся в мейнстриме с iOS 5 в 2011 году, они успели стать словом года от Оксфордского словаря, заполучить собственную конференцию и день в календаре, а теперь обзавелись и экранизацией.

На самом деле, возрождение идеи репрезентации языка в символах очень встраивается в победоносное шествие визуальной культуры. Клинопись, иероглифы и пиктограммы, появившиеся около пяти тысяч лет назад, стали вдохновителями новой – универсальной – словесности и, по мнению психологов, постепенно занимают в электронной переписке ту роль, которую играют жесты и мимика в живом общении.

История взаимосвязи спектра эмоций и выражений лица началась более столетия назад, когда результаты своих исследований представили Гийом Дюшен и Чарльз Дарвин, изучавшие мышечные сокращения и мимические проявления. Примерно в то же время американский писатель Амброз Бирс в одном из своих эссе в шутку предложит, чтобы опрокинувшаяся скобка стала пунктуационным знаком и обозначала улыбку. В конце 60-х о том же заговорит Набоков, а в 1982 году исследователь университета Карнеги – Меллона Скотт Фалман призовет использовать 🙂 и 🙁 для эмоциональной окраски объявлений возле кампуса, таким образом предложив первый эмотикон – символ, который передает сообщение типографскими возможностями клавиатуры.

Эмотиконы и эмоджи во многом похожи, но отличаются тем, что количество первых неограниченно и зависит от фантазии пользователей, а вторые довольно четко регламентированы и лимитированы.

Эмоджи (от японского e – картинка и moji – знак) в 1999 году изобрел японский инженер Шигетака Курита. В то время огромной популярностью пользовались пейджеры, которыми пользовались как местные бизнесмены, так и подростки. Ввиду ограниченности размера сообщения, идея добавить условные символы витала в воздухе, пока не материализовалась в виде эмоджи сердца. Понимание всей ценности этой затеи пришло немного спустя, когда производители пейджеров решили убрать сердечко из устройств, а клиенты ответили им беспощадным снижением продаж.

Вдохновившись прогнозом погоды, уличными знаками и мангой Курита рисует набор из 176 эмоджи размером 12х12 пикселей для своей компании (а работал он в NTT DoCoMo – одном из крупнейших мобильных операторов Японии). Начальство идею утвердит, но особого энтузиазма не проявит, просто добавив набор в устройства, даже не прибегнув к услугам дизайнера. Позже этим воспользуются операторы-конкуренты, которые перерисуют все чуть красивее и возьмут себе. Но справедливость, в итоге, восторжествует: в 2016 оригинальный набор Куриты на постоянную экспозицию выставит Нью-Йоркский музей современного искусства.

Бізнес-модель для сомалійських піратів: уривок з книги «Економіка бунтівників»

АвторPlatfor.ma
9 Квітня 2018

У видавництві «Книголав» виходить книжка Алекси Клей і Кіри Майї Філіппс «Економіка бунтівників». Йдеться у ній зовсім не про Кремнієву долину, а про «креативні бізнес-ідеї поганих хлопців» – нелегальних підприємців, хакерів і гангстерів. Platfor.ma публікує уривок про піратські інновації.

Судно «Фаїна» захопила група піратів під проводом чоловіка на ім’я Афвейн (що перекладається як «велика паща»). Афвейн знайшов інвесторів, що допомогли перетворити принагідні, неорганізовані операції на функціональний плановий бізнес, і створив «Сомалійський флот» — групу вишколених піратів. Група Афвейна була добре організована, працювала за моделлю армії, з відповідною ієрархією — званнями адміралів, віце-адміралів та лейтенантів.

Багато хто вважає Афвейна однією з ключових фігур, відповідальних за перетворення сомалійського піратства з безсистемної самофінансованої сили на міжнародну багатомільйонну індустрію з великими інвестиціями. Піратську здобич невдовзі почали виявляти аж у Індії та в Дубаї, а гроші, отримані як викуп, реінвестувалися в оснащення та вишкіл, а також у розвиток торгівлі наркотиком кат — популярною в Сомалі рослиною, що містить наркотичні речовини.

Операції таких піратів, як Афвейн, відрізнялися від нападів менш просунутих піратів попередніх поколінь координуванням із корабля-бази. Використовуючи рибальські судна, вони створювали свої бази в океані, а не на березі, що давало змогу вишколеним загонам охоплювати відкрите море, шляхи, що пролягали поза межами місцевих вод, а отже — нападати на більші вантажні судна.

Деякі пірати, з якими ми спілкувалися, розповіли нам, як, використовуючи кораблі-бази, вони наближаються до судноплавних шляхів, чекають на появу судна, а потім починають раптову атаку двома, часом трьома човнами. Щойно пірати беруть судно під контроль, вони доправляють його до берега, де перемовник зв’язується із судноплавною компанією та іншими сторонами, щоб погодити викуп. Поки тривають переговори, місцева економіка обслуговує заручників та піратів, постачаючи їм їжу, воду та кат. Банди піратів також платять сутенерам, що забезпечують їх проститутками, і знаходять юристів та спеціалістів із перевірки банкнот, які використовують прилади для виявлення фальшивих грошей.

Абді Хасан, ще один пірат, із яким ми говорили, описав аналогічну стратегію нападу й розповів про ще краще організовану операцію. За його словами, на відміну від команд піратів, які просто вирушають до судноплавних шляхів і чекають нагоди напасти на судно, що проходить повз, його команду скеровував якийсь мешканець іншої держави («Можливо, з Дубаю», — мимохідь зазначив наш інформатор), повідомляючи координати корабля, що годився на роль мішені. Хасан та інші зазначали, що пірати схильні обирати для нападу недоукомплектовані особовим скла­дом кораблі, повільніші та з нижчими бортами (це спрощує абордаж). Крім того, вони воліють нападати в сутінках, коли видимість погіршена. Хасан також розповів нам, що йому та його бійцям оплачували роботу в кожному разі, від результату нападу залежала тільки сума: якщо корабель було захоплено й викуп отримано, пірати отримували вищу винагороду, якщо ні — нижчу.

За свідченнями, у випадку успішної операції пірати отримують від 30 до 75 тисяч доларів кожен, а перший пірат, який опиняється на борту корабля (і той, хто приносить власну зброю чи драбину), отримує 10 тисяч доларів як бонус. Вони можуть жувати кат, їсти й пити в борг — ця сума потім вираховується з їхньої частки викупу, коли його отримано. Такі операції можуть потребувати фінансування на рівні 30 тисяч доларів, зазвичай його забезпечують рибалки, колишні пірати, колишні поліцейські та військові й дилери кату, які забирають від 30% до 75% здобичі.

Ця відмінність у стратегії (перехід від чекання та нападу на мішень, що проходить повз, до точного знання, де перебуває ця мішень, і скеровування туди сил) відображає зміну бізнес-моделі: від «самозайнятості» на локальному рівні до комерційного бізнесу з міжнародною підтримкою під керівництвом групи інноваторів (лідерів бізнесу, фінансистів, власне піратів), які спромоглися адаптувати свій бізнес відповідно до його потенціалу зростання.

Пояснюємо за шмот: як мас-маркет став злом і чим замінити дешевий одяг

АвторЯна Червінська
31 Серпня 2018

8 і 9 вересня в Києві в межах фестивалю Kyiv Maker Faire пройде платформа про свідому моду та раціональне споживання Sustainable Fashion Pad. Разом з її кураторкою, дизайнеркою Яною Червінською Platfor.ma відповідає на питання, чому дешевого одягу сьогодні насправді не існує, навіщо цим перейматися і що може змінити кожен, не відмовляючи собі у стилі.

Основна проблема мас-маркету – це перевиробництво та використання неекологічних тканин.

У модному виробництві синтезуються на 100% штучні речовини. Вони не входять у харчовий ланцюжок і не переробляються природним шляхом. Після виробництва речей частина отруйних речовин проникає вглиб ґрунту і негативно впливає на глибші шари землі та ґрунтові води.

Річ, пошита з якісних чи перероблених матеріалів, за виробництво якої працівник отримав справедливу плату, апріорі не може коштувати 5 євро.

Масові бренди виробляють дешевий одяг, який люди купують у великій кількості і потім викидають у смітник. Він не переробляється, тому випадає з циклу кругової економіки.

 

Термін «sustainable» сприймається неоднозначно. Стійка, екологічна, етична – яка ця мода?

Між цими поняттями є різниця. Етична мода концентрується на правах і умовах праці тих, хто виробляє одяг або продукт. Екологічна – на впливі цього виробництва на навколишнє середовище. А стійка мода фокусується на всіх аспектах: матеріалах, процесах виробництва й екологічних збитках, яких завдає виробництво.

На практиці це усунення токсичних хімічних речовин, використання перероблених матеріалів для створення одягу, взуття та аксесуарів, справедлива заробітна плата співробітникам і дотримання базових прав людини.

Немає єдиного способу домогтися «безумовної стійкості». Свідоме життя – це не чітке зведення правил і не історія одного дня.

 

Плащ из травы, пластинка из крови: как дизайн ищет новые пути и находит их

АвторНадія Шейкіна
30 Січня 2018

Пока консерваторы копают картошку у бабушки на огороде, новаторы из мира дизайна озаботились тем, как синтезировать из этой картошки что-то полезное в хозяйстве, например, ложку. Ресурсы планеты исчерпываются, а человечество не только потребляет все больше, но и отправляет в отходы невероятное количество сырья. Выпускница Эйндховенской академии дизайна Даша Цапенко прочла лекцию о биоматериалах в дизайне, а Platfor.ma записала самое интересное.

В Эйндховенской академии лабораторию биоматериалов открыли несколько лет назад, а в США дизайнеры уже многого достигли в этом направлении. Очевидно, руководство академии решило не отставать от тренда – и в первый год магистратуры нам предложили создать что-то свое, используя потенциал биотехнологий.

Я, например, вырастила плащ из семян чиа. Прорастила их в ткани, пока «ворс» не достиг нескольких сантиметров. В Голландии постоянно идут дожди, и никто не любит эту погоду. А суть моей идеи была именно в том, чтобы человек искал дождь ради полива плаща. Я сама ходила так под ливнем, а потом выкладывала плащ на специальный поддон. В итоге он «прожил» около двух недель.

А наш преподаватель Эрик Кларенбик создал стул из мицелия – это корневая система грибов. Для этого он использовал специальный 3D-принтер, поместил субстрат с мицелием в него и напечатал части стула, которые потом собрал в единую конструкцию.

Плащ из ростков чиа - проект Даши Цапенко / dashatsapenko.com
Myceliumchair - проект Эрика Кларенбика / ericklarenbeek.com

Кстати, в качестве биоматериала чаще используют именно мицелий, а не сами грибы. Американская компания Ecovative увидела в этом материале строительный потенциал и начала выращивать утеплитель для домов. Он легкий, плотный, пористый, полностью биоразлагаемый. Для субстрата они применяют местные материалы: солому, например. Измельчают ее и смешивают с грибными спорами. Когда добавляют влагу, материал растет. Чтобы остановить рост и получить готовый продукт, который не будет расти даже при попадании воды, его запекают при определенной температуре.

Несколько лет назад Ecovative создали биоразлагаемые кирпичи.  В качестве субстрата использовали сельскохозяйственные отходы. Потом из кирпичей выстроили временную башню для проекта, разработанного архитектором Дэвидом Бенджамином в рамках программы молодых архитекторов MoMA.

Кроме того, в США уже довольно давно продают наборы по принципу «Сделай сам», только теперь это «Вырасти сам». В них вегетативная корневая структура грибов, субстрат и разъемная форма. Делаешь все по инструкции: растишь, запекаешь в обычной духовке – и готова твоя лампа, горшок для цветов или какая-то другая несложная вещь для дома.