fbpx
СИТУАЦІЯ
«ПЕРЕМОГА»:
як громадянське суспільство бореться зі зрадою в Україні
Крок за кроком ми, українці, прямуємо у світле, демократичне та громадянське майбутнє. Ні, це не наш передвиборчий лозунг — це справді так. Доказом слугують проєкти, які роблять наше суспільство кращим. Разом із Посольством Нідерландів та його програмою підтримки MATRA розглядаємо шість типових ситуацій, з якими хоч раз у житті стикався кожен, та розповідаємо, хто та як в Україні вже їх долає. А саме: бореться з неефективними судами, корумпованими закупівлями, нестачею ліків для важкохворих та іншими проблемами, яких нам точно вдасться позбутися разом. Обирайте питання, яке вас цікавить, та знаходьте рішення, що вже працюють.
Зміст
Як зробити суди ефективними
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Типова ситуація:
Молода сім'я назбирала на квартиру в новому будинку. Настільки новому, що його вже кілька років усе ніяк не добудують. Ситуація патова — допоможе лише суд.

Колективний позов від усіх обманутих сімей подали. Що ж тепер? А тепер чекати, і чекати, і ще трішки зачекати. Адже розгляд забере кілька років: суддя вимушено читатиме 600 сторінок справи, втискатиме засідання до свого щільного графіка, адвокати аферистів затягуватимуть процес своєю відсутністю, а коли настане час виголошувати вирок, то навіть швидкочитання не допоможе — два дні піде точно. Від початку судового процесу і до його кінця діти цієї молодої сім'ї встигнуть школу закінчити.
У чому тут проблема?
Здавалося б, можна все скинути на суддів. Мовляв, повільно і погано роблять свою роботу. А втім, не усі й не скрізь. Робота українських судів — кримінальних, господарських, адміністративних та цивільних — регламентується відповідними кодексами. Крім основних, існують ще й процесуальні. Це ті, що прописують, як треба проводити судовий процес. Але річ у тому, що далеко не все у цих кодексах є. Існують білі плями, які закриваються фразою «на розсуд суду». Тобто недоброчесні судді, адвокати чи прокурори мають можливість для маневру.

Але й доброчесним суддям доводиться працювати у складних умовах. Суди перевантажені, а засідання можуть відбуватися що десять хвилин. Тоді «на розсуд суду» нікому на користь не йде. Та й вплинути на ситуацію судді змоги не мають. Інтереси сторін справи в організаційних питаннях довгий час взагалі не бралися до уваги. Тобто адвокат, позивачі, свідки й відповідачі мали б підлаштовуватися під заздалегідь складений розклад, а їхні роботи та інші справи нікому не були би цікаві.
+
+
+
+
+
+
Яке знайшли рішення?
Аби побороти таке неефективне використання часу суддів та учасників процесу, нідерландські експерти спільно з суддями місцевих судів Одеси розробили «Правила організації ефективних судових процедур», які покликані заповнити усі білі плями та зробити судовий процес передбачуваним та зрозумілим. Працює над їх впровадженням «Група 2-го травня».

Зокрема, ці правила вводять таке поняття, як професійна нарада. Її український громадянин міг бачити в американських кримінальних серіалах. Це коли суддя разом з позивачем та відповідачем, їхніми адвокатами й прокурором заздалегідь планують процес над конкретною справою. Вони вирішують, скільки судових засідань потрібно, коли вони відбудуться, який буде регламент виступів, та інші питання, які роблять процес прогнозованим, а кінець справи — видимим. Разом з цим зменшується і ризик зловживань, адже план вже є і залишається лише його дотримуватися.

Правила розробляли разом з українськими суддями та опираючись на досвід судової системи Нідерландів. Тож в них враховані й потреби наших судів, і міжнародний досвід. Проте експерти брали до уваги й те, що суди передусім обслуговують громадян своєї країни, отже, користуватися правилами доведеться і їм. Тому так — виклику до суду через SMS чи електронку бути!
Що далі?
Зараз проєкт перебуває на стадії впровадження. Першими правила на практиці протестують Одеський апеляційний, Малиновський районний та Ізмаїльський районний суди. Автори розраховують, що як тільки експеримент у цих трьох судах визнають вдалим, то практика пошириться далі Україною. В майбутньому всі суди нашої країни будуть користуватися цими правилами, що зробить їх більш передбачуваними, прозорими, а розгляд справ — швидшим і без затримок.

У нідерландців таких правил багато, а процес їхньої імплементації тривав близько 15 років. Зрештою, це не лише бюрократичний процес, а й процес зрушень у свідомості. Тому агентами цих змін стали молоді прогресивні судді, які зацікавлені в покращені своєї роботи та ефективності судочинства.
Як створити журналістику, яка допомагає людям
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Типова ситуація:
Після важкого дня на городі — треба було викопати топінамбур — селянин традиційно заглядає у новини. Там, очікувано, впроваджують чергову реформу, на цей раз — земельну. Якийсь депутат розповідає, що це ж тепер усе скуплять олігархи та іноземні агенти, а українцям і малого пайочка не залишать. Наш селянин вже готується бігти гострити вила, щоб захищати рідний чорнозем. Але увагу перехоплює голос іншого депутата, який додає, що ще й за безцінь. І тут він розуміє, що весь цей час навіть не уявляв, скільки може коштувати його земля. А якщо ще й з топінамбуром?
У чому тут проблема?
Відкриття ринку землі, як і більшість інших нововведень в нашій державі, було оповите купою міфів. Нардепи, що будують свою політичну кар'єру на любові до чорнозему та сільському електораті, вдаються до популізму, бо можуть зіграти на емоціях і страхах народу. Зацікавлені сторони, що за гривню орендують гектари землі сільськогосподарського призначення, їх підтримують, тому що причини щось змінювати немає — схеми ж працюють. Ось і маємо потік неконструктивної інформації, яка зводиться здебільшого до одного лозунгу: «Селяни залишаться без землі». Ну, і трішки до «Паї скуплять олігархи та іноземці».

Селянин дивиться на це і хоче погодитися, адже ж справді: якщо вся українська земля опиниться в іноземців, то йому доведеться ще й доплачувати, аби вирощувати тут свій топінамбур. Не найкраща перспектива, думає він, і констатує, що таки дурня якась, а не реформа. Тільки за емоційними виступами й сфабрикованими міфами ховається багато деталей і уточнень, а текст того самого законопроєкту взагалі не передбачає продаж сільськогосподарських паїв іноземцям.

+
+
Яке знайшли рішення?
Вивести потоки популізму в конструктивне річище — це завдання для справжніх журналістів. Так, Hromadske випустило восьмисерійний документальний цикл «Чия земля». Він мав на меті показати думку людей, які на цій землі працюють, розповісти їхні історії та розібратися у питаннях земельної реформи, зруйнувавши всі міфи та фейки. Тобто автори програми намагалися розкласти все по поличках, витримавши баланс різних поглядів на ситуацію.

Водночас цей проєкт дозволив журналістам поспілкуватися з конкретними людьми з різних куточків України та зрозуміти, якої інформації їм не вистачає. Адже дуже складно, сидячи у Києві, слухаючи політиків, поцілити у справжні болі власників паїв та оцінити, наскільки вони вкорінилися у своїх поглядах. Зрештою, тема ринку землі з нами ще надовго, тож подальші її висвітлення будуть опиратися на реальні історії та дослідження, а не узагальнені уявлення про народ.
Що далі?
Кожну серію документального циклу вже переглянули в середньому понад 30 тис. людей лише на YouTube. У Facebook цей показник навіть більший. Добряче пройшовшись соцмережами, «Чия земля» скоро дійде і до українських регіональних каналів. Насамкінець, у будь-який момент кожен власник землі зможе загуглити, скільки коштує його гектар та чи можуть його купити іноземці, знайде програму «Чия земля» і отримає відповідь на своє запитання.
Як забезпечити безплатними ліками важкохворих
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Типова ситуація:
Більшості родин байдуже, як держава закуповує ліки, які винахідливі схеми можуть вигадати недоброчесні чиновники та хто зрештою на них наживеться. Коли сім'я стикається з хворобою, їй взагалі не до цього. Наприклад, тяжко захворів батько, а потрібні препарати держава досі не закупила. Тож у родини немає ані часу, ані сил з'ясовувати, хто винен та що можна було би зробити, аби пацієнту надали допомогу якісно, швидко та в повному обсязі. Усі просто хочуть дістати ліки, і часу на це в них обмаль.
У чому тут проблема?
А як взагалі Україна закуповує ліки для пацієнтів? Що ж, у нас існує перелік діагнозів, для лікування яких держава закуповує ліки та медичні вироби за кошти державного бюджету. Тобто для пацієнта такі ліки безоплатні. До уваги беруться й статистичні дані, й демографічні, й потреби лікарень. Кожен регіон України має вказати дані щодо потреби на рік по кожному препарату. Далі МОЗ формує загальну заявку, яку опісля верифікують експерти. Оскільки грошей на все не вистачає — потребу корегують в межах затвердженого бюджету. Зрештою, міністерство формує наказ, відповідно до якого оголошуватимуться тендери.

Тривалий час закупівлі у медичній сфері супроводжувались гучними скандалами. Міністерство закуповувало ліки за завищеними цінами та заробляло на житті пацієнтів. У 2015 році відбулась реформа, коли закупівлі передали міжнародним організаціям. Як наслідок, вони придбали ліки на 40% дешевше, ніж це робило МОЗ.
Яке знайшли рішення?
Стежить за тим, щоб все справді відбувалося вчасно та прозоро, благодійний фонд «Пацієнти України». Він опікується, аби не було зловживань та займається адвокацією прав пацієнтів, зокрема й батька, про якого ми згадували на початку. Тож тут докладуть усіх зусиль, щоб він вчасно отримав своє лікування, яке гарантує держава.

Активісти не лише виконують свою аналітичну та наглядову роботу, а й влаштовують акції та допомагають розробляти законопроєкти. Наприклад, коли МОЗ довго не погоджує документи, «Пацієнти України» вкажуть на це усюди, де буде необхідно, виконавши функцію громадського контролю, щоб міністерство залишалося підзвітним суспільству. Коли ж в Україні створювали незалежного національного закупівельника ДП «Медичні закупівлі», то «Пацієнти України» почали адвокатувати законодавство, яке дозволяє поступово та якісно перейняти державному підприємству функцію закупівель у міжнародних організацій.


Що далі?
Звісно, місія — доступне для всіх лікування — доволі амбітна та потребує часу та праці, але вже зараз ми можемо побачити результати. Адже ДП «Медичні закупівлі» є ефективним національним закупівельником та функціонує прозоро. Так йому вдалося зекономити на закупівлі ліків понад 1 мільярд гривень у 2020 році. На зекономлені кошти є змога придбати більше ліків та забезпечити якомога більше пацієнтів потрібним лікуванням. Моніторинг закупівель — це важлива складова щоденної роботи «Пацієнтів України».

Водночас 19 представників пацієнтів від фонду увійшли в 15 робочих груп при МОЗі за різними напрямами закупівель. Там вони представляють інтереси пацієнтів в процесі закупівель ліків та медичних виробів.


Як чесно продати проблемне державне майно
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Типова ситуація:
У центрі вашого міста стоїть закритий ТРЦ. Колись він належав банку, потім той збанкрутував — і вже багато років центр нудьгує без діла. Кілька разів держава намагалася його продати, проте марно. І таких об'єктів, великих і малих, в усій країні — тисячі. Просто стоять і повільно руйнуються, а держава тим часом витрачає гроші, аби будівлі зовсім не розвалилися і не прибили когось.
У чому тут проблема?
У держави купа складних об'єктів, які було б добре продати, однак не виходить, навіть за допомогою інноваційної системи «Прозорро.Продажі». Кожен з них — із різних причин, але одна з головних — це те, що коли актив виставляють на аукціон, то ніхто не хоче купувати його за вказану ціну. За законом після цього лот треба виставити ще раз, з 50% знижкою. Проте буває, що й ця вартість здається потенційним покупцям завищеною — все через те, що у проблемних активів часто є додаткові фактори, які впливають на ціну, наприклад, боргові зобов'язання. Так об'єкт і стоїть без діла, поступово руйнуючись.

+
+
+
Яке знайшли рішення?
У 2017 році Transparency International Україна разом із «Прозорро.Продажі» розробили модуль голландського аукціону. Такий вид торгів працює не з підвищенням ціни, як звичайний, а навпаки — з пониженням. Під час аукціону стартова вартість автоматично знижується, аж поки хтось з покупців не говорить: стоп, я готовий купити за цю ціну. Далі відбувається щось схоже на звичайний аукціон, коли ціну можна підвищувати, а той, хто зупинив зниження, має право на останню ставку. Завдяки такому методу ринок сам визначає ціну за актив, а проблемні об'єкти, які роками не вдавалося продати на звичайних аукціонах, отримують нових власників.
Що далі?
Голландські аукціони на «Прозорро.Продажі» запрацювали у 2017 році. З того часу Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, тобто організація, що займається розруленням проблем збанкрутілих банків, аби повернути вкладникам гроші, оголосила 49898 голландських аукціонів. На ці торги здебільшого виставляли проблемні активи, які роками не могли продати на звичайних аукціонах. 8114 з них успішно завершилися купівлею. Це принесло державі дохід в розмірі 10,5 млрд гривень.

Наприклад, після банкрутства банку «Надра» держава довго не могла продати комплекс «Республіка» в центрі Києва. Однак у 2019 році його виставили на «голландця» — і за кілька годин відбувся найдорожчий продаж в історії цього аукціону: за актив заплатили 777 млн грн. Ба більше, фінальна ціна на таких аукціонах навіть не обов'язково нижча за оцінку. Так, скажімо, у 2019-му будинок в центрі Києва продали за стартовою вартістю. А у 2018-му нежитлове приміщення у Хмельницькому пішло з молотка за ціну, що була на 3 млн більша за початкову.

Крім того, через «голландця» успішно продають й об'єкти малої приватизації: таких аукціонів відбулося 1843, з яких 567 — успішні. Дохід для держави склав 153,43 млн грн — 32 млн грн з них приніс, наприклад, продаж оздоровчого комплексу «Прикарпаття». Також голландський аукціон дає змогу займатися й орендою комерційного, державного та комунального майна, а ще залізничних вагонів.

Як наслідок, голландський аукціон став оптимальним рішенням для того, щоб повертати до роботи проблемні активи та наповнювати при цьому бюджет країни.
Як зарадити незаконним забудовам
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Типова ситуація:
Посеред вашого парку побудували ресторан. Зовні здається, наче його там взагалі бути не повинно. Ось дитячий майданчик, а поряд з ним на терасі розкинулися поціновувачі кальянів. Містобудівна документація мала би пролити світло на те, чи може там взагалі стояти ця будівля та чи є вона у плані міста. Та усі папірці добре заховані по кабінетах чиновників, а щоб поглянути на них, потрібно оббивати не один поріг.
У чому тут проблема?
Довгий час українці не мали змоги знайти генплан та іншу містобудівну документацію своїх міст та інших адміністративно-територіальних одиниць. Попри те, що ця інформація за законом має бути доступною, на практиці її часто було дуже важко або практично неможливо дістати, тим паче в інтернеті. Раніше центральна влада не надто звертала увагу на те, яким чином муніципалітети публікують ці дані. Хтось вішав її на стенд, хтось тримав у кабінеті, хтось — у сейфі за сімома замками. І взагалі зрозуміти, є вона чи немає, було складно. Громадяни залишалися сам на сам з муніципалітетами та їхніми секретарями.

Теоретично недобросовісні забудовники та працівники органів влади у сфері містобудування могли оформлювати незаконні будівництва. А навіть якщо у громадськості виникали питання, папірці отримати можна було лише за запитом.
Тому знайти аргументи чи просто дізнатися про незаконність забудови було набагато складніше, ніж може здатися на перший погляд. Доки з'ясуєш, в чому справа, будівлю вже зведуть.
+
+
+
+
+
+
+
Яке знайшли рішення?
Тож незалежний експертно-аналітичний центр «Офіс ефективного регулювання» розробив карту пошуку містобудівної документації. Проєкт «Відкрите просторове планування» дозволяє українцям у відкритому доступі отримувати плани територій їхніх міст та містечок. Це цифрове та організаційне рішення, необхідне для того, щоб побачити цілу картинку — з'ясувати, чи є взагалі ця інформація та де її шукати.

Мінрегіон, своєю чергою, отримав інструмент, завдяки якому він може працювати з органами місцевого самоврядування. Обласні та районні адміністрації мають заповнювати цю базу даних. І можуть навіть так змагатися між собою, адже на сайті є рейтинг. Він дозволяє побачити, хто добросовісно та швидко виконує це завдання, а хто пасе задніх і оприлюднювати інформацію не хоче.
Що далі?
Багато речей, пов'язаних з якістю життя, визначає якість містобудівного планування.
Доступність та публічність цієї документації насправді відіграє велику роль у нашому житті, оскільки саме на її базі ухвалюються рішення, від яких залежить, як виглядатимуть та розвиватимуться наші міста й містечка. І недобросовісних забудовників вона теж допомагає викривати.

Надалі база цих документів може стати частиною електронної системи у сфері будівництва, яка дозволить отримувати усі довідки та дозволи автоматизовано й онлайн. Усе це разом має називатися містобудівним кадастром, який існує здебільшого лише на папері.
Як допомогти бізнесу бути чесним
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
+
Типова ситуація:
Посеред міста олігарх будує сховище для плутонію. Навпроти продають шаурму, зроблену з кішок. А сам кіоск — із шкідливого азбесту. На всі запитання усі підприємці відповідають: ну а що, це бізнес.
У чому тут проблема?
Бізнес часто асоціюється суто з потягом до наживи та повною відсутністю моральних норм. Якщо десь можна заробити, то не важливо, наскільки етичним є процес. Так відбувається не завжди й далеко не всі бізнесмени є саме такими, але випадки трапляються. Аби позитивних рольових моделей було більше, потрібно на них акцентувати, а доброчесним бізнесам — підтримувати одне одного, щоб разом їх було більше, ніж продавців шаурми з бідних котиків.
Яке знайшли рішення?
У 2017 році за підтримки ОЕСР, ЄБРР та РБО було створено Всеукраїнську мережу доброчесності та комплаєнсу (UNIC). Це спілка бізнесів, які прагнуть працювати прозоро та не забувати про чесність і етику. Вже декілька років мережа просуває ідеї відповідального ведення бізнесу, підтримує добру ділову репутацію та постійно удосконалює власні стандарти доброчесності.

Разом з MATRA мережа розбудувала власну організаційну спроможність, розробила рекомендації щодо доброчесності для малого та середнього бізнесу, інструментарій щодо усунення корупційних ризиків, а також підготувала масштабне дослідження корупції та розпочала активну роботу з середнім і малим бізнесом, зокрема в регіонах. Це дало змогу в майбутньому розробити нову навчальну програму для підприємців, навчальні відео та адаптувати типовий етичний кодекс, який компанії можуть застосувати у своїй роботі.
Що далі?
Зараз в UNIC вже близько 50 членів, серед яких і такі великі бізнеси, як Sanofi, Metro, чи «Київстар». Серед партнерів мережі також державні компанії: «Укрзалізниця», «Енергоатом», «Нафтогаз», Укренерго». Всі вони впроваджують у своїй діяльності принципи чесного бізнесу та розбудовують власні комплаєнс системи. UNIC допомагає своїм членам у налагоджені ефективного діалогу з органами державної влади, проводить освітні заходи по всій країні та ділиться найкращими світовими практиками у сфері комплаєнсу. А ми, клієнти цих бізнесів, знаємо напевне, що вони доброчесні та етичні. Або ж принаймні вчаться та прагнуть такими бути.
Марія Фронощук
Стейкхолдер-менеджмент:
Юрій Марченко
Сторітелінг і редагування:
Ірина Адамова
Дизайн:
Олена Тищук
Сторітелінг і проджект-менеджмент:
E-mail дайджест від PLATFOR.MA!
Пишемо листи, які хочеться витягати зі спаму, навіть якщо вони туди випадково потрапили. Регулярно розповідаємо історії зі сфери креативу та соціально важливих тем, аби вам було, чим надихатися.