fbpx Розрив поколінь: як люди стають іншими | Platfor.ma
РОЗРИВ ПОКОЛІНЬ:
ЯК ЛЮДИ СТАЮТЬ ІНШИМИ
Сучасний музей — це не просто зібрання старих чи нових артефактів, насамперед це місце зустрічі й майданчик для важливих смислів. Національний художній музей України (NAMU), група компаній «Нові Продукти» та інтернет-журнал Platfor.ma ініціювали створення клубу «ГРУПОВИЙ СЕНС», в межах якого люди з різних сфер зустрічаються в музеї, аби знайти відповіді на суперечливі, але дуже важливі запитання. Тема останньої зустрічі була така: «Розрив поколінь: як люди стають іншими». Ось найцікавіше з неї.
УЧАСНИКИ ДИСКУСІЇ:
ОЛЬГА БАЛАШОВА
заступниця голови NAMU
СЕРГІЙ ДАНИЛОВ
нейробіолог й керівник компанії Beehiveor
ОЛЕНА СЕЛЮТІНА
директорка з комунікацій та PR ГК «Нові Продукти»
РОМАН БЛАЖАН
продюсер та режисер, керівний партнер MinimalMovie
ЮРІЙ МАРЧЕНКО
головний редактор Platfor.ma

Груповий сенс. New Products x Platfor.ma x NAMU

Сьогодні у нас дійсно складна і важлива тема — «Розрив поколінь: як люди стають іншими». Регулярно можна почути, що діти і підлітки зараз нібито дуже відрізняються від попередніх поколінь, хоча, можливо, те ж саме колись наші батьки казали про нас. Будь ласка, для початку коротко сформулюйте, що ви думаєте про нашу сьогоднішню тему.
Розрив поколінь, звісно, існує, причому не тільки у людей, а й у тварин – скажімо, мавп. Ось у шимпанзе є криза середнього віку.
Коли я була підлітком, то думала, що із своїми дітьми ні за що не буду повторювати помилки попередніх поколінь. Але зараз я доросла мати і розумію, що зробити це мені, мабуть, все ж не вдалося.
Конфлікт поколінь, звісно, був завжди і є зараз. Варто подивитися лишень на історію літератури — це один із базових сюжетів, який зустрічається ще з часів античних трагедій.
Для мене сьогоднішня дискусія особлива важлива, бо ми багато думаємо про те, як затягнути в музей підлітків. Як привабити їх статичними картинками, які чомусь висять на стіні й нібито мають бути цікавими. Я сама багато розмовляли з підлітками про те, як же їх можна зацікавити. І виявилося, що потрібно перестати бути музеем. Треба влаштовувати тут вечірки, запрошувати людей з YouTube і тому подібне. Тобто треба кардинально змінити фокус роботи інституції. Як це поєднати і як музейную цінність контрабандою протягнути в такий досвід – ось це головне запитання.
Та може і не треба. Хай спочатку трохи з батьками походять, потім не будуть, а років у 25 в них трапиться стрес – і самі прийдуть як в певне сакральне місце, в сучасний храм.
Можливо, у вашому музеї це відчувається особливо сильно. Бо коли ви влаштовуєте в НАМУ заняття з йоги чи ще щось таке креативне, то, припускаю, працівники музею старшого віку вважають це плюндруванням чогось святого.
Цікаво, що тут не зовсім конфлікт поколінь. Адже на йогу приходять і люди того ж віку, що і працівники музею.
Це вже конфлікт цінностей.
ЗВІДКИ ВЗЯЛАСЬ ІДЕЯ ПРО ПОКОЛІННЯ
Так, тоді давайте повернемося саме до поколінь. Є ось ця градація: післявоєнні бумери, X — народились до 1980, Y — тобто міленіали і Z — підлітки, які зараз перетворюються на дорослих. Цю концепцію ще у 1991 розробили економіст і демограф Нейл Хоув разом із драматургом і істориком Вільямом Штраусом в своїй книзі «Теорія поколінь». Вони стверджують, що кожні 20 років люди чомусь стають інакшими.
На цій теорії дійсно досить багато побудовано, хоча насправді вона не набагато краща, ніж астрологічні прогнози.
Можливо. Але, скажімо, у бізнесі на різницю поколінь дійсно звертають багато уваги. Ось у мене є дані опитування 18 тис. людей з різних країн. І автори цього дослідження стверджують, що досить одностайно визнали за Z такі, наприклад, риси: кар'єризм, амбітність, адаптивність, креативність, мобільність, гнучкість, легковажність і непостійність, бажання мало працювати і багато заробляти, безграмотна мова, балакучість, оптимізм і вразливість.
Ну, точно гороскоп. Звичайно, є варіабельність, яка обумовлена соціальними та іншими чинниками. Але групи як такової немає, бо люди не народжуються пачками раз на 20 років. У післявоєнного покоління, звісно, будуть якісь спільні риси, але різниця між окремими людьми буде дуже значною. Але пробувати робити якісь узагальнення можна, чому ні, іноді вони навіть можуть спрацювати.
Я колись викладала в художній академії. У 2009 я просила студентів написати есе про те, як вони жили до гаджетів і як — після. Але вже за пару років це стало просто недоречно, бо люди навіть не розуміли, про що я їх питаю — мовляв, як це без гаджетів? Вони не пам'ятають себе без комп'ютерів.
Про нове покоління кажуть що у них є одна риса, якої раніше, можливо, ні в кого не було: їм не потрібен власний досвід. Якщо вони стикаються з якоюсь проблемою, то їм не обов'язково проживати її самотужки. Вони просто гуглять і дуже покладаються на знання і досвід інших людей.
Справа в тому, що ми і не можемо покладатися на свій попередній досвід. Якщо ми вдало зробили п'ять проектів, то це абсолютно не гарантує, що ми успішно зробимо і шостий.
ЧИМ НОВІ ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ ВІД ПОПЕРЕДНІХ
(ЯКЩО ВІДРІЗНЯЮТЬСЯ)
Ще про Z кажуть, що вони нібито не хочуть приймати складних рішень. Хочуть займатися чимось легким і креативним. Не сподобалося на роботі — змінив її, ну і так далі. Мені це певним чином нещодавно підтвердив один важливий дядька з ЮНІСЕФ. Він розповів в інтерв'ю, що, за їхньою статистикою, людина до 32 років зараз змінює місце роботи чотири раза. Тоді як наші батьки робили це два раза за життя. Це все ж інше покоління чи світ інший?
Звісно, світ і технології. Зараз вже ніби навіть невічливо раз на три роки не змінювати роботу. Навіть якщо в тебе свій бізнес, ніколи не можна бути остаточно впевненим в тому, що будеш займатися цим до кінця життя. Світ настільки великий, а вибор настільки грандиозний, що навіть в одній якійсь сфері є чимало різних шляхів, якими можна йти. Але це велике щастя. У моїх батьків такого не було.
Гадаю, про небажання приймати рішення це абсолютна правда. Але справа в тому, що їх взагалі ніхто не хоче приймати. Просто у них є можливість ухилитися від рішення, оскільки вони мають економічну можливість цього.
І, як ми й пам'ятаємо, вже скоро чимало професій просто зникнуть або трансформуються настільки, що фактично стануть чимось новим. І тоді ми будемо міняти за життя 5, 6, 7 професій. Плюс раніше, в радянські часи, людина йшла на певну спеціальність в університет — і це фактично визначало її життя. Мало хто знаходив у собі сили отримувати другу, третю освіти чи просто починати займатися чимось іншим. Зараз, з усіма онлайн-курсами і освітніми програмами це стало набагато простіше.
Цікаво, наскільки ці курси і програми затребувані у нового покоління. Темпи всього дійсно колосально зросли. Я працюю з відео, але, дивлячись на TikTok, розумію, що за такими темпами не встигнути ніколи.
Мені здається, не дуже затребувані. Взагалі, можливо, у нового покоління менше жаги до таких речей. Я зараз досліджую художників-шістдесятників. У них була просто неймовірна жага до пізнання. Будь-який журнал або альбом, який потрапляв їм до рук викликав ажіотаж.
Взагалі бажання бути компетентним — це базова річ. Якщо посадити щура в нове приміщення, то навіть вiн не буде тупо сидіти і роздивлятися стелю — ні, буде бігати і усім цікавитися, щоб зрозуміти, куди попав.
Гадаю, процент людей, які завжди намагаються дізнатися щось нове, розвиваються, він приблизно сталий. І зараз їх теж багато. Можливо, складається інше враження через те, що зникла кастовість. Якщо раніше люди спілкувалися більше у якихось відносно закритих групах, то зараз світ абсолютно відкритий.
Я взагалі не вірю, що ми стали отримувати більше інформації, ніж раніше. Скільки могло влізти раніше, стільки й влізає зараз. Але стало ніби набагато більше фонового шуму, через що наші фільтри не справляються. Однак тут навіть немає серйозних досліджень, бо дуже складно все це фіксувати і перевіряти. До речі, теорія поколінь — красива, дуже популярна, ця книга стала бестселером. Однак перевірити її також неможливо, і це дуже схоже на псевдонауку. Наука — це коли ти можеш верифікувати: влаштувати експеримент і підтвердити певне твердження. Без цього теорія поколінь — це просто культурологічна ідея, яка може бути як правдою, так і ні.
ЯК НА ПОКОЛІННЯ ДИВИТЬСЯ БІЗНЕС
Цікаво, що саме це твердження про науку не можна верифікувати. Хочу запитати у Олени та Романа. Ви маєте прямий зв'язок із бізнесом. І маєте думати про аудиторію, а подібні теорії є для вас робочими. Отже, чи працює теорія поколінь у бізнесі?
Ми дійсно про це багато думаємо. Особливо коли читаєш описи якихось поколінь і розумієш, що це все настільки загальне і висмоктане з пальця. Тому ми більше намагаємося не запитувати, а підглядати. Навіть фокус-групи вже давно не працюють, адже люди кажуть те, що прийнято вважати правильним, або те, що зробить їх більш крутими в очах інших людей, або кажуть одне, а роблять інше.

Тож навіть коли ми беремо групу 18-20 років, то в ній будуть люди з дуже різними моделями поведінки. Все залежить від того, де він ріс, як його вчили і купи інших факторів.
Але при цьому вам треба створити продукт, який задовольнить їх усіх.
Це вже практично неможливо. Досі має значення лише один фактор — ціна, однак і на нього впливає сила бренду і його привабливість.
У мене дві головні професійні сфери: документальне кіно і реклама. В обидвох я використовую певні важелі, які мають вплинути на аудиторію. І ці важелі дуже відрізняються залежно від покоління. Чим більш молодою є аудиторія, тим швидше мені треба зачепити їхню увагу. Скажімо, зі старшими людьми ти можеш дозволити собі хапати їх через п'ять секунд. А з молодшими — вже лише три. Якщо цього не зробити, вони просто перемикаються на щось інше. А ще молодь не дуже любить довгі рекламни ролики, наприклад, на хвилину. 15, 30 секунд — це для багатьох вже максимум.

Коли я працюю з рекламою, то ставлю собі задачу вкласти в неї якнайбільше шарів, які може сприйняти аудиторія. Хтось дивиться поверхнево — він вхопить щось одне. Інший більш здатний до рефлексії — й отримає інше. Якщо не робити картинку багатошаровою, то у такому конкурентному бізнесі ти просто програєш.
Я пригадала, що одна моя знайома разом із дитиною активно займається TikTok. І коли вони приїхали в США, то помітили, що завдяки цьому є повністю на одній хвилі з місцевими. Вони люблять однакові танці й зірками для них є одній й ті самі люди. Сучасні групи будуються зовсім не за локальним принципом.
Цікаво, що раніше патріотизмом можна було назвати довіру, підтримку і почуття спільного до тих людей, що живуть навколо тебе. Але зараз якийсь український підліток може відчувати більше спільного не зі своїм сусідом, а з фермером із Техасу, оскільки той теж грає у Fortnite. Спільноти віднині не локальні, а мережеві.
Ми зараз живемо в унікальний час, коли комунікаційні зв'язки стають все більш потужними. Людство весь час придумує нові способи спілкуватися і виводить їх швидкість на шалені темпи. Писемність, потім книгодрук, далі інтернет — і зараз ще щось придумають.

А другий, паралельний процес — знищення традиційних норм. Скажімо, ще ніколи стільки людей не вважали себе позаконфесійними чи атеїстами. За останні десять років воно виросло втричі!

Є цікава історія про те, як називають дітей. За спостереженнями, всі імена в СРСР ділилися на дев'ять кластерів, які змінювалися кожні 20 років. Зміни ці дуже прості. Скажімо, діда звали Іван, його сина — Сергій. З дуже високою вірогідністю Сергій назве іменем свого батька — Іван. А той в свою чергу дитину – іменем свого батька. І так у Союзі йшла хвиля імен. Коли СРСР розпався, раптом з'являються космополітичні імена: Анжеліки, Діани, Марки. Проходить ще десять років і з'являється ще один кластер: Святослави, Назари, Тараси. Тобто ти думаєш, що ти дуже розумний, коли придумав ім'я дитині, а виявляється, що ти просто чітко попав у кластер.
ЧИ Є В УКРАЇНЦІВ МЕНТАЛЬНИЙ ВІК
Ольга знайшла текст, в якому психолог Світлана Ройз стверджує, що до Майдану середній ментальний вік українців складав 13 років. А зараз нібито зростає.
Це, звісно, припущення, але чи є в ньому щось раціональне?
Давайте згадаємо, якою популярною стала пісня з матюками про Путіна. Або як всі раділи, коли якийсь наш чиновник сам казав якийсь матюк. Це все дійсно дещо схоже на поведінку підлітка. Або можна пригадати президентські вибори, де, скажімо так, один із кандидатів будував кампанія на тому, що давайте їх зробимо, їм, великим і значним, покажемо. Це виглядає, ніби дитина виступає проти дорослих.
Тут мова радше не про інфантильність, а про патерналізм. Схильність до того, що тобі визначать, як жити, скажуть, як розвиватися. Це про безвідповідальність. У нас люди досі живуть в стані, коли за них мають вирішувати ЖЕУ, депутат, влада.
Я досить скептично ставлюся до підрахунків штибу ось цих 13 ментальних років. Але при цьому меня дійсно здається, що після Майдану чимало людей були змушені вийти з зони комфорту, займатися саморефлексією і просто подорослішати. Можливо, тут конфлікт не за віком, а за цінностями, здатністю до рефлексії. Згадаємо, що Ольга говорила про молодь і музеї. Для мене похід в подібне місце – це робота. Бо треба пройти дуже великий шлях, щоб в музеях просто споживати, для цього потрібно досконало знати і розуміти мистецтво.
Гадаю, діти взагалі ніколи не любили ходити в класичні музеї.
Для дітей в сучасному світі відвідати музей – це принципово інший досвід. Це slow mode. 50 років тому такий темп і такий вид дозвілля відчувався інакше. Тоді в цих зображеннях була ефектність. Але зараз цього вау-ефекту не відбуваються, бо світ надзвичайно перенасичений візуальною інформацією.
А згадайте – ще сто років тому люди втрачали свідомість від фільму про прибуття потягу.
Ми нещодавно думали про рекламну кампанію для одного свого бренду і почули від молоді такі слова: «Та що ви, рекламісти, взагалі знаєте? Ви ж нічого не розумієте в реальному світі». І тоді ми вирішили створити нейромережу і чат-бота, фактично чистий аркуш із штучного інтелекту. І запропонували підліткам обговорити з чат-ботами різні теми: геймерство, секс, як витратити мільйон. Близько 20 тис. людей дійсно заходили в ці чати, завдяки цьому нейромережа навчилася писати власні сценарії. А далі ми знімемо реальний рекламний ролик, який штучний інтелект для нас придумає на основі розмов з підлітками.
ПІДСУМОК
Нам вже час завершувати, і наостанок давайте по кілька речень на головну нашу сьогоднішню тему: розрив поколінь або як люди стають іншими.
Люди дійсно міняються і єдиний вихід — мінятися й самому. Мій партнер по бізнесу на 16 років молодший за мене. Для мене це унікальна можливість дослухатися до іншого покоління, розуміти, що зараз сприймають візуально й ментально й підтримувати свіжість сприйняття.
Я вважаю, що розрив, звісно, є, але він не стільки між поколіннями, скільки між різними людьми. В якійсь тусовці за інтересами можна знайти і підлітків, і людей за 40. Важливо лише те, наскільки людина хоче розвиватися. Я помітила дивну річ: коли я чомусь навчаюся, то вчителі в мене зазвичай або набагато старші, або навпаки дуже молоді. Бо саме тоді ти отримуєш незвичайний досвід, який самотужки отримати важко.
Розбіжності, звісно, є. Хоча при цьому, якби до нас прилетіли якісь марсіани, то вони ніякої різниці між різними людьми, ймовірно, не побачили б: ну, мавпи і мавпи.
Ви щойно прочитали думки кількох різних людей про те, чи можуть мільйони помилятися. Але нам цікава і ваша думка! Пишіть свої міркування щодо вибору мас в коментарях до нашого посту в Facebook. Давайте шукати відповіді разом!