Я брав участь у миротворчій місії ООН з 2010 по 2011 рік — у західній Африці, Ліберії. Ми як представники МВС були у складі поліції ООН. Нашим завданням було налагодити роботу місцевої поліції і міграційної служби. Починаючи від системи підготовки і завершуючи закупівлею обладнання для патрульних станцій на кордонах. Здебільшого виступали як радники.
Для мене особисто це був дуже цікавий досвід. Зовсім інше середовище, інший культурний контекст. Ми працювали пліч-о-пліч з поліцейськими з 37 країн. Особливість цієї місії в тому, що всі учасники військового контингенту з однієї країни мешкають та працюють тільки разом — наприклад, українці тільки з українцями. Поліція ж навпаки повністю розкидана по території країни, у якій відбувається місія, тому ми працювали у відділах разом з представниками інших країн. Могло бути і таке, що своїх земляків я бачив рідше, ніж колег з інших країн з абсолютно різними культурою та бекграундом. І це було незвичайно.
Особливо цікаво було в перші дні. Я взагалі не знав, що саме на мене чекає по прильоту, пройшов вакцинацію від всього, що можна, бо є різні ризики, паразити та хвороби, які не зовсім звичні для нашого українського контексту. Коли ти прилітаєш, то розумієш, що все по-іншому — починаючи від вологості повітря і температури, завершуючи умовами проживання. Для мене це була справжня пригода довжиною рік.
Нас було близько 20 українських офіцерів поліції, але ми всі працювали за різними напрямками: хтось займався організацією роботи підрозділу Інтерполу, хтось підготовкою поліцейських. Мене закріпили за міграційною службою, а там радників було всього 8. Для порівняння, за роботою поліцейських спостерігали близько 530 осіб. Моє завдання було контролювати виконання стратегічних проєктів, спрямованих на розбудову міграційної служби, щоб все відбувалося вчасно і якісно. Починаючи з визначення розташування радіостанцій на кордонах, й завершуючи розробкою системи звань для проходження служби працівниками цієї міграційної служби Ліберії.
Щодо всього світу мені сказати важко, але я вважаю, що трішки доклався до розбудови миру конкретно у Ліберії. Я помітив, що представники не всіх країн комунікують з місцевими — були й такі, хто вважав себе вищим за це. Я навпаки приїжджав і кожного дня був з ними в контакті, намагався допомогти. І побачив, що деякі проєкти через це дійсно почали рухатись. Мені хотілося, щоб це був не просто проведений в інший країні час, а дійсно якась користь. І справді з моєю допомогою вдалося запустити деякі процеси всередині, які прижилися після того, як я поїхав. Тож якийсь внесок такі вдалося зробити.